Представники грузинської діаспори в Україні є одними з найбільш помітних — вони займали високі державні посади та першими серед іноземців отримали дозвіл на службу в українському війську після початку збройної агресії Росії в Україні. Грузинська спільнота на території України почала формуватися ще 300 років тому через напади Османської та Іранської імперій і значно збільшилася з початком російської окупації Абхазії вже у наші часи. Сьогодні в Україні мешкає майже 35 тисяч грузинів.
У Центрі культури та мистецтв Національного авіаційного університету в Києві гучно лунає грузинська музика. На сцені концертної зали танцюють діти у національних костюмах. Керує ними президентка грузинського центру «Іберіелі» Манана Сулаквелідзе. Зараз — генеральна репетиція, а за годину — звітний концерт, який тут уже традиційно дають на честь Дня незалежності Грузії — 26 травня.
цифри
1918 26 травня 1918 року після розпаду Російської імперії, уряд Грузії проголосив незалежність країни. Цей статус протримався до вторгнення радянських військ 1921 року. Грузія (груз. საქართველო — Сакартвело — так грузини називають свою країну) відновила незалежність у 1991 році.Чимало грузинських традиційних свят супроводжуються народними танцями. Серед класичних, найбільш поширених — картулі (груз. ქართული), який виконує пара: чоловік та жінка; суто жіночий танець самайя (груз. სამაია) та чоловічі танці хорумі (груз. ხორუმი) і кінтаурі (груз. კინტაური).
![](https://www.ukrainer.net/wp-content/uploads/2019/11/1-21.jpg)
Свято починається, коли учні та випускники центру «Іберіелі» з’являються на сцені у традиційних грузинських костюмах та протягом двох годин танцюють і співають.
Вони показують, чому навчилися за рік занять у центрі. Цей осередок Грузії в Україні заснувала грузинська хореографиня Манана Сулаквелідзе, аби зберегти грузинську культуру і передати знання про неї новим поколінням, народженим далеко від Батьківщини.
![](https://www.ukrainer.net/wp-content/uploads/2019/11/2-21.jpg)
Танець. Манана Сулаквелідзе
Манана народилася у Тбілісі у родині педагогів. Її мама була філологинею та журналісткою, тато — хореографом. Саме у батька Манана брала перші уроки грузинського народного танцю, з яким і пов’язала своє життя.
До Києва Манана Сулаквелідзе переїхала 2000 року. Її чоловік тоді вчився у київському виші й вирішив забрати родину до столиці. У Києві сім’я шукала грузинську школу чи танцювальну студію для шестирічного сина, аби той перебував у рідному мовному середовищі. Однак грузинських центрів на той час у Києві не було, тому Манана вирішила його створити:
— Цим я би вирішила проблему свого сина і всіх грузинських дітей, які жили в Києві.
![](https://www.ukrainer.net/wp-content/uploads/2019/11/3-21-768x513.jpg)
![](https://www.ukrainer.net/wp-content/uploads/2019/11/4-21-768x513.jpg)
слайдшоу
Тож протягом року Манана владнала всі юридичні й організаційні питання та відкрила грузинський культурно-освітній центр «Іберіелі». Назва не випадкова, адже саме так називалося стародавнє грузинське царство, яке виникло у III ст. до н.е. і проіснувало до VI ст. н.е.
![](https://www.ukrainer.net/wp-content/uploads/2019/11/5-21.jpg)
— Я вважаю, що вони повинні знати мову і культуру своїх батьків, своїх предків. Ця робота стала сенсом мого життя.
У цьому центрі виросло вже чотири покоління дітей. Зараз в «Іберіелі» приблизно сто учнів.
![](https://www.ukrainer.net/wp-content/uploads/2019/11/6-21.jpg)
Манана розповідає, що за роки життя в Україні знайшла багато спільного між українцями та грузинами:
— Грузинів і українців об’єднує те, що у них величезні історія, культура і традиції. Вони завжди боролися за свободу та незалежність. У них були одні й ті ж проблеми, одні і ті ж цілі. Дружба цих народів почалася не сьогодні — її корінь лежить в глибокій давнині.
Та все ж кожного літа родина Манани їздить до Грузії:
— Без цього не можемо. Грузія — Батьківщина, а Україна — друга Батьківщина.
![](https://www.ukrainer.net/wp-content/uploads/2019/11/7-21.jpg)
Грузини в Україні
Про перші поселення грузинів в Україні відомо від 1720-х років, пише «Енциклопедія історії України». На українській території шукали прихистку політичні мігранти, сподіваючись залучитися підтримкою російського царя у боротьбі проти Османської та Іранської імперій. Російська імператриця Анна Іоанівна 1738 року сформувала Грузинський гусарський полк, який базувався на Полтавщині.
![](https://www.ukrainer.net/wp-content/uploads/2019/11/8-21.jpg)
Імператриця Єкатєріна ІІ 1764 року надала грузинським дворянам маєтки на території тогочасної Новоросійської губернії (центр та південь сучасної України).
У ХІХ-ХХ століттях грузини на території України селилися переважно у містах та працювали на державній службі, у медицині й адвокатурі. У радянські часи кількість грузинів в Україні збільшилася майже у 18 разів.
Згідно з переписом 2001 року в Україні проживало 34199 грузинів, розселених здебільшого у південно-східних регіонах та у Києві. Понад половина з них рідною мовою називали російську, третина — грузинську.
![](https://www.ukrainer.net/wp-content/uploads/2019/11/9-21-768x513.jpg)
![](https://www.ukrainer.net/wp-content/uploads/2019/11/10-21-768x513.jpg)
![](https://www.ukrainer.net/wp-content/uploads/2019/11/11-20-768x513.jpg)
![](https://www.ukrainer.net/wp-content/uploads/2019/11/12-17-768x513.jpg)
слайдшоу
Сьогодні в українських містах працює чимало грузинських культурних організацій: всеукраїнське суспільне об’єднання «Георгія» та асоціація грузинів України «Іберіелі» (Київ), національно-громадське об’єднання «Грузія» (Харків), культурний центр «Мзіурі» (Суми та Одеса), культурно-освітній центр «Іверія» (Одеса), товариство «Арагві» (Львів), культурний центр «Грузинська душа» (Дніпро), Центр українсько-грузинської дружби «Сакартвело» (Рівне).
Грузини з 2014 року беруть участь у російсько-українській війні, заснували Грузинський національний легіон на чолі з Мамукою Мамулашвілі. 2016 року підрозділ увійшов до складу Збройних сил України. Грузини стали першими іноземцями, офіційно зарахованими до лав ЗСУ.
![](https://www.ukrainer.net/wp-content/uploads/2019/11/13-16.jpg)
Мова. Марина Донадзе
Марина Донадзе сидить у класі київської школи № 88, де проводить заняття центр «Іберіелі». Щойно закінчився урок грузинської мови, який вона вела. Марина — журналістка, пише для грузинських медіа та ось уже другий рік викладає грузинську мову та літературу в культурно-освітньому центрі:
— Бачите, що на дошці написано? «Мова — обдарування народу». Бо й справді, якщо втратиш мову, то й сам загубишся. А мова у нас дуже давня. Релігія і мова зберегли нас як народ. Мені дуже боляче, коли я бачу, що це втрачається.
Марина переїхала до Києва 2008 року з Тбілісі через роботу чоловіка. Син звик до тутешньої школи і вмовив батьків лишитися. Та Марина не полишає надії повернутися на Батьківщину:
— Грузини ніколи не любили покидати свою землю і пристосовуватися. Я не пам’ятаю, щоб у моєму дитинстві хтось виїжджав. Тиждень-два — і ми нудьгували та поверталися. Без Грузії не могли. Настане епоха, коли ми будемо потихеньку повертатися. До того часу треба не втратити мову, не втрачати культуру і цим тримати, так би мовити, наш дух.
![](https://www.ukrainer.net/wp-content/uploads/2019/11/14-16.jpg)
Зберегти і передати дітям грузинську культуру Марина Донадзе намагається на своїх заняттях. Має декілька груп — веде уроки для геть маленьких п’ятирічок і для вже дорослих учнів. Викладає мову, культуру й історію Грузії. Кожен урок починається з гімну рідної країни.
У школі багато дітей від змішаних шлюбів, де найчастіше мати — українка, а тато — грузин, розповідає Марина:
— Є такі мами, які більше за тат зацікавлені. Вони весь час приходять, перевіряють зошити, самі щось питають. Якщо мама зацікавлена, то завжди все виходить.
![](https://www.ukrainer.net/wp-content/uploads/2019/11/15-13.jpg)
Серед її учнів є родини абхазьких біженців, де не лише діти, а й батьки виросли в Україні:
— Ми теж, як ви, багато постраждали, але зберегли свою мову.
Марина просить батьків удома говорити з дітьми грузинською, а своїх вихованців — вчити кілька мов, але перш за все — рідну, грузинську:
— Коли ти забуваєш рідну мову — жодна з інших не знадобиться.
![](https://www.ukrainer.net/wp-content/uploads/2019/11/16-11.jpg)
На думку Марини Донадзе, «Іберіелі» для учнів та їхніх батьків є місцем зосередження національного духу:
— Вони залишають школу грузинами. Мені здається, що таким чином ми зберігаємо наш осередок. Ми і так нечисельний народ. Якщо будемо губитися, то буде складно.
![](https://www.ukrainer.net/wp-content/uploads/2019/11/17-10.jpg)
Друга Батьківщина. Нато Кварацхелія
«Грузинська дівчина закохалася в українського парубка» — так Нато Кварацхелія пояснює причину свого переїзду з абхазького міста Ґаґра до Києва.
Нато приїхала до України з іще мирної Абхазії за часів Радянського Союзу. У Києві закінчила юридичний факультет КНУ імені Тараса Шевченка, отримала ліцензію і зараз працює приватним нотаріусом. Нато говорить літературною українською, яку за роки життя в Україні встигла добре опанувати:
— Коли в Україні 1992 року відкрили перше посольство Грузії, то для мене це було наче Петро І відкрив вікно в Європу. Я почала співпрацювати з посольством — допомагала громадянам грузинської національності з перекладами, працевлаштуванням та питаннями отримання посвідки на проживання.
![](https://www.ukrainer.net/wp-content/uploads/2019/11/18-10.jpg)
Зараз, розповідає Нато, вона працює не для заробітку, а для душі, адже саме так, живуючи в Україні, вона може допомагати своїм співвітчизникам.
Адаптуватися в Україні, за словами Нато, їй вдалося досить швидко. Єдине, чого у 90-х не розуміли українці — що таке сучасна війна. Саме тоді, у 1992–1993 роках, на території грузинської Абхазії розгорнувся збройний конфлікт: підтримувані Росією сепаратисти проголосили «незалежність» регіону і воювали зі збройними силами Грузії. У результаті регіон був окупований Росією, Тбілісі досі його не контролює. Саме у цей період, а також 2008 року, коли розгорнулася російська-грузинська війна, грузини масово виїжджали з країни. Тоді Росія напала на Грузію через Цхінвальський регіон. Військові дії розгорталися в регіоні Шіда-Картлі, що біля кордону з Росією:
— Коли я розповідала про Абхазію, як ми все втратили, то не дуже мене розуміли в Україні. А зараз, коли це сталося з Кримом, мені кажуть: «Ми розуміємо, як це тяжко».
![](https://www.ukrainer.net/wp-content/uploads/2019/11/19-10.jpg)
Грузини тоді виїжджали до сусідньої Росії, а хтось далі — до України. Нато вивозила людей з Абхазії. Багато хто знайшов свій дім на українській землі:
— Україна дала мені і кохання, і життя, і роботу. Я дуже задоволена своїм життям в Україні і дуже вдячна Україні та українському народу. Це моя друга Батьківщина.
![](https://www.ukrainer.net/wp-content/uploads/2019/11/20-7.jpg)