Вулиці Луцька. Фотопрогулянка

Чому хочемо показувати обличчя, нутро й атмосферу міст? Бо це простори, які впливають на нас, а ми на них. Це місця, в яких одночасно розгортається наша приватна та спільна історія. Це не тільки архітектура, а й люди, сенси. І все це через повномасштабну війну нині загрожене.

Матеріал створено за підтримки партнерів експедиції на Волинь: Defender, Work.ua та «Алгоритму дій».

Команда Ukraїner у Луцьку не вперше. Ми фіксували з висоти пташиного лету замок Любарта, 2019-го присвятили місту один із випусків «Амбасадорів» (тоді показали Луцьк разом зі співаком і шоуменом Олександром Положинським), а також розповіли про скульптора Миколу Голованя і його «будинок з химерами», який уже став однією з туристичних візитівок міста. За кілька днів до початку повномасштабного вторгнення випустили історію про «Гармидер» — експериментальний театр, що діє в Луцьку з 2003 року. А 2023-го в межах проєкту «Культура під час війни» показали тутешній Музей сучасного українського мистецтва Корсаків.

Цей матеріал — коротка фотопрогулянка містом, аби вловити його теперішній настрій, зміни і те, про що говорять вулиці.

Із початком повномасштабної війни в мене (як фотографки зокрема) з’явилося відчуття хиткості реальності й бажання зберегти всі її найбанальніші прояви — вуличних котів, старі облущені двері, білизну, що сушиться в чиємусь дворі. Тиловий Луцьк виглядає наче спокійно та мирно: люди купують каву в кав’ярнях, діти купаються в річці Стир. Попри це, де-не-де натрапляєш на вивіску, що закликає підтримати військо, десь — на мурал, присвячений полеглому герою, і розумієш, що війна і тут, просто проявляється по-іншому.

Я стартувала від Луцького замку й повільно рухалась у бік центру, повз будинок скульптора Голованя, Лютеранську кірху і так до вулиці Лесі Українки, а пізніше — до річки Стир на околиці.

Будинок із химерами за останні шість років пережив низку змін. 1 лютого 2022 року Микола Головань помер. 2024-го його дочка Наталія створила благодійний фонд імені скульптора, адже будинок потребує коштів на опалення й догляд. А ще 2025 року на честь Миколи Голованя перейменували колишню вулицю Молодіжну, що у Старому місті Луцька.

По всьому місту мене супроводжували маленькі фігурки кликунів — у середньовіччі представники цієї професії сповіщали містян про важливі події, а зараз їхні мініскульптури позначають важливі для лучан місця й додають інтерактивності звичайним туристичним маршрутам.

У кожного кликуна власне ім’я та особлива історія. Міське управління туризму розробило інтерактивну карту із зазначенням усіх таких жителів Луцька.

На Волині минуло дитинство і юність найвідомішої української поетеси Лесі Українки, вона кілька разів зупинялася в Луцьку. Тож не дивно, що в місті є стільки проявів її вшанування. Так, іменем Лесі Українки названа одна з великих центральних вулиць, Волинський університет, стоїть пам’ятник на Театральній площі, також можна побачити мурали з цитуванням її віршів. А в одній із центральних кам’яниць, де Леся Українка проживала впродовж 1890—1891 років, зробили меморіальну «Лесину вітальню».

На вулиці Лесі Українки відчувається пожвавлення звичного ритму міста. Тут люди зазвичай зустрічаються, прогулюються пішохідною зоною, п’ють каву на терасах закладів. Поміж стихійного ринку квітів і солом’яних виробів ручної роботи бачу стіл та банер ГО «Зруш скелю», які ставлять за мету розвинути культуру гідного ставлення до ветеранів і людей з інвалідністю. За столом підлітки на швидкість споряджають патрони в магазин. Найспритніші з них отримають безкоштовну піцу.

Навколо пам’ятника Лесі Українці катаються діти на велосипедах, гуляють підлітки. Увечері цього ж дня тут почне збиратися активна молодь із картонками — почнуться протести за збереження незалежності НАБУ і САП.

На газоні чоловік у кольоровій шапці та з клоунським носом грає на саксофоні. Він міняє мелодію щоразу, як повз проходить нова компанія. Пізніше я дізнаюся, що музиканта звати Владислав Старенков і що він грає на вулицях міста вже три десятиліття. Через кілька вулиць помічаю мурал, присвячений цьому саксофоністу. На зображенні — артист у такій же шапці і з тим же клоунським носом.

Одна з характерних рис Луцька — любов до муралів. Вони всі локальні й говорять щось про місто та містян: від гімну Волині до місцевої персонажки Тамари з центру, від уривку з вірша Лесі Українки «Вечірня година» до соняхів, що прикрашають стіну старого під’їзду. З’явився і стінопис, присвячений скульптору Голованю. Чимало цих робіт є частиною серії «Люди міста», яку вже кілька років створює луцький художник Юрій Чайка. 

Що далі від центральних вулиць, то менше гамору, повільніший плин життя. Тут багато зелені, приватних садиб і дворів, через що часто забуваєш, що перебуваєш у центрі міста. В одному з дворів дядько лагодить свій «Жигуль», в іншому — бігає кролик, який, утім, швидко ховається від мене за паркан. На землі лежить стигла алича.