Спецпідрозділ ГУР МО «Артан»: братися за найскладніше

Рейд в окупований Енергодар, висадка на «вишках Бойка», а звідти — на Кримському півострові, протидія російському наступу на Слобожанщині, виходи у тил ворога — здається, не існує завдання, на яке б не погодилися артанівці.

У цьому матеріалі серії «Підрозділи перемоги» розповідаємо, як «Артан» підіймав український прапор в окупованому Криму, що допомагає бійцям у складних операціях та як розвідники годинами були в морі або днями повзли лісом лише щоб не датися ворогу в полон. 

Перші операції: Енергодар, Бахмут

«Артан» зібрав людей з різними досвідами: хтось у цивільному житті був актором, хтось — тренував дитячу збірну з кікбоксингу. Переважно це були люди зі спортивним досвідом, особливо в єдиноборствах. У червні 2022 року навколо командира Віктора Торкотюка формувалася тоді ще рота у складі ГУР — виключно з добровольців:

— І воно вже пішло по накатаній. І це вже не зупинити. У спецпідрозділі «Артан», наприклад, рік назад я практично знав всіх. Зараз їх набагато більше. Зараз це великий бойовий підрозділ, який може виконувати будь-яку задачу в будь-якій точці.

Спецпризначенець на псевдо Боб брав участь у створенні «Артана»:

— Дуже різний контингент заходив. У нас навіть з командиром були суперечки. Тому що він мене поставив організовувати бойову підготовку підрозділу на той момент. У тебе, там, підрозділ спеціального призначення, там, служба в Головному управлінні розвідки. Тут до тебе приходить мобілізований контингент. Люди такі, що ніби… Да, вони хочуть захищати свою країну, але ти дивишся на них і думаєш: так, ну, тут, щоб спецназ делать, надо постаратися. Там, юристи, пекарі. Тоді, на той момент, всі йшли. І всіх об’єднувала якась спільна мета.

Ця мета закарбувалася в назві підрозділу. Вона походить від формування Артанії і його мешканців артів, які жили на території сучасної України у IX–X століттях. За переказами перського географа аль-Істахрі, ці племена вбивали загарбників, які хотіли відібрати їхню землю. Цю ж традицію продовжує підрозділ ГУР МО «Артан».

Завдяки репутації командира підрозділ одразу мав довіру в керівництва ГУР, тож їм передавали складні операції. Так однією з перших став рейд в окупований Енергодар влітку 2022 року, про який бійці й досі розповідають небагато. Глобальним завданням було відтягнути на себе сили противника й готуватися до штурму окупованої ЗАЕС. Боб тоді виконував обов’язки заступника командира роти. Боєць згадує, що підготовка тривала приблизно місяць. Особливої уваги потребувала підготовка до роботи на воді, адже Енергодар розташований на лівому березі тоді ще наповненого Каховського водосховища Дніпра:

— Наша задача була вночі вийти до берегів Енергодара на дистанції прицільної стрільби. У нас весь цей місяць проводилася якісна рекогносцировка, тобто виявлялися вогневі точки, позиції противника. На тому березі були виявлені також бронетехніка противника, де він її ховає. У нас задача стояла таким чином, щоб зробити вогневе ураження на позиції противника засобом МК-19 (американський автоматичний гранатомет. — ред.) і розосередити увагу противника на даному напрямку для того, щоб штурмові підрозділи могли безпечно висадитися на тому березі.

Під час першого виходу вдалося висадитися, але не закріпитися біля станції. Почалося перепланування, «Артан» мав заходити в село Іванівка поблизу Енергодара, бо бійці отримали інформацію про розміщення там ворога, який накопичував все більші сили навколо ЗАЕС. Тоді спецпризначенці мали здійснити вогневий наліт, знищити противника і піти без спроб закріпитися. Третя ж висадка на Енергодар була більш демонстраційною, щоб відтягнути на цей рубіж ще більше росіян. Мета розосередити увагу ворога була досягнута, крім того вдавалося виявляти і знищувати артилерією та РСЗВ (реактивними системами залпового вогню) чималі скупчення росіян на цій ділянці.

Після Енергодара «Артан» мав час відновитися. А восени 2022 року бійці кілька разів заходили до Бахмута. Там вони мали тримати лінію оборони проти ПВК «Вагнер», вести міські бої й відбивати окремії вулиці та райони. Для бійця з позивним Міра цей період врізався в пам’ять, адже тут він проходив перше бойове злагодження в «Артані»:

— Ми відпрацювали на СП (спостережному пункті — ред.). Після того ми пішли на відпочинок, не пройшло і шістьох-восьми годин — і на нас вийшли, кажуть: «Є прорив ворожої ДРГ у складі 8–12 людей, вони зайшли вже на нашу територію. Треба група, хто бажає?». У нас вся наша група, жоден з нас не відмовився, ми одразу згодились на це завдання. Нас очолили декілька офіцерів. На той час вони були вже «биті», вони вже такі досвідчені були. Вони без питань сказали: «Ми забираємо цю групу». І ми пішли під їх командуванням, виконували це завдання.

Відвойовувати своє в морі

Впродовж 2023 року відбувалися, напевно, найвідоміші операції «Артана» — морські. Тоді підрозділ повернув під український контроль нафтовидобувні установки в Чорному морі, або «вишки Бойка», та проводив диверсії в Криму. Для багатьох бійців досвід роботи у воді був новий, проте, за спогадами Міри, охочих взяти участь в операції було чимало:

— Тоді був відбір, на нашу задачу треба було 30 людей. Але бажаючих було більше 200 чоловік.

Ці операції вимагали злагодженої роботи й певних навичок. Загальна базова підготовка новобранців в «Артані» триває 2 місяці. Перед виходами в море бійці також посилено навчалися працювати на воді. Міра пригадує, що з цим допомагали більш досвідчені офіцери:

— Ми кожного дня енну кількість кілометрів, метрів плавали, занирювали, відпрацьовували скидання з себе амуніції, плитоноски, сумки скиду. Для того, щоб успішно виконати операцію, треба максимально відпрацювати спочатку. Ми повторюємо ситуацію, де що з нами може трапитись. І ми відпрацьовуємо один момент: наприклад, пробили наш човен, що ми маємо робити?

Одним із тих, хто командував операцією на вишках, був Боб. Він збирав групу розвідників і готувався разом із ними. Бійці мали провести дорозвідку, зрозуміти, чи є росіяни на установках, зняти радіолокаційні станції (РЛС), які давали росіянам змогу контролювати Чорне море, і підняти над вишками український прапор. Боб пригадує, що першою установкою, на яку вдалося зайти, була «Таврида»:

— На неї ми робили близько п’яти спроб виходів. Було два успішних, три не успішних. Постійно аналізувались погодні умови. Сама підготовка до операції була проведена десь у два етапи.

Спочатку група досліджувала всі відзняті матеріали з вишками, а потім йшла у дорозвідку. В операції взяли участь вісім бійців «Артана». У перший вихід стало зрозуміло, що катер не підходить для цієї задачі й що способів піднятися на вишку немає. Проте стало зрозуміло, що на самій установці немає російських військових.

Під час наступних спроб групі Боба знову заважали погодні умови, але врешті вдалося зібрати багато інформації: чи справний перехід з платформи на саму вишку, чи потрібне альпіністське спорядження, щоб дістати радіолокаційні станції. Успіх у цій операції особливо запам’ятався Бобу:

— У нас був наш інженер, який заходив перший. Був заступник командира групи, який заходив другий. Організовував прикриття на драбині для того, щоб решта всього особового складу могла безпечно піднятися. Ми брали з собою великий об’єм альпіністичного спорядження. На вишці у нас група ділилася на три частини. Одна людина спостерігала за горизонтом, дивилася, чи не підпливає катер, чи не летить літак. Двійка у нас спускалася в трюми самої вишки, досліджувала. Трійка у нас лізла, власне, знімати РЛС.

У цю мить поруч з бійцями «Артана» пролетів ворожий літак Су-34. Боб тоді здивувався, як росіяни їх не засікли:

— Ну, може, до п’ятиста метрів від вишки. Уже доволі темно було. Іскри з вишки було видно чудово. Ти розумієш, що десь літак, але через те, що ти візуально його не спостерігаєш, дуже важко зорієнтуватися. І не розумієш, що буде далі. Чи він піде зараз на маневр? Можливо, він за нами прийшов, можливо, не за нами. І в тебе таке двояке відчуття, що потрібно, напевно, дуже швидко оттуда злізати.

Проте літак летів обстрілювати острів Зміїний, операцію ж на вишці ворог не засік. Однак лише цього разу. Під час одного з наступних виходів бійці «Артану» все ж потрапили під обстріл російської «сушки». Щоб вижити, довелося маневрувати в човні, а на одному з поворотів розвідник на псевдо Конан випав з катера. Міра пригадує, що одразу побачив це:

— «Людина за бортом» одразу прокричав. Бо ми знали, хто там попереду мене, позаду мене, хто є хто. Ми ще під час цього обстрілу намагались двічі повернутись його забрати, поки бачили. Далі він махнув рукою, показав нам — не треба. Ну, він розумів, якщо ми тільки зупинимось і перестанемо маневрувати, нас ворожий літак розбере на запчастини.

Конан провів у морі 14 годин і зміг врятуватися. Розвідник виплив до вишок, де його і знайшли побратими. Міра пригадує, що вся група була впевнена, що Конана врятують:

— У нас є таке правило в нашому підрозділі, ми ніколи своїх загинувших не залишаємо, тим паче, якщо людина жива, ми до останнього будемо боротись, щоб її забрати.

Командир штурмової роти з позивним Бондар був у складі пошукової операції. Він з побратимом шукав Конана на водних мотоциклах і теж потрапив під обстріл російської авіації:

— І нам просто фартануло, «cушка» була поруч. Я взагалі не зрозумів, що це було, ми взагалі не зреагували, не було ні звуку, нічого, і тут просто різко ляп — і по нас уже відпрацювали. Я випав із мотоцикла. У мене вийшло залізти на нього. Почали ми робити петлю, відходити, вона [«cушка»] ще раз відпрацювала, набагато ближче, зовсім біля мене. Мене знову викинуло. Я вважаю, що це удача була на моєму боці, і вийшло, що він [літак] не влучив.

Росіяни використовували ці вишки як логістичний хаб для дозаправки гелікоптерів під час вильотів на Зміїний, контролювали обстановку в акваторії Чорного моря завдяки встановленим там радарам. Після повернення платформи стали корисними і для українських військових для планування подальших рейдів у Крим. Для Боба емоції від успіху цієї операції досі яскраві:

— По-перше, таких операцій ніхто не робив до цього. По-друге, у нас шутки були про те, що в штабі надивилися. Спочатку вийшла гра Call of Duty, і там був оцей штурм нафтової платформи в океані. А потім у нас з’явилася ця задача. Просто противник не очікував, що у нього там хтось буде під носом кудись лізти. Можна сказати, що просто по-зухвалому підійшли, зробили, забрали своє, те, що нам належить, і повернулися назад. 

Після повернення «вишок Бойка» бійці «Артана» здійснили декілька рейдів в окупований Крим, у яких брав участь і командир Віктор Торкотюк. Ці диверсійні операції також були зухвалими, показали як РФ, так і світовій спільноті, що українські розвідники не бояться ризикованих завдань і можуть бути вигадливими. Найвідомішим є рейд 24 серпня 2023 року, на День Незалежності України. Тоді бійці ГУР знищили 30 військових російської армії й підняли український прапор над півостровом. Боєць Міра також брав участь в операціях у Криму:

— Перший раз, коли заходили — це такий був для них [росіян] сюрприз, що можна на таких човнах таку дистанцію пройти. І далі вони вже нас чекали, вони розуміли, і кожен раз ми туди коли направлялись, з однієї сторони, був такий страх, а з іншої сторони, не знаю, якась гордість, такі відчуття, їх не можна передати словами. Ми ось бачимо його [півострів], ось вже він тут. Прийде час і ми його дипломатичним, військовим способом, але ми заберемо його, повернемо назад.

Підрозділ також мав ротації на острові Зміїному, який після звільнення все одно доводилось обороняти від росіян. Замкомандира роти з позивним Свят пригадує, що попри все для нього це було найкраще літо. Хоча також на острові особливо відчувалася власна вразливість:

— Була певна ніч, от пам’ятаю виходить на нас штаб і доповідає, що в нашому напрямку є дев’ять світлових об’єктів. Попередньо вони прямують в нашу сторону.  Звичайно, що ти уявляєш одразу, що з тим, що в противника які сили є, який флот, ти розумієш, шо діло може бути не дуже весело. А коли в тебе на 360 [градусів] тільки одне море, ти розумієш, наскільки ти маленький, але не в кількості сила. Це уж точно. Тому ми завжди були готові прийняти бій. У нас завжди хлопці були на позитиві. Тим паче море, морепродукти, вітаміни, сонечко.

Підтримувати бригади ЗСУ: Слобожанщина, Часів Яр

Хоча про більшість операцій спецпідрозділу цивільні дізнаються вже після війни, зараз «Артан» має репутацію команди вмотивованих бійців, які готові йти до кінця. Вони не тримають певний напрямок, а за потреби посилюють бригади Збройних сил або виходять на операції в тилу ворога. Зазвичай служба в «Артані» складається з підготовки до завдання, бойового виходу й відновлення опісля. Тож наступною задачею стало відбиття російського наступу поблизу Куп’янська на Слобожанщині восени 2023-го.

Для Артиста це було перше бойове завдання в складі «Артана». Саме під час нього він відчув, що з цими людьми хоче воювати пліч-о-пліч:

— Для мене в колективі, що стосується саме військових, не скільки важливі їх особисті якості, а те, наскільки вони професіональні. Коли я влився в цей колектив, я побачив, що тут достатньо професіональних, мотивованих людей. І на той момент для мене це було саме головне. Коли перед нами поставили задачу, вона була важкою. Піти до хлопців, які вже були в оточенні. І я побачив по настрою колективу, що є люди, які готові йти майже в один кінець. Я подумав, що з такими людьми варто спробувати.

На куп’янському напрямку «Артан» допомагав виводити інші бригади з оточення, відбивати штурми. Бійці пригадують, що тоді бої були запеклими, а росіяни не жаліли ні техніки, ні особового складу. Проти «Артана» виступали ворожі десантники, формування «Шторм-Z», дії яких часто перетворювалися на так звані м’ясні штурми.

Розвідник на псевдо Львівський пригадує куп’янський напрямок як один з епізодів війни, коли він не міг повірити, що вижив. Після поранення в цих боях він повернувся в стрій вже на посаду діловода, бо не міг як раніше виконувати задачі. Поблизу Куп’янська Львівський разом із командиром роти з позивним Хохол виходили з оточення, ведучи полонених росіян.

— Ми вели полонених, командир роти йшов перший, я заключав нашу лінію, і побратим йшов посередині, він контролював полонених. З ними було дуже важко йти. По-перше, я не знаю, під чим вони були, бо постійно ззаду мене йшов полонений, я його отак просто підіймав, бо він весь час йшов і падав.

Розвідники пропустили потрібний поворот і натрапили на російські позиції:

— І з посадки йде голос. А це буквально було 5-10 метрів. Ну, даже 10 метрів там не було [від позиції]. І говорять: «Ви кто такіє?» Ми думаємо: «Це ж наші позиції». Так кажем: «група “Марса”, група “Хохла”, ведемо полонених». А вони кажуть: «Полонених давайте сюда». І ми чуємо вже, як затвори автоматів перезарядилися. І остання їхня фраза, яку ми чули: «Ви кубанскіє». І після того командир роти Хохол взяв на себе відповідальність і пустив туди вогонь.

Бій тривав декілька хвилин. Один з розвідників кинув гранату в напрямку ворога. Росіяни так само використовували гранати, гатили з гранатометів. Накрило й артанівців:

— Я лежав, і просто така тишина. Чую, як там зі сторони ворога вони кричать, що в них багато двохсотих, трьохсотих. І я думаю, що мені робити, бо тишина. І я біля себе нікого не чую: ні командира роти, ні побратима. І думаю: «Надо пробувати виповзати якось звідтам».

Львівський відповзав задом. Росіяни чули його й вели хаотичний вогонь, кинули гранату в його напрямку. Щоб хоч якось захиститися, Львівський виставив перед собою каску: біля голови вибухнуло декілька гранат — і все затихло. Це був шанс урятуватися:

— Я просто в руках відчув, що м’яка земля і я розумію, що я в якійсь вирві від прильоту. І мене спасло то, що в мене була рація. Я її включив, вона як засвітила ціле поле — давай тоже по мені все летіти. З горем пополам я потім її до себе притулив, вийшов на зв’язок на своїх хлопців, кажу: «Пацани, я не знаю, де я є. Як мені виповзти?» Вони кажуть: «Ми зараз будемо стріляти з кулеметів, повзи на звук. Але повзи скоро: зараз буде світанок, і шансів буде дуже мало».

Розвідник вважає, що тоді йому допомогли всі попередні тренування, навички й віра в Бога:

— Я пам’ятаю точно, що коли я лежав, я казав: «Якщо треба, Боже, то забирай мене до себе». Але якось ще не забрав.

Львівський доповз до побратимів, його вдалося евакуювати. Побратим, який був з ним, встиг урятуватися раніше. А от командира роти Хохла всі вважали загиблим, бо той не виходив на зв’язок:

— Мені скидали фотографії з обльотів, щоб я розпізнав. Я до кінця казав, що то не він. Мені не вірилось. Я щось думав, що він таки живий. І так воно сталося: він вийшов і був живий.

Виявилося, що Хохол три дні повз у бік українських позицій без їжі й води, щоб не здаватися ворогу в полон і не загинути. Ця історія — чітка ілюстрація культури «Артана» і його бійців. Для Свята історія Хохла має власний символізм. Вони були на одній позиції й перед виходом боєць віддав Святу два солодких батончики, які той не хотів брати:

— Він говорить: «Та на, вийдеш, віддаш». Ну я ж беру ці батончики, кладу собі в рюкзак. І коли вже я виходив, ми думали, що у Хохла всьо уже стовідсотково, даже вже дружині його позвонили, попередили. Противник ще наламав нам картину, і нам прийшлося виходити пішки більше восьми кілометрів. Виснажені, але нічого, дойшли. І от ми йшли, і там з рюкзаків ми викидували уже все, шо можна було, шоб полегшити максимально рух свій. І от ці два батончика я не викинув.

Після виходу з позиції Свят забрав ці солодощі додому. Відіспався й отримав дзвінок від командира роти:

— Він мені каже: «Бери своїх два батончика і приїжджай на штаб, Хохол живий». Сказати, що я був вражений — це нічого не сказати.

Дронами росіяни засипали «Артан» і під час наступу на Часів Яр навесні-влітку 2024 року. Там підрозділ перебував у мікрорайоні «Канал». Міра тоді був у складі штурмової групи, яка стояла на спостережному пункті й стримувала постійні атаки росіян. Від їхньої кількості в бійця був шок:

— У них є таке висловлювання: «за ценой ми нє постоім, сколько надо людєй, столько отправім». Я тоді зрозумів, що вони будуть за один метр класти там багато людей своїх. У них людське життя ну взагалі нічого не коштує. В них це як розходняк, вони до людей відносяться, як до матеріалу.

Таким самим розхідником були й FPV-дрони. Через їхню кількість на полі бою командир взводу Артист думав, що вони не зможуть виконати завдання:

— Коли переміщення особового складу по відкритій ділянці, навіть 80 метрів, є майже неможливим. Це був виклик для всіх наших служб, для штабу, для логістики. Це був період з квітня до кінця травня. Ми його [мікрорайон «Канал»] тримали до того моменту, поки там були стіни у будівлях. Поступово відходили. Втримати на той момент я не думаю, що це взагалі було б можливо. З тими силами і засобами, які ворог кинув на той напрямок. Але ми максимально зупинили той наступ, який відбувався на тій позиції.

Артист пригадує, що в Часовому Яру «Артану» протистояли молоді та вмотивовані росіяни, переважно контрактники. Проте вмотивовані вони були не ідейно, а грошима й власними загонами, які готові були стріляти в них під час відступу. Це також, за спостереженнями артанцівців, був ледь не єдиний напрямок, на якому росіяни проводили евакуацію своїх поранених.

Бути там, де складно

Відслідкувати чітку хронологію операцій, в яких бере участь «Артан», подекуди важко. Деякі з них відбуваються паралельно, про якісь і досі не можна розповідати багато. Як, наприклад, про операцію поблизу Сум 2023 року. Для Свята це був перший бойовий вихід у складі підрозділу. Військовий приєднався до «Артана» всього за два дні до цього: перейшов із 3 окремої штурмової бригади.

— [Завдання було] до сусіда в гості зайти на каву. Але не з тістечками. Задачу виконали досить успішно. Хоча попередньо план був один, трішки все пішло не так, як хотілось. Чим відрізняється спецпризначенці — тим, що вони мають досить високий рівень підготовки, не тільки фізичний, тактичний, але і розумовий. Буває, ми сьогодні плануємо так, приїжджаємо, а там вечором уже все змінилося, зовсім по-іншому будемо працювати. Тобто треба вміти перелаштуватися під нові реалії, під новий план.

Росіяни застосовували чимало FPV-дронів проти спецпризначенців. Під одну з таких атак Свят потрапив, коли разом із побратимом рятував пораненого бійця:

— Я відчув усі переваги FPV на собі. Думав, що уже не встану. Не те, що там сильно розстроївся, але просто якось так в секунду: ну всьо. Коли відчуваєш, як в тіло заходить два десятка гарячих уламків. Іноді, буває, засинаю, у мене буває, спогади так приходять, це саме відчуття, напевно, ніколи не забуду. Саме адреналін дав мені змогу піднятися і ще на своїх двух забігти в укриття. На жаль, побратим, якого ми рятували — царство небесне.

Нині командир взводу з позивним Артист згадує, що тоді його найбільше вразила кількість вогневих засобів і сил, які ворог кинув проти розвідників:

— До того в мене не було досвіду, щоб ворог застосовував проти малих груп піхоти такі засоби впливу, як бомбардування КАБами. Бомбардувань було така кількість, що просто я навіть не розумів їхньої мотивації. Вони били по своїй території, вони знищували населені пункти повністю. Ну і взагалі концентрована сила була, яка зосереджена проти нас — це були і вертольоти, і авіація, артилерія, FPV. Скільки сил і засобів — я раніше не зустрічав такої кількості.

Тендрівська Коса

Після відходу з Часового Яру й відновлення «Артан» готувався до наступної операції — рейду на опорний пункт ворога на Тендрівській Косі на Таврії в серпні 2024 року. Це — окупований з 2022 року довгий острів-коса у північній частині Чорного моря, на якому раніше був військово-морський полігон. Подібну операцію в лютому 2024 намагалися виконати бійці 73 морського центру ССО, проте під час відходу потрапили під російський вогонь. Українські втрати досі не оголошені офіційно.

Тим ціннішою була пізніша операція ГУР, з якої повернулися всі бійці. Спецпризначенець Боб, який командував рейдами на «вишки Бойка», у висадці на Тендрівській Косі участі не брав. Проте там були його бійці. За словами Боба, допомогла якісна підготовка і краща ситуація з човнами, ніж була раніше:

— На цей момент вже була велика кількість плавзасобів, які підходять для виконання цього завдання. Була група вогневої підтримки, яка наносила вогневе ураження на підході, тобто до моря. І була активна група штурмова, яка проводила власний наліт і зачистку тієї місцевості. Тобто там от хлопці відпрацювали на 10 з 10. По-перше, було знищено 8 осіб особового складу противника. Друге — це було зібрано корисну документацію. Трофейну зброю, певно, забрали. І хлопці, саме головне, повернулися без втрат.

Липці і запорізький напрямок

З літа 2024 року «Артан» працював на запорізькому напрямку та поблизу Липців на Слобожанщині. Тут спецпризначенці брали участь у штурмовій операції і допомогли відбити 400 гектарів української території.

Серед них — старший навідник з позивним Толстий. Для нього ГУР — не перше місце служби.

Толстий встиг отримати бойовий досвід у 53 окремій механізований бригаді імені князя Володимира Мономаха і в 12 бригаді спецпризначення «Азов» НГУ. У 2023 році боєць разом із друзями вирішив подати заявку на вступ до «Артану». Зараз для нього визначальною особливістю підрозділу є його командування:

— Бо якщо є загроза пусків КАБів, загроза роботи РСЗВ у ваш район, де ви знаходитеся, або навіть просто активність ворожих крил розвідувальних, то командири завжди кажуть, що краще не працюйте. Немає сенсу виявляти свою позицію заради якогось бліндажа з десятком ущербків, які просто там чаї собі ганяють. [«Артан» особливий] своїм командиром, який ставиться до своїх підлеглих, як до своєї родини. Ну, я не зустрічав такого командира, як Титан, наприклад.

Командир Віктор Торкотюк також називає «Артан» великою сім’єю:

— За кожного бійця, якщо в нього якась проблема, це проблема не його, це проблема Артана. Є люди, які над цим працюють. Я це все тримаю на контролі. Тобто я довіряю цим хлопцям. І роблю максимально все так, щоб вони за ці проблеми практично не думали. Вони прекрасно знають, що вони до мене звернуться по любій ситуації і ми її будемо вирішувати і вирішимо.

Боєць Свят відзначає спортивний досвід багатьох побратимів як особливість, яка впливає на підрозділ:

— Вплив колектив на тебе має стовідсотково. Тут люди, якщо навіть не були спортсменами такими сильними, вони приходять і бачать, як люди займаються, як вони віддаються своїй справі. Це їх підтримує, це їх наставляє. Вони з жагою до цього, от вони також становляться такими ж.

Один з найважчих моментів для спецпризначенців — втрачати побратимів. Адже неможливо, щоб вони не стали для тебе близькими, вважає Свят:

— Колись мені одна людина сказала: «Не шукай на війні собі друзів, бо ти можеш не витримати цього». Я раніше не зрозумів цього. З часом я прийшов до того, що він мав на увазі. Але як можна не рахувати цю людину, яка поруч з тобою, от вона їсть з тобою з однієї ложки, плече об плече з тобою тримає позицію, як його можна не вважати другом? Він більше, чим друг. Він твій брат. Тому шо на той момент, крім нього і тебе, ріднішої людини немає на тій ділянці. Ви більше, ніж рідня при цьому, тобто ви одне ціле, і все.

На думку Артиста, перевага українського війська не в кількості, а в якості. Проте Боб також відзначає, що людей на лінії фронту дійсно не вистачає:

— Ті люди, які там знаходяться, вони можуть бути по 20–30 днів на позиціях, стримувати штурми. В моєму розумінні це герої. Тому що це дуже велике, перше, психологічне навантаження. По-друге, це постійні контузії, їх по декілька. Да, у [цих хлопців] є вже бойовий досвід, при тому величезний. Але якщо їх не буде ким поміняти, то вони просто зітруться. І… Ну, а далі, далі вже там Дніпро, далі Київ. Тобто, Львів там же. Противник не зупиниться, поки не знищить нас всіх.

«Артан» також допоміг звільнити території на північному сході від Харкова, поблизу Липців. Для Артиста це особливий напрямок, адже він уже брав участь у Слобожанському контрнаступі 2022 року. З одного боку, бійця засмучує, що знову доводиться оборонятися:

— У мене було відчуття, що ми не зробили висновків з наших помилок. Коли ми вийшли на ті довгоочікувані кордони 1991 року, і коли ми покинули ті позиції, ті, хто їх приймали після нас, не зробили достатньо, щоб ворог більше ніколи не зміг пройти на нашу територію. Я не знаю, хто в цьому винен, але дуже важко йти тими самими дорогами, де ти вже втрачав своїх побратимів, знову проходити цей шлях. Розуміючи, що висновки не були зроблені, хоча це було тільки рік назад.

З іншого боку, розуміння, що звільняєш свої землі, додає мотивації. Напрямок так само складний, як був Бахмут або Часів Яр. Проте тут інша особливість місцевості — ліси, які вимагають тихої роботи. Артист також відзначає, що тут ландшафт постійно змінюється, бо лишень опадає листя, значно складніше приховувати свою присутність. Тут «Артан» намагався якомога тихіше просуватися лісом і до останнього не дати ворогу зрозуміти, де передній край української оборони. Бобу здається, що вдалося це лише надзвичайними зусиллями бійців:

—  В будь-якій би натовський армії сказали, що: «Та ні, хлопці, тут потрібна повітряна підтримка, тут потрібно все розбомбити, ми не можемо тут атакувати». Тут ми стикаємося з тим, що люди, попри неможливе, йдуть і виконують свою роботу. Сидять там по 10–15 днів у спостережних постах, тримають оборону, щоб противник далі не просунувся. 

У таких умовах, на думку Артиста, люди швидко переоцінюють весь попередній життєвий досвід:

— Можливо, якісь матеріальні речі взагалі не суттєві. Коли ти десять діб без зв’язку, і знімаєш потім телефон з «літачка», туди приходе куча повідомлень. І ті слова, які приходять від близьких, і можливість їм написати у відповідь, що ти живий — це набагато цінніше речей, які можливо собі уявити або купити. Можливість спілкуватися з рідними і знати, що вони в безпеці. Що їм на даний момент краще, ніж тобі — це, можливо, основні цінності, які залишились. Все інше — лиш засоби для того, щоб жити.

У таких екстраординарних обставинах бійцям допомагають триматися думки про рідних, спорт. Багатьох підтримує думка про перемогу, але також і бажання, щоб жертва полеглих побратимів була не марною. Боб вважає, що перемога — це складно, але можливо:

— Є така хороша фраза: «Хто борець, здобуває світ». Неважливо, хто тобі протистоїть, наскільки б не був сильний противник, якщо ти робиш праве діло. Головне — це боротися.