Чорнобильська зона до й після російського вторгнення: матеріали експедиції

Чорнобильська АЕС розташована на півночі України, за 11 км від кордону з Білоруссю. Навколо неї після аварії визначили 30-ти та 10-кілометрові зони, звідки евакуювали людей і куди згодом обмежили доступ через радіаційне забруднення. АЕС вже роками не виробляє електроенергію, але там продовжують працювати фахівці, які опікуються її перетворенням на стабільний безпечний об’єкт. Із 2016 року більшу частину території зони відчуження займає Чорнобильський радіаційно-екологічний біосферний заповідник, створений для реабілітації цих територій та організації міжнародних наукових досліджень.

Із території Білорусі в перші дні повномасштабного вторгнення в Україну заходила броньована техніка російської армії. Частина окупантів захопила Чорнобильську АЕС та окопалася поряд, решта продовжила рух на Київ. Загарбники взяли в заручники співробітників АЕС та нацгвардійців, які охороняли цю територію. На щастя, Сили оборони відносно швидко відбили ЧАЕС: російські терористи остаточно покинули цю територію 31 березня 2022 року. Відступаючи розграбували тутешнє обладнання та інші цінні речі.

Після деокупації і протягом років повномасштабного вторгнення Чорнобильська зона стала мілітаризованою територією. Її прикордонна частина замінована, доступ обмежений, а будь-яке пересування дозволено тільки під контролем військових, прикордонників та поліції.

Росія, продовжуючи ядерний терор, кілька разів завдавала ударів по ЧАЕС. Наприклад, 14 лютого 2025-го ворожий безпілотник атакував Новий Безпечний Конфайнмент¹з англ. — New Safe Confinement — захисна споруда у формі арки та низка інших інженерних, інфраструктурних об’єктів, мета яких — зробити «Укриття» екологічно безпечним. (НБК) на 4-му енергоблоці АЕС. А 1 жовтня того ж року року, внаслідок російського обстрілу енергетичної інфраструктури в місті Славутич, блекаут на Чорнобильській АЕС тривав понад три години.

Реакція українських ілюстраторів на окупацію Чорнобильської зони

Протягом років експедицій ми неодноразово приїздили до Чорнобильської зони відчуження та її околиць, фіксуючи різноманітні локації та історії, що відображають вплив аварії на життя регіону.

Повернення до зони відчуження

Прип’ять є прикладом міста блискучих перспектив і жахливих наслідків. От уже більше 30 років воно стоїть покинуте й забруднене радіацією. Сьогодні Прип’ять — це територія легенд, похмурих пейзажів і торжества природи. Водночас — це потенційне місто-музей міжнародного рівня, пам’ятка величезної техногенної катастрофи. Відвідати це місце хоча б один раз варто всім, переконані деякі колишні жителі Прип’яті. Відвідати й жити далі так, щоби на землі не з’являлося нових мертвих міст.

Олександр Сирота більшу частину свого дитинства прожив у Прип’яті. Коли сталася аварія, Олександру було 10 років. Минули роки після евакуації, й місто знову покликало його до себе. Зараз Олександр пише та знімає документальні проєкти, присвячені Прип’яті й Чорнобильській трагедії; організовує і проводить авторські екскурсії зоною відчуження; є керівником міжнародної громадської організації «Центр Припять.ком» і членом Громадської Ради при Державному агентстві з управління зоною відчуження.

Інтерв’ю з Олександром у VR форматі.

Олександр також став одним із героїв фільму «Ukraїner. The movie» — шести історій про звичайний день України, яку творять незвичайні українці. У стрічці дослідник Прип’яті фіксує відновлення місцевої екосистеми, куди повертаються дикі тварини.

Самосели Чорнобиля

Про масштаби Чорнобильської аварії та евакуацію всіх жителів стало відомо лише наступного дня. Тоді ж у примусовому порядку почали масово вивозити людей з тієї території, яку сьогодні називають зоною відчуження. Кинуті враз справи, незакінчена домашня робота, недоварена вечеря — так сьогодні уявляють собі події того вечора, коли розпочалась евакуація. Жителі Прип’яті, Чорнобиля, сусідніх містечок та сіл виїжджали ненадовго, як їм тоді казали, максимум на три дні. Ніхто з них не міг собі уявити розмах катастрофи та не підозрював, що їм доведеться назавжди полишити рідні домівки.

Коли ж публічно оголосили про рівень радіаційного забруднення території, то життя багатьох місцевих мешканців змінилося назавжди. Ніхто вже не планував повертатися, адже радіація небезпечна — про це кричали звідусіль. Для більшості евакуйованих страх перед невидимим переміг бажання повернутися додому — майже всі залишилися жити на новому місці. Усі, але не самосели.

Самосели Чорнобиля у VR.

Прибірськ: життя на межі зони відчуження

Прибірськ, що на Поліссі, міг би бути просто одним із мальовничих сіл поблизу Чорнобиля, про яке знали би лише місцеві й занадто допитливі туристи, але завдяки декільком небайдужим активістам село зажило новим життям. Тут двічі проходив фестиваль «Чорнобиль Ренесанс», відремонтували школу і клуб, розвивають туристичну інфраструктуру. Бажання однієї людини підхопили інші та об’єдналися заради спільної мети.

День народження Прип’яті

4 лютого 2020 року місту Прип’яті виповнилося б 50 років. Державні та громадські організації, музеї та проєкти, що досліджують тему Чорнобильської катастрофи, провели цього дня мистецьку акцію, що показує нові сенси Прип’яті як осередку мистецтва.

1986 року Прип’ять перестала існувати як місто енергетиків. Однак з часом воно перетворюється на центр зони відчуження та своєрідний мистецький майданчик. Творчість стає інструментом переосмислення і збереження історичної пам’яті про Чорнобильську аварію та її наслідки, зокрема для молодих поколінь.

Проєкт ARTEFACT Валерія та Світлани Коршунових, що привертає увагу людей до чорнобильської тематики за допомогою медіа-арту, представив 25-метрову проєкцію на готель «Полісся», що називається «Прометей». Спочатку транслювали хроніки молодої Прип’яті, а потім — 20-хвилинну анімацію міфу про Прометея, який є символом міста.

На центральній площі міста музиканти Лесик Якимчук і Поль Солонар, а також композитор і саунд-дизайнер Володимир Савін наживо імпровізували, використовуючи віртуальний «звуковий музей» PRIPYAT Pianos.

У PRIPYAT Pianos зібрано звучання 20 піаніно з Прип’яті, що залишилися у місті після аварії. Ці інструменти мовчали понад 30 років, поки Володимир Савін не знайшов їх та не записав, створивши повноцінний віртуальний музичний інструмент.

Дуга — монумент радянської невдачі

У 1970-х Радянський Союз будував «Дуги», які мали стати системою попереження про ракетні загрози з боку США. Таких секретних об’єктів звели кілька, один із яких розташували на Поліссі.

Поліська «Дуга» була радянською загоризонтною радіолокаційною станцією (ЗГРЛС). Громіздкі антени «Дуги», розташовані поблизу Чорнобильської АЕС, стали знаковим символом епохи Холодної війни, а згодом і зони відчуження.

На будівництво «Дуги» витратили величезні суми — вона обійшлася вдвічі дорожче, ніж будівництво ЧАЕС. Утім, цей інженерно-військовий об’єкт мав помилки в роботі, а через аварію на ЧАЕС його роботу призупинили, а згодом і зовсім вивели з експлуатації. Та каркас «Дуги» все ще стоїть, нагадуючи про невтілені військові амбіції СРСР.

Славутич

Наймолодше в Україні місто — Славутич — заснували після аварії на ЧАЕС, щоб евакуювати туди жителів Прип’яті. Його збудували за два роки як «радянську утопію»: з різноманітними котеджами й чималою кількістю зелених насаджень. Місто досі має атмосферу, яку складно знайти деінде.

Хоча Славутич звели через Чорнобильську аварію, його мешканці хочуть вийти за межі образу атомного міста. Саме тому розвивають його культурний і туристичний потенціал. Скажімо, директорка Агентства регіонального розвитку і засновниця місцевої школи гідів Арина Старовойтова, а такожк олишній працівник ЧАЕС Олександр Купний ніколи не жили в Прип’яті. Нині, втілюючи власні ініціативи, вони долучаються до розвитку й популяризації свого міста.

Першотравнева демонстрація після вибуху на ЧАЕС: злочин радянської влади

Як Радянський Союз приховував правду, так це робить і сучасна Росія. Жахливий прецедент часів СРСР стався тоді, коли після Чорнобильської катастрофи тисячі людей вивели на парад. У цей час радіоактивна хмара, що утворилася внаслідок руйнування четвертого енергоблока ЧАЕС, пройшла над європейською частиною СРСР, більшою частиною Європи, а також східною частиною США. Найбільше від радіації постраждали Білорусь та Україна.

Тобто замість евакуації, медичної допомоги та чітких протокольних заходів безпеки СРСР зібрала людей у центрі столиці (за 130 км від епіцентру аварії). У статті ми розглядаємо, як відбувалась підготовка до цього дійства, що було відомо посадовцям, як пройшла демонстрація в Києві, її наслідки та значення.

Чорнобиль у 2026-му

Чорнобильська зона відчуження, а точніше Чорнобиль та Припʼять, саркофаг, околиці — через ці місця на територію України влітають дрони й ракети. Тут уже було вторгнення з боку Білорусі у 2022-му, але також це місце під постійною увагою щодо можливості нового наступу. А ще цьогоріч — сорокова річниця трагедії на ЧАЕС, сорок років безперервної боротьби із загрозою для всього людства.

Письменник Мирослав Лаюк та фотограф В’ячеслав Ратинський зафіксували, який Чорнобиль сьогодні у репортажі «Чорнобиль: 40 років відчуження» із серії «Прифронтові міста».