Відновлення туризму і туризм для відновлення

29 листопада 2023
Share this...
Facebook
Twitter

Слово «туризм» після 24 лютого 2022 року викликає в українців неоднозначні емоції. Для багатьох подорожі й відпочинок сьогодні — поки тільки мрія: для захисників і захисниць на фронті, волонтерів і волонтерок, українців в окупації і тих, хто втратили домівку. Та все ж в Україні туризм як явище існує далі й навіть розвивається, тому може бути ресурсом для відновлення — як особистого, так і країни.

Подорожі для відпочинку чи у справах, у межах країни чи за кордон — усе це туризм, і він може бути різним: і відпустки на морі, і походи в гори, робочі відрядження й навіть відвідини родини чи друзів, які живуть в іншій місцевості. Туризм як галузь також передбачає інфраструктуру і людей, які забезпечують ці подорожі: готелі, туристичні фірми, гіди, музеї, транспорт, заклади харчування тощо.

Ґрунтуючись на власних дослідженнях і досвіді міжнародного туризмознавства, дослідники Яна Білинець з Університету Любляни і Крістоф Томей з Університету Південної Данії проаналізували, що відбувається з українським туризмом зараз та як він може сприяти відновленню людей і країни навіть під час війни.

Український туризм до і після 24 лютого

Ще до лютого 2022 року міжнародні подорожі з України і в Україну ускладнилися на тлі ризику повномасштабної фази війни. Авіакомпанії скасовували рейси, страхові компанії відмовлялися покривати ризики. Війна й туризм, здавалося б, поняття несумісні. Однак туристична галузь виявилася частиною стійкості України. Із перших днів вторгнення її працівники допомагали мільйонам людей з евакуацією, розміщенням, харчами й емоційною підтримкою. Повномасштабна війна кардинально змінила умови для туризму, але не знищила його.

Фото: Юрій Стефаняк.

До пандемії коронавірусу й повномасштабного вторгнення, туристична сфера складала 2,3 % ВВП України й давала близько 375 тис. робочих місць. Однак реальний внесок туризму в якість життя й добробут українців був більшим, адже його мультиплікативний ефект стимулює витрати в суміжних галузях: транспорті, торгівлі, закладах харчування тощо. Такий непрямий результат того ж 2019 року становив 7 % ВВП і 1,2 млн робочих місць. Звісно, є ще неофіційний сегмент бізнесу, підрахувати значення якого дуже складно. Також ці цифри не відображають внесок туризму в ментальне й фізичне здоров’я українців.

Масштаби впливу воєнних дій на український туризм поки складно оцінити сповна, адже повномасштабна війна триває. Однак уже зараз відомо, що 2023 року туристичних підприємств поменшало на 36 % порівняно з 2021 роком. Російська окупація, воєнні дії та постійні обстріли різних регіонів призводять до руйнувань інфраструктури: готелів, баз відпочинку, аеропортів, залізничного сполучення. А також музеїв, історичних пам’яток, природи — того, заради чого люди мандрують (якщо не йдеться про робочі поїздки). Значні території на сході, півдні й півночі України заміновані. За оцінками іноземних експертів, це близько 30 % від усієї площі країни. Ще важче оцінити довготривалий вплив війни на туристичний потенціал країни, адже допоки у світі Україну асоціюватимуть із руйнуваннями й горем, викликом буде переконати міжнародну спільноту в її безпечності й надійності для туризму та вкладання інвестицій.

Фото: Юрій Стефаняк.

Попри все, туризм в Україні працює далі, підлаштовуючись під нові реалії. У бюджети регіонів надходить туристичний збір, який сплачують мешканці готелів та інших закладів тимчасового розміщення. Державне агентство розвитку туризму фіксує, що обсяг такого податку за перші шість місяців 2023 року був вищим за аналогічне півріччя 2021-го. Наразі немає достовірних даних, скільки людей і хто саме подорожує. Однак, проаналізувавши національні й регіональні медіа за перший рік після повномасштабного вторгнення, можна зрозуміти, що чимало українців продовжують мандрувати для відпочинку, хоча з меншим бюджетом і на коротші періоди. Крім цього, Україну відвідують міжнародні журналісти, волонтери, дипломати, політики чи просто шукачі пригод. Всі вони користуються туристичною інфраструктурою, а отже, прямо чи опосередковано інвестують у цю галузь. Водночас через наслідки й ризики повномасштабної війни місцями для туризму найчастіше обирають відносно безпечні регіони, передусім західні.

Нові функції туризму

Воєнний час створив нові суспільні запити, на які туризм гнучко реагує, набуваючи нових суспільних функцій.

Волонтерська допомога й гуманітарна підтримка

Представники туристичної галузі підтримують військових, тимчасово переміщених осіб і всіх постраждалих від війни: як фінансово, так і своїми послугами. Наприклад, її працівники на Закарпатті в межах анонімного опитування зазначали, що в перші три місяці повномасштабного вторгнення особливо відчували солідарність до своїх співвітчизників і дуже хотіли допомогти тим, хто вимушено покидав свої домівки, — саме допомога їм сприяла збереженню оптимізму й вірі в перемогу. Це стало визначальним чинником для подальшого існування їхнього бізнесу.

Завдяки професійним навичкам — знанню місцевості, людей, культури, розумінню оптимальної логістики пересування — а також мережі знайомих в Україні та світі багато гідів і туристичних менеджерів змогли одразу долучитися до підтримки тилу. Наприклад, допомагали іноземним журналістам і організаціям як фіксери. Центри туристичної інформації часто ставали логістичними хабами з інформування й гуманітарного забезпечення (наприклад, у Запоріжжі, Кропивницькому, Тернополі), а кімнати, де недавно мешкали туристи — тимчасовою домівкою для людей, що евакуювалися від війни, і їхніх тварин.

Фіксери
Від англ. fix — виправити, залагодити. Люди, які допомагають іноземним журналістам створювати контент в іншій країні, водночас виконуючи функції гіда, перекладача, водія та інтерв'юера. «Локальний продюсер» — синонім, яке медіасередовище вважає правильним для цього поняття.

Чимало готелів і садиб надавали житло безкоштовно чи за собівартістю, перелаштовувалися на довгострокове розміщення гостей, допомагали інформаційно, з оформленням документів, вивезенням речей та евакуацією за кордон. Скажімо, Остап Лунь — власник ранчо «Скарбова гора» за 25 кілометрів від Львова, осередка агротуризму й конярства на Галичині з 2013 року — відчинив двері для переселенців з Охтирки, Маріуполя, Гостомеля, Рубіжного, Бучі, Бородянки, Харкова та Києва, забезпечував їх житлом і харчуванням.

Фото: Христина Кулаковська.

Власники ресторанів та інших закладів харчування також швидко зорганізувалися й годували людей, які евакуювалися. Працівники туристичних організацій, маючи робочі зв’язки за кордоном, допомагали з перевезенням людей, пошуком прихистку, і навіть із закупівлею необхідного обладнання для захисників і захисниць України. Скажімо, історик і гід Павло Худіш у коментарі для Ukraїner розповів, як вийшло активувати власні ресурси в перші місяці війни:

 — Я тоді подумав: це ж на поверхні все. Телефони гідів у містах є, в тому числі в Європі, є особисті знайомства, довіра, як-не-як. Це легше, ніж будувати нову структуру. Офіс туркомпанії колег у Львові став логістичним центром.

Ключовою в евакуації людей стала Укрзалізниця, яка досі є головним перевізником країни. Попри російські обстріли, за півтора року повномасштабної війни її потяги вивезли близько 3,8 млн людей (станом на середину серпня 2023 року).

Фото: Карина Пілюгіна.

Туризм солідарності

Іншим феноменом став туризм солідарності. Зі співчуття й бажання допомогти українцям, що стикнулися з повномасштабною війною, іноземці активно купували українські товари й послуги. Яскравим прикладом було бронювання житла на онлайн-платформі Airbnb і віртуальних турів на Airbnb Experiences. Замовники не планували користуватися послугами, але в такий спосіб хотіли матеріально й морально підтримати «хостів» в Україні — людей, які приймають гостей та(або) надають туристичні послуги.

Фото: Христина Кулаковська.

Авіалінії, туристичні й транспортні компанії (серед них Wizzair, Finnair, Flixbus, Viking Line), залізничні компанії багатьох країн Європи, а також готелі безкоштовно чи зі значною знижкою допомагали знайти прихисток українцям, які були змушені тікати від війни зі своїх рідних домівок. Та ж платформа Airbnb за посередництва гуманітарних організацій і з допомогою 48 тисяч хостів забезпечила безкоштовним тимчасовим проживанням 100 тисяч українців.

Зміщення акценту з розваг на відновлення

Важливою зміною стало зростання рекреаційної ролі туризму. Серед українців подорожі виключно задля розваги під час повномасштабної війни часто викликають суспільний осуд і почуття провини в тих, хто подорожує. Тож бізнеси стали наголошувати на цінності своїх послуг як можливості для психологічного й фізичного відновлення.

Фото: Олег Переверзев.

Популярними стали короткі відпустки за кордоном (майже виключно для жінок і дітей) чи у більш віддалених місцях у межах України — передусім у Карпатах. Такі мандрівки допомагають хоча би на деякий час відпочити від сигналу повітряної тривоги й відчуття постійної загрози, тож дають сили й далі ефективно працювати чи волонтерити. Подорожі в межах країни також підтримують українську економіку, надаючи можливість місцевому бізнесу зберігати робочі місця, а також підтримують інфраструктуру, транспорт і торгівлю.

Деколонізація і повернення до свого

Подорожі знайомлять із культурою, історією певної місцевості та побутом її мешканців. Спілкуючись із місцевими людьми, взаємодіючи з архітектурою і звичаями, туристи можуть пізнати більше, ніж із підручників чи медіа. Саме тому туризм може бути інструментом деколонізації. Повномасштабне вторгнення багатьом гідам-екскурсоводам і працівникам музеїв оприявнило можливість і важливість переосмислення місцевої історії і культури, яка століттями була зображена через призму імперського домінування, і яку вони представляли як місцевим, так і гостям свого краю.

Фото: Софія Соляр.

Коли ж подорожуємо світом, ми стаємо амбасадорами й амбасадорками своєї країни чи регіону. Маємо можливість розповідати про Україну та руйнувати імперські й радянські міфи, а також протидіяти тим, які поширює сучасна російська пропаганда. Чудово, якщо в таких подорожах можемо пояснювати іноземцям нашу суб’єктність, різницю між українцями й росіянами. Наприклад, навчити вживати Kyiv замість Kiev, Kharkiv замість Kharkov, Odesa замість Odessa тощо. Внесок кожного в цю справу дуже важливий у перспективі найближчого й далекого майбутнього України. Зрештою, навіть будуючи маршрути місцями, важливими для української історії, ми показуємо іноземцям власний внесок у світову культуру.

Інтеграція тимчасово переміщених осіб і віднаходження спільного

До лютого 2022 року близько 37 % українців подорожували Україною менше разу на рік або й не мандрували взагалі (зокрема, через брак коштів). Це сприяло укріпленню стереотипів і страхів щодо жителів інших регіонів, зокрема й тих, які роками нав’язувала РФ. Багатьох повномасштабна війна змусила вперше виїхати за межі власного регіону. Проте вимушене переселення, пережиті жахи і загальна непевність у майбутньому ускладнюють адаптацію на новому місці. Екскурсії для переселенців, часто безкоштовні, стали одним зі способів залучати їх до життя нової громади, покращити емоційний стан та долати стереотипи.

Фото: Софія Соляр.

З’являються нові формати взаємодії. Наприклад, гідеса й організаторка подорожей Аліса Смирна ініціювала кілька проєктів для залучення переселенців до закарпатських традицій. Зокрема, спільне приготування їжі з місцевими господинями напередодні різдвяних свят. Ще одна ідея, яку вона втілює — адопція домашніх тварин: свиней, гусей, кіз і корів, аби відродити традиції домашнього тваринництва в селах. Коштом іноземних спонсорів Аліса купує тварин і передає їх місцевим жителям чи тимчасово переміщеним людям, які зобов’язуються утримувати тварин у належних умовах.

Іншим прикладом, що долає штучно насаджуване розділення на «схід» і «захід», став вертеп у деокупованих населених пунктах на сході, який 2022 року ініціював Віктор Перфецький. Його ідею підтримали і волонтери-вертепувальники, і спонсори. Кілька вертепів несли добру вість людям Слобожанщини й Донеччини, і кажуть, що цьогоріч планують продовжувати цю традицію.

Фото: Костянтин Гузенко.

Такі ініціативи допомагають познайомитися з місцевими людьми і звичаями, швидше й легше освоїтися в новому місці, а також віднайти спільне для всіх людей, звідки вони б не були. Це є особливо важливим після десятиліть ворожих зусиль ділити українців.

Туризм і повоєнне відновлення України

Туризм має значний потенціал у повоєнному відновленні України. Його розвиток може  сприятливо впливати на суміжні галузі та залучення іноземних інвестицій. Більша цікавість до України, кращі логістичні зв’язки з ЄС і особиста участь іноземців у волонтерстві й допомозі біженцям, а також відчуття солідарності можуть стати підґрунтям того, що сюди приїжджатиме більше туристів з-за кордону, коли це буде безпечно. Та не варто плекати ілюзій про їхній масовий наплив після закінчення війни, як це було з Хорватією чи Кіпром. Масштаб військових дій і руйнувань в Україні значно більший. Варто зважати й на те, що в нашій країні, на відміну від згаданих, відсутня традиція масового туризму іноземців.

Туризм не відновлюється сам собою після завершення будь-якої збройної агресії. Так, після війни у Боснії і Герцеговині (1992–1995), попри значну міжнародну допомогу, не сталося ні економічного дива, ні шаленого напливу мандрівників. Серед країн, що входять до регіону Західних Балкан, Боснія і Герцеговина отримує лише 4,6 % надходжень від міжнародного туризму. Серед причин експерти наводять брак загальної стратегії розвитку, відсутність центру координації відбудови, дублювання зусиль різних організацій, корупцію і «косметичний ремонт» країни.

війна у Боснії і Герцеговині
Війна на території Боснії і Герцеговини, яка відбувалася між Сербією і Чорногорією з одного боку, Республікою Боснія і Герцеговина з другого й Хорватією з третього. У війні загинуло понад 90 тисяч людей, а Боснія і Герцеговина звинуватила в Міжнародному суді Сербію й Чорногорію в геноциді.

Фото з відкритих джерел.

У Колумбії уряд і міжнародні організації теж вбачали в туризмі ключовий потенціал у підтриманні миру, укладеного у 2016 році з представниками руху ФАРК (з ісп. Fuerzas Armadas Revolucionarias de Colombia – Ejército del Pueblo, укр. Революційні збройні сили Колумбії – Народна армія), та у розвитку регіонів, що найбільше постраждали від тривалої громадянської війни. Проте розвиток туризму у громадах із тривалою кривавою історією конфлікту залишається складним. А іноземні туристи досі асоціюють країну з небезпекою. Тож, приклади цих двох країн показують, що розвиток туризму потребує ефективної стратегії розвитку та системної підтримки, значних зусиль держави й бізнесу.

громадянська війна у Колумбії
Збройне протистояння, що тривало з 1964 року, почавшись із боротьби консервативної та ліберальної партії. У 1960-х роках до нього приєдналися зокрема ліворадикальні Революційні збройні сили Колумбії (FARC-EP), які США, Канада, країни Латинської Америки та ЄС визнали терористичним угрупованням. Унаслідок цієї громадянської війни загинуло понад 200 тис. осіб.

Інтеграція української економіки до економічної системи ЄС і як результат — покращення транспортного сполучення, перехід залізниці на євроколію, додаткові пункти пропуску на кордонах тощо сприятимуть доступності України для іноземців. Проте для розвитку потрібен системний підхід, створення привабливих умов для підприємництва й інвестицій, гарантування безпеки подорожей (наприклад, через сфери громадського порядку і охорони здоров’я). 

Євроколія
Прийнята в більшості країн ЄС колія завширшки 1435 мм. Натомість в Україні все ще є 1520-міліметрова, успадкована ще за часів СРСР.

Попередній досвід застерігає від точковості рішень, як-от будівництво стадіонів до «Євро-2012», які дорого утримувати і які недостатньо використовують після чемпіонату. Відновлення інфраструктури міст і сіл, будівництво доріг, зручний громадський транспорт варто проєктувати насамперед для місцевих жителів, а не лише для туристів. Важливо формувати передумови для туризму майбутнього, а не копіювати досвід чи помилки інших країн. Зрештою, актуальне питання — належне осмислення й меморіалізація наслідків військових злочинів РФ, що також може мати комунікативну цінність для туристів.

У світі посилюється розуміння, що мета розвитку туризму — це передусім краща якість життя місцевого населення. Кліматичні зміни і втрата біорізноманіття зобов’язують лідерів туристичної галузі вкладатися в добробут довкілля і суспільства, а не експлуатувати їх. У різних частинах світу туристи залучаються до проєктів з відновлення екосистем, насадження нових лісів, моніторингу дикої природи тощо. У тих регіонах світу, де є ризик паводків і підтоплень, туристичні заклади та атракції будують так, щоб вони захищали від води цілі громади. Передові практики туризму заохочують до зменшення залежності від авіа- й автотранспорту, а натомість — збільшення ролі громадського транспорту й велосипедів, щоб знизити шкідливі викиди. Ключовим у розвитку туризму стає залучення громадськості до прийняття рішень, які впливають на загальний добробут.

У цьому контексті непокоять деякі сумнівні ініціативи в Україні, які часто представляються як туристичні проєкти з відновлення. Наприклад, спорудження гірськолижних мегакурортів у Карпатах суперечить принципам сталого розвитку туризму та не відповідає потребам майбутнього в умовах зміни клімату. Такі проєкти загрожують екосистемі через вирубку лісу і штучне засніження схилів. Крім цього, вони несуть значні ризики зловживань, зокрема монополізацію прибутків і управлінської влади. Внесок таких курортів у розвиток місцевих громад часто перебільшений: кваліфікованих працівників зазвичай залучають ззовні, і тільки крихти доходу потрапляють до місцевого бюджету. Зрештою, такі монструозні для природи проєкти реалізовують коштом майбутніх поколінь, які успадкують збіднілі природні ресурси. Туристів приваблює саме автентична природна й культурна спадщина, яку буде безповоротно втрачено через такі проєкти.

Фото: Софія Соляр.

Бентежні 2020–2022 роки показали, що основною силою відновлення в туризмі є малий і середній бізнес, адже він гнучкий: у нестабільних обставинах може швидко коригувати діяльність та максимально ефективно використовувати власні ресурси. Водночас малий і середній бізнес в Україні часто не має запасів і подушки безпеки, які б допомогли пережити кризу. Тому його внесок у відбудову, зокрема туристичної галузі, залежатиме від міжнародної і державної підтримки. Така підтримка має стати частиною чіткої державної політики, яка керується принципами сталого розвитку: застосовує сучасні традиції містобудування, адаптує інфраструктуру до змін клімату, враховує інтереси місцевих громад та робить подорожі доступними для всіх.

Бути туристом, приймати туристів і відновлювати країну

Подорожі в межах країни під час війни важливі, адже це аспект нормального життя, яке росіяни намагаються в нас відібрати. Тому українцям варто (наскільки це можливо) не забувати, як це — бути туристом. Це має двосторонній ефект: і особисте емоційне й (або) фізичне відновлення, і підтримка локальної економіки, мотивування місцевих мешканців відбудовувати свої населені пункти й гуртуватися, щоб швидше впоратися з наслідками війни. Не менш важливо брати участь у громадських обговореннях і контролі проєктів, адже саме від цього залежить прозорість інвестицій і те, яким буде результат. Підприємці ж можуть розвивати вже наявні чи створювати нові туристичні можливості для своєї громади, залучати інвестиції, використовувати можливості безкоштовного чи субсидованого навчання.

Фото: Олег Переверзев.

У світі зростає зацікавлення українським культурним спадком, тому варто не упустити цю нагоду, щоб віднайти, зберегти, переосмислити й належно представити його не тільки іноземній авдиторії, а й українцям.

Над матерiалом працювали

Засновник Ukraїner:

Богдан Логвиненко

Авторка тексту:

Яна Білинець

Автор тексту:

Крістоф Томей

Редакторка тексту:

Олександра Дивнич

Шеф-редакторка:

Анна Яблучна

Більдредактор:

Юрій Стефаняк

Контент-менеджерка:

Катерина Юзефик

Графічна дизайнерка:

Олександра Онопрієнко

Координатор напрямку партнерств:

Мар'ян Манько

Координаторка напрямку продюсингу:

Марина Мицюк

Координаторка напрямку досліджень,

Координаторка текстового напрямку:

Яна Мазепа

Координаторка сценаристів:

Карина Пілюгіна

Координаторка операторів:

Ольга Оборіна

Координатор фотографів:

Юрій Стефаняк

Координатор режисерів монтажу:

Микола Носок

Координаторка транскрибаторів,

Координаторка субтитрувальників українськомовної версії:

Олександра Тітарова

Головна копірайтерка:

Дарина Мудрак

Координаторка контент-менеджерів:

Катерина Юзефик

Координаторка напрямку дизайну:

Катерина Пташка

Керівниця з маркетингу та комунікацій:

Тетяна Франчук

Координаторка маркетингу:

Дарина Іванова

Координаторка соцмереж:

Анастасія Гнатюк

Спеціаліст із реклами та аналітики:

Владислав Іванов

Менеджер із комерційних партнерств:

Олексій Оліяр

Операційна менеджерка:

Людмила Кучер

Фінансова спеціалістка:

Катерина Данилюк

Руслана Глушко

Бухгалтерка:

Наталія Тафратова

Катерина Смук

Анна Костюк

Юрист:

Олександр Лютий

Архіваріуска:

Вікторія Будун

Слідкуй за експедицією