Настав 5787 рік: як хасиди святкували Рош га-Шана в Умані 

Традиційно в Умані на початку осені тривають довгі молитви, вуличні гуляння і майже немає жінок. Так хасиди зустрічають свій Новий рік. Розповідаємо, яким було цьогорічне дійство, що тривало з вечора 11 вересня до настання ночі 13 вересня.

На схилі дня — Е́рев Рош га-Шана

П’ятниця¹Свято відзначають 1–2 числа місяця тішрей за єврейським календарем, що припадає на вересень або початок жовтня.. Спокійний полудень в Умані. Вулиці спорожнілі, лише подекуди сновигають люди. З-поміж натовпу де-не-де видно паломників-хасидів — купують на місцевих ринках фрукти й матраци, шукають обмінники із кращим курсом чи повертаються з пакетами в хасидський квартал²Хасидський квартал в Умані — район у східній частині міста, навколо вулиці Туристів і єврейського кладовища. Сформувався за останні два десятиліття через щорічний масовий приплив паломників-хасидів. Тут працюють кошерні магазини, кафе й готелі з вивісками на івриті.. Вбрані вони переважно в чорні штани, лискучі темні пальта, білі сорочки, а на голові — або кíпа (маленька кругла шапочка), або довгі гострі капелюхи з фетру, з-під яких по краях стирчать закручені пейси. Взуті переважно в чорні класичні, із загостреним носиком, черевики, але й траплялися у звичайних кросівках.

Потрапити на територію хасидського кварталу в час проведення Рош га-Шана дозволено не всім. Туди можуть пройти місцеві жителі, показавши місце прописки, медійники та паломники, які ще мають на вході сплатити туристичний збір — 432 гривні 50 копійок з однієї особи за день перебування. Для цих перевірок є спеціально облаштовані контрольно-пропускні пункти по периметру кварталу. Також перевіряють на наявність зброї та заборонених предметів.

Хасидський квартал охоплює кількадесят вулиць, де центральна — вулиця Туристів. Взагалі вся ця зона — це старовинне єврейське кладовище, і офіційно є територією історико-культурного центру міста Умань. Саме тут похований цадик Раббі Нахман⁵Цадик Раббі Нахман (1772–1810) — правнук Бааль Шем-Това, засновника хасидизму загалом. Народився в селищі Меджибіж (Поділля), помер в Умані.. Засновник брацлавського напряму хасидизму⁶Брацлавський хасидизм — напрям хасидизму, заснований раббі Нахманом наприкінці XVIII ст. Названий від містечка Брацлав (Поділля). Характерні риси — хітбодедут (усамітнена молитва-розмова з Богом) і відсутність живого ребе-наступника: після смерті Нахмана його послідовники так і не обрали нового духовного лідера. перед смертю сказав, що всі, хто відвідає його могилу на Рош га-Шана (єврейський Новий рік), звільняться від страждань і матимуть попереду добрий рік.

За першим контрольно-пропускним пунктом донизу веде довга широка вулиця. Обабіч — невеличкі магазини. Ще один блокпост — і опиняємося на центральній вулиці Туристів. Одразу видніється один із найвідоміших паломницьких готелів «Хошен». Трохи далі від нього — американська їдальня, де кошерну їжу⁷Кошерний (з івриту — «придатний», «дозволений») — такий, що відповідає юдейським нормам харчування (кашруту): без свинини й морепродуктів без луски та плавників, без змішування м’ясного з молочним, зі спеціальним забоєм тварин. в одноразовому посуді роздають безплатно. Благодійником є американець, який давніше молився на могилі Раббі Нахмана й пообіцяв, що якщо його справи владнаються, то годуватиме тут прочан. Так і сталось.

Навпроти готелю в білому шатрі — синагога для дітей, а точніше для хлопців. Вони там співають, а дорослі їм аплодують. Взагалі, таких невеликих імпровізованих синагог або місць для молитви у кварталі було багато. В юдаїзмі, щоб провести відправу достатньо зібрати разом десятьох єврейських чоловіків — мінья́н.

Гамірно. Уздовж вулиці по всіх будівлях, де є балкончики, також видно хасидів: вони читають молитви з товстих молитовників, перегукуються із сусідами або задумливо дивляться кудись у небо.

Сьогодні в хасидському кварталі людно, тісно й гучно. Паломники жваво рухаються по цьому невеличкому периметру і або моляться, або вітаються одні з одними, або ж підстригають волосся теж посеред вулиці  — як знак очищення та скидання із себе зайвого перед Рош га-Шана.

Повсюди на стінах будинків та парканах висять банери та плакати зі зображенням Раббі Нахмана й вивіски на івриті. Під ногами багато картону, папірців і пластикових стаканів. Видно й місцевих комунальників в оранжевих жилетах, трактори. Вони прибирають сміття, яке дуже швидко накопичується, бо за офіційними даними, які надала виконавча директорка фонду «Історико-культурний центр міста Умані» Ірина Рибницька, до невеличкого кварталу цьогоріч прибула рекордна кількість паломників — 51 тисяча людей.

Брацлавські хасиди приїжджають за кілька днів, а то й тижнів до початку святкування. Їдуть звідусіль: із Франції, Канади, США, Ізраїлю. Є і з України. На цей час місцеві жителі здають їм в оренду свої квартири й діляться, що часом в одній кімнатці може жити до десяти осіб, тому паломники й купують собі додаткові матраци.

Кожне єврейське свято настає зі заходом сонця напередодні дати. Вечір проти єврейського Нового року ще називають Ерев Рош га-Шана. І до настання сутінок у п’ятницю, на яке цьогоріч припав початок свята, паломники ретельно готуються. Про це розповідає Геннадій — хасид-художник із Києва. Він неохоче погоджується на розмову о п’ятій вечора й застерігає, що до сьомої, тобто за дві години треба вже завершити справи. Чоловік шукає затінок і веде нас трохи далі від переповненої центральної вулиці, ближче до головної синагоги Умані.

— Що таке Рош га-Шана? Що ми відзначаємо в цей день? Це шостий день творення світу. Сьогодні в нас останній місяць єврейського року й перехід на тішре́й, що знаменується початком свята Рош га-Шана. 25 числа був створений світ. Потім — небо і земля, рослини й тварини. А пізніше була створена людина. І ми відзначаємо в цей день створення, народження першої людини — Адама.

Геннадій каже, що у єврейській традиції місяць тішре́й вважають чудовим часом, аби покаятись та очиститись. Пригадує і Раббі Нахмана:

— Виправиш себе — виправиш світ. Раббі Нахман казав, що кожен наш рух, навіть завбільшки з товщину волосини, має наслідки. Кожна наша дія запускає нескінченний ланцюг впливів. Зробив щось недобре — воно відлунює в усьому світі. Тож у тішрей саме час подумати про свої гріхи. Очиститись й молитись.

Геннадій позирає на годинник і пропонує таки спробувати прогулятись до синагоги. Він одразу застерігає, що жінкам увійти не дозволять — такі закони.

Найбільша в Умані синагога відкрита лише в період Рош га-Шана. Вона вміщає близько 20 тисяч осіб. Її ще називають клойз¹¹Клойз (з ідишу, від нім. die Klause — «усамітнене місце») — невеликий приватний молитовний і навчальний дім в ашкеназьких єврейських громадах XVI–XIX століть; на відміну від публічного бейт-мідрашу, вважався елітарним закладом для вузького кола вчених-талмудистів. брацлавських хасидів. Саме тут сьогодні тривають кількагодинні молитви. Всередину синагоги, як і передбачалось, нам, жінкам, увійти не дозволили. Про цю заборону свідчили погляди та жести чоловіків, котрі якраз підіймалися довгими дерев’яними сходами до молитовної зали, поки ми стояли біля входу у будівлю. Декотрі з них мали на голові великі круглі шапки з шерсті — штра́ймли. І, звісно, пейси. Як уже згодом пояснив паломник: пейси — це теж про зв’язок із Богом.

Геннадій каже, що після молитви всі збиратимуться на спільну святкову трапезу. Вона має переважно такий вигляд:

— Беремо певні продукти та проголошуємо те, чого нас навчили наші мудреці. Наприклад, мусимо мати гранат: це для нас знак того, що гранат повний зерен, як єврей заповідей. Рибу краще споживати не із хвоста, а з голови, щоб бути першими в новому році. Яблука мочаємо в мед, щоб рік був солодким. Інколи й баранячу голову кладемо до святкового столу.

Від синагоги Геннадій веде до могили цадика Нахмана. Але й сюди жінкам заходити не дозволено. Єврейські жінки можуть приїжджати в це місце в інші дні року, однак не тепер. Наш провідник додає:

— Раббі Нахмана вже немає з нами, але він усе одно залишається нашим рабином. І наше служіння йому полягає в тому, щоб, по-перше, приїздити сюди на Рош га-Шана, по-друге, вивчати його праці — і все це заради виправлення себе. У цьому і є наше служіння.

На й так переповненій вулиці людей іще побільшало. Геннадій губиться в натовпі чоловіків із рушниками на плечах. У повітрі несеться запах цитрусів та м’яти. Ось хлопець має плетений кошик із м’ятою й розмарином. Пояснює, що ці пахощі — це теж дари Богу.

Ще один ритуал перед настанням сутінок — омивання в мі́кві. Туди заходять чоловіки гуртом. Саме тому вони носились із рушниками. Після омивання переодягаються в біле. Загалом ортодоксальні євреї носять переважно білий, а ще чорний на знак трауру. Але в таке велике свято як Рош га-Шана — усі в білому.

Вулиця стрімко заповнюється людьми в білих халатах, сорочках і накидках. Декотрі прямують до синагоги, інші групуються, і починається молитва. За традицією всі мусять бути обернені обличчям в сторону Єрусалиму. Поодиноко трапляються хасиди десь у закутках, із заплющеними очима й піднятими вгору руками вони злегка хитаються туди й назад, наче в молитовному трансі. Так стається тоді, коли молитва триває довше кількох годин.

Молитва в синагозі протривала пів години. По закінченню відправи десь о пів на восьму вечора на вулиці чоловіки почали стрибати, танцювати та синхронно рухатися по колу, підіймаючи руки вгору, при цьому деякі з них свистіли та співали на івриті, плескали й обіймали один одного, вітаючи: «Шана́ това́!», що означає в перекладі з івриту — «доброго нового року!».

Молодий хлопець з Ізраїля Нахман-Яків зголосився прокоментувати свій приїзд в Умань:

— Нам не страшно їхати сюди навіть у війну. Ми тут, бо це про зв’язок із Богом і Раббі Нахманом, який нас захищає. Ми усі, десятки тисяч хасидів, сьогодні молились за мир у всьому світі. І особливо за мир на цій землі.

Після сходження перших трьох зірок для хасидів наступив шаба́т — священний сьомий день тижня — субота. І проведення цього дня передбачає чимало зобов’язань та певні заборони.

Шабат

Субота. Із самого ранку на вулиці Туристів так само людно, однак уже не настільки тісно. Комунальники попрацювали за ніч і, спершись об трактор, лускають насіння. Пахне свіжою випічкою, юнак у плетеному кошику тримає ха́лу — традиційний єврейський суботній хліб, спечений на дріжджах. Вранці, після вечора п’ятниці, паломники відпочивають — співають пісень на івриті, сидять групками на балконах або невеличких подвір’ях та в гаражах. Молодші хлопці грають у м’яча посеред вулиці. На парканах подекуди сушаться рушники.

Українська поліція патрулює хасидський квартал. В одного з поліціянтів — шеврон зі зіркою Давида на грудях — подарунок ізраїльських колег, які теж прибули, аби допомогти під час проведення святкування. Є тут і ізраїльські медики, швидка допомога. Мають свій намет, декотрі з них розмовляють різними мовами. Однак у шабат вони навідріз відмовляються спілкуватися з жінками.

Цього дня релігійним ортодоксальним хасидським чоловікам не можна і торкатися жінок — асýр — тобто заборонено. Однак ще у п’ятницю Геннадій встиг докладно нам переповісти, як виглядає шабат:

— Не можна готувати їсти, запалювати або гасити свічки, не можна переносити на руках вантажі, водити машину, користуватись телефоном. І не можна долати відстань довше одного кілометра. Навіть є традиційні обмежувачі відстані, спеціальні загородження — еру́ви. Всього на цей день припадає 39 різних заборон. 

Геннадій додав, що в день шабату всі вони багато моляться, читають Тору. І постійно роздумують про судний день, просячи в Бога милосердного вироку.

І це справді так: паломники, які у суботу траплялися дорогою до могили цадика Нахмана, відводили погляд в інший бік, просили прибрати телефони й камеру, повторюючи: «Шабат!». Багато з них були зодягнені в біле, а багато хто спокійно прогулювався вулицею, лускаючи насіння.

Біля могили Раббі Нахмана — юрба людей. Ближче не проберешся. Усі тут випрошують благословінь на новий рік та звертаються з різними своїми бідами. Цікаво, що поруч є окрема доріжка, нею ідуть поодиноко люди — це дорога ко́енів. Особливе відгалуження в юдаїзмі — нащадки священнослужителів, які походять від Аарона — брата Мойсея. Вони дотримуються суворіших приписів та законів. Наприклад, їм не можна торкатися ногами землі біля могили Нахмана. Коени вирізняються серед натовпу. І в Умань їх також прибуло немало — це можна зрозуміти, вдивляючись у те, скільки чоловіків пересувається цією окремою стежиною.

Трохи нижче від могили розміщені ряди готелів. На кожному балконі — хасиди, а подекуди й лисячі шкури — улюблений їхній сувенір. Над озером, що обрамлене кам’янистими берегами, височіє дерев’яне розп’яття Христа. Його охороняють українські військові. Час від часу хтось із дітей або підлітків підходить ближче і плює на статую. Кругом озера також повно людей. Тут, сидячи на берегах, вони моляться або танцюють в колі, вигукуючи раз за разом «Раббі Нахман». Трохи далі від озера — стихійне наметове містечко — туди з’їжджаються бідніші хасиди. Увійти до них на територію вони нам не дозволили.

Загалом, як розповідає Ірина Рибницька — місцева мешканка й виконавча директорка фонду «Історико-культурний центр міста Умані», котра вже кілька років поспіль опікується організацією свята Рош га-Шана, до Умані прибуває два типи людей:

— Перші — це релігійні паломники, які приїздять із глибокою релігійною метою. Вони ввічливо поводяться, особливо рабини. Вони лише моляться, і в них є своє бачення цього місця. Інший портрет — це звичайні туристи. І їх більшість тут.

Ірина розповіла, що в шабат євреї не можуть викликати таксі й навіть сідати в машину. Не можна викликати ліфт. Тож навіть є спеціальні ліфти, які рухаються між поверхами й возять без необхідності натискати кнопку. Користуються хасиди в ці дні і спеціальним обладнанням, щоб підігрівати воду, та незвичними чайниками — а все тому, що їм не можна клацати по чомусь у шабат. Ірина каже, що за роки роботи тут, в Умані, уже все адаптовано до потреб паломників.

На вулицях хасидського кварталу дійсно багато людей. Але в суботу не зустрінеш когось із телефоном у руках, незалежно від того, паломники це чи туристи. Уже далі від озера і ближче до виходу з кварталу є невеличке подвір’я. Там білий цегляний будинок, на сходах якого хасиди розмовляють між собою. І невеличкий магазин із гарячими пиріжками. Його власниця — молода жінка Віта. Вона розповіла, що паломники ще не поїхали звідси, а вони, місцеві, вже готуються до наступного року. Каже, що здає в оренду свій будинок у період Рош га-Шана. Готує їжу, прасує одяг, пере. І також дуже добре знає і розуміє, що у єврейській традиції означає шабат. Наприклад, учора пізно ввечері вона поверталася з прогулянки, коли її спинив один із паломників та нерозбірливою англійською просив допомогти. Віта без зайвих слів знала, про що йдеться, і пішла за ним у його квартиру. Він просив її увімкнути світло в оселі, де окрім нього були ще інші люди. Жінка каже, що за своє життя тут добре вивчила прибулих, їхні звичаї та ритуали. У своєму магазині приймає оплату як у гривнях, так і в доларах. Каже, подекуди в Умані в магазинах розраховуються навіть у шекелях. І додає:

— Ось зачекайте! Завтра неділя. Вони ще мають обряд купання біля річки або озера.

Перший день — йом рішо́н

Неділя — перший день тижня у євреїв. І третій, коли завершується святкування Рош га-Шана. Усе традиційно — день почався зі спільної молитви. Тільки в неділю уже до звичного вуличного гомону в Умані додався звук шофа́ру. Шофар у євреїв — це ріг барана, у якого дують у Рош га-Шана, аби відігнати злих духів.

Уперше за весь час вдалось зустріти тут двох єврейських жінок. Вони доглядали за дітьми, одягнені в довгі спідниці та з покритими головами. Розмовляти одразу відмовилися і продовжили свою молитву в невеличкому закутку біля будинку неподалік могили Нахмана.

Сьогодні останній день святкування, тож хасиди традиційно зберуться біля озера. Вони мають виконати ритуальний танець і стрибати так, щоб витрушувати з кишень усе, що там є. Так вони нібито позбавляються своїх гріхів та очищуються. А після восьмої вечора їм можна буде брати телефони до рук. Усі приїжджі паломники покидатимуть Умань до наступного року.

Ірина поділилась, що в організації цих паломницьких турів найскладніше — подбати про транспорт та зручне добирання. Каже, що підготовка починається за чотири місяці до дня проведення свята.

Розпитую хасида-паломника Ісаака з Ізраїля про його досвід подорожі в Україну. Чоловік поділився, що часом це є прикрі історії, і розповів те, що досвідчив він сам і його численні друзі-паломники, а саме корупція при перетині українського кордону, величезні черги, крадіжки паспортів, що створює пізніше багато труднощів. Розповів також, що хоч усі пишуть про сміття в Умані після святкування, але рідко коли розповідають, як місцеві жителі можуть нечесно поводитись: наприклад, при обміні грошей давати фальшиві гривні, суттєво завищувати ціни на оренду житла, продукти й послуги таксі. Однак це все не знеохочує людей виконувати те, що їм заповідав їхній духовний лідер.

— Для нас це особливе місце, тут, як ніде відчувається зв’язок з Богом. Ми будемо їхати сюди попри всі перешкоди.

Дорога назад для хасидів займе добу, а може й довше. А ось і прозвучала — втретє за ці дні — повітряна тривога. Реактивні дрони в області. Утім, це ніяк не перешкодило ані святкуванню, ані не відлякало хасидів, не похитнуло їхню віру в посередництво Раббі Нахмана. Ба навпаки, вони зраділи іншому — пішов рясний дощ. А якщо на Рош га-Шана падає дощ, то рік безумовно буде добрим і щасливим.