Як креветки змінюють рибний промисел на Дунаї

В илкове — осередок рибальства на Дунаї, тож зокрема від цього промислу залежить життя багатьох місцевих мешканців. Найвідоміший рибний символ міста — дунайський оселедець. Місцеві кажуть, що він водиться тут від самого заснування міста. Та поки оселедця у водах річки меншає, креветка може стати для місцевих підприємців новим джерелом заробітку.

Ми вже не раз бували на Бесарабії — розповідали про тутешніх рибалок, природні парки та вплив війни на Чорне море. З того часу багато що змінилося, зокрема й стан рибальського промислу.

Матеріали експедиції зняті за підтримки партнерів експедиції: Defender, Work.ua.

Ольга. Продовжити справу батьків

Ольга Білова працює на підприємстві «Вилковський рибзавод», яке ще 2001 року відкрили її батьки. Тато хотів, щоб вона здобула освіту іхтіолога¹Іхтіолог — вчений-зоолог, який професійно вивчає риб. або технолога, але дівчина категорично відмовлялася. Тоді вона була переконана, що ніколи не займатиметься рибним промислом.

Батько Ольги — Віктор — усе життя працював із рибою. Багато років він був майстром цеху, потім головним інженером рибопереробного заводу, згодом став директором. У ті часи підприємство мало власний флот — люди самі ловили рибу й переробляли її. Крім того, вилов привозили з інших господарств.

— Було багато різної риби: тюлька, скумбрія, мойва, камбала, осетер, білуга, лящ. У дитинстві я взагалі не знала, що є маленька риба — вважала, вся риба — велика.

1998 року цей завод перестав працювати. Однак люди мали чим займатися, адже у місті були й судноремонтний завод, і флот, і рибне господарство. Батьки Ольги орендували частину заводу у Вилковому та стали одними з перших у місті, хто почав приватний бізнес із вилову та перероблення риби.

Ольга певний час була технологинею на швейному підприємстві. Коли 2019 року вона перейшла на роботу у рибному промислі, перший час було складно, хоч і мала певний досвід ще з дитинства. Спочатку колеги несерйозно сприймали Ольгу — казали, що ще молода. Не було до кого звернутися за порадою, зізнається підприємиця.

— Я почала вивчати все сама — постанови, закони, накази. Щодня лягала спати о 2-3 годині ночі. Поступово я набралася досвіду й зараз уже все знаю.

Нині Ользі час від часу допомагають мама й чоловік. Крім підприємства, вона працює ще й на іншому причалі, де веде всю документацію.

— Я звикла до своєї роботи. Зранку встаю, навіть якщо вихідна, все одно приїду сюди, пройдуся, посиджу, поспілкуюся з охоронцями, з людьми. По-іншому не можу, я повинна сюди приїхати. Напевно, вже я люблю цю роботу.

Будні дунайських рибалок

До рибальського сезону починають готуватися ще у січні. Спершу на підприємстві збирають усі необхідні документи, беруть участь в аукціонах — це потрібно для того, щоб легально отримати квоти та права на промисловий вилов риби. Далі треба отримати дозволи від Держрибагентства та Державної екологічної інспекції. Лише після цього підприємці мають право виходити на промисел. Активний вилов стартує вже у березні — у Вилковому чекають, коли на Дунаї зʼявиться перший оселедець.

Робочий день риболова розпочинається о 6 годині ранку. На рибоприймальному пункті, який водночас є причалом, чоловіки записуються в журналі, вмикають GPS-трекер, який показує, де вони перебувають, і йдуть на воду. У цей час Ольга телефонує прикордонникам і доповідає, скільки човнів та риболовів зараз на воді й куди саме вони пливуть. Усі ці дані жінка вносить в електронний кабінет «еРиба»³Електронна система управління рибною галуззю..

Для кожного виду риби чи креветки є свої знаряддя лову. Креветку, наприклад, можна ловити тільки дозволеними ятерями⁴Ятір — знаряддя для вилову риби у вигляді циліндра., на яких є бірка — її видає Держрибагентство. Номер цієї бірки також потрібно вносити в електронний кабінет. Оселедець, скажімо, ловлять окремими сітками.

Якщо рибалкам трапляється прилов⁷Ненавмисна здобич, яка потрапляє у рибальські сітки чи знаряддя разом із цільовим видом риби. — як-от мальок — його випускають назад у воду. Але якщо це більша риба — судак чи сом — його офіційно оформляють на рибоприймальному пункті. За словами Ольги, у цих водах раків дозволено збирати лише руками — не більше 30 особин на людину. Водночас загальні правила любительського рибальства передбачають і кілька інших дозволених способів вилову, зокрема за допомогою раколовок, підсак і «хваток». У певні періоди, зокрема під час линьки раків, вилов узагалі заборонений.

Під час роботи риболови вживають слова, які іншим важко зрозуміти. На світанку вони йдуть на тоню — на промисел, і беруть із собою бабайку — довге деревʼяне весло. На тоні рибалки розкладають сітки та ятері й чекають. Бувають дні, коли вони ловлять бугая — тобто нічого, приносять порожні сітки.

На роботу вони обовʼязково беруть їжу, але рибу — смажену, запечену, варену, чи будь-яку іншу — на воді мати заборонено. А ще риболови вірять, що підмітати човен перед виходом на промисел — погана прикмета. Якщо потрібно забрати листя чи сміття — змивають водою. Крім того, не можна казати «Щасти!» або ж «Удачі!» — це, мовляв, удачу якраз відштовхує.

Рибалки закінчують працювати о 7-й вечора. На рибоприймальному пункті вони здають усе, що спіймали, зважують улов і оформляють в «еРибі». Після цього пристібають свій човен на замок і йдуть додому.

Стан рибного промислу на Дунаї

З початком повномасштабного вторгнення робота рибних підприємств на Дунаї зазнала обмежень. Багато ділянок річки тепер закриті з міркувань безпеки, тож для промислового вилову залишається лише невелика територія. Водночас кількість риби на ній щороку зменшується.

Через це підприємство Ольги зазнає значних збитків. Інші підприємства беруть кредити, щоб утримувати бізнес, або вкладають власні кошти. Нині жінка не певна, чи зможе протриматися до наступного року, чи братиме участь в аукціонах і де шукатиме на них гроші. Адже квоту підприємиця купує наперед, ще не знаючи, чи вдасться виловити стільки риби.

— От я, наприклад, купила (квоту на — ред.) 27 тонн оселедця, а виловила 9. Із потрібних 4 тонн креветок є лише 260 кілограмів. Тобто я заплатила 200 тисяч гривень за квоту, і навіть 30% не виловила.

Риба в Дунаї зникає під впливом низки факторів — кліматичні зміни, низький рівень води, забруднення, війна.

— Наприклад, промисел оселедця минулого року був набагато кращий. Це циклічна (мігруюча. — ред.) риба, яка не живе в Дунаї. Вона йде на нерест повз нас і після цього ми її ловимо.

Водночас у Дунайському промислі з’явилася річкова креветка. Звідки саме креветка потрапила в Дунай, достеменно невідомо. Місцеві підприємці переконані, що її завезли сюди люди. Одна з версій, яку озвучують фахівці, — креветка могла втекти з рибних господарств і поширитися природними водоймами. Є також припущення про можливий зв’язок її поширення з підривом Каховської ГЕС у 2023 році. Водночас макробрахіум вважають інвазивним видом: він не є місцевим для Дунаю, швидко розмножується й може впливати на місцеві види, хоча масштаб цього впливу ще потребує дослідження.

Від чорноморської річкова креветка відрізняється і зовні, і на смак, розповідає Ольга. Каже, її м’ясо трохи солодше, а сама вона має довші лапи та загострену передню частину.

За спостереженнями рибалок, креветкам комфортно в дунайських водах — їм підходить тутешній клімат і є чим харчуватися. Тому вони припускають, що цей промисел може стати одним з основних, щоправда, не стільки у Вилковому, скільки вище по гирлу річки — у Кілії чи Ізмаїлі. За словами Ольги, це пов’язано з медузами, які в середині літа масово заходять із моря в Дунай і відтісняють креветок угору за течією.

Рибальство в умовах невизначеності

Робота рибалок залежать від багатьох факторів, зокрема від природних умов: рівня води, клімату та інших природних циклів. Влітку 2026 року Мінекономіки повідомляло про безпрецедентне маловоддя в басейні Дунаю майже по всій Європі. На окремих ділянках рівень води опустився до рекордно низьких позначок. Це створює ризики для водних екосистем і господарської діяльності в Придунав’ї.
Тож рибалки не можуть наперед знати, яким виявиться наступний сезон. Водночас підприємствам потрібно планувати витрати й вирішувати, чи варто вкладати гроші в обладнання.
У 2023 році в Україні запровадили електронні аукціони на право промислового вилову водних біоресурсів. Уряд пояснював реформу прагненням зробити розподіл ресурсів прозорішим, посилити конкуренцію, зменшити корупційні ризики й відкрити доступ до промислу новим учасникам.

Однак Ольга вважає, що для підприємств аукціони створюють додаткові ризики. Щоб працювати наступного року, потрібно придбати право на вилов, але наперед невідомо, скільки риби буде в річці. Через це підприємці не поспішають інвестувати в дороге обладнання, яке може не окупитися.
— Важко. Є підприємства, які закрилися, коли почалися ці аукціони й лоти. Ми начебто аграрний сектор, але нам, промисловикам, грантів і дотацій немає. Ми все робимо за власний кошт.

Підприємство Ольги вже чотири роки не розвивається — вона не може вкладати гроші в його розвиток.

— Ми хочемо працювати офіційно — виписувати рибу, продавати. Мене питають, що там на наступний рік, а я навіть не хочу загадувати — не знаю, чи буду працювати. Можна просто не виграти аукціон і закривати підприємство, яке працювало 25 років.

Ще одна зміна — цифровізація галузі. Ольга не заперечує проти переходу на цифровий формат, але каже, що система працює нестабільно. Якщо раніше вона могла на папері оформити документи для 15 човнів за дві хвилини, то тепер на це йде значно більше часу: програма зависає, виникають проблеми з інтернетом, а під час відключень електроенергії працювати ще складніше.

— Без світла дуже важко. Сонячну станцію ставити дорого, ми неспроможні на сьогодні. Вмикаємо генератори, акумулятори — якось викручуємося. Влітку світло рідко відключають, а як буде взимку, ми не знаємо.

Попри критику системи, Ольга брала участь у тренінгах Держрибагентства та «Прозорро.Продажі». Вона намагається розібратися в процедурі й працювати в її межах, навіть якщо не погоджується з тим, як вона впливає на підприємців.

Повномасштабна війна додала до цих проблем нові обмеження. Знайти людей, готових виходити на воду, стає дедалі складніше. На початку 2026 року в Ольги було 14 човнів, а за пів року залишилося лише два.

Частина чоловіків звільняється після завершення сезону вилову оселедця, хтось мобілізується, а на креветку погоджуються працювати не всі. Тож у промислі залишаються переважно старші рибалки, віком близько 60 років.

У деяких екіпажах працюють сім’ями: дружини з чоловіками, мами із синами. Така взаємодія допомагає підтримувати роботу, коли бракує працівників.

Попри труднощі, Ольга бачить перспективу в новому промислі — вилові річкової креветки. На неї є попит, і, на думку підприємниці, з часом вона може стати одним з основних промислів на Дунаї.

Жінка мріє, аби рибна промисловість повноцінно розвивалася в Україні, адже люди люблять рибу — дику, річкову, будь-яку. Проте нині рибу може дозволити собі не кожен — це дорого. Також Ольга помічає, як мало риби люди стали їсти. Якщо раніше в школах чи садочках її обовʼязково подавали 2-4 рази на тиждень, то нині через зростання цін цього продукту майже немає в раціоні.

Попри все, рибалки продовжують виходити на воду. Ольга пояснює це особливою прив’язаністю до річки: люди звикають до такого життя й не уявляють себе без нього.

Сама Ольга теж не уявляє, що могла б залишити роботу й виїхати з Вилкового.

— Ми багато в чому обмежені, але у нас немає іншого вибору. У мене за спиною люди, куди я їх покину? Це моє життя. Я люблю це місто. Я тут народилася, навчалася в Одесі, у Києві, потім працювала в Одесі, і все одно приїхала сюди.