«В неділю рано сонце сходило, сади вишневі розвеселило…» — це перші рядки з колядки, яку чутно вже більше ста років у селі Криворівня на Гуцульщині. Традиція коляди є частиною Різдвяних свят ще з дохристиянських часів і вона, не перериваючись, триває дотепер. Ні навернення у християнство, ні радянські заборони не змогли розірвати цю тяглість традиції — чоловічого співу та ритуалу коляди саме в цьому селі посеред Карпатських гір.
У давні часи колядники були втіленням духів предків. Тоді святкували народження сонця. Потім архаїчна та християнська культури поєдналися, з язичницької коляда стала більш християнською, тобто народження сонця і Ісуса поєдналось. Тоді священики почали разом із гуцулами складати нові коляди. Вважається, що коляда уособлює модель церкви, бо й розпочинається вона на її подвір’ї. Колядники зробили можливим, щоби ця церква побувала в кожній хаті: не лише в тих, що внизу, біля річки, а й у тих, що загубились у високогір’ях.
Також коляда — це час зустрічей та спілкування, обміну думками та хвилюваннями, особливо для тих, хто взимку не має можливості часто один з одним перетинатись.
![](https://www.ukrainer.net/wp-content/uploads/2019/11/1-91.jpg)
Отець Іван
Окрім колядників, дійством опікується місцевий священик, отець Іван Рибарук. На Різдво він благословляє колядників, а зібрані з коляди кошти розподіляє: на реставрацію церкви, на потреби АТО та на тих, хто потребує лікування:
— Ми не просто співаємо колишні коляди, так як то було 100 років тому, ми співаємо й про те, що є зараз. Ми у цьому живемо і тому воно збереглося.
![](https://www.ukrainer.net/wp-content/uploads/2019/11/2-90.jpg)
Отець каже, що хотів би, аби в кожному селі на Гуцульщині було так, як у Криворівні. Тут кожен присілок має свій колядницький гурт:
— Є села, де колядує півсела, є — де четверть села, є — де тільки крихітка села. Але так, щоби повне село було зайняте колядою, то тільки в нас так є.
У Криворівні 9 присілків і тому є 9 колядницьких гуртів. Тепер — час війни і обов’язково одна партія їде колядувати на Схід, до військових.
![](https://www.ukrainer.net/wp-content/uploads/2019/11/3-91.jpg)
Криворівню вважають і літньою, і зимовою столицею Гуцульщини. Колись тут гостювали Іван Франко та Михайло Грушевський, знімав «Тіні забутих предків» Сергій Параджанов. Сюди завжди приїжджало багато творчих людей, і цей взаємообмін вплинув на те, що місце стало пульсуючим культурним осереддям. Щоб прикрасити своє життя, гуцули часто використовують у різьбленні чи в одязі дармовиси (окраса, яка не має більше ніякого використання. — ред.). Іван Рибарук пояснює:
— Живучи в горах, в цій красі, яка є в нас, ми не можемо бути інакшими. Крім того, ми (гуцули. — ред.) свободолюбиві, не давалися чужим культурам, чужим владам і просто жили своїм життям. І це прагнення жити своїм життям зберегло нас такими, як ми є. Маючи час помедитувати, люди доходять до розуміння істини.
![](https://www.ukrainer.net/wp-content/uploads/2019/11/4-88.jpg)
Коляда
На Різдво колядники поволі сходяться на церковне подвір’я. Трембітарі готують свої інструменти, що вже встигли залежатися, до роботи, змочуючи їх горілкою, а решта колядників та гостей слухають службу і йдуть до мировання (обряд помазання вірян єлеєм — ред.). Тоді весь гурт колядників, селян і гостей села пересувається у двір церкви. Колядники формують коло, як універсальний символ сонця, всередині шикуються «берези» (провідники колядницького гурту. — ред.) та скрипалі. І починається дійство, на яке всі чекають цілий рік:
В неділю рано сонце сходило
Сади вишневі розвеселило.
В саду вишневім цвіток біленький,
Ой народивси Христос маленький.
Бартки (гостра вузьконоса сокира. — ред.) здіймаються вгору, ніби відбиваючи ритм; трембітають в трембіти і дують в роги; крисані (гуцульський капелюх. — ред.) переливаються різними кольорами і пір’ями на зимовому сонці — така собі кольорова колядницька хвиля.
![](https://www.ukrainer.net/wp-content/uploads/2019/11/5-89-768x576.jpg)
![](https://www.ukrainer.net/wp-content/uploads/2019/11/6-90-768x512.jpg)
![](https://www.ukrainer.net/wp-content/uploads/2019/11/7-89-768x512.jpg)
слайдшоу
Починається коляда з плєсом, коли колядники не лише співають, а й пританцьовують. Плєс є важливою частиною коляди ще з язичницьких часів. Це своєрідний зимовий ритуальний танець. Колядники пританцьовують навколо церкви, а потім — біля хат і під хатами, вітаючи в такий спосіб хати і людей, які там живуть. У Криворівні колядники пританцьовують на місці, а, наприклад, у селі Дземброня, що неподалік, вони ходять, наче військовий загін.
Поки колядники плєшуть біля хати, ґазда (господар. — ред.) вирішує, чи запрошувати колядників у хату. Зайшовши до хати, вони можуть колядувати там чотири години або й довше.
![](https://www.ukrainer.net/wp-content/uploads/2019/11/8-91.jpg)
«Береза»
У Криворівні кожен колядницький гурт обов’язково має свого провідника («березу»), скрипаля і трембітаря. Вони співають свою коляду і три рази обходять церкву, створюючи своєрідну гуцульську колядницьку симфонію. Обов’язково вклякають перед отцем, який дає благословення на коляду, а вони таким чином обіцяють відвідати кожну хату і поводитися чемно.
Іван Зеленчук вже понад тридцять років беззмінно є «березою», наслідуючи свого батька:
— Нас благословляє отець Іван Рибарук, покроплює свяченов водов і благословляє на мирну коляду. Ти відчуваєш, шо в серци в тебе робиси, якас така хвиля надходит, шо ти вже не такий, як усі, шо ми — так як апостоли. Ми йдемо, сповіщаємо про народження Ісуса Христа.
![](https://www.ukrainer.net/wp-content/uploads/2019/11/9-86.jpg)
Умовно «береза» виконує роль священика, бо має із собою хрест, який потім цілують і на який дають повісмо (волокна із льону. — ред.). У Криворівні вважають, що це найблагородніша річ, яку можна дати для церкви та її потреб. Втім, тепер вже дають і гроші. За гуцульською традицією потрібно обов’язково дати колядникам щось матеріальне.
![](https://www.ukrainer.net/wp-content/uploads/2019/11/10-83.jpg)
Іван Зеленчук розповідає, що кілька разів їздив представляти гуцульську коляду навіть до США:
— Починали ми свій перший колідницкий тур такий: цілий місяц збиралиси, робили репетиції, бо мій тато покійний березував, також ходив колядував. Колядує брат мій, тоже березує. То в нас якас така династія, шо ну любет то, і то якос йде з покоління в покоління.
«Береза» Іван зі своїм гуртом і всі інші розпочинають коляду на Різдво. Тут важливо добре розрахувати час і кількість хат так, щоб встигнути принести свої співи в кожну хату до Водохреща. Коляда триває приблизно два тижні й чоловіків не буде вдома весь цей період.
![](https://www.ukrainer.net/wp-content/uploads/2019/11/11-83.jpg)
Традиційно гуцульські жінки не ходять колядувати з гуртом і не формують свої гурти. Так сталося через побутовий устрій, адже жінки мали доглядали за дітьми і господарством, а чоловік в умовах виживання просто мав більше фізичної сили. Втім, отець Іван розповідає, що були й такі випадки, коли жінки йшли колядувати. Так було у Криворівні, в Ясенові, коли раз чоловіки пересварились між собою. Жінки і дітей нагодували, і корову здоїли, і пішли колядувати:
— Але час змінився. Можливо, ми забули ті слова, що каже нам апостол Павло, що в Ісусі Христі немає ні чоловіка, ні жінки, але все і в усьому — Христос. Тому я не думаю, що жінкам не можна, але вони мають так багато праці, що їм було б забагато вже.
![](https://www.ukrainer.net/wp-content/uploads/2019/11/12-73-768x512.jpg)
![](https://www.ukrainer.net/wp-content/uploads/2019/11/13-62-768x512.jpg)
![](https://www.ukrainer.net/wp-content/uploads/2019/11/14-55-768x512.jpg)
слайдшоу
Давніше у коляду ходили тільки дорослі чоловіки. Не кожен може потрапити до колядницького гурту і зараз. Хоча тепер все частіше у гуртах з’являються молодші і переймають традицію. «Береза» Іван Зеленчук пояснює:
— У колядниках не може бути непорядний господар чи хлопец якийсь, який бешкетує чи забагато любит спожити сатани (алкоголю. — ред.). Ну, це не заборонено, шоби не випити, але всьо має мати міру. І дійсно: воно так має бути, бо не треба забувати, шо відчуваєш якус таку на душі відповідальність, шо ти стаєш трошечки не таким, як в повсякденному житті, шо тебе благословили, тебе покропили свяченою водою і ти мусиш ту місію свою виконати так, аби не мучила совість.
Якщо хлопець або чоловік без поважних причин пропускає коляду, його можуть вигнати з гурту.
![](https://www.ukrainer.net/wp-content/uploads/2019/11/15-50.jpg)
До колядницького гурту Івана Зеленчука доєднався син священика Павло Рибарук. Він ходить в колядники з 12 років, тобто вже понад 8 років. Пам’ятає, як взяв в одного з досвідчених колядників зошит з колядками, аби собі переписати і навчитися співати. Спочатку йому було просто цікаво досліджувати і бути в коляді через її суспільну функцію, тобто частину життя громади.
Для кожного колядника важливо не лише колядувати, але і розуміти суть цього свята. З одного боку, ти співаєш тексти пісень і спілкуєшся з родинами, але, з іншого боку, ти проводиш своєрідну службу. Ось як описує свій досвід Павло Рибарук:
— Це перехідна народна церква на колесах. Я це роблю для того, щоб прочитати, шо в мене написано на пуповині. Зрозуміти себе і зрозуміти ту мову, якою написано на моїй пуповині. І воно допомагає, бо то подорож до себе через спів, що дуже важливо.
![](https://www.ukrainer.net/wp-content/uploads/2019/11/17-39.jpg)
Для хлопця ця традиція особлива, бо пов’язана з сонцепоклонництвом, яке зараз переродилось у християнську форму. І ця форма не відібрала дивного ефекту в коляді, коли ти в якийсь момент відлітаєш думками десь глибоко, де ще не починалися слова:
— На 15-й хвилині коляди (яка триває півгодини) ти можеш зловити себе на думці, що ти не тут, але твій рот співає пісні з десятьма мужчинами, з якими ти сьомий рік підряд колядуєш в тих самих ґаздів.
![](https://www.ukrainer.net/wp-content/uploads/2019/11/18-36.jpg)
Про що співають колядники
Місцевий дослідник, етнограф Іван Зеленчук вважає, що традиції Різдва і коляди є синкретичними, адже тут поєдналися язичницькі та християнські вірування:
— І були складені такі коляди, у яких співают «народилоси сонце», але був ше й зміст «народивси Ісус Христос». Я вважаю, шо колєда підняласи ше на один ступінь, поєднавши одне з іншим.
![](https://www.ukrainer.net/wp-content/uploads/2019/11/19-29.jpg)
Наприклад, серед коляд є найдовша колядка для ґаздів, яку співає «береза». Там є приблизно такі слова:
Кугутик (півень. — ред.) покрише́ний та й посоле́ний
Та й рибка поваре́на та й посоле́на,
Та й цей кугутик, єкому голову відрубали,
Та й ця рибка покрише́на і посоле́на, і поваре́на.
Коли кугутик цей закукуріче без голови,
А ця рибка покри́шена, поваре́на і посоле́на стрибне у водичку і попливе,
Отоді Ісус Христос воскресне.
Тобто, це дуже цікава форма, коли Воскресіння Христа співвідносять з воскресінням у природі.
![](https://www.ukrainer.net/wp-content/uploads/2019/11/20-20.jpg)
Колядник Павло Рибарук також порівнює колядки зі старими скандинавськими баладами або індуїстськими піснеспівами. «Ой сіда, да й на ріда, сіда да й на дана» — це приспівка, яку використовують в багатьох колядках і співанках. Павло припускає, що це три дакійські богині Сіда, Ріда і Даная:
— Ми сприймаємо все, як належне, а коріння є настільки глибокими. І ті, хто писав і скаладав ці слова, хотіли, щоб вони були святими.
![](https://www.ukrainer.net/wp-content/uploads/2019/11/21-17.jpg)
У кожній хаті колядують по-різному. Все залежить від побажань господарів. Можуть колядувати всій родині загалом або ж кожному члену родини окремо, навіть кожній дитині й тварині. Самі коляди так і називаються: «Коляда для ґазди», «Коляда для дівчини», «Коляда для хлопця». Слова колядок відрізняються в кожному селі й навіть можуть різнитися між гуртами.
Кажуть, що колись більше танцювали з ґаздами в хаті. Зараз залишився лише один танець разом з газдою. Це «круглєк». Його танцюють в колі, а коли в ґазди є пасіка, колядують спеціальну пісню і бджолам.
Коли колядники підходять до хати, в якій, може, ніхто й не живе, вони все одно заколядують, аби там відновилося життя. Одного разу колядники з «березою» Іваном прийшли до хати, де жила стара жінка. Вона дала на коляду трошки, лише 10 гривень. А вони дали їй 200 гривень як свою пожертву. Бо буває так, що коляда не забирає у людини, а бере лише те, що людина може дати. А колядники від себе допомагають людині, яка потребує.
Є й таке, як «Уме́рла коляда». Після кількагодинної коляди за столом і гостин чоловіки встають і співають колядку усім померлим цього дому. За традицією мають ставити колач і три свічки, а колядники дзвонять у дзвоники.
![](https://www.ukrainer.net/wp-content/uploads/2019/11/22-14.jpg)
Заборона коляди
Як обряд, пов’язаний з релігією, коляду намагались заборонити двічі. Вперше коляду почали називати поганим ритуалом, коли на Гуцульщині активізувалося християнство. Письменник Станіслав Вінценз пише про це у своїй книзі «На високій полонині» і згадує 1830 рік.
— Ми славимо народження сонця, але ми можемо так само славити народження Ісуса Христа, — гортаючи цю книгу, говорить етнограф Іван Зеленчук. Місцевий письменник Петро Шекерик-Доників у той самий період уже називає коляду мобільною церквою, а нові колядки священики писали разом з гуцулами.
У радянський період забороняли церкву, а разом із нею й коляду. Відтак, гуцули робили все таємно. Іван Зеленчук розповідає, що колядували так званими «верхами», щоби ніхто не бачив, бо це ж була наче недобра справа. В містах тексти коляд могли переписувати, заміняючи Ісуса на Леніна, бо КДБ міг переслідувати колядників.
Кожне гуцульське село має дві частини. Долина, де живе, як правило, половина населення, — це на берегах річки. А друга частина гірського села називається «верхами». Між хатами — з кілометр, щоб займатися тваринництвом. В ті часи ймовірність того, що хтось піде в гори і перевірятиме, чи є коляда, чи немає, була малою. Тому коляда жила лише «верхами»:
![](https://www.ukrainer.net/wp-content/uploads/2019/11/23-14.jpg)
— Моя мама постійно ходила на коляду до свої рідної сестри в Красноїллє. І каже: «А я на Різдво йду до сестри Марійки Шойворовської в гості» — «Чого?» — «А там вони живут високо в горах і вони пускають колядників».
Відновлюватися коляда почала під час перебудови. Люди зрозуміли, що репресивна система вже не така потужна, і почали пробувати відкрито колядувати. Іван Зеленчук вважає, що коляда відродилася саме у Верховинському районі, і першим селом в тому була саме Криворівня. Бо вона має свій прадавній звичай, і люди тільки й чекали можливості.
![](https://www.ukrainer.net/wp-content/uploads/2019/11/24-11.jpg)
Чоловік згадує, як одного разу колядники прийшли, коли сім’я вже спала. Тоді було заборонено колядувати, можна було зазнати небезпеки, особливо якщо ти працюєш на державній посаді. А в етнографа була якраз сім’я вчителів:
— В 2-ій годині ночі ми чуємо — під хатою колядуют. Та невже! І тоді я виходжу, дивлюся, що є колядники. Ми відкриваємо двері: заходіт всі колідники суда до нас у хату, ми ставимо на стіл то, шо можна. Поставити на стіл, вони колядуют і це так була перша коляда. А потім пропонували іти в коляду. Я, на жаль, не пішов тоді в коляду тому, шо в мене була робота.
Люди говорять, що в селі жив старий чоловік, який не тільки знав слова всіх коляд, він ще й на схилі віку, майже після 50-річної перерви, пішов у коляду.
![](https://www.ukrainer.net/wp-content/uploads/2019/11/25-10-768x512.jpg)
![](https://www.ukrainer.net/wp-content/uploads/2019/11/26-10-768x512.jpg)
![](https://www.ukrainer.net/wp-content/uploads/2019/11/27-9-768x512.jpg)
слайдшоу
Коли знову відродилася коляда, то з молодшими ішли такі діди, яким уже важко було навіть з хати вийти. Традиція не вмерла, бо жили ще ті люди, які пам’ятали, і не треба було починати з нуля.
«Береза» Іван Зеленчук згадує, що в Криворівні церква не закривалася і тут був один колядницький гурт з Верховини, бо їхню церкву спалили:
— То плясали верховинці у нас біля церкви, ну й криворівнянці дехто там до них долучавсі і біля церкви майже кожного року плясали. І то воно шос таке було, знаєте, коли почуєш той плєс, то воно дійсно якос боляче ставало на душі. То нічьо не заборонено, там нічого такого не було, такого антидержавного в тих колідах.
Були тексти антирадянські: і про сорок сьомий рік, коли тутешніх людей вивозили до Сибіру, були коляди про УПА — вони були заборонені.
Коли дозволили релігію відкрито, то в селі були лиш один-два гурти, а потім у кожному присілку створили окремі.
![](https://www.ukrainer.net/wp-content/uploads/2019/11/28-8.jpg)
Розколяда
Після дванадцятиденного колядування гурт збирається на розколяду в свого «берези», колядують йому і родині. Після коляди п’ють із дзвіночка, дякують за гостину. «Береза» та скрипаль стоять у центрі, а навколо колядники плєшуть всі плєси, які знають. А «береза» повертається до кожного колядника, колядує йому на знак подяки і дає цілувати хрест. Всі вони просять Бога діждати нової коляди:
— На Водохреща йдемо на ріку, там розплєси, розціловуємоси з «березами», «берези» — між собою і колядники.
Якщо хтось із колядників провинився, йому дають цілувати лопату, яку розмальовують, як дівчину. Цей обряд «розколяди» є найзворушливішим моментом, адже це є прощання всіх чоловіків, які разом колядували впродовж двох тижнів.
![](https://www.ukrainer.net/wp-content/uploads/2019/11/29-6.jpg)
Гуцульська коляда з плєсом є унікальним прикладом безперервної співочої традиції у Карпатах. Ця коляда є втіленням душі гуцулів, частиною їхнього генетичного коду. Саме тому це свято досі живе і у ньому немає місця для бутафорій, бо люди це роблять спершу для себе. І в цьому їхня сила, адже вони вміють «набуватиси», тобто відчувати і перейматися духом цього свята; не просто співати і гоститися, а намагатися зрозуміти суть і важливість коляди, як можливості вкотре відкрити для себе суть Різдва. Щороку гурт збирається з тих самих людей і колядує в тих самих господарів. Головне у цій традиції — бути разом в коляді, і тоді вона відбувається. У Криворівні кажуть, що зрозуміти коляду — це зрозуміти гуцулів.