Артем Бєлєнков із Nemesis: «Треба працювати над дальністю засобів ураження»

До початку повномасштабного вторгнення він працював в агробізнесі, впроваджуючи цифрові рішення для галузі. У лютому 2022 року долучився до 47-ї механізованої бригади «Маґура». Там служив командиром кулеметного взводу і зазнав поранення. Після реабілітації обіймав посади командира стрілецької роти та був тимчасовим виконувачем обов’язків начальника штабу батальйону, а згодом — служив в апараті Головнокомандувача ЗСУ, де відповідав за впровадження системи ситуаційної обізнаності (проєкти Vezha¹українська платформа відеоаналізу поля бою, яка в режимі реального часу передає й аналізує відео з дронів, Delta²українська військова система ситуаційної обізнаності, яка допомагає українським Силам безпеки та оборони бачити поле бою в реальному часі, координувати дії та планувати операції.). Згодом Артем приєднався до 412-го батальйону безпілотних систем Nemesis, де став начальником штабу. Наприкінці 2024 року підрозділ масштабувався до полку, а невдовзі, після нашої розмови, — до бригади.

«Я був офіцером запасу з єдиною метою — не йти в армію»

— Ви були цивільною людиною, яка в 2022-му році приєдналась до сил оборони. Розкажіть про свій цивільний досвід і як він допоміг вам у нинішній роботі.

— Після університету я працював на фондовому ринку — в інвестиційній компанії, пройшовши шлях від помічника директора до операційного директора та займаючись торгівлею й хеджуванням інвестиційних ризиків⁵страхування від фінансових ризиків, коли укладається додаткова угода, щоб зменшити потенційні втрати від невигідних змін цін.. Після цього зрозумів, що працювати на когось мені не імпонує, хочеться спробувати щось своє. Досвід роботи з клієнтами-аграріями підштовхнув мене заснувати в 2014 році компанію Smart Farming, де ми впроваджували різні інновації в сільському господарстві — дрони, цифрові карти, онлайн-моніторинг для агросектору тощо.

— Чим займалися і про що розмірковували напередодні повномасштабного вторгнення? І що стало фінальним поштовхом для прийняття рішення долучитись до війська?

— Парадокс у тому, що будучи тотально впевненим, що повномасштабна війна буде, я практичних дій для свого бізнесу взагалі ніяких не робив. Ще в січні був у США на аграрній конференції. Але цей час формував мої погляди та цінності як українця, викристалізувані завдяки Аgro MBA⁷магістерська програма з бізнес-адміністрування для управлінців аграрної сфери, Майдану, у якому брав участь, і книжками Сергія Плохія⁸відомий український та американський історик, професор української історії в Гарвардському університеті, там же — директор Українського наукового інституту. Спеціалізується на історії України та Східної Європи. Лауреат Шевченківської премії, автором низки книжок («Брама Європи», «Чорнобиль», «Остання імперія» та ін.)..

Міг себе реалізувати за кордоном, але завжди було бажання саме тут щось створювати.

Тож наступного дня після початку повномасштабки я вивіз сім’ю і через пару днів уже вступив до сил оборони.

— Ви були офіцером запасу. Чи пробували долучитися до Збройних сил ще під час АТО/ООС¹¹Комплекс заходів українських силових структур, спрямований проти незаконних російських та проросійських збройних формувань у війні на сході України. Розпочата 2014 року. Із 2018-го була трансформована в Операцію об’єднаних сил (ООС), аби українські війська мали більше повноважень в боротьбі з ворогом, не вводячи при цьому воєнний стан.?

— Я був офіцером запасу з єдиною метою — не йти в армію, відверто кажучи. Під час АТО й ООС ми з друзями ходили до військкомату, але нам тоді сказали: «Хлопці, потреби немає, є там черга людей». Та й у нас не було якогось мотиву, внутрішнього поштовху. А коли вже почали приходити повістки, то вже мав сім’ю, двох дітей, активно розвивався бізнес, була тоді недовіра до влади — і я не розумів, як себе в цьому реалізувати (у цій війні. — ред.). Але з часом прийшло відчуття, що щось у житті зробив неправильно, і воно накопичувалося, гризло зсередини. Думаю, якби не пішов у військо в 2022-му, я себе просто не простив би ніколи в житті й жив би з цим гівном до кінця своїх днів. Тому абсолютно щасливий, що зробив цей вибір, хоч він був стрьомний, бо ти не розумієш, як працює ця система.

— Ви згадали про переоцінку цінностей і появу нових. Як сформували для себе цю нову оптику, цей погляд на країну й на себе в ній?

— Вона ґрунтується на розумінні, що я не уявляю, як зараз можна не брати участі в обороні держави, знаючи, скільки людей упродовж нашої історії віддали життя, щоб нація стала державою. Для мене це не лише питання особистих переконань чи бажання щось збудувати, а насамперед історична відповідальність. Думаю, це суттєвий комунікаційний геп (з англ. — розрив. — ред.) у нас всередині держави: більшість просто не розуміє історії, не розуміє, яка боротьба велася, щоб вони зараз жили в незалежній країні.

— Які історичні періоди чи події найбільше вплинули на вас і найбільше резонують із сучасними подіями?

— Однозначно козацькі часи. Також період Першої світової, особливо колапс Російської імперії, коли в нас з’явилася можливість щось своє сформувати. Менше — часи Другої світової. От ті часи, де були близькими до того, щоб сформувати свою державність, мабуть, вони мені найбільше резонують з тим, що в нас є сьогодні. Ми без бою отримали державу в 1991 році, і зараз цей бій приймаємо, бо не можна від імперії відколотися просто тому, що повезло.

— Коли остаточно вирішили долучитися до сил оборони, з чого починали, як обирали підрозділ?

— Шукав друзів, знайомих — хто куди пішов. Спершу ЗСУ здавалися мені втратою особистої незалежності, тож знайшов альтернативу: тоді київська поліція формувала взводи добровольців, один із них створювала патрульна поліція. Якраз начальник патрульної поліції міста Києва тоді був Юра Зозуля — брат мого колишнього партнера по бізнесу.

Ми просто долучилися туди, розуміючи, що будуть якісь міські бої. І там уже яка різниця, де ти і під ким, головне — щоб був поряд зі своїми людьми, яким довіряєш. І от ми таку банду сформували. Це був підрозділ імені Нестора Махна. Там із мене солдата зробили.

Коли русня почала почала виходити (із населених пунктів біля Києва. — ред.), ми тоді вже почали їхати по селах. Також запустили проєкт по оцифровці руйнувань: облітали десь 50 населених пунктів, там зробили ортофотоплани¹³фотографічна карта місцевості, складена з багатьох знімків, що дає змогу якнайточніше відтворити земну поверхню в цифровій формі.. Після цього я з поліції пішов і вже мобілізувався в Збройні сили.

«Через три тижні повернувся назад, у мене ще нога кровоточила»

— Розкажіть про відбір у 47 ОМБр (тоді ще під керівництвом Валерія Маркуса): як він проходив і що саме перевіряли під час психологічних співбесід?

— Був якимось там сороковим чи п’ятдесятим у черзі. По суті, вони тричі виходили й казали, яким людям далі немає сенсу чекати, і я по кожній категорії попадав: як офіцер запасу, як людина, яка до цього не служила, цивільна людина і так далі. Але вистояв, зайшов. Завдяки тому, що Валерій підтримав мою кандидатуру, я туди й попав.

— Яку посаду обіймали в 47 ОМБр і на яких напрямках виконували завдання?

— Прийшов командиром кулеметного взводу в стрілецьку роту 47-го стрілецького батальйону при 30-й механізованій бригаді, вчились на «Максимі»¹⁵Кулемет «Максим» — важкий станковий кулемет для тривалої вогневої підтримки й утримання позицій. Різні його модифікації широко використовували в обох світових війнах., а через місяць відправили на Світлодарську дугу¹⁶лінія оборони, на яку на початку 2015 року відійшли з Дебальцевого сили АТО. Мій взвод, як найбоєздатніший у роті, відправили перекривати прорив біля села Новолуганське. Там нас нас штурмували «вагнери»¹⁷Приватна військова компанія Вагнера — незаконне російське збройне формування, яке комплектують найманцями. Офіційна влада Росії заперечують існування ПВК Вагнера. «Вагнерівці» воювали в Сирії (2013), на сході України (2014), також є сліди їхньої участі в повномасштабній російсько-українській війні. 3–4 дні нон-стоп, ми всі майже були поранені, і я теж. Після цього — реабілітація. Ну, я спригнув із реабілітації і вже через три тижні повернувся назад, у мене ще нога кровоточила.

Потім командував ротою (спочатку у штурмовому полку, потім у механізованій бригаді), був тимчасовим виконувачем обов’язків начальника штабу близько півроку, а згодом потрапив в апарат головнокомандувача.

— Як для людини з бізнесу, що для вас означало потрапити у вир бойових дій? Що з перших виходів запам’яталося найбільше?

— По-перше, було страшно. Але я така людина, що в кризових ситуаціях завжди мобілізуюсь і проявляю себе найкраще — що в бізнесі, що у стосунках. Були речі, в яких ти просто береш на себе відповідальність. Скажімо, те, як я спілкувався зі старшим начальником батальйона, до якого нас прикомандирували, тому що йому одразу по радійці сказав, що якщо через три години не буде посилення — ідіть нахер, я своїх людей забираю. Мені у відповідь були погрози, потім командир батальйону приїжджав на резервну позицію, щоб поспілкуватися (хотів перевірити, чи панікую), а я йому сказав: «Людей мені дай. І дай мені моніторинг дронами периметра — я не бачу нічого», тому що в мене був один дрон і я не міг його з тої позиції застосовувати.

Ну і, мабуть, героїзм тої команди, яка в мене була — бійці реально мега включилися в бій.

— Наступні ваші посади були вже більш командирські, менеджерські, такі, що вимагали штабної роботи. Чи виникало бажання повернутися ближче до фронту, на позиції?

— Однозначно. Думаю, це була одна з проблем 47-ї: ну, якщо вони не воюють, так чи інакше іде перманентна деградація (особового складу як військових. — ред.), і ти маєш постійно їх якимись активностями займати. Тому в мене рота постійно займалася по максимуму всім, чим тільки можна: навчаннями, страйкболами, пейнтболами, тактичними іграми. Це була, мабуть, одна із самих забезпечених рот в Збройних силах, ми почистили її за пару місяців від купи людей, які були недостойні там служити, посилилися іншими людьми.

Це, мабуть, перший період в житті, коли відчував, що я на своєму місці і що навколо мене ті люди, які я хотів, щоб були навколо мене. Це була така, мабуть, найбільша моя реалізація за все життя в різних сферах.

Десь за місяць до контрнаступу (влітку 2023-го. — ред.) мене наказом забрали в Генштаб. Але я все одно допомагав своїй бригаді.

— Як ставитеся до публічних висловлювань командирів і чи варто обговорювати такі проблемні моменти публічно (наприклад заява Олександра Ширшина)?

— Тема складна. Бо, з одного боку, негативні публічні комунікації шкодять армії, зокрема пост Саші. Але з точки зору проблематики, яку він піднімає — вона до сих пір не вирішена. У мене немає відповіді на питання, чому до сих пір не вирішили проблему якості кадрів, бо в першу чергу, мені здається, питання саме про це.

Nemesis: структура та технології

— Розкажіть про свій досвід роботи в Lasar’s Group (на посаді начальника розвідки. — ред.) і чому вирішили перейти до Nemesis?

— Lasar’s Group — один із найтоповіших підрозділів. Це перший масштабний БпЛА-підрозділ в Україні, причому структурований, системний — повноцінний перший окремий БпЛА-юніт такого масштабу й такого впливу. Вважаю, що Пал Санич (Павло Єлізаров. — ред.) просто абсолютний герой України з точки зору того, що він побудував і який імпакт вони мають.

Із Павлом Єлізаровим розійшлися, бо мали різні погляди. Але розійшлися добре, абсолютно професійно, потиснувши руки. І якраз після цього я буквально через декілька днів познайомився з командою, яка формувала Nemesis, і включився в цю роботу.

— Nemesis і деякі інші підрозділи регулярно входять у топ-5 за електронними балами ²¹Програма заохочення для українських військових («Армія дронів. Бонус»), яка дозволяє їм обмінювати бали за знищення ворожої техніки та живої сили на нове спорядження.. Наскільки, на вашу думку, ця система репрезентативна і чи справді показує ефективність роботи підрозділу?

— Ефективність точно не показує, вона скоріше показує лише вал (валову кількість. — ред.), тобто що хтось випускає більший вал, ніж інший. Тобто, умовно кажучи, я випускаю 1000 телефонів, ти — 200, хтось — 50, а ще хтось — 10 000. А скільки вони коштують, які задачі вирішують або наскільки це ефективно в цілому — система жодним чином не показує. Мабуть, в цьому є її проблема. Я думаю, що вона дійсно деформує сприйняття підрозділами своєї роботи.

Хороший приклад, який із козаками обговорювали: є переправи, по яким на старобільському напрямку русня забезпечує логістику наступальних дій. І в ідеальному розкладі ми маємо постійно знищувати ці переправи, але вони не дають стільки балів, скільки дає, наприклад, знищення систем зв’язку, особового складу, ураження артилерії і так далі. І ти маєш якось балансувати між тим, щоб вибити більше ресурсів і закрити реальні задачі.

Я вважаю, треба ввести можливість надавати корпусам підвищувати вагу важливих для них завдань. Вартість результатів має бути співрозмірною: один убитий піхотинець не може рівнятися одному збитому «Шахеду». Ідея системи хороша, але реалізація потребує суттєвого доопрацювання.

— Чим Nemesis відрізняється від інших безпілотних підрозділів і сил безпілотних систем у силах оборони?

— Ми попадаємо в категорію, які виросли і стали великими. Таких підрозділів, як ми, можливо, є там десь 10-15. Що вирізняє із цих підрозділів? Системність розвитку підрозділу в цілому. Тому що наш підрозділ — це не тільки про те, що ми воюємо і намагаємось робити це ефективно. Ми будуємо ефективні бекофісні процеси²³організація та оптимізація внутрішньої роботи: відбудовуємо логістику, процеси штабу, навіть паперову роботу намагаємось робити максимально ефективною, автоматизованою і так далі.

— Розкажіть про початок створення підрозділу. Чому він отримав назву «Nemesis» і чи пов’язано це з БпЛА «Nemesis»²⁵Дрон-бомбер українського виробництва, який окупанти називають Бабою Ягою. Дальність польоту — понад 20 км, а управляти ним можна будь-де, адже в його конструкцію вбудована система Starlink.? 

— Починалось з того, що була потреба створити щось схоже, що робили «лазаря» у Нацгвардії²⁶Lasar’s Group — окремий загін спецпризначення у складі НГУ, відомий як один із провідних підрозділів із застосування БпЛА (зокрема FPV- та ударних дронів), аеро- та радіоелектронної та розвідки.

Артем Бєлєнков працював тут пів року (після служби в апараті Главкома), тобто спеціалізований підрозділ, який працює по всій смузі. Це обговорювалось на рівні командувача Генерального штабу, було прийняте рішення створити підрозділ. Мені повезло якраз попасти на самому початку в цей підрозділ.

Серед команди була, умовно, третина — це люди з досвідом державного управління, ще третина — підприємці, і ще третина — менеджери, які працювали в якихось компаніях на різних рівнях. Оцей мікс і був організаційним ядром — десь людей 30, з яких всьо починалось.

А назва співпадала з тим, що ми хотіли робити і як ми себе бачили, і, відповідно, це й назва основного засобу, з яким нам було визначено на самому початку стартувати. І бомбер Nemesis, і те, що ми робимо — відплата. Це хороша назва сама по собі і вона до нас з самого початку приклеїлась. Це не те, як ти сам себе назвав, а те, як тебе звикли всі називати навколо.

Ми зараз є найбільшим підрозділом в перехопленні «Шахедів». Думаю, що на даний момент перехопили їх більше, ніж інші підрозділи разом. І це потужна компонента, відповідно, вона в нас зараз виокремилася в окрему організаційну структуру. І ми далі будемо це розвивати.

— Чи можна якісь орієнтовні цифри називати по ураженим цілям в небі?

— На даний момент ми збили більше тисячі «Шахедів».

У кожному напрямку (сухопутному, повітряному й морському. — ред.) ми будуємо потужні командні пункти, потужну розвитку планування, ідемо в децентралізацію.

— Nemesis має дрони, розроблені самостійно? Чи використовуєте переважно те, що й інші підрозділи?

— Усі засоби, якими воюємо — це засоби, які є в інших підрозділів зокрема. Але в нас є команди, які придумують якісь нові засоби самі. У нас є хлопці, які роблять класні засоби аеророзвідки, ураження, працюють над перехоплювачами.

У складі напряму розвідки є один козак із позивним Дачник — у минулому звукорежисер. Він створив приблуду, яка, по суті, звуковий детектор. Тобто це щось, що може нашим засобам давати інформацію про те, що або поряд якийсь інший засіб, або що по ньому стріляють і так далі.

Таких проєктів у нас є певна пачка, і всі вони якось виростають періодично, як грибочки, — щось получається, щось не получається.

— Як можна ретроспективно виміряти бойовий шлях Nemesis’у?

— Ми почали більш-менш суттєво на щось впливати, мабуть, десь з осені минулого року. Із того часу всі ключові операції, які відбувалися на старобільському, луганському, донецькому та запорізькому напрямку — ми в усіх брали участь.

Є дуже якісні речі речі, які ми робили з 3-ю штурмовою бригадою, із 3-м корпусом — у нас з ними дуже класна взаємодія. І є класні кейси на Запоріжжі, але вони більше пов’язані не з населеними пунктами, а скоріше з якимись результатами спільних операцій.

Мабуть, більше нас можна десь вписати в історію по тому, що відбувається весь цей час на Донбасі. Ми досить великий фокус мали там і маємо до сих пір і, відповідно, там найбільш такі запеклі бої відбувалися з точки зору піхотної компоненти. Це і оборона Авдіївки, і після цього оборонні дії під час відступу сил оборони.

— Чи можемо ми озвучити якісь конкретні кейси таких успішних операцій?

— Перше — це по суті штурмові дії з нашої сторони під час оборони на покровському напрямку, це коли 425-й окремий штурмовий полк «Скала» відбив населений пункт Піщане, і потім відбиття певних позицій у Шевченковому. Ми тоді активно разом із «лазарями» спільний задум пропрацьовували і досить ефективно взаємодіяли. Є точно ряд (на тому ж напрямку) успішних операцій, коли ми були такою нульовою фазою діп-страйка. Потім це теж окремі полювання на різні РСЗВ, які реально дошкуляли піхоті, і ми разом з суміжниками відпрацьовували їх.

А ще операції із 3-ю штурмовою по знищенню переправ противника на старобільському напрямку. Оце якраз той сектор, де російська армія дуже залежна від логістики. І теж підтримка штурмових дій 3-ї окремої, коли вони відновлювали позиції, і ми разом із ними в певній фазі спрацювали й допомогли їм це зробити.

Насправді багато таких класних кейсів, просто вони — наша поточна робота.

— Як з’явився напрям перехоплювачів і яких результатів уже вдалося досягти (ви казали, що це більше тисячі збитих «Шахедів» станом на зараз)?

— Команда, яка до нас перейшла, більша її частина — це було R&D²⁹(з англ. Research and Development — дослідження й розробка) — процес, спрямований на покращення вже існуючих продуктів, технологій чи процесів, або створення нових. і пару екіпажів бойових, які могли щось відтестовувати. І відверто ми з ними проговорювали в січні (2025-го. — ред.), що якщо щось не полетить, то де той дедлайн, коли кажемо: «Окей, пацани, це не летить. Ось напрям FPV чи там ще щось — вкручуйтесь туди»? І в лютому 2025-го ця команда збила перший «Шахед» і одразу ж другий. І цим, по суті, вже назавжди себе вписали в історію, бо після цього було там 24, 36, 60, 80, 100, 200, 300 збитих — і поїхали. Зараз це вже одна з найбільш укомплектованих наших спроможностей (якщо дивитися на бригаду за цей рік). Вони суттєво виросли і організаційно, і по результатам, і по ефективності, і по своєму розумінню того, що вони роблять. Дуже потужна команда — Darknode.

«Рубікон», або Як ворог використовує наші напрацювання

— Чи досліджували ви проєкт «Рубікон»³¹одна із найефективніших структур Міноборони РФ у сфері бойового застосування дронів.? Можливо, я помиляюся, та цей кейс виглядає так, наче запозичений від нас. Бо він дуже відрізняється від загалом формальної, централізованої структури російської армії — більш горизонтальний, там залучені фахівці різних сфер, там вітають ініціативу, необмежено фінансують його. Чи досліджуєте ворога в цьому аспекті?

— Досліджуємо, спостерігаємо, і не тільки за «Рубіконом» — там є інші проекти, які теж потужно розвиваються. Парадокс російської армії порівняно з нашою: у нас є дуже багато ініціатив, але ми дуже херово масштабуємось. І в них ініціатив набагато менше, але вони реально дуже успішні в масштабуванні.

«Рубікон» для мене — це, мабуть, їхнє вивчення нашого досвіду і впровадження у себе. Це дуже крутий проєкт із точки зору того, щоб підсвітити, наскільки потужний ворог проти нас воює. Вони дійсно зрозуміли, що в нас працює і чому в нас працює, і запустили в себе, і запустили правильно і масштабно.

І для нас це суттєвий виклик як для сил оборони, судя по динаміці їхнього розгортання і їхнім результатам. Вони дуже багато тєм запозичили, зокрема перехоплення. Вони є в більшій мірі ініціаторами історії з оптоволокном, ніж ми. Ну, противник реально крутий, і тут є за чим спостерігати, зокрема теж якісь ідеї для себе брати. Зараз вони створюють суттєві проблеми: логістиці й аеророзвідці. Тому нині, я думаю, йде суттєве переосмислення як логістичної компоненти в наших силах оборони, так і компоненти використання засобів аеророзвідки.

Та цьому все ж можна протидіяти. На мою думку, це тільки може бути спільна взаємодія на ураження цих підрозділів противника. Тому що в них є категорія цінних людей: пілоти, R&D, командири. Ураження цього елементу, я вважаю, буде критичне найближчим часом, бо це не «мавікісти». Ураження «мавікістів» у російській армії важливе, але це вже в них, по суті, такий масмаркет, в якому вони генерують багато пілотів, і вони готові їх втрачати. А от такі команди, як «Рубікон» та інші — це ключові есети (від англ. «assets» — об’єкти. — ред.), і нам треба ще підівчитися, як їх правильно колективно уражати. Це суттєвий виклик.

— Ваш підрозділ стикався з ними на полі бою? І як визначали, що це саме їхня робота?

— Звичайно. І по перехопленням, і по їхнім публікаціям, ми і свої борти бачили на їхніх відео, і розуміємо, на яких напрямках вони працюють. Це якась нова категорія твого візаві з іншої сторони, тому що раніше такого от не було, а зараз це вже виклик.

— Якщо порівнювати наші сили з противником, то в яких сферах ще зберігається паритет, в яких перевагу маємо ми, а в яких — ворог?

— У нас точно є перевага в бомберах. Ще ми потужніші в FPV-компоненті, але вже не на всіх напрямках. У нас різного типу засоби аеророзвідки, тому тут складно порівнювати. У них є там «Мавіки»³³квадрокоптери (дрони) від китайської компанії DJI, призначені для аерофото- та відеозйомки. — після цього там майже нічого і потім — «Орлани»³⁴російські багатоцільові БпЛА, які використовують для розвідки, коригування вогню, цілевказівки й радіоелектронної боротьби. Найпоширеніша модифікація — «Орлан-10»., «Зали»³⁵Zala — марка російських БПлА, які використовують для розвідки, спостереження й корегування вогню, а також як дрони-камікадзе. Компанія випускає БпЛА вертолітного й літакового типів, а також надмалі апарати., «Суперками»³⁶Supercam — російські БпЛА, призначені для розвідки, спостереження, аерофотознімання й пошуково-рятувальних операцій., — то в нас оцей середній клас досить розвинений.

Ми на морі точно більш розвинені. На мою думку, вони потужніші в діп-страйках³⁷удар по цілях далеко за передовою — склади, вузли постачання, командні пункти, інфраструктура, яка забезпечує ведення бойових дій. (при тому, що ми досить ефективні в тому застосуванні) за рахунок масштабованості безпосередньо «Шахедів» та інфраструктури, яка під них побудована.

Станом на зараз воно вже більш переходить до збалансованої гри. І в цьому є небезпека. Тому я очікую, що ми маємо якісь робити кроки теж по уніфікації, масштабуванню, стандартизації, бо не вивеземо це в такому масштабі.

— Чому, на вашу думку, процес масштабування й уніфікування якихось ефективних засобів у нас не відбувається?

— У нас так чи інакше суттєво більш диверсифікована виробнича база. Тобто в нас багато комерційних організацій займаються виробництвом. Це дає можливість багато R&D робити й купу крутих нових продуктів придумувати, але це ускладнює масштабування: коли ти можеш у цього виробника взяти систему зв’язку, бо вона краща, і інтегрувати до цього виробника в якісь там корпуса, умовно кажучи, і движки якісь, образно кажучи, або система якогось управління у цього краще. От у нас поженити цю структуру… Ну, я не бачив якихось адміністративних рішень, щоб об’єднати тих, хто створює, з тими, хто масштабує це напрацювання.

— Ви згадували надводні дрони. Розкажіть, як цей напрям з’явився: хто його ініціював, які були перші кроки і які технічні й організаційні рішення виявилися ключовими?

— З’явився тому, що вирішили розвивати мультидоменність, вирішили, що для нас критично необхідна й морська компонента. Для нас це додатковий інструмент впливу як на окремий театр бойових дій, так і впливу іншими засобами на той театр, на який ми й так плануємо впливати. Тому це органічний розвиток підрозділу, тобто конкретні ідеї, які ми бачимо, що ніхто ще не реалізовував в цій компоненті, які ми хочемо для себе реалізувати.

— Часом здається, що добратись до певних позицій стає взагалі неможливо, бо ворог усе моніторить і одразу вилітають туди FPV й інші ударні засоби. Як ви бачите розвиток цього всього (війни дронів. — ред.) і чи є якісь сценарії виходу? 

— Вважаю, що зараз ні у нас, ні у ворога немає технологій, які могли би зупинити це. І передусім оптоволоконні технології створюють таку дірку, тому що все масштабування РЕБ-технологій — воно не то, щоби нівелюється, але просто оптоволокно створює дірку, яку не можеш перекрити РЕБом. І весь розвиток, який до цього будувався навколо того, що ти можеш там щось давити, душити, перехоплювати, створювати якісь перешкоди і так далі — воно не має ніякого сенсу.

Тому зараз найкрутіша технологія — це антидронові сітки, натягнуті над дорогою. І це дає більше вірогідності, що ти себе зможеш захистити, ніж, умовно, якийсь РЕБ, який у тебе над автомобілем.

Відповідно, що вважаю доцільним — це максимально працювати над дальністю засобів ураження, для того, щоб із більшої дистанції воювати. Також треба максимально працювати над тим, наскільки екіпажі й будь-які підрозділи, які через цю смугу проїжджають, технологічно забезпечені, володіють ситуацією, розуміють заборону проїзду – не заборону на проїзд, наскільки в секторі організована правильна робота.

Про співпрацю з іноземними партнерами

— Ви згадували про відділ іноземних партнерів у Nemesis. Як зараз відбувається ця співпрація? Наскільки охоче іноземці хочуть переймати цей досвід? Хто найбільше цікавиться вашим досвідом і як ці контакти впливають на вашу роботу?

— У нас є точка, коли ці взаємодії стали більш інтенсивними — це президентські вибори в США і прихід до влади президента теперішнього. Це точно сприяло всім нашим потугам з європейськими партнерами. Вони однозначно мобілізувались, і з в’ялотєкущєго це перейшло вже в більш продуктивну розмову й конкретні дії.

Ми для себе сформували бачення: на наступний рік хочемо, щоб суттєва частина фінансування нашого розвитку і, скажімо так, операційної діяльності були фінансовані партнерами. Моя суб’єктивна думка: наша держава не вивезе масове масштабування всіх цих БпЛА-підрозділів, тому що потреба в засобах буде просто неймовірна. І не те, що ми не можемо їх виробляти, але я не впевнений, що зможемо фінансувати всі ці виробництва.

Думаю, що в майбутньому наступний крок у взаємодії з партнерами — це коли зробимо таку ж реформу, яку ми зробили з точки зору фінансування військових частин, коли військова частина може отримувати гроші напряму на свій рахунок. Тоді ми суттєво пришвидшимо трек розгортання розвитку й операційної діяльності.

— «Шахеди» все частіше перетинають повітряний простір Польщі, країн Балтії та Фінляндії, вражають там цивільні об’єкти. Поки реакція партнерів — це занепокоєне підняття F-16 у повітря і спостереження цих «Шахедів» на своїй території. Чи звертаються вони до вас по досвід і експертизу у збитті цих дронів?

— Є горизонтальне спілкування, яке вже відбудувалося за період часу. Враховуючи збільшення кількості таких випадків, вже є спілкування на рівні керівництва з керівництвом військовим. Думаю, найближчим часом будуть якісь практичні заходи (спільні навчання, робочі групи).

У частині перехоплення наш підрозділ бере участь в усіх ініціативах, які, в принципі, десь є в нас на сьогоднішній день. У нас найбільша експертиза в темі перехоплення (це наша група Darknode) і завдяки цьому партнери й виробники засобів адресують свої запити на цю експертизу.

— Коли у вас вперше з’явилося усвідомлення, що все-таки українська експертиза, напевно, якісніша за іноземну, і ми зараз найбільш підготовлені до того типу бойових дій, що маємо?

— Наприкінці 2024-го, коли ми з 47-ю ОМБр виїжджали на навчання в Німеччину. Мій батальйон був першим батальйоном, який проходив навчання в Німеччині. Не готова була інфраструктура, я не впевнений, чи вона до сих пір готова, тому що є купа обмежень по застосуванню БпЛА на тих полігонах, якісь законодавства локальні, які обмежують це все. Вони очікували, що декілька (там два чи три тижні) будемо розкачуватися теорією, а потім почнеться практика. Ми це все поміняли, сказали: два-три дні теорія, одразу практика — і поїхали. І впровадили цифру, у нас був воргеймінг⁴³імітація бойової ситуації в контрольованих умовах і т.д. Методологічно супер підковані вони, але їхня доктрина базується на тому, що в них просто неймовірна підтримка авіації.

Реально відчув, що вони нерелевантні в БпЛА-компоненті десь у минулому році. А те, що вони нас не розуміють — у 2023-му, початок 2023-го.

— Чи змінилося щось у вашій особистій системі цінностей або баченні світу та свого місця під час війни? Що на це вплинуло?

— Стало суттєво менше чогось сірого: все або біле, або чорне. Мабуть, я став набагато більш прагматичним, бо не маю часу на якусь розкачку в більшості задач. Точно став більш закритим як людина і намагаюсь нікого всередину глибоко не пускати. Думаю, це наслідки служби в піхоті: за день під час контрнаступу в мене було 15 загиблих бійців і більше 50 поранених. Це психологічно перший раз у своєму житті пережити було неймовірно складно, відверто кажучи. До сих пір не можу сказати, що відпустив цю ситуацію.

Точно помінялось те, як би хотів бачити нашу країну. Розумію, що треба починати з освіти.

— Що зараз дозволяє залишатися ефективним та функціонувати?

— Команда, яка підтримує і стала вже настільки великою, якісною, крутою, що в багато питань я вже навіть не копаю і не впливаю на те, як воно там далі розвивається по якимось гілкам (як мінімум, операційно). Це близькі мені люди, мої діти.

Можна себе там десь там пожаліти на 5 хвилин, але дивлюсь на них і розумію: в мене немає можливості себе жаліти. У мене доньці 12 років, сину — 10. Умовно, через шість років донька може підписати контракт зі Збройними Силами. І я би хотів, щоб у неї не було навіть технічної можливості це робити. Я би не хотів, щоб вони воювали.

І, мабуть, мене підтримує героїзм не тільки людей, яких я знаю, а і людей, які для мене невідомі, яких бачиш на відео в інших командах, в інших проєктах — просто купа красавчиків, які мега ефективно й потужно роблять свою роботу. Оце дає якусь енергію і просто не жалієш себе.

Деякі погляди героя можуть не збігатися з думкою редакції Ukraїner.