Полювання на дрони: доба з дивізіоном «Страж»

Знімальна група Ukraїner провела понад добу з одним із екіпажів дивізіону. За цей час ми побачили, як військові готуються до роботи, шукають повітряні цілі, взаємодіють з іншими екіпажами й облаштовують побут в умовах постійної небезпеки.

Як формувався і працює «Страж»

Їдемо на позицію якраз під час ротації. Раніше екіпажі частіше змінювали одне одного на позиціях. Відпрацювали, зібралися, передали настанови наступним й можна тимчасово повертатися у тил. Тепер через небезпеку переміщень військові змушені довше залишатися на місці.
Перші позиції бійці зенітного ракетно-артилерійського дивізіону (ЗРАДн) «Страж» у складі корпусу «Азов» облаштовували восени-взимку 2025 року. Відтоді працюють на добропільському напрямку й можуть порівнювати, як тут трансформуються умови війни. А ще — як змінювалися дороги. Деякі з них бійці згадують із особливою прихильністю — щоправда, відремонтоване покриття тут знову швидко псується.

Хоча підрозділ відносно новий, він обʼєднує різних бійців — як досвідчених пілотів, так і тих, хто мав досвід із іншими військовими спеціальностями. Командир «Стража» Віталій Іванов із позивним Чезет сам починав з піхоти, тож добре знає, через що проходять піхотинці. Їхній захист — одне із завдань дивізіону. Спочатку це була одна батарея безпілотників-перехоплювачів, а згодом «Страж» виріс у самостійний бойовий підрозділ. Зараз він не обмежується дроновими засобами — має власні підрозділи зенітної артилерії, радіолокаційних станцій, мобільних вогневих груп, медичний пункт, інженерно-технічні майстерні та підрозділи забезпечення.

Одна з трас, яку прикриває дивізіон, веде до Краматорська. Нею курсують рейсові автобуси. Того ранку екіпажі з суміжниками, що чергують на цій ділянці, збили три «Ланцети», і всі вони летіли саме в бік траси.

— Так буває кожен день: по три, по чотири збивається. І люди собі їдуть тихо, спокійно. Якби не було екіпажів, це були б три знищені автівки.

Їдемо далі, бійці вдягають повну броню, але залишаються такими ж невимушеними в розмові — спокійними, зосередженими й жартівливими. Штурман попереду уважно дивиться в екран дронового детектора: що ближче до позицій, то більше треба бути готовими до загрози ворожих БпЛА. Промінь розповів, що ця звичка не зникає й поза фронтом:

— Буває, сиджу біля позиції, дивлюся — летить щось. Думаю, що то «Молнія». А потім бачу — птах. Потім їдеш і стежиш за небом. Я в себе в місті катаюся, а потім дивлюся: там на дорозі якийсь птах висить…

Промінь також згадує свій попередній досвід: у 2024 році зміни екіпажів відбувалися лише вночі під червоним світлом. Тепер ситуація змінилася: FPV-дрони з тепловізійними камерами можуть виявляти людей навіть у посадках.

— Якщо по вашій машині відпрацює дрон, ви можете вийти й сховатися в посадці. Але FPV-дрон усе одно побачить вас там.

Бійці й самі користуються тепловізійними камерами, тож добре знають, наскільки чутливими можуть бути ці прилади.

— Ми повертаємо вночі борт: як сідаємо, бачимо, як по полю миші бігають у траві.

Основне завдання зенітного ракетно-артилерійського дивізіону – перехоплювати ворожі безпілотники, прикривати піхотні, артилерійські та інші підрозділи корпусу, а також не давати російським БпЛА просуватися далі вглиб української території.

Наприклад, лише за травень 2026 року вони уразили в своїй зоні відповідальності декілька десятків ударних БпЛА типу «Шахед», «Ланцет», «Гербера» і «Молнія», розвідувальні БпЛА ZALA. Військові й далі розширюють спроможності дивізіону, щоб прикривати підрозділи корпусу від повітряних загроз.

Трасою бачимо багато розбитих покинутих машин. Оушен каже, що часто це випадки, коли вистрибували з авто в останній момент, щоб врятуватися. Зараз найкращий захист — антидронові сітки, натягнуті вздовж дороги.

— Сітки допомагають. Зрозуміло, що не збережуть від більших дронів (наприклад, «Ланцетів»), але зменшать пошкодження. Це як «мангал»¹Імпровізований захисний каркас з металевих ґрат або сітки, який наварюють або встановлюють поверх транспорту. на машині. Він не рятує на сто відсотків, але дає шанс на виживання.

Єдина проблема — ті ділянки, де дрон зміг прорвати сітку, бо міняти її, коли в небі постійно ворожі дрони, небезпечно.

Підготовка до перехоплення

Нарешті дістаємося позиції. Поки одні бійці готують безпілотники до роботи, інші під’єднують цифрові відеосистеми. На відміну від аналогових, такі борти потрібно окремо синхронізувати з окулярами пілота.

— Це цифрові борти, їх треба забіндити (привʼязати, — ред.) до окулярів. З аналоговими такої проблеми немає — там усе підхоплюється автоматично.
Нині серед цілей екіпажу найчастіше трапляються «Гербери». За ними — «Ланцети», «Шахеди» та «Молнії». Бійці згадують випадки, коли над позиціями кружляли «Шахеди», а екіпажі тільки починали перехоплювати їх.

— Минулого року ми вперше збили «Герберу» на нашому напрямку. Потім їх почали використовувати масово. Тепер бачимо реактивні «Шахеди» — і це знову нагадує той період. Тоді засоби для перехоплення «Гербер» і «Шахедів» з’явилися не одразу. Зараз ситуація подібна.

Оушен готує безпілотник до бойової роботи. Він перевіряє, чи надійно закріплені антени, чи справна камера, чи всі деталі на місці. Під час підготовки важливо бути уважним до кожної дрібниці: навіть невелика несправність може вплинути на роботу дрона.

Боєць пояснює, що виробник продумав конструкцію так, аби підготовка була зручною. Водночас він наголошує на обережності: бойова частина може бути небезпечною навіть під час роботи з нею на позиції. Якщо не дотримуєшся технології, БК може вибухнути прямо у тебе в руках.

Перед завершенням підготовки військовий ще раз оглядає безпілотник: перевіряє кріплення, антену й камеру. Коли все на місці, дрон готовий до роботи.

— Хоча P1-SUN — це перехоплювач «Шахедів», ним можна збивати й розвідувальні дрони. Не кажу, що для цього не підходять борти інших виробників, — теж підходять. Тут питання у зручності керування. Розвідники, особливо ZALA, маневреніші за «Шахеди» й «Гербери». Тому потрібен засіб, який буде маневренішим за ZALA або Supercam.

Споттер³Військовослужбовець у складі ударного екіпажу БпЛА. Відповідає за підготовку боєприпасів, спорядження дронів, перевірку обладнання та запуск безпілотника спільно з оператором. Алладін відповідає за підготовку техніки до роботи й допомагає пілотам. Хоча спершу навчався керувати безпілотниками, згодом опанував і цю роль.
— Пілотам класно: ти літаєш. Але споттер теж потрібен. Мені подобається, що ти завжди корисний, допомагаєш хлопцям, щоб швидше підготувати борт і щоб усе спрацювало.
Спершу екіпаж використовував FPV-дрони, що вимагали особливої уважності під час підготовки, бо були вибухонебезпечні. Однак у його екіпажу не траплялося небезпечних випадків. Ці перехоплювачі зрештою показали себе ефективно: ними вдавалося уражати різні типи ворожих безпілотників, зокрема Supercam і «Молнії».

Від «Гербер» до реактивних «Шахедів»

Росіяни, звісно ж, модернізують власні технології. Одне із їхніх головних завдань зараз — зробити так, щоб дрони були менш помітними для української ППО, каже Промінь.

— Дуже часто літають дрони, яких немає на перехопленні, немає за сигналами. Вони літають повністю в радіотиші. Навіть на радарі й детекторі їх не видно.

А часом вдаються до звичайного камуфлювання, але, за словами Оушена, роблять це із творчим підходом.

— Ми залутали⁴Геймерське поняття, яке означає зібрати, знайти або отримати щось цінне (здобич, спорядження, гроші, ресурси). ZALA. Вона просто ідеально камуфльована. Це матовий полір. Він зазвичай із трьох-чотирьох кольорів складається. І їх всіх розмальовують вручну.

Фарбою ворожі екіпажі не обмежуються. На корпусах розвідувальних дронів трапляються наліпки й написи маркером. Один «Скат», якого екіпаж уразив перехоплювачем, ніс на корпусі дві наклеєні радянські червоні зірки. На інших — «пацанські» гасла на кшталт «С намі Бог» чи «Вишє только звьозди». Часом за написами і характерним почерком можна впізнати навіть конкретний ворожий екіпаж. Або траплялися ZALA, повністю обклеєні аніме-наліпками.

Екіпаж згадує ще одну нову тактику ворога. Росіяни намагаються витримати 2-3 дні тиші, а потім атакують одночасно всім, що вдалося накопичити за цей час. Та сама тактика терору, яку застосовують до тилових міст. Бійці згадують, що колись так на одну позицію прилетіло 15 безпілотників водночас. Особливо часто так роблять під час штурмів, зазначив Оушен:

— Коли ми використовували механізовану техніку, перед штурмом було відносне затишшя. А в день штурму «Ланцети» і «Гербери» летіли у великій кількості. Штурм був невдалий. І після нього знову наставала тиша. Вона могла тривати навіть тиждень.

Раніше військовим було легше відпрацьовувати по звичайних моторних «Шахедах» — ефективність цих дронів знижувалася.

— Ставало більше екіпажів, які вивчали їхні маршрути, вибудовували лінії протиповітряної оборони. Через це безпілотникам ставало складніше пролітати. Вони почали брати дуже малі висоти. Літали просто над посадками. А тепер росіяни перейшли на реактивні «Шахеди».

Згодом додалися дрони-«матки»: коли безпілотники типу «Молнія» почали доставляти на собі FPV на дальні відстані. Ще за якийсь час — реактивні «Шахеди», перехопити які важко зокрема через високу швидкість. Тож у своїй роботі бійці «Стража» завжди мають винаходити нові способи протидії.

Противник також змінює розвідувальні безпілотники. Їхні корпуси роблять із міцніших матеріалів і посилюють додатковими шарами. Це збільшує вагу дрона, а отже, впливає на дальність його польоту. На корпусах деяких безпілотників можна помітити алюмінієву стрічку. Боєць пояснює, що вона має допомагати відбивати радіолокаційний сигнал.

Деякі російські розвідувальні дрони зовні схожі, але відрізняються оснащенням. Боєць наводить приклад Supercam і «Ската» та пояснює, що останній має дорожчу оптику — може підніматися на меншу висоту, але бачити далі.

Минулого року росіяни активно використовували дрони з технологією машинного трекінгу. У них завантажували дані про місцевість — мапи, рельєф, зображення об’єктів, які вони мали вразити. Безпілотники могли самостійно прокладати маршрут і рухатися ним, орієнтуючись на дороги чи інші помітні об’єкти.
Такі дрони запускали групами: вони трималися разом і рухалися до цілі. Цьогоріч їх не так багато — напевно, важко було підтвердити ураження, каже Оушен.
— Безпілотник відлітає, зв’язок з оператором з’являється, і він тоді вже летить, наприклад, по трасі. Оператор шукає якусь ціль — в кущ вони падати не будуть. Коли не знаходять ніякої військової цілі, можуть вибрати будь-яку вантажівку, цивільний мікроавтобус, цивільні авто. Тому їх треба збивати в будь-якому разі.

Кава, дрони й навчання

Попри близькість небезпеки, на позиції панує спокій. Бліндаж облаштований так, що хочеться навіть назвати його затишним. На стіні — жовтий прапор із котом у короні. Бійці спокійні й усміхнені, наче повернулися додому.
На імпровізованій кухні помічаємо дещо неочікуване — кавомашину. Сміємося, бо везли на Донеччину кавові дріпи, а тут — такий люкс на позиції. Бійці жартують, що один із команди — професіонал, може навіть капучино приготувати! Питаємо в Оушена, в чому секрет смачної кави.

— Технологія приготування. Частенько купую каву там, де доволі смачна та свіжа обсмажка. Якщо купувати, умовно, Lavazza, то в магазині свіжішу, ніж рік, не знайдеш. Обсмажка, яка тримається рік, — я такої не знаю.

Кавомашину знайшли всього за 600 гривень, полагодили — і тепер завжди мають свіжу каву. З нею перебування у бліндажі стало комфортнішим.

— Працювати набагато простіше, коли ти зранку встав, випив еспресо або лате — кому що подобається. На позиції це максимальний комфорт. Я, наприклад, не палю, а каву полюбляю. Коли людина палить, вона може вийти, попалити, якось зняти стрес. А якщо заїжджаєш на позицію на тиждень або на два, і не можеш навіть випити каву… Ну, дріпи є. Теж смачно, але трошки не так.

Обслуговувати кавомашину просто: вмикаєш, чекаєш хвилину, поки нагріється, а після приготування протираєш — і все. Проста побутова дрібниця, що значно підтримує дух.

Кофеїн тут також люблять і у формі енергетиків, як, напевно, і всюди у війську. Проте саме в день нашого приїзду вони були в дефіциті.

— У нас є останній білий Monster. Більше у магазині немає. Це останній просто.

Поза тим, ми все ще на позиції. Над землею — постійна небезпека у вигляді дронів та КАБів. І те, що попри це в навколишніх селах досі залишаються місцеві, найбільше дивує бійців. Якось вони поїхали забирати борт, який впав за 15 км углиб лінії фронту, і навіть там зустріли цивільних.

— А люди досі живуть. Все навколо може бути розбите, а їм все одно, FPVшки — нерозірвані…

Звісно, ворог не пропускає можливість прицільно атакувати й цивільних. Дорогою ми бачили багато соняшникових полів. Вони є і ближче до лінії бойового зіткнення, але поступово стає помітно, що ніхто їх уже не обробляє. Місцеві не хочуть бути частиною полювання.

— У минулому році біля Довгої Балки росіяни ганялися за фермерами і спалили КамАЗ із зерном, і спалили комбайн. І виклали це у мережу взагалі без жодних зазіхань совісті. Вони вважають, що це дуже класний контент, — згадує Оушен.

Багато російських безпілотників падає на поля, через що виникають пожежі. Минулоріч біля Костянтинівки, пригадують бійці, так зайнялися поля із пшеницею. У спеку це стається дуже швидко: за якісь три хвилини вигоріти може вся ділянка.

Бійцям потрібно постійно звикати до нових форм російського терору, тим паче що робота екіпажу не обмежується власними завданнями. Бійці взаємодіють з суміжними підрозділами й можуть підтримувати одне одного під час перехоплення ворожих безпілотників.

— Ми координуємося з іншими підрозділами. Звісно, є ті, хто намагається працювати самостійно, але зазвичай екіпажі взаємодіють і страхують один одного. Буває, що безпілотник після відпрацювання по ньому продовжує летіти. Ми бачили чимало таких випадків.

На розвиток перехоплювачів впливає і конкуренція між виробниками. Бійці вважають, що вона має бути чесною: різні команди повинні створювати власні рішення, а екіпажі — мати змогу обирати техніку, яка найкраще відповідає їхнім потребам.

— Не дуже етично з погляду конкуренції копіювати чужий виріб. Коли беремо той самий STING і P1-SUN, це класні вироби, але вони відрізняються. Видно, що над кожним працювали з нуля. І це правильно. Головне, щоб усе було чесно й прозоро, щоб закупівлі відбувалися через тендери, а екіпажі могли самі обирати, що замовляти. Буває, надсилають партії на пробу, і ми розуміємо, що цей виріб нам не підходить.

На практиці якість перехоплювача оцінюють під час польоту. Бійці звертають увагу не лише на його характеристики, а й на те, наскільки добре він збалансований і як поводиться в повітрі. Від цього залежить, чи зможе оператор утримувати візуальний контакт із ціллю.

— Під час пошуку цілі ти постійно оглядаєш простір навколо. Є виробники, які не продумали центр мас. У таких дронів верхня частина може бути надто важкою, і під час повороту апарат різко завалюється. Через це можна втратити візуальний контакт із ціллю або навіть керування.

Тому, пояснюють бійці, дрон має пройти багато випробувань і бути добре збалансованим. Коли літаєш на різних перехоплювачах, уже знаєш, як поводиться кожен із них. Є вироби, на яких видно, що виробники багато тестували, допрацьовували, літали — і зрештою передали користувачам готовий продукт.

— Добре, що є різноманіття. Якби був лише один виріб і нам казали: «Ось, у нас є державний», — працювати з ним було б часом складно.

Тим часом бійці розповідають, як самі опинилися в екіпажі «Стража». Споттер Алладін долучився до війська добровільно. У 32 роки він вирішив сам обрати підрозділ, а не чекати, поки його мобілізують. Серед варіантів був «Азов» — і про цей вибір він не шкодує.

— Тут нас дуже багато навчають — і на БКБП⁷БКБП – базовий курс бойової підготовки., і на курсах операторів БпЛА. Добре навчали й медицини: були заняття, іспити. Це дуже круто. «Азов» — це любов.
Навчання в «Азові» Алладін згадує як постійний процес. За два місяці курсу він не лише опановував нові знання, а й долав фізичні випробування, які спершу здавалися йому непосильними.
— За два місяці я не міг пробігти потрібну дистанцію за 15 хвилин, але наприкінці курсу таки це зробив. Я старався. Щодня були нові навчання. Це дуже круто. Не знаю, де ще таке є, але в «Азові» люди віддають себе, щоб навчити інших.
Промінь же до війська займався рекламою, робив сайти. До армії теж долучився добровільно, свідомо обрав «Азов» як бойовий підрозділ із великим досвідом і вмотивованими людьми. Так потрапив у батальйон безпілотних систем, де довелося багато чому навчитися з нуля. Згадує, що якось чергував на командному пункті, де весь день треба заповнювати звіти.

— Я посидів і думаю: «Що я тут роблю?» Краще на позицію. Тут цінність твоєї роботи настільки велика, що розумієш, для чого працюєш. Хоч важко, але розумієш ціну цієї роботи.