Патронатне виховання: дати прихисток дітям у складних обставинах

28 березня 2024
Share this...
Facebook
Twitter

Від сімейних криз найчастіше страждають саме діти. Українське законодавство передбачає кілька варіантів виходу зі складних ситуацій: батьків, що становлять небезпеку для дітей чи не справляються з обов’язками, можуть позбавити батьківських прав, або дітей можуть забрати тимчасово, поки сім’я не подолає кризу. Та є моменти, коли дитину треба забрати з небезпеки негайно. Для таких випадків існує соціальна послуга сімейного патронату. І саме у патронатній сім’ї діти знаходять тимчасовий прихисток. Їх виховують та допомагають реабілітуватися, поки батьки працюють з соцпрацівниками і намагаються подолати складні життєві обставини і виправити те, через що у них вилучили дітей. Часом подолати кризу не виходить і дітей забирають у дитячі будинки, але поки триває процес налагодження чи позбавлення батьківських прав, діти мешкають з патронатними вихователями.

Станом на грудень 2023 року, в Україні діє 300 сімей патронатних вихователів, які опікуються дітьми, чиї сім’ї потрапили у складні сімейні обставини. У цьому матеріалі проєкту «Люди для людей» — історія 55-літньої Євгенії Гончаренко, яка створила першу патронатну сім’ю в Первомайській громаді, що на Слобожанщині, і вже шість років приймає дітей вдома.

Бути першими в громаді

Шість років тому, 27 грудня 2018 року, сім’я Євгенії уклала договір із міською владою Первомайського про надання послуги з патронату. Відтоді в родині в різний час проживали 15 дітей. Зараз у патронатній сім’ї перебуває двоє вихованців, які очікують рішення суду щодо позбавлення біологічних батьків батьківських прав.

— Першими до нас приєднались троє хлопчиків: Максим, Ярослав та Влад. Дітям було вісім, шість та 4 з половиною років відповідно. На той час, до звернення до служби у справах дітей, за ними доглядав батько, оскільки їхня мама покинула сім’ю та перебувала в іншому регіоні. Батькові дуже важко було впоратися з дітьми, тому він звернувся за допомогою до служби.

І для Євгенії, і для батька хлопців це була перша співпраця зі службою в справах дітей, тож жінка намагалася докладно вивчити всі постанови та інструкції. За словами виховательки, знайомство з сім’єю відбулось заздалегідь: вони зустрілись з біологічним батьком в присутності фахівців центру соціальних служб, які опікувались родиною. Поспілкувались про послуги патронатної сім’ї та конкретні потреби хлопчиків, обговорили перелік хвороб, які діти перенесли.

Після першої зустрічі було ще дві: в рідному домі хлопців, аби патронатна вихователька познайомилась з ними і батьком, та в будинку Євгенії, щоб показати, де тимчасово житимуть діти.

— Я вже знала, що в них є проблеми з харчуванням, іноді не вистачає їжі. Тому, щоб забезпечити позитивну атмосферу під час зустрічі, я замість того, щоб просто сидіти і розмовляти, вирішила приготувати пироги. Я розрахувала час так, що діти прийшли до мене, коли я вже готувала тісто. Ми разом ліпили пироги і спілкувалися.

Сім’я Гончаренків

Євгенія познайомилася з темою дітей в складних життєвих обставинах у 8 класі, коли вперше переглянула фільм «Господиня дитячого будинку» про покинуту дитину, яка мешкала в дитбудинку.

— На жаль, цей фільм відбувся і в моєму житті насправді. Мій батько не опікувався мною, у нього була вже інша родина, я жила з мамою і тіткою. Коли мені було 15 років, моя мама зустріла кохання свого життя, вирішила, що я вже доросла, що можу жити без неї — і виїхала в інший регіон. А я лишилася дев’ятикласницею — з тіткою з інвалідністю 1-ї групи, незрячою, без руки. Тому, що таке соціальне сирітство при живих батьках, на жаль, знаю не з розповідей.

соціальне сирітство
Явище, коли батьки не виконують своїх обов'язків через безробіття, відсутність постійного житла, жебрацтво, нарко- або алкозалежність, тривалу відсутність поруч з дитиною тощо.

Втілення мрії жінки опікуватись дітьми з сиротинця довелось відтермінувати на 20 років, після навчання багато років Євгенія працювала вихователькою в дитячому садочку. І нарешті зважилася стати ще й патронатною вихователькою.

Стати патронатним вихователем може повнолітній громадянин України, який має досвід виховання дитини, дієздатність і відповідні житлові умови для догляду, виховання і реабілітації дитини у себе вдома. Важливо, аби у вихователя був повнолітній член сім’ї (це може бути чоловік або дружина, син, донька), який проживає разом і готовий бути добровільним помічником у вихованні дітей.

З дітьми Євгенії допомагає чоловік, раніше цим також займався і їхній син, але сьогодні він захищає Україну в лавах ЗСУ.

— Необхідно мати помічника, який може дати тобі перерву або взяти на себе догляд за дітьми на певний час. Це може бути корисно, щоб забезпечити годину відпочинку, вийти кудись або просто мати можливість зосередитися на побутових справах. Наприклад, коли ти готуєш або робиш щось інше.

У патронатних родинах можуть бути діти різного віку та з різними інтересами. Тому важливо організувати для них дозвілля та розвиток. Наприклад, відвести на гуртки або в центри реабілітації для роботи з логопедами та психологами. Також важливо, щоб догляд за дітьми був організований так, щоб ніхто з них не залишався без нагляду.

— Чоловік завжди підтримує мене, і в нашій родині дуже гарні стосунки як з ним, так і з сином. Коли ми почули про патронатне виховання, не тільки чоловік і син підтримали мене, а й сестри чоловіка і його батьки. Всі вони сказали, що якщо потрібно, ми завжди можемо допомогти з дітьми, погуляти з ними або просто бути поруч. Таке рішення було спільним і прийняте на сімейній нараді.

Створити патронатну сім’ю в Україні

Патронат — це командна робота. Рішення про введення послуги з патронату над дітьми в місті чи селі ухвалюють місцеві держадміністрації або виконавчі органи місцевих рад. Ці інституції обирають соцзаклад, який координуватиме патронатні сім’ї. Це може бути центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, центр соціальної підтримки дітей і сімей, інша установа, заклад чи організація незалежно від форми власності, яка надає соціальні послуги дітям та сім’ям з дітьми. Євгенія пояснює, в чому основне завдання такої соцпослуги:

— Патронат має допомогти родині відчути ресурс, щоб повернути своїх дітей. У випадках з якими ми працювали, 4 з 5 це були випадки, коли дітей систематично вилучали з родини, поміщали в інтернатний заклад, в центр реабілітації. Дітки там якийсь час проживали. Служби і центри соціальних служб намагались реабілітувати батьків, відновити їх батьківський потенціал, повертали дітей.

Тим, хто хоче створити патронатну сім’ю необхідно пройти кілька етапів. Перший з них — податися на відбір кандидатів у патронатні вихователі. Його проводить соціальний заклад разом зі службою у справах дітей місцевої держадміністрації або виконавчого органу місцевої ради відповідно до постанови Кабміну № 893 від 20.08. 2021.

Треба подати документи і дочекатися обстеження умов домівки, де згодом мають мешкати діти.

Якщо рішення позитивне, то наступним етапом є навчання — серія тренінгів з різними спікерами. Проходити його кандидат має спільно з повнолітнім членом своєї сім’ї, який допомагатиме доглядати за дитиною. Якщо все вдалось і навчання було успішним, їм видається довідка про проходження навчання та рекомендації від організаторів.

— Зараз (під час воєнного стану. — ред.) трохи простіші умови створення патронатної сім’ї, спрощені. Ми були першими, тому було обов’язково, що це подружня пара, яка має позитивний досвід виховання дітей. У нас було 11 тренінгових занять, класнючі тренери і психологи, які не просто щось розповідали, а дивились наш психологічний стан, давали якісь рекомендації, чи можемо ми працювати.

Третій етап — укладення договору про надання послуг з патронату з органом опіки та піклування. Його підписують впродовж місяця після успішного завершення навчання.

Четвертим, і останнім, етапом є влаштування дитини в сім’ю. Як тільки стається кризова ситуація і діти потребують місця, де б вони були у безпеці, служба у справах дітей звертається до патронатного вихователя. На кожен окремий випадок теж потрібен договір — його підписують протягом п’яти днів. Євгенія каже, що на час, поки діти у неї, з їхніми батьками мають працювати відповідні служби:

— Патронат — це тимчасовий догляд. Тобто, коли дітки йдуть до нас в родину, ми їм кажемо, що вони йдуть до нас в гості і поживуть у нас тимчасово. У цей час з батьками, з біологічною родиною, працюють фахівці служби у справах дітей і фахівці з центру соціальних служб, які проводять соціальний супровід родини. Ми спілкуємось з біологічними батьками, підтримуємо зв’язки, фахівцем соціальної роботи розробляється графік зустрічей і ці зустрічі проходять обов’язково в присутності фахівця центру чи служби.

Сім’ї, які беруть дітей на тимчасове виховання, з державного бюджету отримують соцвиплати. Гроші виплачують на догляд за кожною дитиною в розмірі двох прожиткових мінімумів, для дітей віком до 6 років це 6 407,5 грн, а від 6 до 18 — 7 990 грн на місяць. Додатково вихователі отримують кошти за послугу патронату, яка виплачується в розмірі 5 прожиткових мінімумів для працездатної людини, тобто 15 140 грн на місяць за виховання однієї дитини.

Якщо в сім’ї патронатного вихователя перебуває дитина віком до року, дитина з інвалідністю, малолітня або неповнолітня вагітна, ВІЛ-інфікована дитина або одночасно двоє та більше дітей, то сума виплати збільшується на 10 % за кожну дитину, але сумарно не більше 50 %.

Патронат у час війни

На початку повномасштабного вторгнення у патронатній сім’ї Гончаренків перебувало п’ятеро вихованців. Євгенія розповідає, що не вірила в те, що окупанти дійдуть до Первомайського (місто лежить на південь від Харкова, за 45 км від Балаклії). Сім’ї пропонували евакуюватись, проте порадившись із дітьми, вони вирішили залишитись в Первомайському, адже вірили у ЗСУ.

— В перші дні всім було не до нас, я виробила таку тактику: кожного ранку телефонувала начальнику служби [у справах дітей], казала, що в нас все добре, діти ведуть себе спокійно. Ми приготували тривожні валізки на всяк випадок, але в нас все добре. Я намагалась в перші дні війни просто проаналізувати, яких продуктів нам вистачить довготривалих. В нас же поруч дача, тобто є будиночок, в разі чого могли приїхати і в сільську місцевість.

Найважливіше в цей час для Євгенії було підтримувати емоційний стан дітей, саме тому всіляко намагалась не показувати своєї тривожності і страху. Як не було світла — вигадували ігри і проводили час разом, влаштовували посиденьки. Євгенія та діти швидко адаптувались і почали шукати можливості допомогти іншим, хто прибував до міста.

— Дівчинка моя старша пішла до волонтерського центру, допомагала переселенцям оговтатися, підібрати одяг, пакувала їжу. Дітям давали раз на тиждень продуктовий набір, коли дійшла черга до моєї старшої вихованки, вона сказала: «Хай цей набір візьме той, хто його потребує. А в нас все є». І для мене це був верх похвали, що моя дитина розуміла ситуацію. Вона розуміла, що ми можемо ділитися не тільки теплом своїм, а й ще чим ми можемо поділитися. І це для мене було дуже знаково.

Діти повертаються додому

Згідно зі згаданою постановою Кабінету Міністрів України, діти повинні перебувати в патронатній сім’ї до трьох місяців. За потреби цей термін можуть продовжити до шести місяців. Проте, через часте затягнення розгляду справ у судах, діти перебувають у патронатних сім’ях довше, ніж передбачено. Євгенія розповідає, що для адаптації дітям потрібно в середньому три тижні, а для дітей, які мають якісь розумові порушення — десь місяць-півтора.

Патронатна вихователька не є мамою для тих, хто потрапляє у її сім’ю, адже така родина — це надавачі соціальних послуг, які допомагають дітям у скрутному становищі. Вихованці Євгенії називають її тітка Женя, або ж просто Женя, як дитині комфортніше.

Євгенія розповідає, що закінчення терміну патронату — це емоційно складно і для неї, і для дітей. Адже щодня тривають розмови про те, що вони в у гостях. І своїх найперших вихованців жінка відпустила до тата на зустріч, але поки діти жили в патронатній сім’ї, в рідному домі не було змін на краще.

— Коли наступив цей момент, коли батько не виправляється і якось дітям про це потрібно сказати. Ви не уявляєте, що ми відчували, коли Владік, якому було 4 рочки, прийшов додому і сказав: «Три місяці пройшло! Три! А ти нічого не зробив. Дома нічого не змінилося. Як ти нас повернеш?».

Головні завдання патронатної сім’ї — тимчасове виховання та реабілітація дітей. Євгенія розповідає, що за рекомендацією доцентки кафедри педагогіки та психології практикує з дітьми казкотерапію. Це допомагає зрозуміти мотиви поведінки дітей, їхні потреби і вибудувати алгоритм роботи з ними.

Наприклад, Євгенія зі своїм вихованцем Максимом в ігровій формі намалювали історію хлопчика, дали йому ім’я. Казка розповідала, що хлопчик заблукав, довго жив в лісі, знайшов собі прихисток у лісничого, де прожив деякий час, а потім лісничий сказав, що йому пора повертатися. Тож намалювали ще три будиночки: в одному будиночку живе вихователька, якої дуже багато дітей, в іншому — родина хлопчика, а в третьому — нова родина.

Така проєктивна методика допомогла не лише виховательці побачити, що хлопчик не хоче повертатись до біологічних батьків, а й соцпрацівникам зрозуміти, що потрібно шукати для нього нову повну родину. Зазвичай патронатні вихователі входять до складу комісії, яка визначає, що буде далі з цими дітьми.

— Ми дуже ретельно підходимо до відбору кандидатів з дитячих будинків сімейного типу, бо в нас був випадок, коли дівчинка мала легку розумову відсталість і ми обирали для неї родину. Обирали дуже ретельно. Була родина з нашого міста, яка хотіла прийняти їх, але там жінка була за фахом вчителька і вона була перфекціоністка. Ми розуміли, що вона, коли візьме цих дітей, буде до них ставитися як вчителька і намагатися їх чомусь навчити, а на той момент їхній розумовий рівень не відповідав тому, щоб їм ставили високу планку. Їх треба було прийняти такими, якими вони є.

Євгенія розповідає, що усім вихованцям читала казки українською, знайомила їх з культурою рідного краю. І почала це робити ще в час, коли працювала у дитячому садочку. Перехід на українську мову в сім’ї розпочався до повномасштабного вторгнення і досі триває, адже нові діти, які потрапляють до їхньої патронатної сім’ї, не завжди володіють нею чи розуміють.

— В мене зараз дуже складні дітки, які вже пройшли дитячий будинок. Це перші діти, які фізично дуже добре розвинені і відповідають своїм антропометричним даним за віком. Але, на превеликий жаль, хлопчик шестирічний, але має розвиток на три роки. З ним я читаю українською, нещодавно прочитали повністю чотири книги Всеволода Нестайка, а зараз зі старшою дівчинкою читаємо «Поліанну». Їм це подобається. Але спілкуватися мені доводиться російською мовою, тому що часто він не розуміє українською.

За шість років існування патронатної сім’ї Євгенія стала подругою не лише вихованцям, які тимчасово мешкали у них, а й сім’ям, у які ті потрапили. Вона говорить, що головне — бути відкритими і щирими. І з дітьми, яких беруть у нову сім’ю, і з сім’ями, які беруть їх під опіку, адже завжди потрібно комунікувати про особливості догляду чи про хвороби.

— Хоча у постанові про патронат він тимчасовий і не передбачається подальше спілкування з дітками, але з усіма моїми вихованцями, які були в нашій родині, в нас залишилися теплі стосунки. І з дітками, і з новими родинами. Вони не забувають привітати з днем народження. Я своєю чергою вітаю їх з днем народженням. Вони чекають посилок і я їм щось пришлю.

за підтримки

Публікація є частиною ініціативи «Громада для людини: покращення системи надання соціальних послуг», що здійснювалася за підтримки Програми «U-LEAD 3 Європою».

Над матерiалом працювали

Засновник Ukraїner:

Богдан Логвиненко

Координаторка напрямку продюсингу,

Продюсерка проєкту:

Марина Мицюк

Авторка тексту:

Каріна Роханська

Редакторка тексту,

Координаторка текстового напрямку:

Олеся Богдан

Шеф-редакторка:

Наталія Понеділок

Фотографиня:

Вікторія Якименко

Більдредактор,

Координатор фотографів:

Юрій Стефаняк

Контент-менеджерка,

Координаторка контент-менеджерів:

Катерина Юзефик

Графічний дизайнер:

Арсен Шумейко

Графічна дизайнерка,

Координаторка напрямку дизайну:

Олександра Онопрієнко

Координатор напрямку партнерств:

Мар'ян Манько

Координаторка сценаристів:

Карина Пілюгіна

Координаторка операторів:

Ольга Оборіна

Координатор режисерів монтажу:

Микола Носок

Координаторка транскрибаторів:

Олександра Тітарова

Копірайтерка:

Софія Котович

Головна копірайтерка:

Владислава Івченко

Керівниця з маркетингу та комунікацій:

Тетяна Франчук

PR-менеджерка:

Валентина Ковальчук

Координаторка маркетингу:

Дарина Іванова

Спеціаліст із реклами та аналітики:

Владислав Іванов

Координаторка соцмереж:

Анастасія Гнатюк

Менеджер із комерційних партнерств:

Сергій Бойко

Операційна менеджерка:

Людмила Кучер

Фінансовий спеціаліст:

Сергій Данилюк

Фінансова спеціалістка:

Катерина Данилюк

Руслана Глушко

Юрист:

Олександр Лютий

Архіваріуска:

Вікторія Будун

Івент-менеджерка:

Єлизавета Цимбаліст

Відповідальний за технічне забезпечення:

Олексій Петров

Ukraїner підтримують

Стати партнером

Слідкуй за експедицією