У чому унікальність М’янми? Історія журналіста Све Віна

Після політичних змін 2010 року в М’янмі почався короткий квазідемократичний період. Тоді хунта, яка десятиліттями правила країною, запровадила нову конституцію і провела вибори. Це відкрило шлях до цивільного уряду, але генерали зберегли більшу частину реальної влади. Водночас це було перше десятиліття в сучасній історії М’янми, коли країна була відкрита для світу й почала одночасно насолоджуватися й боротися з благами цивілізації — доступом до інтернету, транспортом і потоком нових ідей. Свобода була частково ілюзорною, і врешті-решт 2021 року військова хунта повалила демократичне керівництво, зануривши країну назад у темряву. Але суспільство вже змінилося. Виросло нове покоління, яке відчуло свободу, і багато хто з них зараз бореться з хунтою у складі армій опору.¹Громадянська війна в М’янмі різко загострилися у відповідь на військовий переворот 2021 року, що спровокувало появу нових протестних рухів.

Ми зустрілися з м’янманським журналістом Све Віном на конференції у Відні. Йому за сорок пʼять, але виглядає юно й говорить про особисті та національні виклики з упевненим сміхом і своєрідним буддійським терпінням. Све Він стоїть на перетині кількох поколінь — тих, хто був свідком протестів 1988 року³Повстання 8888 (назва утворилась від кульмінаційної дати 8.08.1988) було загальнонаціональним демократичним повстанням проти десятиліть військової диктатури. Хоча рух був придушений репресіями, він дав початок сучасному продемократичному руху М’янми., які дали поштовх десятиліттю демократичних зусиль, появі політв’язнів і дисидентів, які залишаються обличчями нової М’янми, включно з Аун Сан Су Чжі⁴Аун Сан Су Чжі — найвідоміша демократична лідерка М’янми, лауреатка Нобелівської премії миру (1991), яка провела роки під домашнім арештом за спротив хунті. У 2015 році її партія перемогла на виборах, але вона була відсторонена від президентства і керувала країною з обмеженими повноваженнями. У 2021 році представники хунти ув’язнили її.. Пізніше він сам долучився до цієї боротьби й був покараний за це ув’язненням. Коли Све Віна амністували, чоловік продовжив працювати в М’янмі, але змушений був покинути країну після замовного нападу 2019 року. Зараз очолює одне з найвпливовіших незалежних м’янманських ЗМІ Myanmar Now і живе у вигнанні в Австралії.

Далі — пряма мова.

Новинний наркоман

Вирісши в авторитарній державі, я ще малим став залежним від новин. 1988 року, коли мені було десять, у нас було велике демократичне повстання. Майже успішне, але придушене черговим витком військового правління. Сотні тисяч людей вийшли на вулиці, навіть члени збройних сил приєдналися до них.

Мій батько слідкував за новинами завдяки маленькому радіо, а згодом я перейняв цю звичку й почав слухати BBC та «Голос Америки». У такому закритому суспільстві була велика жага до новин.

У ті часи ми не мали жодних засобів масової інформації, телефонів чи можливості виїхати за межі власної країни — ми не могли подати заявку на отримання паспорта чи будь-якого проїзного документа. Транспорт — це теж засіб комунікації. Але у нас не було навіть велосипедів, не кажучи вже про мопеди чи автомобілі.

Інформація поширювалася просто з уст в уста, від однієї людини до іншої. Вона могла бути правдивою або напівправдивою — ти ніколи не знав. Тому ми слухали радіо.

У 15 чи 16 років я вже був новинним наркоманом. Стежив за справою⁷Гучний сексуальний та політичний скандал 1997 року за участю президента США Білла Клінтона та стажистки Білого дому Моніки Левінскі. Моніки Левінскі у Вашингтоні, падінням Сухарто⁸Авторитарний режим генерала Сухарто проіснував із 1967 до 1998 року. в Індонезії, наслідками фінансової кризи 1997 року⁹Економічна криза в країнах Південної і Східної Азії, яка вибухнула в липні 1997 року., суперечками між Соросом¹⁰Джордж Сорос — американський фінансист, бізнесмен, меценат. і Махатхіром Мохамадом¹¹Прем’єр-міністр Малайзії у 1981—2003 роках та з травня 2018 до лютого 2020 року. Під його керівництвом Малайзія розвивалися надзвичайними темпами до кризи 1997—1998 років.. Я зрозумів, як усі ці речі пов’язані між собою — так само, як все пов’язано в хорошій п’єсі.

Цієї пристрасті — і цього гніву — було достатньо, щоб відправити мене, двадцятирічного, за грати. Мене ув’язнили за низкою звинувачень — «створення загрози національній безпеці» і так далі (сміється. — ред.). Насправді я просто їздив на велосипеді й потайки розповсюджував брошури, розкидаючи їх то тут, то там. Мене спіймали й засудили на 21 рік.

Роки ув’язнення

Я провів у в’язниці загалом сім років — із 1998 по 2005. Спочатку звивався, як комаха, бо мене відрізали від джерела дофаміну — новин (сміється. — ред.).

Майже три роки я не отримував жодних новин. Два роки в мене не було матеріалів для письма. Посадили в одиночну камеру. Але я також виявив, що це був, у певному сенсі, надзвичайний досвід — бути самому, виживати незалежно від зовнішніх подразників. Взаємодія з іншими людьми, із зовнішнім світом, читання, занурення в книжку — усе це було відрізано. Але цей досвід допоміг мені. Вдалося заглибитися в проблеми, з якими боровся у своєму житті. Ззовні ми просто переходимо від однієї події до іншої і ніколи не заглядаємо глибоко в складні причини, що стоять за ними.

Візьмемо, наприклад, війну в Україні. На перший погляд, це війна Путіна, російська агресія. Це правда. Але як щодо інших причин? Послаблення західної демократії — як фінансове, так і військове. Чи пов’язано це з Брекзитом¹⁷Після референдуму з 31 січня 2020 року Велика Британія перестала бути членом Європейського Союзу.? Зі зростанням Китаю? Із піднесенням Індії? З ослабленням економік країн Європи і США? Так, це війна Путіна, але навколо неї є багато інших причин. Коли перебуваєш у в’язниці, у тебе є час думати по-іншому.

Влада нас зовсім не боялася. Вона хотіла показати, що якщо робитимеш такі речі, то понесеш суворе покарання. Це мало стати прикладом для всіх, навіть для членів твоєї родини.

В Азії суспільство, я б сказав, більш згуртоване. Тож якщо син чи донька «пішли не туди», влада вважає, що відповідальність лежить на батьках. Ваших батьків, братів та сестер, які нічого не знають про вашу роботу, також можуть заарештувати. Їхні будинки можуть бути конфісковані державою. Так сталося у моєму випадку. Після перевороту мій родинний будинок відібрала держава.

Зараз у М’янмі щонайменше 10 000 політичних в’язнів: це продемократичні активісти, політики, журналісти, працівники неурядових організацій, люди, які займаються гуманітарною роботою. Багатьох ув’язнили без жодних причин. Наприклад, якщо хтось розкритикував авторитарного лідера в соцмережах, а ви просто поділилися цим у фейсбуці, вас можуть ув’язнити. Куди б ви не пішли, влада має право зупинити вас і перевірити ваш мобільний телефон. Фейсбук заборонений, сайти незалежних ЗМІ заблоковані.

Мій досвід у в’язниці допоміг мені стати новинарем. Я хотів працювати не лише з очевидними причинами, а й зі складними взаємозв’язками, що стоять за тими чи тими проблемами. Хотів описувати події, говорити за себе і за інших. Коли з кимось погано поводилися, хотів сказати: «Це ненормально».

Унікальність М’янми

2025 року ми бачимо новини про повстання покоління Z¹⁹Люди, які народилися приблизно з середини 1990-х до початку 2010-х років. в Індонезії, Непалі, Бангладеш, Мадагаскарі. Що ж відбувається? Комунікаційні технології, фінансові потоки та сучасні засоби пересування змінили все. Ці фактори надають багато сил для мобілізації молодих людей, які готові ризикнути всім.

У М’янмі є дещо унікальне — можливо, це є і в інших державах, я не знаю. Унікальність полягає в тому, що наша країна почала наздоганяти зовнішній світ, але ми ніколи не наздогнали його повністю. Тільки почали розуміти, що таке зовнішній світ. Соціальні норми та структури в багатьох частинах країни майже не змінилися. Одне село може по суті означати, що всі в ньому — одна сім’я. Сусідні села століттями взаємодіють одне з одним. У сучасному світі люди не знають один одного (сміється. — ред.). Ти не знаєш, де твої родичі — вони розкидані по всьому світу. В українській родині, можливо, дядько у Вашингтоні, а тітка в Таїланді чи Австрії. Але в М’янмі такого немає.

Суспільство в М’янмі залишається досить згуртованим через брак сучасності. І ця згуртованість у поєднанні з відносною відкритістю, сучасною комунікацією, сучасним транспортом і фінансовими потоками означає, що можна легко зібрати армію. Тому що є довіра.

У містечку з населенням 30 000 людей можна швидко сформувати армію, тому що ці люди (і їхні сім’ї) знають один одного протягом багатьох років. Коли хтось здобуває повагу чи визнання в громаді, він може миттєво стати лідером опору.

Тож у контексті М’янми особливості старого суспільства сприяють руху опору так само, як і сучасні технології.

Рохінджа та Аун Сан Су Чжі

Моя мати належить до етнічної групи в західній частині країни, де живуть мільйони рохінджа²¹Мусульманська етнічна група з м’янманського штату Ракхайн, яка десятиліттями стикається з дискримінацією та періодичними хвилями насильства. У 2017 році жорстока військова кампанія змусила понад 700 000 рохінджа втекти до Бангладеш, створивши одну з найбільших у світі криз біженців.. Вона з племені ракхайн²²Штат Ракхайн — регіон на заході М’янми, що межує з Бангладеш. Це один з найбідніших і найбільш етнічно різноманітних регіонів країни, де проживають як буддистські громади ракхайн, так і мусульманське населення рохінджа., яке сповідує буддизм.

Особисто я, коли бачу страждання, не зважаю на ідентичність, етнічну приналежність чи релігію. Мене хвилює те, як до людей ставляться. Чи можуть вони отримати медичну допомогу? Чи можуть шукати справедливості? Чи можуть жити в середовищі, де немає страху? Чи мають достатньо їжі? Це набагато важливіше.

Ця проблема (з переслідуванням мусульманської громади. — ред.) назрівала так довго. Це завжди грає на руку хунти. Але так погано, як зараз, за мого життя ще ніколи не було.

Після політичного переходу 2010 року від повноцінного військового правління до квазідемократії ця проблема загострилася. Озираючись назад, я думаю, що члени нового військового керівництва, які мали обмежену владу в новій політичній системі, хотіли створити ці проблеми. Бо виправданням військового домінування завжди є нестабільність і заворушення. Тому вони почали розпалювати цю напруженість. З’явилися націоналістичні групи, які виступали проти самого існування рохінджа. Частково це було пов’язано з антимусульманськими настроями в країні, де переважають буддисти, але це було підсилено пропагандою, особливо у фейсбуці.

Потім Аун Сан Су Чжі²⁵Аун Сан Су Чжі зіткнулася з міжнародною критикою під час спалаху насилля проти рохінджа через те, що публічно не засудила дії військових. прийшла до влади в межах конституційної системи, створеної та організованої військовими. Думаю, вона опинилася у складній ситуації. Якщо б образила військових, то, мабуть, подумала б: «Ми повернемося до вихідної точки». Аун Сан Су Чжі боялася, що захист рохінджа зруйнує крихку політичну відкритість. Безсумнівно, що вона не відігравала ніякої ролі у злочинах проти рохінджа. Її співучасть полягає в її мовчанні.

Складно судити її рішення мовчати. Особисто я не згоден із нею — ні тоді, ні зараз — тому що ми не можемо жертвувати справедливістю навіть щодо однієї людини заради нібито блага 20 чи 30 мільйонів. Право є право. Справедливість є справедливість. Але водночас я не можу сказати, що вона вчинила геноцид проти рохінджа. У неї не було реальної влади. Вона просто мовчала.

У будь-якій турбулентній і складній ситуації, подібній до цієї, може бути багато факторів, про які ми просто не знаємо. Факторів, які ще не розуміємо. Ми даємо оцінку лише на основі публічних заяв.

Пережити замовний напад

Я випадково потрапив у поле зору громадськості. Завжди був тихою людиною, сам не дуже користуюся соціальними мережами. Ми повинні використовувати соцмережі для журналістики, але водночас я не зовсім згоден із ними (сміється. — ред.).

Свого часу я привернув увагу громадськості до конкретної справи і 2016 року став кимось на кшталт знаменитості у своїй країні. Головний урок для журналістів: якщо ви не знаменитість, це дуже добре для вас. Бо якщо знаменитість, то стикаєшся з набагато більшими викликами.

Користуючись обмеженою відкритістю країни в той час, я не забував, що сталося за останні чотири десятиліття. Хотів писати про головні проблеми, великі злочини, скоєні різними групами та окремими особами. Я не хотів дозволяти собі відволікатися на одну новинну подію за іншою. Хотів зосередитися, розставити пріоритети в певному переліку історій. Тому почав писати про злочини, скоєні в минулому — деякі ще до мого народження.

Певні впливові еліти відчували до мене глибоку неприязнь. Пізніше втягнули в судовий позов про наклеп, поданий ультранаціоналістичним буддистом, якого підтримував військовий режим. Я стежив за їхніми грошовими потоками та сімейним бізнесом. Вони не надто переймалися нашими репортажами про рохінджа, але одного дня у 2019 році ми з колегою поїхали до регіону Ракхайн. Це була навіть не робоча поїздка — це батьківщина моєї матері, тож я поїхав туди. Тим часом влада направила людей стежити за мною, контролювати мої пересування.

Менеджер готелю, де ми зупинилися, був наляканий. Він знав, що відбувається в його готельному комплексі, але не знав, хто ми такі, думав, що можемо бути торговцями людьми або злочинцями. Представники влади запитували його: «Коли вони виїжджають? Коли вони виписуються?». Йому було наказано негайно повідомляти, якщо я щось зміню (сміється. — ред.). Він співпрацював із ними.

Незабаром після того, як виселився й вийшов із готелю, якісь люди почали стріляти в мене. Я був зі своєю чотирирічною донькою. Із моїм другом також був його чотирирічний син. Спочатку я не зрозумів, що це були постріли. Подумав, що хтось кидає великі камені. Ми сказали: «О, це блискавка, гроза». Але насправді в мене вже стріляли. На щастя, куля влучила в область замкової щілини автомобіля — найміцнішу частину дверцят — і зрикошетила в мою ногу. Пізніше я дізнався, що навіть поліція була незадоволена своєю роллю в тому епізоді. Їм було наказано це зробити. Але я втік.

Можливо, це мій буддійський спосіб мислення, але тоді подумав: можливо, я зробив це з іншими, розумієте? Проживши життя в’язня, завжди відчуваєш себе краще, коли над тобою знущаються, ніж коли ти знущаєшся над іншими. «Гаразд, можливо, я робив це іншим». І тоді відчув миттєве прощення. Прощення, тому що іноді ми робимо помилки, а потім мусимо боротися з каяттям до кінця своїх днів.

Так само і тут. Людині, яка стріляла в мене, було легко це зробити, але їй буде нелегко впоратися з наслідками цього рішення протягом усього життя. З огляду на це, я подумав: вони просто відіграють другорядну роль у цій великій боротьбі за владу, авторитарне правління, кумівство. Вони лише дуже маленька частина, їм слід поспівчувати — і повністю пробачити.