Коронавірус не зважає на вік, стать і професію. Кожен п’ятий інфікований в Україні — медик. Найбільш незахищеними виявились фахівці первинної ланки — сімейні лікарі. Один з волонтерів Ukraїner, Богдан Суюнбаєв, працює сімейним лікарем у Києві. Він розповів про свій звичайний робочий день у поліклініці, де кожен пацієнт може нести потенційну небезпеку. А також про те, як змінилося його життя з початком пандемії.
Богдан. Йому двадцять п’ять. Він закінчив Національний медуніверситет ім. О. Богомольця. Богдан працює третій рік. Спершу стажувався як інтерн, а від минулого року став самостійним сімейним лікарем. Перше місце роботи – Комунальне підприємство «Центр первинної медико-санітарної допомоги №1 Дарницького району м. Києва», що більш відома як Перша поліклініка. Щоправда з початком пандемії Богдана перевели в Поліклініку №2, там таки, на Дарниці. Зараз під його опікою чотири сотні пацієнтів.
Система роботи фактично не змінилась, за винятком того, що лікарі намагаються консультувати некритичні випадки віддалено і користуються захистом. Цей захист дуже часто є придбаним власним коштом, зібраним волонтерами та частково виданим медичним закладом, але змінних масок, захисних костюмів, бахіл дуже часто не вистачає. Однією з наступних наших публікацій з карантинної серії буде історія про різноманітні організації, що взяли на себе місію допомагати лікарям.
Я є первинною ланкою і тією людиною, яка першою може зіткнутися з хворим на коронавірус. Основну групу ризику я намагаюся тримати вдома. Але ті, хто підписав декларацію, нові пацієнти, вони приходять, і я їх приймаю. Звісно, ліпше вирішувати всі питання дистанційно, бо я не хочу, щоб потоки хворих перетиналися. Наприклад ті, хто кашляє, і ті, які прийшли на щеплення.
Небезпека поруч
Спальний район Дарниця, де працює Богдан, на другому місці в столиці за кількістю інфікованих. Перші випадки зараження коронавірусом серед киян були зафіксовані саме тут. Кількох пацієнтів з підтвердженим діагнозом на COVID-19 мають і колеги Богдана по поліклініці. У нього на дільниці вже є один такий хворий і ще один очікує на результати тесту. Обидва поки перебувають на самоізоляції. Хоча насправді кожен відвідувач вважається потенційно інфікованим, це норма, — каже лікар. Тому захист має бути понад усе.
— Вдягаю респіратор. Ще багаторазовий щиток, який додатково захищає моє обличчя і слизові оболонки. Якщо пацієнт покашляв, то використовую аерозоль. Також намагаюся тримати дистанцію. Саджу відвідувача так, щоб він розмовляв зі мною на відстані двох метрів. І лише тоді, коли треба його послухати і оглянути, я підходжу вже близько і швиденько роблю те, що потрібно. Потім повертаюся на своє місце, а пацієнт — на своє. Так я трохи зменшую час прямого контакту.
слайдшоу
Щодня на прийом до Богдана приходить 10-15 людей. Майже кожен запитує про коронавірус, особливо нові пацієнти. І щоразу лікар пояснює, що до чого та як вберегти себе від хвороби.
— Розповідаю, що головне — залишатися вдома, це перше правило. Друге правило — часто мити руки та дотримуватись особистої гігієни. І третє — носити маску в громадських місцях, коли треба вийти з дому за крайньої потреби.
Після кожного пацієнта Богдан миє руки та дезінфікує їх спеціальним розчином. А після робочого дня — обробляє ще й робочі поверхні.
— Мишку від комп’ютера, свій смартфон — це обов’язково. Також ручку, якою пишу, так само спершу пшикаю дезрозчином, потім протираю ганчіркою.
Задля власної безпеки Богдан навіть перестав їсти на роботі. Каже, щоб часом не заразитися:
— Оскільки я працюю з потенційно інфікованими людьми, схопити недугу на робочому місці, просто перекусивши — це буде… [зітхає] не дуже правильно. Тому, те, що я з’їв вдома, лишається зі мною майже весь день на роботі.
Родинний карантин
Богдан живе в селищі Чубинське під Києвом разом з батьками. Каже, що добре усвідомлює ризик, на який щодня наражається сам, а відтак наражає близьких. Тому вдома панує режим карантину.
— Намагаюся з батьками менше контактувати. Якщо вони встають о сьомій, я встаю о восьмій. Щоб не було, наприклад, сімейного застілля за сніданком. Так, як ми раніше робили, а зараз намагаємося уникати.
32 км велосипедом
До початку пандемії Богдан добирався на роботу маршрутками. Та, коли в Києві й області запровадили карантин і зупинили міжміське сполучення, довелося пересісти на велосипед. Від Чубинського до поліклініки, де працює Богдан, близько шістнадцяти кілометрів. Крутити педалі в один бік доводилося майже годину.
— 32 кілометри в обидва боки. Трішки було важкувато за один день. Мені сказали: «Тоді сиди вдома…». А я кажу: «Ні, дайте мені транспорт».
Транспортом від роботи його так і не забезпечили. Однак домовилися, що Богдана буде забирати колега, теж сімейний лікар, який проїздить повз Чубинське. Тепер вони синхронізують графіки своєї роботи, аби працювати в поліклініці одночасно.
Захист власним коштом
Спершу, щойно в Україні запровадили карантин, Богдана і його колег поліклініка забезпечувала респіраторами. Коли вони закінчилися, медперсоналу почали видавати менш надійні хірургічні маски. До них — рукавички і щитки на голову. Тож Богдан вирішив озброїтися від коронавірусу ще й самотужки. За власний кошт купив захисний костюм, респіратор зі змінними фільтрами, окуляри.
— От, прийшла доставка. Я замовив засоби індивідуального захисту. Тут бахіли — пакетики на ноги, які я одягаю, коли проходжу до лікувальної зали. Ще комбінезон для захисту від прямого контакту з пацієнтом.
Перший з COVID-19
Фактично, за один день у Богдана стався і один підтверджений на коронавірус пацієнт, і пацієнтка, що перебувала у близькому контакті із інфікованою особою. У першому випадку лікарю повідомили про діагноз телефоном, у другому ж — він намагався виписати направлення на ПЛР-тестування, але жінка сказала, що не хоче довго чекати. У такому випадку лікар змушений повідомляти правоохоронні органи про відмову свого пацієнта пройти тест. З пацієнтом, в якого було підтверджено коронавірус, Богдан не контактував особисто:
— Пацієнт зателефонував. Сказав: «Я такий-то, ваш новий пацієнт. Ваш номер мені дали в адміністрації». Скинув мені в Viber результат. Він зробив ПЛР-тест в приватній клініці. Я у нього запитую: «Хто у вас вдома живе? З ким ви проживаєте?». — «Дружина і дочка». Відповідно, запитання наступне: «А їм робили ПЛР-тест?». Відповідає: «Ні». Я кажу: «Окей». Записав їх до себе на ПЛР. На результат треба чекати в середньому 5-6 днів. Це не робиться одразу.
Нещодавно приватні клініки також почали проводити виключно ПЛР-тестування, оскільки експрес-тести дають занадто велику похибку.
— Ви ніколи не знаєте, чи ви здорова, чи ви здоровий. Інкубаційний період протікає безсимптомно, без симптомів взагалі. Наприклад, я вчора був контакним (контактував з потенційним хворим. — ред.), і у мене є три-чотири дні, поки я безпечний. Сьогодні я переїжджаю від батьків на іншу квартиру. Мені пощастило, що я маю можливість самоізолюватися. Я сказав батькам так: «Завтра я переїжджаю». За п’ятнадцять хвилин ми вже це вирішили.
Протокол
На час пандемії усі сімейні лікарі працюють за чітким локальним протоколом. І коли є підстави для підозри, наприклад, пацієнт не лише має симптоми коронавірусу, а й нещодавно був за кордоном або мав контакт із інфікованим на COVID-19, йому мають зробити тест. Коли пандемія щойно зайшла в Україну, то потенційним хворим робили лише експрес тестування. Для цього у людини беруть капілярну чи венозну кров і перевіряють її на наявність антитіл до коронавірусу. Зручність полягає в тому, що таке дослідження проводиться доволі швидко, і лікар може зробити його навіть в кареті швидкої. Однак, точність такого тесту, за словами Богдана Суюнбаєва, аж ніяк не стовідсоткова.
— Як показав досвід, експрес-тест не є статистично правильним методом діагностики. Кількість антитіл може бути недостатньою для того, аби такий тест зафіксував їх і показав позитивну другу паличку. Тобто людина може бути хворою, але тест цього не покаже.
Та навіть позитивний результат експрес-тесту не є підставою для встановлення діагнозу і підтвердження випадку. І обов’язково має бути перевірений ще й лабораторно. Саме тому стандартом у виявленні COVID-19 вважається використання тест-систем ПЛР (полімеразної ланцюгової реакції). Для цього у пацієнта беруть мазок із носа та рота, матеріал відправляють до лабораторії. Звісно, що на результат доведеться чекати довше, кілька діб. Однак, за словами Богдана, наразі це єдиний ефективний і достовірний метод, щоб встановити точний діагноз.
Лікарський почерк
— До речі, про наболіле. Ще трохи часу і плутаний лікарський почерк лишиться лише як згадка в мемах та бородатих анекдотах, — усміхається Богдан. Він показує роздруковану електронну медкарту.
— Я видаю результат пацієнтові, тут все надруковано. Немає ні цих зашифрованих підписів, ні назв. Все чисто, все видно. І ті лікарі, хто робив раніше довжелезні призначення, аби лиш було призначення, вони починають втрачати. Так з’являється здорова конкуренція.
Пандемія як поштовх
Богдан певен, нинішня пандемія стане для української медицини добрячим струсом і піде на користь. Так, як це відбулося з українською армією 2014 року після анексії Криму й окупації Донбасу.
— Коли почалася війна, то наша армія, грубо кажучи, переродилася. Так само і для української медицини, ця епідемія буде струсом. Вона теж має переродитися. І реформи мають стартувати із ще більшою силою. Підуть, можливо, в іншому напрямі, але, в будь-якому разі, зміни потрібні.
