Зміїний — маленький (17 гектарів), але стратегічно важливий український острів у Чорному морі, неподалік від гирла Дунаю. У сучасній історії він запам’ятався як одне з перших місць, де наші прикордонники й морські піхотинці зустріли повномасштабне вторгнення й показали, куди має прямувати рускій ваєнний карабль.
Із липня 2022 року острів знову під контролем Сил оборони й допомагає убезпечувати від ворога судноплавство, але все одно залишається під загрозою ударів із неба.
Повернення Зміїного під український контроль тривало більше чотирьох місяців. Дорога до острова від материкової частини займає близько двох годин. Човен набирає швидкість 27 вузлів (≈ 50 км/год) і виходить у відкрите море. За цей час у моїй голові безперестанку крутяться історії оборонців Зміїного, які нам пощастило задокументувати.
Наприклад, морського піхотинця Ярослава Крикливого. Він зустрів повномасштабну війну на, як він його називав, «тропічному» острові, і тримав оборону під ударами кораблів та авіації, доки не закінчились боєприпаси. У полоні Ярослав почув новину про потоплення крейсера «Москва» і за вигук радості їх разом із побратимами жорстоко побили. Попри тортури, після повернення він знову став у стрій та очолив 501 батальйон морської піхоти.
Або морпіхів 1 лінійного батальйону 35 бригади морської піхоти, які в лютому-березні 2022 року прикривали артилерію, що працювала по ворожим засобам на острові, а також боронили повітряний простір, адже російські літаки тоді долітали аж до міста Вилкового. Або історії артилеристів та інженерів Військово-морських сил (ВМС), які встановлювали РСЗВ «Ураган» на плавучі причали і стріляли по тоді ще окупованому острову, знищуючи ППО й іншу техніку противника.
Згадую розповідь льотчика армійської авіації Максима з позивним Чайка, який у травні 2022 року брав участь в операції на Зміїному, розробленій ГУР та СБУ. Передбачалось, що перша група вертольотів нанесе ураження по засобам ППО противника, а друга висадить на острів десант. Екіпаж Максима входив до ударної групи. Під час цієї операції один з українських вертольотів збили, і десант зрештою вдалося висадити лише з третьої спроби.
А ще не можу забути розмову зі спецпризначенцем ЦСО «А» СБУ з позивним Кір, який був одним із тих, хто десантувався на острів і під час штурмових дій втратив там своїх побратимів і друзів — Полтаву та Аскета. «Це була дуже важка втрата», — казав він, розповідаючи про них і про те, як помстився.
Важливу роль у відновленні контролю над островом відіграв «Спецпідрозділ Тимура» ГУР МОУ. Зокрема використовуючи артилерійські системи, які встановлювали на баржі, також вели вогонь по противнику із прибережної зони та з води.
Завдяки спільним надлюдським зусиллям цих людей та ще багатьох бійців Сил безпеки та оборони 7 липня 2022 року над островом Зміїний знову замайорів синьо-жовтий стяг, а Україна відновила свій захист експортних шляхів і морської торгівлі. Бійці «Спецпідрозділу Тимура», ССО та сапери 59-ї окремої мотопіхотної бригади провели зачистку острова, підтвердили знищення більше 30 одиниць ворожої техніки, повернули контроль над островом. А український прапор на самому краю острова підняли так, аби він майорів у напрямку тимчасово окупованого Криму. Зараз Зміїний — не тільки символ спротиву, а й ключовий елемент безпеки в північно-західній частині акваторії Чорного моря.
Командир підрозділу Nobody у складі «Спецпідрозділу Тимура» ГУР МОУ із позивним Нед каже, що росіяни не полишають намірів знову взяти острів під свій контроль:
— Я думаю, у них просто немає того духу, як у нас, щоб зробити щось подібне. Думаю, зараз вони розуміють, що це нереально. Попри це, лишається високий ризик ураження ракетами різного типу.
Перша ротація підрозділу Nobody на Зміїний була 2023 року. Відтоді Нед відвідував острів десятки разів.
— Найкраще я памʼятаю свій перший візит. І останній, який був вчора, коли нас ворог ракетами з авіації обстріляв. Противник близько року не наносив вогневого ураження по острову. Коли побратим сказав мені, що у повітрі близько Су-шки, я всіх загнав у бомбосховище. Перший приліт, другий приліт. Влучання були десь в 100-150 метрах від нас. Як для людини з бойовим досвідом, це не дуже близько, «не по нам».
Перш ніж пришвартуватись, робимо коло довкола острова, одна зі сторін якого своїми гострими камʼяними виступами нагадує скелі кримських гірських масивів Карадаг і Демерджі-яйла. Нарешті виходимо на берег. Пахне морем, степом і обпаленою ракетами землею. Здається, що трава і чагарники ще досі тліють.
— Вчора загорілась трава після прильоту ракет, то півтора десятка мін десь вибухнуло, — згадує спецпризначенець Олег. — Я як тільки сюди приїхав, ночував на вулиці, і в пів сьомого ранку — «бабах» — пес або кіт зачепив розтяжку. Таке дивне відчуття — встаєш, така краса довкола, і тут вибух.
На острові до повномасштабної війни було багато тварин, тут водились кози, кури, собаки — всі вони не витримали бойових дій і суворого клімату. Але котів, як зазначає спецпризначенець Жан, лишилось ще доволі багато:
— Я пробував дізнатись про притулки, але всі місця зайняті, і вивезти їх проблематично. У мене вдома кіт. Якби не було, я б собі котика звідси забрав, — їх дуже шкода. Їм тут їсти немає чого, прісної води немає, доводиться корм возити.
Зміїний має суворий і аскетичний вигляд. Бетонні плити старого пірсу, зруйнований маяк, руїни споруд і спалений російський вертоліт. За кілька місяців окупації острова росіяни встигли завезти сюди величезну кількість інженерної і бойової техніки. Тепер це іржаве залізяччя оповите колючим дротом.
— Для когось, може, це відчуття, ніби ти в тирі, бо все літає довкола. Але якщо не брати це до уваги, то можна насолоджуватись природою і морем, — каже Олег.
Жан додає:
— До цього можна ставитись як до заслання або як до гарячої путівки. Але в хлопців там (на «вишках Бойка»1Нафтовидобувні та газові бурові установки біля узбережжя Криму в Чорному морі. Захоплені РФ 2014 року і повернені під контроль України 2023-го.. — ред.) поцікавіше, вони ще ближче до ворога, по них постійно прилітає. Весь час у тонусі.
Підрозділ Nobody брав участь у рейді на Нову Каховку восени 2023 року, прикривав відхід українських військ із Бахмута, Авдіївки, виконував чимало надскладних завдань у Чорному морі, зокрема і в рейдах на «вишки Бойка». Мій провідник Філ розповідає:
— Я брав участь в нальотах на дві вишки. Одна з них — МСП-17, де нашими побратимами з суміжного підрозділу був успішно збитий російський літак Су-30СМ. Проти нас випливали катери «Раптори»3Серія російських швидкохідних патрульних катерів прибережної зони. Стоять на озброєнні ВМФ Росії.. Тоді ми не змогли висадитись через сильне вогневе подавлення противника. Але я вважаю цю операцію успішною, бо знищення літака — суттєва втрата для противника. У цій операції було задіяно багато човнів нашого спецпідрозділу. Бачив, як Су-шка плюхнулась у воду. Це було драйвово. До речі, звідси вишки не видно, але вони відносно поруч.
За словами командира Nobody, більша частина підрозділу зараз задіяна в інших бойових задачах на напрямках, про які поки не можна говорити. Філ до цієї ротації був на куп’янському напрямку:
— Було десантування з гелікоптерів в тилу ворога, задачу виконали на 100 %.
Головні завдання бійців на Зміїному, говорить командир, — спостерігати за обстановкою та бути в повній бойовій готовності на випадок нападу росіян:
— На острові немає інтенсивних бойових дій. Але я все одно постійно тримаю хлопців у тонусі. Ми постійно покращуємо умови, мінуємо, ставимо нові інженерні споруди, у нас облаштований повноцінний стабпункт, є декілька засобів звʼязку з берегом і всередині острова, багато вогневих засобів, маємо багато FPV-дронів для відбиття атак, засоби ПЗРК, кулемети. У нас серйозно облаштована оборона.
Кілька груп бійців змінюють одне одного на чергуванні, а в перервах тренуються, розповідає Філ:
— 50 % часу в нас тут робота, 30 % тренування, 20 % — сон і відпочинок. Розважаємо себе морем, рапанами, пляжем, якщо дозволяє небо.
На одному зі схилів облаштований саморобний спортивний майданчик, який, за словами бійців, рідко буває порожній. Окрім брусів і турніка, тут є спалені 120-мм міни, які їм слугують як гантелі, а також штанга, зроблена з використаних снарядів.
слайдшоу
— Я люблю заварити кави, вийти до моря, потренуватись, — каже Олег, якого ми зустріли якраз на спортмайданчику. — Це мене дуже заспокоює. Жан, сміючись, додає:
— Місце культове, міфічне. Тут же купа легенд, як про Бреда Пітта з «Трої» (актор грав у цьому фільмі Ахіллеса. — ред.).
— Тільки раніше грецькі амфори шукали, а зараз всілякі орківські машини. Пірнаєш — і бачиш це все під водою, — додає Олег. — Але природа дуже гарна, особливо, коли сонце сходить і заходить. А вночі, коли є можливість, отак лягаєш, на небо дивишся — а там така краса, важко її тут не помічати.
Щойно сонце сховалось за небосхил, ми вирушаємо назад. Острів віддаляється і згодом на горизонті починає світитись цілий ланцюг вогнів — це кораблі, які прямують до порту — до того самого зернового коридору, боротьба за який тривала чотири криваві місяці. Це результат боротьби, втрат і стійкості. А ще надії, що Чорне море одного дня омиватиме береги вільного українського Криму.
