Суми — одне з найбільших міст Слобожанщини, розташоване на північному сході України, з населенням приблизно 260 тисяч людей. Це колишня «цукрова столиця», де проходять фестивалі рок-музики, влаштовують театральний «Чехов-фест», а на виборах голосують проти проросійських кандидатів.
Протяжність державного кордону з РФ у межах Сумської області становить понад 500 кілометрів, тож із перших днів повномасштабного вторгнення населені пункти цього регіону стримували наступ російських військ. Спроби окупантів узяти Суми не мали успіху: бійці Сил територіальної оборони, ЗСУ, захисники-добровольці разом із цивільним населенням дали рішучу відсіч загарбникам.
Сумські захисники славляться своєю відвагою не одне сторіччя. У середині XVII століття переселенці з Правобережжя на чолі з отаманом Герасимом Кондратьєвим заснували Сумський козацький полк, заклали оборонну фортецю. Тоді Слобожанщина виконувала функцію щита від татар і була буферною зоною між Гетьманською Україною та Московщиною. У ХХ столітті ця територія була ареною протистояння українських і радянських збройних формувань. Наприкінці 1918 — на початку 1919 рр. більшовицька Росія розпочинає війну проти Української Народної Республіки. Повстання з гаслами за соціальну справедливість і самостійну Україну охоплювали майже всі повіти Сумщини, активна боротьба тривала до 1922 р. На початку 1930-х на території трьох районів діяла підпільна антикомуністична організація «Міжрайонний штаб визвольного руху», а в роки Другої світової війни — український національно-визвольний рух (ОУН). Тоді ж в області — щоправда, у межах боротьби з іншим окупантом, німецьким — виник партизанський рух, який під керівництвом Сидора Ковпака ширився глибоко на Правобережжя України (за 1942–1943 рр. роки сумські партизани дійшли до Карпат).
![](https://www.ukrainer.net/wp-content/uploads/2022/06/2-14.jpg)
Хроніка оборони Сум
Вранці 24 лютого, коли почали з’являтися повідомлення про вибухи в Харкові, Києві, Одесі, Краматорську, Маріуполі, Миколаєві, Херсоні й Бердянську, у Сумах було тихо; війну видавали величезні черги до банкоматів і на заправках, українська військова техніка на дорогах. З початку доби відбувалися атаки на прикордонні підрозділи, наряди та пункти пропуску із застосуванням артилерії, важкої техніки та стрілецької зброї в різних областях України, зокрема й у Сумській. Близько 10 години ранку російська військова техніка порушила державний кордон у межах області.
Удень почали з’являтися повідомлення про пересування вулицями Сум ворожої техніки. Уже ввечері відбувся перший бій поблизу кадетського корпусу (Державний ліцей-інтернат з посиленою військово-фізичною підготовкою), внаслідок чого в приміщенні сталася пожежа.
25 лютого в Сумах військові РФ заблокували більшість в’їздів і виїздів. На околицях міста окупанти стали таборами в лісосмугах, Суми були частково оточені. Теоретично виїхати можна було лише з вулиці Роменської (напрямок на Київ), але цією трасою рухалася ворожа техніка.
Наступного дня через потрапляння російського снаряда в місті зайнялося кілька приватних будинків. 27 лютого окупанти обстріляли цивільне авто з дорослими та дітьми — померла жінка. Того ж дня українські військові підірвали російську техніку, а під Токарями (село за 20 км від українсько-російського кордону) затримали трьох танкістів РФ.
![](https://www.ukrainer.net/wp-content/uploads/2022/06/3-15.jpg)
1 березня голова Сумської ОДА Дмитро Живицький офіційно звернувся до керівництва ЗСУ та лідерів країн світу по допомогу в боротьбі з військовими РФ на території регіону. А вже 2 березня українські військові відтіснили частину окупантів і вийшли на лінію державного кордону в Сумській області.
Уночі 7 березня російські військові скинули бомби на приватний сектор міста — загинуло 22 людини. 8 березня українська влада відкрила «зелений коридор» із Сум — у перший день виїхало приблизно 6 тисяч людей. Загалом гуманітарними коридорами евакуювалося орієнтовно 100 тисяч мешканців області. 21 березня внаслідок російського обстрілу в Сумах стався витік аміаку на заводі «Сумихімпром», внаслідок чого у зоні ризику опинилися всі в радіусі 2,5 кілометра.
З початку квітня ЗСУ та Сили територіальної оборони витісняли окупантів із міста та околиць, проводили зачистку — знаходили, відстрілювали та відганяли росіян. 8 квітня українські військові повністю звільнили Сумську область від військ РФ. Першочергова заслуга у цьому належить 93-ій бригаді «Холодний Яр», яка працювала в Лебединській і Тростянецькій громадах, потім — у Тростянці, Боромлі та Краснопіллі.
![](https://www.ukrainer.net/wp-content/uploads/2022/06/4_foto-KHolodnyy-YAr.jpg)
Фото: 93-тя ОМБр «Холодний Яр».
З дня визволення люди в Сумах і області досі не можуть видихнути: російські військові стоять на межі з областю, обстрілюють артилерією прикордонні ОТГ (Есманську, Хотінську, Юнаківську, Середино-Будську, Білопільську й інші громади) та завдають ракетних ударів. Також були спроби прориву — 17 травня біля міста Середина-Буда розпочалась стрілянина, але ворогу прорватися не вдалося.
![](https://www.ukrainer.net/wp-content/uploads/2022/06/5-15.jpg)
Як місцеві захищали Суми
Захищати місто від окупантів заповзялися навіть ті сумчани, які не займалися військовою діяльністю. Так декан факультету електроніки та інформаційних технологій Сумського державного університету (далі — СумДУ) Олексій Дрозденко на початку війни роздав захисникам міста свою зброю, з якою в мирний час їздив на стрільби:
— 9 ранку (24 лютого. — ред.), російські танки вже були на підступі до міста. Мої друзі телефонують мені й питають, де я. Кажуть, видай нам зброю. І виходить так, що я друзям передав більшу частину власної зброї.
![](https://www.ukrainer.net/wp-content/uploads/2022/06/6-13.jpg)
Оскільки СумДУ розташований поблизу північно-східної межі міста, звідти було зручно вести спостереження та блокувати наступ противника. В одному з корпусів університету влаштували гуманітарний штаб для оборонців Сум. Працівники тролейбусного депо, що розташований поблизу університету, старими тролейбусами щоночі перегороджували проїзд біля основного блокпоста на в’їзді в місто, де українські військові перевіряли автівки.
Олексій розказав, як їм дістався російський танк із повним боєкомплектом:
— У Низах (20 км від Сум на північ. — ред.) є паливна станція. Вони (росіяни. — ред.) там вирішили заправитися. Але їх місцеві ганяли кругами. Проблема танку в тому, що він важкий, їде повільно і витрачає 250–300 літрів дизпалива на 100 кілометрів. Це багато. І вони були змушені, щоби самі втікти, кинути той танк. Наші заправили, прикатили. Зразу знайшовся командир танка. Й ось так без бою забрали.
Через близькість Сум до кордону іноді повітряна тривога лунає вже після нальоту: ворожа авіація в місті з’являється раніше, ніж спрацьовує сирена. 7 березня російська авіабомба вщент зруйнувала вісім будинків. Олексій вважає, що це була провокація з боку РФ: для виїзду з міста місцева влада мала створити «зелені коридори» наляканим людям. Окупантам потрібна була ця евакуація, тому що Сили української тероборони не давали їм пересунути підкріплення на Лебединський напрямок. Там у них була мета — захопити старий військовий аеродром, пояснює чоловік. Їм його бракувало для швидкого перекидання підмоги. «Зелений коридор» росіянам вдалося створити, але взяти аеродром — ні.
![](https://www.ukrainer.net/wp-content/uploads/2022/06/7-9.jpg)
На захист міста стало багато друзів і колег Олексія. Заступник декана, Сергій Петров, возив паливо та ліки, евакуював людей. Студентський товариш Олексія та його перший заступник, Максим Колесник, член громадської організації «Сумська спілка учасників бойових дій (АТО)», з 2014 року служив за контрактом у ЗСУ. Олексій та інші добровольці вступили в підпорядкування Максима. Спочатку це була невелика група людей, котра за два тижні переросла в повноцінну роту (близько 100 людей), розказує Колесник:
— Ми працювали в режимі партизанів диверсійно-розвідувальних груп. Далі вже стало спокійніше, коли (окупанти. — ред.) побачили, що біля міста Суми колони переміщати не варто.
Через безстрашний спротив і згуртованість українців росіяни боялися йти через Суми — СБУ перехопила розмову, де окупанти жаліються, що через Суми ніхто не проходить живим.
У перші дні оборонці їздили своїми легковими автомобілями, потім один із банків передав їм броньований фольксваген. Якраз у той день, коли вони отримали авто, на блокпості був прорив двох російських БТРів, розказує Максим. У фольксвагена сталося «бойове хрещення»: лобове скло зловило кулю. Олексій Дрозденко називає машину легендою, каже, що такі бойові історії характеризують ступінь запеклості українських оборонців.
![](https://www.ukrainer.net/wp-content/uploads/2022/06/8-8.jpg)
Дмитро Тіщенко, керівник онлайн-журналу «ЦУКР», показав один з волонтерських центрів у Сумах. «ЦУКР» — це незалежне локальне медіа, засноване 2019 року. До війни «ЦУКР» позиціював себе як видання про сумчан. З початком повномасштабного вторгнення РФ медіа організувало гуманітарний штаб:
— Ми вміємо говорити, а люди робили неймовірно корисні справи. І ми кидали клич. Що треба — ми знайшли. У перші дні це отак усе схлопнулось, була в хорошому сенсі «чорна діра», у яку просто все приходило і звідси все йшло.
![](https://www.ukrainer.net/wp-content/uploads/2022/06/9-6.jpg)
Нині амуніцією, аптечками та раціями займається фонд «Суми», а «ЦУКР» — інформаційною роботою. Разом із фондом видання зібрало понад 11 мільйонів гривень сумським захисникам. Коли 24 лютого армія РФ порушила кордони України, на сторінках «ЦУКРу» миттєво зросла кількість підписників, тому що у виданні «говорили нормальною мовою», пояснює Дмитро. Журналісти нікуди не поїхали з початком війни й були одними з перших, хто повідомляв термінові новини та запити людей. Сумчани побачили це й почали підтримувати видання. У березні з одноразових донатів «ЦУКР» зібрав 100 тисяч гривень, тому вони відмовилися від реклами:
— Ми побачили, що люди спроможні робити це (підтримувати видання. — ред.), отже й ми такі «окей, тоді працюємо на людей».
Ще один сумчанин, Олександр Пархоменко, допомагаючи у волонтерському центрі, отримав звання «міністра атмосфери» через оптимізм і позитивний настрій. Спочатку чоловік з іншими волонтерами робили бандера-смузі (займисту суміш у пляшках):
— Коктейлів було зроблено реально дуже багато. Люди розуміли, що хтось воює, але тил також треба забезпечувати, тому самоорганізовувались. Досвід уже є: перша революція, друга. Тобто народ швиденько зрозумів, що треба щось робити.
![](https://www.ukrainer.net/wp-content/uploads/2022/06/10-6.jpg)
Увечері другого дня війни Олександр побачив відео, де під Токарями російські солдати здавалися в полон селянам. «Побачивши це відео, я зрозумів, що треба їх брать, вони готові», — так волонтер вирішив діяти. Разом з тероборонівцями вони знайшли танк, біля якого російський військовий палив багаття, і взяли його в полон.
Узяли в руки зброю та обороняли місто й молоді сумські хлопці, які пішли в Сили територіальної оборони. Диджей Євген Демченко та підприємець Саід Фесан розказали про свій перший військовий досвід:
— Дивлячись на командирів, на людей, які нас оточували, як вони себе поводять і як потрібно до всього ставитись, з’явилось розуміння ситуації, дух козацький.
![](https://www.ukrainer.net/wp-content/uploads/2022/06/11-3.jpg)
Владислав Івченко, письменник і журналіст, евакуював сумчан до польського кордону:
— У машині були я, три жінки і троє дітей. А я рік, як сів за кермо, і моя найдальша подорож — це до Тростянця (50 км. — ред.). І тут мені кажуть везти шестеро пасажирів до польського кордону. Під вечір я вперше відчув, що таке «вирубає». Слава богу, довезли до польського кордону й помахали ручкою.
Війна змінює людей, міста, країни. Ставлення до життя також змінюється. Як уявляє своє буття після війни, розказав Дмитро Тіщенко:
— Хочеться, щоб у людей був цей запит на нормальний транспорт, на якісну інфраструктуру, на якісні послуги медичні, освітні, щоби цей запит з’являвся. Людей, які генерують ці ідеї, достатньо в Сумах. Людей, які підтримують, я сподіваюсь, після війни стане більше.
Суми стали одним із прикладів сильного духу українського народу. Це місто довело всім, що захищати свою батьківщину можуть не лише військові. І що звільнили північ — звільнимо і всю Україну.