Як ми збираємо мільйони: Наріман Алієв, Ярослава Кравченко

Рушіями таких зборів зокрема є люди, які працюють у культурній та інших креативних сферах. Вони використовують свої вміння та зв’язки в акумулюванні коштів на армію. Режисер Наріман Алієв за донейти грає на укулеле та співає пісні для своїх підписників, а телеведуча і продюсерка Ярослава Кравченко створила проєкт «Всі по 10», який показав, що 10 гривень можуть стати мільйоном!

Ми вже розповідали про аукціони, здавання російської літератури на макулатуру, стрижки за донейти та квитки до перемоги. Сьогодні продовжуємо розказувати про креативні методи акумулювання коштів на потреби армії.

Наріман Алієв: благодійні покази та аукціони

Наріман Алієв — український режисер кримськотатарського походження. Велику війну чоловік зустрів у потязі Київ–Львів: о п’ятій годині ранку подруга написала, що все почалось. А о шостій тридцять він вже був на пероні львівського залізничного вокзалу. Із собою мав небагато речей, адже планував пробути у місті один день. На 24 лютого був запланований відкритий показ його фільму «Додому», який так і не відбувся.

«Чому ніхто не панікує?». Це питання Наріман ставив собі за декілька днів до повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Хоча і сам не надто переймався: перед початком активних бойових дій вирішив скласти «тривожну валізку», та зі списку необхідних речей, який ширився соцмережами, нічого не мав. Тому просто зісканував важливі документи та закинув їх на гугл-диск.

— У цілому чи я розраховував на те, що могло таке бути? Так. Про це йшло багато розмов, і найбільше — коли 21 лютого Путін виступив зі своєю часовою псевдолекцією про становлення України. Тобто було розуміння, що щось буде. Я дивився цю пряму трансляцію разом зі своїми знайомими і казав: «Це війна. Не можна казати таку дурню, так довго пояснюючи сумасшедші факти, не оголосивши війну».

Для себе відсутність паніки в українців Наріман пояснює тим, що людина в складних стресових обставинах може завмирати. І замість того, щоб тікати, люди не роблять нічого. Та найбільше його лякала думка про те, що війна в країні триває більше восьми років, а що робити під час війни, мало хто знав.

— І ця думка мене достатньо налякала і я розумів, що нічого не роблю просто тому, що я не знаю, що робити.

Наріман почав займатися волонтерством, а саме збирав кошти на актуальні гуманітарні та військові потреби. Особисто не відкривав благодійних зборів, проте активно долучався до різних ініціатив.

Один зі способів накопичення коштів — благодійні покази фільму Нарімана Алієва «Додому». На момент запису інтерв’ю (вересень 2022 року), його показали за кордоном близько 40 разів за ініціативою режисера. Так вдалося зібрати до 20 тис. євро. Ці кошти перерахували благодійним організаціям, які вибирали організатори показів кінострічки. Більшість зібраних коштів від українців й іноземців, які відвідували покази, пішли на гуманітарні потреби.

— Хоча я не кажу, шо гуманітарні потреби не є одним з пріоритетів, коли треба допомагати, але нам набагато більше зараз потрібні гроші для саме захисту, а цим займаються наші Збройні сили. В Європі багато людей вважають це підтримкою війни, тобто всі готові давати на носочки, але, умовно, на зброю або на захист — вони вважають, що таким чином підтримують війну. Зараз шириться ця теза, яка насправді дуже правдива і справедлива, що один долар, витрачений на Збройні сили України, економить 10 доларів на гуманітарні потреби.

Режисер переконаний, що українське суспільство та держава зацікавлені в тому, щоб наші люди повернулись у свої домівки, а не залишалися в інших країнах. А для цього нам потрібно не тільки зупинити війну, а й виграти її.

Наріман розповідає, що в іноземців покупка бронежилета прирівнюється до підтримки війни. Вони не сприймають це як захист життя українського військового. Така ж прірва у сприйнятті подій навколо є й в інших речах. Наприклад, коли росіянин говорить про те, що потрібно підтримувати сім’ї загиблих російських військових, для них це дискусія.

— Для мене це представник імперії та окупант, який каже: «Підтримуйте сім’ю гвалтівника і вбивці, який прийшов на чужу землю, щоб її захопити».

Наріман переконаний, що українці змінили значення слова «біженець»: ми не позиціонуємо себе як жертву. Українцям потрібна поміч у здобуванні перемоги, адже в усьому, що відбувається, є і відповідальність світу за те, що той дозволяв Росії так зухвало себе поводити на міжнародній арені, захоплюючи території інших держав чи встановлюючи монополію на природні ресурси. Це відповідальність за те, що ніхто не сприймав серйозно «голос» колишніх радянських колоній. Ба більше, навіть не визнавав суб’єктності цих постколоній.

Волонтерська допомога Нарімана не обмежилась показами стрічки «Додому» за кордоном. Значне місце посіли продажі артефактів зі знімального майданчика на аукціонах. Каже, що будь-яка річ може мати додаткову вартість через свій контекст. Завдяки цьому можна зібрати більше грошей, особливо коли це збір на потреби ЗСУ. Такою річчю в Нарімана була запальничка з його фільму. Цей реквізит — єдиний, який він залишив собі після зйомок. Режисер розіграв запальничку на аукціоні за 85 тис. гривень.

Крім того, Наріман збирав гроші, співаючи пісні та читаючи фанфік із собою в головній ролі. Коли виконував композиції з репертуару гурту «Плач Єремії» та Іво Бобула, то за декілька годин зібрав 16 тис. гривень, які передав волонтерам. Каже, що це можна назвати гейміфікацією активування донейтів. Бо ці гроші так чи інакше були б задоначені на закриття різних зборів. Але тут люди отримують щось натомість за свій донейт.

У такій волонтерській діяльності потрібно розуміти можливості людей і враховувати те, що робити щодня аукціони — не продуктивно, бо це просто набридне. Так само, якщо щодня говорити світу про Україну одне й те ж. Потрібно постійно шукати нові підходи, розуміти потенціал своєї аудиторії, яка може за раз надати певну кількість грошей. Краще мати стабільно кожного місяця 100 тис. гривень, які ти можеш накопичити за допомогою різних активностей, ніж акумулювати за такий самий період часу 300 тис. і більше не збирати кошти. Тому що це марафон, у якому потрібна стабільність. Великі фонди теж роблять різні активності, щоб більше залучати людей до фінансової допомоги армії. Шлях пошуку й залучення коштів буває довгим і важким, але завдяки йому можна продовжувати допомагати нашій армії.

— Те ж саме, як і наша армія, яка воює. Вона кожен місяць, кожен тиждень, я впевнений, переосмислює те, як вона воює і що вона робить. Це процес, на якому навчаємося тут і зараз, і шукаємо виходи з цієї складної ситуації.

Важливо продавати на аукціоні речі, які дотичні до особи, яка його проводить, та асоціюються з нею. Наріман розповідає, що до нього приходили з пропозиціями розіграти NLAW (шведська переносна протитанкова керована ракета. — ред.), але він не асоціює себе з такими речами. Через це акумулювати кошти було б значно важче, бо лот не дотичний до режисера. Він мав би більший успіх у руках військового, вважає Наріман.

Зазвичай подібні благодійні активності Наріман Алієв проводить у своєму твітері, рідше — в інстаграмі. Каже, що алгоритми твітера дозволяють швидше поширити інформацію про аукціон і вийти на нову аудиторію. І там легше долучитися до збору.

— Я не так багато роблю, як інші люди, але зі своєї сторони при можливості стараюся це акумулювати і направляти людям, яким я безпосередньо довіряю і чия репутація в мене не викликає питань. Фейсбук для цього не використовую, бо не маю там аудиторії.

Режисер каже, що на початку не розраховував, що збиратиме великі суми, адже не бачив у цих аукціонних речах такої цінності. Щодо запальнички, то думав, що її візьмуть за 5−7 тис. гривень. Під час проведення аукціонів потрібно розуміти алгоритм подальших дій і створювати міфологію навколо лота. Наріман розповідає про кейс зі спільним фото «Кургана і Агрегата», Тараса Чмута й МС Сварки (музикант). Ці люди не домовлялися зробити фото, це вийшло випадково. Потім вони підписали його, і це пішло на аукціон. Де б ще ви побачили цих людей на одному фото?

На запитання про те, чим відрізняються українці від росіян, режисер відповідає, що в перших є горизонталь, яка вирішує багато питань. Зокрема це допомагає у волонтерських зборах. Наріман упевнений, що Україна переможе:

— В нас нема іншого виходу з цієї ситуації. Тільки перемога дасть шанс на майбутнє нашим внукам і правнукам. Ось і все. Це питання нашого існування, тому ми переможемо.

Ярослава Кравченко: регулярні мікродонейти

Ярослава Кравченко — ведуча ютуб-каналу «Телебачення Торонто», засновниця «Дикого театру», адвокатка руху за гендерну рівність HeForShe в Україні.

Перший день повномасштабного вторгнення в Ярослави почався з повідомлення від мами: «Вставай, доцю, почалась війна». І хоча мала «тривожну валізу», спаковану за два дні до того, що саме треба робити, не знала. Перевірила п’ять сховищ біля будинку і зрозуміла, що жодне з них не є безпечним. Тому вирішила переїхати до подруги — у будинок із товстими стінами.

Вже наступного дня Ярослава взялась організовувати людей навколо підготовки коктейлів Молотова (саморобна запалювальна суміш у скляній ємності), які можна було б використовувати у вуличних боях. А ще дістала серед реквізиту театру бронежилет, який залишився з часів початку російсько-української війни 2014 року. Саме тоді вона почала свою волонтерську діяльність у складі Жіночої сотні Самооборони Майдану. Там Ярослава здебільшого займалася інформаційним напрямом: разом із іншими волонтерами поширювала інформацію про мобілізацію й про те, якою вона має бути за законом. Також організували гарячу лінію, де приймали заявки про зниклих безвісти на фронті. На лінії працювало шість дівчат протягом декількох місяців. Також Жіноча сотня займалась допомогою жінкам, які постраждали від війни. Ярослава пригадує, що в 2014 році збирали на фронт пакунки, а також каски та бронежилети. Зазначає, що на початку війни на сході України не пригадує жодного запиту на покупку тепловізора, а дрона — тим більше.

— А зараз топ-3 запити, наприклад, які до мене приходять, — тепловізори, дрони, автівки. Щось таки змінилося.

На початку повномасштабного вторгнення заспокоювала себе тим, що буде те саме волонтерство, як у 2014 році, тільки в більших масштабах. Каже, що через це з’явилося розуміння того, що потрібно робити, і це заспокоїло її. Після коктейлів Молотова зайнялась комунікаціями, щоб із користю застосовувати свої професійні навички. Почала допомагати фіксерам (місцевим найманим координаторам) працювати з журналістами з інших країн, адже сама має широку базу контактів. Ця робота тривала недовго. Далі почала справу, якою займається досі.

«Всі по 10» — волонтерська ініціатива Ярослави Кравченко, створена показати, що маленькі донейти теж працюють на перемогу. Її суть — мотивувати людей робити невеликі, але регулярні внески для благодійних ініціатив. Щоб такі мікродонейти стали звичкою, як чищення зубів щодня. Цей проєкт розпочався у травні 2022 року. Спочатку Ярослава проводила такі збори на своїй інстаграм-сторінці, але процес набирав обертів і вимагав окремого акаунта. Пізніше в команду прийшла ілюстраторка Kropyva, саме її малюнки заповнили волонтерський акаунт.

Ярослава каже, що її завданням було максимально спростити процес доначення.

— Для того, щоб задонатили максимально просто, мені треба 3−6 годинок попрацювати: перевірити все, щоб моя совість була чиста, тому що я дуже переживаю. Наприклад, зібрали ми сьогодні 20 тис. гривень. Якщо по 10 [гривень донатять], ти уявляєш, яка кількість людей мені довіряє. І я дуже ціную цю довіру, тому я така — тільки в правильні руки, тільки пишіть розписку.

Вже є люди, які донейтять щодня по 10 гривень. Також є волонтери, яким Ярослава неодноразово допомагала зі зборами. Каже, що до відбору ініціатив, яким потрібна допомога, ставиться ретельно. На сторінці «Всі по 10» є гугл-форма, яку потрібно заповнити, щоб збір розглянули. Далі Ярослава перевіряє інформацію і вирішує, чи долучатись до допомоги цьому збору. Інфлюенсерка розповідає, що в місяць може вибрати максимально 64 збори, яким потрібна допомога. Буває, що заявок приходить більше. Щодо особливостей відбору, то волонтерка не допомагатиме людині, яка вперше збирає на безпілотний літальний апарат (БПЛА), навіть не знаючи, де купить його. Зібрати гроші на дрон недостатньо. Потрібно знати, де його можна купити, як привезти та як доставити на фронт.

Були випадки, коли на запитання «Де ви будете купувати дрон?» люди казали, що візьмуть вживаний.

— Для того, щоб тепловізор став беушним, його хтось із волонтерів мав купити, привезти, відправити на фронт, а з фронту його мали викинути на OLX. І це ще один великий страх, що річ, на яку ти збираєш тисячами людей, може завтра опинитися на OLX. І як оцьому запобігати — я не знаю, але я цього прям дуже боюсь.

До цього волонтерського проєкту Ярослава почала залучати амбасадорів дня. Ці люди — не блогери-мільйонники, але мають активну аудиторію в соцмережах. Вони беруть на себе збір, для якого відкривають окрему банку. І зі своєю аудиторією збирають по 10 гривень. Таке залучення інших стається тричі на тиждень і допомагає закривати збори швидше та активніше. Часто трапляється так, що люди із 500 підписниками можуть зібрати 100 тисяч швидше, ніж ті, у кого 20 чи 50 тисяч фоловерів.

Перший мільйон «Всі по 10» зібрали за місяць і чотири дні. Одного вечора Ярослава заповнювала табличку зі зборами й побачила, що вдалося зібрати загалом 1 млн 3 тис. гривень. А станом на початок травня 2023 року вдалося зібрати і роздати допомогу на 8 млн гривень. Так донати по 10 гривень перетворились на величеньку суму.

Ярослава розповідає, що намагається зацікавлювати підписників зборами коштів, вибудовуючи їхню драматургію. Сьогодні збирають на допомогу тваринам, а завтра — на 200 кг родзинок, які входять до складу енергетичних батончиків для ЗСУ. А потім «Всі по 10» долучаються до збору на міномети чи набої для снайперки. Люди люблять донейтити на те, що може ліквідувати ворога. Але Ярослава намагається тримати баланс у темах зборів.

Щодня о 13:00 починається новий збір. Тоді ж публікують звіт за попередній. Із першого дня — 28 травня — проєкт працює щоденно, додаючи нові збори, які потрібно закривати. Також є «тривожна банка», в яку люди донейтять під час повітряних тривог.

— Коли багато тривог, то за день можеш назбирати 30−50 тисяч гривень. А коли немає тривог, я кажу: немає тривог — давайте донатьте. І це допомагає. «Тривожна банка» — це якщо заходить екстрений запит, а в тебе немає доби, то ми з підписниками вирішуємо, кому ці гроші можна зараз віддати, які там назбиралися. Або розприділяємо їх на якийсь конкретний напрямок.

Ярослава каже, що займається цим проєктом, бо в ньому можна допомагати швидко без бюрократії та тяганини. Волонтерка впевнена, що ми не можемо не перемогти у цій війні, бо ціна вже занадто висока:

— Ось ця жага свободи і вміння йти до кінця, мабуть, головна відповідь. Я готова йти до кінця і вести за собою людей. Ми будемо працювати до перемоги.