фотоісторія

Спогади про Маріуполь: драмтеатр

Таня
— Це літо 2021 року. Я тоді їхала на зустріч зі своїм другом, режисером народного театру «Театроманія» Антоном Тельбізовим. Він і робив це фото. Маріупольці часто призначали зустрічі біля драму (місцевий варіант слова «драмтеатр». — ред.).

Share this...
Facebook
Twitter

Марія
— 29 грудня 2019-го. Випав такий пухкий сніг. Мені подзвонила подруга Наташа і ми пішли гуляти з дітьми. За драматичним театром (на тлі — його задня сторона, де службовий вхід) якраз облаштували ковзанку. Це було так чарівно і казково. Різдвяний прикрашений ліхтариками Маріуполь і сквер, дорослі та діти, дух свята в повітрі. Пам’ятаю, тоді вдягнула ту смішну шапку і рукавички. Я була абсолютно щаслива.

Share this...
Facebook
Twitter

Вікторія (на фото — зі своїм сином)
— Це було відкриття байкерского сезону. Ми з моїм чоловіком-байкером прийшли подивитися на цю подію. Це фото 2020 року, коли чоловік був не в рейсі (він моряк) і зміг брати участь. А так відкриття (навесні) та закриття (восени) байкерського сезону щорічно проходило у місті.

Share this...
Facebook
Twitter

Світлана
— На фото я 29 вересня 2021 року. Книжковий фестиваль і день міста був, усе збіглося. У нас того року було багато фестивалів. Вранці гуляли з подругою, я книжку купила (зрештою вивезла її з пекла). На морі були, ввечері ярмарок благодійний, я волонтерила там. А потім на море: там концерт і відкриття пірсу. Ближче до ранку додому прийшли. Класний день був, сонячний, теплий.

Share this...
Facebook
Twitter

Лера
— Це 21 вересня 2021-го. Я займалась концертною програмою Дня міста, зустрічалась з людьми, які брали участь у підготовці до заходу. В кадрі я та подруга Алевтина на тлі задньої частини драмтеатру. [...] Там були дуже приємні працівники, завжди усміхнені і доброзичливі.

Share this...
Facebook
Twitter

Ольга
— 30 серпня 2019-го. [На фото] моя мама Валентина, ми на музичному фестивалі Mariupol Classic біля драмтеатру. Це була чудова подія, яка зібрала наших містян просто неба та дозволила трохи доторкнутися до мистецтва.
Мама загинула у власному домі 10 березня 2022 під час бомбардування мікрорайону Східний.

Share this...
Facebook
Twitter

Таня
— У Маріуполі живуть мої батьки, ми з чоловіком приїхали туди на декілька днів у кінці грудня 2021 року. Я була на 5 місяці вагітності. Стояла неймовірна зимова погода, того року маріупольська ялинка посіла одне з перших міст в Україні. Місце здавалося казковим. Деякі кажуть, що вже тоді відчувалася тривога в повітрі. Мені так не здавалося, в лютому я збиралась на пару тижнів приїхати до батьків. Мені пощастило, що ці плани не здійснилися. Досі не можу повірити, що місто зруйноване.

Share this...
Facebook
Twitter

Алевтина
— [Це фото зроблене в] річницю звільнення Маріуполя (у 2021 році) під час урочистої ходи. На фото ми разом із Аліною, блогеркою, — товаришували в Маріуполі, зараз вона в Грузії. Для міста ця символічна дата з 2015 року була святковою, а в 2021 році зробили велику ходу за участі військових із різних підрозділів від площі Свободи до театру.

Share this...
Facebook
Twitter

Алевтина
— Це на мітингу 22 лютого 2022 року біля театру, виходили під гаслом «Маріуполь це Україна» після промови путіна* напередодні. Велика кількість друзів і знайомих, впевненість, що вистоїмо за будь-яких обставин: на фото я з сином, Дмитро Паскалов (зараз у полоні), його дружина — поетеса Оксана Стоміна, Петро Андрющенко, Олександр, Євген, Марина — всі маріупольці та маріупольчанки, яких об’єднувала та об’єднує любов до рідного міста.
*авторська орфографія збережена.

Share this...
Facebook
Twitter

Алевтина
— Моя мама. Це зимова локація біля театру наприкінці 90-х. Завжди біля драму стояла головна ялинка міста, а в театрі проводили новорічні вистави для дітей. Там праворуч ще фотозона. Багато хто з маріупольців пам’ятає фотографа, який чергував біля театру. В нього можна було сфотографуватися, а за кілька днів отримати друковану світлину.

Share this...
Facebook
Twitter

Олена
— 7 травня 2021, піші прогулянки містом із сестрою та племінницею від головпоштамту в міський сад і до драмтеатру, а потім вони проводжали нас до «1000 дрібниць», а ми їх там проводжали на зупинку 15а автобуса. Ми часто так гуляли, тому якихось конкретних деталей саме від цієї прогулянки і не пам’ятаємо. Тільки відчуття, які тоді були: насолода від теплих сонячних днів та рідних поряд.

Share this...
Facebook
Twitter

Аня
— Драмтеатр, літо… Найкайфовіші дні для мене. Фото зроблене влітку 2021 року. Ми з друзями полюбляли заходити в сімейну пекарню, яка біля драмтеатру. Брали зазвичай холодні напої, смаколики і сідали саме на це місце, що зображене на фото. Сміялися, грали, дивилися, як діти бігають через фонтан, потім самі так робили. А ще там зазвичай збиралась компашка тих, хто катається на роликах, скейтах і велосипедах. Як би це дивно не звучало, але ми так любили ловити момент, коли хтось із наших знайомих смішно падав. Інколи я приходила сама, щоб просто подивитись на життя, як люди гуляють, сміються, співають, знімають тік-токи, як парочки гуляють — це все так виглядало щасливо. Місце тепла та купи спогадів, які наразі гріють душу, бо крім фото і спогадів більше нічого не лишилося.

Share this...
Facebook
Twitter

Марія
— Це фото зроблене влітку 2021 року, коли в Маріуполі проходив театральний фестиваль iStage. Я йшла на виставу в інше місце повз театр і вирішила сфоткатися, бо весь день був дуже театральним. І виявилося, що це чи не єдине моє фото з театром. Часто буває, що ти не фотографуєш звичні речі. І театр був константою в Маріуполі. Цей кадр вийшов випадковим, а тепер став символічним.

Share this...
Facebook
Twitter

Ольга
— Ми для себе робили репортаж. На фото поряд — Олена Калініна, фотографка, ми випускники Маріупольської фотошколи. Позаду різні журналісти. Це був марш підтримки полку «Азов». 13 червня 2021-го.

Share this...
Facebook
Twitter
Share this...
Facebook
Twitter

16 березня 2022 року російська авіація скинула дві 500-кілограмові бомби на маріупольський драмтеатр, який натоді слугував укриттям та прихистком для сотень мешканців міста. До роковин трагедії ми попросили маріупольців надіслати нам свої архівні фото драмтеатру й розповісти про пов’язані з ними спогади. Адже до того, як стати місцем болю, ця споруда була місцем зустрічей і культурних подій у самому серці міста.

Загарбники знищують українські міста й села, а з ними намагаються стерти й пам’ять про те, яким було тамтешнє життя. Спогади про наші пошрамовані населені пункти часто щемкі й болючі, та їх надзвичайно важливо зберегти для наступних поколінь: наприклад, зібрати і відсканувати вцілілі фото, підписати, коли й ким вони зроблені, хто і що на них зображені. Бо з цих особистих історій складається наша спільна історія. І все це — про тяглість спротиву, про спільне бажання берегти свою ідентичність.

Таня
— Це літо 2021 року. Я тоді їхала на зустріч зі своїм другом, режисером народного театру «Театроманія» Антоном Тельбізовим. Він і робив це фото. Маріупольці часто призначали зустрічі біля драму (місцевий варіант слова «драмтеатр». — ред.).

Марія
— 29 грудня 2019-го. Випав такий пухкий сніг. Мені подзвонила подруга Наташа і ми пішли гуляти з дітьми. За драматичним театром (на тлі — його задня сторона, де службовий вхід) якраз облаштували ковзанку. Це було так чарівно і казково. Різдвяний прикрашений ліхтариками Маріуполь і сквер, дорослі та діти, дух свята в повітрі. Пам’ятаю, тоді вдягнула ту смішну шапку і рукавички. Я була абсолютно щаслива.

Вікторія (на фото — зі своїм сином)
— Це було відкриття байкерского сезону. Ми з моїм чоловіком-байкером прийшли подивитися на цю подію. Це фото 2020 року, коли чоловік був не в рейсі (він моряк) і зміг брати участь. А так відкриття (навесні) та закриття (восени) байкерського сезону щорічно проходило у місті.

Світлана
— На фото я 29 вересня 2021 року. Книжковий фестиваль і день міста був, усе збіглося. У нас того року було багато фестивалів. Вранці гуляли з подругою, я книжку купила (зрештою вивезла її з пекла). На морі були, ввечері ярмарок благодійний, я волонтерила там. А потім на море: там концерт і відкриття пірсу. Ближче до ранку додому прийшли. Класний день був, сонячний, теплий.

Лера
— Це 21 вересня 2021-го. Я займалась концертною програмою Дня міста, зустрічалась з людьми, які брали участь у підготовці до заходу. В кадрі я та подруга Алевтина на тлі задньої частини драмтеатру. [...] Там були дуже приємні працівники, завжди усміхнені і доброзичливі.

Ольга
— 30 серпня 2019-го. [На фото] моя мама Валентина, ми на музичному фестивалі Mariupol Classic біля драмтеатру. Це була чудова подія, яка зібрала наших містян просто неба та дозволила трохи доторкнутися до мистецтва.
Мама загинула у власному домі 10 березня 2022 під час бомбардування мікрорайону Східний.

Таня
— У Маріуполі живуть мої батьки, ми з чоловіком приїхали туди на декілька днів у кінці грудня 2021 року. Я була на 5 місяці вагітності. Стояла неймовірна зимова погода, того року маріупольська ялинка посіла одне з перших міст в Україні. Місце здавалося казковим. Деякі кажуть, що вже тоді відчувалася тривога в повітрі. Мені так не здавалося, в лютому я збиралась на пару тижнів приїхати до батьків. Мені пощастило, що ці плани не здійснилися. Досі не можу повірити, що місто зруйноване.

Алевтина
— [Це фото зроблене в] річницю звільнення Маріуполя (у 2021 році) під час урочистої ходи. На фото ми разом із Аліною, блогеркою, — товаришували в Маріуполі, зараз вона в Грузії. Для міста ця символічна дата з 2015 року була святковою, а в 2021 році зробили велику ходу за участі військових із різних підрозділів від площі Свободи до театру.

Алевтина
— Це на мітингу 22 лютого 2022 року біля театру, виходили під гаслом «Маріуполь це Україна» після промови путіна* напередодні. Велика кількість друзів і знайомих, впевненість, що вистоїмо за будь-яких обставин: на фото я з сином, Дмитро Паскалов (зараз у полоні), його дружина — поетеса Оксана Стоміна, Петро Андрющенко, Олександр, Євген, Марина — всі маріупольці та маріупольчанки, яких об’єднувала та об’єднує любов до рідного міста.
*авторська орфографія збережена.

Алевтина
— Моя мама. Це зимова локація біля театру наприкінці 90-х. Завжди біля драму стояла головна ялинка міста, а в театрі проводили новорічні вистави для дітей. Там праворуч ще фотозона. Багато хто з маріупольців пам’ятає фотографа, який чергував біля театру. В нього можна було сфотографуватися, а за кілька днів отримати друковану світлину.

Олена
— 7 травня 2021, піші прогулянки містом із сестрою та племінницею від головпоштамту в міський сад і до драмтеатру, а потім вони проводжали нас до «1000 дрібниць», а ми їх там проводжали на зупинку 15а автобуса. Ми часто так гуляли, тому якихось конкретних деталей саме від цієї прогулянки і не пам’ятаємо. Тільки відчуття, які тоді були: насолода від теплих сонячних днів та рідних поряд.

Аня
— Драмтеатр, літо… Найкайфовіші дні для мене. Фото зроблене влітку 2021 року. Ми з друзями полюбляли заходити в сімейну пекарню, яка біля драмтеатру. Брали зазвичай холодні напої, смаколики і сідали саме на це місце, що зображене на фото. Сміялися, грали, дивилися, як діти бігають через фонтан, потім самі так робили. А ще там зазвичай збиралась компашка тих, хто катається на роликах, скейтах і велосипедах. Як би це дивно не звучало, але ми так любили ловити момент, коли хтось із наших знайомих смішно падав. Інколи я приходила сама, щоб просто подивитись на життя, як люди гуляють, сміються, співають, знімають тік-токи, як парочки гуляють — це все так виглядало щасливо. Місце тепла та купи спогадів, які наразі гріють душу, бо крім фото і спогадів більше нічого не лишилося.

Марія
— Це фото зроблене влітку 2021 року, коли в Маріуполі проходив театральний фестиваль iStage. Я йшла на виставу в інше місце повз театр і вирішила сфоткатися, бо весь день був дуже театральним. І виявилося, що це чи не єдине моє фото з театром. Часто буває, що ти не фотографуєш звичні речі. І театр був константою в Маріуполі. Цей кадр вийшов випадковим, а тепер став символічним.

Ольга
— Ми для себе робили репортаж. На фото поряд — Олена Калініна, фотографка, ми випускники Маріупольської фотошколи. Позаду різні журналісти. Це був марш підтримки полку «Азов». 13 червня 2021-го.

Над матерiалом працювали

Засновник Ukraїner:

Богдан Логвиненко

Інтерв’юерка:

Христина Кулаковська

Копірайтерка:

Софія Котович

Редакторка тексту:

Наталія Понеділок

Шеф-редакторка:

Анна Яблучна

Контент-менеджерка:

Катерина Юзефик

Графічний дизайнер:

Арсен Шумейко

Графічна дизайнерка,

Координаторка напрямку дизайну:

Олександра Онопрієнко

Координаторка текстового напрямку:

Олеся Богдан

Координатор фотографів:

Юрій Стефаняк

Координатор напрямку партнерств:

Мар'ян Манько

Координаторка напрямку продюсингу:

Марина Мицюк

Координаторка сценаристів:

Карина Пілюгіна

Координаторка операторів:

Ольга Оборіна

Координатор режисерів монтажу:

Микола Носок

Координаторка транскрибаторів:

Олександра Тітарова

Головна копірайтерка:

Владислава Івченко

Координаторка контент-менеджерів:

Катерина Юзефик

Керівниця з маркетингу та комунікацій:

Тетяна Франчук

Комунікаційна менеджерка:

Валентина Ковальчук

Маркетологиня:

Дарина Іванова

Спеціаліст із реклами та аналітики:

Владислав Іванов

Координаторка соцмереж:

Анастасія Гнатюк

Менеджер із комерційних партнерств:

Сергій Бойко

Операційна менеджерка:

Людмила Кучер

Фінансовий спеціаліст:

Сергій Данилюк

Фінансова спеціалістка:

Катерина Данилюк

Руслана Глушко

Юрист:

Олександр Лютий

Архіваріуска:

Вікторія Будун

Івент-менеджерка:

Єлизавета Цимбаліст

Відповідальний за технічне забезпечення:

Олексій Петров

Слідкуй за новинами Ukraїner