Створити інклюзивну громаду: робота з дітьми, доступна освіта та безбар’єрність

30 березня 2024
Share this...
Facebook
Twitter

Рівність у правах — одна з фундаментальних статей Конституції України. Втілити її у життя держави неможливо без інклюзивної політики, котра прагне збільшити залученість у різні сфери життя всіх громадян, включно з людьми з інвалідністю і маломобільними групами населення (вагітні, люди похилого віку та ін.). За напрям доступної і підлаштованої під індивідуальні потреби навчальної системи, а також допомогу в адаптації українців з особливими освітніми потребами відповідає низка державних установ. Серед них — інклюзивно-ресурсні центри (ІРЦ).

Вони забезпечують доступ до освіти дітям з особливими освітніми потребами від 2 до 18 років і працюють із їхніми близькими. Інклюзивно-ресурсні центри виникли під час реформи 2018 року: раніше схожий перелік послуг надавали медико-психолого-педагогічні консультації (ПМПК), проте зі значними недоліками. Наприклад, працівники не мали критеріїв результативності роботи і єдиної методики оцінки освітніх потреб людей, які до них звертаються, а на основі зібраних статистичних даних було незрозуміло, яких послуг потребує конкретна громада, що ускладнювало фінансування.

Станом на березень 2024 року в Україні створено 710 інклюзивно-ресурсних центрів. У межах присвяченого соціальним послугам проєкту «Люди для людей» розповідаємо про роботу одного з них.

Валентина Бендюжко очолює інклюзивно-ресурсний центр на Поділлі, що працює з дітьми Городоцької і сусідньої Сатанівської громад. Протягом шести років вона пройшла різні етапи розвитку системи інклюзивно-ресурсних центрів: від набору команди і її навчання до перших проєктних заявок і збільшення обізнаності громади про безбар’єрний простір.

Робота інклюзивно-ресурсного центру

Згідно з українським законодавством, дитина з особливими освітніми потребами — це людина до 18 років, яка потребує додаткової підтримки в освітньому процесі. До цієї категорії можуть належати діти за станом здоров’я або ті, які живуть у несприятливих умовах чи зіткнулися з труднощами при навчанні, наприклад, через соціокультурні фактори. Аби реалізувати своє право на освіту, вони можуть потребувати специфічних засобів для навчання, додаткових навчальних розділів, більш індивідуального підходу, а також залученості додаткових фахівців (наприклад, психологів). Щоби допомогти всім місцевим дітям здобути гідну освіту, у місті Городок на Поділлі 2018 року створили інклюзивно-ресурсний центр. Валентина, керівниця установи, пригадує, що найскладніше було знайти зацікавлених працівників — охочих мали багато, проте лише фахових навичок для цієї професії недостатньо:

— Розумієте, зарплата зарплатою, [а] коли працюєш з дітьми з особливими потребами, з сім’ями, в яких є діти з особливими потребами, це повинні бути специфічні люди. Це ті, які мають свою частинку душі віддати роботі, а не просто прийти і отримати заробітну плату.

Станом на весну 2024 року в команді Валентини близько 11 людей: педагогічні (директори) і технічні (бухгалтер і медсестра) працівники, консультант, вчитель-логопед, вчитель-дефектолог, вчитель-реабілітолог, практичний психолог. Вони працюють із дітьми з особливими освітніми потребами, супроводжують їхні сім’ї і надають документи, що підтверджують або заперечують такий статус.

Також працівники ІРЦ навчають педагогічні колективи дитсадочків і шкіл, які проводять корекційно-розвиткові заняття, тобто такі, що вдосконалюють необхідні навички дитини для її успішнішого навчання. Так ІРЦ може забезпечувати якісні послуги 5573 дітям із Городоцької і Сатанівської громад, оскільки працювати з усіма ними на базі центру змоги немає. Утім, для Валентини офіційна кількість дітей з особливими освітніми потребами — лише «верхівка айсберга» в роботі, адже чимало батьків не звертаються по допомогу через байдужість або ж вагання:

— Народження дитини з особливими потребами — це травма в сім’ї. Є етап прийняття травми і, відповідно, визнання її. Оце визнання травми, коли людина бачить проблему і адекватно шукає шляхи вирішення, приходить не відразу.

Валентина вдячна своїм колегам із лікарень, установ соціального захисту і центру надання адміністративних послуг (ЦНАП), які підтримують такі сім’ї і скеровують до інклюзивно-ресурсного центру. Бо що раніше дитина з особливими освітніми потребами отримає допомогу, то кращою буде її реабілітація.

Центру допомагають і органи місцевого самоврядування, зокрема Городоцька міська рада. Завдяки фінансуванню, каже Валентина, фахівці мають усе потрібне обладнання попри його високу вартість: дидактичні й розвиткові матеріали, тренажери для вдосконалення мовлення, опорно-рухової системи, інтелекту тощо.

— У нашій громаді до дітей з особливими потребами особливе ставлення. І ніколи до нас не було якихось заперечень, коли ми просили придбати якесь потрібне обладнання. Тому результативність є.

Інклюзивна мрія

Після того, як команда інклюзивно-ресурсного центру Городоцької громади сформувалася, фахівці почали проходити різні навчання. Наприклад, тренінги від Хмельницького інституту післядипломної освіти чи обласного центру ресурсної підтримки інклюзивної освіти.

Ще більше нових знань і навичок Валентина з колегами отримали в проєкті «Родина і громада: адаптація – інтеграція – розвиток», подавши заявку на створення інклюзивного ігрового майданчика навесні 2022 року. У межах ініціативи представники 15 територіальних об’єднань зі східних і західних регіонів вчилися працювати з родинами, які постраждали від повномасштабної війни. Керівниця центру зізнається, що насправді не надто вірила в підтримку партнерів і перемогу у відборі, до того ж це була їхня перша заявка:

— Ми прописували нашу мрію, яку хотіли дуже втілити в життя, адже бачимо потребу в такому громадському просторі, який би могли відвідувати діти з особливими потребами.

За пів року фахівці інклюзивно-ресурсного центру Городоцької громади відвідали п’ять тренінгів, провели кілька заходів, охопивши понад 1400 учасників, і відкрили майданчик, де діти можуть розважатися різні діти, тобто незалежно від специфіки своїх потреб. Щоправда, каже Валентина, виділених фінансів трохи не вистачило, тож найближчим часом планують доукомплектувати простір. Можливо, в цьому допоможе участь у нових проєктах:

— Це колосальний досвід, який нам показав, де в нас є мінуси в громаді, на що нам потрібно звернути увагу.

Окрім підвищення кваліфікації, завдяки перемозі в грантовому конкурсі установа під керівництвом Валентини змогла розширити свої повноваження й підписати меморандум з іншими соціальними установами. Адже, каже жінка, інклюзивно-ресурсний центр має досить вузьку спеціалізацію, а від початку повномасштабного вторгнення РФ у Городоцькій громаді щонайменше третина людей — переселенці, серед яких є і діти з особливими потребами.

— І, відповідно, після цього, як підписали меморандум, ми мали вже офіційну можливість надавати інші види послуг в нашому інклюзивно-ресурсному центрі.

Як змінюється суспільство

Паралельно з розробкою та втіленням інклюзивної політики Валентина прагне більше ділитися з громадою інформацією про безбар’єрний простір. Вважає, що це поняття не обмежується пандусами у громадських місцях — по-справжньому доступний і зручний для всіх жителів населений пункт охоплює більше потреб:

— Будь-яка людина в громаді, маючи або не маючи інвалідність, повинна мати змогу звернутися до будь-якої установи, організації, магазину, автобусу і так далі тоді, коли їй це зручно, коли їй це потрібно.

На думку жінки, їй особливо пощастило жити і працювати в Городоцькій громаді, тому що органи місцевого самоврядування усвідомлюють важливість розбудови безбар’єрності. До прикладу, перевіряють доступність громадських місць, інституцій та організацій для будь-якої людини. Ще міська влада планує створити ветеранський хаб, де захисники і захисниці змогли би отримати соціальні послуги, психологічну допомогу та пройти реабілітацію. Адже повномасштабна війна створила обставини, за яких потрібно ще активніше втілювати інклюзивну політику, а не прибирати її з пріоритетного місця:

— Навіть тоді, коли така страшна іде ситуація в державі, навіть тоді, коли йде винищення нашої нації і таке страхіття, яке відбувається там, де відбуваються військові дії, ми не повинні забувати про інші регіони, в яких проживають люди, і ми повинні зробити їх комфортними.

Також Валентина вважає, що потрібно реформувати як соціальний простір, так і сферу надання послуг. Так, щоб кожен громадянин України міг отримати допомогу в одному місці (без зайвого пересування коридорами чи поверхами установи) або ж оформити всі необхідні папери вдома. Така структура сфери послуг має стати нормою нашого життя.

Українське суспільство, продовжує жінка, значно змінилося за останні 10–15 років у своєму розумінні інклюзивної країни й готове до більших змін. Але те, як швидко втілюватимуться необхідні реформи, залежить від співпраці уряду і громадськості, частиною якої є всі ми:

— Кожен з нас повинен подумати, що я можу зробити сьогодні вже і зараз для того, щоб було комфортно моїй сім’ї, мені, моїм друзям, моїм батькам, моїм дітям і тим, хто від нас залежить. Я думаю, що дуже багато в чому держава повинна покладатись на кожного з нас, а не тільки ми на державу.

за підтримки

Публікація є частиною ініціативи «Громада для людини: покращення системи надання соціальних послуг», що здійснювалася за підтримки Програми «U-LEAD 3 Європою».

Над матерiалом працювали

Засновник Ukraїner:

Богдан Логвиненко

Координаторка напрямку продюсингу,

Продюсерка проєкту:

Марина Мицюк

Інтерв’юерка:

Злата Лакатош

Авторка тексту:

Вікторія Дідковська

Шеф-редакторка:

Анна Яблучна

Наталія Понеділок

Фотографиня:

Софія Соляр

Більдредактор,

Координатор фотографів:

Юрій Стефаняк

Контент-менеджерка:

Катерина Юзефик

Графічний дизайнер:

Арсен Шумейко

Графічна дизайнерка,

Координаторка напрямку дизайну:

Олександра Онопрієнко

Координатор напрямку партнерств:

Мар'ян Манько

Координаторка текстового напрямку:

Олеся Богдан

Координаторка сценаристів:

Карина Пілюгіна

Координаторка операторів:

Ольга Оборіна

Координатор режисерів монтажу:

Микола Носок

Координаторка транскрибаторів,

Транскрибаторка:

Олександра Тітарова

Копірайтерка:

Софія Котович

Головна копірайтерка:

Владислава Івченко

Координаторка контент-менеджерів:

Катерина Юзефик

Керівниця з маркетингу та комунікацій:

Тетяна Франчук

PR-менеджерка:

Валентина Ковальчук

Координаторка маркетингу:

Дарина Іванова

Спеціаліст із реклами та аналітики:

Владислав Іванов

Координаторка соцмереж:

Анастасія Гнатюк

Менеджер із комерційних партнерств:

Сергій Бойко

Операційна менеджерка:

Людмила Кучер

Фінансовий спеціаліст:

Сергій Данилюк

Фінансова спеціалістка:

Катерина Данилюк

Руслана Глушко

Бухгалтерка:

Наталія Тафратова

Катерина Смук

Анна Костюк

Юрист:

Олександр Лютий

Архіваріуска:

Вікторія Будун

Івент-менеджерка:

Єлизавета Цимбаліст

Відповідальний за технічне забезпечення:

Олексій Петров

Ukraїner підтримують

Стати партнером

Слідкуй за експедицією