Ярослав Ажнюк: «Україна має шанс стати Оборонною долиною»

Відповіді на ці й інші питання шукали у ґрунтовній розмові з Ярославом Ажнюком — українським підприємцем, співзасновником компанії Petcube, а нині засновником мілтек-компаній The Fourth Law і Odd Systems, які розробляють технології для покращення цифровізації системи, з якою ми працюємо на фронті.

Україна — центр оборонних технологій

— У квітні 2026 року у фейсбуці ти дуже різко розкритикував лайливий неймінг деяких технологічних систем. Чи означає це, що підхід через гумор не має права існувати в Україні?

— Я переконаний, що такий підхід точно має право на життя, але це ж питання смаку. І мені здається, що смак — це, з одного боку категорія доволі суб’єктивна, а з іншого — первинна для всієї людської світобудови. Тож коли така назва одна, то це дотепно. Утім коли люди починають перебирати слова з переліку всіх відомих їм матюків і думати, як обіграти їх у назві дрона, то це вторинно й виглядає для мене як несмак.

Вважаю, що коли в нас є можливість закласти в назву якийсь зміст, то цим шкода не скористатись. І називати нову зброю чи тривіальними словами, наприклад, «Ластівочка», «Яструб», чи такими самими тривіальними матюками або похідними від них, — як на мене, ми можемо краще.

Наші засоби називаються на честь шістдесятників і діячів Розстріляного відродження. Це ударні дрони «Лупиніс», «Стус», дрон-ваговоз «Теліга», дрони-перехоплювачі «Горська», «Зеров», тепловізійні камери «Курбас» і денні камери «Світлич». Кожна з цих назв не лише нагадує нам про когось із видатних українців, яких совєтська влада хотіла закатувати і знищити, але також певним мнемонічним і гумористичним чином підказує те, що робить той чи той засіб.

— Чим люди нової підприємницької генерації, яка зараз народжується з мілтеку, відрізняються від тих, хто був на початку 2000-х і 2010-х?

— Думаю, більшість продуктових, технологічних, IT-компаній усе-таки виникли з початку 2010-х років: і Grammarly¹Grammarly (тепер Superhuman) — українська онлайн-платформа на основі штучного інтелекту для покращення продуктивності і комунікації., і Petcube²Petcube — український бренд, який виробляє ґаджети для дистанційного нагляду за домашніми тваринами., і Reface³Reface — українська мульти-продуктова компанія, що створює продукти навколо ШІ., і AJAX⁴AJAX — українська охоронна система бездротової сигналізації для дому й бізнесу. туди ж. Чимала частина людей, які зараз очолюють провідні українські дефенс-тех компанії⁵Defense technology (з англ. оборонні технології) — індустрія, що розробляє інноваційні рішення для національної безпеки, розвідки та ведення бойових дій., взагалі не планувала ставати підприємцями, але стала, бо треба було. Так само, як люди, які пішли у військо добровольцями: величезна частина з них — це не кадрові військові, і ті, хто зараз очолюють передові частини — це люди, які пішли в тероборону, і не готувалися до цього. Дуже подібний феномен бачимо у військовому підприємництві.

— Українське суспільство готове сприймати оборонний сектор як прибутковий чи є певна культурна ворожість до цієї ідеї?

— Думаю, більшості українців зрозуміло, що капіталізм є однією з найпотужніших сил у світі. Ми точно бачимо уроки історії протистояння Радянського Союзу і Західного світу, коли капіталізм переміг планову економіку. І навіть у порівнянні сучасного Китаю і Сполучених Штатів Америки: Китай декларує себе комуністичним, але насправді його економіка працює за капіталістичними принципами.

Якщо хочемо прогресу, найефективніший спосіб досягти змін у світі — через капіталістичну систему. І це шлях, яким пішла українська держава, коли сталося повномасштабне вторгнення. Зараз можемо сказати, що це був правильний підхід. Адже якби тоді держава не дорегулювала виробництво зброї, дронів й інших виробів, то ми б сьогодні були в значно гіршій ситуації. Як результат, з’явилися десятки компаній, які стали доволі великими успішними бізнесами.

Україна має шанс стати Оборонною долиною — за аналогією з Кремнієвою долиною у Сан-Франциско, де світовий центр технологічних інновацій, або за аналогією з Флоренцією Доби Відродження. Сюди зараз з’їжджаються з усього світу люди, щоб дізнатися, розібратися, стати учасниками створення оборонних технологій майбутнього. Це нагода, яка випадає раз на століття — стати світовим центром чогось.

І, як правило, це виникає там, де є певна асиметрія, де ми маємо щось таке, чого ніхто інший не має. Тому в нас сформувалося покоління людей з унікальною натренованою нейромережею в голові щодо всіх речей, які стосуються сучасної війни. І це дуже складно повторити будь-де. Навіть коли бойові дії припиняться, ці люди залишаться. Це наша величезна перевага, а капіталізм — найкраща форма, як це використати.

— У США зараз сформувалася певна бульбашка ШІ-компаній, де стрімкий найм, непропорційно великі зарплати порівняно з іншими індустріями. Чи можна сказати, що ми щось схоже бачимо в Україні з мілтеком¹¹Мілтек — скорочена назва, утворена з англ. словосполучення Military Technology — військові технології.?

— Вважаю, що мало яка інша сфера діяльності може дати стільки користі від мого долучення до неї, як оборона. І якщо ми не вирішимо оборону, то жодні інші речі не будуть мати значення, тому що в нас не буде українських міст і вулиць, щоб їх перейменовувати, не буде наших людей, щоб разом із ними робити прекрасні проєкти. І в цьому сенсі, я вважаю, що оборона є важливішою навіть за ШI.

Для мене та інших людей, які працюють у цій сфері, очевидним є факт, що 2023 року глобальні оборонні технології увійшли в нову еру — дронів і програмного забезпечення. Це був перший рік, коли системно і масово почали використовувати FPV-дрони на фронті, і зросла кількість використання інших типів дронів. Тому весь світ буде переозброюватися наступні 10–20 років, незалежно від глобальних подій. Людство розуміє, що якщо ми не перейдемо на новий рівень, то будемо як тубільці з луками, проти яких йдуть військові з мушкетами й аркебузами. І в цьому сенсі Україна є на вістрі цієї інновації.

Вплив мілтеку на інші сфери

— Українська культура під час війни дуже загрожена попри те, що ми бачимо величезний сплеск. Коли український мілтек буде фінансувати її?

— Мені здається, це потроху відбувається. І в якомусь сенсі навіть добре, що воно не є дуже видимим. Тому що це якраз і свідчить про відсутність її транзакційності. Я знаю, що низка підприємців фінансують ті чи ті сфери в культурі, освіті, науці.

Гадаю, шлях до того, щоб такого досягнути, нетривіальний. Тобто це не один крок, а більше про те, щоб зрозуміти, як працює багатство, капітал, людське его. Нам потрібно старатися будувати таке суспільство, в якому високо цінують людей, які докладають реальних зусиль для того, щоб зробити світ кращим, і навпаки засуджують тих, хто діє виключно у власних інтересах. Думаю, що ми як суспільство йдемо в цьому напрямку цілком успішно.

— Це відповідальність підприємців чи громадських організацій?

— Я би посторонився від того, щоб вказувати бізнесу, що це їхня відповідальність. Тому що ми ж про свободу. І в цьому сенсі людина сама має визначати свою відповідальність.

Коли ми як суспільство винагороджуємо якісь речі, які нам подобаються, то его тих представників суспільства, які можуть собі ці речі купити, звертає на це увагу. І якщо українське суспільство говорить, що класно фінансувати музеї, то топ українського «Форбсу»¹³Форбс — один із найвідоміших американських фінансово-економічних журналів, відомий рейтингами успішних дієвців. починає фінансувати музеї, можливо, навіть сам для себе не усвідомлюючи до кінця, як так сталося. Україна має чудові традиції — від Ярослава Мудрого, який фінансував освіту, до Терещенків¹⁴Терещенки — видатний український рід промисловців, землевласників та меценатів XIX — початку XX ст. і до нашого часу. Тому думаю, що тут все буде добре.

— Зараз ти живеш і працюєш у Києві. Наскільки він змінився за останні кілька років і як оборонка вже впливає на це місто?

— Мене досі щоразу захоплює, коли заходиш в черговий заклад, ресторан, кафе, сідаєш — і за сусіднім столиком говорять про дрони, перехоплювачі, снаряди, ще про щось таке. І це потрібно максимально використати. Однак не Києвом єдиним. Тобто дуже багато відбувається в Харкові, Дніпрі, Львові, Миколаєві. Але, звичайно, Київ є центром. І, ймовірно, залишиться таким центром надовго. Ще на десятиліття це буде глобальний світовий центр оборонних технологій. Уже немає шляху назад.

— Що б ти сказав тим, хто зараз думає про повернення в Україну, але таки має сумніви, і вважає, що великі можливості — за кордоном?

— Україна — це східний фронтир західної цивілізації. Тут зараз відбувається все найцікавіше, що є у світі. Ба більше, відсоток новизни на одиницю населення вищий, ніж будь-де. Тобто цікаві нові ідеї в абсолютно різних сферах — від моди до науки, культури, підприємництва, міського життя, побуту і так далі. Київ значно глибше, зокрема завдяки давній історії, порівняно зі США. Тобто тут є новизна не лише у сфері стартапів, а й у сфері кулінарії або моди, або музики, або мистецтва. І, гадаю, що для розумних людей, які цікавляться світом і всіма його проявами, це надзвичайно цікава річ.

Нам необхідно працювати над тим, щоб повертати сюди якнайбільше людей, які нам близькі, які нам подобаються, які класні. І, знову ж таки, не думаю, що для українців характерно сторонитись чужого. У сучасній українській історії чимало людей, які, можливо, не є українського походження, але є ключовими для української держави: Георгій Ґонґадзе¹⁷Георгій Ґонґадзе (1969–2000) — український журналіст картвельського походження, вбитий за викривальні матеріали про тодішню владу., родина Найємів¹⁸Йдеться про журналіста Мустафу, адвоката Масі та культурологиню Маріам., Вахтанг Кіпіані¹⁹Вахтанг Кіпіані (нар. 1961) — український журналіст картвельського походження, історик, публіцист та громадський діяч, військовослужбовець бригади «Хартія».. Тому нам потрібно ставати таким магнітом і для українців тут, і для діаспори, і для тих, хто виїхав.

Захист своїх технологій у капіталістичній гонитві

— Brave1 дав сильне підсилення для мілтек індустрії 2023 року. Як ти бачиш зміну ролі цієї ініціативи, її вплив сьогодні такий же масштабний?

— Brave1²³Brave1 — державна ініціатива з розвитку оборонних технологій. — абсолютно феноменальне явище, яке я бачив, як зароджувалося, і тоді ніхто не міг уявити, наскільки успішним це може стати, але було відчуття, що потрібно щось таке робити. Brave1 став кластером оборонних технологій, це надзвичайно впливове і динамічне місце, яке поєднує оборонні компанії, починаючи від наймолодших до найвпливовіших і найпотужніших. І це один хаб, в який стікається інформація звідусіль, там вона вариться і потім виходить назовні. Операційна складність усього цього поля неймовірна. І те, що така порівняно невелика організація змогла тут стати дієвим áктором — це величезний успіх, і закордонні партнери вчаться цьому диву і стараються зрозуміти, що і як.

Як вона буде еволюціонувати і як її роль, можливо, потрібно буде перевизначити, коли гаряча фаза війни закінчиться, — це дуже велике питання. Можливо, Brave1 сам не знає на це відповідь. Але я впевнений, щось придумаємо.

— Успіх проєктів, компаній, організацій в різних сферах України дуже часто тримається на персоналіях, а не великій системі. Як підприємець у своїй екосистемі — як ти це відчуваєш?

— Не бачу в цьому жодної проблеми, це природній стан речей. Ми зараз говоримо в категоріях «індивідуалізм–колективізм». Усі люди народжуються з однаковим плюс-мінус тілом, мозком, але результати їхньої діяльності відрізняються. Капіталізм натхненний індивідуалізмом, а комунізм — колективізмом. І ми бачили, яка з цих систем краще працює.

Тому, слава Богу, що в нас таке суспільство, де індивіди можуть себе проявити і зробити певний позитивний вплив на суспільство. На жаль, він може бути і негативний також, але в нас є певні важелі, щоб негативний зупиняти, а хороший заохочувати. Я думаю, що в тих суспільствах, які я спостерігаю, в першу чергу з успіхом корелює свобода й індивідуалізм, а з неуспіхом або з застоєм (можна казати про Європу, що вона більш соціалістична) — там всі, доки не порадяться, доти не ухвалять рішення. В принципі, не те, щоб зараз це виглядало успішним суспільством.

— Нещодавно на нашому каналі Ukraїner W військовий Роман Сініцин в інтерв’ю сказав, що в України зараз фактично крадуть технології. Наскільки ця ситуація насправді критична?

— У нас був етап, коли влада не бачила спочатку того потенціалу експортного, який виробники бачили, починаючи навіть з кінця 2023-го. Усе, що ми переживаємо — це неприродня, нереальна ситуація. Масштабувати військо, перебудувати державу, економіку, фінанси, систему управління, взаємодію з західними партнерами, особисту безпеку для людей, які керують державою, — це надзвичайно складна історія.

Така сама складність в підприємствах, які масштабуються зараз за два роки. Це стрімке зростання в багатьох вимірах. І тому взагалі немає жодних питань до держави, чому вони у 2023 році не відкрили експорт. У 2025-му ми зрозуміли, що створили щось потрібне у світі. Хоча я вважаю, що досі ми до кінця не усвідомлюємо, наскільки це тектонічний зсув. 

Зараз з’явилися деякі варіанти, як-от Build with Ukraine, коли українські компанії разом із якоюсь західною домовляються про спільну побудову виробництва в одній із західних країн, але все, що там вироблено, буде постачатися лише в Україну. Є історія, коли просто українські оборонні компанії структуровані так, що є західні компанії материнські, і українські компанії дочірні. Наприклад, Swarmer чи U-Force, які структуровані міжнародним чином.

Щодо експорту, у нас є певний унікальний актив і традиційно торгівля зброєю, оборонними технологіями. І зараз, я думаю, що президент і влада стараються зрозуміти, що ми можемо виторгувати за ці речі. З іншого боку, якщо бачимо, що нам не вдається або що ми використали максимум з точки зору політичних торгів, то критично важливо перевести це на економічний рівень і дати можливість корпораціям та бізнесам працювати. Якщо цього не робити, то неприйняте рішення — це також рішення, і воно має наслідки. Відбувається вимивання цих технологій, і Україна від цього втрачає.

Як на мене, здоровим рішенням було би створення певного формату корпорацій з низкою європейських країн-партнерів і зі США, в якій український регулятор має слово щодо того, як ця технологія може продаватися і розповсюджуватися по світу, а українська податкова може претендувати на частину податку на прибуток у цих корпораціях.

— Ти дуже часто говориш про розвиток наших автономних систем, що вплине на стратегію мислення й управління війною. Наскільки в цьому аспекті змінюється парадигма війни і роль людини в ній?

— Це перша в історії людства війна, де програмне забезпечення має дуже прямий вплив на поле бою. Сам факт є революційним, тому що на відміну від металу, програмне забезпечення може поширюватися блискавично. Ми йдемо в тому напрямку, коли буде кілька дуже масових систем, які отримуватимуть програмне оновлення і принципово нові функції.

Якщо ми туди прийдемо першими, то ворогу доведеться так чи інакше, якщо не капітулювати, то точно сісти за стіл переговорів. І в цьому сенсі це гонка, яку не можна програти. Для цього потрібна здорова екосистема і фінансування, але також і розуміння на всіх ланках, наскільки ці технології важливі і проривні. Так само може еволюціонувати захист чи ворожа атака. І в цьому сенсі нам потрібно розробляти ці технології на всіх напрямах.

ШІ-лихоманка у світі

— Чи не здається, що час, який витрачається на обговорення етики, майбутнього, страхів і загроз щодо ШІ на Заході, насправді є комплексом або синдромом суспільства привілейованих? Адже Китай і Росія сприймають це як інструмент завоювання світу.

— Думаю, що десь так і є. Попри те, що 2017 року Росія прийняла свою доктрину штучного інтелекту, ми поки що не бачимо звідти глобальних передових проривів у цій технології. Те, що зараз Росія робить, трошки виглядає, як той робот на їхньому шоу, який кудись мав йти і падав. Але ми не повинні розслаблятися через це. Найгірше, що можна зробити, це недооцінити ворога. І вони в цій сфері працюють. Там є багато розумних, на жаль для нас, людей.

За Китай я також турбуюсь. І, думаю, потрібно докладати всіх зусиль, щоб він залишався нейтральним до нас, наскільки це можливо.

Зрозуміло, що Китаю потрібна слабка Росія, але також йому потрібна слабка Європа і США. Але він, я вважаю, має всі шанси очолити гонку штучного інтелекту. У першу чергу завдяки тому, що вони обігнали світ у темпах виробництва електроенергії. А це один із ключових ресурсів, який є обмежувальним фактором для розвитку ШІ.

Заходу потрібно буде добряче напружитися і об’єднатися, щоб мати здатність протистояти Китаю. Скоріш за все, це буде за сценарієм, коли Китай усіх обжене, тоді всі усвідомлять, в якій неприємній і складній ситуації вони опинились. Тому тут варто турбуватись за те, що Китай розробить певні технології і буде мати бажання поділитися цим із Росією.

— Чи можна в ШІ закласти демократичні цінності для того, щоб він не ставав вправним інструментом у руках тоталітарних лідерів?

— Ні, не можна. Будь-яка технологія не є питомо доброю або злою, вона може бути використана як на користь, так і на шкоду. Інша справа, що у великих мовних моделях є неусвідомлені упередження і ухили, які мало хто фільтрує і які з’являються там в результаті того, що ці моделі навчаються на всіх текстах людства. Уже сама людська цивілізація в теперішньому стані залишила по собі ці сліди, які тепер проникають в ці мовні моделі. Тому вони, по суті, є створені людьми і «вбирають» всі наші чесноти і вади.

З іншого боку, є також виклики, які називають отруєнням даних. Це коли уряди тих чи тих країн свідомо починають створювати великі масиви даних, розміщувати їх в інтернет так, щоб майбутні мовні моделі, які будуть на них навчатися, вбирали ці дані всередину і формували свої погляди певним чином. Є спроби якось огородити ці моделі від такого впливу, але вони будуть успішними, лише якщо про них думати в парадигмі тих самих мовних моделей. Тобто не можна захиститись від цього, перелічивши набір тем, щодо яких треба правильно думати.

Імовірно, будуть штучні інтелекти, які використовуватимуть для того, щоб захистити дані від негативного впливу. Але до кінця ця проблема не є детерміністичною, і не можна сказати, що вона точно вирішена. Це ті самі питання про те, що є добро і зло, в якому контексті, суспільстві і так далі. І схоже, що так воно і буде ще не один десяток років.

— Якщо сьогодні ШІ будуть тренуватися на спрощеній мові, якою ми користуємося в соцмережах, чи не загрожує нам певна нова лінгвоцидна цифрова колонізація мови?

— Я насправді відчуваю тільки позитив для мов, у тому числі загрожених, від технологічного зростання. Ми бачимо, що завдяки тому, що інтернет і технології демократизують доступ до інформації, вони по факту навпаки зшивають суспільства і дозволяють не лише зберегти, а й примножити її і розповсюдити з нульовою вартістю.

І у спільноті передових світових вчених, які розвивають штучний інтелект, зараз навпаки панує консенсус, що для майбутніх викликів у цьому питанні нам критична залученість не лише технарів, а й людей із досвідами з найрізноманітніших сфер людської діяльності, щоб усвідомити потенційні загрози і підготуватися до них. І мови — це просто частина цього питання. Впевнений, що загрожені мови лише виграють від цих всіх речей. З іншого боку, воно само собою не стається, потрібні зусилля конкретних людей, для яких ці речі важливі й дорогі.

Інститут мовознавства працював над корпусом текстів української мови, який зараз використовують для навчання українських мовних моделей. А ці речі є ключовими для національного суверенітету, щоб ми могли мати мовні моделі, які відображають наш погляд на реальність, на історію, на справедливість і так далі.

І цей цифровий суверенітет — це доволі нове поняття, але воно буде визначальним для цього століття.

Вплив великих бізнесів

— Ти один із найбільших адвокатів відмови від російського телеграму. Який прогрес цієї історії за останні кілька років?

— Телеграм — це такий троянський кінь у кишені більшості українців. Зрозуміло, що це сервіс, зроблений росіянином, який є офіцером, випускником Академії ФСБ за спеціальністю «Психологічна війна і пропаганда». Коли почалася повномасштабка, мене збентежило те, наскільки сильно зросла популярність телеграму. В якийсь момент я не витримав і написав колонку на «Українську правду» про це, що спричинило хвилю обговорень. У результаті з’явилася невелика дослідницька спільнота, яка називається «Кремлеграм». Вона був покликана зібрати докупи факти і пояснити суспільству зв’язки телеграму з Росією і те, що існує величезна ймовірність, яка прямує до ста відсотків, що цей застосунок — під впливом ФСБ.

Однак так склалось історично, що телеграм став інфраструктурною одиницею для українського суспільства, так само як «Приватбанк» свого часу. Для людей це зручний канал отримання інформації. Єдина проблема, що за цим сервісом стоїть російська держава, люди, які не є друзями України. Засновники говорять, що телеграм — найбільш захищений месенджер, найбільш вільний, що є, безумовно, повною брехнею. Та українське суспільство робить вибір продовжувати користуватися ним. Але, як на мене, факти просто незаперечні, що ймовірність повної підконтрольності телеграму російській верхівці є настільки високою, що це абсурдно для українців продовжувати використовувати його.

— У чому ризик накопичення капіталу Ілона Маска? Як ти оцінюєш його вплив на світову демократію?

— Маск один із найвидатніших винахідників, бізнесменів в історії людства. Його вплив великий, але він не всесильний. Як і багато видатних людей, Маск не є абсолютно добрим чи абсолютно поганим. Наше суспільство схильне демонізувати людей за ті речі, які нам не подобаються, і навпаки створювати кумирів із тих, хто нам подобається.

Маск абсолютно видатний, у нього треба вчитися як у підприємця й винахідника. Зараз вони (компанія Tesla. — ред.) працюють над людиноподібними роботами. Переконаний, що це буде велика сфера економіки, яка дуже сильно розвиватиметься. І над цим ми також починаємо працювати в Україні. Але не можемо закривати очі на ці речі й відкидати Маска тому, що він займає антиукраїнську позицію.

Великі бізнеси зараз мають часто не менший вплив, ніж окремі держави.

Тут треба мислити про це в категоріях дипломатії і в категоріях економічної співпраці. І, на щастя, Михайлу Федорову²⁵Український підприємець, із січня 2026 року — міністр оборони України. До цього — міністр цифрової трансформації України. Відомий зокрема тим, що ініціював електронний сервіс держпослуг «Дія». вдалося домовитися з Маском про те, щоби фактично заборонити використання росіянами Старлінків²⁶Starlink — глобальна супутникова система компанії SpaceX Ілона Маска для доступу до інтернету в місцях, де відсутній кабельний або мобільний зв’язок.. Це мало величезний вплив на фронт і є складовою того перелому, який стався на фронті в першому півріччі 2026-го.

Вплив Маска точно буде значним у сферах роботизації і роботизованої трансформації світу. Це щось, що нас чекає точно в найближчі кілька десятиліть. Схоже, що в якийсь момент стане економічно привабливим розміщувати на орбіті електродата-центри, тобто це поєднання процесорів, які обробляють інформацію для штучного інтелекту, із сонячними панелями, які значно ефективніше працюють в космосі і дозволяють перетворювати фотони на корисну інформацію, яка передається на Землю без втрат. Саму електроенергію з навколоземної орбіти передавати на Землю без втрат ми поки що не навчилися, але інформацію — навчилися, і коли інформація у вигляді цих токенів є грошима, — це дуже вигідна модель.

Тому нам тут треба поводитись мудро, дипломатично, шукати методи впливу на Маска і на його позицію. Він відомий тим, що уміє змінювати свою позицію, і нам просто потрібно розбиратися в цих речах, розуміти, де чий інтерес, де чия вигода, і старатися це змінити.

— Про яку Україну майбутнього мрієш?

— Думаю, що Україна в цьому столітті може бути однією із провідних країн світу, бо створює для світу те, чого він зараз найбільше хоче — безпеки. І ми, зазирнувши в цю прірву, стали сильнішими й дуже багато навчилися. І з точки зору освіти, науки, технологій маємо дуже великий потенціал дати світові.

Разом із тим, світ не є україноцентричний, і нам не можна в цю пастку потрапляти. Треба брати все найкраще ззовні, навчатися всьому найкращому і свого не цуратися. Майбутнє дуже чудернацьке, дуже несподіване, але ми маємо абсолютно всю енергію, весь інтелект, весь потенціал для того, щоб його максимально розкрити і проявити. І майбутнє не є написане в якійсь книжці — ми його створюємо. Я думаю, що майбутнє — світле.

Жоден песиміст ніколи нічого хорошого не зробив, мені здається. Світом правлять оптимісти і вони його і створюють.

Деякі погляди героя можуть не збігатися з думкою редакції Ukraїner.