Як відновлюють Миколаїв

Перші вибухи в Миколаєві пролунали 24 лютого 2022 року. Російські військові пробували окупувати місто аж до листопада 2022-го, допоки українське військо не відігнало їх. Упродовж цього часу загарбники мало не щодня обстрілювали Миколаїв артилерією та ракетами, руйнуючи житла, медичні й освітні заклади, міські комунікації. Зокрема, 12 квітня залишили місто без водопостачання, влучивши у водогін, який постачав воду з Дніпра.

У Миколаєві багато пошкоджень і руйнувань, проте він став прихистком для людей із довколишніх населених пунктів, чиї житла зруйнували російські військові. Місцеві жителі, які евакуювалися, потроху повертаються додому. Міська влада дієво готується до відбудови після завершення війни, і в цьому їй допомагають міжнародні партнери, найбільше — Данія. Разом з італійською компанією One Works Миколаїв працює над генеральним планом міста. Данська компанія СOWI розробляє інфраструктурні проєкти. Підрахувати збитки від бойових дій допоміг український проєкт «Росія заплатить».

Шевченківська громада: бути щитом для Миколаєва

Олег Пилипенко — голова Шевченківської громади, територія якої була окупована росіянами на початку повномасштабного вторгнення та звільнена 10 листопада 2022 року. 

Уже наступного дня після початку повномасштабної фази війни громада опинилася в «сірій зоні». Місцеві партизанили, передавали ЗСУ дані про пересування ворога, долучалися до диверсій. Олег каже, що після перемоги варто було б написати книжку про те, як громада протистояла ворогу:

— Кажуть, що Миколаїв став щитом для Одеси, то [село] Шевченкове стало щитом для Миколаєва.

Голова громади вважає, що якби окупанти захопили Миколаїв, то зробили б із нього руїну, як це сталося з Маріуполем. Місцеві розуміли, що в разі успіху ворог посунув би на Одесу, можливо, отримав би підкріплення з окупованої частини Молдови — Придністров’я. Саме тому під час боїв селяни підтримували ЗСУ як могли, допомагали, зокрема, боєприпасами, які знаходили в покинутій ворожій техніці.

— Місцеві хлопці й дівчата, фермери витягували кинуту ворожу техніку зі зброєкомплектами або підїжджали просто бусами, якимись «жигулями», забирали ці снаряди в багажник, привозили та віддавали хлопцям на позиції, тому що дуже була обмежена кількість усього, чим можна було стріляти. А коли тобі привозять і кажуть: «От, будь ласка, використайте проти тих, хто до нас прийшов. Ми хочемо зустріти [окупантів] не з квітами, а зі снарядами», це дуже важливо. Такий симбіоз армії та простих людей дав свої результати.

За словами Олега, до повномасштабного вторгнення в громаді було 16,5 тис. людей, а в час найзапекліших боїв восени 2022 року їх залишилося близько 3 тис. Евакуйовуватися було непросто, адже окупанти використовували людей як живий щит, щоб скувати маневри ЗСУ. Олег переконаний: людей підтримало те, що керівництво громад і самого Миколаєва залишалося на місці й очолювало опір.

— [Повномасштабна] війна стала тим фільтром, який показав, хто на що гаразд. Якщо керівник громади залишився в громаді, це був явний сигнал усім місцевим хлопцям і дівчатам, що ми за цю територію будемо боротися.

Олег теж залишився в громаді. У ніч на 25 лютого евакуював сім’ю та повернувся. Він випускник Харківського національного університету повітряних сил ім. Івана Кожедуба, офіцер ЗСУ. До повномасштабного вторгнення проходив бойове злагодження з підрозділами ТрО, тож має багато знайомих серед військових. Імовірно, окупанти про це знали, тому з березня до червня 2022 року тримали Олега в полоні. Каже, що він один із небагатьох, хто не сміється з мемів про Чорнобаївку, адже перший тиждень російські військові тримали його саме там і він став свідком, як ЗСУ атакують противника.

Чоловік каже, що після звільнення з полону міг виїхати за кордон, адже він батько трьох дітей. До того ж має багато знайомств там, бо перед тим як стати головою громади, організовував в інших країнах стажування українських студентів аграрних університетів.

— Я жодного разу не сумнівався, що можу бути не тут, а десь там, за кордоном, кудись виїхати.

Оскільки на території Шевченківської громади відбувалися бойові дії, вона зазнала значних руйнувань. Утім, її жителі розуміють причинно-наслідковий зв’язок: якби не російська армія, то руйнувань не було б, і якби не українське військо, то село Шевченкове досі могло бути окуповане. Тому місцеві підтримують ЗСУ гривнею як можуть.

— Ми, хоч 2023 року на рівні Кабміну визнані дотаційною громадою, спромоглися переказати близько 3 млн грн на Збройні сили. Тому що ми розуміємо проблематику, ми на собі відчули, що таке війна, і ми розуміємо, що тільки коли всі допомагають Збройним силам, тільки тоді буде ефект.

За підрахунками громади, станом на кінець жовтня 2023 року розмір збитків через пошкоджені та знищені об’єкти складає більш як 2 млрд грн. Місцевий бюджет до вторгнення складав 150 млн грн, а 2023 року — близько 125 млн грн, і їх вистачає лише на заробітні плати, комунальні платежі, аварійні ремонти. Проте громаді вдалося залучити близько 100 млн грн додаткових надходжень, за які вона потроху відбудовується та змогла закупити комунальну техніку, адже частина її була втрачена під час бойових дій. Допомогли Данія, Німеччина, Чехія.

Олег стверджує, що більшість людей із громади, які евакуювалися, хочуть повернутися, проте не всі мають де жити. А донори охочіше допомагають відбудувати житло тих, хто вже перебуває у своєму селі. Тому місцева влада шукає, де тимчасово селити людей, які хочуть відновлювати власні помешкання. А після відбудови в цих прихистках зможуть жити вчителі, лікарі та інші запрошені до громади фахівці.

— Кімнати з хорошими ремонтами завжди потрібні. Це основне завдання, і нині ми цим займаємося.

Відбудова в громаді розпочалася відразу після звільнення від загарбника. Насамперед відновлюють медичні та освітні заклади, які були пошкоджені під час бойових дій:

— Станом на сьогодні (жовтень 2023 року. — ред.) ми зробили ремонти в чотирьох закладах медицини, у п’ятьох закладах дошкільної та в трьох закладах загальної шкільної освіти. Зрозуміло, що в кожного ремонту свої особливості. Тобто десь зроблений дах, вікна й ми перейшли до внутрішніх ремонтних робіт, десь іде ремонт даху й відновлення стін, оскільки були десь пробиття, осколкові влучання і так далі.

Через бойові дії була суттєво пошкоджена амбулаторія громади, яка обслуговувала чотири прилеглі населені пункти. У грудні 2022 року взялися за ремонт її вікон і даху, а 2023 року — за внутрішні роботи.

— Але відновлювати ми вирішили за принципом «краще, ніж було».

Тепер у громаді близько 70 % тієї кількості мешканців, що була до повномасштабного вторгнення. Багато з них — літні люди, які мають проблеми зі здоров’ям та отримують різного роду державні виплати. Тож у будівлі вирішили поєднати амбулаторію, відділ соцзахисту та центр надання адміністративних послуг, щоб усе було на одному місці. А на другому поверсі облаштувати тимчасове житло для людей, чиї будинки зруйновані.

До роботи підійшли ґрунтовно: замінили енергомережу, водогінну, каналізаційну й опалювальну системи, поставили пандус тощо:

— Щоб його зробити, цей ремонт, і років на 30 цю проблему відсунути, займатися іншими об’єктами. 

На відновлення будівлі вже пішло близько 12 млн грн. У цьому випадку йдеться про співфінансування: частину грошей надали донори, зокрема організації «Лікарі без кордонів» та «Десяте квітня», а частина — з місцевого бюджету. Олег помітив, що міжнародні партнери охоче допомагають громадам, коли бачать, що ті зацікавлені й об’єднані у втіленні задуманого проєкту. 

— Також усі донори «сканують» громаду на те, як вона себе позиціює, яка в неї історія та чи є згуртованість між жителями громади й керівництвом, депутатським корпусом, членами виконавчого комітету, апаратом ради і так далі. Тобто якщо ці люди мають певну стратегію бачення розвитку громади і всі біжать в одну сторону, то донор розуміє, що вони таки дійдуть до фінішу.

Один із закладів освіти, над відновленням якого вже працюють, — Шевченківський ліцей. Він постраждав від російських обстрілів: були пробиті перекриття між поверхами, дах, вікна. На відновлення потрібно близько 60 млн грн. У відбудову вже вклали 12 млн, а більшість робіт попереду. Один із важливих пунктів у цьому процесі — облаштування укриття, де помістяться всі працівники й учні. 

За словами Олега, громада переписує стратегію розвитку, будує сміливіші плани, хоче стати найбільшим логістичним хабом Причорномор’я. І в цьому їй сприяє, зокрема, розташування. Наприклад, разом з інвесторами голова громади працює над проєктом заводу з переробки будівельних відходів, які з’явилися після обстрілів: 

— Є технології, є бачення в інвесторів — бельгійців, французів, які бачать, як зі зруйнованих будівель і споруд зробити будівельні матеріали, які можна використовувати вдруге. Це буде значно дешевше, це буде мінімальна логістика, тому що [від нас] — 20 кілометрів до Миколаєва і 30 кілометрів до Херсона. Це дуже зручно, це дуже швидко. І відповідно, тут буде робота для багатьох людей.

На території громади є три великі підприємства, які до повномасштабного вторгнення давали роботу місцевим: виробництво соків Sandora, томатної пасти «Органік сістемс» та напівфабрикатів «Еліка». Олег каже, що до повномасштабної війни навіть люди з міста приїжджали в село на роботу. Тож місцеві обдумують ідею зробити один із ліцеїв профільним — із переробки сировини, щоб молодь мала перспективу працевлаштування на місці. Так бізнес зможе легше знаходити працівників і не буде змушений релокуватися. Вдале й розташування громади, яке дає змогу легше експортувати продукцію.

— Порти Миколаєва також, я більш ніж упевнений, після закінчення бойових дій працюватимуть навіть ще потужніше, ніж було. Усі побачили, яку роль відіграє Україна в продуктовій історії всього світу. Раніше про це не задумувалися, знали, але не задумувалися. Тепер задумуються.

Олег розуміє, що попереду багато складної роботи, але вірить, що громада справиться, адже не толерує корупції та готова працювати: 

— Вірю, що в Шевченківської громади насправді хороше, світле майбутнє. Але передусім потрібно допомагати Збройним силам, щоб максимально швидко наблизити перемогу. Після перемоги і в Україні, і в громад України буде величезний шанс усе зробити по-іншому. Але скористаються цим шансом тільки ті, які зрозуміють, що так, як було раніше, уже не буде.

Оксана Гнедько — староста Зеленогайського старостинського округу, який є частиною Шевченківської громади. Розповідає, що в селах її округу майже немає неушкоджених будівель.

У селі Зелений Гай ґрунтові води близько, тож люди не мають підвалів, а ховатися від російських обстрілів ходили у сховище, що було в школі. 13 березня 2022 року росіяни авіаударом знищили навчальний заклад. Тоді загинуло сім людей, серед яких був директор школи, чоловік Оксани Олександр Гнедько, а також староста села Микола Струтинський.

Завали розбирають, на цьому місці планують побудувати нову школу. Оксана розповідає:

— Уже на це є проєкти, уже є донори, які за це беруться. І для села це дуже важливо, тому що знають усі: якщо буде школа, то буде село.

Зруйнований навчальний заклад був місцем навчання для 140 дітей, а ще там проводили всі заходи, адже будинку культури в Зеленому Гаю немає.

— Тут вкладене серце майже кожного, хто проживав у селі.

Руйнувань багато, проте люди подають заявки в межах держпрограми «єВідновлення» й потихеньку відбудовуються.

— Планів багато, і все в нас буде, тому що люди налаштовані далі на життя.

Також російські військові обстрілювали місцевий дитячий садок і влучили в кут будівлі. До осені 2023 року громада все відновила й планує будувати бомбосховище при садку.

Улітку 2023 року з допомогою іноземних партнерів установили нову водонапірну вежу. Стара була пошкоджена й протікала, тож у селі мали велику проблему з водою:

— Люди складалися, щоб заправити генератори, щоб діставати з башти воду, тому ми писали проєкти не в одну установу, не в один благодійний фонд, і нам пощастило. У лютому відгукнувся фонд «Взаємостійкість».

Завдяки встановленим біля водонапірної вежі сонячним панелям немає перебою подання води, а коли відсутня електрика, система працює від генераторів і перемикається автоматично.

Оксана розповідає, що селяни її округу активні. Ще до повномасштабного вторгнення вони почали сортувати відходи, організували вивезення вторсировини. Також проводили ярмарки та збирали гроші, щоб покращувати свої села. Завдяки цим заощадженням уже після повномасштабного вторгнення змогли співфінансувати встановлення сонячних панелей. Також організували касу взаємодопомоги: збирають по 50 грн, щоб дбати про спільний громадський простір, прибирати кладовище тощо. 

— Могилки старі, десь закинуті, немає хреста. Ми із цих коштів можемо придбати хрести. Узагалі нас відрізняє від інших сіл те, що в нас на кладовищі немає ні одної пластмасової квітки, усе прибрано. І навіть могилки старі всі прибрані, і це все організація людей, люди дуже хороші в нас.

Проєкт «Росія заплатить»: фіксувати збитки від війни

Максим Нефьодов — директор з інноваційних рішень у Київській школі економіки, депутат Київради. Крім цього, займається проєктами, у фокусі яких — фіксація збитків від війни та планування відбудови країни. Один із таких — «Росія заплатить», співзасновником і співкерівником якого є Максим. У межах проєкту аналізують збитки Україні, завдані Росією внаслідок бойових дій. Фінансово його підтримують американці, британці, а також ЄС. Над технічною частиною працює близько сотні людей, дані опрацьовує приблизно 30 аналітиків.

Станом на осінь 2023 року проєкт «Росія заплатить» нарахував $150 млрд прямих втрат. Серед поруйнованих об’єктів найбільше житла: багатоквартирних, приватних будинків, гуртожитків. Завдані їм збитки сягнули $56 млрд. Далі — інфраструктура, тобто дороги, порти, аеропорти тощо — близько $37 млрд. Третя категорія — активи підприємств (і державних, і приватних), де завдано шкоди на $11,5 млрд. Четверта — сільське господарство (теплиці, склади, вкрадене зерно, знищена техніка) — $8,7 млрд збитків. А п’ята — заклади освіти, це близько $10 млрд.

Окрім прямих збитків, як-от знищені будівлі, дороги, трубопроводи тощо, рахують також непрямі. Ідеться про витрати українського бюджету на евакуацію та розміщення людей, розірвані контракти, перервані логістичні ланцюжки тощо. 

— Це, звичайно, більш така абстрактна й розпливчаста цифра, бо рахувати непрямі збитки, упущену вигоду і важко, і завжди набагато легше оспорити, ніж прямі втрати, фізичні.

Проєкт «Росія заплатить» оцінює збитки від війни по всій Україні, крім територій, які були окуповані до початку повномасштабного вторгнення, адже звідтіля бракує об’єктивної інформації про поточну ситуацію.

— Я думаю, всі знають ці історії про порізані українські заводи, про вилучене майно і в державних компаній, і в приватного бізнесу, але просто в межах оцінювання від саме бойових дій це поки що поза межами.

Території, які в окупації з лютого 2022 року, команда проєкту досліджує за допомогою супутникових зображень. Максим зазначає: те, що загарбане, але не пошкоджене, у збитки не включають, адже після деокупації воно повернеться до України.

Населені пункти, які планують проєкти відновлення й розраховують на підтримку міжнародних партнерів, можуть звертатися до проєкту «Росія заплатить», залишати заявку на сайті. Однак, як зауважує Максим, треба розуміти, що можливості їхньої команди не безмежні, процес опрацювання запитів може бути не таким швидким, як хотілося б, адже руйнувань багато.

Зібрана проєктом інформація потрібна, зокрема, як доказова база в майбутніх судових процесах проти Росії.

— Ви маєте не просто сказати, що зруйнований будинок. Ви маєте довести, що він існував. Ви маєте довести, що він був зруйнований саме внаслідок бойових дій. Ви маєте показати якийсь логічний із цим ланцюжок. Ви маєте показати й дати якесь незалежне підтвердження цим втратам.

Спочатку команда проєкту збирала інформацію від людей, чиї будинки постраждали від агресії РФ, але далі цей підхід довелося змінити:

— На жаль, ми швидко стикнулися з тим, що обсяги подібної інформації, обсяги руйнувань просто почали зростати в геометричній прогресії. Характер цих руйнувань теж ставав складнішим, і йшлося не про цей індивідуальний «приліт» ракети в житловий будинок, а про коврові бомбардування та знищення інфраструктури.

Відповідно, джерела отримання даних диверсифікували, зокрема почали працювати зі знімками з дронів і супутниковими зображеннями — аналізували, який вигляд мав будинок до руйнування та який має після. Максим зауважує, що використання дронових і супутникових зображень скорочує час отримання даних, а ще такі знімки безпечніше робити, адже багато досліджуваних населених пунктів досі під обстрілами.

Важливим етапом стала перевірка правдивості фактів. Максим зауважує, що їхній проєкт працює незалежно від уряду України, відповідно, може верифікувати й за потреби доповнювати те, що фіксує держава. Даними «Росія заплатить» користуються західні аналітики, а також фонди, які вирішують допомагати Україні, бо зібрана інформація — пряме підтвердження того, що РФ обстрілює цивільні об’єкти, тож це працює на противагу російській пропаганді.

— Нам удалося стати фактично основним джерелом даних для багатьох міжнародних медіа, для міжнародних структур. Наші звіти цитують у Світовому банку, у Міжнародному валютному фонді, в ООН.

Велику увагу приділили методології оцінювання втрат. Її потрібно було розробити, спираючись на закордонний досвід, але беручи до уваги українські особливості економіки, інфраструктури. У кожному секторі життєдіяльності міста та за кожним напрямом своя методологія.

Наприклад, складно порахувати збитки ФОПів, адже їхня звітність відрізняється від, скажімо, звітності великих заводів, де у відкритому доступі можна подивитися вартість активів. Також під час оцінювання збитків є ризики подвійного обрахунку, коли оцінюються втрати власника приміщення, а ще бізнесу, який це приміщення орендував. Кожен сектор (житло, інфраструктура, активи підприємств тощо) має свої особливості, проте Максим зауважує, що вони намагаються знайти межу деталізації, адже всі нюанси охопити не вдасться.

— Неможливо оцінити ремонт у кожній конкретній квартирі, тому що витрачені на це час і зусилля, напевно, варто б направити на щось корисніше для допомоги країні в наш час. Але по багатьох секторах ми намагаємося знайти ось цю межу.

Максим каже, що цінність проєкту «Росія заплатить», зокрема, у тому, що він допомагає Україні залучати міжнародні ресурси на відбудову, а також отримувати зброю від партнерів. Інколи команда працює з конкретними запитами. До неї звертаються або місцева влада, або фонди, які хочуть зрозуміти ступінь руйнувань певних населених пунктів.

— Для багатьох сіл і міст інколи наші ортофотоплани — це взагалі перша аерофотозйомка, яка була в їхній історії.

Наприклад, за оцінювання завданих Миколаєву збитків узялися, тому що цієї інформації потребувала Данія, яка взялася допомогти з відбудовою. Зібрані дані звіряли з тими, які були в міської влади (це звіти комунальників, ДСНС), зокрема перевіряли адреси, висотність будинків тощо. Уся ця інформація склала онлайн-модуль аналітики, яким може користуватися і місто, і його партнери, що допомагають із відновленням.

— Втрати інфраструктури Миколаєва були оцінені на той момент (це кінець минулого року) приблизно у €850 млн.

У Миколаєві збитки від пошкодження житла складають €386 млн, закладів освіти — €45 млн. Збитки водоканалу — €41 млн — це наслідки не лише обстрілів, а й пошкодження труб, бо, не маючи доступу до прісної води, миколаївці користувалися солоною. Система опалення постраждала на €14 млн. Збитки підприємств сягнули €300 млн.

Максим вважає, що, обстрілюючи заклади освіти, росіяни впливають на те, чи люди повертатимуться після евакуації. Адже навіть якщо їхнє житло вціліло, населений пункт розмінований, є вода й електрика, то лишається питання, чи є школа. Для батьків дітей дошкільного та молодшого шкільного віку це ще й економічний чинник: якщо їхні діти не зможуть ходити в дитсадок чи школу, то вони не зможуть працювати повний робочий день.

На деокупованих територіях, вважає Максим, Україні важливо відновлювати критичні об’єкти, які впливають на те, чи повертатимуться люди. Ідеться, наприклад, про ірпінський міст чи про доступ до питної води в населених пунктах, які постраждали від підриву греблі Каховської ГЕС.

— Неправильно казати, що дочекаймося [перемоги]. Ці регіони знелюдніють, і, відповідно, частина із цих людей не повернеться, вони не працюватимуть, вони не платитимуть податків, вони не будуть волонтерити чи підтримувати армію.

Максим розповідає, що проєкт «Росія заплатить» спільно із цифровою екосистемою для підзвітного управління відновленням Dream розробляє інструментарій оцінювання того, як відбувається відновлення. Умовно, якщо до повномасштабного вторгнення в школі на 500 дітей училося 200, багато з них евакуювалося, а навчальний заклад планують будувати на 1000 дітей, то виникає питання доцільності. Також планують моніторити пріоритетність будівництва, щоб відбудовували спершу, наприклад, освітні заклади чи лікарні, а не стадіони. Також суспільству надзвичайно важливо, щоб нові проєкти були інклюзивними.

Освітні заклади: навчання триває попри все

Ліцей Миколи Аркаса

Любов Патлата — виконувачка обов’язків директора Миколаївського ліцею ім. Миколи Аркаса. Ця 160-річна будівля є пам’яткою архітектури місцевого значення й була сильно пошкоджена під час російських обстрілів у вересні та жовтні 2022 року. Тепер навчання, як і в усіх закладах освіти Миколаєва, відбувається дистанційно.

Перший «приліт» у ліцей стався 4 вересня 2022 року, а другий — 31 жовтня. У будівлю влучила ракета, значно пошкодивши дах, коридори й класи. Працівники, батьки учнів та міська влада спільно прибрали наслідки й зашили вибиті вікна будматеріалами, щоб у приміщення не потрапила волога.

— Звичайно, кожного ранку йти і бачити зруйнований заклад, коли ще півтора року тому тут бігали діти, тут відбувалися свята, важко, але впораємося.

За відновлення ліцею взялася Данія. До міста вже приїжджали делегації фахівців, вони розробляють проєкт і збираються втілювати його, коли безпекова ситуація буде стабільною, адже зараз лінія фронту неподалік. 

Оскільки ліцей є пам’яткою архітектури, його планують відбудувати таким, яким він був до руйнувань. Любов працює в ньому вже 17 років, і їй важливо відновити не лише будівлю, а й атмосферу в ній.

— Після відбудови я уявляю наш ліцей таким, яким він і був. Наче заплющуєш очі, усе забув, а потім розплющив, а він яким був, таким і є. Наповнений теплом дитячих сердець, усмішками, шумом, криком, бігом.

Університет ім. Василя Сухомлинського: навчання триває

Вікторія Даниленко — проректорка адміністративно-господарчої частини Миколаївського національного університету ім. Василя Сухомлинського. 2022 року будівлі вишу й гуртожитку суттєво постраждали від російських обстрілів, найбільший з яких стався 15 липня, коли одна з ракет влучила в головний корпус.

Частину будівлі університету доведеться демонтувати. Відбудувати планують такою, якою вона була. Вікторія розповідає, що, керуючись вказівками держави, зафіксували всі руйнування, підготували документи, тож будівля внесена в реєстр постраждалих через агресію Росії.

Університет обстрілювали кілька разів. На подвір’ї утворилися вирви. Але викладачі не розгубилися й посадили на тому місці калиновий сад, адже пісня про червону калину з перших днів повномасштабного вторгнення стала одним із символів боротьби.

— Ось тут стирчали ракети, ми там посадили дерева. Не потрібно було ямку копати.

Вікторія каже, що під час обстрілів університету дивом ніхто не загинув, адже люди були в приміщенні. Бувало, хтось відходив, бо мав справи, і це рятувало життя. Наприклад, один колега пішов у відпустку, а наступного дня стався «приліт». Сама ж Вікторія якось затрималася на 15 хвилин, коли виходила з дому, і це вберегло її від обстрілу.

Через російські атаки частина будівлі опинилася в аварійному стані, туди не можна заходити, але в кабінетах залишалося багато напрацювань викладачів і наукових робіт студентів, тож Вікторія попросила «надзвичайників», і вони допомогли:

— ДСНС відгукнулася на наше прохання. Були в нас хлопці, які на своїх таких пристосуваннях піднімалися прям в ось це вікно й винесли звідти багато, багато потрібних речей для подальшого навчання. Я їм дуже вдячна. Безстрашні хлопці.

Якраз перед повномасштабним вторгненням розробили проєкт реновації гуртожитку. Але після «прильоту» він відновленню не підлягає, тому його знесуть.

— Відбудуємо інший гуртожиток ще краще, ніж хотіли. А так документи на цю будівлю підготовлені до списання й надіслані до Міністерства освіти і науки. Чекаємо рішення.

Вікторія каже, що з лютого 2022 року навчання відбувається дистанційно, але, попри руйнування, університет чекає своїх студентів у рідних стінах, щойно покращиться безпекова ситуація.

— У нас є інші будівлі, де ми можемо займатися, навіть якщо оголошують [навчання] офлайн, а не онлайн. У нас достатньо площ, щоб прийняти всіх студентів і займатися з ними в комфортних і безпечних умовах.

Головний архітектор Миколаєва про відновлення міста

Євген Поляков — головний архітектор Миколаєва, керівник департаменту архітектури та містобудування Миколаївської міської ради, один із тих, хто працює над планом відновлення міста.

Миколаїв сильно постраждав під час першого року повномасштабного вторгнення, адже з лютого до кінця жовтня поблизу міста велися бої, ворог обстрілював населений пункт із різноманітних видів зброї, зокрема артилерійської. Євген розповідає, що станом на осінь 2023 року близько 3000 об’єктів пошкоджені або зруйновані. Серед них найбільше багатоквартирних і приватних житлових будинків. Ціллю ворога стали також дитсадки, школи, вищі навчальні заклади, серед яких Національний університет кораблебудування ім. адмірала Макарова, Чорноморський національний університет ім. Петра Могили, Миколаївський національний університет ім. Василя Сухомлинського:

— Сказати, що це випадково [сталося], неможливо, тому що влучання відбувалися безпосередньо в самі будівлі.

На думку Євгена, відбудова міста на часі, але важливо діяти, пріоритизуючи завдання. Першочергові — забезпечити людей житлом, відновити критичні мережі: водо-, тепло- й електропостачання.

Один з успішних прикладів точкової відбудови — лікарня швидкої допомоги. 2021 року її реконструювали згідно із сучасними вимогами, але вже 2022-го російський ракетний обстріл зруйнував майже половину приміщення. Станом на осінь 2023 року з допомогою іноземних партнерів лікарню вдалося відбудувати. Узялися за цей об’єкт першочергово, адже він критично важливий для містян.

Щоб планувати більш довгострокові та глобальні проєкти відбудови міста, міська влада запитала мешканців, які в них є потреби. З огляду на те, що вони пережили, одна з найпоширеніших відповідей — бомбосховища.

Євген упевнений, що важливо підходити до відбудови, беручи до уваги локальний контекст і специфіку регіону: близькість до країни-агресора, промисловість, ландшафт, природні ресурси тощо. Особливістю Миколаєва є, зокрема, розташування над рікою Південний Буг.

— Миколаївські порти перевантажували зерна більше, ніж будь-які порти в Україні. Нині ці потужності не працюють. 

Проте Євген вважає, що й до повномасштабного вторгнення водний ресурс міста належним чином не використовували, і це варто змінити: облаштувати набережну, налагодити пасажирські й вантажні перевезення рікою тощо.

Як відбудувати своє місто, миколаївці досліджують із міжнародними партнерами — італійською компанією One Works і данською COWI. One Works допомагає з генеральним планом, а СOWI працює над проєктами, пов’язаними із системами водопостачання, переробкою відходів. Данія підтримує не лише Миколаїв, а й область, допомагає залученням своїх експертів, технікою, будматеріалами. 

Як пояснює Євген, глобальна, а не точкова відбудова має кілька етапів: аналітичне дослідження (тривало понад шість місяців), розробка попередніх стратегій (триває тепер), доопрацювання стратегій, а потім — розроблення загальної структури міста. Утілюватимуть задумане після завершення війни, коли дозволить безпекова ситуація.

На етапі аналітичного дослідження важливо проаналізувати проблеми міста, які існували ще до руйнувань. Євген визнає, що таких було чимало: системи опалення, водопостачання, поводження з відходами, інклюзивність громадського простору.

— Ми пострадянське місто, яке будувалося не для того, щоб там люди жили, а для того, щоб вони працювали на заводах.

Додає, що цей підхід зчитується в плануванні: житлові масиви й дороги від них до місць праці — заводів, нестача парків і громадських просторів.

Важливо було також розуміти, із чого складається місто. У цьому допомогли напрацювання 2021 року, адже тоді Миколаїв створив базу закладів освіти, культури, спорту, житлово-комунального господарства.

— Ми мали актуальний [натоді] стан справ у нашому місті в цифровому вигляді.

Далі оцінювали збитки від обстрілів агресора. У цьому допоміг проєкт «Росія заплатить», спільна ініціатива KSE Institute — аналітичного центру при Київській школі економіки, Офісу Президента й Міністерства економіки. Зокрема, працювали із супутниковими даними.

— Ми верифікували велику кількість руйнувань, тому що руйнування — це, окрім точки на карті, адреси, [що дає розуміння] поверховості, [підказує] типи об’єктів.

Деталізований опис руйнувань важливий для двох аспектів: це доказова база злочинів Росії та список того, що потрібно відбудувати. Тому важливо вчасно й належно фіксувати, коли якою зброєю завдано певної шкоди, що саме пошкоджено, з яких матеріалів складався об’єкт, скільки людей там проживало чи проживає і так далі.

Вивчаючи досвід іноземних колег, зокрема естонців, Євген зрозумів, що економічно доцільно не розбирати застарілі чи пошкоджені будівлі, а відбудовувати, покращуючи їх. Зокрема, ідеться й про житловий фонд, збудований за часів Радянського Союзу, який не пристосований до сучасних вимог (енергоефективність, кондиціонування, простори довкола будинків, інклюзивність). Такий підхід до відбудови має свої переваги:

— Це підвищення вартості такого житла та якості проживання людей у ньому.

Євген каже, що одне з емоційно складних питань — робота над відбудовою центру міста, адже 29 березня 2022 року російські військові влучили в одну із центральних будівель — ОДА, де тоді загинули десятки людей. Споруда аварійна, найімовірніше, її демонтують, але постає питання, як працювати з пам’яттю про трагедію. Євген прихильник ідеї створення місця вшанування пам’яті, меморіального комплексу, але розуміє, що над цим питанням мають працювати фахівці й важливо також чути думку містян. 

— Це буде ще дискусія в нашому суспільстві на рівні муніципалітету, на рівні громади, на рівні представників державної адміністрації. 

Як італійська компанія One Works працює над генпланом Миколаєва

One Works — італійська компанія, що розробляє інноваційні урбаністичні проєкти. Ана Паес — архітекторка, яка керує їхнім проєктом із відновлення Миколаєва.

2022 року під час заходу «Форум мерів», організованого ООН, мер Харкова Ігор Терехов розповів, що їхньому місту потрібна допомога з плануванням реконструкції, коли бойові дії завершаться. На це відгукнувся британський архітектор Норман Форстер. В ООН з’явилася ідея охопити в цьому проєкті відразу кілька міст, зокрема й Миколаїв.

— Метою їхньої ініціативи було розробити методологію для генерального планування міст, яку потім можна було б перенести на інші території.

ООН відіграла роль об’єднавчого елемента, тобто одночасно шукала міста, яким потрібний план реконструкції, і тих, хто міг би створити такий документ. Так One Works, які теж брали участь у цьому форумі, долучилися до ініціативи й почали роботу над планом реконструкції Миколаєва.

Спершу команда One Works познайомилася з міською владою, тоді вивчила документацію, яка стосується плану міста, а потім оцінювала збитки. Уже в січні 2023 року компанія презентувала міській владі її бачення перших кроків до відбудови Миколаєва.

Основна команда One Works, яка працює над генпланом Миколаєва, складається з десяти осіб, проте планує розширюватися. Крім того, для розв’язання окремих питань компанія запрошує окремих фахівців.

— Ми також налагодили партнерські стосунки з італійськими університетами, тому Політехнічний інститут Мілана створив цільову групу із 17 професорів, які опікуються шістьма різними аспектами генерального плану. 

Долучаються представники данської компанії COWI, яка займається розвитком комунальних послуг (системами опалення, водо- та енергопостачання, відходами), а також фахівці італійських компаній, зокрема ландшафтної архітектурної студії Lаnd, яка піклується про громадські простори, біорізноманіття та зелені зони, компанії GISdevio, яка розробляє інструменти, щоб представити генплан у цифровому вигляді, а також студії Systematica, яка опікується громадським транспортом.

Ана зауважує, що розуміння теперішнього стану міста дає змогу планувати відновлення, адже десь треба знести зруйновану будівлю й побудувати нову натомість, а десь буде достатньо ремонту.

— Нам не потрібно починати все з нуля, але ми можемо почати з того, щоб спрямувати ресурси, які надходять у місто, на те, що варто відновити насамперед, і краще встановити пріоритети.

Команді One Works важливо не просто ознайомлювати муніципалітет Миколаєва зі своїми напрацюваннями, щоб отримувати їхні відгуки, а й допомагати їм користуватися ними як інструментом для майбутньої відбудови. Ще один елемент співпраці — залучення громадськості через публічні інтерв’ю. 

— Ми запустили перше інтерв’ю минулого (2022. — ред.) року після літа й зрозуміли, що населення Миколаєва неймовірно активне та реагує на все, що ми там викладаємо щодо генплану.

Миколаївців опитували, як вони сприймають своє місто, свій район, які проблеми мали до 2022 року, що їм важливо. Ці дані дають розуміння, що потрібно покращити. Наприклад, лише 24,5 % людей можуть дістатися з дому до зупинки громадського транспорту за 5 хвилин ходьби, і це варто змінити. 81 % мешканців очікує покращення системи водопостачання, 52 % молоді потребують появи можливостей працевлаштування, щоб залишитися або повернутися. Багато людей висловилися, що хотіли б, аби набережна була доступним громадським простором. 92 % мешканців і 80 % тимчасово внутрішньо переміщених осіб готові доєднатися до відбудови.

Опитування містян свідчить, що Корабельний — найнезручніший район міста. І щоб це змінити, група з українських та італійських архітекторів працює над проєктом культурного парку Korabel kultural park. Ідеться про переосмислення використання території зруйнованого російськими окупантами Миколаївського міського палацу культури «Корабельний» у Корабельному районі Миколаєва. Мета проєкту — перетворити цю частину промислового району міста на приємний для перебування громадський простір, який можна використовувати не лише для заходів, а й для прогулянок.

Безпосередньо розробляти генплан міста почнуть із січня 2024 року. На це закладають приблизно рік, хоч і розуміють, що війна триває і ситуація в місті може змінюватися, тож, попри планування, потрібно бути гнучкими.

Ана додає, що разом із генпланом розробляють і менші архітектурні форми.

— У нас є п’ять пілотних проєктів на різні теми: інновації, житло та громада, культурна спадщина, зелені та громадські простори, промисловість і торгівля.

Їхня ідея полягає в тому, щоб зрозуміти, з якими викликами доведеться зіштовхнутися. Наприклад, з тим, що українське законодавство наразі не врегульовує всі аспекти відбудови. Однак Ана впевнена, що розробляти план відбудови саме час, адже це довготривала багатовекторна праця.

— Коли війна закінчиться, на українську територію хлине потік допомоги, щоб спробувати допомогти їй відновити, відбудувати та перезапустити якомога швидше. Тому для цього потрібен план, оскільки інакше ми ризикуємо, що ресурси не будуть спрямовані на мету, яку поділяють усі.

Як Данія допомагає Миколаєву

Єспер Каруп Педерсен — економіст, який уже 32 роки працює в данській компанії COWI над інфраструктурними проєктами. 2014 року вона перестала працювати в Росії, але далі створювала проєкти в Україні, Молдові, Сакартвело, Вірменії, Казахстані, Узбекистані, Киргизстані. 2022 року уряд Данії запросив компанію до співпраці у відновленні інфраструктури Миколаєва.

— Я думаю, що всі міста України особливі для Європи, не тільки Миколаїв. Данія приділяє багато уваги Миколаєву й робитиме це далі наступні багато років, тому що це було прохання вашого президента, пана Зеленського, щоб Данія потурбувалася про Миколаїв, стала його патроном. Це прохання уряд Данії сприйняв серйозно.

COWI працює над дорожньою картою, як покращити теперішній стан інфраструктури. Їхні напрацювання стануть частиною генерального плану Миколаєва. Також компанія займається водо- й теплопостачанням, каналізацією, відновлюваними джерелами енергії, а ще поводженням із відходами, зокрема будівельними.

— У нас є інвестиційний проєкт, спрямований на створення підприємства для сортування й переробки [будівельних] відходів, щоб їх можна було використати для різних цілей. Це можуть бути будівництво дороги, нових будинків, міст. Є багато можливостей, і ми маємо цей досвід, особливо із часів балканських воєн, а також після стихійних лих.

Єспер зауважує, що потрібно підготуватися до цього проєкту і юридично, зокрема зрозуміти, як власники зруйнованих будівель співпрацюватимуть з містом, щоб збирати ці відходи й завозити їх на завод із переробки.

У проєкті залучені близько 50 осіб, зокрема представники міста, данського енергетичного агентства, міжнародні фінансові організації та донори, які співфінансуватимуть утілення проєкту, надаватимуть кредити або гранти на відбудову.

Єспер упевнений, що Україна переможе й після цього негайно почне відбудовуватися, тож до цього треба готуватися.

— Те, що ми робимо в Миколаєві, здебільшого спрямоване підготувати місто до дня, коли війна завершиться, щоб можна було запустити тендери для підрядників, які зможуть почати будувати, адже все буде підготовлено заздалегідь.