«Зі щитом або на щиті!» — як воюють гірські піхотинці

15 листопада 2026
Оновлено 18 листопада 2026

Чим гірські штурмовики відрізняються від звичайних штурмовиків та піхоти? В українських силах оборони гірсько-штурмових бригад усього дві: 128 окрема гірсько-штурмова Закарпатська бригада та 10 окрема гірсько-штурмова бригада «Едельвейс». Про останню і йтиметься у цьому матеріалі.

Може здаватися, що досвід їхньої підготовки не такий актуальний для рельєфу сходу й півдня, та «едельвейси» регулярно доводять зворотне. Яку ж перевагу дає гірським штурмовикам їхній вишкіл? Як у бригаді облаштовують стабілізаційні пункти, з яких беруть приклади лікарі в цивільній медицині? Та як відбивають штурми, які росіяни їдуть, упевнені в легкій перемозі? Розповідаємо в новому матеріалі із серії «Підрозділи перемоги».

Довідка про 10 окрему гірсько-штурмову бригаду «Едельвейс»

Вид: бригада Сухопутних військ України
Рік створення: 2015
Пункт базування: місто Коломия (Галичина)
Символіка: шеврон із синім, білим та сірим кольорами (символізують небо й гірські вершини), на тлі яких — схрещені бартки (символізують зв’язок з опришками1Опришки — учасники селянського повстанського руху в XVI–XIX ст. у Галичині, на Закарпатті, Буковині та Прикарпатті. Боролися проти соціального та національного гніту польських, угорських, молдовських і австрійських феодалів та поміщиків.), а поверх — квітка едельвейса (символізує стійкість).
Гімн: пісня «Подай зброю» , виконавець — гурт Kozak System
Командир: полковник ЗСУ Чужиков Олексій
Сторінки: інстаграм, фейсбук, ютуб.

2(small)_Тренування бійців 10 окремої гірсько-штурмової бригади «Едельвейс». Травень 2025 року. Фото Karina Piliuhina_13

Фото: Карина Пілюгіна

Хто такі гірські штурмовики

«Едельвейси» були сформовані 1 жовтня 2015 року. На той час це була єдина гірсько-штурмова бригада у Збройних силах України. Її командиром став Василь Зубанич — Герой України, який брав участь у прориві до Луганського аеропорту (ніч на 1 вересня 2014-го), боях на дебальцевському напрямку. Надалі серед командувачів бригади було ще два Герої України.
Один із них — Роман Дармограй на псевдо Стриж, який починав бойовий шлях у 72 ОМБр імені Чорних Запорожців. Із 2023 по 2025 рік він командував 10 ОГШБр «Едельвейс». Коли у квітні 2025-го став командиром 18 армійського корпусу, то на його місце заступив полковник Володимир Потєшкін — також Герой України, який служить у 10 ОГШБр із 2020 року. Від початку повномасштабного вторгнення Потєшкін керував артилерією.

Бійці «Едельвейсу» відзначають, що серед командування в них завжди були молоді офіцери з несовковим способом мислення. Так про них говорить зокрема головний сержант розвідувальної роти на псевдо Сокіл. Цю думку поділяє і заступник командира із психологічної підтримки персоналу Даніяр Петрюк:

— Стикалися з різними проблемами. Знаєте, можуть десь сказати так пострадянсько «не положено». Ми підходили зовсім по-іншому: є проблема? Її треба вирішувати.

Як гірські штурмовики «Едельвейси» завжди проходили спеціальну підготовку для ведення бойових дій у горах: орієнтування на місцевості, користування гірським спорядженням, базові навички виживання. Училися навіть скелелазіння. Позаштатний начальник групи військової підготовки Петро з позивним Петрос пригадує, що його завжди надихала ця частина служби:

— Колектив згуртовується, ліпиться оцей, знаєте, стержень військовослужбовця «Едельвейса». От ти бачиш, коли він (військовослужбовець. — ред.), наприклад, пройшов перше заняття, друге заняття, і ти бачиш уже його прогрес через рік.

Починалася гірська підготовка з найпростішого — уміння правильно ходити. Здавалося б, що ж тут такого — ходиш та й усе, але, за словами Петроса, саме вона є базою для гірського піхотинця:

— Навчитися ходити малими кроками, правильно ставити ступню, переносити вагу тіла, розподіляти вагу наплічника свого, щоб воно було все на поясі, а не на плечах, щоб ви не стомлювалися. Тому що, як кажу, це спортсмени можуть собі дозволити швидко встановити якийсь рекорд, вибігти, — і кожен сам за себе, щоб показати кращий результат. А ви є команда.

3_Тренування бійців 10 окремої гірсько-штурмової бригади «Едельвейс». Травень 2025 року. Фото Karina Piliuhina

Фото: Карина Пілюгіна

Петрос переконаний, що командні зусилля в горах критично важливі, адже від підтримки побратима залежить виживання: чи донесете ви необхідне спорядження, чи втримаєтеся на скелях:

— Тут не катірується «один в полі воїн». В горах тільки команда, пара, двійками.

До повномасштабного вторгнення деякі бійці бригади брали участь у міжнародних змаганнях зі скелелазіння, отримували кваліфікації альпіністів. Проводили також спільні військові навчання зі збройними силами інших держав, наприклад, 2019 року відбулися кількамісячні україно-американські навчання Rapid Trident.

Зараз етап гірських виходів для навчань доводиться скорочувати: його проходять лише ті, хто підписують контракт «18-24»3«Контракт 18–24» — це річний добровільний контракт для українців віком від 18 до 24 років для проходження служби в Силах оборони України., та й то у стиснених термінах і обсягах.

Навички бойових дій у горах знадобилися «едельвейсам» і в часи АТО/ООС, де бригада з 2016 року тримала оборону на донецькому напрямку поблизу Марʼїнки, Красногорівки, Авдіївки, Попасної, Кримського та Широкиного. Уже 2017-го їм удалося навіть звільнити два населені пункти — Новоолександрівку й Катеринівку.

«Ми знали, що їдемо виконувати нашу роботу»

Період до повномасштабного вторгнення багато бійців відзначають як час зростання й розвитку. Саме участь у цьому процесі гартування ідентичності спонукала військових залишатися й розвиватися в підрозділі. Наприклад, командир 109 окремого гірсько-штурмового батальйону Володимир Стельмах 2016 року підписував контракт із бригадою всього на три роки, але залишився на довше:

— Вже з колективом познайомились більше, плюс бригада, керівництво нормальне. І вже якось воно получається більше як домашнє, як сім’я. Контракт скінчився, продовжували ще на рік, ще на рік, ще на рік. І хлопці з мого підрозділу також продовжували на рік, на пів року, верталися. Фактично з мого підрозділу десь 80 % або 90 % дослужили до 2022 року, до повномасштабної війни.

4(small)_ командир 109 окремого гірсько-штурмового батальйону Володимир Стельмах. Фото Карина Пілюгіна

Командир 109 окремого гірсько-штурмового батальйону Володимир Стельмах. Фото: Карина Пілюгіна.

Володимир пригадує, що до нової фази війни в бригаді також готувалися: відпрацьовували можливі сценарії, проводили тренувальні підйоми бійців уночі. Першим завданням «едельвейсів» у лютому 2022 року стало контролювання кордону з Білоруссю на Волині. Начальник штабу 108 окремого гірсько-штурмового батальйону в складі «Едельвейсу» Віктор із позивним Гарі пригадує, як бригаду перекидали з полігону на оборонні рубежі:

— Наша колона рухається в напрямку державного кордону, на північ України, а от всі місцеві… там просто їхні колони такі довгі були, що не було видно кінця — всі рухались у напрямку Польщі. Ми їхали одні в тому напрямку, більше не було ні цивільних, нікого, ми одні були. І ти просто бачив, як всі виїжджають з країни. Але на той момент воно ні на що не вплинуло. Ми не розстроїлись. Ми знали, що ми їдемо виконувати нашу роботу.

Уже за декілька днів бригаду перекинули на київський напрямок. Тут «едельвейси», зокрема, не дали росіянам окупувати місто Малин, що приблизно за 110 кілометрів на захід від Києва. У квітні 2022-го в цьому місті на честь бригади назвали вулицю й висадили алею пам’яті — ряд молодих саджанців горіхів та горобини. Вони символізують пошану до загиблих воїнів і вдячність усім, хто обороняв Малин.

Штурмові дії проводили і на схід від Києва, звільнили такі села як Рудницьке, Лук’янівка та Лукаші. Загалом, доки тривала кампанія оборони Києва, 10 ОГШБр звільнила 16 населених пунктів. Володимир Стельмах пригадує, що сприяли цьому і місцеві жителі:

— Ми зайшли в село Липівка, з населення ніхто не виходив. Потім вже начали виходити питати, чи ми свої, українці. Мєсне населення показувало, де що лежить і розказувало, де, хто, що стоїть, де хто жив з командування ворога. Потім, мабуть, прийшло задоволення і даже були сльози на глазах, коли люди виходили, тебе обнімали, дякували. Не передати ті чувства, які були на той час.

Начальник розвідки 108 гірсько-штурмового батальйону на позивний Містер Барс разом зі своєю групою також виконували завдання на київському напрямку, зокрема й біля Липівки. Робили засідки, співпрацювали з протитанковим відділенням «Едельвейсу», шукали місця розташування противника, а після його відходу розміновували території. На думку Містера Барса, тоді вдалося дати відсіч росіянам завдяки маневреності українських сил оборони:

— Ми знаходились там, де противник нас не очікував. Тобто вони (росіяни. — ред.) дуже часто приїжджали просто на місце і думали, що там нікого немає. Ми раз — і вистрибували, тому що в нас, на відміну від мотопіхотних бригад, не було так багато важкої техніки. В нас квадроцикли були, мотоцикли, пікапи, дрони. Тобто ми такі були на швидкому русі. Ми швидко, плавно і як би більш непоміченими намагались бути. І завдяки цьому з ворогом було легше гратися.

5(small)_Начальник розвідки 108 гірсько-штурмового батальйону на позивний Містер Барс_Фото Карина Пілюгіна

Начальник розвідки 108 гірсько-штурмового батальйону на позивний Містер Барс. Фото: Карина Пілюгіна.

Хоча в розвідників і були дрони, тоді їх ще не застосовували так масово, а основне ураження по ворогу наносила артилерія. Для бійців «Едельвейса» початок повномасштабного вторгнення був постійним переміщенням. Снарядів вистачало, можливостей відпрацьовувати по росіянам було достатньо: окупанти переважно рухалися великими колонами і скупчувалися в одному місці. Тож можна було уразити велику кількість цілей за раз. Складність була в тому, що росіяни також мали добрі запаси зброї — від мінометів до авіаційних бомб, які вони могли спокійно скидувати, залітаючи на українську територію літаками.

Донеччина: із 2022 і до сьогодні

Київський напрямок для 10 ОГШБр змінився донецьким: із кінця травня 2022 року «Едельвейс» весь час перебуває на Донеччині. За три роки бійці були поблизу Бахмута, Лисичанська, Сіверськодонецька та Соледара. Містер Барс пригадує, що саме на Донеччині розпочалася «ера» використання дронів:

— В цей період напроти нас стояли підрозділи «Вагнера»5Приватна військова компанія Вагнера — незаконне російське збройне формування, яке комплектують найманцями. Офіційна влада Росії заперечують існування ПВК Вагнера. «Вагнерівці» воювали в Сирії (2013), на сході України (2014), також є сліди їхньої участі в повномасштабній російсько-українській війні.. Якщо зараз так порахувати за цей проміжок часу війни, то я вважаю, що «вагнери» були найбільш небезпечними для нас. Це були професійні військові, гарні тактики, вони вміли воювати, знали, як правильно заходити. І тільки завдяки професіоналізму і стійкості деяких наших хлопців ми змогли втримати позиції. Тому що вони (вагнерівці. — ред.) відправляли людей навіть без зброї.

Зараз бригада тримає оборону на слов’янському напрямку.

За три роки на Донеччині бійці «Едельвейсу» спостерігали, як противник змінює тактику, детальніше вивчали його поведінку. Наприклад, армія РФ зараз намагається бути мобільною і використовувати мотоцикли, баггі, машини, обшиті засобами від FPV-дронів — «мангалами»6«Мангал» на бронетехніці — це неофіційна назва решітчастих або саморобних протикумулятивних екранів, які військові встановлюють на дахи танків, БМП чи іншої бронетехніки., як їх називають військові. Хоча ще у грудні 2024 року гірські штурмовики відбили масований наступ росіян на важкій техніці. Володимир Потєшкін пригадує, що тоді військові РФ наступали буквально колонами:

— Була попередньо проведена з їхньої сторони велика артилерійська підготовка. Застосовані дуже багато дронів, дуже багато скидів, але теж завчасно ми їх виявили. Дуже добре спрацювали наші пілоти і протитанкові засоби, які зупинили їхні перші машини. Там були окремі одиниці техніки, які були з прапорами, були там новітні зразки їхнього озброєння. Там був знищений танк Т-90.

Тоді, у грудні 2024-го, 10 ОГШБр знищила понад 30 одиниць броньованої техніки росіян і близько 100 одиниць особового складу. Після цього окупанти на деякий час зупинили всі спроби висуватися на нові штурми.

Та потім усе одно продовжили тиснути: якщо не кількістю техніки, то кількістю наступів. Їх у день могло бути й до десяти. Особливо «едельвейси», як і багато інших українських військових, пригадують наступи «вагнерів», які йшли в один бік, бо знали, що ззаду їх можуть розстріляти свої ж. До речі, хоча штурмів багато, полонених у 10 ОГШБр зараз беруть значно менше. Цьому сприяє кількість дронів і вибудована завдяки ним система оборони.

6_Тренування бійців 10 окремої гірсько-штурмової бригади «Едельвейс». Травень 2025 року. Фото Karina Piliuhina

Тренування бійців 10 окремої гірсько-штурмової бригади «Едельвейс». Травень 2025 року. Фото: Карина Пілюгіна

На окремих ділянках, звісно, все одно виникають додаткові труднощі. Наприклад, на харківському напрямку, де певний час стояв 109 батальйон бригади. Як згадує Містер Барс, тут було складно через неготову лінію оборони:

— Перше, що ми зустріли — це проблема з лініями окопів, тобто їх там практично не було. Ми ходили в окопах по коліна, і міномети, артилерія — все по нас лупило. Це лежиш в тих коліно-окопчиках і дивишся, щоб на тебе зверху ще якийсь дрон не скинули додатково.

Тут проти українських сил оборони виступали російські десантники. За словами Містера Барса, це високомобільні та професійні бійці, у яких також була відмінна тактика штурмів:

— Вони спочатку відправляли «Шторм Z» — їхніх оцих зеків — першими. Ну, їм було все рівно, ми їх могли вбити. Але таким чином вони виявляли наші вогневі позиції, і їхні десантники обходили без флангів, із глушниками розстрілювали вже наших бійців. І от таким чином вони дуже швидко захоплювали буквально кожну позицію, ну прям максимально швидко.

Пізніше довелося вести оборону в лісі поблизу Синьківки (село неподалік Куп’янська. — ред.), ще й узимку. Містер Барс пригадує, що тоді були дуже складні бої: проблеми з логістикою, доводилося багато працювати вночі.

— Це лісництво, дуже густий, такий прям насичений деревами ліс, і бійці губились там, тому що все пересування було вночі. Треба було ходити їх шукати з нічними приборами. Хлопці мої зачистками займались в основному. Піхотинці просувались на позиції, а наші (розвідники. — ред.) зачищали оці тилові позиції. Одна з наших бригад перебила їм (росіянам. — ред.) повністю всю логістику, а наша задача була знищити все, що було живе в тому квадраті ліса.

За словами Містера Барса, розвідники загалом мають бути універсальними солдатами, бо їхні задачі не обмежуються зачисткою чи безпосередньо розвідкою:

— Якщо є необхідність виставити якийсь засіб вогневий, його треба виставити зараз, прямо сьогодні. Туда йдуть розвідники. Вони виставляють, вони готують цю позицію, туда приходить піхота. Так же само зараз є, наприклад, позиція. Цю позицію готують мої хлопці, потім на неї прийдуть піхотинці. Чому мої хлопці? Тому що вони зроблять це швидше, тихіше, їх ніхто там не буде бачити. Тобто вони там прийшли, залізли в норку — і їх там ніхто не бачить 10 днів. Але вони там копають, наприклад.

7(small)_Піхота 10 окремої гірсько-штурмової бригади «Едельвейс» готується до бойового виходу. Травень 2025 року_Karina Piliuhina

Піхота 10 окремої гірсько-штурмової бригади «Едельвейс» готується до бойового виходу. Травень 2025 року. Фото: Карина Пілюгіна

10 ОГШБр активно удосконалюється, зокрема, технологічно: розвиток дронів, розвідки, систем ураження. Створили й окремий батальйон безпілотних систем. На думку Гарі, це пришвидшує планування операцій:

— Колись потрібно було у дорозвідку людей відправляти. Зараз просто підняв коптер, політав, подивився, — все побачив. Хочеш денним, хочеш — нічним, в «тепло» побачиш — ти вже орієнтуєшся. Плюс можеш те саме відео показати піхотинцю, який буде йти виконувати задачі, щоб він зорієнтувався, що йому потрібно робити, а не просто на словах або на макеті показати.

І хоч російська армія також удосконалюється, бійці «Едельвейсу» не опускають рук:

— Батальйон стикався з багатьма різними підрозділами противника: контрактники, мобілізовані були з «вагнерами», «Ахмат»9«Ахмат» (також «кадирівці») — одне з формувань російських окупаційних військ, що діє у складі Росгвардії., ще різні підрозділи. З кожним можемо впоратися, показує практика. Хто би це не був десантники, морпєхи. Як стоїмо, так і будемо далі стояти.

Навіть за умов технологічного розвитку, бійці бригади прекрасно розуміють важливість саме піхоти. Багато хто з них згоден з думкою, що як би активно не розвивалася зброя, дрони, останнє слово все одно за піхотинцем: якщо на певній ділянці фронту не буде українського солдата, туди рано чи пізно прийде піхота ворога. На думку начальника штабу 108 батальйону з позивним Гарі, у інших видів військ не буде роботи без піхотинців:

— Ми просто будемо нікому не потрібні. Варто це усвідомлювати. Багато людей зараз говорить про те, що навіщо нам піхота, якщо є дрони. Поки не ступить нога піхотинця, земля не буде звільнена.

8_Піхота 10 окремої гірсько-штурмової бригади «Едельвейс» готується до бойового виходу. Травень 2025 року_Karina Piliuhina

Піхота 10 окремої гірсько-штурмової бригади «Едельвейс» готується до бойового виходу. Травень 2025 року. Фото: Карина Пілюгіна

«Порядка 50 людей ми дістали з клінічної смерті»

За три роки на Донеччині 10 бригада набула досвіду, який став основою її нинішньої майстерності й витривалості. Гарі впевнений: за цей час бійці встигли вивчити територію, а це забезпечує мінімальні її втрати:

— Ми знаємо кожний кущ, кожне дерево, куди може висуватись противник. І ми не допускаємо його там висування, скупчень. От це є позитивний результат.

Умовна стабільність сприяє і розвитку різних процесів у бригаді, наприклад, розгортанню стабпунктів — одного з етапів евакуації, на якому стан поранених бійців стабілізують і відправляють їх уже на наступний етап. За словами Олега Токарчука, координатора евакуаційного відділення медичної роти, таке визначення дуже приблизне. І це те, чого йому не вистачає у війську:

— Прикро, що ніхто не дасть чіткого визначення, що це таке. Тому що стабілізаційними пунктами називають і точку збору поранених, де медицини нема взагалі ніякої. Це просто сортувальне місце, де стягнули поранених, там їм затампонували рани, поклали турнікет і чекають евакуації. Стабілізаційними пунктами називають навіть передові хірургічні відділення, де сидять хірурги, анестезіологи, медсестри, які оперують, обстежують. Чому? Та тому що нема жодного визначення, жодного нормативного документа, який каже, що це є таке.

На стабпунктах 10 ОГШБр працює за протоколом ATLS (з англ. Advanced and Trauma Life Support). Це програма від Американської колегії хірургів, яку застосовують і в цивільних лікарнях для підтримки життя у випадку травми. Основна мета протоколу — поетапно надати допомогу в разі травм, що загрожують життю, навіть у польових умовах та під час бойових дій.

За спостереженням Олега, найчастіше серед лікарів на стабпунктах — анестезіологи, травматологи та хірурги. На тому пункті, де працює він, цих людей не відбирали спеціально: начальники медрот визначали, який ресурс є в наявності і як його правильно використати у той час, коли евакуація була занадто довгою, а поранені надходили щодня.

— Наша задача — зробити так, щоб пацієнт отримав максимум адекватної допомоги, добрався живим і мав потенціал жити після наступного етапу. В нас є навіть внутрішня статистика. Попри ту кількість поранених, які пройшли через цю точку, у нас всі 100 % доїхали до наступної. Це важливий індикатор, попри то, що, наприклад, на оцих двох столах порядка 50 людей ми дістали з клінічної смерті.

Зараз потік поранених зменшився, хоча на початку роботи стабпункту, пригадує Олег, могло проходити близько 200 бійців на день. Це величезний обсяг роботи для лікарів пункту. Зараз кожен ставиться до цього як до рутинної роботи, буває, медики навіть майже не розмовляють, коли привозять поранених.

9_стабпункт 10 бригади «Едельвейс». Квітень 2025 року._Piluhina

стабпункт 10 бригади «Едельвейс». Квітень 2025 року. Фото: Карина Пілюгіна

До речі, приїздять на цей стабпункт й інші лікарі, щоб навчатися. Зазвичай це відбувається, коли на ділянку фронту заступає новий підрозділ. Тоді медики приїздять знайомитися й переймати досвід, а Олег пропонує їм залишитися, аби зануритися в роботу стабпункту:

— Вони мають знати, як це правильно робити на іншій ділянці фронту, і почати працювати. Зрештою, ми знаходимося в зоні бойових дій. Будь-яка подія може статися і зі мною. Для чого я це роблю? В мене меркантильна історія: я також жива людина, я можу впасти і почати помирати посеред вулиці. І я хочу навчити рівно стільки людей, щоб поруч зі мною був хоча би один, який буде мене рятувати. Ну, це приблизно про те саме. Треба навчити абсолютно всіх.

Ще одна причина такого практичного обміну набутим досвідом — поступово приходити до єдиного стандарту надання домедичної допомоги на всіх ділянках фронту. Зокрема і для цього потрібно було би чітке визначення поняття «стабпункт»: щоб медики на будь-якому напрямку діяли за єдиним алгоритмом і могли забезпечити однакову якість допомоги.

Зараз на стабпункті 10 бригади «Едельвейс» переливають усі групи крові, застосовують регіональні блоки (глибоке місцеве знеболення, наприклад, у випадку ампутацій). Розвиток в армії, більшу кількість утілених змін Олег пов’язує і з тим, що до війська долучилися люди з новаторським і підприємницьким баченням:

— І з них, я гарантую, практично ніхто не читав статут Збройних сил. Я також не читав. І, мабуть, скажу, що це не мій недолік, а моя перевага. Тому що я в цій ситуації прочитав би статут — чітко виважений набір правил, за якими мало би щось існувати. Але виклики цієї війни в тому, що вона здійснюється абсолютно не за тими правилами, які написані в будь-яких статутах. І прийшли люди, які нічого про статути не знали, які почали дивитися на реалії під своїм кутом, зі своїм досвідом, зі своїми знаннями, зі своїми горизонтальними зв’язками. І вони, не знаючи нічого, що написано було в статутах, почали робити щось по-новому. І тому весільні дрони почали робити розвідку.

10(small)_головний сержант медичної роти 10 окремої гірсько-штурмової бригади «Едельвейс» Андрій Гусак із позивним Панда.

головний сержант медичної роти 10 окремої гірсько-штурмової бригади «Едельвейс» Андрій Гусак із позивним Панда.

За що воюють гірські штурмовики?

Станом на середину жовтня 2025 року можливості вивести бригаду на повну ротацію немає, тож бійцям намагаються допомогти перевести дух відпустками, спільним відпочинком, навіть культурними подіями у прифронтових містах. Наприклад, у «Едельвейсів» є позаштатні оркестрові групи, які часом виступають для людей поблизу лінії зіткнення. Заступник командира з психологічної підтримки персоналу Даніяр Петрюк каже, що це ще й допомагає зміцнювати зв’язки з місцевими жителями.

Хоча бригаду й не виводили на відпочинок, бійці кажуть, що готові триматися й далі відвойовувати своє. Вони наголошують, що так само розуміють, для чого приєдналися до війська, і готові стояти, скільки буде потрібно. Наприклад, Містер Барс уже мав не одне поранення, проте після кожного продовжував виконувати завдання на полі бою. Пригадує, що так було навіть після поранення в голову:

— Мені не хотілось здаватись так просто. І я рухався, поки була можливість, поки були сили, поки вистачало витривалості, я рухався: падав, повз, знов вставав, знов біг, потім знов падав, повз, потім я в кінці вже добіг приблизно до точки евакуації.

Ділянка там була відкритою, за Містером Барсом слідував ворожий дрон, тож він стрибнув у найближчий окоп, але через виснаження просто впав униз головою:

— І в мене ноги так зверху окопа стирчали. Я не міг нічого зробити. Я вже так висів, чув, що кров мені капає, і я собі начав анекдоти розказувати, щоб не втрачати свідомість. От. Хвилин п’ятнадцять я лежав у такій позі. Чую квадроцикл — і оце начав вилазити до нього. Не пам’ятаю хлопця, котрий мене вивозив, ні обличчя його не памятаю. Пам’ятаю тільки, що я сів на квадроцикл.

Містеру Барсу хотілося б, щоб цивільні краще розуміли умови на лінії зіткнення і серйозніше ставилися до ворога:

— Ми не повинні чекати якихось змін. Є дуже багато людей, котрі думають: «Ай, якщо вже вони прийдуть сюди, то тоді я вже піду воювати або піду щось робити». Такого не буде. Ми можемо зараз думати, що ми там тримаємо все під контролем, але з Донецька все може обернутись — і вже в Житомирі, в Києві, у Львові будуть висаджуватись російські десантники.

У будь-яких умовах бійці готові продовжувати обороняти країну. Хтось — щоб захистити рідних. Хтось — щоб їхні діти не мали брати до рук зброю. Головний сержант із позивним Сокіл для себе основною мотивацією визначив бажання свободи:

— Всі ми розуміємо, який у нас противник, як він вказує на окупованих територіях і що він там робить. Хочеться так, щоб ти от у своїй країні жив спокійно. Знав, що до тебе ніхто не прийде, ніхто тобі не скаже, що тобі робити, як тобі і чим займатися, і що він щось в тебе не відбере до того всього. Навпаки має бути — свобода. Свобода вибору, свобода слова, свобода думки.

11 Тренування бійців 10 окремої гірсько-штурмової бригади «Едельвейс». Травень 2025 року. Фото Karina Piliuhina

Тренування бійців 10 окремої гірсько-штурмової бригади «Едельвейс». Травень 2025 року. Фото: Карина Пілюгіна

Цей текст присвячується пам’яті Вікторії Бобрової (позивний Квітка) — пресофіцерки бригади «Едельвейс», яка допомогла нам створити цю стрічку. Вона загинула під час російсько-української війни.
Світла пам’ять.

Бійці з позивними Псих та Яша — зникли безвісти.

Особлива подяка — автомобільному партнеру фільму Mazda Ukraine, а також Назару Назаруку, Богдану Люндту, Павлу Карпіловському й усьому відділенню комунікацій 10 ОГШБр «Едельвейс», другу Хану та всім військовослужбовцям бригади.

Над матерiалом працювали

Засновник Ukraїner:

Богдан Логвиненко

Виконавча керівниця:

Людмила Кучер

Голова ГО Ukraїner:

Юлія Тимошенко

Операційна керівниця:

Юлія Козиряцька

Режисерка,

Продюсерка проєкту,

Фотографка:

Карина Пілюгіна

Проєктна менеджерка:

Марина Мицюк

Авторка тексту:

Софія Панасюк

Редакторка тексту:

Аліна Заболотня

Координаторка авторів:

Наталія Понеділок

Шеф-редакторка,

Випускова редакторка,

Координаторка редакторів:

Анна Яблучна

Більдредакторка,

Координаторка фотографів:

Софія Соляр

Контент-менеджерка,

Координаторка контент-менеджерів:

Катерина Юзефик

Копірайтерка:

Софія Котович

SMM-менеджерка,

Контент-кріейторка:

Анастасія Данилко

Керівниця проєктів та програм:

Марина Мицюк

Комунікаційна менеджерка:

Катерина Галушка

Керівниця з маркетингу та комунікацій:

Карина Байдалоха

Асистентка маркетолога:

Анастасія Король

Менеджерка талантів і координації команди:

Анастасія Кашуба

Рекрутерка:

Марія Волинець

Архіваріуска:

Дар'я Голоско

Відповідальний за технічне забезпечення:

Андрій Тартишніков

Юристка:

Ксенія Медріна

Фінансово-адміністративна керівниця:

Світлана Ременець

Фінансова спеціалістка:

Ольга Пистуненко

Асистентка фінансистів:

Ксенія Мироненко

Бухгалтерка:

Олена Михалійчук

Офіс-менеджерка:

Юліана Іванова

Підпишіться на листи Ukraïner

Ми ділимося тим, над чим працюємо просто зараз, і тим, про що думаємо.
Розповідаємо про нові експедиції та підсвічуємо важливі теми, які розкриваємо через різні проєкти.