Як українці вшановують памʼять про полеглих військових

Share this...
Facebook
Twitter

Із болючими втратами героїв, які відстоюють кордони України, українське суспільство зіштовхнулося ще від перших етапів російсько-української війни 2014 року. Тому вже близько десяти років воно не лише розвиває культуру підтримки і вдячності тим, хто захищає Україну, а й невпинно шукає способи зібрати і зберегти памʼять про тих, хто віддав за неї життя.

Наприклад, держава запроваджує низку памʼятних днів і заходів для загальнонаціонального вшанування полеглих захисників і захисниць. Аби закарбувати їхні імена у топонімах міст і сіл, створюють простори памʼяті в рідних населених пунктах бійців або у знакових місцях, зокрема й на деокупованих територіях. Цифрові архіви і платформи дозволяють зберегти їхні історії для майбутніх поколінь і ширити їх для іноземців. Примножують спогади про захисників і стипендії для волонтерів та патріотичної молоді. Ветерани і військовослужбовці часто згадують і розповідають про долі побратимів і посестер під час тематичних фестивалів документального кіно або розмов.

В українській культурі цінують кожне життя, тож бійці, які віддали найцінніше, заслуговують якомога більшої кількості згадок у суспільному просторі і способів гідного вшанування. У цій добірці ми охоплюємо лише частину ініціатив, реформ і заходів, котрі варто підтримувати, стежити за їхньою роботою і поширювати у своєму оточенні. Адже кожен і кожна з нас мають змогу нести пам’ять далі. Наприклад, розповідати про полеглих захисників і захисниць у соцмережах, відвідувати їхні могили, дізнаватися більше про героїв своїх населених пунктів та ін.

Вшанування на державному рівні

День памʼяті захисників України

Щорічно 29 серпня українці відзначають День памʼяті захисників України, які загинули в боротьбі за її незалежність, суверенітет і територіальну цілісність. Вибір дати зумовила Іловайська трагедія на Донеччині — 23 серпня 2014 року Путін закликав російських бойовиків дозволити «зелений коридор», щоб українські військові змогли вийти з оточення під Іловайськом. Незадовго до узгодженої дати керівництво РФ висунуло нову умову — бійці мають бути беззбройні. Під час виходу наприкінці серпня попри домовленості російська сторона відкрила вогонь, від якого загинуло щонайменше 366 українських військових.

Фото: Максим Левін

У День памʼяті захисників України організовують заходи на площах міст, фотовиставки і перегляди документальних фільмів. Президент звертається до сімей загиблих із подяками за чин. Не менш важливими є відвідування могил захисників і захисниць. У березні 2024 року уряд остаточно визначився із місцем Національного військового меморіального кладовища. Поблизу села Гатне, що біля Києва, буде споруджено комплекс із музеєм, алеєю пам’ятних дерев, крематорієм і колумбарієм (пам’ятною стіною, де зберігають урни з прахом), а перші поховання відбуватимуться наприкінці 2024 року.

Загальнонаціональна хвилина мовчання

До 2022 року в меморіальному комплексі на території Міністерства оборони України була традиція — щодня бити у Дзвін пам’яті стільки разів, скільки військових загинуло в цей день під час перших етапів російсько-української війни.

Фото: Юрій Стефаняк.

Від 16 березня 2022 року героїв і цивільних, які полягли від збройної агресії країни-терориста, вшановують загальнонаціональною хвилиною мовчання. За указом президента України Володимира Зеленського, вона відбувається щодня о 9:00 на робочих місцях, у закладах освіти, в закордонних дипломатичних установах за місцевим часом і в офіційних ЗМІ, наприклад, загальнонаціональному марафоні.

Військовий поховальний ритуал

У липні 2021-го на державному рівні запровадили військовий поховальний ритуал — це спеціальна церемонія у кілька етапів: вшанування, прощання, перевезення і поховання чи кремація тіла загиблого військовослужбовця чи іншої особи. Формат поховання (традиційний чи військовий) обирають родичі чи близькі полеглого. Якщо ж таких людей нема, то рішення про проведення ритуалу приймає уповноважена законом людина. У новій редакції закону з’явилась схема розміщення почту, родичів і близьких, фіксований спосіб складання державного прапора на труні і перед передаванням його родичам або близьким (переважно, це робить командир бійця), а також ноти для віддання військових почестей.

Фото: Юрій Стефаняк.

Поховання героїв також може супроводжуватися жестами пошани і традиціями, що прижились у народі: стають на одне коліно, коли проводжають кортеж із труною військового, викладають квітами узбіччя дороги до кладовища тощо. Під час процесії побратими можуть віддавати шану загиблим, співаючи пісні чи втілюючи пожиттєве побажання військового щодо прощання з ним.

Особливу традицію прощання має бригада Нацгвардії України «Азов». Від 2015 року в пам’ять про полеглих проводять містерію — День мертвих. Бійці тримають щити із позивними загиблих або померлих, коли їх зачитують, побратими піднімають щити та запалюють смолоскипи. Після звернення командира воїни разом читають «Молитву українського націоналіста». Після початку повномасштабної війни ритуал спростили, але побратими обов’язково прощаються і віддають належну шану. Із грудня 2022 року ритуал прощання проводять й інші підрозділи Сил оборони: 3 окрема штурмова бригада, спецпідрозділ Kraken та ін.

Фото: Юрій Стефаняк.

Бійці 3 окремого полку спеціального призначення вшановують полеглих поблизу своєї частини — там стоїть пам’ятник загиблим військовослужбовцям із назвами населених пунктів, де бійці полку брали участь у важких боях. Щороку сюди приїздять сім’ї полеглих захисників, щоб посіяти жито, з якого потім разом роблять хліб.

Перейменування вулиць

Після повномасштабного вторгнення викорінення радянської та російської спадщини у топонімах, тобто назвах міст, сіл, вулиць тощо, набуло більших масштабів. Тож нині замість носіїв «руского міра» українське суспільство обирає вшановувати важливих і знакових постатей для України, зокрема й полеглих військових.

Джерело зображення: скриншот із сайту kmr.gov.ua

Так у різних містах з’явилися вулиці імені Дмитра Коцюбайла, який був командиром батальйону «Вовки Да Вінчі» ЗСУ та першим добровольцем, якого прижиттєво нагородили званням Героя України, у Києві — вулиця Романа Ратушного неподалік Протасового яру, який він захищав від незаконної забудови, й Олександра Махова, а одну зі станцій київського метро перейменували з Площі Льва Толстого на Площу Українських Героїв. Окрім відомих імен загиблих воїнів, органи самоврядування сіл і менших міст вшановують у назвах вулиць захисників, які там народилися або проживали значну частину життя.

Продовження справ і мрій захисників

Книгарня «Герої»

Її створили в пам’ять про бійця мотопіхотної бригади Миколу Рачка — філолога за освітою, випускника НаУКМА і журналіста, який планував відкрити власну книгарню. Щоб здійснити мрію чоловіка, родина залучила виплату, яку отримала після його загибелі на фронті.

Фото: vinnytsia.city.

Відвідати книгарню, де проводять зустрічі з письменниками, волонтерами і військовими, можна у Вінниці на вулиці Миколи Оводова, 17/3.

Ініціатива Chysto.de

Подружжя Олени і Романа Жука створило громадську ініціативу Chysto.de у 2020 році. Вони перетворили малолюдну акцію прибирання берегів Вільшанського водосховища на Закарпатті в популярний екозахід, до якого долучалися сотні небайдужих. Разом їм вдалося провести десятки екопікніків.

Фото: Владислава Мазур.

У травні 2022 року Роман загинув на російсько-українській війні. Відтоді Олена популяризує заходи екоактивізму самостійно. Жінці важливо, щоб справа її чоловіка не лише жила, але й досягла більшого успіху — мальовничий простір України став знову безпечним і чистим. Раз на кілька місяців небайдужі збираються на березі закарпатського водосховища, аби очистити його від стихійного сміттєзвалища. На жовтневому пікніку у 2023-му вдалося зібрати близько 200 людей, які з’їхалися з усіх куточків України, щоб підтримати акцію.

Благодійність у пам’ять про загиблих

Близькі і родичі після смерті захисників часто знаходять розраду у волонтерстві, допомозі військовим, чиї життя можна врятувати вчасно закритим збором, і допомозі просторам, де навчалися, працювали чи проводили дозвілля загиблі військові.

Один із таких прикладів — досвід Олени Іванченко з села Білозерне, що на Подніпров’ї та Запоріжжі. Вона волонтерить у пам’ять про полеглого сина: військовий Володимир Петленко загинув у березні 2022 року в Харкові, до повномасштабного вторгнення брав участь у бойових діях на Донеччині.

Фото: Олена Іванченко.

Спершу займатися благодійністю Олена розпочала для сина — збирала йому на фронтову машину, яка допомагала на бойових завданнях. Нині допомагає тим, що возить допомогу в «гарячі точки» й організовує збори для військових. Також Олена працює у місцевій школі, де колись навчався Віталій. Вона придбала у навчальний заклад обладнання для їдальні, а двом класам подарувала два телевізори для освітніх потреб. Спільно з вчителями і батьками жінка організовує благодійні ярмарки, щоб закривати потреби військових.

Кафе «Республіка саду»

У Львові друзі військового Дмитра Пащука втілили його концепцію міського кафе «Республіка саду», котру чоловік придумав ще за життя. Після початку повномасштабної війни він пішов на фронт добровольцем, воював у складі ССО. Загинув 12 березня 2023 року на півдні. У цивільному житті Дмитро був пластуном, ресторатором і власником львівських закладів Port Wine Bar і Papi.Lviv.

Фото: Іван Станіславський для «Твоє місто»

Простори памʼяті

Газон національної пам’яті у Києві

Влітку 2022 року на Майдані Незалежності з’явився простір пам’яті — на одному з газонів люди почали залишати синьо-жовті й подекуди червоно-чорні прапорці в пам’ять про загиблих військових. Кожен намагаються персоналізувати, пишучи дані про бійців. Окрім пам’ятних прапорців, тут залишають лампадки і квіти.

Фото: Юрій Стефаняк.

Схожі ініціативи з’являються і в інших містах. Наприклад, у серпні 2023 року у Чернівцях створили тимчасовий Газон національної пам’яті на Театральній площі, звідки прапорці з іменами полеглих захисників передавали на алею місцевого кладовища.

Стіна пам’яті полеглих військових у Києві

29 серпня 2015 року, у перші роковини Іловайської трагедії, поруч із Андріївською церквою в Києві облаштували стіну пам’яті загиблим тоді військовим. Українці масово приносили до стіни квіти і лампадки, що підштовхнуло редакцію сайту «Книга пам’яті полеглих за Україну», Православну церкву України і Національний військово-історичний музей розширити і перенести експозицію до Михайлівського собору.

Фото: Юрій Стефаняк.

Це місце обрали для вшанування тому, що у 2013 році після побиття студентів на Майдані простір став прихистком спочатку для протестувальників, а згодом і місцем скорботи за полеглими. Стенди розташовані на мурі, а не на території собору, що дозволяє вшановувати пам’ять про загиблих незалежно від конфесій.

До початку повномасштабного вторгнення там зібрали 4300 портретів в 11 секціях: нині, у 2024-му, їх набагато більше, адже люди самостійно залишають там світлини своїх близьких і рідних. Організатори стіни фотографують нові знімки, щоб після перемоги України впорядкувати їх у більш детальні історії.

Також Стіна пам’яті стала місцем дипломатичних візитів іноземних представників, які хочуть доєднатися до вшанування полеглих бійців і висловити підтримку Україні. Квіти на Михайлівську площу разом із президентом Володимиром Зеленським або міністром закордонних справ України Дмитром Кулебою клали очільник МЗС Молдови Міхай Попшой, державний секретар США Ентоні Блінкен, прем’єр-міністр Канади Джастін Трюдо, прем’єр-міністерка Італії Джорджа Мелоні, прем’єр-міністр Бельгії Александер де Кроо, президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн та інші представники країн-партнерів.

Памʼятний мурал бійцям Азову в Рівному

Сьогодні чи не в кожному українському місті є мурал, який створили в пам’ять про військовослужбовців: в Києві французький художник намалював страченого в полоні військового ЗСУ, у Дніпрі створили «Повернення сокола» на честь загиблих українських бійців, а мурал «Назавжди 18» зобразили на стіні полтавської багатоповерхівки в пам’ять про добровольця Максима Краснокутського.

Стінопис, присвячений Костянтину Друзеві (Ейсу) та Віталію Семчуку (Руту), які загинули в Маріуполі, зʼявився у Рівному в жовтні 2022 року замість демонтованої дошки радянським діячам. Малюнок складається з трьох частин і займає дві стіни: на одній — портрети загиблих військових і «10 заповідей українського націоналіста», на іншій — дівчинка, яка обіймає Україну. Для Андрія Шостака, автора муралу, вона уособлює всіх дітей, які постраждали чи загинули під час війни.

«10 заповідей українського націоналіста»
Перелік цінностей і принципів воїнів ОУН, укладений 1929 року. Автори — Степан Ленкавський і Роман Чайковський.

Фото: фейсбук-сторінка Олександра Третяка.

Фонтан добровольців у Львові

У квітні 2023 року у Львові відкрили фонтан пам’яті Герою України Дмитрові Коцюбайлові (Да Вінчі) і всім добровольцям російсько-української війни. Його виготовили з кортенової сталі, що з часом через окислення набуде мідного кольору й не іржавітиме. Фонтан має і символічне значення — вода, що пробивається крізь цю сталь, втілює силу духу українських військових, яка міцніша за метал і ворога.

Фото: Анастасія Смольєнко для «Укрінформ»

Алеї памʼяті

В українських містах та селищах з’являються різноманітні алеї пам’яті, які мають одну ціль — вшановувати загиблих і нагадувати про ціну свободи.

Вони бувають різними: в Ужгороді та в селі Лани, що на Полтавщині, встановили стенди зі світлинами й короткими розповідями про військових, а в Дрогобичі, що на Галичині, облаштували арку пам’яті, де зібрали світлини загиблих військових родом із цієї громади. У Києві висадили калинову алею в пам’ять про загиблих під час теракту в Оленівці, у Житомирі — яблуневу, в пам’ять про захисниць, які загинули на російсько-українській війні.

Фото: Роман Балук.

В одному з парків Львова також висадили Алею памʼяті Героїв. Ініціювали її створення вісім родин полеглих військовослужбовців. На кожному дереві є іменна металева табличка у вигляді військового жетона, де написано імена захисників, дату народження, дату і місце смерті. Неподалік розмістили стенди з іменами і фотографіями військовослужбовців, а також QR-кодами, де можна прочитати їхні детальніші біографії.

Пам’ятники

В Україні прийнято виражати пошану тим, хто віддав своє життя за свободу і незалежність, зведенням пам’ятників і пам’ятних стел. Сьогодні радянські постаменти переосмислюють, натомість виточують з каменю чи металу нових героїв сучасної України. Пам’ятники можуть бути скульптурами загиблих, як у Черкасах, пам’ятними знаками, де викарбувані імена полеглих піхотинців, як у Бердичеві, чи пам’ятниками-символами у вигляді каменю з обрисами України та птахом, як в Одесі.

Влітку 2023 року історичний клуб «Холодний Яр» встановив памʼятні знаки Олегові Куцину (Куму), Андрієві Жованику (Татарину), Дмитрові Коцюбайлові (Да Вінчі) і Тарасові Бобаничеві (Хаммеру) на хуторі Буда на Наддніпрянщині. Це місце є частиною урочища Холодний Яр — знакового історичного місця, де активно діяли козаки під час Коліївщини і повстанці за часів Української революції і Другої світової війни. Під час російсько-української війни боротьбу попередніх поколінь українців продовжують бійці 93 окремої механізованої бригади, які носять почесне найменування «Холодний Яр».

Фото: Юрій Стефаняк для Ukraїner.

1 жовтня того ж року, на Покрови, неподалік Свято-Троїцького Мотронинського жіночого монастиря УПЦ, який був осередком повстанців, встановили ще чотири памʼятні знаки: воїнові-поетові Юрію Дадаку (Руфу) й аеророзвідникам Олегові Собченку, Юліанові Матвійчуку, Денисові Антіпову.

Цифрові платформи памʼяті

22 липня 2014 року створили Книгу пам’яті полеглих за Україну, де зібрано історії військовослужбовців та добровольців, які загинули на російсько-українській війні. В Книзі задокументовано всі бойові і більшість небойових втрат в зоні проведення АТО. Станом на 1 грудня 2021 року, у книгу внесли 4490 записів про загиблих. Через початок повномасштабної війни команда тимчасово не оновлює і не доповнює сторінки пам’яті, але продовжує збирати і обробляти доступну інформацію про воїнів. Її можна надалі надсилати через Google-форму, електронною поштою або в соціальних мережах.

АТО
Антитерористична операція — комплекс заходів українських силових структур, спрямований протидіяти діяльності незаконних російських та проросійських збройних формувань у війні на сході України. Розпочата 2014 року. Із 2018-го була трансформована в Операцію об'єднаних сил.

Скріншот сайту платформи пам’яті «Меморіал».

Фіксуванням злочинів і зберіганням історій загиблих в російсько-українській війні займається також платформа пам’яті «Меморіал». Проєкт розповідає історії цивільних (дітей і дорослих) і військових, які загинули у війні Росії проти України. Мета команди — показувати українській та іноземній аудиторії, що за кожною цифрою втрат стоять люди, які мали свої плани і мрії. Станом на січень 2024 року на сайті «Меморіалу» зібрано й опубліковано близько 5400 розповідей. Також проєкт працює над матеріалами про те, як вшановують загиблих в Україні і закордоном і фотопроєктом «Наодинці» про дружин загиблих військових, виставки якого були у Києві, Харкові, Одесі, Дніпрі і Львові.

Також проєкт створює документальні стрічки про загиблих захисників і захисниць. Одним із перших фільмів «Меморіалу» стала історія Ярослава «Тигра» Матвіїва. Стрічка розповідає про життя і смерть професійного військового, офіцера ЗСУ, який загинув 26 серпня 2022 року у протистоянні з ворожою ДРГ. У січні 2024 року на ютуб-каналі «Меморіалу» опубліковано 13 таких фільмів.

Документування

Фото- та відеофіксування російсько-української війни є важливим доказом злочинів окупантів, щоб притягнути їх до відповідальності надалі. Водночас, виставки — простір для рефлексії і терапії. Сьогодні чи не в кожному місті можна потрапити на фотовиставку, присвячену загиблим військовослужбовцям чи ту, де експонують їхні роботи.

The War Is Not Over Yet. Виставка про журналістів на війні

Фотовиставка «Війна ще не закінчилась» присвячена 70 журналістам, операторам, фотографам та іншим медійникам, які загинули, були поранені або потрапили в полон після 24 лютого 2022 року. Більше половини серед них — військові. Вперше стенди зі світлинами побачили в Києві 23 червня 2022 року, відтоді фотовиставка вже була в Харкові, Тернополі, Полтаві, Києві, Боярці, Вінниці, Одесі та Хмельницькому.

Джерело зображення: maidanmuseum.org.

«Далі: Я поверну собі своє життя»

22 січня 2024 року в київському культурному просторі Squat 17b відкрили виставку «Далі: Я поверну собі своє життя». Її автори присвятили експозицію пам’яті поета й військового Максима Кривцова (Далі), який загинув на фронті 7 січня 2024 року. Виставку відкрили в його день народження: 24 фотороботи Максима доповнили його віршами.

Фото: Влада Колодій для «Суспільне».

Подію планували ще за життя письменника: він спільно з організаторами обговорював концепцію майбутнього заходу, а також розсилав листи українським інфлюенсерам із пропозицією розповісти про його збірку «Вірші з бійниці». Зароблені кошти з продажу фото і листівок передають у фонд пам’яті Максима Кривцова, яким опікується його мама. У лютому того ж року виставку експонували в Рівному, звідки військовий родом. У день відкриття в Рівненській обласній філармонії вдалось зібрати 30 000 гривень.

Наприкінці березня цього року виставку експонували у Львові, в музеї «Територія Терору». Тут вона знаходитиметься протягом трьох місяців.

«Картини дружин справжніх героїв»

Художник Олег Юров організував арттерапію для дружин полеглих воїнів, щоб ті розповіли у творчості про своє кохання і мрії. Цикл майстер-класів переріс у виставку в Києві восени 2023 року, яка зібрала 100 унікальних картин. Для входу відвідувачі робили благодійні внески — наприкінці заходу організаторам вдалось закрити черговий збір на пікап для військовослужбовців.

Фото: фейсбук-сторінка благодійного проєкту «Тисяча історій кохання. Картини дружин справжніх героїв».

Протягом місяців роботи виставка трансформувалась у проєкт «Тисяча історій кохання. Картини дружин справжніх героїв». Доповнену новими роботами виставку організовуватимуть у різних містах України.

Стипендії в українських університетах

Стипендії на честь загиблих військовослужбовців — це відповідальність, яка мотивує студентів до активної громадської позиції і плекає навичку шанування тих, хто віддав своє життя за волю України. На сьогодні найбільше іменних стипендій започаткували в Українському католицькому університеті (УКУ), та поступово все більше навчальних закладів запроваджують цей спосіб вшанування і в себе.

Імені Дмитра Коцюбайла. УКУ

Дмитро Коцюбайло (Да Вінчі) брав участь у російсько-українській війні із 2014 року, під час повномасштабного етапу служив у званні командира батальйону «Вовки Да Вінчі». Загинув 7 березня 2023 року під Бахмутом.

Стипендію імені Дмитра Коцюбайла вручатимуть студентам-волонтерам, які опікуються військовими, ветеранами та їхніми сімʼями.

Фото: Юрій Стефаняк.

Імені Артемія Димида. УКУ

Стипендія дозволить щорічно покривати витрати на навчання в УКУ студента чи студентки, які вступатимуть на бакалаврські і магістерські програми, а також є учасниками «Пласту».

Її створили за ініціативи сімʼї Артемія Димида (Курки), який загинув на війні 18 червня 2022 року. Смерть внаслідок російської агресії тісно повʼязана з родинною історією Артемія. Він син отця Михайла Димида, першого ректора Львівської богословської академії (тепер УКУ) і капелана Майдану, та Іванки Крипʼякевич-Димид, відомої іконописиці. А також правнук історика Івана Крипʼякевича та священника і скрипаля Артемія Цегельського, котрий сім років провів на засланні в Сибіру.

Імені Біжана Шаропова. НаУКМА

Біжан Шаропов — український біолог, викладач, голова Ради молодих вчених Національної академії медичних наук України, співзасновник і головний біолог компанії «Українські генетичні технології». Активний учасник Революції гідності.

Від початку повномасштабної вторгнення Біжан воював у складі 11 окремого батальйону спеціального призначення 112 бригади ТрО, це його уже другий бойовий досвід — у 2014–2015-х роках служив у складі батальйону «Айдар», після чого захистив кандидатську і повернувся до наукової діяльності. Із квітня 2022 року вважався зниклим безвісти під час виконання бойового завдання на Слобожанщині. У лютому 2023 року стало відомо про смерть захисника.

Стипендія призначена для аспірантів-біологів НаУКМА і дозволятиме стажуватись у кращих лабораторіях світу для вивчення наукових методів, що допоможуть вдосконалювати якість досліджень молодих вчених.

Події

Подяка військовим стала частиною не лише важливих державних дат, релігійних святкувань, днів народжень чи дат загибелі бійців, а й подій, що в мирному житті не асоціювалися з військовою тематикою. Усе частіше чемпіонати, концерти, літературні вечори, інсталяції, перфоманси, фестивалі, стендапи й інші події розпочинають подякою захисникам і захисницям України, завдяки яким українці мають змогу ходити на цивільні заходи, або повністю присвячують пам’яті про них.

«Сад памʼяті»

Фестиваль «Сад памʼяті: кіно і дерева» виник у 2018 році до Дня захисника України і щорічно проходить у Центрі творчої реабілітації та відпочинку «Бережниця» у Карпатах.

Джерело: фейсбук-сторінка фестивалю «Сад памʼяті: кіно і дерева»

Програма складається з двох частин: спершу гості переглядають документальне кіно, яке зняли бійці, про боротьбу України за ідентичність, героїв війни, реабілітацію військовослужбовців після бойових дій та історії волонтерів. А потім садять нові дерева у Саду памʼяті, кожне з яких носить імʼя загиблого захисника чи захисниці України. У час повномасштабного вторгнення військові і ветерани продовжують щороку збиратися, аби презентувати фільми і обговорити їх.

Презентація книги Андрія Гудими «69 спецій для Серця»

В жовтні 2023-го друком вийшла книга Андрія Гудими — ресторатора, художника і письменника, який захищав Україну в складі 80 окремої десантно-штурмової бригади. Загинув у бою під Бахмутом 2 липня 2023 року. Видавці і близькі військового провели низку презентацій, зокрема вечір теплих спогадів, де говорили в контексті книги «69 спецій для Серця» про смак до життя, історії Андрія і пам’ять, що тримає попри все.

Чемпіонат зі змішаних бойових мистецтв памʼяті загиблого нацгвардійця Дмитра Лашти

В Івано-Франківську започаткували чемпіонат у двох категоріях, ММА і Striking MMA, що об’єднав 170 спортсменів і спортсменок. Його планують зробити традиційним, щоб продовжувати зберігати пам’ять про Дмитра Лашту. До того, як піти воювати, він займався змішаними бойовими мистецтвами, адже вважав, що спорт гартує. Служив командиром 1 гірсько-патрульного взводу 50 полку Нацгвардії України. 27 липня 2023 року чоловік загинув на Донеччині. Посмертно отримав звання капітана.

Над матерiалом працювали

Засновник Ukraїner:

Богдан Логвиненко

Авторка тексту:

Каріна Роханська

Редакторка тексту:

Вікторія Дідковська

Шеф-редакторка:

Наталія Понеділок

Більдредактор,

Координатор фотографів,

Автор обкладинки:

Юрій Стефаняк

Контент-менеджерка:

Катерина Юзефик

Графічний дизайнер:

Арсен Шумейко

Графічна дизайнерка,

Координаторка напрямку дизайну:

Олександра Онопрієнко

Координатор напрямку партнерств:

Мар'ян Манько

Координаторка напрямку продюсингу:

Марина Мицюк

Координаторка текстового напрямку:

Олеся Богдан

Координаторка сценаристів:

Карина Пілюгіна

Координаторка операторів:

Ольга Оборіна

Координатор режисерів монтажу:

Микола Носок

Координаторка транскрибаторів:

Олександра Тітарова

Копірайтерка:

Владислава Івченко

Софія Котович

Координаторка контент-менеджерів:

Катерина Юзефик

PR-менеджерка:

Валентина Ковальчук

Координаторка маркетингу:

Дарина Іванова

Спеціаліст із реклами та аналітики:

Владислав Іванов

Координаторка соцмереж:

Анастасія Гнатюк

Менеджер із комерційних партнерств:

Сергій Бойко

Операційна менеджерка:

Людмила Кучер

Фінансова спеціалістка:

Катерина Данилюк

Руслана Глушко

Юрист:

Олександр Лютий

Архіваріуска:

Вікторія Будун

Івент-менеджерка:

Єлизавета Цимбаліст

Слідкуй за експедицією