Чи потрібна освіта в добу штучного інтелекту?

Недавно мій колега — президент KSE Тимофій Милованов, виступаючи з лекцією в Central European University, показав аналіз домашніх робіт наших студентів за останні роки. Ми зібрали їхні есеї, контрольні, іспити тощо, аби порівняти їх до появи ШІ-інструментів. Хотіли перевірити одну просту гіпотезу — чи з’явилась у їхніх роботах простота й одноманітність? Базове припущення, з яким ми працювали, — що ШІ змінив роботи студентів. Хоч ми не знаємо, як саме кожен із них використовував ШІ, загалом їхні тексти мали би змінитись. У найгіршому сценарії роботи мали би стати однотипними, адже студенти пишуть (чи копіюють) схожі прості промпти без критичного осмислення, тож есеї мали би збігатися за обсягом, структурою та складністю аргументації. Проаналізувавши дані, ми цього не побачили! Але побачили дещо цікавіше, а може, і страшніше. У найсильніших студентів (тих, хто мав кращі прохідні бали й під час навчання) складність і варіативність домашніх робіт зросли. А у слабких студентів якість упала.

Соціологи називають це ефектом Матвія: у того, хто має, примножиться. Раніше цю метафору використовували для економіки: бідні бідніють, а багаті багатіють. Вочевидь, в епоху ШІ ми говоритимемо і про когнітивну нерівність. Невже дурні не багатітимуть думками і це стане привілеєм розумників? І звідки тоді цим розумним взятись?

Навіщо пріоритезувати освіту

Науковці часто повторюють тезу, що освіта (а краще вища!) необхідна для розвитку суспільства. Без неї не буде технологічного прогресу і людство не ухвалюватиме якісних рішень про вибори, податки, клімат, здоров’я, безпеку, економічну та соціальну політики тощо.

Читання цього есею за чашкою кави залежить від того, чи працює ваш сервер, від супутника на орбіті, від здатності електрика прокласти інтернет-кабель, від можливості вирощувати кавові зерна із правильними добривами та системою поливу. Уже не кажучи про те, що всі люди, задіяні в цих процесах, мають, скажімо, ходити до лікарів, їздити транспортом і робити складні фінансові перекази. Можете зіграти в гру, спробувавши порахувати кількість задіяних технологій, аби просто почати власну ранкову рутину (я зупинився на 124 позиціях, Клод — на 331).

Однак ми живемо в дивний час, коли за надзвичайної залежності нашого життя від технологій цінність освіти й науки стрімко падає в усьому світі, і Україна — не виняток. Хоч наша держава зараз виживає ще й завдяки технологіям дронів чи РЕБ, ми водночас стаємо дедалі більше відчувати вплив популізму, антинаукового світогляду, а ще ставимо освіту в нижчий суспільний пріоритет. Наприклад, тест із математики в НМТ¹Національний мультипредметний тест — тест для вступу до вишів України, запроваджений 2022 року замість ЗНО (зовнішнього незалежного оцінювання); охоплює українську мову, математику та історію України. поступово втрачає безумовну цінність в очах українців, і освітяни, аби його зберегти, мають боротися проти суспільної думки.

Якщо говорити дуже прагматично, то є кілька причин, чому Україна не зможе зростати й конкурувати у світі, якщо не пріоритизує освіту та науку. По-перше, без цього ми не зможемо не те що перемогти, а просто вистояти в сучасній війні. Дрони й ракети, медичні операції та протези, укриття та логістика, комунікації — усе це потребує інженерів, фізиків, математиків, хіміків, біологів, архітекторів та ін. По-друге, продуктивність праці й економічне зростання неможливі без людського капіталу й інновацій (банально йдеться про нові ідеї та людей, які ці ідеї застосовують). По-третє, нам складно конкурувати ресурсами, але ми ще можемо конкурувати, так би мовити, якістю людей.

Ерік Шмідт³Ерік Шмідт (нар. 1955) — американський підприємець, у 2001–2011 роках очолював Google, нині інвестує в ШІ- та оборонні технології, зокрема співпрацює з Україною у виробництві дронів., недавно виступаючи в Києві, сказав, що в України зараз немає шансів конкурувати з країнами, яких вважають ШІ-гігантами, бо їй банально бракує великих дата-центрів та електроенергії для обрахунків. Однак ми можемо навчити дуже розумних людей, які використовуватимуть наявні ШІ-інструменти для інновацій та збільшення продуктивності.

Україна зараз вимушена накопичувати знання про кризи та шукати вихід зі складних ситуацій. Ідеться не лише про складні технології, а й про складні суспільні процеси: як солідаризувати суспільство під час війни та регулювати рівень його поляризації, як забезпечити функціонування держави тощо. Це все питання-виклики, які потребують глибокого, нетривіального мислення, а воно просто не може виникнути в країні без сильної освіти.

Вебер помилявся?

Не треба бути наївним і думати, що освіта — це панацея проти всіх суспільних проблем. Соціологи давно знають, що рівень освіти часто не пов’язаний із відчуттям власної ідентичності, суспільною довірою, вчасно сплаченими податками, бажанням вакцинуватися чи голосуванням за непопулістів. Диплом інженера не рятує від сексизму, а диплом фізика можна отримати і в Ірані або Росії, щоб робити шахеди чи ракети для геноцидної війни. Щоб освіта дійсно зробила світ не тільки продуктивнішим, а й кращим, вона має обов’язково відстоювати фундаментальні принципи демократії, емпатії, людяності, поєднувати технічну підготовку з гуманітарною. 

Звучить красиво, але як саме працює цей ланцюжок освіти? Як саме доступ до неї робить спочатку людей, а потім цілі спільноти кращими версіями себе? Щоб відповісти на ці питання, можна подивитись на освіту з точки зору економіки, соціології та технологій.

З погляду економіки освіта — частина людського капіталу та продуктивності праці. Відомі економісти Саша Бекер і Людґер Вессманн 2009 року написали канонічну статтю «Чи Вебер помилявся. Теорія людського капіталу в контексті протестантської економічної історії». Колись давно Макс Вебер⁵Макс Вебер (1864–1920) — німецький соціолог, історик та економіст, один із засновників сучасної соціології. Автор праці «Протестантська етика і дух капіталізму», у якій пов’язав розвиток капіталізму з протестантськими цінностями. переконав наступні покоління, що протестантизм мав специфічну робочу етику (економити, інвестувати, довіряти), яка лягла в основу капіталізму й економічного зростання. За допомогою ширших даних і статистичних методів Бекер та Вессманн показали, що протестантизм працював не так через етику, як завдяки освіті. Ранні протестанти більше вкладали в читання, друкарство й інші навички та технології, котрі уможливили пізніше зростання.

2025 року Нобелівську премію з економіки отримали науковці, які показали, що саме інновації є складником економічного зростання. Філіп Агіон і Пітер Говітт мали цікаву й парадоксальну модель: якщо довго не вкладатися в дослідження, то не буде інновацій, а кожна нова інновація після довгої паузи потребуватиме ще більше ресурсів, аби рухати її далі. І ось це очікування майбутньої дороговизни зменшує стимули до інновацій.

Простіше кажучи, це нагадує нинішню кризу в українській освіті й науці. Начебто є так багато потенціалу (дуже багато фахових науковців, приміщень, обладнання), є залишки державного фінансування та нові бізнеси, що хочуть вкладатися в технології. Здавалося б, треба це все оновити та покращити. Але коли починаєш рахувати кожен крок і кожну гривню — скільки треба проінвестувати, поремонтувати, змінити, звільнити, найняти (і це без гарантій успіху), то швидко починаєш думати: «А може, ну його, краще вкладу свій час та ресурси в щось інше?». І ми бачимо, як багато з’являється курсів із чого завгодно в інстаграмі і як мало відкривається нових факультетів із лабораторіями та обладнанням. Бідні країни з малими інноваціями⁶Малі інновації — незначна кількість чи масштаб технологічних досягнень, які країна здатна створювати власними силами. За теоріями економічного розвитку, брак інновацій утримує бідні країни в «пастці бідності» — циклі, з якого складно вийти без розвитку освіти, науки й виробництва. часто так і залишаються бідними, не можуть вирватися з цього замкненого кола. Парадокс: легше зробити новий дорогий університет у США, ніж дешевий університет в Україні. Можливо, такий стан речей змінять технології ШІ, які роблять наступні інноваційні кроки менш дорогими. І це дає шанс для нашої країни. 

Чи важлива соціальна мобільність?

Соціологія теж має цікавий погляд на освіту. Існує соціологічна теорія: що більше доступу до освіти, то вища соціальна мобільність. Що таке соціальна мобільність і чому вона важлива? Це поняття означає, що люди здатні змінювати соціальний статус упродовж життя. Соціологи обожнюють вимірювати таку мобільність між поколіннями. Мовляв, чи правда, що діти банкірів будуть банкірами, а діти аграріїв — аграріями? Або чому в деяких суспільствах соціальна мобільність висока, а в деяких низька?

Є класична модель Блау та Дункана (1967 року), з якої, по суті, виросла ціла соціологічна галузь. Ідея проста: у традиційних суспільствах статус батька майже повністю визначав статус його сина, тобто нащадок коваля ставав ковалем. Модернізація послабила цю взаємозалежність, бо між походженням і кар’єрою вклинилася освіта. Дітей почала «сортувати» стандартизована система, і «сортувала» вона вже не за прізвищем і походженням, а за сертифікатом, що посвідчував знання. Керувати складною машиною має людина з таким документом, а не приятель чи родич. Так освіта стала рушієм соціальної мобільності, або «ліфтом».

Кожне нове покоління соціологів спростовувало цю модель і, посперечавшись, поверталося до неї. Механізмів, що роблять ліфт освіти робочим, виявилося два. Перший — широкий доступ до освіти нівелює чинник походження дітей. Український приклад тут — зовнішнє незалежне оцінювання (ЗНО, НМТ), яке дало дитині з райцентру шанс, якого раніше не існувало в принципі. Другий механізм — це банальна арифметика: у сучасних суспільствах просто значно виріс прошарок «білих комірців». Стандартизована освіта надзвичайно важлива саме в цих професіях. Висококласні лікарі чи правники продовжують мати свої династії, бідність також продовжує існувати. Але між цими крайнощами поселився середній клас, який зростав саме завдяки розширенню стандартизованих професій та освіти.

Звісно, соціальна мобільність може бути ускладнена, адже люди завжди знаходять спосіб хакнути систему. Скажімо, батьки із грошима та мотивацією наймають найкращих репетиторів, щоб їхні діти успішно склали ЗНО чи НМТ. Мешканці Києва мають доступ до сильних приватних шкіл, яких немає в регіонах. Однак останні соціологічні дослідження показують, що в цілому у світі загальна освіта попри можливості обійти систему таки дала позитивний поштовх.

Соціологи говорять, що кінець ХХ століття був часом соціальної мобільності, а ХХІ століття — час стагнації. Через глобалізацію бідні верстви Глобального Півдня¹¹Глобальний Південь — умовне й дискусійне поняття на позначення країн Азії, Африки, Латинської Америки та Океанії, які вважають менш розвиненими економічно, на противагу заможнішій Глобальній Півночі (Європа, Північна Америка, частина Азії). та Східної Європи вирвалися з надзвичайної бідності, а багаті всього світу стали ще багатшими. Єдині, хто залишилися на тому ж рівні, — європейський та американський середній клас. Їхнє життя не стало кращим, ніж у батьків. І це породило запит на ресентимент «раніше було краще» і бажання голосувати за популістів.

І тут знову ШІ може викликати карколомні зміни. По-перше, вплинути на доступ до освіти, адже молоді люди зможуть скористатися кращими інструментами підготовки (готуватися до НМТ без репетитора, а з ШІ-агентом). Також, імовірно, трансформується ринок праці — деякі професії або зникатимуть, або для них змінюватиметься поріг входу. Ідеться про ті, де є багато стандартних кодифікованих правил і текстів, наприклад, правничі. Також ШІ може допомогти людям краще шукати інформацію та рефлексувати про свій стан у суспільстві, а це —можливість допомогти подолати ресентимент.

Звісно, тут теж не треба бути наївними: ШІ — це просто інструмент, який може не тільки покращити, а й ускладнити ситуацію. Колись люди вірили, що інтернет і соцмережі зроблять людство більш усвідомленим та обізнаним, адже доступ до даних і діалогу стане миттєвим. У результаті ми бачимо зовсім інше — світ стає поляризованим, люди обирають зручні факти та платформи, бульбашки перемагають діалог, а емоції — факти. Чи дійсно ШІ пришвидшить соціальну мобільність? Я бачу багато аргументів «за», але це не станеться автоматично, а лише за умови усвідомленого й відповідального підходу з боку суспільства.

Освіта в часи ШІ

Цей есей мав би бути про освіту, але я постійно повертався до теми ШІ, додаючи соціологічні й економічні тези.

Чи буде формальна освіта взагалі в часи ШІ? Навіщо потрібні лекції, якщо ШІ генерує тексти швидше? Навіщо читання, написання есеїв чи виконання рутинних робіт, які ШІ здатен робити швидко? Ринок праці змінюється, і потрібні люди, які здатні бути диригентами цілих оркестрів зі ШІ-агентів. Проте бути таким диригентом складно. ШІ — це складний інструмент, і щоби правильно дати завдання, треба бути експертом, а експертизу можна здобути завдяки освіті. Також треба пам’ятати, що люди мають суб’єктність і часто не хочуть віддавати свої когнітивні функції машинам.

І тут ми повертаємось до експерименту, з якого я почав. Факт, що ШІ підсилив сильних студентів і просадив слабких, означає значно більше, ніж проблему в одному університеті.

Розумні люди, які не відстають від технологічних інновацій, стануть ще продуктивнішими. А що станеться з рештою? Ці нові нерівності будуть не лише соціально-економічними (такі ми вже бачили), а й когнітивними. Демократія збудована на припущенні, що громадяни мають приблизно однаковий доступ до інформації і приблизно однакову здатність її обробляти. Що станеться, коли ця здатність почне розходитись експоненційно? 

Які запобіжники ми можемо запровадити, щоб зменшити цю нерівність? 2006 року два авторитети в дослідженнях нерівностей — Майк Гаут і Томас Ді Прете — написали велику оглядову статтю про все, що ми знаємо з досліджень нерівностей у соціології (точніше, вони використовували більш академічні слова, як-от «стратифікація»). Один із висновків цих дослідників полягав у тому, що нерівність — це не суто економічна проблема, а ще й політична. Тобто немає простого ринкового механізму, який би подолав нерівність. Вона може зникати, коли суспільство артикулює це як проблему. Якщо громадяни й політики мають консенсус, що нерівності — це погано, з’являється підтримка спеціальних програм і, відповідно, шанс ці нерівності подолати.

Не існує простого рецепту, як подолати когнітивні нерівності та не віддати ШІ свою суб’єктність. Аби опанувати ШІ, аби використовувати його для справжнього навчання і кращого розуміння світу, треба вчити математику й комп’ютерні науки, але також — мову, філософію, антропологію та інші дисципліни. Потрібно поглиблювати свою експертизу.

На мою думку, щоб подолати виклики когнітивної нерівності, варто знищити фіктивну рівність (або «урівнювання») в економіці вищої освіти: дозволити застарілим і неякісним навчальним програмам померти, натомість підтримувати тільки спроможні та якісні університети.

Успішне майбутнє України неможливе без освіти та технологій. Університети входять у складний період, коли виклики війни поєдналися з викликами ШІ. Виші змагатимуться за виживання, і ми всі зацікавлені, щоб освіта не стали привілеєм кількох найсильніших, а лишилася доступною для багатьох. Бо ефект Матвія, з якого я почав, працює не лише зі студентами, а й з університетами, і з цілими країнами.