Вкорінитися в Україні й будувати свою мрію

Марк народився в Ужгороді, у 17 років почав активно подорожувати. Навіть хотів відкрити власний ресторан у Франції або Німеччині. До 22 років обʼїздив значну частину країн Євросоюзу. Паралельно з цим втілював у життя ідею будівництва екохатини на ділянці поруч з батьківською дачею на Закарпатті. Спершу думав про будинок із дерева або з цегли. Але зрештою надихнувся на роботу з глиною.

— Я прочитав книгу «Будівництво з саману¹Будівельний стіновий матеріал, невипалена цегла із суміші глини, соломи та піску.. Філософія і практика» британця Янто Еванса²Валлійсько-американський прикладний еколог, ландшафтний архітектор, винахідник, письменник і викладач., який в Америці має компанію, що будує такі хатинки, й сильно надихнувся. Це сталося в той момент, коли я вже почався займатися будівництвом. Тоді й зрозумів, що хочу саме так.

Матеріал створено за підтримки партнерів експедиції Закарпаттям: Defender, Work.ua, Sushko Philanthropy та Фундації Множина. 

На ділянку, матеріали й сонячні панелі він заробляв гроші за кордоном — доглядав за дітьми з інвалідністю, вчився проводити електрику в сучасних будинках, працював на тваринній фермі, де й здобув досвід сільського життя. Саме там він зрозумів, чому люди часто тікають із села, наскільки важкою і подекуди жорсткою може бути праця, зокрема у ставленні до тварин. Після цього усвідомив, що це не його шлях і що йому ближче робота з рослинами.

— Я розумів, що робота в Німеччині мені більше не цікава й у такі буремні часи я хочу бути вдома.

У 2022 році Марк вирішив остаточно вкорінюватися в Україні. Своє господарство чоловік назвав «фермою вільних тварин» — тут вони самі вирішують, залишатися чи йти. У дворі є готель для комах, скоро господар облаштує ще готель для кажанів і будиночки для їжаків. А кішка Ківі у сезон появи пташенят носить дзвіночок, щоб не могла вполювати їх.

Спочатку він хотів працювати військовим кореспондентом, однак на початку повномасштабної війни реалізувати цей задум було непросто. Тож чоловік продовжив розвивати блог, який згодом став платформою для зборів на FPV-дрони, автомобілі та іншу допомогу українським військовим.

Екзотичний сад серед Карпат

Після періоду заробітків за кордоном, Марк зрозумів, що тепер йому треба заробляти гроші вдома. Так і розпочалася історія з саджанцями дерев, які можуть добре пристосуватися у закарпатському кліматі. 

— Я познайомився з людьми, які вирощують тут хурму й продають її. Тоді й зрозумів, що ця ніша незаповнена — попит перевищує пропозицію в десятки разів.

Молодий садівник висіяв тисячу насінин хурми, з яких через три роки вийшло продати лише сотню саджанців. Через брак досвіду частина не зійшла, інша — загинула в дорозі. Здобувши з часом більше знань та вмінь, чоловік уже має замовлень на саджанці на два роки вперед.

Також у Марка є двоє наставників — Наталія та Василь. Наталії Мартишинець 75 років і у неї є гектар хурмового саду у Виноградові. Саме Наталія надихнула Марка на нікнейм «Вільний фермер».

Василь Чалбаш — наставник із Берегова, який вирощує тисячу саджанців хурми на рік. Якось Марк зняв відео, у якому Василь розповідав про саджанці, чому ті вмирають, в чому різниця між якісними та неякісними. Це стало першим відео, яке набрало майже пів мільйона переглядів. Фермер зізнається, що люди інколи пишуть коментарі про те, що він їх дратує, бо розповів про садівника, до якого неможливо додзвонитися через великий попит.

Марк помічає, що людям цікаво садити дерева, вирощувати ці саджанці, збирати урожай навіть в часи війни. Дехто, каже, купує й висаджує їх навіть недалеко від фронту.

Та все ж, у садівництві, як і в будь-якій ніші, є ті, хто ласий наживитися на інших. На багатьох сайтах продають неякісні саджанці, які найчастіше вирощені на добривах або ж завезені з-за кордону, тому й не пристосовані до українського клімату. Через це багато паростків гинуть, тож покупці втрачають і час, і гроші.

— Мені це дуже болить. У нас загалом багато несправедливості, але це та, на яку я можу хоч якось вплинути. Тому я веду про це блог — як відрізнити якісний саджанець від неякісного, як його власноруч виростити.

Марк каже, що до нього звертається більше людей, ніж він може виростити саджанців. Багато з них не хоче чекати три роки, поки паростки виростуть, тому купують неякісні — й знову витрачають час і гроші.

Фермер навіть вирішив поекспериментувати — анонімно замовляє у різних розсадників хурму, а саджанці часто приїжджають однакові. Це означає, що вони вирощені в одному місці, просто їх перепродають різні постачальники. Тож він сподівається, що з часом законодавство щодо захисту прав споживачів стане жорсткішим, а ті, хто робить неякісні розсадники, будуть нести відповідальність.

— Якщо говорити про фермерство, то це класна концепція, тому що ти можеш вирощувати те, що тобі подобається, у тих масштабах, які тобі подобаються, і заробляти з цього гроші. Говорячи про ці саджанці й хурму, я можу будь-кого охочого проконсультувати, безкоштовно сказати, де купити насіння, живці, як це все робити, щоб люди робили якісно.

Серед Маркових планів — на місці вже існуючого городу зробити теплицю, адже він також вирощує кавуни. Найбільший виріс 16-кілограмовим. Крім кавунів та хурми, на господарстві є традиційні яблуні, груші й обліпиха, а ще цитрусові, гранати, ківі та інжир. Із незвичних — мексиканські банани, акебія (вона ж шоколадна ліана), кероб (відомий як замінник какао), турецька мушмула.

Хатинка мрії

Заходячи до Марка в гості, бачимо велику триповерхову хатину з глини. Сам господар називає її «хатинкою мрії». Поруч із теперішнім обійстям була батьківська дача, де у дитинстві Марк неохоче працював. Зізнається, що тоді це його не надто цікавило. Та з часом і самому захотілося щось садити, вирощувати. Так він і придбав цю ділянку, а згодом ще й частину лісу зверху.

Маркове будівництво триває вже не один рік — від 2014-го. Спочатку це було радше хобі, дещо серйозніше почало визрівати після спалаху ковіду. Нині будівництву він приділяє значно більше часу, каже, що вже вийшов на фінішну пряму.

— Третина часу пішла на блог. Ще третина — на догляд за садом. І залишилася лише третина часу на будівництво. Тому я і не закінчив так швидко, як хотілося б. Якщо робити тільки це, то за рік можна доробити.

Часто чоловіку допомагають волонтери. Люди приїжджають із різних країн, щоб пожити простим життям, попрацювати, повчитися й відчути ритм цього місця. Наприклад, на минулорічній толоці зібралося восьмеро охочих і за тиждень з одних лише колон зробили подвійні стіни та вставили вікна. Тож тепер це повноцінна вбиральня.

Навколо хатини є кілька допоміжних споруд, а ще будується імпровізована сортувальна станція. Там у пляшках Марк зберігає неорганічні відходи, які не можна здати на переробку: їх він збирає, зокрема, на березі річки, й пресує. Це займає трохи часу, зате сміття надійно ізольоване від довкілля, а довкілля — від токсичного впливу. Згодом ці пляшки стануть частиною нової будівлі. Це, як каже господар, частково реалізований експеримент, у якому пластику надається друге життя. Влітку він планує збудувати кімнату, в якій стіни будуть із пляшок — так і дізнається, наскільки добре вони зберігатимуть тепло.

— Якщо завітаєте сюди через три роки, це місце не впізнаєте взагалі. Тут буде балкончик у стилі Гауді⁵Антоніо Гауді — каталонський та іспанський архітектор, відомий своїми роботами у стилі ар-нуво., вікна, письмовий стіл наверху, диван і проєктор, тож гості зможуть дивитися фільми вечорами.

Хатинка мрії — проєкт, який постійно вдосконалюється. У ванній, наприклад, залишилося встановити бойлер, який може нагріватися як від електрики, так і від печі.

Також у хатинці є кухня-студія з цегляною піччю. Саме з цієї кімнати 12 років тому почалося будівництво. Нині кухня повністю перебудована, із залишків — перша стіна.

Унікальність такого житла в тому, що це воно підлаштовується під людину, а не навпаки. Наприклад, Марк зробив на підвіконні виїмку для телефона й зарядного пристрою, щоб вони не падали.

Усі кути й форми тут — округлі, адже такі пропорції створює природа. А ще тут навіть у маленьких кімнатах незвично багато великих вікон. Марк купував або брав безкоштовно вікна, яких колишні власники хотіли позбутися.

— Насправді я не шукав вікон, це вони мене знайшли. Спершу зʼявилися вікна, а потім я будував під них хату. З маленьких квадратних зробив ромбові. Тож матеріал, який у мене був, і сформував цей стиль.

Однак через таку кількість вікон влітку буває спекотно в кімнатах, а взимку — холодно. Для них доведеться підібрати відповідні штори, розмірковує Марк, але цей унікальний стиль обовʼязково залишиться.

Зараз у хатинці добудовується третій поверх для гостей. Раніше господар поступався своєю кімнатою, а сам ночував на кухні. Згодом добудував другу кімнату, щоб зберегти приватність для всіх. Серед планів на літній сезон — розширитися.

Поруч із основним будинком є дві невеличкі хатинки-мазанки, де гості можуть спати замість наметів. Вони зберігають комфортну температуру та захищають від дощу. Також у планах Марка — велогараж та комірчина для інструментів, які розмістяться в сортувальній станції.

На подвірʼї є дровітня та імпровізована їдальня. Зазвичай у ній поміщається до восьми людей. А коли гостей немає, Марк пакує тут саджанці.

Поруч — літня кухня. Нині вона слугує складом, організованим за принципом пермакультури⁷Пермакультура — система ведення сільського господарства, яка базується на принципах природних екосистем., й загалом має кілька функцій. Влітку тут спільно з волонтерами готуватимуть їжу, а трохи пізніше господар хоче все знести й перебудувати — зробити велику круглу кухню, конічну стріху та колони, на яких висітимуть гамаки.

Увесь цей простір Марк бачить як хаб, де українці й іноземці зустрічаються та обмінюються досвідом. Восени, наприклад, тут три тижні жили двоє колумбійських добровольців, які приїхали воювати за Україну. Під час толоки вони разом з іншими волонтерами знайомилися з українською мовою, історією та побутом. Ще чоловік мріє влаштовувати культурні програми, кіноперегляди і навіть фруктові фестивалі, адже сотні дерев дадуть багато плодів.

— У нас є приказка: за життя збудуй будинок — будується, вирости сад — майже весь висадив, там вже сотні дерев. Ну й виховай дитину — з цим поки що не склалося, але певен, що складеться.

Блог і допомога війську

З початком ковіду Марк створив блог «Моя українська мрія», у якому надихає глядачів на життя серед природи, ділиться порадами щодо садівництва й, звісно, показує процес будівництва глиняної хатки.

— Це і є моя українська мрія — проєкт, який я втілюю та ділюся ним з навколишнім середовищем, з суспільством, з українцями, та й з іноземцями також.

У 2022-му блог в інстаграмі виріс із 4 до 40 тисяч підписників за літо, а до зими — до 80 тисяч. Тоді ж чоловік і відкрив свій перший збір на FPV-дрони, згодом — на пікап. Зараз ціль Марка — щомісяця збирати на машину для військових й паралельно закривати супутні збори фонду «Пряма допомога».

Його блог нині працює так: підписники дивляться, як чоловік будує хатину, а він своєю чергою закликає донатити. Сам він пояснює, що нині ті, хто збирають на військо, мають привертати увагу авдиторії через контент: хтось — гумористичний, хтось — політичний. А от у нього, каже, контент — дещо незвичний.

— Я побачив, що маю силу мотивувати людей донатити, що я можу займатися такою волонтерською діяльністю. Я можу надалі створювати власний контент, який надихатиме людей, а згодом допоможе зібрати гроші для війська.

Менеджерити все самому буває важко, зізнається чоловік. Двічі він закидав ютуб-блог на пів шляху. Аж тут кілька відео підряд «вистрелили», сформувалася нова авдиторія. Люди зацікавилися, повірили, що він зможе добудувати хатину, просили порад щодо переїзду в село або ж саджанців.

— Я зрозумів, що підведу їхню українську мрію, якщо зараз зупинюся. Ці люди справді черпають натхнення й мотивацію з того, що я роблю, підтримують контент. Відповідно їхні відгуки й мене мотивують рухатися далі.

У блозі Марк також транслює свою громадянську позицію, зокрема, просуває культуру памʼяті. Є ті, хто підтримують, проте є й критика. Тож чоловік намагається більше пояснювати, аргументувати, апелює до важливості емпатії.

— У своїх відео я навіть інколи зупиняюся на хвилину мовчання. Можливо, через екран це виглядає дивно, але я бачу позитивний відгук. Сумно, що ми звикли до цього всього — до смертей та новин про них.

Через популярність блогу про хатину дізнається все більше людей, тож сюди частіше приїздять і військові у відпустці й ветерани. Приймати таких гостей — це теж певна допомога й вдячність їм, каже чоловік. Хтось запозичує досвід, а хтось хоче просто набутися на природі, відволіктися або ж допомогти з будівництвом. Багато військових хочуть приїхати сюди з сімʼєю, тож господар намагається організувати все так, аби кожному було комфортно.

Як зберегти Закарпаття?

Нині Закарпаття поступово перетворюється на промислову зону: заходять нові підприємства, фабрики, які релокуються зі сходу України, — усе це приносить вигоду економіці. Водночас, наголошує Марк, національні парки, заповідники й навіть полонини забудовуються. Найближчу, куди він возив гостей, також забудували. Тепер до наступної — Боржави — доводиться їхати 140 кілометрів.

Ще одна перешкода, яку вбачає чоловік — вітряки. Їх виготовляють поруч із ділянкою Марка, а в горах видобувають каміння для засипання вітряків — через це часто чутно шум і вибухи. На бітумбазі⁹Бітумбаза — спеціалізований промисловий об’єкт, призначений для приймання, зберігання, підігріву та відвантаження бітуму — нафтопродукту, який є головним компонентом для виробництва асфальту. часто неприємний дим зранку, є ще гучні звуки машин з траси — усе це вкупі дещо знижує потенціал рекреаційної зони.

Попри це, розповідає Марк, в Україні є кілька організацій, що розвивають екологічні ініціативи та допомагають залучати фінансування для них за допомогою сучасних цифрових інструментів. Наприклад, формують модель, де екологічні дії мають вимірюваний економічний еквівалент: через гранти, донорські фонди та криптоінструменти можна отримати винагороду за конкретні результати — висаджені дерева, згенеровану «зелену» енергію або участь у спільних екопроєктах.

— Є GEN Ukraine — це Ukrainian EcoVillage Network — глобальна мережа екопоселень України. Вони займаються тим, що кожне висаджене дерево, кожен кіловат електроенергії й кожну проведену толоку переводять в гроші. Нещодавно ми спілкувалися з Максимом Залевським — керівником — тож я також трішки долучатимусь до цього.

Крім потенційної небезпеки втратити тишу й спокій на Закарпатті є ще одна — втратити гірські дерева. Марк каже, що старовікові ліси, яким по 200-300 років, вирубують вже навіть в кілометрі від нього. Екоактивіст розмірковує про проєкт, який міг би протистояти лісівникам, які часто вирубують те, на що не мають права.

— Нам треба цей ліс зараз. Тут унікальна природа, а ще локація дуже близька до інших країн. Звідси однакова відстань як до Харкова чи Донецька, так і до Парижа. Тож коли мій канал достатньо виросте, я хочу, щоб іноземці також сюди приїжджали.

Є ще одна дилема: хоч би як місцеві любили свій край, вони ж його занапащають — щонайменше викидами сміття в річку. Щороку Марк прибирає схили річки Уж самотужки або ж організовує толоки, коли приїздять волонтери.

Щоб протидіяти марнуванню природи, активіст разом із Ярославом Бурківським створив у 2024 році ще один проєкт — Clean Space Ukraine. Люди, прибираючи 50-літровий мішок сміття в будь-якому куточку України, можуть отримати 50 гривень. Потім за ці гроші можна отримати подарунки або ж задонатити на військо. Якщо ж зібране сміття вони здали на переробку, тоді 50 гривень переростають у 150. Завдяки цьому проєкту вже вдалося зібрати до 10 тисяч літрів сміття по всій Україні.

Сам Марк уже близько 4-х років намагається жити за підходом зеро-вейст¹¹З англ. Zero Waste — спосіб життя, який передбачає мінімізацію відходів., тобто не просто сортувати сміття, а взагалі якнайменше його продукувати.

— Але ж не всі можуть пакувати в ці пляшки. Люди все одно викидатимуть відходи на смітник або ж спалюватимуть їх. Дуже бракує автоматів у супермаркетах, де за пластикові пляшки можна отримати гроші.

Марк впевнений, що земля належить наступним поколінням, ми її вже позичаємо. Тож, якщо зараз цю землю зруйнуємо, їм не буде де жити. Внесок, який може зробити кожен — захистити це все.

— Я хочу, щоб Україна стала такою, про яку мріє більшість. І цей процес йде, я бачу його й це класно. Я часто кажу, що є дві України: одна — та, яка нас демотивує, яка нам не подобається. Це в ній люди неосвічені, споживають російський контент, смітять, не бачать тут свого майбутнього. А інша Україна — це та, де люди вибирають її попри все, намагаються змінювати, інвестувати весь свій життєвий ресурс в те, щоб країна стала кращою, такою, про яку вони мріють. Щоб вона була чистішою, освіченішою, щоб довкілля було на кращому рівні й ми зберегли ту красу, яку нам дала природа колись.