Чому важливе мовне розмаїття?

Ми обговорюємо критерії, коли мову можна вважати загроженою, і реальні приклади, коли мову вдавалося відродити, роль держави й громади у цьому процесі. А також чому мовне різноманіття — це не лише культурна пам’ять, а й практичний набір знань для майбутніх поколінь.

Що таке загрожені мови

— Чому тебе зачепила тема саме загрожених, а не поширених мов?

— Не можу сказати, що цікавлюся тільки загроженими чи мертвими мовами, мене цікавить мова в її багатогранності. Це одна з граней. Вона нішева, частково тому, що не всі розуміють важливість цього, але в Україні й у світі є багато активістів, лінгвістів і організацій, які вивчають це.

— Як українській мові вдалося уникнути цього статусу? 

— Можна сказати багато пафосного про спротив українців, і це все буде правдою. Але єдина причина — це наші розміри і кількість носіїв. Українці пройшли через такі страхи, один Голодомор чого вартий. Це не лише людські трагедії, а й скорочення кількості носіїв мови. А потім це страх, відсутність престижу мови, перехід на російську мову. Однак українців все ще багато. 

Сьогодні ж все тримається на ЗСУ, бо чим гірше становище на фронті, тим менше буде носіїв. Це проста арифметика.

— Які критерії загроженості мови? Хто вирішує, що мова загрожена? 

— Є незалежні інституції, лінгвісти, некомерційні організації. У деяких країнах є комісії, які опікуються офіційними мовами. На глобальному рівні цим займається ЮНЕСКО, у них навіть є атлас мов, що зникають. У них своя шкала. Як правило, це стосується того, чи говорять мовою діти. Якщо говорять лише старші покоління — це ознака вразливості.

Хотів би згадати ще Літній інститут лінгвістики (Summer Institute of Linguistics, SIL)¹Міжнародна неприбуткова організація, основною метою якої є вивчення, розвиток і документування малопоширених мов для розширення лінгвістичних знань і розвитку літератури.. Хоча їхня першочергова мета — місіонерська діяльність і переклади Біблії, через польові записи й довідники (до прикладу, відомий Ethnologue) ми дуже багато інформації знаємо від них. Зокрема, у книжці «Лінгвістика на карті світу» я писав про свистячу мову масатеків у Мексиці, яку досліджував Джордж Кован, який працював у цій християнській організації.

— Свистяча мова — це дуже цікаво. Як вона працює?

— Хоч це звучить трошки як пранк, але свистячі мови є в Мексиці, на Канарських островах (сільбо гомеро) і в Туреччині (село Кушкьой). Часто це пов’язано з горами, з певною акустикою. Важко далеко йти, тому люди пересвистуються.

Джордж Кован був одним із тих, хто довів, що це не просто свист, а мова. Там є свій синтаксис. Свистяча мова, як і так звані малі мови Мексики, теж загрожена.

Мова чи діалект?

— Які критерії, що перед тобою мова, яка зникає, а не діалект? Є така фраза: «Мова — це діалект з армією». Вона стала популярною, однак це ж неправильно. Як ми тоді визначаємо мову?

— Так, ця фраза дуже популярна, її часто приписують Максу Вайнрайху, відомому соціолінгвісту. Хоча насправді до нього на лекцію прийшов американський шкільний вчитель і сказав це, і Максу так сподобалося, що потім її почали приписувати йому. Звісно, це спрощення, але щось у цьому є.

Не лише лінгвістичними критеріями визначається, мова це чи діалект. Є ще безліч інших, зокрема політичні фактори. Наприклад, у нас називають, що в Китаї китайська мова. А взагалі це радше «парасолька» для багатьох мов. А сербо-хорватська лінгвістично є однією мовою з діалектами, але я б не ризикував так говорити хорвату або чорногорцю. Через такі перетини політики, культури та ідентичності навіть лінгвісти часто не можуть достеменно сказати, де мова, а де діалект. Через це вигадали окремий термін «ідіом» (не плутати з «ідіомою» як фразеологізмом) на позначення чи то мови, чи то діалекту, коли в нас є певна дискусійність.

У кінці 1960-х німецький лінгвіст Гайнц Клосс вигадав окрему «Аусбау-парадигму», тобто він взагалі відмовився від поняття мови та діалекту. Він визначав статус мови у відношенні до якоїсь іншої мови, тобто вона постійно змінює роль. Це глибша диференціація, але вона навіть трошки ускладнює. Простої відповіді немає.

— Скільки загрожених мов у світі і чи їх кількість змінюється?

— Щоб сказати, скільки є загрожених мов, ми маємо сказати, скільки є мов. Гуляє цифра приблизно 7 000 мов загалом, і вона постійно змінюється. А якщо говорити про загрожені, це приблизно 50 %.

Це ж нерівномірний розподіл. Очевидно, що дуже багато людей говорять однією мовою, а, наприклад, лише у Папуа Новій Гвінеї близько 840 мов, бо в кожного села своя. За більш-менш консервативними оцінками, кожні два тижні помирає одна мова в світі.

Є версії, що більшу частину історії людства у нас була приблизно однакова кількість мов. Але десь 1000 років тому почало ставати дедалі більше державних утворень, які захоплювали все більші території і все довше на них залишались. Це одразу ж впливало на домінування однієї мови над іншими дрібними. Тому мови почали частіше зникати, загрожуватися і таке інше.

— Чи можемо ми використовувати термін «масове вимирання»³повсюдне та швидке зменшення біорізноманіття на Землі. з біології? Тисяча років великого вимирання мов.

— Це цікаве порівняння, бо розуміння, чому потрібне мовне розмаїття, сильно пов’язане з біологічним розмаїттям. Є докази, що у тій самій Папуа Новій Гвінеї найбільше і біологічне, і мовне розмаїття, і це сильно перегукується. Важливо розуміти, для чого це все зберігати.

Чому мовне різноманіття важливе для наступних поколінь

— Для чого зберігати загрожені мови?  

— Коли я писав свою нову книжку про смерть мови, я намагався донести це до широкого загалу, а не до спеціалістів. Кажуть, що це культурне надбання, унікальний погляд на буття. Але потрібні серйозні аргументи: що ми отримаємо прямо зараз?

Якщо говорити про практичність, то у так званих малих мовах закодовано багато унікальних знань про те, що їх оточує. Можна сказати: «Хай вмирає, а ви просто запишіть», але це так не працює. Збереження мов пов’язане з біорізноманіттям, а воно, у свою чергу, важливе для природи, екології, клімату і життя наступних поколінь.

Тому нам треба працювати з сенсами, треба спочатку нормально комунікувати, для чого ми це робимо.

— Ми говоримо, що панування держав на певній території призводить до зникнення мов. Наскільки це пов’язано з колоніальними процесами і чи насправді зникнення не є знищенням?

— Варто розділяти геноцид, коли фізично знищується населення, і наслідки колоніальних процесів, коли наче нікого не вирізають, а носів стає менше. І це пов’язано дуже часто з питанням престижу. Українці це добре знають. Але це не унікальна українська історія.

На острові Мен, який між Ірландією і Великою Британією, навіть було прислів’я, що  менською навіть пенні не заробиш. Бо з англійськими туристами треба говорити англійською, а не «цим вашим смішним наріччям».

Є, звісно, моменти, пов’язані зі стихійними лихами. У книжці я писав про знищення тамборської мови на острові Сумбава після виверження вулкана (1815 року. — ред.). Через землетрус в Індійському океані 2004 року загинули сотні тисяч людей. Геноцидом за один день такого не зробиш.

Але насправді більше носіїв забирають тихіші чинники: економічні, культурні. Це розтягується на роки, але носів забирається більше. І на це менше реагують. Це тиха смерть.

— Чи є приклади відродження загрожених мов?

— Найідеальнішим кейсом є, звісно, іврит. Коли Еліезер Бен-Єгуда, якого називають батьком відродження івриту, приїхав із дружиною тоді ще в Палестину, вони поклялися говорити лише івритом. Він досить агресивно контролював, щоб євреї не говорили іншими мовами, це була нелагідна івритизація. До нього ставилися дуже погано. Важко змусити людей відмовитись від мови, якою їм комфортно говорити. Додатково євреї не хотіли переходити через те, що це священна мова. Це був такий пієтет, мовляв, як можна нею обговорювати якісь побутові речі. Тому сильно вражає, як вони це все оформили.

Менш популярний приклад — чеська мова. Після битви на Білій горі біля Праги (1620-й рік) багато адміністративних питань, освіта в Чехії були лише німецькою мовою. Коли відмінили кріпосне право в кінці XVIII століття, чехам із селищ дозволили приїжджати в великі міста. І вони привозили свою чеську мову, зокрема дозволяли нею виступати акторам з ляльками. І фактично ляльки не дали мові повністю згоріти. А вже потім прийшли спеціалісти, той самий Йозеф Юнгман⁵чеський філолог-славіст, професор, діяч чеського відродження.. Звісно, це вже не та чеська, бо коли воно відроджується, це вже буде дещо інше.

Загрожені мови України

— 7 червня 2024 року Кабмін затвердив перелік загрожених мов України. Це білоруська, гагаузька, їдиш, караїмська, кримськотатарська, кримчацька, ромська, румунська й урумська. Яка ситуація з цими мовами зараз? 

— Кримськотатарська, караїмська і кримчацька — це мови корінних народів Криму, відповідно й України. Уруми і румеї — це надазовські греки. Румеї говорять діалектом грецької, а уруми — це тюркомовні греки. До речі, гагаузи — це теж тюркомовна громада. В Україні все дуже сумно з цими мовами.

Кримськотатарська, звісно, краще, але якби не було 2014 року і всього, що йде після того… Безперечно, те, що знову до кримських татар прийшла Росія — це зло. З іншого боку, анексія Криму нанесла кримських татар на мапу для великої кількості українців. Це винесло на поверхню питання не лише мови, а й історичного контексту, через що вони прийшли. Звісно, мінусів тут набагато більше, бо мова страждає буквально кожного дня.

Білоруська — це безперечно загрожена мова навіть у себе. Лукашенко майже повністю знищив білоруську мову за мовчазної згоди людей. Може, в Україні буде більше шансів її ревіталізувати трошки, хоча б підтримувати на якомусь рівні. Це дуже важливо. Ромська мова є загроженою в європейських країнах. У них дуже закриті громади, вони майже не інтегруються, не довіряють зовнішньому світу. Але там молодь гірше вже знає ромську мову.

Ще у нас є громади, чиї мови, напевно, можна було підживити, але, як правило, це мови, які десь є офіційними. От чому ми говоримо про мови корінних народів — просто в них більше немає держави, це їхня рідна земля.

— Які ознаки свідчать про те, що мова ось-ось зникне, крім того, що стає менше носіїв?

— Коли немає представленості мови в освіті, науці. Дуже важливий аспект в останні роки — онлайн-присутність. Наприклад, мальтійська мова сьогодні не є загроженою, але смішні відсотки людей користуються мальтійською онлайн, тому що дуже часто її просто там нема. Це почасти наслідок того, що там майже всі знають англійську.

Тобто не пишуться книжки, не знімаються фільми, немає музики і таке інше. Мову ніби перетворюють на музейний експонат.

— А чи можна не наближаючись до ізольованих народів, як-от войовничі племена на Сентінельському острові, реконструювати хоча б приблизно їхні мови?

— Хороший приклад із сентінельцями. Сентінельську мову відносять гіпотетично до південно-андаманської сім’ї, бо Північний Сентінельський острів знаходиться біля південної частини Андаманських островів. Ми просто «приліпили» її туди, бо більше нічого не знаємо. Тому це суто гіпотеза. Хтось скаже: може, це взагалі ізолят? Наприклад, як мова басків, оточена мовами, з якими взагалі не має жодної спорідненості.

Тому із сентінельцями це на рівні вигадок, але нічого наукового, доказового тут бути не може. І ця загадка заворожує мене.

Мова визначає мислення?

— Які критерії дослідження загрожених мов роблять їхні висновки доказовими? І чи можеш розповісти більше про народ хопі?

— Це ми виходимо на територію небезпечної гіпотези лінгвістичної відносності Сепіра-Ворфа. Бенджамін Лі Ворф, хімік за освітою, захопився ідеєю свого вчителя, видатного лінгвіста Едварда Сепіра. Сепір лише окреслив думку, що мова впливає на мислення, а Ворф намагався довести цей жорсткий детермінізм: начебто те, як ми говоримо, визначає те, як ми мислимо. Але зробив це неякісно. Він поговорив з одним із представників народу хопі⁷індіанський народ, який проживає в резервації у північно-східній частині штату Аризона (США). і вийшов із заявою, що у хопі немає нашого розуміння часу (теперішнє, минуле, майбутнє).

Ми навіть не знаємо, чи це був представник хопі, чи нащадок, який лише чув два слова від батьків. Пізніше вийшло дослідження американського лінгвіста Еккехарта Малоткі, який реально поїхав до хопі і довів, що Ворф був неправий.

Тепер, власне, до критеріїв дослідження. Це має бути активна польова робота. Ти маєш обирати інформантів дуже уважно, тому що інколи вони називають себе останніми носіями. Інколи це просто бажання заробити. За можливості ти маєш поговорити з різними поколіннями, людьми різного віку. І найголовніше — не намагатися притягнути за вуха те, що почув, до ідеї, з якою ти до них їхав.

— Існує байка про двох останніх носіїв загроженої мови, які не спілкуються між собою. Чи відповідає вона реальності?

— Ця історія пов’язана з мовою аяпанеко у Мексиці. В якийсь момент вийшла стаття на The Guardian про те, що залишилося два оцих носії (більше нікого немає), і вони посварилися між собою. І через це помирає мова. Потім вияснилось, що насправді там є ще інші носії, що вони і не сильно сварились. І взагалі некоректно на двох людей вішати такий тягар, що через них помирає мова. А ця аяпанеко реально загрожена, бо там залишилося лише літнє населення. І все це тепер затьмарено цією недолугою витівкою (у медіа. — ред.).

— Чому в одних країнах панує одна або кілька мов, а в інших є багато мов, як в Індії? Від чого це залежить?

— Залежить від історичних, політичних, культурних, етнічних чинників. До речі, цікаво, що говорячи про багатомовність, про Індію в Україні згадували набагато рідше. Казали про Бельгію, Швейцарію, Канаду, бо хотіли бажане видати за дійсне: типу це успішні економічно країни, і в них більше ніж одна офіційна мова, давайте і нам так (звісно, російською). Питання в тому, що й Індія, і Бельгія, і Канада — це федерації. Це співіснування в чомусь дуже рідних громад, ідентичностей. Чи можна з будь-якою мовою будь-де жити? Звісно, ні. У багатьох є прям правила, що ти маєш володіти певною мовою для того, щоб там працювати і таке інше.

Індія — це дуже складна етнічно, лінгвістично, політично і культурно федерація. У них є багато штатів, але оцей розподіл проходить, умовно кажучи, між індоєвропейцями (це північ і центр) і дравідами (південь). Там складні стосунки. Перейменування країни на Бхарат показує домінування індоєвропейської культури, тоді як дравіди прагнуть зберегти свої мови. Тому наше спрощене розуміння Європи чи Індії хибне: за кілька селищ твою мову можуть не зрозуміти, і проблема «мова чи діалект» лишається актуальною.

— Чи є повчальні історії про мови, які зникли разом із останнім носієм?

— Напевно, в контексті мовної смерті треба сказати про історію убихської мови і Тевфіка Есенча. Убихи — це субетнос, інколи їх називають окремим етносом черкесів. Це Північний Кавказ. І коли була Кавказька війна, коли вони намагались чинити опір Російській імперії, перед тими, хто вижив, поставили таку дилему: хто не хоче йти на рівнину, де їх зможуть краще контролювати, ті можуть поїхати в Османську імперію до своїх, значить, братів. Це була чиста депортація і геноцид. І Туреччина теж по-різному зустрічала своїх братів по вірі. Бо це теж була імперія, і тому ставлення було як до «понаїхавших».

В якийсь момент до Тевфіка Есенча почали приїжджати лінгвісти. Він вже був у літах, працював клерком на державній службі. І він годинами просиджував з багатьма відомими лінгвістами, вони його таскали по лабораторіях спеціальних, де записували. Якщо прибрати мови з кліксами (клацальними приголосними. — ред.), то убихська — це перша мова за унікальною кількістю приголосних. І він дуже добросовісно приходив, працював з ними до самої смерті.

До речі, я знайшов фільм, який зняла онука Тевфіка Есенча. І там є класний момент, що за декілька днів до смерті Тевфік Есенч сказав, що йому наснився сон убихською. Його спитали: «А що було уві сні?», і він каже: «Ви б не зрозуміли, навіть якби я вам розповів».

Відродження мови після її смерті

— Чи можливо відновити мову після смерті її носіїв, якщо вона добре задокументована, і чи можна буде нею знову говорити як живою?

— Випадок івриту вчить нас, що так. Але якщо це мова не мертва, а вимерла, то це майже неможливо. Тому чим більше в тебе є матеріалів (чи усних, чи хоча б письмових) і носіїв, тим краще буде збережено оцю тяглість. Кількість людей, які бажають цим займатись — це найголовніше. Тобто класно, якщо держава приймає якісь постанови, створює можливості, але якщо в народу немає запиту — на жаль, це не працюватиме. Чому може не бути запиту? Як правило, це вивчена безпорадність. Людину навчили, що це не потрібно. І дуже часто є противники збереження мов.

Тому без бажання людей всі матеріали і програми підуть в нікуди. Як приклад, можу знову навести менську мову, яку фактично з того світу повернули діти. Вони навіть написали листа до ЮНЕСКО менською, коли організація в своєму атласі зазначила, що ця мова мертва. Зараз вона зростає, але дуже поступово. Щоб зрозуміти контекст: ти живеш у суспільстві, де дорослі менці на тебе кричать на вулицях, якщо чують менське слово. Напевно, через якусь свою травму. Менці, навіть якщо знали менську мову,  заперечують це. Це так званий носій-примара. На той момент вже помер офіційний термінальний носій⁹останній носій мови, який володіє нею як рідною або для якого ця мова є основною. менської мови. І в дітей на початку XXI століття з’явився цей імпульс. Так, дуже скромні успіхи, але, враховуючи контекст, це просто захмарно.

Як ми знаємо по ситуації в Україні, певні обставини можуть пришвидшувати цей процес. Але я би нікому не бажав таких обставин. Відчуваю, що все одно буде відкат, але багато людей перейшло на українську мову, виправивши історичну помилку. Це навіть не можна назвати українізацією, це просто дерусифікація.

— У тебе є улюблені мови серед загрожених або, можливо, вже зниклих?

— Я згадував про мальтійську (вона ще не загрожена, але є панічні настрої в суспільстві через засилля англійської). Мальтійська мова завжди мене вражала. Думаю, люди, які вчили одну з афразійських мов і якусь романську, зрозуміють моє враження, що мальтійська — це ніби хтось спеціально зробив такий конланг¹¹Мова, чия фонологія, граматика та/або словниковий запас були цілеспрямовано створені особою чи групою осіб., сконструював мову. Але це природна мова. Там такий мікс і лексики, і граматики арабської, італійської.

— Чи відчуваєш співчуття до мов, коли дізнаєшся, що вони зникають чи вмирають?

— Так, для мене це реально як живий організм. Єдине, з чим треба бути обережним і відповідально ставитися до вибору слів — начебто якщо є смерть мови, то може бути і  лінгвосуїцид. Оце небезпечна штука, так, будь ласка, не кажіть. Це надмірна антропоморфізація. А загалом ставлюся до цієї теми з такою, напевно, ніжністю.

— До книжки «Останнє слово. Світ мов, що зникають» тебе привела саме ніжність до мов?

— Ще коли вийшла «Лінгвістика на карті світу», я думав над другою частиною книжки. Це фактично як антологія, об’єднана темою мови. Я хотів спробувати вужчу тему, почав писати про термінальних носіїв. Потім, думаю, треба дати трохи теорії про це. І взагалі пояснити, нащо зберігати мови. А почати одразу зі смерті тоже якось негарно. Треба трошки дати про життя, щоб читач розумів, що він втрачає, коли мова помирає. Так вийшла ціла книжка.

— Ти розповідав, як Август Шлейхер¹³німецький мовознавець, один зі засновників індоєвропеїстики, автор моделі генеалогічного дерева мовних сімей у порівняльному мовознавстві. реконструював праіндоєвропейську і навіть написав нею байку «Вівця та коні». Як відбувається процес реконструкції мов?

— Порівняльно-історичне мовознавство — це дуже цікава гілка лінгвістики. Це спроба знайти прамову, а потім прапрамову і прапрапрамову. Вона можлива лише коли є багато матеріалу. Тут є португальська, румунська, італійська, іспанська, французька — сам Бог велів вийти на романську сім’ю і таке інше. А чим менше цих матеріалів, тим більше гіпотез.

До речі, байку Шлейхера постійно трошки дописують, бо дізнаються нове. Хоча там більшість всіх лексем реконструйовані. Але ми, напевно, не зможемо копнути глибше. Власне, сама праіндоєвропейська мова — десь 6-7 тисяч років від сьогодні, тому це дуже круто. Просто був матеріал.

Я зловив себе якось на думці, що нерозуміння важливості розмаїття пов’язано з легендою про Вавилонську вежу. Суть легенди в тому, що Бог прогнівався і сплутав мови людей. Виходить, наше лінгвістичне розмаїття — ніби як покарання, помилка, яку треба виправити. Це поширений міф.

Шифрування і дешифрування мов

— Хочу запитати про гендерну лінгвістику. Я раніше не знала, що може існувати жіноче письмо не лише в літературі, а й у контексті мови. Що це означає і як його вивчають?

— Це досить нова дисципліна. 1975 року американська лінгвістка Робін Лакофф написала книжку «Мова та місце жінки», з того часу прийнято вести відлік гендерно-лінгвістичних студій. Очевидне, про що ми всі подумали — це фемінітиви.

А якщо говорити про жіноче письмо, є китайське жіноче письмо (нюйшу). Воно дослівно так і перекладається (шу — це письмо, а нюй — це жінка). Це просто була віддушина така для китайських жінок, спосіб викричати свій біль, образу. Часто, коли видавали одну з подруг заміж і вона переїжджала в сусіднє село, то її і названі сестри писали їй листа — послання третього дня, тому що воно наздоганяло їхню подругу приблизно на третій день. На жаль, не дуже багато залишилось цих листів, тому що за традицією їх спалювали.

Це не мова, а саме письмо. На початку XXI століття в Китаї ще проживала Ян Хуаньї, остання носійка письма. Певний період його вивчення заборонялося, але наприкінці XX століття це трошки послабилось.

— Були ще якісь цікаві випадки розшифрування мертвих мов, подібні до історії з Розетським каменем?

— Так, історія з Розетським каменем¹⁵Стела, яку 1799 року під час єгипетського походу Наполеона знайшли французькі військовики. і самим Шампольйоном¹⁶Жан-Франсуа Шампольйон — французький історик-орієнталіст і лінгвіст, засновник єгиптології. дуже цікава через те, що пов’язана з відкриттям цілої науки, єгиптології. Було дуже багато міфів навколо цієї історії. А ще було величезне значення від того, що вдалося розшифрувати. Це велика частина стели, на якій написано указ мемфійських жерців (196 рік до нашої ери). Там є давньогрецька і єгипетська мови. Але єгипетська мова була записана ієрогліфами і демотичним письмом (це така форма скоропису).

У час, коли Шампольйон цим займався, вже знали давньогрецьку мову. Тому очевидно було припустити, що, напевно, це дублюючі тексти. Відповідно, знаючи давньогрецьку, ми зможемо якось співставити, знайти збіги. Основна проблема була в тому, що не знали, до якого типу письма відносяться ієрогліфи. Виявилось, що це гібридна система, що ієрогліфи можуть позначати і символи, і приголосний, і ідею, і слово — що завгодно може бути. Плюс після слів можуть стояти детермінативи, які дають контекст, в якому використовується це слово. Тож у Шампольйона було дуже складне завдання. До речі, він той камінь навіть не бачив, працював з якимись переписками, перемальовками. Тому це вражаюча історія.

— Я знаю, що у Другій світовій війні мову навахо (корінного народу Америки) використовували для шифрування радіорозмов. Спеціалістів з цієї мови за межами США майже не було, тому дешифрувати її було непросто. Мова, яка мала небагато носіїв, стала сильним інструментом ведення війни і великою тактичною перевагою Штатів. Чи може зараз якась рідкісна мова дати нам подібну перевагу у війні проти Росії? 

— Історія з навахо крута і, до речі, стала відома не одразу, тому що була під грифом «секретно». Звісно, це був інший час. Не було інтернету. Плюс мова справді складна. До речі, один із міфів проти так званих малих мов — що вони примітивні. Насправді, все навпаки. Вони мають розкіш бути складними, а чим більша мова, тим більше носіїв і треба бути функціональнішою.

А чи можна зараз природною мовою шифрувати радіоефір? Думаю, ситуативно так. Але це більше така романтизована історія. Якщо переносити це на війну з росіянами… Окей, можна взяти закарпатців. Є випадки, коли й українці не дуже розуміють, про що говорять закарпатці в ефірі, тому що швидко говорять. Але є ціна питання. Якщо ми почнемо все шифрувати закарпатською і ворог поставить собі за мету це дешифрувати, я думаю, це не складе великої проблеми. А там японці дуже сильно хотіли і не змогли.

Я знаю, що у військових є правило, що коди, які позначають певні поняття, ти не можеш використовувати, скажімо, рік. Ти можеш постійно змінювати, щоб ворог не звик до цих патернів. Навіть якщо він щось дешифрує, щоб воно потім змінювалось.

Деякі погляди героя можуть не збігатися з думкою редакції Ukraїner.