Як худі купують дрони: мілітарна спільнота Company Group Team

Його створенням займаються мілітарні спільноти, що виникли під час російсько-української війни як відповідь на сучасні виклики у війську. Це об’єднання  військових, ветеранів і причетних до армії людей, згуртованих навколо спільних цінностей, задач і бачення нової ідентичності армії.

Таких спільнот в Україні десятки, одна з найвідоміших — Company Group Team (CGT). Створена 2018 року спершу як група допомоги побратимам через продаж худі знайомим, але зрештою розширила і напрями роботи, і масштаби впливу. Сьогодні мерч допомагає фінансувати інші проєкти: дронова і автомайстерня, навчальні програми тощо. CGT не претендує бути альтернативою державному забезпеченню, це скоріше надбудова, коли треба бути гнучкішими, швидко ухвалювати рішення і тестувати нові зразки озброєння.

Хто такі Company Group Team?

Спільноту Company Group Team (CGT) заснували бійці одного з підрозділів, щоб пропагувати нове обличчя армії — професіоналів своєї справи з почуттям честі та гідності перед народом, якому присягли. Спільнота не афішує назви підрозділів, бійці яких входять до складу групи, адже росіяни використовують OSINT, щоб знайти будь-яку інформацію про них.

Зараз CGT поєднує декілька напрямків роботи. Найвідомішим для загалу є виробництво мерчу, дохід з якого фінансує спорядження, технічні майстерні, навчання інших військових. Основна мета — забезпечення підрозділів з різних структур Сил оборони, переважко військ спецпризначення.

Один зі співзасновників Володимир Малишевський поєднує службу в Збройних силах України з управлінням CGT, щоб спільнота могла закривати всі нагальні потреби бойових підрозділів.

— Це все логічно побудована структура. Я не почав займатися бізнесом і паралельно допомагати військовим. У мене була потреба, під неї створили можливість акумулювати кошти і перекривати її.

Такий системний підхід до вирішення проблемних питань згодом почали масштабувати, шукали швидші та економічно вигідніші рішення. Для цього оформили юридичну особу для певних напрямів роботи, зокрема у приватному секторі.

Як кажуть учасники спільноти, держава покриває паливо, боєприпаси, певне озброєння, частково спорядження і медицину, а решту запитів (індивідуальне спорядження, засоби розвідки, модернізація зброї тощо) вони намагаються фінансувати самостійно.

— Усе перекриваємо, тому що швидкість опрацювання (військовою частиною. — ред.) буде довшою, а ми це самостійно можемо робити. Бо є ще такий елемент в армії — економія бюджетних коштів. А у нас якщо стоять конкретні задачі, але для них треба дорожчий засіб, то ми візьмемо дорожчий.

Володимир має псевдо Док, бо ще з 2015 року брав участь у багатьох ротаціях як бойовий медик, був у низці гарячих точок на сході України. 2017-го він долучився до ЗСУ, де продовжив виконувати бойові завдання. Задля здобуття фаху та продовження карʼєрного росту, пішов навчатися у військовий інститут. 

З початком великої війни спільнота CGT пережила стрімке зростання, адже багато бійців, що були в оперативному резерві, повернулися у стрій. Тоді вони зіткнулися з проблемами забезпечення, як-от застаріле спорядження, дефіцит засобів індивідуального бронезахисту тощо. Відтак Володимир почав активніше заглиблюватись в це питання. Разом із тим на початку повномасштабного вторгнення він організовував медичну службу, а потім його відрядили формувати нові частини та підрозділи.

— Управлінські та організаторські вміння можна систематизувати, вони в мене присутні. За рахунок цього і з допомогою своїх побратимів, я зробив ту систему, яка зараз є.

Володимир каже, що зважаючи на специфіку роботи спільноти, збирати всі підрозділи в одну військову структуру під назвою Company Group Team нелогічно.

— Ми за це задумувалися, але зараз ми є в складі підрозділу і це самий топ. Коли створюєш окрему структуру, то треба начальника кадрів, начфіна, ще когось і це важко запакувати, щоб все було на рівні.

У спільноти є бачення та планування цілей на різні відтинки часу. Однак чи не найбільший виклик — це людський капітал. Тому на потреби спільноти працюють не лише військові.

— Ми залучаємо тисячі інших спеціалістів для вирішення тої чи тої задачі. У нас є бойові підрозділи — це люди, які об’єднані ідеєю і виконують бойові завдання. А є, так скажімо, приватний сектор — громадяни, які працюють по тим напрямкам, які нам треба: медійне забезпечення, пошив, розробка (технологій. — ред.), ремонт автомобілів.

У колективі є і дружини бійців, і переселенці, і ветерани, бо війну переживають усі, не тільки військовослужбовці. Тому одним з пріоритетів CGT є створення нових робочих місць, адже для своїх працівників спільнота є джерелом сімейного бюджету, за рахунок якого вони живуть.

Худі, які забезпечують військових

Головний засіб акумулювання грошей на потреби — мерч спільноти — з 2018 року пройшов еволюційний шлях. Усе починалося з однієї швейної машинки, яку купив Володимир для потреб свого підрозділу. Тоді вироби мали мінімальну маржинальність. Деякий час команда тестувала модель і продавала переважно серед знайомих. Сьогодні це вже повноцінні швейні підприємства з десятками співробітників, кілька виробничих ліній (окремо футболки, худі і куртки), спільнота вже покриває повний цикл виробництва — від крою тканини до друку й пакування. У розробці — лінійка штанів, патчі.

CGT планує залишатися нішевим виробником, не йти в масмаркет. Хочуть і надалі активно працювати на українському ринку, де попит поки перевищує пропозицію. Собівартість виробів досить висока, але команда не хоче поступатися якістю речей. Натомість вони намагаються балансувати за рахунок обсягів продажів і зберігати низьку маржинальність, щоб військові отримували хороший продукт за доступну ціну. Команда свідомо уникає китайських постачальників і дбає за тривалість носіння речей, зазначає Володимир.

— У нас підхід — це зносостійкість, якісний друк. Якщо по правилам дбати за виробом, то він дуже довговічний.

Логотип CGT — автомат в обрамленні літер C і G — теж пережив своєрідну еволюцію. Спочатку це був автомат Калашникова (АК) як данина пам’яті про загиблих побратимів. Володимир згадує співзасновника CGT, азовця родом із Криму Петра Короля на псевдо Кіт-Кат, який загинув у бою за Маріуполь у березні 2022 року.

Тоді, на початку російського вторгнення багато молоді долучалось до «Азову», замовляли новий мерч, і команда вирішила, що дерадянізація — на часі. Тож АК замінили на M4 — найпоширенішу стрілецьку зброю в багатьох країнах НАТО.

Попри те, що CGT асоціюється з військовою спільнотою, придбати мерч може практично кожен: чи військовий, чи цивільні з його оточення. Це корелює з головною ідеєю спільноти — не розривати зв’язок між людьми на фронті й у тилу. Втім, носіння такого мерчу накладає відповідальність: якщо обираєш бути в цьому одязі — маєш поводитись гідно. За спостереженнями Володимира, сьогодні це вже радше саморегульований процес, зважаючи на обсяги продажу виробів.

— Абсолютно нормально зробити зауваження, прокомунікувати і звернути увагу на дотримання загальних норм і правил поведінки. Щоб, наоборот, підкреслювати, що ти військовослужбовець чи спеціаліст інших структур, що ти борониш цю державу і на тебе треба рівнятися.

Дрони, гвинтівки і автівки

Після початку повномасштабного вторгнення, коли війна все більше перетворювалася на протистояння дронів, CGT почали активніше розвивати власну технічну майстерню, де тюнінгують розвідувальні дрони (в останніх допрацьовують бампер, кріплення). Готові покращені вироби передають військовим, створюють програму підготовки, щоб навчити підрозділи якомога ефективніше ними користуватися.

Також розробляють власні безпілотники за методикою реверс інжинірингу. Тобто затрофеєний російський пристрій досліджують, відтворюють і вдосконалюють, щоб створити зразок, адаптований під свої задачі. Таким став дрон «Блискавка», виготовлений інженерами CGT у співпраці з партнерами на основі суттєво переробленої трофейної російської платформи «Молнія». Розробники створили фактично новий продукт з українських комплектуючих для ведення бойових дій у сучасних умовах. «Блискавкою» користуються вже десятки підрозділів Сил оборони.

Company Group Team ділиться своїми напрацюваннями з іншими підрозділами, особливо з суміжниками, і називає це практичним підходом. Навіть якщо навчати інших буває ресурсозатратно, спільнота не може дозволити собі зосередитися лише на власних потребах, адже допомагати іншим — це перевірена стратегія виживання. Легше передати нові знання суміжникам, щоб збільшити шанси на успіх і зменшити ймовірність свого залучення в їх зону роботи, пояснює Володимир.

— З суміжниками ми виконуємо спільне завдання. Наша ефективність буде в мінусі, якщо ми будемо своєю ефективністю перекривати їхню недоефективність. Тому й існує елемент взаємодії й обміну бойовим досвідом.

Разом з тим CGT важливо вчитися у ворога, бо це спосіб перевершити його. Тому спільнота має окремий відділ, що займається аналітичною роботою у питанні вивчення противника: на тактичному рівні в певному районі виконання, на оперативному (які застосовують зразки озброєння і як їх модернізують) і на стратегічному (військові потуги РФ по всьому світу, а також міжнародні тенденції у ВПК). Так команда краще пріоритизує сектори для вливання ресурсів, подальших інвестицій, щоб встигати за темпом розвитку війни. Помічним є і дослідження економічних тенденцій на ринку озброєння: наприклад, що може призвести до здорожчання або дефіциту певного компонента і як можна до цього адаптуватися, каже Володимир.

— Ми просто знаходимо проблему, вивчаємо її. Якщо ми можемо її вирішити фінансовим ресурсом, ми це робимо. Якщо ми можемо інвестувати в якийсь напрям, то ми інвестуємо.

Ще один вектор діяльності — власна автослужба з віддами ремонту і модернізації робочого транспорту підрозділів (включно з деякими броньованими версіями). Спочатку працювали з субпідрядником, але зрештою проаналізували, що вигідніше мати власну СТО. Налаштували процес так, щоб після ротації повністю обслуговувати автівки (це важливо робити системно, адже їх експлуатують в екстремальних бойових умовах), поки резервна техніка продовжує виконувати завдання.

Здебільшого ці майстерні опрацьовують запити саме Company Group Team, але команда розвиває і комерційні аутсорс напрями — так можна отримувати й реінвестувати прибуток через послуги зовнішнім клієнтам.

Весь бюджет ініціативи можна орієнтовно розподілити за принципом 80 % на 20 %, де 80 — прибуток з продажів, а 20 — благодійні внески. Не лише грошові: це можуть бути, наприклад, прямі передачі обладнання та засобів. Хоча за останній час кількість донатів відчутно зменшилася, Company Group Team так само мають змогу закривати потреби бійців:

— Ми не прямо всемогущі, але щось можемо. Нещодавно у мене був діалог з одним із командирів. Питаю: «Друже, що тобі треба?». Каже: «В мене все є, навіть в запасі». Це для мене показник, що я справляюсь зі своїми задачами.

Ефективність вимірюють ростом показників. Команда хоче масштабуватися: допомагати більшій кількості підрозділів усіх видів військ, створювати робочі місця, працювати з ветеранами, збільшувати бюджети, опікуватись військово-патріотичним вихованням молоді.

Хіба цим не займається армія?

Company Group Team не створювалася як альтернатива військовим частинам чи з відчуття обділеності забезпеченням. Головна ідея — стати додатковим джерелом допомоги й ресурсного підсилення побратимів, формування нового професійного обличчя військового. Тому часто наголошують: не всі потреби може покрити забезпечення від держави. Причин кілька, найбанальніша — бюрократія, каже Володимир.

— У нас є топове спорядження, озброєння на складі, легше назвати, чого немає. Просто бюрократична машина не вспіває за тобою, бо динаміка війни, динаміка задач, динаміка вимог дуже швидко міняється.

Щоб отримати перевагу над противником, необхідно ухвалювати асиметричні рішення, наприклад, активно тестувати зразки нового озброєння. Зараз воно втрачає актуальність та ефективність особливо швидко, тому закупляти обладнання великими партіями немає потреби: допоки оформлять усі документи, війна знову змінить вектор, пояснює Какс — командир підрозділу прямих дій, якому допомагає CGT.

— Візьмемо той самий 375-й калібр¹Ідеться про снайперську гвинтівку з калібром .375 CheyTac, створеним для ураження цілей на далеких відстанях.. Від моменту початку дискурсу про то, чи взагалі він потрібен, до моменту його впровадження і забезпечення бійців пройшов майже рік. І вже на той момент снайпінг був не такий актуальний.

У CGT є зброярня, в якій зокрема тюнінгують снайперські гвинтівки. Какс не вважає, що дрони остаточно витіснили снайпінг. Каже, що історія циклічна, буває, що ті чи ті засоби знову актуалізуються, тому їх теж важливо вчасно розвивати, щоб мати змогу застосувати в сучасних умовах. В російсько-українській війні снайпінг найактивніше розвивався під час АТО-ООС, коли лінія фронту була сталою. Після 2022 року, з великими урбаністичними битвами, контекст змінився. Але навіть в умовах кілзон бувають випадки, коли дрони не закривають всі потреби (наприклад, коли несприятливі метеоумови). Тоді, ймовірно, снайпінг може стати підстраховкою.

— Якщо снайпер підготовлений, з високотехнологічним обладнанням, його сектор буде набагато більший, бо він лінійний, а не вертикальний. Буде снайперська задача — ми зможемо її виконати. А не так, що «ой, давайте згадаємо, що 2 роки тому у нас були снайпера».

Використати вікно можливостей для певного виду озброєння підрозділам допомагають спільноти, як Company Group Team. Такий підхід дає змогу швидше протестувати засоби і зрозуміти, чи варто їх вводити, навчати особовий склад, робити закупівлі тощо, каже командир.

— Ми також помиляємося, придумуємо: нам потрібен такий тепловізор, але потім в процесі експлуатації розуміємо, що він неактуальний. І якби ми це просували (до вищого керівництва. — ред.), щоб більше підрозділів цим забезпечували, держава би потратила купу грошей в нікуди. Цим і круте це додаткове фінансування, що ми такий собі підрозділ R&D³R&D (Research and Development) — це діяльність, спрямована на створення нових знань, пошук інноваційних рішень, впровадження нових технологій., який може тестити і впроваджувати.

Боєць пояснює, що армія — це великий організм, який не може швидко адаптуватися під кожен запит. Тому вона дає фронту те, що йому потрібно, а не те, що він хоче. Бо інколи підхід через «хочу» не є ефективним. До того ж, коли країна перебуває у стані війни, важко відсторонитися від певної сфери з думкою: «Я не буду цього робити, доки держава не забезпечить». Потрібно акумулювати всі можливі ресурси, яких в України буває менше, ніж у противника.

У CGT кажуть, що до цих питань потрібно підходити системно. У Збройних сил України є науково-дослідні інститути, навчальні центри, велика матеріальна база. Вони можуть надавати послуги, наприклад, вивчення нових видів озброєння включно з іноземними виробниками, пояснює Володимир.

— Якщо тільки по технічці, — R&D-відділ [у підрозділах] має бути. Що ти не шукаєш там, умовно, в 93 чи 80 бригаді умільця, який адаптував якусь електронну систему в дрон. Щоб це централізовано збиралося, швидко опрацьовувалося навіть за допомогою штучного інтелекту.

Крім цього, багато що можна тестувати: програмні продукти, логістику, відпрацьовувати новітні наукові підходи щодо психічного, ментального здоров’я. Усе для того, щоб спростити бюрократизм і пришвидшити опрацювання такої кількості інформації.

«Це жива екосистема»

CGT не ставить перед собою задачу ламати систему. Спільноті важливо вдосконалюватися й разом із тим розвивати військову культуру в Україні, вдосконалювати здобутки оборони. Командир одного з бойових підрозділів Какс додає, що сила України — якраз в умінні компілювати різні підходи, прагненні брати краще у різних сторін.

— Все, що радянське — це погане? Ні, це просто воно таке. І ми можемо взяти від нього щось. Немає такого, що тільки все західне — це все добре і хороше. Ти маєш бути критичним, утилітарним, і робити новітнє українське військо.

Водночас Володимиру хотілося б бачити в українській армії поєднання державного та комерційного підходів до управління, інновацій та змін в армії. Тим паче ефективність такого симбіозу доведена на практиці: від початку повномасштабного вторгнення українську армію вже розвивають бізнесмени, управлінці та менеджери з цивільних професій. Наприклад, Володимиру не вистачає власного програмного продукту для українського війська — CRM системи⁵CRM-система (Customer Relationship Management) — програма, що об’єднує дані з різних каналів в одному місці., де командир підрозділу міг би у реальному часі відслідковувати стан своїх заявок, передач, кількість боєприпасів, продовольства тощо.

— Це можна оптимізувати, зробити більш прозорим, і потрібні новітні, якісні підходи.

За вісім років роботи, як вважає Володимир, спільнота подорослішала і набралась досвіду — усе це, звісно, в несприятливих умовах активних бойових дій і втрат. Але якщо все починалося як мрія, то з часом перетворилося на більш чіткий і зрозумілий набір механізмів, інструментів і задач. 

— Ми показуємо на своєму рівні фаховість, професіоналізм, як і в медійному полі, так і в тих напрямах, якими займаємося. Це як живий організм, жива екосистема, яка має еволюційний елемент.

Володимир вважає, що спільноті вдалося реалізувати початковий задум 2018 року — забезпечити кращі спроможності для спецпризначенців. 

— За ці роки бойовий склад CGT перепробував топові зразки озброєння, спорядження, тепловізійних прицілів і так далі. Ми себе забезпечили на високому рівні, якщо порівнювати навіть на міжнародній арені. Це і підготовка особового складу, і тактика ведення бойових дій.

За словами Володимира, не зовсім коректно порівнювати шлях українських спецпризначенців і роботу CGT зі світовим досвідом, адже тут багато що визначає контекст: російсько-українська війна, співвідношення ресурсів між противниками і так далі. Це визначило і потреби, і умови, і шляхи вирішення. Що ж стосується нашого ворога, він має інші виклики (наприклад, більше переймається міжнародною логістикою через санкції), і загалом має свій підхід до планування і до розпоряджання ресурсами: 

— В РФ є профіцит ресурсу, не дефіцит. Ми працюємо постійно в дефіциті ресурсу. Це і спонукає нас винаходити такі інструменти, як Company Group Team. В РФ таких проблемних питань, як в нас, немає, тому що там все ставиться на планові рейки. Якщо говорити про військово-патріотичне виховання молоді, в них є Юнармія.

У питанні фінансування росіяни мають ще одну перевагу — підприємства й організації, які нібито мають цивільне призначення, а насправді використовуються для живлення російської армії. Завдяки цьому є можливість швидше й у більших обсягах фінансувати ті чи ті рішення військового керівництва. CGT хоче акумулювати подібний ресурс для української армії, принаймні закрити якусь частину цієї потреби. А паралельно з цим привносити нові рішення і зміни у систему, додає Володимир.

— Якщо об’єктивно спитати, чи армія не справляється — та ні, справляється. Просто це можна оптимізувати.

Попри всі виклики у роботі під час довгої війни на виснаження, Володимир вважає, що вони зі спільнотою не мають права зневіритися чи зупинитися, адже забагато було вкладено і забагато втрачено на цьому шляху. Звісно, є й позитивна мотивація — любов до свого ремесла і віра, що вийде довести почате до кінця.

— Поки працюю так, як можу, скільки можу. Мені багато хто наголошував про вигорання і так далі — я не лампочка, щоб горіти. Є анекдот армійський: яка різниця між воєнним і лампочкой? Якщо лампочка перегорає, вона перестає працювати. А якщо воєнний перегорає, то він не перестає працювати. У нас вибору просто немає. Я бачу результат своєї роботи. І це найголовніше.