«Хартія»: бізнес-підхід, стандарти НАТО й роботизовані операції

Об’єднання виникло 2022 року як відповідь небайдужих харків’ян на російську агресію, а згодом стало бригадою Національної гвардії України. Із квітня 2025 року бригада «Хартія» — основа однойменного корпусу НГУ. Як це вдалося та як досвід підприємництва допомагає розбудовувати бригаду — розповідаємо у новому матеріалі із серії «Підрозділи перемоги».

Довідка про 13 бригаду оперативного призначення «Хартія»

Вид: бригада Національної гвардії України

Рік створення: 2022

Символіка: напнутий лук зі стрілою — символ Харківського слобідського козацького полку

Гасло: «Сила і воля»

Гімн, виконавець — гурт «Жадан і собаки»

Сторінки: сайт, інстаграм, фейсбук, тікток, ютуб, вотсап, Х

Символіка і принципи «Хартії»  

Один із головних символів бригади — її назва, яку запропонував поет і військовослужбовець цієї бригади Сергій Жадан. Історик, а нині сержант «Хартії» Вахтанг Кіпіані любить запитувати в бійців, що це слово означає для них: 

— Інтелектуальний рівень українського війська, Нацгвардії, бригади «Хартія» високий. Дуже багато людей кажуть, що це угода, домовленість. Хтось каже про Велику хартію вольностей. Хто читав, хто знає, їм подобається, що назва відповідає суті того, що в більшості випадків вони тут бачать. Це угода бригади як військового організму з конкретною людиною, яка ще цивільна.

Назва також відсилає до часів слобідських козацьких полків (військово-територіальних формувань на території Слобідської України у 1651—1765 роках), коли це слово було поширене для означення договорів між людьми. Своє коріння й харківське походження бригада цінує. Наприклад, емблема «Хартії» — напнутий лук зі стрілою. Вахтанг пояснює її значення:

— У геральдиці є лук у колчані. А це вже напнутий, тобто готовий до бою. Це означає, що ми хочемо вважати, що завжди готові до бою. Це історичний символ, бо виходить із символіки слобідського козацького полку, який діяв у Слобідській Україні на теперішній Харківщині, Сумщині, частині Полтавщини, зрештою, на Курщині, Білгородщині й на Воронежчині.

За словами Вахтанга, колись ці землі були територією Східної Слобожанщини, де переважали українці. Тож про це варто пам’ятати:

— Солдат має знати, що коли приходиш у село, умовно, на Курщині, то маєш із повагою ставитися до стареньких людей, бо вони, як вони кажуть, «хахли». Але вони українці. Просто їм десятиліттями казали, що вони «рускіє люді». Коли Україна поверне цим сотням тисяч, може, мільйонам людей якусь етнічну гордість і належність до того народу, який у такої нації, яка воювала й перемагала ядерну державу, тоді Росії буде важче, вона тріщатиме по внутрішніх лініях.

Символи важливі для бригади, тож їхнє значення пояснюють бійцям, щоб кожен розумів зміст, історичний контекст і пов’язував це із сучасними реаліями. Навчити військовика воювати, а також збагатити його знаннями про свою країну, додати мотивації — одне з важливих завдань «Хартії» під час підготовки особового складу. Командир відділення технічного забезпечення Андрій із позивним Райчик ділиться, що пройти навчання для галочки у бригаді не вийде. Проте якщо ви готові розвиватися, вам допомагатимуть.

Вдається втілювати такий підхід завдяки поєднанню стандартів НАТО й бізнесового підходу, який виник з підприємницького досвіду засновника «Хартії» Всеволода Кожемяки й командира Ігоря Оболєнського. За словами Кожемяки, бізнес-підхід допомагає розуміти ефективність формування, адже співвідношення виконаних завдань і зазнаних втрат показують, наскільки злагоджена робота всередині бригади:

— З самого початку ми все робили якісно. Коли кажуть, що в нас тут бізнес-підхід, це не про те, що ми заробляємо гроші. А тому, що ми якісно все робимо, одразу продумано. І наш «прибуток» — це знищений ворог.

Хоча за своїм походженням «Хартія» — харківська бригада, цей акцент зараз змінюється, ділиться Вахтанг. До формування долучаються люди з усього сходу України, часто — родом з тих територій, які зараз окуповані. Але також є люди з інших регіонів, тож важливо, як каже Вахтанг Кіпіані, не обмежуватися лише харківськими характеристиками:

— Коли питаю в групи, чи є хтось із Кривого Рогу, то завжди хтось є. Кажу: «А ви знаєте, хто такий Кость Пестушко?». Хтось знає, хтось ні. Є танкова бригада імені Костя Пестушка (з листопада 2024 року — 17 окрема важка механізована Криворізька бригада імені Костянтина Пестушка. — ред.), є пам’ятник. І якщо ви, криворіжці, про нього не знаєте, це неправильно. Але для нас він так само важливий, як і уродженці чи як вояки, які воювали на Харківщині.

Люди, які стали на захист свого міста

19 березня 2022 року «Хартія» виникла в Харкові як добровольче формування територіальної громади (ДФТГ), що входило до складу 127 окремої бригади ТРО. Тоді у ДФТГ вступили цивільні, які в перші дні повномасштабного вторгнення не змогли потрапити в Територіальні центри комплектування, але хотіли захистити Харків від росіян, що намагалися оточити місто.

Всеволод Кожемяко, який створив формування, — український бізнесмен. Працював в аграрному секторі. Із 2014 року як волонтер допомагав військовим у зоні АТО/ООС, був одним із засновників благодійного фонду «Мир і порядок» у Харкові. Повномасштабне вторгнення Всеволод зустрів в Австрії, але вирішив повернутися до України й долучитися до її захисту:

—  Брав участь у невеликих місіях [з 2014 року]. Доволі довго отримував навички піхотинця, стрілецькі навички, тактичні. Вже 2022-го пройшов короткий командирський курс. Для мене це було важливо, бо навіщо я тоді приїхав з Австрії й це все замутив? Мені було, мабуть, недостатньо донатити й допомагати військовим, просто казати: «Тримайтеся». Це риса мого характеру: мені треба бути в епіцентрі подій і розуміти, що ми робимо.

Завдяки своєму досвіду Кожемяко мав багато знайомих із сил оборони й Національної гвардії зокрема. Одним із таких був Ігор Оболєнський, якому Всеволод запропонував долучитися до створення добровольчого формування. Полковник зацікавився, адже мав бойовий досвід і був одним із перших, хто 2016 року впроваджував в Україні стандарти НАТО. Тоді це втілювалося на базі військової частини 3108, яка зараз відома як 4 бригада оперативного призначення НГУ «Рубіж». У той час Ігор відкрив для себе новий підхід, відмінний від радянського:

— 2016 року почав пропагандувати, що НАТО й західні підготовки — це наше майбутнє. Зрозумів, що таке людиноцентричний підхід, що таке правильне планування. Війна й поле бою — це як шахи. Тобто та дошка-клітинка зараз у противника, а завтра може бути твоя. Головне, хто там буде стояти? Твій солдат або солдат противника.

Проте тоді Ігор відчув, що в українській армії вкорінилася радянська система, тож військові не готові до змін. Оболєнський звільнився й пішов у бізнес. Зараз його підприємницький досвід разом із досвідом Кожемяки значно допомагають розбудовувати «Хартію» як новітню бригаду. Від створення устрій у ній формувався за стандартами бригад НАТО. Наприклад, у командира — лише два заступники. Один із них повністю дублює функції комбрига, інший — начальник штабу. Цей підхід відрізнявся від звичного, коли кожна сфера (застосування підрозділу, постачання тощо) мала окремого керівника.

Оболєнський каже: долучився до створення ДФТГ зокрема через те, що побачив у формуванні цивільних добровольців, які не мають упереджень:

— Коли приїхали в Харків і побачили 100 цивільних, мої хлопці сказали: «Що будемо [з ними] робити?». Кажу: «Ви не розумієте, за цим — майбутнє». Тому що вони зараз прийматимуть усі наші знання як з чистого листа. І в цьому буде наш успіх. Так воно і вийшло. Уже через місяць ДФТГ «Хартія» прийняло свій перший бій. Це був дуже швидкий, цікавий досвід.

Перший виїзд згадує і командир 4 роти Роман. Під час підготовки добровольці тренувалися у спортивному одязі й не мали достатньо зброї на всіх. А перед самим виїздом на позиції навесні 2022 року в селі Руська Лозова, що на Слобожанщині, отримали необхідне укомплектування:

— Нам потрібно було разом із Національною гвардією зайти, закріпитися. І відбивати контратаки. Тобто ми зайшли, зачистка проходила. І вже займали оборону. Щодня, з ранку до вечора, кожні пів години нас просто утюжили: приїжджав танчик, відпрацьовував по нам, потім по черзі: міномети, танчик, артилерія. І оце було постійно. Такий був перший виїзд. На 10 днів.

Кістяк добровольчого натоді формування складався зі Всеволода Кожемяки, Ігоря Оболєнського, головного сержанта Олександра Ющенка (2024 року він загинув під час бойових дій) та інструктора Сергія Жабюка. Під час оборони Харкова навесні 2022 року з формуванням познайомився теперішній начальник штабу бригади Максим Голубок з позивним Альтаїр:

— У нас була співпраця. «Хартія» в мене безпосередньо як начальника розвідки угруповання військ Харків на той час виконувала задачу. Тобто для мене перше враження було, що люди вмотивовані, молоді. І наскільки все було організовано з такими підходами, яких на той час не було в жодному підрозділі. Це захоплювало.

Згодом залученість у військові операції стала більшою: ДФТГ брала участь у Слобожанському контрнаступі 2022 року. За спогадами командира бригади, «Хартія» тоді боролася поруч із більш досвідченими підрозділами, проте була значним складником операції, бо не відставала від них. Це стало можливо завдяки сильній мотивації:

— Усі були добровольцями, харківʼянами. Це люди, які бажали захистити свою державу й мати можливість бути дотичними, мабуть, до перемоги й до захисту не тільки Харкова. Під час наступу ми отримали завдання зачистити певне село. Воно було дуже близько до кордону, тому ДФТГ «Хартія» того часу було одним із перших, хто вийшов на кордон держави-противника. Хлопці дуже сильно мотивувалися, що добровольці, харківʼяни, які захищають державу в ДФТГ, зробили це. Що вони не зупинилися на поставленій задачі, а зробили більше.

Тому подальше перекидання «Хартії» на луганський, а згодом і бахмутський напрямки сприймалося як іще один етап у знищенні ворога.

З добровольців — у Національну гвардію

У Бахмуті ДФТГ тримало оборону з грудня 2022 року. І вже тоді командування «Хартії» розуміло, що формування може робити більше, воно готове до масштабування. Комбриг пригадує, що такий самий зворотний зв’язок отримували і від людей, не дотичних до їхнього ДФТГ:

— Під час оборони Бахмута, луганського напрямку, багато людей приїжджало й цікавилося: «Як це так? Добровольче формування? У вас є штаб? Нічого собі, а які у вас показники? Отак ви працюєте?». Після приїзду багатьох гостей була зустріч в Офісі Президента, де командування запитали: «Можете масштабуватися?» Кажемо: «Звісно, можемо». Тому що де не ставили ДФТГ «Хартія», всюди були тільки позитивні відгуки — від бійців до генералів. Це просто жорстка, кропітлива робота. Нам довірили можливість віддати більш ніж 5–6 тисяч людей у наше підпорядкування. Я вважаю, що це реально крута довіра.

14 березня 2023 року, у День українського добровольця, президент видав наказ про створення 13 бригади окремого призначення НГУ «Хартія». У той самий час деякі групи формування залишалися як добровольці в Бахмуті.

Згодом до бригади почали долучатися новомобілізовані, добровольці, переводилися бійці з інших підрозділів та бригад. За спогадами комбрига, у тих, хто вже мав бойовий досвід, він був негативний. Тож почалося злагодження й вибудовування довіри між командуванням та солдатами:

— У нас усе починалося на полігоні, і моя з головним сержантом бригади палаточка стояла завжди поруч. Тобто весь штаб починав разом. Заступники командирів бригад з кулеметом ходили разом із бійцями на заняттях з тактики. Треба, щоб боєць побачив, що командир робить те саме. Цим ми намагалися завоювати (і завоювали) довіру тих хлопців, які зайшли до нас. У їдальні офіцери їдять останні. Офіцери миються останні. Спочатку солдати, сержанти. Навіть у бані було так, що якщо гарячої води вже нема, то значить тебе не поважають, усю воду вихлюпали до тебе. Тому працювали разом.

Такі зусилля докладалися, щоб бійці розуміли: бригада — єдине ціле, у якого є певна місія і кожен до неї дотичний. Проте, за спогадами Ігоря Оболєнського, це відчуття зʼявилося не на полігоні, а після двох місяців, які бригада провела в Серебрянському лісництві. Там бійці побачили, що підхід командування «Хартії» працює, допомагає ефективніше виконувати завдання і зберігати більше життів, тож йому можна довіряти.

Щоб отримувати результат, у бригаді багато часу приділяють плануванню. Для цього користуються підходом Military Decision Making Process (MDMP), проводять планування у форматі воєнної гри. Щойно закінчується активна фаза бойових операцій, починають командно-штабні навчання, аналіз усього, що відбулося. Командир бригади помічає, що багатьом такий підхід не подобається. Але він дає свій результат. Адже візія «Хартії» — готувати військо. У цьому і допомагає MDMP:

—  Ми готуємося до наступних боїв, до іншої війни. Москалі ж нікуди не дінуться. Ні сьогодні, ні завтра, ні через 10 років. А в мене є маленький син, який, коли піде в армію, то, хочу думати, що в нову, якісну, людиноцентричну.

Планування займає значну частину діяльності «Хартії», тож є окремий відділ, який цим займається. Його начальник Антон Баєв із позивним Француз разом із підлеглими розраховує кожен процес, який відбувається у бригаді:

— Ми повинні змінювати локацію й десь займати нові рубежі, виходити, заходити. Згортання підрозділів в одному місці, хто за ким, куди виходить, який час, що бере, де буде базуватися, хто буде перший розвертатися, хто другий. Ці процеси треба планувати. І навіть заходи з оборони: потрібно розрахувати, де люди стоятимуть, які позиції будемо мати, які вогневі засоби на них стоятимуть, які напрямки, де, що і як.

За словами Максима Голубка, у бригаді також піддають сумніву всі озвучені наміри й пропозиції, щоб обрати оптимальні рішення:

— Ми розробляємо варіанти дій, оцінюємо кожен із цих варіантів, визначаючи всі можливі ризики з урахуванням того, а що буде, якщо нам це не вдасться? Щоб не було самовпевненості, що ми в будь-якому разі виконаємо задачу. І це дає нам можливість реально оцінювати стан під час виконання завдань і ведення бойових дій.

А щоб не залишати все лише у теорії, обов’язковий етап підготовки — відпрацювання можливих сценаріїв бою. У «Хартії» так роблять під час підготовки до будь-якої операції. Баєв пригадує спільний із ГУР штурм ворожих позицій. Тоді завдяки детальному плануванню командування розуміло особливості місцевості й поведінки росіян на ній. Ворог не очікував наступу, вважав, що техніка не зможе заїхати на потрібну ділянку, адже дорога до неї була замінована:

— Ми також це розуміли, але готувалися. Відправляли аеророзвідку, дивилися, виявляли міни. Знайшли та знищили 70 % — це прям окреме завдання було. Окремі люди знімалися зі своєї роботи й добу рухалися маршрутом на мавіку, дивилися, що де знаходиться. Інженери пішки пройшли цей маршрут. Тобто ми прораховували.

За спогадами Антона Баєва, завдяки такому підходу завдання вдалося виконати, до того ж результативно:

— 34 противника — «двохсоті», 23 — «трьохсоті». Ми зачистили, взяли під контроль сім вогневих позицій ворога, знищили позицію протитанкових засобів ПТКР (протитанкова керована ракета. — ред.). І одну гармату знищили під час забезпечення наших підрозділів. Тобто така якість планування дозволяє робити такі завдання з мінімальними ризиками. У нас було три легких «трьохсотих», яких ми спокійно евакуювали. Тобто це також було прораховано.

На думку начальника штабу Максима Голубка, «Хартію» також відрізняє те, що командування намагається доступними способами показати, що військо може бути ефективніше, тому запозичує практики роботи з персоналом з логістики, зв’язку та інших галузей:

— Ми ж не тільки НАТОвський стандарт враховуємо. Це розуміння кожним офіцером і сержантом його ролі. Ми намагаємося прописати всі процеси, які відбуваються в бригаді. Якщо немає процесу, то немає, що покращувати.

Ігор Оболєнський упевнений: майбутнє війни також за тими, хто вміло користується технологіями. На думку комбрига, українці в цьому мають перевагу, адже ми більш гнучкі. Лідери бригад зараз мають постійно навчатися, розробляти нові способи поводитися на полі бою, фактично вивчати те, чого ще немає і чого не можна навчитися з теоретичних матеріалів.

«Хартія» також застосовує новітні технології у своїй роботі. Наприклад, комбриг хотів би бачити на першій лінії оборони роботів, як могли б утримувати ворога й берегти життя бійцям. Щось подібне бригаді вдалося втілити на лиманському напрямку:

— У нас стояли такі вироби, як [роботизовані турелі] «ШаБля», кулемети, люди перебували за 100 метрів позаду, висіли дрони, їздили наземні дрони й мінували перед собою. Тобто 100 метрів фронту прикривали роботи. Коли противники намагалися атакувати цю ділянку, то думали, що там сидять люди. Коли вони, використовуючи боєкомплект, навіть долазили до тієї оборони, залазили в окоп, він був навмисно так викопаний, що вони не могли сховатися. А контратака, яку потім проводили бійці, тривала три хвилини. І ворога знищено, можна відновлювати лінію оборони.

На думку Оболєнського, у цьому і є завдання командирів нині — вивчати технології для наступного етапу війни. За словами Максима Голубка, «Хартія» у своїй роботі тестує найновіші розробки:

— У нас є велика наземна програма з роботизованих систем, і застосування повітряних дронів різного призначення. Не тільки FPV, ударних. Розкривати повністю не буду, але ця програма дуже велика. Основна задача була знайти людей, які будуть фанатично відноситися до своєї справи.

Для запитів всередині бригади також шукають технологічні рішення. Підполковник Антон Баєв згадує, що так почали реагувати на потребу мати актуальну інформацію по місцевості, адже звичайних мап було недостатньо. Так у «Хартії» з’явилися фотольоти:

— Почали знімати місцевість і складати знімки одне до одного, щоб з’явився так званий ортофотоплан. Ми зрозуміли, що це цілий напрям, який потрібно розвивати. Зараз ми робимо 3D-моделі місцевості. Причому якісно, де все відповідає своїм висотам, що дуже важливо під час планування. Цю 3D-модель кожен військовослужбовець може покрутити, змінити масштаб, побачити, які є реальні перешкоди.

Допомагає у впровадженні нових рішень і регулярна аналітика на кожному етапі. Є окремо підготовлені офіцери, які оцінюють операції. Працює IT відділ, який розробляє рішення для автоматизації збору й донесення аналітики для командирів. Антон Баєв вважає, що «Хартію» відрізняє не лише збір інформації, бо це робить кожна бригада, а також і її застосування для розуміння ворога:

— У більшості [випадків] ти приїздиш до когось, кажеш: «Де у вас противник?» Усі умовно це знають. [Питаю]: «Якими шляхами він ходить?». [Мені відповідають]: «Ну, десь отут». [Питаю]: «У котрий час він найактивніший?». [Кажуть]: «Ну, десь після обіду». Тобто це абстрактні відповіді, на яких ти не можеш робити висновки. Ми це зрозуміли, коли самі почали працювати, бо тоді бригада реагувала на дії ворога. Головна задача, яку ми ставили перед собою — це навчитися грати на крок уперед від противника. Як це зробити? Ми почали збирати все, що могли зібрати про нього. Почали вивчати його поведінку.

Максим Голубок помічає, що ворог також покращується, тож завдання військових — постійно знищувати російську військову систему й на кожну дію знаходити протидію, якою б технологічною вона не була:

— На даний час у хлопців, дівчат, які мають великий досвід роботи в ІТ, їхній мозок, комп’ютер, ноутбук — це їхня зброя. Автомат убиває, а комп’ютер робить так, щоб автомат убивав. Тобто ми залюбки запрошуємо всіх хлопців і дівчат, які вміють це робити, до наших лав.

Начальнику відділу планування Антону Баєву подобається працювати з такою технологічною командою:

— Вона на 70–80 % складається з цивільних людей. Тобто це не кадрові військові. Здавалося б, що для мене це може бути погано, але навпаки, я з цими хлопцями працюю, отримую одне задоволення. У них круті ідеї, своє бачення, вони більш технічні, ніж я. Вони дають такий поштовх, де я трошки забуваю, що я реально в армії, і де все «паралельно і перпендикулярно».

Підготовка — гарантія бригади

Станом на весну 2025 року «Хартія» тримає оборону на північ від Липців поблизу Харкова. Тут противника вдалося відтіснити на кілька кілометрів. Командир 4 роти Роман Ліховецький з позивним Коуч вважає, що зараз на цій ділянці особливо складно через погоду й пору року:

— Листя опало, дуже багато пожарів, багато відкритих ділянок. Кожен твій рух спостерігають ворожі дрони, одразу на тебе наводяться міномети, летять скидами. Тому всі ці переміщення дуже тяжко даються. А далі, думаю, буде ще гірше.

Одна з особливо разючих речей на цьому напрямку — кількість мертвих російських солдат. За відчуттями Романа, у посадках постійно є трупний запах. Проте до такої російської навали звикли з попереднього досвіду у Вовчанську:

—  На ті рубежі, на які заступила рота разом із десантниками, росіяни далі не пройшли. На цьому наступ їхній зупинився. У мене є боєць, який там був кулеметником. Він сам десь роту положив. Вони вчотирьох були в одному будинку. У них там 18 чи під 20 трупів навколо будинку лежало.

У «Хартії» розуміють: війна буде довгою. Саме з цією думкою бригада постійно розвивається. Наприклад, нині один із напрямів роботи — інтернаціональні підрозділи. Комбриг вважає, що військова справа згодом стане більш затребуваною професією, яку потрібно буде активніше опановувати, тож для цього потрібні люди. Ними можуть бути й іноземці, які готові захищати Україну.

Ще один напрям — робота з цивільними. За словами сержанта Вахтанга Кіпіані, саме від тих, хто залишається в тилу, залежить підтримка як бригади, так і сил оборони загалом. Тому важливо, щоб цивільні були залучені у процес війни й розуміли, що відбувається. Для цього бригада запустила «Радіо Хартія», проводить публічні заходи в Харкові з обговоренням того, як ми можемо вплинути на розвал Росії:

— Працюємо з цивільним населенням, бо нам потрібна допомога фінансова, організаційна, психологічна. Зрештою, потенційно кожен вільний цивільний громадянин — завтрашній хартієць. Чим більше людей поза нашим військом, поза Харковом, поза нашим середовищем будуть знати, що в «Хартії» окей, то менше буде проблем у наших рекрутерів.

Щоб приваблювати добровольців, бригада акцентує на своїй головній гарантії — підготовці. Відбувається вона у два етапи: місяць бійці проводять на полігонах Нацгвардії, місяць — на власних полігонах «Хартії». Часом програма підготовки новобранців може дублюватися. За словами Кіпіані, це потрібно ще й для того, щоб командування роздивилося сильні сторони рекрутів і знайшло ефективне застосування для їхніх навичок:

— Мені подобається, що «Хартія» — це місце, де домовленості виконуються. Це не ідеальна система, само собою. Це люди, це війна, це потреби, які часто вище нашого розуміння. Солдат не може розуміти те, що розуміє полковник. Тому ми довіряємо нашому керівництву, яке визначає, хто де потрібний, на якій позиції. Якщо людина працює ефективно, то її заохочують, підіймають у званні, вона отримує нагороди. Якщо людина не ефективна, її пересилають туди, де вона буде більш ефективна. Це нормально.

Вахтанг Кіпіані, який у «Хартії» працює з системою підготовки військових, також акцентує, що цей процес не може обмежуватися фізичними аспектами. Критично важливо, щоб бригада діяла злагоджено, і кожен розумів, для чого і де перебуває. Для цього Кіпіані проводить дискусії, лекції з бійцями на історичну тематику:

— Треба показувати, що ми можемо бути не проти когось, але ми маємо бути за своє. Тоді люди розуміють, що значить Україна — це трошки більше, ніж «я звик». Тобто ми воюємо не за Донецьку область, не за Харківську область, ми воюємо за Україну. І тому героїчні закарпатські, львівські, тернопільські, одеські бійці воюють на сході за всю Україну. І якби кацапи напали на землю Одещини, то ясно, що чернігівці чи волиняки робили б те саме там. Оце є одна країна.

Щоб це розуміння закріплювалося, бригада також проводить соціальну роботу. Є кол-центри для рідних військовиків, пораненим допомагають із лікуванням, за потреби шукають волонтерів, наприклад, для допомоги з протезуванням. Начальник штабу Максим Голубок упевнений, що такий підхід працює краще, ніж примус:

—  Ми будуємо в людей таке відношення,  щоб у людей була власна мотивація. Не з точки зору примусу. Примушення, з одного боку, результативне. З іншого, у людини починається внутрішній опір. Тобто наша задача — вмотивувати, розказати, чому це важливо. Тому що сьогодні це Харків, Покровський район або Курахове, а завтра це може бути інший район. Багато кажуть: «Та ми не з цього району, а це не наш». Ні, це наша земля, це єдина Україна. 

Це допомагає також формувати традиції бригади. Робити це швидко дуже складно в умовах активних бойових дій. Командування «Хартії» створило спеціальну книжку для сержантів, яка в майбутньому стане повноцінним описом ідеології бригади й допоможе кожному бійцю розуміти її місію, як пояснює Вахтанг Кіпіані:

— Це брошура, книжечка написана чотирма людьми: полковником Оболєнським, Всеволодом Кожемякою, Антоном Дробовичем, який очолює* Інститут національної пам’яті, і тоді ще не мобілізованим, але фактично волонтером «Хартії», поетом, письменником, музикантом Сергієм Жаданом. Фактично, ця книжка — це формування певного культу воїнського, і дисципліни, і порядку, і самоповаги. Тобто там є різні-різні невеличкі глави, які зараз доповнюють.

У майбутньому ця книжка має допомагати бійцям розуміти місію і завдання «Хартії», дізнаватися про значення символів бригади тощо. Стати певною інструкцією, з якою буде легше орієнтуватися й налагоджувати зв’язки з побратимами.

Незважаючи на всі успіхи, «Хартії» бракує ресурсів для активнішого внесення змін — часу і людей. На думку Вахтанга Кіпіані, з останнім мають відбуватися зрушення, адже так чи інакше всі будуть дотичні до війни:

— Уся нація повинна бути мобілізована робити на перемогу, в інтересах армії. Ти, скажімо вихователька в дитячому садочку. З дітьми можеш говорити про війну — і маєш говорити.

Людського ресурсу не вистачає й на полі бою. Начальник штабу Максим Голубок дивується, коли бригаді закидають, що вона не воює, бо втрати особового складу у «Хартії» порівняно менші. Адже за цим стоїть нерозуміння, що бригада робить все, щоб зберегти особовий склад:

— Ми не можемо собі дозволити втрачати людей, яких ми навчали вбивати противника, просто так.

Військових, які багато місяців провели в зоні бойових дій, часто немає ким замінити. Вони втомлюються, втрачають фізичну і психологічну форму. Хтось має прийти на зміну, доки не прийшли росіяни, вважає Кіпіані. Історик підтримує думку, що це мають бути молоді люди:

— Якщо ми програємо війну, то ваша освіта буде до шмиги. Ви в кращому разі втечете в Польщу, в гіршому — будете студентами якогось федерального руского університета і працюватимете на [ворожий] ВПК (військово-промисловий комплекс. — ред.). Або вас просто мобілізують у загони, які будуть далі штурмувати Варшаву або Вільнюс.

Розвідник із позивним Боксер, який долучився до «Хартії» ще у віці дев’ятнадцяти років, також вважає, що саме молодь має воювати. Для себе він зрозумів, що воює за власну країну:

—  За свою націю, за своїх батьків, за своїх майбутніх дітей, які, дай Бог, будуть. Та за все, шо мене окружає. За дерева, за землю, за всьо, що пов’язано з Україною. За саму Україну.

Є й ті, кому вже важко сподіватися лише на мотивацію. Наприклад, командир відділення технічного забезпечення Андрій відчуває, що війна для нього стала звичкою:

—  Не так мотивація, як привичка. Воно вийшло в привичку. Я маю зробити так, щоб воно працювало. Ну, і робиться. Якось вже трошки погасла ця іскра.

Але військові обирають залишатися на своєму місці, бо прийняли свій шлях у силах оборони, як Вахтанг Кіпіані:

— Чи я думав, що це буде три роки — ні. Чи мені тут подобається — ні. Чи я маю тут бути — так. Чи я в якийсь момент починаю отримувати кайф від того, що роблю — так. І це не протилежні речі. Так, я би хотів бути деінде, але оскільки я вже тут, то я максимально активно працюю на те, щоби принести користь.

Якою б виснажливою не була війна, вона має й певні позитивні сторони для розвитку армії. Підполковник Антон Баєв упевнений, що бойові дії дали українському війську шанс на нове життя:

— Такої великої кількості розумних людей в армії не було ніколи. Не хочу нікого образити з військових, які давно служать, але, думаю, вони мене зрозуміють. Ми отримали великий потік людей — розумних, зі своїм баченням. Наша армія зробила великий крок уперед із питання цифровізації. Це навіть не обговорюється.

На думку комбрига «Хартії», кожному з нас варто докладати зусиль:

— Ми вже з вами стали кращими. Доказали, що маємо право на існування. І ми вигризаємо це далі. Наша задача — підготувати умови, щоб наше нове покоління захищало і пропагандувало, що Україна — це найкраще. Можливо, ми з вами не побачимо перемоги, нічого страшного. Зато ми бачимо покоління наших дітей. Для них уже москалі — це ворог. У них немає альтернативи. Тому ми вже успішні. Ми вже перемогли. Залишається просто час. І розумне використання всіх наших ресурсів.