Цезар — росіянин, що воює на боці України

Максиміліан Андронніков (Цезар) — заступник командира легіону «Свобода Росії», сформованого на початку повномасштабного вторгнення з російських добровольців, які перейшли на сторону України. Наша розмова — про відмінність між російським рухом опору й так званою опозицією, чому воювати на боці України — не зрада Росії, а також що має статися, щоб росіяни змінилися. 

Чому Путін їздив на Аляску?

—Після зустрічі з Трампом на Алясці Путін вимагав, щоб російській мові в Україні знову надали статус офіційної. Чому саме мова є настільки важливою для нього?  

— Для Путіна питання мови — це маскування його агресивних планів вторгнення. Що тут утискають церкву, утискають мову… Хоча це все нісенітниці і ми чудово це знаємо. Путін полетів на Аляску, бо він слабкий. За останній квартал минулого року йому вдалося мобілізувати на контракт 150 тисяч осіб. За цей час ми (Сили оборони. — ред.) знищили близько 100–120 тисяч.

У мене є дуже чітка інформація з того боку, що у штурми відправляють зараз танкістів, водіїв бронетехніки, артилеристів, БпЛАшників. Путін намагається скористатися літнім періодом, і тому вони, як таргани, лізуть малими піхотними групами, просуваючись уперед.

Яскрава ситуація склалася в Добропіллі. Групам противника вдалося проникнути вглиб нашої оборони на 12-15 кілометрів. Із погляду військового мистецтва це вже глибокий тактично-оперативний прорив. Якби противник міг, він би ввів туди підготовлений другий шелон — і Донецьку область міг би захопити за тиждень. Цього не сталося. По-перше, вони втратили можливість проводити такі операції координовано та забезпечувати логістику пересування цих військ. А по-друге, бо їм уже не було що пересувати. Весь їхній бронетанковий кулак стерся в тупих лобових штурмах.

По артилерії… Я чую, скільки летить наших снарядів у той бік, скільки летить по нас. Практично повний паритет. Враховуючи те, що в них 60% снарядів із Північної Кореї (не дуже високої якості).

— З іншого боку, використовувати бронетехніку в нинішніх умовах з ударними дронами — це безглуздя. Чи впливає її кількість і наявність на хід бойових дій зараз?

— Могла би вплинути, якби вводилася в чистий прорив. Ось противник проломився вглиб на 10–15 кілометрів… Там уже наші артилерійські підрозділи стоять, підрозділи БпЛА, розміщені штаби, логістичні центри — і він міг би їхати трощити все це механізованими колонами за підтримки інших родів військ. Але йому нічим уже це робити. Це перше. Друге: весь їхній успіх завдяки «зеленці», завдяки тому, що вони по піхоті нас багаторазово перевершують зараз. Восени зелень зійде — вони встрянуть.

Ви бачите, як горять нафтозаводи в Росії. Уже в низці регіонів РФ по талонах починають видавати бензин. Вони ж хотіли СРСР 2.0 — вони до цього підходять: до талонів, дефіциту, черг. Тому що війна жере дуже багато. Тому те, що Путін полетів на Аляску — це якраз показник того, що він хоче розпочати торги. Путін показав, що він уже хоче й потребує миру. А ще йому треба це продати як перемогу. Мовляв, нацистів демілітаризували, молоді республіки в безпеці. А далі несеться стара казка про церкву та про російську мову. Хоча яке відношення до церкви та Бога має Путін, Гундяєв¹Патріарх Кирило (справжнє ім’я Володимир Гундяєв) — колишній агент КДБ, з 2009 року предстоятель Російської православної церкви. Проповідує доктрину «руского міра». і вся ця камарилья бісівська, мені взагалі незрозуміло.

— Це бажання тимчасової паузи в цій війні чи остаточної? 

— Він під час переговорів дивитиметься на військові успіхи на фронті. Те, що елітні штурмові підрозділи Збройних сил України зрізали цей виступ, чітко показало, що ніякого успіху там не вийшло. І на Аляску він полетів із кислим обличчям. Якщо Путін говорить про мир, то він слабкий. Все.

«Було таке відчуття сорому, що жити не хотів»

— Ви мали звʼязки з праворадикальними рухами на території Росії і деякі росіяни називають вас зрадником. Як позиціонуєте себе зараз? 

— Якщо я і зрадив когось — то Путіна, за якого не голосував. У російській армії я не служив, присягу цьому уряду не складав. Якщо я зрадив когось, то, певно, олігархів, які заробляють на ракетах, що вбивають українських дітей. Напевно, зрадив тих людожерів, які ґвалтували, убивали тут дітей. Так, я їх зрадив. Я їх готовий вбивати, доки дихаю. У мене з ними компромісу не буде.

У перший день повномасштабки, коли я побачив усе це, у мене було таке відчуття сорому, що я жити не хотів. Путін і вся його банда вимазали нас кровʼю, і очиститись від цього я не можу сидячи десь у Берліні й розповідаючи, як треба боротися за права російських переселенців. Я помру, захищаючи Україну або звільняючи свою Батьківщину. Все, у мене інших варіантів домовитися з совістю просто немає.

Я щасливий тут, знаючи, що завтра мене можуть вбити — і в тилу, і на фронті. Я вибрав цю долю, моя сімʼя обрала цю долю, і ми щасливі.

— Чи маєте ви політичні амбіції?

— Так. Це не просто амбіції, це вже мій обовʼязок. Я знаю, що таке служіння. Я готовий бути вірним соратником і помічником людині, яка поведе мою країну вперед.

На жаль, я озирнувся ліворуч, озирнувся праворуч — і не побачив нічого адекватного. І тому в бою, коли підрозділ втрачає командира, солдат і сержант має сказати: «Роби, як я, слухай мій наказ». Знайдеться така людина в моєму оточенні, я їй скажу: «Брат, бери прапор, неси, я тобі допоможу». Бо якщо я цього не робитиму, війна повернеться в Україну, а народи Росії знову житимуть у злиднях і безправʼї.

Занадто багато пролито крові, щоб дозволити якимось некомпетентним і непорядним людям зробити це знову. Основна проблема світової політики зараз у відсутності порядності. На жаль, генерація політиків сучасності така, що вони дуже довго можуть говорити про свободу, про права людини, але нічого не робити.

— На чому ґрунтується ваша впевненість? Адже керування підрозділом і багатомільйонною країною — це зовсім різні речі.

— Я впевнений, що ми впораємося. Ми свято віримо у правоту нашої справи, тому свій шлях пройдемо до кінця. Для нас іншого варіанту буття вже нема. Як би складно нам не було, правда на нашому боці.

— Ви народилися в Сочі. Що ви памʼятаєте про 1990-ті, час вашого становлення,  що тоді мало найбільший вплив на формування ваших поглядів? 

— Я ще застав радянський час, оцю безнадію. Потім почалися дикі 1990-ті. Нічого хорошого не бувало що в одному періоді, що в іншому.

Потім до влади прийшов Путін. І вже за часів Путіна в мене народилася перша донька, згодом ще три дитини. І як батько я почав ставити собі запитання: «У якій країні житиме моя донька, мій син? Що я залишу після себе?». Якщо те, що зараз (я бачу, що робить Путін, і що стає усе гірше), то я буду поганим батьком. Відповідно, я почав шукати структури, які мають на меті змінити режим. А оскільки зробити це легальним шляхом неможливо, то став учасником «Російського імперського руху» та «Народного ополчення імені Мініна та Пожарського». У мене були добрі вчителі — офіцери російської армії, які 2014 року поїхали воювати за Україну.

У 2007–2009 роках я брав участь у підготовці збройного перевороту. Перший захід мав проходити на базі навчальної танкової дивізії в Коврові, де треба було захопити склади, почати озброювати місцеве населення і рухатися на Москву.

2009 року мене затримали в Єкатеринбурзі. За версією слідства, я готувався провести там озброєний заколот. Довести їм нічого не вдалося. Тоді ФСБшники працювали в межах закону. От зараз, якби мене затримали у схожій двіжусі, просто би пристрелили. Думаю, на третій раз у мене все вийде.

— Але це зараз ми бачимо обличчя цього режиму «у всій красі». Проти чого ви боролися 20 років тому? 

— Я чудово розумів, що Путін убиває Росію. Якщо ви бачите маленький бурʼян, ви ж не думатимете, що з нього виросте яблуня? Як сказав один убитий ФСБшник: «Скільки крові нам вартувало, аби посадити його в Кремль, і скільки ж крові треба буде пролити, щоб виковиряти його звідти?».

—Як ви долучились до війська? Чи важко було перетнути кордон? 

— Рішення було прийнято відразу. Я звʼязався з Легіоном, отримав необхідну інструкцію. Далі пішов робити закордонний паспорт, почав робити візу в Європу. На початку літа 2022-го я вже був тут. У той момент перетнути кордон було досить просто. Єдине, що мене бентежило — могли оголосити мобілізацію. Путін оголосив так звану обмежену мобілізацію (21 вересня. — ред.), коли в нього війська підстерлися у 2022 році. Я встиг вискочити до неї.

У мене був план «Б»: я би переходив кордон наземним шляхом, як це зробили дуже багато моїх побратимів. І план «В»: якщо мене мобілізують у російську армію, то я роблю диверсію (скажімо, розстрілюю штаб, підриваю склад із боєприпасами) і втікаю. Багато моїх побратимів саме так і потрапили в Легіон. Хто хоче — завжди знайде можливості, а хто ні — відмовку.

Хто справжня російська опозиція?

— Є так звана опозиція, яка перебуває поза Росією. Поки ви зі зброєю в рукахборетеся проти цього режиму, фінансову підтримку отримують вони, а не ви. Чому так відбувається? 

— Частина російської опозиції — це, на жаль, безтолкові грантожери. Їх не цікавить доля ні Росії, ні України. Вони просто готові паразитувати на будь-чому. Ще значна частина російської опозиції — це агентура ФСБ, яка явно це демонструє, промовляючи в потрібний момент необхідні Кремлю наративи. Але я хочу сказати всім цим людям: якщо ви пішли на компроміс із власною совістю, це не означає, що все виглядає так, як ви це подаєте. Якщо ви боїтеся по-справжньому боротися з путінським режимом, то кров українських дітей та жінок, зруйновані міста на вашій совісті так само, як на совісті тих, хто запускає сюди ракети та їде сюди на танках. І ви від цього не відвертитеся. Я впевнений, що настане той день, коли ми відкриємо всі архіви російських секретних служб і дізнаємось, хто співпрацював із режимом. І кожен отримає по заслугах.

Поливаючи брудом Легіон, вдаючи, що нас не існує, кажучи, що російських солдатів начебто не добре вбивати, ви допомагаєте путінському режиму вчиняти його злочини, знищувати народ України і знищувати народи Росії. За все доведеться відповідати.

Я хотів би ще додати, що насправді Легіон дуже відкритий до всіх. Наш принцип такий: хто не проти нас, той із нами. Ми зустрічаємося із найрізноманітнішими представниками російської опозиції, з російськими медіа. Співпрацюйте, допоможіть нам якнайшвидше очистити нашу батьківщину від диктатури і, я думаю, ви знайдете собі гідне місце в майбутній Росії.

— Чи отримуєте ви фінансову підтримку від західних партнерів для спротиву і протистояння режиму?

— Все, на чому ми тримаємося — це підтримка небайдужих громадян Росії — приватних осіб, невеликих груп, які, перебуваючи в Росії або вже за кордоном, співпереживають нашій справі.

Мене дивує, що двадцятимільйонна російськомовна діаспора за кордоном не помічає нас, не робить нічого, аби нас підтримати. Вони мають величезний медійний, фінансовий ресурс. Але вони або обирають благополучно влаштуватися за кордоном, або чекають, що якийсь лицар на білому коні звільнить Росію, а вони приїдуть там благополучно існувати (як це було до повномасштабки) чи взагалі в перших рядах очолять нас і розповідатимуть нам, як треба робити «прекрасну Росію майбутнього».

— Але вони мають доступ до різних джерел інформації, бачать західний стиль життя. Чому ж вас не підтримують? 

— Я думаю, що вони вбачають у нас реальну політичну конкуренцію. Тому вони нас бояться. Вони не люблять Росію, їм начхати на Україну. Вони просто хочуть відтіснити від годівниці одне угруповання і зайняти його місце.

Що таке легіон «Свобода Росії»?

— Як зʼявився легіон «Свобода Росії»?

— Легіон зʼявився як добровольчий підрозділ у складі ЗСУ, бо керівництву України від самого початку повномасштабного вторгнення почали надходити різними шляхами заявки від громадян Росії. І треба віддати належне мудрості українського керівництва, що від нас не відвернулися. Громадяни Росії отримали можливість зі зброєю в руках захищати Україну, а також поставили собі за кінцеву мету усунення першопричини війни — путінського режиму та його поплічників.

— Чим зараз є Легіон?

— Це найпотужніше з усіх добровольчих іноземних зʼєднань. Високопрофесійне, мотивоване, постійно зростає, набуває нового бойового досвіду і є серйозною загрозою путінському режиму. Ми небезпечні для них не лише тим, що ми військовий підрозділ, а й тим, що маємо свою філософію, свої політичні погляди. І ми чудово розуміємо, що Путіна можна знести лише силою зброї чи загрозою її застосування.

— У чому зараз специфіка вашого підрозділу? 

— Це підрозділ, в якому оптимально підібрана кількість піхоти, штурмовиків, артилерійської компоненти, безпілотних систем (розвідувальних, ударних, важких коптерів). Є РЕР (радіоелектронна розвідка. — ред.) і РЕБ (радіоелектронна боротьба. — ред.), які отримують інформацію про противника або пригнічують його системи звʼязку та управління. Логістика на висоті, є рекрутингова команда.

У нас зʼявляється все більше бійців, готових розповісти свої історії, показати, що вони не українці, переодягнуті і зняті на Одеській кіностудії, як у російських ЗМІ люблять говорити.

— Зараз в Україні є і Російський добровольчий корпус. Чи є між вами конкуренція або взаємодія?

— Я зустрічався з бійцями РДК. Я брав участь у бойових операціях у Грайвороні (в Бєлгородській області. — ред.) 22 травня 2023 року, на початку червня — в [Новій] Таволжанці, ми разом вели тяжкі бої під Авдіївкою. Нормально спілкуємось, хоча дуже багато спроб посіяти між нами ворожнечу. У них свої погляди, у нас свої, але ми робимо спільну справу.

— Чому ви існуєте паралельно, що унеможливлює обʼєднання ваших підрозділів?

— Я не знаю, що буде в майбутньому. Є не тільки РДК, ще Сибірський батальйон, підрозділ корінних народів Росії — «Номад». Це зроблено, щоб громадяни Росії могли реалізувати себе на військовому шляху максимально зручним для них способом.

Найближчим часом плануємо створити раду командирів із представників підрозділів ЛСР, РДК, Сиббату та «Номаду», щоб координувати наші дії, зокрема в політичному контексті, ефективніше працювати для досягнення спільної мети.

— Які військові операції були визначальними для Легіону?

— Наша участь у битві за Бахмут показала нас як військових професіоналів. У штабі Іноземного легіону у всіх волосся було дибки від того, що ми наробили. Я тоді працював у мінометному розрахунку. Ми за добу погасили пʼять штурмів «вагнерів»³ПВК «Вагнер» — російська злочинна організація, що комплектується найманцями. Створена 2013 року в РФ для участі у збройних конфліктах. Припинила існування як окрема структура у 2023 році.. Я там по звуку навчився визначати всі види озброєнь. За півтора місяця задвухсотили близько 300 «вагнерів» і ще 200 — санітарних втрат. Нас було четверо-пʼятеро. Як на мене, це був старт оцінки нашого підрозділу як професіоналів.

Операції у Грайвороні, у Новій Таволжанці принесли нам медійну популярність, бо це був шок для противника. Коли ми заходили у Грайворон, противник настільки занервував, що почав аж з-під Луганська третю мотострілецьку дивізію перекидати. І коли вона підійшла, наша артилерія роздовбала цілий батальйон. У них була істерика, хоча у той момент по телевізору вони показували генерал-лейтенанта Лапіна, який нібито веде в атаку. Треба ж було щось показати.

У Таволжанку далеко було йти — я взув кросівки. І на виході думав, що вони в мене прогорять, бо противник завдає масових ударів «Градами», «Ураганами». І ліс сухий горить, земля горить. У мене поплавилися підошви, але ми встигли проскочити. Це такий драйв, коли заходиш на свою землю, а вони біжать.

Мені дуже сподобалася наша остання операція, про яку можу говорити — приблизно пів року ми тримали оборону на запорізькому напрямку. Там ми відпрацювали єдиним кулаком. Сотні противників вивели з ладу — це санітарні втрати, безповоротні. Майже сотню одиниць бойової техніки, озброєння було знищено чи виведено з ладу. Взяли пʼять полонених. Ми не віддали жодного метра української землі. Ба більше — відбили частину позицій.

Коли ми заходили на позиції, суміжники були насторожені через російську з характерним акцентом, але через кілька тижнів казали: «Хлопці, тільки не йдіть, нам без вас буде дуже важко».

У Легіону вже дуже багатий різнобічний військовий досвід. Ми фактично на всіх частинах фронту вже побували і зробили свій внесок.

— Про згадані операції на території РФ багато медіа говорили, що це більш інформаційні кампанії були. Як ви розцінюєте їх? 

— Минулого року ми 12 березня вирішили проголосувати⁵Ідеться про президентські «вибори» в РФ. Напередодні ЛСР, РДК та Сибірський батальйон перетнули українсько-російський кордон і зайшли в Бєлгородську та Курську області.. Жорсткі були бої. Це такі моменти, які запамʼятовуєш і розумієш, якої сильної шкоди системі це завдає. Путін каже, що все стабільно, а тут кількасот виборців рвуться на виборчі дільниці, а їх не внесли у списки. Ми ж показуємо, що озброєна боротьба з режимом — це реально, це ефективно, і це лише питання масштабу. Було би нас десять тисяч — ми б уже давно повторили те, що намагався зробити Пригожин (заколот у червні 2023 року. — ред.). І зробили б. І почали би будувати нормальну країну.

— Чи є рух опору одним із напрямів роботи у вашому Легіоні? 

— Так. Дедалі більше людей потрапляють у Легіон, будучи спочатку учасниками опору. Хтось потрапляє до російської армії чи там уже був, як Гога, який до повномасштабної війни був контрактником на Балтійському флоті. Оскільки він має українське коріння, ця трагедія його байдужим не залишила. Він звʼязався, почав отримувати завдання, передавав інформацію. Потім, коли його перебування там стало небезпечним, він підпалив корабель і був успішно евакуйований. Або, скажімо, Сільвер, який підірвав комбата-мʼясника. Ерік, який, ризикуючи життям, вивіз двох українських десантників. Севан, який підривав дороги, підпалював щось.

Усе це люди, які вже зробили свій внесок. Намагаючись зберегти їх, ми їх евакуювали й вони стали частиною бойового підрозділу. Є сотні, тисячі людей, які продовжують цю роботу, потихеньку підточують режим.

— Ким скоординована ця робота? Чи це лише ви, чи є ще якісь підрозділи, які розвивають це?

— Опір Легіону — найчисленніша, найефективніша структура. Є, звісно, ​​самостійні організації. Але тут треба бути обережним, бо ФСБ створює підроблені структури. Наприклад, Яндекс просуває в топ підроблені ФСБшні сайти. Людина хоче з нами звʼязатися, надсилає свої дані ФСБшникам. Потім їй кажуть: «Прийди туди, почекай те», там скручують їй руки, навішують величезний термін, і по телевізору розганяється: «Ось це — агент український, зрадник».

— Як зараз влаштований рекрутинг у вас? 

— Найважливіше — приходити за верифікованими посиланнями. Звʼязатися можна через наш офіційний сайт або через офіційного бота. Залишити найкоротшу інформацію про себе, вказати кодове слово.

Легіон ніколи нікому першим не пише. Якщо вам написали: «Привіт, я Цезар. Виходь на звʼязок», не виходьте — це не я.

Потрібно пройти попередню перевірку. Є етапи відбору. Коли людина їх проходить, потрапляє в Легіон, у наш бойовий підрозділ. Або якщо він не може покинути територію Росії, то стає частиною нашого опору.

— Якщо говорити про роботу опору, які її ключові акценти?

— Головний принцип — берегти людей. Спочатку оцінюємо можливості бійця. Він отримує чіткі інструкції, діє відповідно до них. Це може бути агітація. Уже за неї можна отримати багаторічний термін увʼязнення. Але це важливо, бо дедалі більше людей бачать наші символи, дізнаються про нас. Акції виведення з ладу військової інфраструктури. Багато гучних операцій проходили не без нашої участі. Як мінімум, збір інформації, зазначення вразливих точок якихось обʼєктів.

— Ви згадали про символи Легіону. Розкажіть про їх значення? 

— Наш символ складається із трьох букв «Л». Одна літера — це громадянський рух, інша — рух опору, а третя зверху — це військовий підрозділ. Так само ці три літери показують наші три основні бойові компоненти: БпЛА в повітрі, штурмовики й артилерія на землі.

— А прапор?

— Це прапор майбутньої Росії. Прапор без кривавої смуги внизу. Це та Росія, яку ми хочемо бачити в майбутньому: без насильства й тиранії. Росія, яка дасть свободу всім, хто захоче її отримати, й турбуватиметься про тих, хто буде в її складі.

Ті республіки, які захочуть піти, мають на це повне право. Але вони мають віддати Україні борги, бо українців убивали не лише росіяни. Татари, башкири, буряти, тувинці, якути, чеченці, дагестанці — вони всі лили тут кров рікою. Не вийде потім сказати: «А, це москалі там у Москві винні!». Ми маємо розплатитися за все це і зрозуміти, що більше цього повторювати не можна. Тоді ми, можливо, заслужимо якусь маленьку частину прощення.

«Російський народ я теж вважаю поневоленим»

— Який сценарій силового розвалу режиму ви бачите?

— Легіон зараз не має сил і засобів, щоб проткнути оборону й піти на Москву, на це треба час і підготовка. Я реаліст. Заворушення можуть розпочатися в самій армії РФ. Якщо ми їм допоможемо усвідомити, що вороги і зрадники сидять у Кремлі, то влада сковирнеться швидко.

Наш опір в Росії розвіює пропаганду, знищує військову інфраструктуру. Це також елемент майбутньої зміни режиму. У громадянську війну я не вірю, як не вірив, що буде опір місцевих, коли ми зайдемо в Росію. Там усі аморфні, безініціативні. На Путіна всім начхати. За нього топлять і воюють лише ті, хто отримує за це гроші чи інші плюшки. Сценарії розвалу режиму зсередини все чіткіше окреслюються. Зупинить Путін війну чи ні — ті деструктивні процеси, які він запустив у суспільстві, в економіці, вже набрали обертів.

— Яке майбутнє ви пророкуєте людям, які зараз долучені до Збройних сил РФ? Адже це воєнні злочинці. 

— Люди, які сковирнуть Путіна, значною мірою заслуговуватимуть на прощення. Якщо це відбуватиметься ще під час гарячої фази війни, то вони врятують десятки чи сотні тисяч життів. Маємо це врахувати.

Якщо сьогодні з нами на звʼязок вийде олігарх, який робив ракети, якими вбивали українців, і активно сприятиме скиданню Путіна — це буде враховано. Якщо людина вчинила злочин і вступила до нас, спокутувала його, ризикуючи життям, вона заслужила на часткове прощення.

Директорку школи, яка закидала бюлетені за Путіна, ми не відправимо на 25 років у Туруханський край (місце заслання. — ред.), але вона більше не виховуватиме наших дітей, щоб ми не виховали нових моральних виродків.

Я зроблю все, що в моїх силах, аби ніколи знову з території Росії ніхто ні до кого зі зброєю не ліз. У нас роботи непочатий край на десятки років.

— Що б ви сказали росіянам, які бояться навіть лайкнути антивоєнний пост?

— Сьогодні він боїться, завтра подолає страх і почне діяти.

Мені буває неприємно читати коментарі типу: «Цезаре, ти обіцяв, що дійдеш (до Москви. — ред.), а ось 3 роки вже…». Це пише людина, яка сидить на дивані, коли я ризикую життям. Я роблю все, що можу. А він навіть не може наклеїти одну листівку Легіону на стіну сусіднього будинку. Чекає, щоби лицар на білому коні звільнив його від путінських кайданів.

Так ми далеко не поїдемо. Кожен має стати частиною боротьби. Мої співвітчизники, якщо ви хочете, щоб наша країна мала майбутнє — перестаньте боятися всього. Акуратно вийдіть на звʼязок із нами, кожен може зробити посильну справу. Інакше вам потім буде соромно перед своїми дітьми та онуками.

—  Яке визначення ви би дали поняттю «поневолені народи Росії»? 

— Народи Росії. Російський народ я теж вважаю поневоленим. Його я уявляю в образі справжнього раба, який робить рабами інших. Хочу сказати росіянам, що у них є інший шлях: покаяння, заперечення бісівської гордині «рускава міра». Вони вирішили, що можуть визначати чиюсь долю. Хай заглянуть у себе, жахнуться і займуться собою. Це дуже по-християнськи. І дуже не по-християнськи те, що їм каже Гундяєв та його поплічники — прийти на чужу землю з мечем у руці.

Історична місія російського народу в тому, щоб самому позбутися рабства, а потім допомогти з нього вибратися іншим народам, яких він у це рабство загнав.

— Хто серед поневолених народів найбільше постраждав внаслідок дій Російської імперії? Чи можливо виправити цей вплив?

— Можна виправити. Найбільше постраждав Кавказ і Далекий Схід. Ті регіони, які були Росією асимільовані пізніше, коли відчувалася різниця культур, коли війна була дуже запекла. Росіяни знищували що більше, то краще. Щоб той, хто вижив, врешті таки злякався і здався. Росія нині винищує малі народи. Є десятки племен у Росії, які вже налічують кількасот людей. І їх тупо відправляють на війну та утилізують.

Потім якісь придурки на Камчатці дали селу (Седанка. — ред.) звання «військової слави». Там купа мужиків загинула, скоро від села нічого не залишиться. Але для них це привід для гордості. Це в голові нормальної людини не вкладається.

— Чи бачите ви в якомусь із цих народів або в регіоні Росії найбільший потенціал стати каталізатором змін?

— Найбільш ліберальні та антипутінськи налаштовані Москва і Санкт-Петербург. Плюс там багато мешканців. Якщо кожен тисячний візьметься за зброю — це буде величезна кількість народу, яку не перемогти. Багато регіонів порожні: або останніх мужиків повигрібали на війну, або там низька щільність населення. Тому, думаю, основні події розгортатимуться в Москві. Саме тому Москву й Пітер Путін береже, там мінімум мобілізаційних заходів.

Обстановка в російському суспільстві потроху загострюється. Багато хто зариває голову в пісок, але в армії все краще розуміють, що їх женуть на забій. Зараз є цікава інформація, що начебто трохи більше почали підписувати контракт, бо чують розмови про мир: хочеться і грошей відхопити, і не повоювати. З іншого боку, російські командири скаржаться, що в атаку таких гнати складно.

— Якою ви бачите майбутню мапу Росії? У федеративній формі, конфедеративній, в єдності незалежних республік?

— Лише мешканці цих регіонів визначатимуть, чи хочуть залишитися у складі нової держави. Якщо залишаться, то скільки повноважень, грошей вони готові передати федеральному центру? Не повинно бути як у Вологодській області, яка 8 мільярдів відправила до Москви, а два з Москви отримала. Повинно бути навпаки: 8 заробили, 6 залишили, а 2 відправили в Москву. І між регіонами буде здорова конкуренція. Бо тоді вже на Москву звалити не вдасться, що в тебе медицина в регіоні кульгає чи дороги погані. Ти сам будуєш, ось у тебе бюджет на це.

Я маю чітке бачення Росії. Я цим займаюся, я це проробляю. Думаю, в недалекому майбутньому я викладу суспільству, що в них може бути замість цього кошмару.

— Якщо порівняємо кількість населення Росії і тих людей, хто мислить адекватно, — вона неспівмірна. Більшість — це інертна маса. За цих обставин виглядає фантастичним, що щось може змінити це рабське мислення. Що дає вам віру у зміни?

— Щоб отримати владу над їхніми умами, треба отримати контроль над ЗМІ. Як тільки ви зміните програму в [телекомпанії] «Останкіно», через два тижні більшість населення Росії думатиме так, як їм каже нова телепрограма. А ось процес виховання нового, мислячого, ініціативного покоління займе не один рік.

— Чи зможуть колись росіяни спокутувати свою провину перед українцями?

— Так. Це буде не одразу. Думаю, що на Росію чекає щире, глибоке покаяння, переосмислення буття. Я знаю, що вина російського народу максимальна. І перед народами Росії, і перед Україною.

Деякі погляди героя можуть не збігатися з думкою редакції Ukraїner.