Dogs Adopt Kyiv: від собачого притулку до спільноти

У проєкті «Дієвці» розповідаємо про ініціативи, які змінюють життя. Одна з таких — Dogs Adopt Kyiv. Це притулок, який розбудував навколо себе спільноту людей, які не голослівні, коли кажуть, що люблять собак.

В Україні є прогалини в законодавстві про утримання домашніх тварин, і навіть у кричущих випадках не завжди вдається домогтися справедливості й покарання кривдників. Як наслідок, доля тварин залежить від того, до кого вони потраплять. Водночас нікуди не дівається проблема безпритульних: щороку на вулиці опиняються тисячі кошенят і щенят, які хворіють через умови, у яких живуть. Суспільство вже звикло, що наслідки усього вищепереліченого лягають на плечі людей, які на волонтерських засадах рятують, лікують, прихищають і шукають дім для тварин.

Повномасштабна війна тільки посилила ці виклики. Тварин доводиться евакуювати з прифронтових територій, у них часто виявляють ПТСР і бракує спеціалістів, які з цим можуть допомогти; росіяни влаштовують катастрофи, через які гинуть і люди, і тварини (обстріли житлових будинків, підрив греблі Каховської ГЕС). У результаті, притулки переповнені, а їхнє фінансування, яке залежить від благодійників, скорочується через економічний стан і потребу пріоритетно донейтити на Сили оборони. Ситуація складна, але все одно є люди, які не закривають очі на потреби тварин, допомагають їм і змінюють культуру взаємодії з чотирилапими.

Як зʼявився притулок, або Історія семи щенят

Коли Анастасії Тришкіній було 15, вона захотіла завести собаку, але їй не дозволили. Мама сказала: «Будеш жити сама — буде собака». Так і сталось.

— Мені тільки 18, я на зйомну квартиру — і зразу шукати собаку.

Так 11 років тому у неї зʼявилася Джесіка. Оглядаючись назад, Анастасія каже, що не віддала б собі юній собаку, адже через навчання, роботу та прогулянки з друзями на неї лишалося обмаль часу.

— Я о 8-й ранку їхала, о 5-й вечора приїжджала і їхала на роботу, потім поверталася о 10-й. Собака весь цей час була сама вдома і в мене була розтрощена квартира.

Із часом Анастасія почала більше уваги приділяти потребам собаки, водночас розвивалися соцмережі і зʼявлялося багато сторінок, присвячених пошукам дому для безпритульних. Анастасія ставила лайки, поширювала і вболівала за те, щоб тваринам знаходили дім. Якось побачила, що допис волонтерки із сімома милими щенятами поширив відомий блогер, і була впевнена, що їх миттєво розберуть. Але минав час і виявилося, що за тиждень до волонтерки не було ані дзвінка. Анастасія сприйняла цю історію особисто і запропонувала допомогу. Знадобилося кілька місяців, щоб знайти для всіх дім. Так почалося її зооволонтерство: фотографувала песиків, яким волонтери шукали дім, розповідала про них у своїх соцмережах, брала додому на перетримку.

— Поки це було, умовно, пʼять собак, я могла самостійно закривати потреби перетримок і лікування. Коли це вже було 10-15, то постало питання, що самостійно я не можу, треба щось робити. Тоді я створила сторінку Dogs Adopt Kyiv.

Dogs Adopt Kyiv зʼявився 2020 року і два роки був сторінкою у соцмережах і спільнотою людей, які допомагають тваринам. На початку повномасштабної війни кількість собак, яким потрібна була допомога, зросла в рази, домашніх перетримок не вистачало і зʼявилася потреба відкрити притулок. Із самого початку і дотепер він існує завдяки донейтам небайдужих, волонтери влаштовують збори, залучають інформаційних партнерів та шукають бізнеси, які готові виділяти частину прибутку на благодійність.

Зараз собаки здебільшого потрапляють у притулок чотирма способами. Перший — евакуація із прифронтових територій. Dogs Adopt Kyiv співпрацює з волонтерами, зокрема з благодійною організацією «Україна в серці», також не відмовляють військовим, які звертаються із запитом забрати собаку.

Другий — вулиця. Попри те, що комунальні структури займаються стерилізацією та кастрацією тварин, в Україні досі є великі проблеми зі сприйняттям цієї процедури, поширені міфи наче це шкодить тваринам, тож кожного сезону на вулицях опиняються тисячі щенят.

Третій — з родин. Причини різні: тварина потребує лікування або має поведінкові проблеми, а людина не готова витрачати гроші і час на роботу з кінологом; часто тварин віддають після появи дитини через алергії або нестачу ресурсів; буває, що виїжджають за кордон і не беруть тварину; є сумні обставини, коли помирає власник; окрема причина — коли люди не були готові до собаки і поспішили з рішенням взяти її.

Четвертий — чорні, тобто несертифіковані розплідники різних порід, де часто немає належних умов для життя тварин. Їх тримають у замкненому просторі без розумового і фізичного навантаження й використовують для постійного розмноження, а постарілих і хворих викидають. Такі тварини часто мають психічні проблеми, генетичні відхилення, хронічні хвороби, проявляють агресію.

Але Анастасія хоче, щоб усе ж таки кожна тварина мала дім. І за час існування ініціативи його вдалося знайти понад 3 тисячам тварин, серед яких близько 100 котиків, а решта собаки.

— Ми орієнтовані на адопцію. Притулок — тимчасове місце, ми робимо все для того, щоб тварина тут не засиджувалася.

Не всі підопічні Dogs Adopt Kyiv живуть у притулку, багато собак на домашніх перетримках. Такі є і в Анастасії. Крім її трьох собак Джесіки, Валентини та Соломії, вдома живуть Морті та Флоренція.

Старенький пес Морті з Добропілля, через неналежний догляд від попередніх господарів має багато хронічних захворювань, не бачить і не чує. Анастасія жартує, що він як робот-пилосмок — йому потрібен був час, щоб вивчити мапу квартири. Зараз реабілітується після операцій і чекає на свою родину, хоча шансів мало, адже він потребує догляду і лікування.

Флоренція потрапила до притулку з чорного розплідника, у неї немає лапки, але це не перешкоджає їй залишатися активною.

— Вона гасає! Ми коли в ліс їздимо, я тільки за нею і бігаю. Маленька породиста собачка. Якби в неї були всі лапи, за нею би вже стояла черга.

Що відбувається із твариною в Dogs Adopt Kyiv?

Після того, як тварина потрапляє в Dogs Adopt Kyiv, її везуть у лікарню, де оглядають, визначають, чи потрібне лікування, вакцинують, каструють або стерилізують. Також чіпують та створюють електронний паспорт. Це цифровий профіль тварини в міжнародній системі ідентифікації Animal ID, привʼязаний до мікрочипа. Завдяки цьому тварину легше буде знайти, якщо вона загубиться. Далі тварина їде у притулок, де проходить карантин, опісля — соціалізацію, тобто вчиться взаємодіяти з іншими тваринами та з людьми.

Ветеринарка Єлизавета Карчемська, яка вже кілька років допомагає притулку, народилася у родині ветеринарів і з дитинства бачила операції. Відколи лікує тварин, мала справу з різноманітними хворобами.

— Часто кажуть: «Ну, безпритульні не хворіють». Це «улюблене» у ветеринарів, тому що, на жаль, хворіють всі.

За кожною собакою у притулку закріплена кураторка. Це людина, яка знає історію тварини, про її стан, опікується усіма процесами, повʼязаними з адопцією. До них можна звертатися упродовж усього життя собаки.

Постійна команда притулку зараз — 10 людей: троє прибирають, двоє вигулюють, троє є кураторками, а також очільниця Анастасія та операційна директорка, старша кураторка притулку Маргарита Яценко. Окрім них є інші волонтери, які долучаються епізодично.

За роки допомоги тваринам Маргарита багато дізналася про хвороби і поведінку собак, але продовжує вчитися, купує онлайн-курси кінологів, пройшла домедичну допомогу тваринам. У неї завжди є хтось на перетримці.

— У мене немає думок перестати це робити. Є моменти вигорання, бо це стресова, емоційна, часозатратна робота. У нас нема вихідних і часу на обід. Тримають історії про щасливих собак вдома, як вони змінюються поруч із людиною.

Коли собака адаптувалася і почувається краще, якщо хворіла, їй починають шукати дім. Для цього влаштовують фотосесію. Цим уже кілька років по-волонтерськи займається Анастасія Кірсанова. Розповідає, що це неабияк складно, усі присутні працюють як аніматори, а буває, що тварина боїться або ж агресивна і потрібно бути обережними.

Засновниця притулку Анастасія пояснює неочевидну причину, чому потрібні гарні фото.

— Не люблю фотографій «врятуйте», бо це спонукає людей на емоційний вчинок, за який потім вони шкодують і тварин повертають. У нас все спрямовано на те, щоб тварина потрапила в родину, яка дійсно готова.

Після того, як фото та відео зʼявляються у соцмережах і є охочі взяти собаку додому, з ними проводять анкетування. Це переписка про їхній досвід життя з тваринами, розуміння потреб собак, ставлення до вакцинації та кастрації, а також про спосіб життя (щоб розуміти, чи буде достатньо часу на собаку). Уточнюють, з ким залишиться собака у разі чого (уже були випадки, що чоловіка мобілізували і собака був один вдома). Усе для того, аби зрозуміти, чи собака потрапить у відповідальну родину, а також чи підійде цій людині така собака.

Якщо анкетування успішне, людину знайомлять із собакою і дивляться на їхню взаємодію. Опісля підписують договір і починається випробувальний термін — два тижні. Анастасія закликає нових петперентів, тобто людей, які беруть тварину у сімʼю, ставити усі запитання, які виникають, навіть якщо ті здаються безглуздими.

— Щоб і людина зрозуміла, чи вона готова до адопції, і ми побачили, що в неї все виходить. Куратор постійно на звʼязку, людина не залишається сама, у неї є підтримка.

Якщо родина передумала, то собак, які побули вдома, не повертають у притулок, щоб у них не було стресу від сильної зміни середовища, а віддають на домашню перетримку. Якщо ж випробувальний термін минає вдало, віддають паспорт собаки і додають у «домашній чат», спільний для тих, чиї собаки з Dogs Adopt Kyiv.

Це велика спільнота, де люди дружать, разом гуляють із собаками, допомагають притулку грішми, допоміжними банками і беручи тварин на перетримку. Люди зі спільноти можуть подбати про собаку, коли петперент їде з міста. Він упевнений, що собака в хороших руках, адже кожен пройшов анкетування й у них подібні бачення про догляд.

«Поява собаки чимось схожа на появу дитини»

Окрім радощів і дружби, собака — це відповідальність, тому до рішення її взяти в родину потрібно готуватися. Дарʼя Яременко, яка взяла з притулку рудого песика Фоксика після підриву росіянами греблі Каховської ГЕС, коли притулки були особливо переповнені, радить спочатку брати собак на перетримку і переконатися, що це твоє.

— Життя кардинально змінюється, все треба планувати. Поява собаки чимось схожа на появу дитини.

Олена Гаєвська рік слідкувала за притулком до того, як взяти собаку, їхала за однією, а взяла двох сестричок Тріксі і Мію. Вони були дуже тривожними, боялися гуляти на вулиці.

— Ви маєте поставити себе на другий план на довгий період. Перші пів року я намагалася підлаштувати своє життя під них, а вже після року вчилася їх підлаштувати під своє.

Справитися допомагали заняття з кінологинею і досвід інших петперентів.

— Коли було важко, то прочитала, що собака це особистість, ти її маєш приймати з усіма недоліками і перевагами, ти не взяв собі іграшку. Це розуміння допомогло.

Дарʼя і Роман Лабунські взяли Роуз і Соніка. Зі свого досвіду радять брати дорослу собаку, бо з нею легше знайти спільну мову, ніж зі щенятком, яке потрібно тривалий час виховувати. Їм допомагали куратори, а ще чат, де можна поділитися проблемою і люди відгукнуться.

— Разом із собакою ти отримуєш комʼюніті, яке завжди прийде на допомогу.

Такі ініціативи, як Dogs Adopt Kyiv, існують завдяки небайдужим: від тих, хто ставить лайк чи донейтить 10 гривень, до тих, хто бере тварин на перетримку. Зооволонтери часто мають справу з людською байдужістю, безвідповідальністю і навіть жорстокістю, адже тварини потрапляють до них тому, що їх хтось покинув чи покалічив. Тому вони дбають не тільки про наслідки, але й поширюють розуміння, що таке бути петперентом, утворюють спільноти однодумців і змінюють культуру ставлення до тварин.