«Патєрь нєт» і «всьо за планом» — не нові фрази російської пропаганди. Як сучасна Росія, так і Радянський Союз приховують правду, аби не втратити обличчя, маніпулюють і ризикують життями людей заради красивої ідеологічної картинки. Так сталося і після наймасштабнішої за всю історію ядерної енергетики Чорнобильської катастрофи 26 квітня 1986 року. Радіоактивна хмара, що утворилася внаслідок руйнування четвертого енергоблока Чорнобильської атомної електростанції (ЧАЕС), пройшла над європейською частиною СРСР, більшою частиною Європи, а також східною частиною США. Найбільше від радіації постраждали Білорусь та Україна.
Українці одними з перших відчули на собі наслідки радіаційного витоку. Однак замість того, щоб інформувати населення про небезпеку та вживати заходи для захисту, радянська влада намагалася приховати правду, адже визнавати проблему і брати на себе відповідальність їм було невигідно. На тлі цього безжалісного рішення відбувся першотравневий парад. Тисячі людей, замість евакуації, медичної допомоги та чітких протокольних заходів безпеки — зібралися у центрі столиці (за 130 км від епіцентру аварії). У статті ми розглянемо, як відбувалась підготовка до цього дійства, що було відомо посадовцям, як пройшла демонстрація в Києві, її наслідки та значення.
Анімація, підготовлена Інститутом радіаційного захисту та ядерної безпеки Франції, ілюструє переміщення радіоактивного шлейфу на висоті від 0 до 10 метрів над землею в період з 26 квітня по 9 травня 1986 року.
Реакція керівництва СРСР у перші дні після аварії
Попри те, що в Чорнобильській зоні відбувалась евакуація населення, перша офіційна інформація щодо катастрофи на ЧАЕС в Радянському Союзі з’явилась тільки ввечері 28 квітня у новинній телепрограмі «Время» та обмежувалась 15-секундним повідомленням диктора (тут і далі — авт. перекл. із рос.):
— На Чорнобильській атомній електростанції сталася аварія. Пошкоджений один з атомних реакторів. Вживаються заходи щодо ліквідації наслідків аварії. Постраждалим надається допомога. Створена урядова комісія.
Аерофотознімок Чорнобильської АЕС, на якому видно пошкодження, спричинені вибухом і пожежею в четвертому реакторі 26 квітня 1986 року. Фото: Володимир Репік, агентство «ТАСС» / AP Photo.
Із 26 квітня до 6 травня тривав найбільш інтенсивний викид радіоактивних речовин з пошкодженого реактора — десятки мільйонів кюрі (одиниця радіоактивності) на добу. Фахівці називають цей період активною стадією аварії.
Водночас засоби масової інформації в СРСР переконували, що аварія на ЧАЕС не становить загрози для здоров’я населення. У головній газеті союзу «Правда» 30 квітня з’явилась замітка, де зазначалось, що радіаційна обстановка на електростанції та прилеглій місцевості стабілізована.
Офіційне попередження про небезпеку радіоактивного опромінення оприлюднили лише 5 травня, а поради про можливі методи захисту — аж 9 травня в газеті «Правда України».
Газета «Известия» від 29 квітня 1986 року, перша шпальта
Газета «Правда» від 30 квітня 1986 року, друга шпальта.
Одне з перших публічних повідомлень Ради Міністрів СРСР про аварію на Чорнобильській АЕС в газеті «Правда», 30 квітня 1986 року.
14 травня генеральний секретар Центрального Комітету КПРС1Центральний Комітет КПРС — Вищий партійний орган у проміжку між з’їздами партії. Михайло Горбачов виступив на телебаченні з офіційною заявою, яка містила неправдиві та маніпуляційні тези щодо аварії. Наприклад, про те, що Радянський Союз вперше зіткнувся з такою надзвичайною подією. Насправді до цього вже були аварії на енергоблоках у менших масштабах (1975 р. — Ленінградська АЕС, 1978–1979 рр. — Чорнобильська АЕС), а КДБ (Комітет державної безпеки) неодноразово повідомляв про недоліки конструкції та експлуатації радянських АЕС. Горбачов казав, що громадян повідомили про небезпеку вчасно, а країни Заходу готують антирадянські кампанії, націлені на посилення недовіри до соціалістичних країн.
Репортаж програми «World News» 1986 року: радянський лідер Горбачов вперше висловився щодо Чорнобильської ядерної катастрофи через 18 днів після аварії.
Радянська влада всіма силами намагалася приховати інформацію про ядерну катастрофу, наражаючи світ на небезпеку, щоб зберегти ілюзію добробуту в Союзі. Вже 27 квітня з грифом «секретно» з’явилась довідка начальника відділу КДБ у Києві Василя Ламонова про посилення роботи — щоб не допустити паніку та провокаційні чутки, пов’язані з аварією на ЧАЕС. Він же звітував 1 травня про виявлення напередодні листівок у Києві «з тенденційними вигадками про наслідки аварії на Чорнобильській АЕС та наклепницькими випадами щодо керівників Радянської держави» та початок пошуку розповсюдників. Радянська влада замість того, щоб займатись заходами безпеки для населення, витрачала час на боротьбу з черговими вигаданими ворогами.
Також чекісти приділяли особливу увагу впливу на іноземців, зокрема тих, які перебували в СРСР. Працівники КДБ проводили з ними виховні бесіди та не давали виїздити на батьківщину. Боялися, що іноземці, повернувшись додому, зможуть розповісти про Чорнобильську аварію.
Не забували й про теорії змов з боку «імперіалістичних держав», якими в СРСР називали фактично всі недружні країни. Так, у витязі з інформаційного повідомлення Голови українського КДБ Степана Мухи до компартії про антирадянську кампанію в США у зв’язку з аварією на ЧАЕС зазначалось:
— Керівні кола США активно використовують закордонні центри ОУН3Організація українських націоналістів — український громадсько-політичний рух, що ставить собі за мету встановлення Української соборної самостійної держави, її збереження та розвиток. в антирадянській кампанії, розгорнутій на Заході у зв’язку з аварією на Чорнобильській АЕС.
Ліквідатори очищають дах реактора № 3. Фото: Ігор Костін / Sygma / Getty Images.
Насправді ж це була реакція на те, що українці проводили демонстрації, звертались до урядів і створювали громадські організації в США та Канаді, щоби привернути увагу до радіаційної катастрофи та питання зміни політики безпеки на атомних електростанціях.
Так, будь-яку правду про жахливі наслідки Чорнобильської аварії як всередині держави, так і за кордоном, радянська влада розцінювала як наклеп і спробу приниження СРСР.
Дебати щодо проведення масових заходів в Україні
Щорічно 1–2 травня у СРСР відзначалося одне з найважливіших пропагандистських свят — День міжнародної солідарності трудящих. На території Росії воно було започатковане з 1917 року. Однак вперше протести робітників відбулись у Чикаго (США) ще в 1886 році. На відміну від західних країн, де вони в цей день виступали за свої трудові права, в Радянському Союзі все зводилось до закликів відмовитися від зброї (в той час як на її виготовлення були покладені основні потужності виробництва) та провести всесвітню революцію, яка мала об’єднати людство в «справедливому комуністичному суспільстві».
Основна форма проведення Дня міжнародної солідарності трудящих — масові демонстрації 1 травня. У них мали брати участь фактично всі громадяни, у першу чергу робітники, студенти та навіть діти.
Парад 1 травня 1986 у Мінську.
Після аварії на Чорнобильській атомній електростанції постало питання доцільності проведення традиційної демонстрації 1 травня в Україні. Дискусії на цю тему тривали майже до самого початку заходів.
На той момент ЧАЕС підпорядковувалася Москві, тому першим про трагедію дізнався Михайло Горбачов, а вже згодом повідомлення отримав перший секретар ЦК компартії України (КПУ) Володимир Щербицький. У Москві виступали за проведення демонстрацій, а в Києві були категорично проти. Основним аргументом Києва було те, що Хрещатик розташований у низині, отже є ризик, що радіація осідатиме саме там. Однак Горбачова більше хвилювала ймовірність виникнення паніки, якщо важливе щорічне свято скасують.
29 квітня Степан Муха доповідає Москві:
— Одержана в КДБ УРСР інформація свідчить про те, що підготовка до святкування 1 травня проходить виключно в здоровій політичній обстановці в республіці, в атмосфері високої суспільно-політичної та трудової активності трудящих щодо виконання історичних рішень XXVII з’їзду КПРС.
30 квітня відбулось засідання української компартії. На ньому о 18:00 затвердили проведення першотравневої демонстрації в Києві. Так вирішили, бо станом на 15:00 радіаційний фон був у нормі, оскільки радіоактивна хмара йшла на Білорусь. Увечері напрям вітру змінився в бік Києва, радіаційний фон почав різко зростати. У довідці управління КДБ УРСР зазначалось:
— За даними республіканського управління з гідрометеорології та контролю природного середовища, переміщення повітряних мас з району аварії викликало підвищення природного фону випромінювання в м. Києві о 7 годині 1.05.1986 р. до 550–1200 мікрорентген на годину.
слайдшоу
Довідка 6-го управління КДБ УРСР. Джерело: BBC News Ураїна.
Графік Інституту ядерних досліджень АН УРСР з виміру радіації станом на 1 травня 1986 року в Києві.
Однак рішення про парад не змінили, а тогочасне українське керівництво згодом виправдовувалося тиском Москви.
Перебіг першотравневої демонстрації в Києві
1 травня 1986 року о 10:00 на Хрещатику та на площі Жовтневої революції (нині Майдан Незалежності) розпочалась святкова хода. Радіаційний фон в той час вже перевищував норму у 500 разів. Попереду колони демонстрантів йшла молодь в українських національних костюмах, позаду — діти. Згодом у довідці КДБ про оперативну ситуацію в столиці України станом на 8 травня повідомлялось:
— На період підготовки демонстрації 1 травня учням шкіл було видано тренувальні костюми, в яких вони репетирували програму 27, 28, 29 квітня. З 5 по 8 травня ці костюми були здані до шкіл. Одяг має досить високий рівень [радіаційного] фону.
Усміхнені кияни йшли під радіоактивною хмарою з транспарантами, портретами вождів і радянськими прапорами, викрикуючи стандартні гасла:
«Мир, Труд, Май» («Мир, Труд, Травень!»)
«Пролетарии всех стран, объединяйтесь!» («Пролетарі всіх країн, об’єднуйтесь!»)
«Энергию замыслов — в энергию действий!» («Енергію задумів — в енергію дій!»)
«Войне — нет!» («Війні — ні!»)
слайдшоу
Парад 1 травня 1986 у Києві.
Джерело: kyiv.depo.ua.
Першотравнева демонстрація, кияни з дітьми. Київ, вул. Хрещатик, 1 травня 1986 року. Фото: Кубланов Г.О. Джерело: ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного.
У репортажі щоденної газети «Вечірній Київ» від 2 травня 1986 року писали, що тоді на Хрещатику було понад 120 тисяч киян та гостей столиці. Першотравневі демонстрації тривали також у Харкові, Донецьку, Львові та інших містах і селах тодішнього Союзу.
На почесній трибуні були керівники міністерств та відомств, депутати Верховної Ради СРСР. Москва наголошувала на тому, що вони обов’язково мають прийти з сім’ями, щоб власним прикладом показати — немає причин для хвилювання. Голова Президії ВР Валентина Шевченко, яка знала про катастрофічну ситуацію в Чорнобильській зоні, під час інтерв’ю у 2011 році розповідала:
— Під час демонстрації 1 травня на трибуні на Хрещатику стояли і мій син, і моя вагітна невістка. Та й усі керівники прийшли зі своїми рідними. Хоча багато хто говорив: керівники України своїх дітей одразу вивезли спецлітаками.
Крім того, на трибуні були ветерани партії, учасники Другої світової війни, передовики виробництва5Передовик виробництва — працівник, який випереджав інших у роботі, досягав найкращих результатів. Словосполучення часто використовувалось в радянський період., діячі культури та науки — усі, чия присутність мала довести, що 1 травня 1986 року нічим не відрізняється від попередніх. Трохи тривожним акцентом можна вважати хіба те, що зазвичай туди також запрошували енергетиків, але цього року вони були зайняті ліквідацією пожежі в Прип’яті.
Група ліквідаторів наслідків аварії на Чорнобильській АЕС прямують на роботу, м. Прип’ять 1986 р. Джерело: ЦДКФФА України ім. Г.С. Пшеничного
Загалом демонстрація тривала 1 годину 20 хвилин, хоча в попередні роки могла бути до 5 годин. Однак цього вистачило, щоб після святкування люди почали потрапляти до лікарень з ознаками променевої хвороби. Розсекречені документи свідчать про те, що лікарі списували ці симптоми на вегето-судинну дистонію7ВСД, вегето-судинна дистонія — стан, при якому порушується робота вегетативної нервової системи. ВСД не є самостійним діагнозом і не входить до сучасної міжнародної класифікації хвороб.. Звісно, це робилось за вказівкою «зверху». Хоча деякі спеціалісти все одно намагались достукатись до здорового глузду влади. Так, наприклад, голова Київської обласної лікарні наголошував на тому, що ці дії можуть призвести до плутанини з протоколами лікування. А завідувачка відділення гематології цієї ж лікарні отримала попередження за поширення панічних чуток.
Урочистості та демонстрації 1 травня 1986 року були втіленням безвідповідальності радянської влади, яка намагалась приховати правду про катастрофу та не вживала необхідних заходів для захисту населення від радіаційної небезпеки.
Сам Михайло Горбачов визнавав, що Чорнобильська катастрофа прискорила розпад Радянського Союзу. Адже для подолання наслідків аварії залучили чимало людських та матеріальних ресурсів. Так, у 1986–1989 рр. збитки та витрати на це становили 9,2 млрд крб (близько 12,6 млрд доларів), а в 1990 році — 4,324 млрд крб. Крім того, СРСР більше не міг повноцінно використовувати територію Чорнобильської зони, забруднену радіацією. Там залишилися виробництва разом із технікою та обладнанням, транспорт, знищений енергоблок. Все це стало непридатним для використання.
слайдшоу
Автомогильники в с. Іловниця Чорнобильського району 1993 р. Джерело: ЦДКФФА України ім. Г.С. Пшеничного.
На тлі таких економічних проблем перегони озброєнь з США ускладнилися, оскільки Радянський Союз вже не міг спрямовувати таку кількість коштів на нарощування військової міці. Це завдало удару по ідеології державного мілітаризму — значної складової ідентичності СРСР.
СРСР зробив багато помилок у реагуванні на вибух на ЧАЕС, зокрема відкрите приховування інформації про масштаби трагедії. Це підірвало довіру громадян до влади та викликало багато питань щодо безпеки ядерної енергетики.
Проблеми, спричинені Чорнобильською катастрофою, також посилили протестні настрої та рухи в тодішніх республіках СРСР, зокрема в Україні. Громадяни вимагали більшої свободи слова та дій влади, а також більшої уваги до проблем екології та безпеки. Ці настрої сприяли формуванню національних рухів, які згодом вивели на шлях до незалежності.
Таким чином, Чорнобильська катастрофа не лише продемонструвала всьому світу крихкість радянської влади, а також стала каталізатором змін у соціально-політичному житті Радянського Союзу, які призвели до його розпаду.
