Фото з відкритих джерел.

Авдіївка: місто, що обирає Україну

Share this...
Facebook
Twitter

Під вогнем російських окупантів Авдіївка перебуває понад дев’ять років. Утім, мешканці міста із самого початку війни обрали український бік і навчилися жити під канонаду вибухів у промзоні. Із початку російсько-української війни Авдіївка продовжує стримувати російську навалу — окупанти за всі ці роки так і не змогли остаточно загарбати місто. Нині армія РФ намагається якомога швидше захопити Авдіївку, аби показати хоч якусь «перемогу», однак стикається із запеклим опором Збройних сил України. 

Авдіївка вважається одним із найдавніших поселень на Донеччині. Тут розвивалася промисловість, формувались унікальні традиції, відбувалися різноманітні фестивалі. В Авдіївці, як і в інших містах України, кипіло життя. Але сьогодні місто дедалі більше стає схожим на вщент випалену Мар’їнку. Щодня Збройні сили України ціною власних життів виборюють право Авдіївки на свободу під українським прапором. Зі слів очільника Авдіївської міської військово-цивільної адміністрації Віталія Барабаша, станом на кінець листопада 2023 року в місті лишається 1336 людей. Деякі продовжують евакуюватися. Такого низького показника в Авдіївці не фіксували за жодним із переписів населення з 1859 року. До порівняння, у 2019 році кількість жителів у місті налічувала понад 32 тисячі осіб.

Ми продовжуємо серію матеріалів про українські міста, які століттями намагалася присвоїти Росія, і розвінчуємо кремлівські наративи про ці населені пункти.

Дві Авдіївки

Історія Авдіївки починається в середині XVIII ст., коли селяни з Полтавщини й Сіверщини заснували перший хутір на території сучасного міста. Однак є свідчення й давнішої присутності жителів у цій місцині: під час археологічних робіт у кургані на околицях міста дослідники виявили кам’яну бабу, що свідчить про перебування на цій території кочових племен ІХ–ХІІІ ст. 

До 1778 року в Авдіївці була слобода — вільне поселення селян, які мали власне самоврядування. Тоді, за рішенням царської Росії, яка на той час контролювала велику частину українських територій, село закріпили за землею, яка була державною — його приєднали до Катеринославської губернії Бахмутського повіту.

Назва села також має цікаве походження. Керівниця Народного музею міста Авдіївка наводить версію, яка здається їй найбільш правдивою: в Україні є декілька населених пунктів, що мають назву «Авдіївка». Одна з таких розташовується на Сіверщині. За часів правління гетьмана Івана Мазепи у XVIII ст. мешканці цієї Авдіївки брали участь у визвольних рухах, унаслідок чого село кілька разів спалювали. Тому багато людей звідти переселилися на територію Бахмутського повіту й заснували там нове поселення, яке назвали на честь сіверської Авдіївки. А та, своєю чергою, названа на честь боярина князя Новгород-Сіверського — Авдія.

Корінних мешканців Авдіївки кликали «гагаями». За однією з легенд, таке прізвисько за ними закріпилося через спосіб розподілення землі: селянин отримував таку ділянку, яку міг пробігти з безперервним криком. Мовляв, скільки зміг пробігти, стільки землі й зможе обробити. Місцевість, багата на родючий чорнозем, дозволяла мешканцям Авдіївки займатися сільським господарством. Вони вирощували переважно зернові культури.

Наприкінці XIX ст. через Авдіївку проклали залізницю, а за кілька кілометрів від села збудували залізничну станцію, яка отримала назву населеного пункту. Туди на роботу влаштувалося чимало авдіївців, але працювати доводилося в тяжких умовах: по 13–14 годин на добу, у непридатних виробничих приміщеннях. Згодом це змушувало працівників неодноразово влаштовувати страйки й протести, вимагаючи кращих умов для себе.

Залізнична станція «Авдіївка». Фото: Wikipedia.

У 1900 році в Авдіївці відкрився цегельний завод, який, окрім цегли, випускав і черепицю. Чимало людей також працювали на керамічному заводі, який відбудували у 1929 році. Початкове заняття авдіївців — сільське господарство — продовжувало розвиватися. Варто зазначити, що на той час Авдіївка складалася з двох населених пунктів: «Стара Авдіївка» і селище «Хімік». В одне місто їх об’єднали у 1956 році.

В Авдіївці також є відомий кар’єр, куди з’їжджалися на відпочинок як місцеві мешканці, так і люди із сусідніх населених пунктів, зокрема й Донецька. Кар’єр лишився після видобутку кварцевого піску, який відбувався у 1930-х роках. Унаслідок цього утворився котлован, що заповнився чистою водою. Так промисловий об’єкт перетворився на популярну туристичну місцину з білим піском і прозорою водою. На відвідуваність курорту не вплинули жодні заборони купання (обґрунтовані тим, що затопити могло промислову техніку, яка іржавіла й становила небезпеку).

Авдіївський карʼєр. Фото: Wikipedia.

За часів Другої світової війни Авдіївка була одним із місць, де діяла Організація українських націоналістів революційна, тобто ОУН (б) й відокремлена від них мельниківська ОУН. Вони піддавалися репресіям як з боку німецької окупаційної влади, так і з боку радянської після завершення війни.

У 1963 році в Авдіївці побудували визначний для міста об’єкт — Авдіївський коксохімічний завод (АКХЗ). Це одне з найбільших коксохімічних підприємств у Європі. На заводі виготовляли понад 30 видів продукції. Основними були доменний кокс, який використовується в чорній і кольоровій металургії як технологічне паливо, а також пек електродний і сирий бензол. Продукцію АКХЗ експортували в низку країн, зокрема в Польщу, Молдову, Словаччину, Єгипет, Туреччину.

Авдіївський коксохімічний завод (АКХЗ). Фото: Інтерфакс-Україна.

Із початком російсько-української війни у 2014 році робота заводу ускладнилася. У лютому 2015 року він постраждав від пожежі, яка сталася внаслідок обстрілу з боку Росії. Станом на 2017 рік на АКХЗ розірвалося понад 320 снарядів, загинуло 12 працівників, а понад 50 дістали поранення. Натоді через обстріли робота заводу зупинялася 15 разів, і більш як 200 разів він був повністю знеструмлений.

У 2020 році чисельність персоналу становила 3973 особи, менеджмент інвестував у розбудову заводу. Але початок нової фази війни у 2022 році завадив цим планам.

Вистояти на початку російської агресії

У квітні 2014 року підтримувані Росією бойовики «Донецької народної республіки» захопили Авдіївку. Невдовзі до міста прибули члени «Російської православної армії» й розмістились у відділку міліції, який одразу перетворили на штаб і в’язницю, а батальйон «Восток» зайняв елітний готельно-ресторанний комплекс «Царське полювання» (з рос. — «Царская охота»). Він став одним із численних на окупованих територіях місць несвободи: у підвалах готелю загарбники влаштували катівню. Авдіївців затримували за «адмінпорушення» та змушували працювати на окупантів, за відмову — били.

«Російська православна армія»
Терористичне угруповання, яке брало участь у боях на cході України.

Операція зі звільнення Авдіївки розпочалася 28 липня 2014 року, а 30 липня у місті повністю відновили українську владу. Однак для міста бойові дії цим не вичерпались. Дуже швидко Авдіївка стала форпостом. У вересні 2014 року російські бойовики поновили обстріли блокпостів і житлових районів, унаслідок чого загинула й отримала поранення значна кількість містян. На середину листопада, через постійні обстріли в Авдіївці було відсутнє автобусне та залізничне сполучення, централізоване водо- й теплопостачання, не працювали адмінустанови, школи, більшість банків.

Боєць полку поліції «Київ» в Авдіївці. Фото: Wikipedia.

Однак у місті зростала й кількість українських військових; серед інших, тут базувалися славнозвісні «Вовки Да Вінчі». Доки проросійські бойовики зосереджували свої потужності на захопленні Донецького аеропорту, Авдіївку перетворювали на міцний тил. Тож коли російська армія спрямувала сили на промзону Авдіївки, місто дало відсіч. Упродовж років у населеному пункті продовжували розбудовувати сильну лінію оборони, яка, зрештою, допомогла втримати його після початку повномасштабного вторгнення.

«Вовки Да Вінчі»
1-й окремий механізований батальйон «Вовки Да Вінчі» імені Дмитра Коцюбайла (1 ОМБ) — формування у складі Сухопутних військ ЗСУ. Створений 20 січня 2014 року як 1-ша штурмова рота у складі добровольчого корпусу «Правий сектор». З 17 березня 2016 по 7 березня 2023 року очолюваний Героєм України Дмитром Коцюбайлом (позивний «Да Вінчі»). Підрозділ брав участь у боях за Авдіївку, Савур-Могилу, Піски, ДАП тощо.

Жити попри війну

Незважаючи на близькість до зони бойових дій, Авдіївка продовжувала розвиватися, серед іншого й у культурній галузі. Значний внесок у це робив коксохімічний завод як куратор різних заходів, його Палац культури, техніки та спорту вважався одним з основних культурних осередків Авдіївки. Там проводили місцеві свята й навіть міжнародні івенти.

У 2018 році в Авдіївці започаткували щорічний молодіжний мистецький фестиваль «Авдіївка ФМ». Під час нього відбувалися лекції з відомими українськими діячами, різноманітні конкурси й концерти. Фестиваль відвідували, зокрема, гурти «The ВЙО» та «Жадан і Собаки», співачка, письменниця й громадська діячка Анжеліка Рудницька, художник Юрій Пітчук, письменниця Вікторія Амеліна (вона померла 1 липня 2023 року через поранення, отримані внаслідок обстрілу Краматорська російськими військами).

У межах фестивалю діяла також рок-школа: там підлітків і дорослих навчали співати, писати тексти до пісень і грати на музичних інструментах.

Фестиваль «Авдіївка ФМ» у 2021-му році. Фото: Діана Шевельова.

Востаннє захід «Авдіївка ФМ» провели у жовтні 2021 року. Того ж року в Авдіївці влаштували фестиваль «Ретро NEW осінь» для людей похилого віку — проводили майстер-класи й танцювали під українські пісні. Фестиваль планувався щорічним, але початок великої війни зруйнував ці плани.

Також у квітні 2018 року Авдіївка приймала Фестиваль сучасного українського кіно, який став частиною проєкту «Українське кіно на Донбасі». Його метою було познайомити мешканців східних регіонів України із сучасним вітчизняним кінематографом і залучити їх до спільного культурного простору.

2019 року Авдіївка увійшла в число міст, які приймали фестиваль «З країни в Україну». Учасники влаштовували концерти для військових, а також проводили воркшопи, щоб допомогти цивільним дорослим і дітям відрефлексувати через творчість досвід війни й життя поблизу лінії розмежування. Найпопулярнішим виявився майстер-клас доброволиці аеророзвідки й художниці Аліни Косовської, на якому вона вчила дітей петриківського розпису на гільзах.

Петриківський розпис на гільзах. Фото: Армія інформ.

Поза фестивалями, в Авдіївці влаштовували літературні читання в бібліотеках, дискусії з письменниками, краєзнавчі велоекскурсії. У Народному музеї історії міста проводили кінопокази. У місті з’явилася алея муралів, які створили відомі художники. Найвідоміший стінопис присвячений вчительці української мови Марині Марченко з Авдіївки. Його у 2016 році, на понівеченому від обстрілів будинку, намалював австралійський художник Гвідо Ван Хелтен. Восени 2014 року поблизу того будинку ледь не загинув чоловік Марини.

Гвідо Ван Хелтен створює мурал в Авдіївці. Фото: Amos Chapple.

Share this...
Facebook
Twitter
Гвідо Ван Хелтен створює мурал в Авдіївці. Фото: Amos Chapple.

Мурал в Авдіївці. Фото: Amos Chapple.

Share this...
Facebook
Twitter
Мурал в Авдіївці. Фото: Amos Chapple.

Прославилася Авдіївка і своїми кулінарними традиціями, а саме авдіївською кашею, традиції приготування якої тягнуться ще з XIX століття. Каша є елементом як ритуальної, так і святкової кухні: її подають на поминальних трапезах і на застіллях як десерт. Готують цю страву з рису, яєць, вершкового масла, цукру й молока. У 2019 році авдіївську кашу додали до переліку елементів нематеріальної культурної спадщини Донеччини. Каша ставала настільки популярною, що мешканці міста створили окремий «Клуб любителів авдіївської каші».

Авдіївка у повномасштабній війні

Із початком вторгнення у лютому 2022 року Авдіївка стала однією з головних цілей РФ. Нова фаза війни для міста почалася дещо раніше: перша російська атака відбулася 21 лютого 2022 року після проголошення Росією «незалежності» терористичних угруповань «ЛНР» та «ДНР». Окупанти щоденно обстрілювали Авдіївку, руйнуючи домівки місцевих жителів і лишаючи їх без необхідних умов: електропостачання, опалення й газу в Авдіївці немає з весни 2022 року, а централізоване водопостачання припинилося за кілька місяців до вторгнення унаслідок пошкодження росіянами Донецької фільтрувальної станції. Через поновлені у лютому 2022 року бойові дії призупинив, а тоді й зовсім зупинив роботу коксохімічний завод. У травні 2022-го російська армія цілеспрямовано обстріляла зупинку, на якій працівники заводу чекали автобус; тоді загинуло 10 людей, а 15 отримали поранення. З того часу коксохім постійно обстрілюється з боку РФ.

Авдіївка також стала одним із міст Донеччини, де російська армія в березні 2022 року застосувала заборонені Женевською конвенцією фосфорні боєприпаси — ними знищили міську школу № 1. Попри заборони, армія РФ продовжує атакувати місто фосфорними бомбами, використовуючи їх, зокрема, й у теперішньому наступі на місто, що триває із жовтня 2023 року.

Авдіївська школа №1 після знищення росіянами. Фото: Національна поліція.

Хоча росіянам і вдавалося просуватися вглиб Авдіївки, їм досі так і не вдалося захопити місто повністю. 10 жовтня 2023 року армія РФ розпочала нові наступальні дії в районі Авдіївки, залучивши тисячі військовослужбовців. Також російська армія кинула на Авдіївський напрямок безліч техніки, але так і не змогла досягти суттєвих успіхів, навіть навпаки — зазнала й продовжує зазнавати великих втрат. Головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний повідомляв 10 листопада, що за місяць запеклих боїв за Авдіївку Росія втратила близько 10 тисяч військових, а сили оборони України знищили понад 100 ворожих танків, близько п’ятдесяти артилерійських систем та сім літаків Су-25. Із початком нового штурму Авдіївки російська армія щодня втрачає до тисячі своїх військових.

Знищена російська техніка на підступах до Авдіївки. Фото з відкритих джерел.

У місті продовжується евакуація населення. Зі слів очільника міської військової адміністрації Авдіївки Віталія Барабаша, посилені бойові дії й настання холодів спонукають до евакуації навіть тих авдіївців, які раніше відмовлялися покидати місто. Через те, що росіяни обстрілюють з артилерії та дронів шляхи постачання, до Авдіївки складно доставляти гуманітарну допомогу, але вона все одно надходить. Самі містяни також створюють власні запаси їжі.

Станом на листопад 2023 року в Авдіївці лишається всього один магазин — три інші росіяни розбомбили, а два припинили роботу через обстріли. У місті також лишаються два лікарі й чотири медсестри, які у складних умовах продовжують надавати медичну допомогу потерпілим. За словами Віталія Барабаша, в Авдіївці не лишилося жодної вцілілої будівлі.

Зруйнований росіянами будинок в Авдіївці. Фото з відкритих джерел.

Чому Авдіївка важлива

Британська розвідка припускає, що штурм Авдіївки може бути найзначнішою наступальною операцією для РФ із січня 2023 року. У російських окупантів стоїть завдання вийти на адміністративні кордони Донеччини до 31 грудня. У своєму вечірньому зверненні 14 листопада президент України Володимир Зеленський зазначав, що захоплення Авдіївки у найближчі часи важливе для Росії, адже Путін планує у грудні оголосити про свої вибори й прагне показати хоч якісь досягнення на полі бою.

Авдіївка розташовується не більш як за 15 кілометрів від центру Донецька й входить до Донецько-Макіївської агломерації. Її втрата посуне лінію фронту подалі від міста й надасть російській армії можливість наступати на Покровськ. Крім того, великою перевагою для росіян буде захоплення коксохімічного заводу, який може слугувати базою й укріпленим пунктом, який українському війську складно буде потім відбити.

Фото: скріншот DeepStateMap.

Авдіївка також має велике символічне значення для Росії. За майже десять років війни армія окупантів безуспішно намагалася остаточно закріпитися в місті. І якщо теперішній наступ буде вдалим, то російському уряду та військовому керівництву вдасться оголосити хоч якусь «перемогу» й поліпшити свій імідж серед населення.

Будинок в Авдіївці, 2016 рік. Фото: Amos Chapple.

Однак Збройні сили України, попри біль і втому, продовжують утримувати Авдіївку під своїм контролем і ціною власних життів виборюють можливість для міста стояти під українським прапором.

Над матерiалом працювали

Засновник Ukraїner:

Богдан Логвиненко

Авторка тексту:

Олександра Ситькова

Редакторка тексту:

Аліна Заболотня

Шеф-редакторка:

Наталія Понеділок

Більдредактор,

Координатор фотографів:

Юрій Стефаняк

Контент-менеджерка:

Катерина Юзефик

Графічна дизайнерка:

Олександра Онопрієнко

Координатор напрямку партнерств:

Мар'ян Манько

Координаторка напрямку продюсингу:

Марина Мицюк

Координаторка напрямку досліджень,

Координаторка текстового напрямку:

Яна Мазепа

Координаторка сценаристів:

Карина Пілюгіна

Координаторка операторів:

Ольга Оборіна

Координатор режисерів монтажу:

Микола Носок

Координаторка транскрибаторів,

Координаторка субтитрувальників українськомовної версії:

Олександра Тітарова

Головна копірайтерка:

Дарина Мудрак

Координаторка контент-менеджерів:

Катерина Юзефик

Координаторка напрямку дизайну:

Олександра Онопрієнко

Керівниця з маркетингу та комунікацій:

Тетяна Франчук

Координаторка маркетингу:

Дарина Іванова

Координаторка соцмереж:

Анастасія Гнатюк

Спеціаліст із реклами та аналітики:

Владислав Іванов

Менеджер із комерційних партнерств:

Олексій Оліяр

Операційна менеджерка:

Людмила Кучер

Фінансова спеціалістка:

Катерина Данилюк

Руслана Глушко

Бухгалтерка:

Наталія Тафратова

Катерина Смук

Анна Костюк

Юрист:

Олександр Лютий

Архіваріуска:

Вікторія Будун

Слідкуй за експедицією