Протягом 23-25 травня відбувається великий обмін полоненими між Україною і РФ. У ці дні в кілька етапів додому з неволі повернулися 1000 українців. Для сотень родин ці дні — велика радість зустрічі з тими, кого вони дочекалися. І ще для багатьох — день надії і спроб дізнатися хоч щось про своїх близьких, яких все ще утримує агресор.
Із 23 травня відбувається наймасштабніший за час вторгнення обмін полоненими.
— Хто чекає вдома?
— Жінка, дитина.
— Дитині скільки років?
— Ну, зараз сім.
— Ви встигаєте на останній дзвінок.
— Да… Хотів на перший, но…
— Ну, нічого… Буде і перший. Дякуємо вам!
— Дякую.
Багато людей приїздять, щоб розпитати про своїх рідних у військових, яких уже обміняли. Люди збираються або вже з готовими плакатами, або роблять їх прямо на місці обміну.
— Там є листочки… Там ще є фотокартки…
— Давай я потримаю, а ти бери вирізай. Хочеш різати?
— Да.
— Ой… улєтєла.
Із такими плакатами стоять і дорослі, і діти
— Це мій зять, це мій чоловік, це теж зять. Це син. Синочок Олександр. Кого чекаєш сьогодні?
— Папу і дєдушку.
— Папу і дєдушку він чекає сьогодні. І ще когось?
— І дядю Діму.
Часто фотографії з номерами телефонів просто передають звільненим військовим, щоб ті могли передзвонити, якщо щось згадають
— Був, живий, но це я його бачив десь полгода назад. Може больше.
— Знайшли?
— Донєцкоє направлєніє було.
Рідні намагаються так приходити на кожен обмін і шукати своїх
— Нікого не пам’ятаєте?
— Ні, не бачив.
— Може, хтось із хлопців хай подивиться?
— Шо, найшовся?
— Да, да!.. Бачили в полоні.
— Я така рада, Боже мій! Я думала, шо в тебе найшовся.
— Вони разом.
— Вони разом. 100 %.
— Я вірю, що він буде разом [із ним], я тобі кажу.
— Буквально пару днів різниці.
— Разом, разом! В один день. На одній позиції. Вони мені вдвох сняться, так що вони і в полоні разом.
— А що, знайшли?
— Да! Мого підтвердили.