«За інженерів конкурують усі». Як працюють українські виробники дронів?

Ігор Федірко з 2014 року допомагає війську з технологічними рішеннями, він співзасновник військової школи «Боривітер», благодійної організації «Волонтерська оптична лабораторія», яка ремонтує оптику та дрони для Сил Оборони України, благодійної асоціації «Helpua.ch», що допомагає постраждалим від війни, Combat.ua тощо. Раніше працював у державному секторі: був радником міністра з питань стратегічних галузей промисловості України, а також заступником директора ДП «Укроборонсервіс» з гуманітарного розмінування. 

Ця розмова дасть розуміння, як стався бум виробництва дронів і чому він був неможливий раніше, пояснить умови, в яких працюють українські виробники та чому далеко не всі якісні розробки вдається масштабувати.

(Р)еволюція дронів

— Якщо брати кожен рік повномасштабної війни, чим він ознаменувався в плані дронів?

— На початку у нас були китайський Mavic, турецький Bayraktar TB2, а також українські вироби від Ukrspecsystems, Skyeton, Deviro, Athlon Avia, які виробляли й до 2022-го. Ще 2022 року з’явилися перші морські дрони-камікадзе й бомбери¹Бомбери — вид дронів (зазвичай мультикоптери), які можуть нести велику вагу, виконувати ударну, мінувальну, логістичну функцію та повертатися на базу. Росіяни прозвали українські нічні бомбери збірною назвою «Баба-Яга»., а 2023-й — це вже їхнє масове поширення разом з FPV-дронами.

2024 рік — бум усього: перші Middle Strike³Middle Strike і Deep Strike — класи дронів дальньої дії для ударів по цілях у середньому чи глибокому тилу на території ворога. (ми побачили, скільки біди робить російський «Ланцет»⁴Російський барражувальний боєприпас, який РФ застосовує проти української техніки й позицій., і військо вимагало чогось подібного); тоді було засилля російських розвідників і ми почали їх перехоплювати спеціальними FPV-дронами (усе було вручну, без донаведення⁵Технологія, яка дозволяє безпілотнику на кінцевому етапі польоту спрямовуватися на ціль без участі оператора., тобто цим займалися топові пілоти, які могли зорієнтуватися, наздогнати, уразити).

2025 року спробували збивати «Шахеди»⁹Іранський ударний дрон-камікадзе, який РФ масово застосовує для атак на українські міста та інфраструктуру.. Раніше атака 70-ти «Шахедів» була катастрофою, згодом росіяни почали запускати від 400 до 800 штук. Треба було терміново збивати, а звичайних систем типу ПЗРК¹⁰Переносний зенітно-ракетний комплекс, призначений для ураження літаків і гелікоптерів противника, що летять низько. бракувало. Так зʼявився наш інтерсептор. Також 2025 року стався бум НРК¹¹Наземний роботизований комплекс — дистанційно керована платформа, яку застосовують для розвідки, доставки вантажів, евакуації або мінування на полі бою., сталася перша велика державна закупівля, яка дала буст усім виробникам.

Морські дрони стали платформами, на які можна ставити все, що завгодно. Наприклад, на морські дрони встановили систему ППО і збивали над Чорним морем літаки. Ми всі знаємо про «Павутину»¹²Унікальна спецоперація СБУ 1 червня 2025 року, під час якої українські FPV-дрони масово атакували стратегічні російські військові аеродроми., але й на морі є такі історії, коли наш морський дрон підходить до берегів Криму і з боксу вилітають FPV-дрони. Це все наша реальність, це те, що забезпечують наші виробники.

2026 рік — бум інтерсепторів¹³Дрони-перехоплювачі — швидкісні БпЛА, призначені для виявлення, переслідування та знищення ворожих повітряних цілей у межах протиповітряної оборони., а війна в Ірані¹⁴28 лютого 2026 року Ізраїль та США розпочали спільну атаку ракетами і безпілотнимками по Ірану. У відповідь Іран запустив десятки балістичних ракет по всьому Близькому Сходу. дала нам просто всесвітню відомість цього напряму. Зараз ми переходимо в еру автономності¹⁵Здатність безпілотного апарата виконувати політ, орієнтуватися в просторі, знаходити або атакувати цілі самостійно, без постійного контролю чи команд від людини-оператора. дронів. Недавно презентували автономне збиття «Шахеда»: ти натиснув кнопку, дрон полетів, знайшов «Шахед» і уразив. Це прорив! Далі ми підемо в систему рою, коли цілий рій дронів ідентифікує і знищує цілі.

— Безпілотниками все одно керують люди. Розкажіть, хто навчає їх цьому? 

— У нас ще з радянських часів є центри, де відбувається профільне навчання. Вони загальні: готують для всіх родів військ фахівця згідно з військово-обліковою спеціальністю або підвищуюють його кваліфікацію. Якість підготовки досить низька, тому корпуси і бригади почали брати навчання на себе, навіть створюють окремі батальйони, щоб довчити людей.

Крім того, є більше 35 сертифікованих Міноборони приватних шкіл. Свого часу, у 2022–2023 роках, вони стали базою, яка могла якісно навчати велику кількість військовослужбовців.

— В інтервʼю командирка екіпажу в Nemesis Ліка згадувала про те, що вона регулярно їздить на навчання й опановує нові засоби. Тобто виробники теж пропонують навчання від себе? 

— Так, фахівці у школах та навчальних центрах не можуть знати весь «зоопарк». Якщо ти справився з FPV і думаєш, що зможеш легко керувати бомбером, то це не так. До того ж школи не хочуть бути залежними від певних виробників. Саме тому топові виробники вчать користуватися своїми засобами. Крім того, той же FirePoint²³Українська приватна компанія, що спеціалізується на проєктуванні, розробці та виробництві ударних БпЛА дальньої дії та крилатих ракет. не може віддати на аутсорс навчання, адже це дуже специфічні засоби з дуже специфічними замовниками, усе має бути контрольовано. Так само з Deep Strike.

— Як би ви описали сучасних українських інженерів, які роблять усю цю дронову революцію? Які їхні риси?

— Зайду здалеку. 2022 року військо було у прямому сенсі зайняте питанням виживання країни, йому було важко давати фідбек виробнику, який тільки-тільки створив щось у себе в гаражі. Тоді в нас майже не було приватних підприємств, якщо не рахувати Ukrspecsystems, Skyeton, Deviro, Athlon Avia. Вони представляли дуже вузький спектр — дрони-розвідники. Тому виробники, бачачи виклики на полі бою, намагалися вирішувати їх інженерно. Тобто перші роки повномасштабної саме вони пропонували свої рішення фронту, а армія була змушена купувати те, що є. Компаній і продуктів було мало, потрібне було вливання грошей, щоб штовхнути цей ринок, який потім почне давати нові рішення. Компанія приходила до військових, казала: «Ось у нас є дрон, випробуваний під Києвом» і ті через волонтерів шукали ресурси для купівлі.

Тобто якщо описати українських інженерів, то раніше це були люди, які шукали рішення, а зараз — це ті, хто навіть шукає інженерні виклики. Коли виробники конкурують за інженера (а конкуренція висока), то пропонують йому не тільки гідну зарплату, але й цікаві завдання, виклики. Лише FPV-дрони в Україні виробляють понад 160 компаній. Тому створення базового FPV уже не є унікальним інженерним викликом, а от українська балістика, ЗРК, різні засоби протидії — так.

За чотири роки виробники отримали колосальний досвід, але зараз у нас часто складальницька функція — змусити всі компоненти працювати так, як нам потрібно, і ми це робимо дуже круто. Але хотілося б побачити, як ми створюємо високотехнологічні рішення (DeepTech)²⁵Наукоємні інновації та технології, що базуються на серйозних наукових дослідженнях та інженерних проривах. Вирішують складні глобальні проблеми, вимагають багато часу на розробку та великих інвестицій., різні мініпроцесори. Це наш наступний рівень, і він буде, я в цьому переконаний.

— Ким є виробники дронів? Тобто це якісь технологічні компанії, які перекваліфікувалися, чи люди, які почали з нуля?

— Я був майже у витоків цих процесів. У мене є фотографії, де ми 2015 року навчаємо 3 полк спеціального призначення (зараз 3 полк Сил спеціальних операцій) літати на перших FPV-дронах. 2015 рік!

— Хто ви в цій історії?

— 2014-го я пройшов весь Майдан. Коли почалася анексія Криму, ми почали зустрічати перші військові підрозділи, які терміново покидали Крим і релоковувалися до Одеси, Миколаєва, Очакова і так далі. Це були військові з родинами, у яких по чемодану і все. Ми допомагали. Коли зрозуміли, що це вже війна, ми з однодумцями створили Combat UA і допомагали спеціальним підрозділам з високотехнологічними рішеннями: прилади нічного бачення, тепловізори, дрони всіх типів, оптика, снайпінг, спецпатрони. Я відповідав за технології і звʼязок.

У мене є відчуття, що 80 % нашого оборонного ринку прийшли з ІТ. Або були засновниками компаній, або працівниками, технічними фахівцями. Саме ІТ подарували нам велику кількість оборонних компаній за рахунок їхнього мислення і технологічної направленості.

Єдине, що помітив: у них був шикарний бекграунд у software, але їм часто бракувало hardware — знань механіки, авіоніки, гідравліки. І вони черпали досвід в інженерів старої закалки. Тому це симбіоз молоді і старшого покоління. Інженерна школа також давала стандарти, уніфікацію, систематизацію, правильне оформлення документів на виріб (що теж важливо), а молодь — швидкий айтішний рух, який каже: продукт потрібен зараз, сьогодні тестимо, зараз же вносимо правки. Цей симбіоз подарував нам прекрасний оборонний сектор.

Також це колишні військові, які пройшли АТО/ООС, та інженери абсолютно різних професій. Я вам більше скажу, деякі компанії постворювали люди, які просто мали гурток з авіоніки.

— Йдеться про гуртки при університеті чи якісь клуби за інтересами? 

— Друге. Вони в нас залишилися ще з радянських часів. От я у свій час жив на Кловській, там у напівпідвальному приміщенні з якогось 1970-го року був гурток авіамоделювання, він і зараз є. Таких осередків лишилося одиниці.

В яких умовах працюють виробники?

— Яке співвідношення державних і приватних виробників дронів зараз?

— Державних заводів близько 140, а приватних компаній більше тисячі. Десь 90 % із них займаються дроновою і навколодроновою технологією, а 10 — класичним озброєнням (міномети, легкоброньована техніка, гаубиці тощо). Держава здебільшого виробляє затратні великі системи. Приватний ринок іноді приходить зі своїми технологіями до державного, бо в того є більші виробничі спроможності, відбувається такий симбіоз. Наприклад, є НРК, деякі FPV-дрони, малі бомбери, які масштабуються на базах держпідприємств. Але, скажімо, морські дрони, великі бомбери, Middle strike — це тільки приватні компанії. Deep strike на 80 %, засоби радіоелектронної боротьби на 85 %, радари на 90 % — приватні. Приватний ринок уже йде і в бік того, що було державним, як-от ракети, снаряди.

— Хто їхні головні замовники? 

— Я думаю, у нас одна з найрозгалуженіших систем закупівель у світі. Потребу формує Генеральний штаб, а закуповує Агенція оборонних закупівель — з січня 2026 року вона поглинула функції «Державного оператора тилу» (ДОТ). Закупівлі відбуваються через  маркетплейс DOT-Chain Defence: підрозділи самостійно обирають потрібну продукцію, а агенція укладає договори з виробниками та оплачує їх. Але DOT-Chain не замінює всіх централізованих закупівель і не охоплює всі складові Сил безпеки та оборони — основний обсяг усе ж іде на потреби ЗСУ.

Також є окремі закупівельні органи у Прикордонній службі, в Національній гвардії, у спецпідрозділах СБУ, ГУР. Крім того, свої бюджети на закупівлі дронів мають бригади і корпуси. Є система закупівель з місцевих бюджетів. Наприклад, якщо ваша бригада з Черкас, то зазвичай Черкаська обласна/міська адміністрація також закуповує певне озброєння, виробники з нею співпрацюють. Вагома частина закупівель — благодійні фонди та окремі волонтери. На початку року закупівлі від держави можуть просідати через бюджетні асигнування і волонтери беруть на себе це навантаження, щоб виробники могли втримати працівників, завантажити виробничі лінії.

Є ще й міжнародні закупівлі за данською моделлю (бо данці були першими), в яких беруть участь більше 14 країн. Це коли країни напряму дають гроші нашій державі для закупівлю озброєння в українського виробника для української армії. Минулого року ми отримали $6,1 млрд іноземного фінансування українського ОПК, за данською ж моделлю надійшло майже $1,8 млрд. Деякі країни йдуть не через державу, а напряму до виробників.

Також у нас є ініціатива Build with Ukraine, у межах якої українські виробники разом з іноземними партнерами створюють і масштабують виробничі потужності за кордоном. Наприклад, у Німеччині українська Frontline Robotics та Quantum Systems заснували спільне підприємство Quantum Frontline Industries. Увесь його поточний обсяг виробництва —- близько 10 тисяч дронів протягом року —- призначений для Сил оборони України.

— Ми віддаємо їм технологію?

— Ми ділимося тільки технологією збирання, а кінцевою — ні.

— Чи буде справедливо сказати, що в умовах цієї диверсифікації виробникам складно планувати, мислити на перспективу? Адже, наприклад, волонтерські запити не стабільні, бо не стабільні донейти. 

— Так! Це найбільша проблема. Усі вищеперелічені агенти можуть купити до 40 % від усього, що виробники можуть виготовити. Більше того, середня тривалість контракту — це всього три-чотири місяці. Тобто ти не можеш планувати рік.

— А це ж і зарплати людей, і закупівля компонентів…

— Так, ще одна проблема — бронювання²⁷Державний механізм надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації. Створений, щоб забезпечити роботу важливих підприємств, органів влади та економіки.: якщо не працюєш, ти закриваєшся, зберегти колектив дуже важко. Тому низка компаній працюють з більшістю цих агентів, щоб перекривати те, що просідає. У нас є підприємства, де 2,5 тис. людей. Кожен день простою — це я навіть не хочу рахувати, скільки збитків… І зрештою, темп виробництва підтримує фронт, усе взаємоповʼязано.

— Знаю також, що українські виробники мають тримати такі ціни, щоб їхні вироби могли купувати в Україні, відповідно, їм потрібно шукати дешеві компоненти. 

— З одного боку, українському військовому все одно, з чого складений дрон, якщо він виконує свої функції. Ми витискаємо максимум з дешевих і масових китайських компонентів. Але, якщо думати на перспективу, то наш майбутній ринок — це Європа, Африка, Близький Схід, Південна Америка. Вони вже вимагають меншої залежності від китайських компонентів. Наприклад, за правилами програми SAFE²⁹Security Action for Europe («Безпекові дії для Європи») — масштабний фінансовий інструмент ЄС обсягом 150 мільярдів євро, створений для підтримки спільних оборонних закупівль та переозброєння. частка компонентів з-поза ЄС, ЄЕЗ³⁰Європейська економічна зона — міжнародна угода, яка об’єднує ЄС та країни Європейської асоціації вільної торгівлі в єдиний ринок./ЄАВТ³¹Європейська асоціація вільної торгівлі — регіональна торговельна організація, куди входять Ісландія, Ліхтенштейн, Норвегія та Швейцарія. та України не може перевищувати 35 % вартості контракту, хоча для першого пакета закупівель українських дронів за Ukraine Support Loan³²Масштабний кредитний інструмент Європейського Союзу загальним обсягом до 90 мільярдів євро, розрахований на 2026–2027 роки для фінансової та оборонної підтримки України. Єврокомісія вже дозволила обмежений виняток із вищою часткою. Це дарує нам можливість розширити виробничу базу, але масово виробляти дрони без китайських компонентів зараз складно і дорого. Наші виробники розуміють, що їм у майбутньому доведеться переходити на дорожчі компоненти, і звичайно, що ціна цих продуктів буде вищою.

Ще один виклик — люди. За інженерів конкурують всі, не тільки виробники, але й військо: підрозділи мають свої ремонтні майстерні, щоб отримувати швидкі результати.

— Україна стала менш залежною від іноземних компонентів, багато виробляє сама, але ця проблема існує також на рівні матеріалів для створення вітчизняних компонентів. Як із цим справи зараз? 

— Як у нас взагалі виник ринок компонентів? Великі виробники зрозуміли, що деякі компоненти їм краще виготовляти самостійно, бо навіть на китайському ринку їх немає достатньо, на них потрібно чекати по кілька місяців, а в наших умовах це не можливо. Ми самі виготовляємо багато чого: пропейлери, мікроконтролери, польотники, різні двигуни, проводку, рами, деякі камери. Щоправда, є питання масовості цього виробництва і ціни — Китай дешевший.

Зараз у нас є більше 100 виробників компонентів, які пропонують близько 180 продуктів, але лише до 10 компаній випускають щось масово.

Співпраця з державою, виклики й експорт

— Які кроки держава уже зробила, щоб спростити життя виробникам? 

— Пишаюся тим, що свого часу зробив Мінстратегпром. Раніше в оборонці було до 10 приватних компаній, а держава була монополістом. Що народило цей ринок? Зʼявився Brave1³⁷Українська координаційна платформа, яка об’єднує всіх учасників сфери оборонних теїнологій та надає їм організаційну, інформаційну та фінансову підтримку. Платформу створили Мінцифри, Міноборони, Генштаб, РНБО, Мінекономіки та Мінстратегпром., це дало поштовх компаніям, ентузіастам, окремим інженерам і колективам отримати перше фінансування на доробку та малу серію. Це важливо, щоб зрозуміти, що вже є на ринку, дати фінансування найкращим, щоб масштабувати їхнє виробництво.

Друге, що допомогло, — це спрощена процедура кодифікації: щоб у прямому сенсі за місяць ти міг повністю протестувати виріб на полігоні, отримати висновок, код виробу і постачати його в армію. Відповідно, створення «Залізного полігону», тобто майданчика для випробовувань. Ти міг сказати: «Мені треба вибухівка, експерти» і тобі це забезпечували.

— Третє — це фінансові інструменти, такі як кредитування під 5 % для оборонно-промислового комплексу (ОПК). Це державна програма, в якій беруть участь близько 6 банків. Це для середніх компаній чудовий поштовх до масштабування.

Допомогло обмеження доступу до частини реєстрових даних, бо раніше в оборонці усе було у відкритому доступі: скільки ти продав, що ти купив, хто директор, номер телефону і так далі.

Також це зняття мит на компоненти, бронювання фахівців. До речі, кількість заброньованих в ОПК не перевищує 7 % від всіх заброньованих.

— Був певний момент, коли відбулася уся ця «лібералізація» і стало багато виробників, розкажіть про нього. 

— До повномасштабного вторгнення виробництво озброєння та військової техніки, зокрема засобів радіоелектронної боротьби чи тепловізорів, було обтяжене серйозними бюрократичними й регуляторними бар’єрами. Навіть щоб потрапити на майданчики для тестування, у тебе мали бути ліцензії, які робляться не один місяць.

Виробників стало відчутно більше 2023 року, а 2024-го ми пішли експоненціально вгору, просто полетіли.

— Саме так у нас стався «зоопарк» озброєння, тобто багато видів одного і того ж продукту. Розкажіть про плюси і мінуси цього явища.

— Коли на міжнародній арені питають, чим наше виробництво зброї відрізняється від російського, я відповідаю, що у них вертикальна система, а в нас горизонтальна. Вони пропонують, умовно, пʼять рішень чітко під кожну задачу, а ми — сотні, що дає маневреність і можливість робити деякі місії справді унікальними. Обидва підходи мають свої плюси і мінуси.

Я думаю, що ми скоро все ж таки прийдемо до гібридної або уніфікованої системи, бо військо не терпить «зоопарку», війську потрібна уніфікація.

— Раніше були ситуації, коли батарея одного дрона не підходить іншому, і говорили про уніфікацію хоча б таких компонентів: батарей, розʼємів і т.д. Чи зараз із цим краще?

— Чесно — не краще. І військо має ставити умови виробникам. Почати хоча б із конекторів: щоб вони були у різних пристроях однакові. Недарма Європа сказала Apple: буде тільки Type-C. І стало легше. Те ж саме для війська. Бо зараз у військового є три-чотири типи НРК і більшість його комплектуючих — унікальні, це ускладнює ремонт, використання.

— Одна річ придумати інновацію, а інша справа — поставити на виробництво, а тим паче масштабувати. Який шлях виробника цими етапами? 

— Між цими етапами є death valley (мертва долина. — ред.), у якій залишаються багато стартапів. Вона стається тоді, коли виробник, маючи підтримку грантів, успішно презентував першу маленьку партію, вона розійшлася по військових підрозділах і йому кажуть: «А тепер вільний ринок, шукай інвестиції на розширення». Адже такими компаніями переважно керують інженери, не CEO, не операціоністи, не фінансисти, не бізнесмени. Їм бракує менеджерських скілів для пошуку цих можливостей. Але по останніх хакатонах³⁹Захід, під час якого спеціалісти спільно працюють над розв’язанням певної проблеми, створенням сайту, додатку чи прототипу за обмежений час. бачу, наскільки ми виросли. Представляти інновацію виходить не одна людина, а одразу кілька: біздев, операційник, інженер.

— У темі виробництва українського озброєння неможливо оминути теми експорту. В інтервʼю для Ukraїner військовий Роман Сініцин сказав, що поки у нас закритий експорт зброї, то у нас фактично крадуть технології. Чи є зрушення в цьому питанні? 

— Він каже правду: іноземці тестують свої продукти на нашій війні. Зараз майже всі країни мають всі типи дронів. Так, вони дорогі, але дорогі для нас, для Європи це нормальні ціни. Минулого року у виставковому центрі Le Bourget усі типи дронів мав Люксембург!

Але, будьмо чесними, ми як суспільство минули етап абсолютного несприйняття експорту військових технологій, продукції. Держава була категорично проти. Раніше, коли це словосполучення звучало, перед нами закривали двері. Який експорт? У нас же війна!

Минулого року ми з колегами по цеху працювали з цим питанням, пояснювали перспективи з погляду економіки й майбутнього розвитку оборонного сектору. Створювали аналітичні матеріали, робили дослідження і показували, що як би ми не закривали очі на цю проблему, вона є, бо компанії розуміють, що майбутнє за кордоном.

У жовтні минулого року президент на конференції DFNC³⁴¹DFNC³ — Третій міжнародний форум оборонних індустрій. У жовтні 2025 року він обʼєднав майже 900 приватних іноземних та українських оборонних і технологічних компаній та асоціацій, 120 урядових організацій та 50 оборонних відомств, а також представників посольств та міжнародних організацій. нарешті сказав: «Ми відновлюємо контрольований експорт». Щастю не було меж! Від політичної заяви до реалізації пройде багато часу, але процес запущений і багато кроків зроблено.

А поки що в нас є механізм Build with Ukraine. Нам корисно співпрацювати з європейцями. Є думки, що потрібно виробляти виключно в Україні і продавати за кордон, але без європейських ланцюжків постачання, без розуміння їхніх стандартів ми далеко не заїдемо. Нам вигідно мати тісніші звʼязки з іншими країнами.

— Ви вже згадували, як 2022 року виробники почали брати ініціативу та пропонувати рішення. Розкажіть про приклади самоорганізації наших виробників. 

— Таких випадків багато. Наприклад, бомбери (до речі, росіяни досі не змогли нормально скопіювати цю технологію), Deep Strike. Те, що наш приватний ринок пропонує свою балістику — унікально. В Європі майже немає виробників балістичних ракет, це закріплено за США. НРК, морські дрони — унікальні історії, які створив приватний ринок. Вони стали платформами, на які можна ставити все, що завгодно.

— Бувають також унікальні рішення під певні спецоперації, можете про таке розповісти? 

— Розповісти не можу, але я бачив реалізацію ідей певних підрозділів і думав: «Як таке в голову може прийти?», а наші інженери знаходили рішення.

Деякі погляди героя можуть не збігатися з думкою редакції Ukraїner.