Будувати ферму неподалік фронту

Share this...
Facebook
Twitter

У селі Іванопілля, неподалік Костянтинівки, розростається екоферма. Її господар — Сергій Свириденко тепер мріє розвивати зелений туризм у новому для себе регіоні. Він з родиною родом із Донецька, до якого вони повернулися незадовго до війни із заробітків у Португалії. Після початку війни з Росією, Сергій подався у добровольці, а з фронту повернувся відбудовувати фермерство на підконтрольній Україні території.

Зараз фермер тримає кіз, свиней, курей та качок. У господарстві є власна сироварня і маленьке ковбасне виробництво. З 2016 року, завдяки фінансуванню програм «Донецький куркуль» (Україна) і «Людина в біді» (Чехія), вдалося відбудувати господарство з нуля. Сергій впевнений: це лише початок його фермерської справи.

Історія фермера Сергія почалася зі втрати бізнесу на донецькому ринку «Господар». У них із дружиною було кілька точок, де торгували ковбасами. Грошей вистачало на забезпечення родини та утримання двох квартир. Але початок бойових дій (російська збройна агресія проти України з 2014 року — ред.) забрав не лише спокій, а й власну справу. Тоді Сергій прийняв доленосне рішення — залишити все і поїхати до села.

— Хата в нас була вже давно. Вивезли все, що могли. Потім пішов я добровольцем через військкомат, в армію, відслужив у 54-ій бригаді. 7 квітня 2016 року повернувся. От і почали ми з цього.

У гаражі біля будинку стоїть позашляховик BMW. Кілька разів родина була близька до того, щоб продати дорогу автівку. Але дружині треба на чомусь їздити по сільських дорогах — цей «4 на 4» ідеально підходить. Та є й сентиментальна причина. Сергій каже, що для жінки ця машина — як фамільне намисто: таке продавати майже гріх.

— Це наша священна корова, залишки булої розкоші.

А зараз господар працює на старенькій п’ятірці Жигулі.

Життя спочатку

Це вже не вперше Сергій кардинально змінює життєві обставини. Наприклад, у 2001-му він поїхав на заробітки в Португалію.

— В мене характер, як мати покійна казала, щось по гороскопах: «Твій знак — вода, ти приймаєш форму любої посудини».

Працював спочатку на будівництві, потім — у сільському господарстві, на корковій фабриці і навіть був єгерем. У Португалії провів сім років і повернувся до Донецька. Чітко вирішив: європейські принципи життя — це добре, але краще перенести їх додому, не навпаки.

— Тому там ми побули, й повернулися. В мене там теж і прапор український висів, і рушнички, і все це я попросив, щоб мати мені вислала, і завжди в мене це все було.

У село з сім’єю переїхав у 2014-му, коли вже стало зрозуміло — в Донецьку небезпечно мати власну справу й любити Україну. Сергій одразу просився на фронт, але вирватися на передову не виходило довго. Спочатку пройшов навчання в Полтаві, потім відкомандирували у війскову частину в Семиполках.

— Кажу, от нормально, жінка їздить по передовій, допомагає людям, а я пішов воювати і воюю під Києвом. Весело. Але в липні місяці я перевівся сюди, в 54-у бригаду, і вже все почалося по-іншому…

Із війни Сергій повернувся в 2016-му році й одразу замислився над початком нового, цього разу фермерського, життя.

Про кіз, «Донецького куркуля» і дивного голуба

Розводити запланували кілька видів тварин: кіз, курей, качок і гусей. Першими з’явилися кози. Доглядати за ними було неважко — в інтернеті інформації багато, а до тяжкої праці Сергій звик. Із Німеччини завезли самця англо-нубійської породи для запліднення. Звати альфа-козла Султан, він тут зірка й головна гордість родини. Красень живе окремо, в сараї. Інші кози наразі вільно гуляють в оборі (загін — ред.). Загалом тварини тут майже самостійні — так природніше.

— Сьогодні якраз отримав електропастуха, будем кіз за ворота виводити. Качки тоже, вони живуть самі як хочуть. Харчуються в основному мухами, какашками козячими, таке, нормально, екологічно чисте.

Електропастух
Електрична огорожа для худоби.

Зараз на фермі 26 дійних кіз, інших навіть не рахують. У сім’ї Свириденків завжди любили козячі сири, тож у Сергія виникла ідея розширити господарство. У березні 2018-го Свириденки побудували сироварню завдяки фінансуванню з програми «Український донецький куркуль», створеної Донецькою облдержадміністрацією на підтримку малого та середнього підприємництва.

— Програма в чому: пишеш бізнес-план, здаєш його, фінансується (коли я ще отримував) п’ятдесят відсотків від місцевого бюджету і п’ятдесят відсотків від області.

Заходити до сироварні можна, тільки знявши взуття, — на виробництві має бути ідеальна чистота. Тут готують кілька видів сирів, у тому числі елітні, з пліснявою. Але найкраще продається традиційна бринза.

— Продаємо наші сири в деяких крамницях Слов’янська, в Костянтинівці, в Краматорську, і в фейсбуці дуже активно. Зима-осінь дуже активно продажі йдуть. Влітку — так-сяк. Знаєте, поштою не дуже класно це висилати…

Найскладніше в переході на фермерство — це почати вставати і засинати з птахами. Сергій був сонею, тепер улітку прокидається пів на п’яту, взимку — о шостій. Каже, життя стало веселішим, бо тварини не перестають дивувати. Розповідає історію, як до господарських качок прибилася голубка. Її самець загинув у димоході, і вона знайшла собі нове оточення.

— Вона вважала себе качкою! І навіть коли ми знайшли їй нового самця, вони не полетіли геть. Він теж залишився на дворі і вважав себе качуром.

Морозостійкі свині і зелений туризм для містян

Ця ферма розвивається за екологічними принципами: тут не використовують штучних кормів і ніщо не пропадає дарма. Почала збиратися сироватка після виробництва сиру — Сергій завів свиней, щоб випивали. Їм і смачно, і корисно. Розпочав із одного кнура і трьох самочок. Тепер в загоні розгулює вже з п’ятнадцять товстих свинок різного віку.

— Ця порода називається угорська мангалиця. Чим вона унікальна? По-перше, це родич іберійських свиней, чорних. Але іберійські в нас не можуть жити, дуже холодно. Угорська мангалиця дуже добре живе, і ось, з місячного віку вони живуть отут.

Трохи поодаль великого загону під відкритим небом, розташовані маленькі дерев’яні сарайчики. Там свині гріються коли на вулиці стає вже дуже холодно.

— Я вже двох різав. А чого? Бо треба була свинина, не було грошей. Порода дуже-дуже добра, якісне м’ясо, і найголовніше, що вони ніколи не нюхали навіть стартового корму. Ніякої хімії.

Серед планів на майбутнє — дві великі справи: перевести свиней подалі від сироварні та побудувати новий загін у полі, для розвитку зеленого туризму. Перша мета майже виконана. Фінансування в розмірі 52 тисяч гривень на переїзд свиней Сергій чекає від чеської програми «Людина в біді». Другий план значно цікавіший. Фермер мріє на отриманій від держави землі побудувати ще один, величезний загін для тварин. Там Свириденки планують проводити екскурсії.

— І це було б цікаво, тому що багато городян не знають, яким є сільське життя. Люди, які в місті живуть, їм що побачити фазана, що качку — це одне і те саме. Вони дуже дивуються, як тварин бачать, а таких свиней — то взагалі.

Цей вид туризму дуже популярний у Західній Європі, зокрема в Німеччині, Франції та Швейцарії. Екскурсії на сільські господарства прищеплюють містянам любов до тварин і повагу до фермерської справи. Тож, поставивши за мету привезти європейські принципи життя додому, Сергій, попри війну і складнощі нової роботи, йде до неї маленькими впевненими кроками.

Над матерiалом працювали

Засновник Ukraїner:

Богдан Логвиненко

Авторка тексту:

Катерина Сенченко

Редакторка тексту:

Катерина Легка

Продюсерка проєкту:

Ольга Шор

Фотограф:

Павло Пахоменко

Оператор:

Олег Сологуб

Павло Пашко

Режисер монтажу:

Юрій Паливода

Режисер:

Микола Носок

Звукорежисер:

Павло Пашко

Сценаристка:

Карина Пілюгіна

Більдредакторка,

Більдредактор:

Олександр Хоменко

Транскрибаторка:

Ольга Заверач

Слідкуй за експедицією