Різдво на Поділлі

24 грудня 2022
Share this...
Facebook
Twitter

Дмитро та Надія Скорики переїхали з Одеси в село Шершенці на Східному Поділлі, щоби розвивати там зелений туризм та займатися виробництвом молочних продуктів. Вкорінившись у селі, подружжя заходилося фіксувати самобутню місцеву культуру: куплети обрядових пісень, які пам’ятають кілька літніх людей, рецепти ритуальних хлібів та елементи національного строю. Так Скорикам вдалося відтворити локальні традиції святкування Різдва й показати місцевим мешканцям цінність цієї традиції, яка мало не зникла через десятиліття радянських заборон.

Наша команда вперше відвідувала садибу «Білочі» у 2017 році, де знімала процес відтворення традиційних весільних гулянь регіону та історію сімейного молочного виробництва Дмитра та Надії Скориків «Від Пантюші». Минуло чотири роки і на початку 2022-го ми знову приїхали в Шершенці, щоб зафіксувати традицію святкування Різдва з ритуальними хлібами, локальними стравами та колядками.

У садибі зеленого туризму «Білочі» перед Святвечором кілька господинь клопочуться на кухні. Варять, смажать, замішують тісто, поки господар Дмитро Скорик розпалює піч для випікання хліба. Він сам її спроєктував і разом із помічниками побудував. Садибу та двір сім’я Скориків також оформлювала самостійно за прикладами місцевих традиційних хат, адже одна з цілей подружжя — зафіксувати, зберегти і відтворити традиційну культуру Східного Поділля. Надія та Дмитро оселилися в селі Шершенці 2010 року, тут народилися їхні діти. Скорики приймають у себе туристів та виробляють кисломолочні продукти.

Share this...
Facebook
Twitter
Share this...
Facebook
Twitter
Share this...
Facebook
Twitter

Дослідження місцевої культури розпочалося з їхнього весілля у Шершенцях, коли наречені одяглися у традиційний стрій регіону і спробували відтворити місцеві весільні обряди.

— Я не носій традиції, наша родина — не носії традиції. Лиш коли ми поглинаєм цю традицію, вона збагачує нас, структурує наше життя.

Збираючи матеріали про основні страви та обрядові пісні Святвечора та Різдва у Шершенцях, Скорики дізнавалися більше про саме значення цих свят. До прикладу, довідались, що у Святвечір велику роль відіграє поминання предків, які приходять розділити із живими вечерю. Поминальними стравами віддавна вважаються кутя та узвар. У Шершенцях такою стравою є також і хліб.

Ритуальний хліб

У межах одного регіону люди печуть хліб різними способами й на всі випадки життя: на поминки, весілля, Великдень тощо. На Святвечір у Шершенцях готують кілька видів хлібу, кожен з яких має своє призначення.

Помана — це ритуальний хліб, який дають близьким для вшанування померлих членів сім’ї. Наприкінці вечері господарі та гості дають одне одному поману з цукерками та запаленою свічкою, промовляючи: «Прийміть цей хліб за упокій» і називають ім’я покійного. Той, хто приймає поману, має перехреститися та поцілувати хліб. Основою помани є косичка з тіста, яку викладають колом. На неї кладуть хрестом дві плетінки, а пустоти заповнюють колосками, які закручують з чотирьох тоненьких джгутиків тіста.

Share this...
Facebook
Twitter
Share this...
Facebook
Twitter

Також інколи дають гусочку — три сплетені між собою булочки, які при випіканні склеюються в одну.

Зазвичай у Святвечір до господарів приходять їхні хрещеники з калачем — косичкою з тіста, викладеною колом. Всередину кладуть солодощі та свічку. Нанашки (місцева діалектна назва хрещених матерів) запрошують дітей до столу, однак ті довго не затримуються, адже їм йти вітати наступних хрещених батьків. А от калачики — невеличкі булочки у формі кільця — готували для маленьких колядників.

На таке хлібне різноманіття потрібно замісити багато тіста. Біля одного корита, витесаного з верби, стоять дві господині і мнуть тісто кулаками. Місцева жителька Людмила Александрова пояснює, коли тісто вважається добре вимішаним:

— Аж поки роса не буде на чолі і на стіклах (на вікнах. — ред.). Так. Як уже появиться роса на стіклах — тоді досить.

Share this...
Facebook
Twitter
Share this...
Facebook
Twitter
Share this...
Facebook
Twitter
Share this...
Facebook
Twitter

Готове тісто відставляють на годину-півтори, щоб сходило. Коли з нього сплетуть ритуальні хліби — несуть до розпаленої печі.

Share this...
Facebook
Twitter
Share this...
Facebook
Twitter

Дмитро будував піч за зразком традиційної, хоча матеріали використовував сучасні — цеглу, замість глини та вапняка. Чоловік розповідає, що раніше розмір печі визначали за кількістю дек (форм для випікання), які могли поміститися всередину. У Скориків піч на дев’ять дек, тобто за один раз можна спекти дев’ять хлібів. Ця конструкція має не лише практичне застосування, але й важливе значення для традиційної культури, яку відтворюють Скорики:

— Коли дістають страви чи хліб з печі, обовʼязково одразу потрібно кинути кілька дровенят. Кажуть, якщо піч буде пустою, то і життя не буде в хаті, і сама хата буде пустою.

Найстарша майстриня Галина Кресюн перевіряє жар: кидає жменю борошна в піч. Якщо воно швидко чорніє, то піч ще загаряча, а якщо поволі стає коричневим — можна випікати хліб.

Надія Скорик називає ритуальний шершенський хліб скульптурою. Вона довгий час хотіла навчитися у місцевих жінок його пекти. Просилася в гості, та їй всі відмовляли. І лише тоді, коли запросила односельчанок до себе, щоб показали технологію, жінки погодилися.

— Тобто хліб, процес випікання хліба — він настільки сакральний, шо не прийнято пускати чужу людину в свою хату, до своєї печі. Тому що хліб не підійде.

Share this...
Facebook
Twitter
Share this...
Facebook
Twitter
Share this...
Facebook
Twitter

Поки хліб рум’яниться в печі, триває підготовка інших святкових страв.

Святковий стіл

У Шершенцях на святвечірньому столі, крім традиційних для України куті, узвару та хлібів, стоять вареники з чорносливом та сливки, відварені у вині з цукром, розповідає Дмитро.

— Вареники саме чому зі сливками — тому шо це єдиний такий фрукт, який краще всього можна законсервувати традиційним способом. У нас тут роблять вʼялені сливки чи чорнослив, і вони дуже довго можуть зберігатися без будь-яких консервантів, не один рік. Тому сливки — це традиційна страва, зимова страва із фруктів.

Одна з улюблених традиційних страв Надії — коржі з маком. Їх готують з тіста, яке тоненько розкочують та підсмажують на чавунній плиті до золотистого кольору. Підсмажений корж щипають на шматки і перемішують з перетертим маком, горіхами та медом.

У Святвечір завершується сорокаденний Різдвяний піст, тому до Різдва готують і нові страви, частина з яких — м’ясні.

— Це коптили напередодні ковбаси, підчеревину, сало. Оце все коптили на холодний стіл і холодець давали.

Share this...
Facebook
Twitter
Share this...
Facebook
Twitter

До гарячого столу відносять голубці, картопляники та печеню — обсмажене в горні мʼясо свинини з цибулею та перцем. А ще сирники, тільки не солодкі, а солоні.

— Печуться на сковорідці тоненькі, бажано, щоб вони були не румʼяні, а такі біленькі, гарненькі. В них загортається сир кисломолочний підсолений і складається в казаночок слоями.

Із солодкого готують бабу зі сливками та хрустики — обсмажені у фритюрі смаколики з тіста у цукровій пудрі.

— Баба робилася з домашньої локшини, яку попередньо сушили, а готували на яйцях. Багато обовʼязково яєць (ніхто не економив), щоб вона була пишна. Пеклася в такому горщику керамічному, витягалася, різалася шматками і цукром зверху так трохи присипалася.

Коляда

Сім’я Скориків збирає також календарно-обрядові пісні. Так вони дізналися, що на Різдво у Шершенцях співають особливу колядку, призначену для дівчат на виданні та парубків, і бажають їм щасливого шлюбу.

Колядують у селі переважно діти та старші жінки, які збирають гроші на церкву. Невеличкі гурти ходять хатами після ранішньої служби 7 січня. Колядують у Шершенцях лише один день.

Дмитро та Надія збирають власну колядницьку ватагу. Вони одягаються у традиційний стрій сусіднього села Загнітків — єдиного давнього вбрання в мікрорегіоні, сформованому навколо міста Кодима на Поділлі, про яке ще залишилися згадки. Жінки у довгих вишитих сорочках та сарафанах, підперезані червоними поясами (крайками), на головах хустки, а шиї оздоблені масивними прикрасами: монистом із монетками, кораловим намистом та баламутами — намистом з перламутру. Чоловіки вбрані у штани, сорочку та чугаїну — верхній одяг з валяного сукна — з каракулевою (з хутра ягнят) шапкою на голові.

Хвалу Богу даймо,
Весело співаймо!
Добрий вечір на землі!

Share this...
Facebook
Twitter
Share this...
Facebook
Twitter
Share this...
Facebook
Twitter
Share this...
Facebook
Twitter

Дмитро йде попереду із саморобною зіркою, а за ним співають діти, дружина й нанашка, сповіщаючи про народження Христа.

— Я більше всього люблю робити різдвяну зірку. Я їх зробив не одну. Останню зірку намагався зробити, щоб вона виглядала максимально традиційно. Мене дуже захоплює їх робити, особливо з дітьми.

Надія Скорик вважає збереження і відтворення цих традицій щонайменше своєю особистою місією.

— Мені здається, місія в тому, щоби цю культуру зберегти і донести до нащадків, наскільки це можливо. Ясно, що ми не можемо у 100 років назад зазирнути і десь це відкопати. Але хоча би ті елементи, які є — я вважаю, що їх треба зафіксувати. Людям треба показувати цінність того, що у них є. Найголовніше, щоб люди могли збагнути цю цінність.

Над матерiалом працювали

Засновник Ukraїner:

Богдан Логвиненко

Авторка тексту:

Даша Тітарова

Шеф-редакторка:

Наталія Понеділок

Редакторка тексту:

Євгенія Сапожникова

Продюсерка проєкту,

Інтерв’юерка:

Анастасія Камінська

Фотографиня:

Емма Солдатова

Оператор:

Олександр Нестеренко

Режисерка монтажу:

Дана Яким

Режисер:

Микола Носок

Звукорежисерка:

Анастасія Климова

Більдредактор:

Юрій Стефаняк

Транскрибаторка:

Софія Базько

Марія Холошнюк

Контент-менеджерка:

Катерина Юзефик

Слідкуй за експедицією