Тудора Арнаут про гагаузьку мову

У цій серії подкасту «Мовне питання» Тудора Арнаут розповідає про походження та ідентичність гагаузів, як Російська імперія у різних своїх формах намагалась і намагається вплинути на цей народ. Також говоримо про взаємодію гагаузів України з українцями та тюркомовними народами, про перехід на латиницю і становлення гагаузької писемної мови.

Хто такі гагаузи

— Звідки походять гагаузи та як вони опинились в Україні? 

— Гагаузи переселилися в Україну наприкінці XIX — початку XX століття. До цього вони мешкали на Балканах — у Болгарії, також у Румунії біля річки Туна, як ми називаємо Дунай. І потім вони вимушено пересилились до Добруджі¹Добруджа, також Задунав’я — історична область, нині розташована на територіях Румунії та Болгарії.. Гагаузи були переселені разом із болгарами та маленька частина з албанцями.

Сьогодні є автономна територіальна область Ґаґауз Єрі (назва гагаузькою мовою. — ред.) у Молдові. Якщо подивитись на карту, найбільша кількість гагаузів проживає в Україні в Одеській області. Тут ми живемо компактно у шести селах: Болбока (нині Котловина), Старі Трояни, Курчий (нині Виноградівка), Кубей, Саталик-Хаджі (нині Олександрівка), Дмитрівка. Також гагаузи можуть проживати не компактно в Арцизі. Загалом гагаузи проживають у 14 областях України.

Через війну багато гагаузів були вимушені виїхати у Туреччину, Грецію. Живуть у Болгарії і трішки у Румунії.

— Наскільки для гагаузів важлива саме регіональна ідентичність? Чи вони мислять себе як єдиний народ у різних точках проживання?

— Гагаузи єдині, бо у нас одна мова. І казати, що мова гагаузів в Україні відрізняється від мови гагаузів Молдови, не можна. Колись, на жаль, наші кордони розрізали й одна частина залишилась у Молдові, а інша — в Україні.

В Україні, у єдиному переписі населення³Перепис 2001 року — перший і поки що єдиний перепис населення незалежної України. ми побачимо, що було десь 31 тис. гагаузів. У «Союзі гагаузів України», який створили у 2006 році, ми як громадська організація підрахували й побачили, що нас не 31 тис. Після здобуття Україною незалежності дуже багато гагаузів, які жили на прикордонні з Молдовою, переселилися. Ми знали, що в Україні проживало 40-44 тис. гагаузів. Зараз ми бачимо, що їх стало менше.

Щодо гагаузів, які живуть за кордоном. Під час правління Тодора Живкова⁴Болгарський політик, колишній генеральний секретар ЦК Болгарської компартії (1954-1989). дуже багато гагаузів швидко було асимільовано. З історичних архівів нам відомо, що на Балканах проживало до 500 тис. гагаузів. Зараз вони ідентифікують себе як гагаузи, але не розмовляють гагаузькою або розмовляють лише вдома, здебільшого говорять болгарською мовою. У Румунії їх майже не залишилось. На грецьких островах є ціле місто й села, де є свої фольклорні ансамблі. Але і вони також асимілюються під впливом держави, у якій живуть.

Хочу з гордістю сказати, що в Україні такої асиміляції не було взагалі. Наша держава ніколи нас не змушувала забути свою мову, навпаки, як тільки Україна отримала незалежність, вона нам допомагала і продовжує це робити.

— Тобто в багатьох країнах це була прямо державна стратегія щодо асиміляції? 

— Трошечки не так. Річ у тому, що коли немає писемності, то мова залишається тільки в усній формі. У Румунії було дуже мало гагаузів і вони інтегрувалися у румунську державність. А у Болгарії — так. Болгарські вчені навіть мали теорію, нібито гагаузи — це болгари, і нас просто турки отуречили. Але якби турки примушували нас брати їхню мову, то й насаджували би свою релігію. Ми тюрки⁷Етнічно-мовна спільність, що сформувалась на євразійських степах., нащадки огузів, печенігів, половців. І ми православні християни.

«У наших селах завжди говорили гагаузькою»

— Коли гагаузи почали виокремлювати себе як етнос?

— На Балканах вони себе знали як гагаузи, в архівних матеріалах пишуться як гагаузи. Навіть Османська імперія на Балканах говорить про гагаузів. Але дуже цікаво, що вони розмовляють нашою мовою, однак вони гяур (з тур. gavur), тобто іновірці. Тож навіть тоді вони асоціювали себе з гагаузами.

Гагаузи зрозуміли себе як етнос та почали про це говорити, коли вимушено переселялись до України та Молдови, тобто у Бесарабію або, як ми її називаємо, Буджак.

— Часто виходить, що Російська імперія замішана в переселеннях інших народів. Як ці процеси вплинули на гагаузьку мову?

— Я фольклорист, а не історик, але можу поділитись тим, що знаю. Російська імперія, як ви правильно сказали, це імперія. Вона без війн скоріше за все ніколи не існувала. Росіяни кажуть, що коли нас переселяли на ці землі, тут був бур’ян вище голови. Але насамперед на цих землях жили ногайці⁹Тюркський народ, що сформувався на Північному Кавказі., частина з яких потім була вимушено переселена на Приазов’я та у Крим. Перемішували (з іншими народами. — ред.), бо нагайці були кочівниками і мусульманами. І тому вважали, що краще віддати ці землі гагаузам, болгарам, албанцям, адже вони православні і зможуть якось допомогти Російській імперії. З іншого боку нам казали, що це велика честь для нас. Про нас і про албанців писали, що ми болгарські колоністи. Потім, коли гагаузи вже почали себе ідентифікувати як гагаузи і коли вже в радянський час писали про нації, то ми вже писались як гагаузи. І коли нас переселяли з Балкан, то нам казали, що нас, гагаузів, турки хочуть знищити, і тому нам дали ці землі, як з барського плеча. Навіть у гагаузів і болгар деякий час не брали податок, їх навіть в армію не брали. Хоча тут наші гагаузькі вчені будуть зі мною трошечки не згодні. Але я вважаю, що нас не брали в армію та не брали з нас податок, бо ми прийшли на ці землі ні з чим. Якби наші гагаузи почали б разом з болгарами та албанцями протестувати, то це був бунт. І це ми бачимо — було Комратське повстання¹⁰У 1906 році під час повстання у молдовському місті Комрат була утворена Комратська республіка, яка проіснувала декілька днів., маленьке, але воно було.

Тому я не можу сказати, що нам зробили велику честь, бо ми дуже гарно жили на великій річці Дунай. І сьогодні там також гагаузи живуть. Тому цей проміжок історії треба ще раз архівно перевірити й писати історію правильно, на фактах.

— Ви зазначили, що гагаузів не брали в армію. Чи це не тому, що, можливо, їм не до кінця довіряли?  

— Багато років, навіть у радянські часи, нам казали: «у вас немає героїв великої війни, взагалі у вас немає героїв». Завдяки нашому вченому Степану Булгару¹³Гагаузький письменник, історик, журналіст, громадський діяч. Уроженець українського села Виноградівка. ми знаємо дуже багато героїв. Навіть те, що нам завжди казали «вєлікій поступок Морозова», він був зроблений нашим гагаузом Антоном Буюкли¹⁴Старший сержант Червоної Армії, учасник Радянсько-японської війни, Герой Радянського Союзу.. Той вчинок на Сахаліні¹⁵Під час радянсько-японської війни він ціною свого життя знищив фортифікацію та забезпечив бойовий успіх полку. належав Антону Буюкли.

Вплив імперії на гагаузів

— Схожим чином Росія затирає історію різних народів. Хочу запитати про сусідство з болгарами, з ногайцями після великого вимушеного переселення. Чи впливали культури, мови одна на одну?

— Річ у тім, що сьогодні у нас немає архівних матеріалів, які могли б підтвердити, що в цей період ми жили з ногайцями. Наші назви сіл мають ногайське походження, але я не можу зараз точно сказати, чи жили ми разом у цей період.

Про життя разом із болгарами — як кажуть, приходить невістка з одного села в інше й через деякий час обов’язково вивчає гагаузьку або болгарську мову. Ми і разом живемо, і окремо. Але у нас дуже дружні стосунки, я не чула взагалі історій, щоб за цей період були міжусобиці.

Тільки у місті Болград проживає дуже багато етносів. Тому я взагалі не розуміла, коли почалась війна і Росія почала говорити, що «нас утискають, [забороняють] розмовляти російською мовою». Ми завжди говорили в наших селах гагаузькою мовою, болгари говорили болгарською. На жаль, в наших селах, коли я жила у радянські часи, не було української мови. Оце дуже прикро. Коли Україна отримала незалежність, у нас в школах почали викладати українську. І я, як член правління Союзу гагаузів України і як науковець, і як громадянка, завжди за те, щоб у нас першочергово було дві мови — гагаузька національна мова і державна мова.

У нашому регіоні ми знаємо декілька мов. Дітки зараз знають англійську, всі знають українську, дехто — російську, розуміємо болгарську, бо живемо з болгарами. На жаль, я вивчала [українську] пізніше, але це моя держава, і державну мову знати потрібно обов’язково.

— Ви згадали, що в Болграді дуже багато мов та етносів. Які мови там було чутно у вашому дитинстві?  

— На жаль, тоді всюди була російська мова. Тому ми були шоковані: коли всі розмовляють цією мовою, як її можна притиснути?

— Які міфи Радянський Союз створив про гагаузів?

— Я б не сказала, що в російських джерелах говорили погано про гагаузів. Вони завжди були працьовиті, войовничі, горді, могли за себе постояти. Сьогодні ми також бачимо, що багато гагаузів воюють за Україну. У нас дуже багато воїнів: можна сказати, що з кожного села по 40 людей, багато мають високе звання. Тому ми віримо в нашу перемогу.

— Що відбувалося з гагаузькою літературою у періоди Російської імперії та Радянського Союзу?

— У нас був протоієрей Михаїл Чакір, який був не просто релігійною людиною, а й просвітником. Він переклав багато релігійних книг гагаузькою мовою і навіть створив гагаузько-румунський словник. Також він проповідував у церкві гагаузькою та викладав її дітям. Михаїл Чакір брав румунський алфавіт і латиною друкував книги.

У радянський час, у 1959 році, було створено алфавіт на основі кирилиці, до якого додали декілька літер. Упродовж 1960–1962 років у Молдові намагались відкривати гагаузькі школи. Їх швидко закривали. Якщо в Молдові видали декілька підручників гагаузькою мовою, то в Україні у радянський період не друкували нічого. Видавати книжки гагаузькою мовою ми почали лише після здобуття Молдовою та Україною незалежності. Тоді ж почали викладати гагаузьку факультативно.

— А чому кирилицю потім довелось замінити?

— Гагаузька мова, як і всі тюркські мови, близька до латиниці. Нею ми можемо виражати не лише свою мову, а й почуття. Латиницею писати набагато легше, ніж кирилицею, наприклад, сьогодні ми маємо букву J, а раніше нам доводилось поєднувати декілька букв — дж.

В Україні гагаузи перейшли на латинську графіку у 2008 році, пізніше за гагаузів Молдови. Тому тепер через тюркську мову ми можемо рекламувати й українську літературу за кордоном.

— Ви були перекладачкою двомовної українсько-гагаузької книги «Гагаузи Приазов’я: матеріали фольклорно-етнографічної експедиції», розкажіть про неї. І чому книга присвячена Приазов’ю, якщо гагаузи, як ви сказали, насамперед мешкають в Одеській області?

— Гагаузи також живуть у декількох селах Запорізької області, проте частина з них зараз окупована. На жаль, там гагаузькою вже ніхто не розмовляє.

У 2016 році ми видавали книгу «Гагаузи України», яка складалася з двох частин: одна про гагаузів Одеської області, а інша про гагаузів Приазов’я. Ми сфокусувались на усній народній творчості гагаузів Приазов’я, бо це цінний матеріал для нас і для усіх вчених. Якщо ж подивимось на Одеську область, то там гагаузькою розмовляють, її викладають у школах та університетах. А на Приазов’ї цього вже немає. Матеріал для книги збирав під час експедиції відділ гагаузознавства при Академії наук Молдови у 1987 році. Крім мене ці матеріали перекладали Світлана Урум та Василь Куйбіда.

Писемна гагаузька мова

— З яких мов найчастіше перекладають книги на гагаузьку?

— Я можу розповісти більше про підручники для шкіл, бо ми їх готуємо. З 2003 року ми є у програмі матеріальної підтримки від Міністерства освіти України. Нині ми маємо підручники гагаузькою мовою з 1 до 11 класу. Також є можливість в одну частину книги включити і літературу. Коли збираємо матеріал, намагаємось брати по програмі українських класиків й першочергово перекладаємо з українських джерел.

Також ми перекладаємо твори інших тюркських народів, аби це було цікаво нашим гагаузам і вони ідентифікували себе єдиною сім’єю у тюркському світі.

 — А чому гагаузам настільки цікава саме українська класика?  

— Бо Україна — це наша земля, наша держава. Тому ми повинні знати українську класику. Наприклад, коли я буваю за кордоном і на питання «Звідки ви?» відповідаю, що з України. І коли мене питають про класиків української поезії, як я можу не знати Лесю Українку, Сергія Жадана, Ліну Костенко, Івана Франка?

Також ми перекладаємо гагаузьких класиків українською, щоб розповідати українцям про себе.

— Яке місце гагаузької серед тюркських мов? 

— Як підкреслив Баскаков¹⁹Радянський тюрколог, лінгвіст і етнолог. Створив модель систематизації тюркської мовної сім’ї., гагаузи належать до огузької групи. Найближчі до гагаузької мови — турецька та азербайджанська, туркменська і кримськотатарська. Усі ми можемо розмовляти між собою без перекладача, для цього нам навіть не треба звикати до цієї мови.

На дереві тюркської мови одна гілка — це огузька, а інша гілка — кипчацька. Сьогодні воно дуже переплелось. Наприклад, щоб зрозуміти казахську мову, яка також є тюркською, гагаузам потрібно максимум тиждень пробути у Казахстані. Також це стосується узбецької та інших мов Середньої Азії. Трохи більше часу може знадобитись для розуміння хакаської, алтайської, тувинської, чуваської чи башкирської мов.

Загалом, сьогодні у світі 250 млн представників тюркських народів і ми як єдина сім’я. Дуже приємно, що ми можемо писати про це у підручниках, а не те, що нам нав’язували (буцімто ми не маємо ніякого відношення до тюркського світу).

— Чи казали гагаузам, як і українцям, що ваша мова певною мірою близька з російською? Чи мови настільки різні, що неможливо було це використати у пропаганді?

— Мої колеги з Оксфордського університету багато питали про подібність української мови до російської. Проте я завжди кажу, що це російська мова схожа на українську, а не навпаки.

Щодо гагаузької, то вона не розвивалась як писемна і літературна мова. Була тільки усна народна творчість й усна мова. Ми тільки зараз починаємо розвивати гагаузьку літературну мову, на це треба час. Сьогодні [в гагаузькій мові] дуже багато запозичень чомусь із російської.

— А у сучасній лексиці засвоюються англіцизми, чи беруться російські відповідники, чи придумуються нові слова?

— Так, ми вимушені брати деякі слова із соцмереж. Іноді ми намагаємось брати з народу (як би люди сказали), або з турецьких джерел, також намагаємось перекладати деякі слова, щоб вони могли вживатись у гагаузькій лексиці. Ми вже багато років готуємо гагаузькі тлумачні словники, для яких наші вчені намагаються брати словники тюркських народів — це, як я вже казала, турецькі, азербайджанські, узбецькі, казахські. І якщо ці слова є у нашій гагаузькій мові, ми намагаємось їх вживати у нашій лексиці й [додавати] у словники.

— Ви перекладаєте українських класиків турецькою. Кого і як ви обираєте для перекладу, і чому це для вас важливо?

— Спочатку ми почали перекладати українських класиків гагаузькою мовою. Я переклала для підручників з 5 по 11 клас дуже багато віршів Тараса Шевченка і Лесі Українки, бо вважаю, що ми зобов’язані знати наших українських класиків, це основа. Коли гагаузи України перейшли на латиницю, то з’явилась необхідність не лише показати голос гагаузів тюркському світу, а й також українську класику.

Свого часу я навчалась у Туреччині, де, на жаль, багато людей не знали про Тараса Шевченка й Україну — вони усі думали, що це Росія, і вважали Гоголя російським письменником. Я працювала перекладачкою у посольстві України в Туреччині, як тільки воно відкрилось. І тоді я побачила, що високопосадовці та турецьке суспільство нічого не знають про українську класику, але вони були зацікавлені у поезії та питали про наших письменників. Я розповідала про Тараса Шевченка, проте [турецькою] був перекладений лише «Заповіт». На що мені завжди казали, що нам як державі треба розповідати про себе. І тоді я почала самостійно перекладати Кобзаря. Спочатку переклала 40 творів, серед яких «Катерина», «Кавказ», «Гайдамаки». Я надрукувала їх за свої гроші й почала рекламувати турецькому читачеві. Потім з’явилась можливість перекласти ще 46 творів Тараса Шевченка, які увійшли до другого видання.

Сподіваюсь, наступного року я перекладу усього Кобзаря турецькою. Це моя мрія.

Згодом я побачила, що треба йти трошечки глибше, і навіть переклала вірші 22 українських поетів з XIV століття до сьогодення. Ми робимо ці книжки білінгвами: з одного боку українською, а з іншого — турецькою. Бо моя мета не лише щоб людина прочитала турецький переклад, а й почула чи прочитала українською мовою. Сьогодні багато українців живуть у Туреччині й чимало турків вивчають українську, зокрема у Стамбульському університеті.

Зараз я хочу перекласти ще 60 [творів] українських класиків та надрукувати двомовну антологію. Є над чим працювати. Тому що сама мета — рекламувати українську літературу у тюркському світі, де багато народів знають турецьку та підтримують Україну.

Вивчення і викладання гагаузької

— Ви написали дуже багато наукових статей. Які теми вас особливо цікавлять?

— Я тюрколог, завжди писала про фольклор, усну народну творчість, про гагаузів, освіту. У мене навіть кандидатська дисертація була про порівняння гагаузьких частівок, (або як ми їх називаємо гагаузькі мані) з турецькими мані та азербайджанськими баяти. Я не історик, тому не маю великих статей на цю тему, але є про сучасний стан гагаузів.

Нарешті в останні 20 років про гагаузів почали чути, бо ми корінні жителі України. Також сьогодні ми маємо можливість викладати гагаузьку мову. У школах гагаузьку вивчали по три години на тиждень, і я б хотіла, щоб так і залишалось, бо тоді ми можемо розвивати нашу мову. Але, на жаль, сьогодні кількість годин зменшилась до однієї-двох на тиждень. Гагаузькі села спустошуються, молодь виїздить до міст — це дуже велика проблема, для вирішення якої нам потрібна допомога держави, щоб ми могли відкривати хоча б факультативи чи недільні школи у великих містах. Зі свого боку, після переходу на латинську графіку ми намагаємось привозити в Україну усю нову літературу гагаузькою.

Також є плани запровадити спеціальність або кафедру тюркології на базі Ізмаїльського університету, де вже є курси гагаузької. Для нас було великою честю, коли у 2016 році в університеті Шевченка на кафедрі тюркології відкрили спеціальність «Гагаузька мова і література» (ідеться про Інститут філології при КНУ. — ред.). Відтоді ми вже маємо два випуски педагогів.

— Чи росте зацікавленість гагаузькою культурою, літературою, мовою? Чи бувають на курсах гагаузької мови не гагаузи? 

— Коли ми тільки відкрили набір, більша частина [студентів] була українцями, був навіть кримський татарин. Це було для них цікаво. Ми хотіли б, аби гагаузів було більше, тому що ми готували педагогів для наших сіл. Нам потрібно, щоб гагаузи повертались та замінили наших викладачів, коли ті підуть на пенсію. А хлопці та дівчата, які закінчують [вивчати] гагаузьку мову, не їдуть викладати.

— В одній статті ви написали, що довгий час гагаузи втрачали інтерес до рідної мови. Чи зараз ситуація змінилася, зокрема серед молоді?

— У радянський час у наших селах усі говорили гагаузькою, але коли виходили за їх межі, то переходили на російську. Нам постійно казали, що гагаузька мова нікуди не зникне, але коли мовою тільки говорять, не пишуть, то вона втрачається. І коли ми почали більше писати, розвивати літературну мову, побачили як багато часу згаяли. Тому сьогодні ми маємо таку загрозливу ситуацію.

Так само в нас є проблема інфраструктури — у селах немає робочих місць для молоді й вони їдуть в Одесу. Там гагаузька мова не так активно розвивається серед молоді. Чому? Бо нам нав’язували російську мову, говорячи, що лише завдяки російській ми маємо освіту і все інше. Іноді гагаузи були змушені писати, що вони «рускіє», щоб піти на якусь роботу. Вони розмовляли з акцентом, тому своїх дітей намагались вчити російською. Це призвело до того, що сьогодні частина дітей не знають гагаузької. Сьогодні діти [з міст] знають гагаузьку, якщо їздять до родичів у села. А ті, хто залишається у великих містах, іноді розуміють, але, на жаль, не знають. Це дуже велика проблема для нас.

— Тобто в містах немає осередків спілкування гагаузькою, наприклад, у церквах? 

— Ми дуже багато проводимо національних або регіональних фестивалів. Були створені громадські організації в Одесі, Харкові, Києві, після чого у 2007 році з’явилась всеукраїнська громадська організація «Союз гагаузів України». Створивши її, ми почали робити культурні заходи не тільки в селах. І нещодавно було створено Асоціацію гагаузів України, куди увійшли усі осередки, організації, які сьогодні існують.

Що стосується релігійного пласта, деякий час в наших селах попи читали молитви гагаузькою мовою. Зараз, наскільки я знаю, гагаузькою іноді читають молитви тільки у двох селах: Курчий і Болбока. А також у монастирі Пресвятої Богородиці в Олександрівці.

Ми належимо до української єпархії. Якщо в єпархії будуть реформи, дуже хочеться, щоб у наші села відправляли попів-гагаузів, щоб люди могли слухати й приймати молитви гагаузькою.

Гагаузи України й Молдови

— Як взаємодіють гагаузи України та Молдови? А також який вплив російської пропаганди у Молдові?

— Так, Російська імперія куди тільки не просунула свої лапи. Як ви знаєте, вона хотіла поділити Придністров’я²¹Придністров’я — регіон вздовж лівого берега річки Дністер у Молдові. 1991 року тут була самопроголошена так звана Придністровська Молдавська Республіка, яку міжнародна спільнота визнає частиною Молдови., ця територія в ізоляції. Й імперія також зараз намагається використати гагаузів Молдови — скоро там будуть вибори²²На березень 2026 року заплановані вибори до Народних зборів Гагаузії., і ми сподіваємось, що гагаузи зроблять правильний вибір та залишаться як нація. 

Ми, як Союз гагаузів України, завжди мали добрі стосунки з усіма президентами Гагаузії. Останні роки ми бачимо, що Російська імперія намагалась зруйнувати усе, що було в Гагаузії. І нам дуже прикро, що Російська імперія намагається використати гагаузів як розмінну карту і натравлює проти молдовського уряду й молдован. Сподіваюсь, вибори покажуть, що гагаузи все ж змогли бути разом із тою державою, яку вони мають — Гагаузію, яка входить до Молдови. Бо ми знаємо з історії, що Російська імперія завжди приходить, аби посварити одну людину з іншою.

— Яку унікальні поняття та слова існують у гагаузькій мові, але у нас немає прямих відповідників? 

— Коли ми перекладаємо з гагаузької, як і з турецької, ми іноді перекладаємо речення з кінця, тобто навпаки. Самі речення так побудовані. Але в українській мові дуже багато тюркізмів: сундук — sandık, килим — kilim, kavun (з тур. — диня) та інші.

Складно перекладати усну народну творчість, казки. Бо ми по-своєму сприймаємо національні тонкощі й потрібно перекласти самий смак нашої культури так, щоб це було зрозуміло для українського читача. Також дуже складно з частівками, бо не можемо перекладати дослівно.

— У вас є якась улюблена казка, частівка або легенда гагаузькою, якою б ви могли поділитися, щоб ми доторкнулися до цієї культури?

— У нас багато різних казок та легенд. Першою їх дослідила професорка Любов Чимпоєш, яка написала книгу «Дастанний епос гагаузів». Вона вперше довела, що у гагаузів також є дастани²⁵Дастан — епічний жанр у літературах Близького Сходу та Середньої Азії; літературна обробка казкових сюжетів, легенд і переказів. — а якщо у вас є дастани, то ви вважаєтесь давнім народом.

Там є тепегез (одноокий циклоп), «Тахір і Зухра»  — епоси, які зближують нас із тюркським світом. Також у нас дуже багато є казок, про які ми можемо сьогодні казати, що це наш скарб. Є дуже гарні наші пісні як весільні, так і календарні.

Наостанок я би хотіла сказати, що ми — Україна, ми намагаємося вистояти нашу землю. Я би дуже хотіла, щоб наші партнери нас почули, що ми в Україні завжди були дружні. Не було ніколи ніяких суперечок про мову, про інші народи. Як у гагаузки, в мене були можливості поміняти паспорт на іншу державу, але я ніколи не міняла свій паспорт, тому що це моя батьківщина. Я дуже хочу, щоб ми повернули свої землі і жили навіть краще, щоб ми були прикладом, ми і так є прикладом для всієї Європи.

Деякі погляди героїні можуть не збігатися з думкою редакції Ukraїner.