Командир «Стража» про реактивні «Шахеди» та еволюцію дронової війни

До цього був довгий шлях. 4 березня 2022 року, у свій день народження, Віталій пішов до військкомату. Почав службу командиром зенітного взводу в ТрО, а згодом перевівся до «Азову» й обрав піхоту. Після двох з гаком років у піхоті вирішив розвиватися у темі зенітних засобів.

Сьогодні дивізіон «Страж» прикриває небо над усією смугою відповідальності корпусу і стикається з новою загрозою у вигляді реактивних дронів. У розмові Чезет пояснює, чому масове рішення проти них не з’явилося так швидко і чому у війні на кожну дію є протидія.

Чи є протидія реактивним «Шахедам»?

— Які завдання та структура у вашого дивізіону?

— Оскільки ми дивізіон у складі 1 корпусу Національної гвардії України «Азов», то напряму підпорядковуємося його командиру. У нас завдання визначаються по всій смузі корпусу. Також можемо застосовуватись командиром для прикриття «дир в обороні», наприклад, коли на один із підрозділів іде більший вплив дронів противника або через їхню зону вони пролітають в тил країни.

Початковою метою формування дивізіону було створення «антишахедної батареї». Були ідеї зробити це мобільно, на бусах, як це роблять Сили безпілотних систем та Повітряні сили. Однак через особливості нашої роботи мобільні групи з БпЛА-перехоплювачами відійшли на другий план, бо потрібно закривати смугу ближче до лінії бойового зіткнення (ЛБЗ). Я вирішив зробити універсальні екіпажі, які можуть працювати по різних типах ударних дронів: «Молнія», «Гербера», «Шахед»,«Італмас», FPV та «розвідувальних крилах». Ці позиції працюють безперервно і складають ешелон оборони.

За пів року активної бойової роботи нам вдалося закрити одним ешелоном усю смугу відповідальності корпусу. Але це лише перший ешелон — загалом система протиповітряної оборони має бути ешелонованою¹Організований у вигляді кількох рубежів, ліній чи хвиль для поступового вступу в бій або посилення оборони.. Буде розгортатися ще одна лінія, посилюватиметься саме передній край. Від ідеї з мобільними групами²Малий рухомий підрозділ ППО, оснащений вогневими засобами для ураження повітряних цілей на малій і надмалій висоті. я теж не відмовився. «Бусики» з пілотами та споттерами³Військовослужбовець у складі екіпажу безпілотних систем, який відповідає за підготовку боєприпасів, обладнання та забезпечення безпечного зльоту. перевели в окрему батарею, яка прикриватиме тили та місця зосередження особового складу. Так у мене вийде ешелонована оборона силами одного дивізіону. Але це стосується лише БпЛА.

Також у дивізіоні є зенітна артилерія та переносні зенітно-ракетні комплекси (ПЗРК), які виконують інші завдання. Артилерія забезпечує прикриття об’єктів і міст, а ПЗРК доцільно використовувати для захисту логістичних шляхів та інших важливих локацій. З огляду на нові загрози, зокрема реактивні «Шахеди»⁴Модернізовані ударні безпілотники, які летять у кілька разів швидше., це велика проблема, адже засобів для протидії таким цілям небагато: у них дуже велика швидкість і висота. Фактично зенітна артилерія та ПЗРК виявилися єдиними ефективними засобами з доступних нам. БпЛА-перехоплювачі⁵Дрон, призначений для пошуку, наздоганяння та знищення ворожих повітряних цілей. не здатні працювати по реактивних цілях.

— Чому досі не придумали комплексного рішення для протидії реактивним «Шахедам»?

— Насправді противник давно їх використовує, просто це не було масово. Можливо, тоді це було не на часі. Я не можу судити про ситуацію на рівні вищого командування, але для ураження таких поодиноких цілей тоді використовували ті самі зенітно-ракетні комплекси.

Розробки для збиття реактивних цілей ведуться тривалий час. Я їздив на презентацію одного з таких засобів близько чотирьох місяців тому. Але ті стартапи, на які я дивився, далекі від робочої схеми. Велика проблема, що деякі виробники дронів не консультуються з військовими. Один із прикладів з тієї презентації — реактивний перехоплювач літакового типу, час розгортання у якого 15 хвилин. Також вони показали одну швидкість на тестах, а на виході була інша, з якою немає сенсу його брати, адже з такою швидкістю літають електричні мультиротори¹¹Дрони з кількома гвинтами, що працюють на акумуляторах. Такими є більшість дронів-перехоплювачів, якими збивають класичні поршневі «Шахеди».. Якщо ви хочете, щоб вийшов гідний продукт, треба ще на моменті закладання тактико-технічних характеристик (ТТХ) засобу консультуватися з військовими.

Ринок оборонної промисловості — це завжди гроші. Хто б що не казав, без грошей далеко не заїдеш. Держава замовляла дуже багато мультироторних і швидкісних електричних дронів. Тож усі зосередилися саме на антишахедних засобах, бо в певний період це була актуальна потреба. Було багато підрозділів, які використовували такі дрони, а черги на їх отримання були великими.

Конкуренція породжує якість: якщо виробник робить неякісні дрони, ми відмовляємося від них і закуповуємо кращі. Усе це працювало дуже добре, але чомусь усі забули про реактивні цілі. Найімовірніше, вони просто не виділялися на тлі масового використання поршневих «Шахедів». Я добре пам’ятаю, як це відбувалося. Поршневі «Шахеди» летіли й летіли. А потім почався новий місяць — і в смузі відповідальності побачили лише два-три такі дрони. Ніби відрізало. Натомість почали літати реактивні. Спочатку два, потім три, а згодом почалися цілі хвилі. 

Думаю, це комплексна проблема. Можливо, в армії були інші нагальні потреби, зокрема на ЛБЗ. Також виробники спочатку не були зацікавлені у створенні таких засобів, адже розроблення продукту залежить від попиту. Тепер, коли попит з’явився, усі різко активізувалися і почали працювати. Але ми забуваємо, що для створення масового й ефективного засобу потрібен час.

Противник, звісно, добре спрацював. Він почав застосовувати цю технологію обмежено, випробував її, а потім зосередився на реактивних дронах. І все це відбувається саме тоді, коли надворі вже осінь, скоро зима, а ми просто не встигаємо. 

Але він раніше показав свої наміри, тож зараз хоч якось перебудовують бойові порядки ППО тими засобами, якими можуть боротися з такими цілями. Хоч час реакції є. 

— Ваш дивізіон уже збивав реактивні «Шахеди» — це удача чи результат тактики й досвіду?

— Із усіх засобів, які є в нашого дивізіону, лише частина здатна збивати реактивні цілі. До того, як виникла проблема з реактивними «Шахедами», ці засоби виконували інші завдання, і була своя тактика їх застосування. Коли противник змінив характер дій, довелося адаптуватися. Засоби потрібно постійно переміщувати, підлаштовуючись під противника. Ти маєш або заздалегідь прораховувати його дії, або, якщо цього не вдалося зробити, реагувати на зміну його тактики.

Коли почалися удари реактивними «Шахедами» по містах, ми проаналізували ситуацію. Ми вивчаємо характер дій противника і на основі цього визначаємо, де доцільно застосовувати ті чи інші засоби. У результаті противник зіткнувся із зенітною артилерією. Чи можна сказати, що вона є панацеєю? Ні. Це техніка, хай і модернізована, але все ж радянська, зі своїми обмеженнями. Однак цілі, які опинилися в зоні ураження цих машин, вдалося знищити. Але ми збиваємо з реактивів тільки маленький відсоток. На жаль, немає засобів, якими можна було б закрити все. І ми не єдиний підрозділ ППО, який працює в цьому секторі.

Про рішення піти служити у піхоту

— Чим ви займались у цивільному житті і як потрапили до армії?

— Я жив звичайним цивільним життям. Закінчив Національний авіаційний університет, а також військову кафедру у 2017 році. Мав стати інженером цивільної авіації, але щось пішло не за планом. На військовій кафедрі мені було цікаво, я намагався щось для себе взяти, але ви самі знаєте, що таке військова кафедра. Тоді я вважав, що строкова служба — це марнування часу. Отримав звання молодшого лейтенанта і пішов у запас. Після університету працював у цивільній сфері.

Але я для себе вирішив: якщо ситуація, яка загострилася ще у 2014 році, масштабуватиметься й справді стане критичною, тоді піду служити. І 4 березня 2022 року, у свій день народження, я пішов до військкомату.

— Де розпочали службу?

— Потрапив до 126 бригади Сил територіальної оборони¹³Сьогодні — 39-та окрема бригада морської піхоти, що входить до складу 30-го корпусу морської піхоти ВМС ЗСУ.. Службу проходив на посаді командира зенітного ракетно-артилерійського взводу. Це окремий підрозділ, тож, крім виконання бойових завдань, мав ще й вести відповідну документацію. Потрібно працювати з особовим складом, розбиратися зі скаргами. Наприклад, коли зробив зауваження військовослужбовцю, який зловживає алкоголем, щоб він більше так не робив, це може обернутися скаргами. Додайте до цього старших начальників, скажімо так, радянського гарту, — і виходить цікавий квест.

Зате я зрозумів, як загалом улаштована армія, і розібрався в класичній зенітній справі, не пов’язаній із дронами. Навчився працювати з багатьма інструментами, зокрема з «Delta»¹⁴Українська система ситуаційної обізнаності, яка об’єднує в єдиному цифровому просторі інформацію про поле бою. і «Кропивою»¹⁵Українська система управління тактичної ланки, яка допомагає автоматизувати роботу артилерії, розвідки та інших підрозділів ЗСУ.. Усього цього я навчався самостійно.

Таким був 2022 рік. А взимку я вирішив, що мені замало «екшену». Навесні 2023 року була можливість перевестися до «Азову» з інших підрозділів. Я подав рапорт, на мене оформили наказ про переміщення — і так я потрапив туди. В «Азові» мене запитали, куди хочу потрапити. Під час розподілу набирали й фахівців ППО. Але я тоді вирішив, що до ППО не піду. Треба в піхоту.

Мені одразу збили «офіцерську корону» — у найкращих традиціях «Азову». Хоча я її ніколи не мав. Завжди був поруч з особовим складом, сам «замаханий». Я дуже не люблю, коли люди «одягають» на себе корону.

— Чому обрали саме піхоту?

— Бо хотілося «двіжувати». Інша війна була тоді. У мене тоді був цей «юнацький максималізм», що я в ППО мало роблю. Пройшов базовий курс бойової підготовки (БКБП), отримав шеврон. Починаєш життя з чистого листа в іншому підрозділі. 

— Які напрямки для вас найважчі були?

— Торецько-Нью-Йоркська кампанія¹⁹Бої за населені пункти Донеччини Нью-Йорк і Торецьк у 2024 році. Під час тих боїв я мав налаштувати роботу на ротному опорному пункті. Це було слабке місце в обороні батальйону. Тоді я командував не лише своїм особовим складом, а й приданими підрозділами логістики. 

Захід у нову зону — це найважче, адже відбувається ротація підрозділів. Нова місцевість, ти не знаєш, де безпечно, куди відправляти людей. Якщо противник дізнавався, що буде ротація — це найкращий час ударити. Через це ми зазнавали багато втрат. Наш підрозділ потрапив у Нью-Йорк і Торецьк тоді, коли ситуація вже була погано контрольована.

— Яким був ваш перший піхотний бій?

— Завдання було закріпитися між нашою позицією і ймовірними позиціями противника. Ми за ніч викопали позицію, а наступного дня пішли її накривати. І все було б нічого, якби після налагодження спостереження не виявилося, що за сто метрів перед нами, трохи нижче в лісі, розташована позиція противника. Ми вирішили по них відпрацювати.

Після цього виходу ми повертаємося, думаю: треба цигарку викурити. Стою собі, курю — і раптом чую, як просто перед моїм носком рветься сітка. Буквально за мить перед моєю стопою прилітає граната. Я лише побачив спалах — і все, я вже «300» (поранений. — ред.). Повзаю, накладаю собі турнікет. Масивної кровотечі не було, але осколки зайшли. Здається, я був першим «трьохсотим» у нашій роті. Ну, нічого, евакуювався.

— Не пошкодували, що пішли в піхоту?

— Ні. Починаєш більше цінувати життя, побратимів. На мою думку, одна з найважчих посад — командир бойового відділення, бо саме він віддає накази на місці. Він останній, хто відповідає за те, щоб рішення було правильним. 

Коли командуєш взводом або ротою, береш участь у плануванні ротацій, проводиш брифінги для особового складу, потрібно розуміти, що кожне неправильно сформульоване речення, наказ, розпорядження чи інструктаж може призвести до реальних втрат. Треба переконатися, що людина справді зрозуміла завдання.

На жаль, саме в піхоті найбільше втрат особового складу. Із цим дуже важко жити. Коли  командуєш ротою, ти знаєш своїх людей. Командири рот і взводів планують ротації, визначають позиції, дають рекомендації та керують людьми. І саме від того, як організоване управління на рівні роти, значною мірою залежить життя особового складу. Тому командування піхотною ротою я вважаю однією з найскладніших командних посад в армії. Ти керуєш людьми, стикаєшся з їхніми втратами, а потім усе це носиш у собі.

— На ютуб-каналі «Доцент знає» інтерв’ю з вами називається «Золота піхота “Азову”». Про що там ішлося?

— Це був період, коли я заїжджав на позиції, керував людьми, готував бійців на заміну. Хлопці постійно зазнавали поранень, але завдання було утримувати позицію. Чого ми там тільки не вигадували: встановлювали сітки, копали, укріплювали все бетоном і щебенем. У мене був такий графік: я керував людьми з командно-спостережного пункту (КСП), виїжджав, готував на полігоні бійців, які мали заходити на позицію, а потім повертався на КСП, поки вони заходили на заміну.

Там було справді важко. Тоді відбулася найскладніша евакуація за весь час моєї служби — одинадцять людей завантажили в одну бронемашину. На позиції, здається, було двоє лежачих поранених, були й ті, хто міг пересуватися самостійно, але вже наклав собі турнікети. До того ж перед цим машину підбили, тож евакуацію потрібно було ретельно спланувати. Я тоді повністю віддавав себе службі.

В «Азові» людське життя цінують понад усе. Основний принцип — це людське ставлення. Цінності, які я засвоїв під час служби в цій бригаді, намагаюся переносити й у свою роботу. Якщо людина добре працює, сумлінно виконує завдання, її цінують. Якщо ж поводиться негідно, має нести покарання. Тому я й кажу, що робота піхотного командира — одна з найважчих. Зазвичай саме піхота зазнає найбільших втрат, а її завдання фізично дуже складні.

Водночас підготовка піхотинця — це основа армії. Я не раз казав, що хотів би бачити у своєму підрозділі більше людей із піхотним досвідом. Якщо людина має його, я готовий забрати її до себе, бо знаю, що вона вже має принаймні базову підготовку.

— Як ви прийняли рішення залишити піхоту після двох з половиною років?

— У мене почався застій. У своєму батальйоні я, мабуть, досяг певної межі, тож банально хотілося зростати й професійно розвиватися, вийти за межі рівня роти.

У мене вже було достатньо досвіду, щоб розуміти, як будуються підрозділи. Тоді надійшла пропозиція від мого колишнього побратима, який перейшов до відділу ППО в корпусі. Він запропонував прийти до них командиром батареї. Я погодився, але дуже швидко з’ясувалося, що потрібно формувати весь дивізіон. Так я й почав створювати його з нуля. Відтоді минув рік. Зараз уже функціонує кожен підрозділ, передбачений штатом дивізіону. 

Як змінюється дронова війна

— Як вам вдалося опанувати цю дронову компоненту?

— Я навіть трохи боявся, що не стягну, бо не мав справи з зенітними дронами. Я сам у цьому розбирався. Допомогли колеги нові. Я набирав людей, які вже з досвідом були. Тобто я знав, як цей армійський організм побудувати. Але потрібно було закрити свою ахілесову п’яту. Благо, є в мене в команді досвідчені пілоти. Будь-які командири без своєї команди не вивезуть. 

Як каже статут Збройних сил України, офіцер постійно має самовдосконалюватись. Відповідно, сидиш, дивишся, читаєш, аналізуєш. Якщо клепка на тому місці, людина може освоїти будь-яку справу. У тому-то і прикол, що я пройшов рівень від солдата до комбата. І я розумію, що екіпаж на місці знає краще, ніж я, деякі моменти. Мені не зазорно з пацанами поспілкуватися, послухати їх пораду. Тобто маю розуміти обстановку і зі своєї сторони, і з рівня солдата. Все це діло органічно скомпонувати, зробити висновки, пропозиції. Командир може безмежно багато консультуватися, але рішення має приймати сам. 

ППО завжди була одним із найважчих напрямків у військах. Бо дуже високі вимоги до підготовки особового складу, до їх технічної виучки. І це не міняється. Треба і в РЛС²¹Радіолокаційна станція — радіотехнічна система, призначена для виявлення повітряних, морських, космічних та наземних об’єктів, визначення їхніх координат і параметрів руху. шарити, і в технічній частині. А зенітні БпЛА — це найскладніший вид FPV. Я в цьому переконаний на всі 100 %.

— Як за цей рік змінювались повітряні загрози і тактики застосування?  

— Раніше, якщо безпілотники залітали на глибину 50, 60, 100 кілометрів, то розносили райони зосередження з особовим складом, міста, інфраструктуру. А зараз їх починають не шкодувати на роботу по позиціях артилерії, пілотів на передньому краї. Тобто в глибину 10 кілометрів фігачать цими засобами, у яких доволі велика бойова частина, і перехоплювачі не встигають за ними.

Основною проблемою стало виявлення. Навіть «Молнії», які є наймасовішими ударними крилами противника, не кожна РЛС і не завжди може побачити.Більш вартісні версії з кращою захищеністю від радіоелектронної розвідки залітають в тил на 40–50 кілометрів балками, ярами.  

Насправді противник дуже розвивається. Є певні підрозділи, які працюють над інженерними рішеннями, а нам їм потім доводиться дуже швидко протидіяти. Це ж гра на випередження. Противник навчився наявними засобами прилітати до нас у тил — ми починаємо дзеркально відповідати. Кожен його крок — ти відповідаєш. Ти робиш крок — він змушений відповідати.

Противник намагається використовувати «Шахеди» або «Гербери» як платформу для інших засобів. Вже були випадки, коли ними як дронами-матками заносили FPV-дрони. І один із таких випадків був навіть у тилових регіонах. Тобто летить «Шахед» і несе два маленькі дрони, які можуть вражати автомобільний транспорт, інфраструктуру. А що найгірше — можуть просто терором займатися. Влетіти в зупинку, де стоїть пасажирський автобус.

Далі — дистанційне мінування. Летить великий ударний дрон, який може нести велике корисне навантаження. Завдається удар по найближчому до лінії бойового зіткнення місту, і паралельно з цим здійснюється дистанційне мінування цивільної інфраструктури. Так само можуть мінувати й найближчі логістичні шляхи біля ЛБЗ. Дрон летить до цілі прокладеним курсом і у відповідній точці скидає певні «подарунки», називаймо це так.

Ще одна небезпека — штучний інтелект. Використовуючи ШІ на ударних дронах, противник може нівелювати радіоелектронну розвідку. Дрон не передає жодних сигналів, іде в радіотиші, доходить до визначеного квадрату, і в нього можуть бути закладені параметри цілей, які вражати. І основна проблема: ШІ може не відрізнити, це військова вантажівка чи цивільна. Тож під такий удар можуть потрапити і військові, і цивільні.

Наступне: на «Шахед» ставлять нормальні відеосистеми, тепловізійну й денну камеру. Через mesh-мережу²³Система, що складається з головного маршрутизатора та кількох сателітів, які об’єднуються між собою через спеціальний бездротовий канал. оператор у реальному часі перед заходом на ціль бачить усе дуже чітко. І такі випадки вже траплялися на Донбасі. А коли є нормальна оптика й відеоканал, можна цю здорову бомбу довести, куди треба.

Друга проблема — «Шахеди» й «Гербери» на радіокеруванні, найчастіше через mesh-мережу. Такими ударними БпЛА вже не раз вражали мобільні вогневі групи. Якісних засобів зенітної артилерії в нас не так багато. Умовно, у прямому ефірі летить 4–5 цілей. Один з операторів помічає, звідки працює артилерія, тим паче вночі. Першого вражають, а другий, третій, четвертий бачать. Один заходить на ціль, і ППО стає жертвою. Мисливець стає здобиччю.

— Раніше вони випускали ще фейкові дрони без бойових частин? Щоб на них витрачали засоби БпЛА.

— У них навіть є БпЛА «Пародія», тобто фальш-ціль. Щоправда, давно не бачив, щоб вони літали. Пам’ятаєте, коли були цілі хвилі по 300, 400 штук? Це все для перевантаження ППО. Проти БпЛА-перехоплювачів це не дуже ефективна тактика. Зазвичай запас дронів на позиціях нормальний, і це не зенітна артилерія, не ЗРК, де треба спеціальні машини або купа людей, щоб перезарядити боєзапас. У дронів усе набагато простіше: винесли борт, другий готується, відпрацював — одразу наступний. Ми наростили дронову ППО, і вони від цього відійшли.

Щодо керування й доведення в ціль — було дуже багато розмов про російську систему «Рассвет». Це, по факту, аналог «Старлінка», супутниковий інтернет. Поки противнику не заблокували²⁵Ідеться про блокування у лютому 2026 року нелегальних терміналів Starlink, які використовували російські війська. Starlink, було дуже багато проблем: вони використовували Starlink Mini на тих же «Молніях». Потім це пофіксили, і це їм нормальні проблеми принесло.

Використовуючи «Старлінки», ми можемо тримати звʼязок із кожним бортом практично в будь-якій точці держави. Якби у противника була аналогічна технологія, вони б доводили точно в ціль, і нам довелося б створювати системи подавлення супутникового інтернету.

Усе йде до того, щоб наводити на ціль у ручному режимі. І противник намагається проходити нам у тили ударними засобами так, щоб їх не помітили. Бо без виявлення жоден перехоплювач, артилерія, мобільна вогнева група не відпрацює. Вони можуть стояти 24/7 і дивитися в небо, але якщо не знають, звідки заходить ціль, то прошляпять її. А маєш швидко зорієнтуватися, звідки, знайти, вразити. Тому противник усіляко старається пропадати з радарів. І це проблема.

— Дуже темне майбутнє вимальовується з того, що ви наговорили.

— Я не наганяю жах. Насправді на кожну дію є протидія. Коли зʼявилися поршневі «Шахеди», вони теж шуму наробили. Ми почали літати на «Старлінках» — зараз це робити набагато важче. З часом усе стає на свої місця.

Зараз все більше йдемо до війни технологій. Але все одно ключовими у цьому алгоритмі залишаються людина і людська думка. Людина готує борт, збирає, споряджає, управляє, запускає, аналізує все. Ясно, що зараз за допомогою штучного інтелекту або алгоритмів різних можна аналітику проводити, і так це і робиться. Але все одно рішення приймає людина.

Досягнення і вартісні цілі

— Розкажіть про досягнення вашого підрозділу за весь час його існування.

— Останні пів року ми запускали все з нуля. Перша наша позиція відкрилася наприкінці грудня 2025 року. Це була позиція зі швидкісними дронами-перехоплювачами P1-SUN, він тоді тільки зʼявлявся. Десь 2–3 тижні там майже нічого не залітало, і тут хлопці збивають перший «Шахед». Тоді й пішло.

На початках я вирішив не заходити одразу в зону відповідальності, а налаштувати всі процеси в дивізіоні: від взаємодії з іншими підрозділами до роботи командного пункту, логістики. І відточити їх на позиції, більш-менш віддаленій від ЛБЗ.

Починалося з однієї безпілотної батареї, а зараз у мене працює вже декілька таких батарей. Є артилерійська батарея, яка виконує інші завдання. Ми виросли в повноцінний бойовий організм, у якого є свій командний пункт, своя логістика, свій напрям артилерії, зенітних дронів, розвідки, своя радіолокаційна станція, своя евакуація.

У мене принцип такий: попри те, що ми частина корпусу, маємо бути повністю автономні. Будь-які наші задачі маємо вміти вирішити власними силами. За цей час ми вийшли на певне плато за кількістю збитих цілей, вражали доволі вартісні цілі. Усі типи цілей, які могли пролітати в нашій зоні відповідальності, ми вже вражали.

— Що із ураженого було найдорожче?

— По-перше, «Гранат-4»²⁷Російський комплекс з БпЛА, призначений для повітряної розвідки, дистанційного спостереження та ретрансляції., рідкісна штука. Він коригує снаряди «Краснополь»²⁸Сімейство російських високоточних керованих артилерійських боєприпасів з лазерним наведенням.. І два «Ската»²⁹Російський розвідувальний та ударний БпЛА, оснащений оптичною та тепловізійною апаратурою. збили. «Ланцетів» десятки (це доволі дорогі дрони). А ще реактивні й поршневі «Шахеди», «Гербери», «Італмаси», «Молнії», FPV-дрони, які хлопці збивали на шляхах логістики.

Зараз уже є костяк екіпажів, які передають свій досвід батареям, що доформовуються. Час реакції постійно покращується. І продовжуємо вдосконалюватись: шукаємо нові варіанти застосувань БпЛА, модернізацію транспорту, артилерії.

— Чи отримуєте додаткову винагороду за знищені цілі?

— Екіпаж отримує, так. Розміри її регламентуються централізовано. Тобто є збита ціль — енна кількість тисяч платиться за неї і розподіляється між екіпажем. Ну, а так екіпажі можна заохочувати іншими речами. Головне, щоб людям подобалося служити в підрозділі і щоб вони бачили користь у своїй роботі. На мою думку, зараз ми цього досягли.

«Вважаю свою країну найкращою у світі»

— Є проблема з браком людей у війську. Але ця війна є війною за наше виживання. Які відверті меседжі могли б спрацювати для тих, хто цей вибір ще не зробив?

— Перший меседж — потрібно застосовувати цивільні навички людини максимально коректно на службі. Якщо це умовно відеооператор, він у мене в медійку піде. Якщо водій вантажівки, він піде або в логістику, або в батареї. Якщо це умовно геймер, то мені його на дрони треба відправляти. Якщо айтішник — це або дрони, або дронова технічка, або зв’язок, робота на командному пункті. Якщо це будівельник, автомеханік (різні робітничі професії), то це офігенно можна застосувати в тилу у логістиці. Оце треба людям доносити. Бо багато хто думає, що вони як тільки прийдуть в армію, одразу на ЛБЗ потраплять. У нас зараз людям пояснюють, чим вони будуть займатись. Те, що в людини немає ясності — велика проблема, з якою ми стикнулися.

Другий меседж — можна завчасно підготуватися, щоб обирати самому. Якщо ти вже з сертифікатом і нальотом на FPV-дронах або на симуляторах, за тебе будуть битись рекрутери. Бо толкові люди зараз потрібні всім.

Ще багатьом людям, коли вони потрапляють в армію, дуже важко змиритися з армійським порядком. Тому було б непогано, щоб вони розуміли, як це працює. Це прийняття армії дуже важке. І люди по факту перевчаються по-іншому жити.
Тут треба доносити, що армія — це інший трохи світ, до якого треба готуватися. І чим раніше людина буде готуватися, тим адаптація буде легша.

Ті, хто самі приходять в армію, потрапляють туди, куди хочуть. І для багатьох бригад було б цінним мати таку репутацію, щоб до них хотіли йти. Це робота над іміджем підрозділу. І оце «обирай сам» — це найкраща схема.

— А як бути з категорією, яка мислить, мовляв, я заробляю в рази більше, ніж зможу отримувати в армії. І навіщо ризикувати, якщо можу пересидіти, перечекати, забезпечувати свою родину?

— Так це ж тюрма. Я знаю багатьох, які з будинку не виходять. Я б із розуму зійшов.

Щодо грошового забезпечення. У всьому треба шукати плюс. Перше: грошове забезпечення є гідне в багатьох підрозділах, які ближче до ЛБЗ. Друге: соцпакет доволі гарний. У нормальних підрозділах є ще нормальний соцвідділ, багато програм для дітей, табори, дозвілля різне. Третє: є різні державні програми за участь у бойових діях. Четверте, основне: совість чиста буде. І свобода пересувань відносно. Завчасно можна домовитися з підрозділом, на яких умовах служба проходить.

— За цей час, що ви берете участь у бойових діях, як трансформувались ваші цінності?

— До всього звикаєш. Та мене армія засмоктала просто. Я дуже часто задумуюся, чим займатися на цивільному житті. Але ті побутові проблеми здаються такими дрібницями. В армії інакше дивишся на цивільне життя. Починаєш цінувати все, що дійсно має значення: людське життя, відносини з побратимами, здоров’я.

Після стресових умов в армії багато цивільних питань вирішуються по щелчку пальця. Не дарма кажуть, що найкращі менеджери виходять з військових командирів.

І якщо довго в армії служиш, приймаєш армію як дім уже. У тебе весь соціум в армію переїжджає повністю. Я зі своїми цивільними друзями дуже рідко став спілкуватися.

— Якщо формувалась і змінювалась ваша ідентичність та усвідомлення себе як українця?

— У 2022-му я йшов до армії чисто на патріотичному дусі. Не було й думки за якісь матеріальні блага. Було бажання просто захистити сім’ю, Батьківщину. Треба було давати відсіч окупанту, ненависть була. Зараз, після такого довгого проміжку часу, патріотичність трансформується. Це більше про роботу, по факту це і є робота.

Патріотизм залишився. Я люблю свою країну, вважаю її найкращою у світі. Ми дуже прогресивна країна, у нас дуже комфортно жити. У нас розумні люди, у нас багато чого розвинено. У нас кайфово. Гордість бере за те, що ми, будучи відносно окупанта невеликою державою, даємо йому таку відсіч. Якщо обдумати все, що взагалі є, то ми ніфіга собі моща.

На перемогу працюють всі, не тільки військові. За кожним військовослужбовцем стоїть економіка. Не можна всіх у війська загнати. Треба розуміти, що без міцного тилу солдату не буде що їсти, стріляти з чого і так далі. Але треба розумно розподіляти ресурси в тилу. Для військових важливо розуміти, що в тилу все чітко, що всі працюють на одну ціль. 

— Чи дозволяєте собі мріяти?

— Так. Про дім. І було б непогано поїхати десь відпочити, подивитися світ. Вже п’ятий рік бачу краєвиди сходу України. А так катнуть би турне по Європі на будинку на колесах. І обоснуватися десь на півдні, біля Одеси. Я тепер без моря не уявляю, як жити. 

— Якби у вас була можливість звернутись до наступного покоління українців, яке послання ви б хотіли їм залишити?

— Пам’ятайте, Україна — це найкраща країна, цініть її. Не довіряйте москалякам.  Розвивайте країну, подорожуйте. Поїздивши по світу, ви зрозумієте, як у нас класно. У нас дуже багата країна на все. На людей. У нас є цінність нації. Ми готові об’єднатися в критичну мить. У нас є море, гори, ліси, ґрунти.

Залишайтесь жити в Україні. Реалізуйтесь тут. Пам’ятайте, скільки крові пролили люди заради цієї країни, заради нащадків. Кожен воїн, який стоїть на обороні нашої держави, робить це заради майбутнього. Ми тут стоїмо не кожен сам за себе, а за майбутнє. Щоб ця країна існувала.

І вчіть історію. Той, хто знає історію, набагато сильніший. Історія вчить робити висновки. 

Деякі погляди героя можуть не збігатися з думкою редакції Ukraїner.