Фото: Валентин Кузан.

Чому українцям важливо відмовитися від російської мови

Share this...
Facebook
Twitter

Українська мова стає більш законодавчо захищеною й представленою в різних галузях. Крім того, дедалі більше українців обирають спілкуватися рідною мовою. Майже десять років війни з Росією спонукали нас позбутися будь-яких зв’язків із країною-терористом. Утім, досі не всі українці готові відмовлятися від російського, особливо від «язика», і навіть дехто з тих, хто перейшли на українську мову з початком повномасштабної війни, знову послуговуються російською. Це може не лише розпалювати сварки в українському суспільстві, а й завдавати шкоди тим, хто пережив російський полон, негативно впливати на імідж України й навіть загрожувати національній безпеці.

Після років численних обстрілів, тортур, страт, погроз і руйнувань з боку РФ в Україні досі лишається в попиті російська мова. Звісно, цей попит став значно меншим після початку нової фази війни, але не зник повністю.

У 2019 році в Україні ухвалили закон «Про забезпечення функціонування української мови як державної». Документ визначає українську як єдину державну мову та гарантує її розвиток і функціонування в усіх сферах суспільного життя на території країни. 

Фото з відкритих джерел.

У січні 2021 року набула чинності стаття 30 Закону про мову. Вона визначає, що за замовчуванням мовою обслуговування споживачів в Україні повинна бути державна, тобто українська. 

Утім, цей закон в Україні досі порушується. Російська мова існує на українських сайтах, у сфері обслуговування, на сторінках відомих українських інфлюенсерів, навіть у жартах. У 2023 році мовний омбудсмен отримав 3692 звернення щодо порушення закону про «Про забезпечення функціонування української мови як державної». Це найбільша кількість скарг за всі роки існування інституту Уповноваженого із захисту державної мови, який функціонує з 2019 року. Такі дані свідчать як про збільшення кількості порушень мовного закону, так і про те, що українці відстоюють свої мовні права, зазначив уповноважений із захисту державної мови Тарас Кремінь. 

Українці, які не спілкуються рідною мовою, обґрунтовують свою позицію різними причинами: вони багато років говорили російською, тож їм складно переходити на українську; вони бояться бути висміяними за свої помилки чи не хочуть «перекручувати» мову; вони не прив’язують російську мову до РФ, оскільки нею спілкуються люди з різних країн світу і т.д.

Законодавство України не забороняє громадянам спілкуватися російською в побуті, однак існує низка аспектів, зокрема моральних, які пояснюють, чому нам усе ж необхідно відмовитися від мови країни-окупанта.

Путін «рятує» російськомовних

У 2014 році Росія окупувала український Крим і розпочала війну на Донеччині. Серед аргументів, якими РФ виправдовувала свої дії, було те, що вони «захищають» російськомовне населення й етнічних росіян на сході й півдні України, які нібито страждали від утисків у країні. Цей наратив Москва неодноразово повторювала впродовж війни. У січні 2022 року, незадовго до початку повномасштабного російського наступу, президент України Володимир Зеленський попереджав, що Росія може спробувати окупувати деякі українські міста, як-от Харків, під приводом, що вона «захищатиме» там людей, які говорять російською.

Фото: Юрій Стефаняк для Ukraїner.

У лютому 2022 року почався новий повномасштабний наступ РФ, який показав, як насправді окупанти «захищають» російськомовних в Україні: руйнують цивільні будівлі, захоплюють українців у полон, катують, переслідують, створюють непридатні для життя умови. Тому розмовляти російською в Україні — це давати російській пропаганді все нові приводи для виправдання агресії РФ.

Позбутися «братніх» зв’язків

Тривалий час Кремль нав’язував наратив про те, що українці й росіяни — «братні народи», адже громадяни обох країн знають російську мову, разом проживали в Радянському Союзі й нібито мають спільну культуру й історію (хоча відомі безліч випадків, коли РФ крала чуже культурне й історичне надбання). 

Радянський агітплакат. Джерело: соцмережа Х.

Варто пам’ятати, що спільний радянський досвід України й Росії насправді був силоміць нав’язаний українцям. Їх роками «консервували» в «руском мірє», забороняли говорити й творити рідною мовою, обмежували спроби формувати власну культуру й історію. Після здобуття незалежності у 1991 році Україна врешті отримала шанс розвиватися в різних галузях — уже без жорсткого радянського контролю, але, на жаль, із прихованим (і не дуже) російським. Тривалий час Москва наповнювала український інфопростір своїм продуктом, формувала вигідні для себе наративи, аби утримати лояльне ставлення українців до Росії. Це давало змогу Кремлю формувати умови для ведення гібридної війни проти України, зокрема через культурний і медіапростір.

Скріншот із відео.

Люди, які продовжують спілкуватися російською та споживати контент країни-окупанта, залишаються сприйнятливими до кремлівських наративів, а також підтримують в Україні попит на російську культуру, яка заслуговує бути скенсельованою. Українці не мають нічого спільного з російським суспільством, і мова країни-окупанта — не наша й не «універсальна» для країн колишнього СРСР, а нав’язана Росією зокрема як спосіб стерти ідентичність поневолених народів. Тому варто прибирати російську мову зі свого життя й тим самим розривати «братні» стосунки з РФ.

Припинити бути сателітом Росії

Тривалий час для багатьох іноземних громадян Україна асоціювалася з частиною Росії, а деякі вважали, що ми досі перебуваємо у складі РФ. Після початку війни ці переконання почали спростовуватися, а внаслідок повномасштабного вторгнення цей процес пожвавився. Дедалі більше іноземців розуміють, що Україна — окрема, самостійна держава, яка має власну мову, культуру, історію. 

Проте, розмовляючи російською за кордоном і споживаючи продукти РФ (музику, кіно, товари), ми продовжуємо підтримувати ці шкідливі асоціації. Крім того, через мову виникають конфузи: українців, які говорять російською, можуть випадково сприймати за росіян. І самі росіяни можуть користуватися мовною ситуацією. Наприклад, пробувати видавати себе за російськомовних українців та отримувати певні привілеї в країнах, які захищають українських біженців.

Фото з відкритих джерел.

Подібна плутанина несе шкоду іміджу України. Коли одні українці закликають світ бойкотувати все російське, а інші — активно це споживають, це може збити з пантелику іноземців, зокрема тих, які не обізнані з історією України. Мовляв, чому українці виступають проти російського, але водночас і підтримують його? Українське суспільство має якомога активніше відмежовуватися від усього, що продукує країна-терорист, і показувати приклад іншим державам, що без російського продукту можна жити й на краще шукати йому альтернативу. Важливо, щоб міжнародна спільнота сприймала Україну без російського «нальоту», адже це впливає на світову підтримку нашої держави.

Фото з відкритих джерел.

Повага до людей, які повернулися з полону

Жорстоке поводження російських окупантів із полоненими українцями порушує всі можливі норми Женевських конвенцій. Цивільних і військових катують різноманітними методами, принижують, возять на фальшиві обміни, змушують прославляти РФ тощо. Тож для українців, які пережили полон, особливо тривалий, російська мова асоціюється з небезпекою й жахами, які вони терпіли в неволі. Мова окупанта, почута десь у кав’ярні чи магазині, може спровокувати неприємні спогади у звільнених із полону українців, і це негативно впливає на їхній моральний стан. Тому відмова від російської щонайменше у публічному просторі — це повага до тих, хто захищає нас, і тих, хто постраждав від нелюдського поводження окупантів.

Фото: Юрій Стефаняк для Ukraїner.

Зараз ніщо не заважає вчити українську мову

Деякі з українців, які послуговуються російською, пояснюють, що ця мова була з ними завжди. Так говорили їхні родичі, друзі чи колеги. Російська мова була всюди: на телебаченні, у книжках, іграх, освіті. Її агресивно нав’язували століттями, а тому зрозуміло, чому для певних українців вона є основною мовою для спілкування.

У різні періоди нашої історії українську мову та її носіїв намагалися знищити, особливо активно — за часів СРСР. Утім, після здобуття незалежності у 1991 році українська мова в Україні поступово почала займати панівне положення. Цей процес пришвидшився, на жаль, через далеко не позитивні умови — війну.

Фото: Гліб Гараніч для Reuters.

Нині українська мова не зазнає утисків, навпаки — активно відроджується, поширюється і захищається законом. За майже 33 роки незалежності й десять років війни в Україні створили велику кількість ініціатив, які допомагають почати спілкуватися українською: розмовні клуби, курси, настільні ігри, посібники, застосунки для вивчення мови тощо. Невпинно зростає й кількість контенту українською мовою — від кіно й музики до стендапу, оглядів на книжки й блогів про косметику. Тому зросійщені українці тепер мають багато альтернатив російському контенту й багато можливостей, щоб почати говорити рідною мовою. Адже ліпше розмовляти «кривою» українською, ніж кривавою російською.

Над матерiалом працювали

Засновник Ukraїner:

Богдан Логвиненко

Авторка тексту:

Аліна Заболотня

Шеф-редакторка:

Наталія Понеділок

Більдредактор,

Координатор фотографів:

Юрій Стефаняк

Контент-менеджерка:

Катерина Юзефик

Графічний дизайнер:

Арсен Шумейко

Графічна дизайнерка,

Координаторка напрямку дизайну:

Олександра Онопрієнко

Координатор напрямку партнерств:

Мар'ян Манько

Координаторка напрямку продюсингу:

Марина Мицюк

Координаторка напрямку досліджень,

Координаторка текстового напрямку:

Яна Мазепа

Координаторка сценаристів:

Карина Пілюгіна

Координаторка операторів:

Ольга Оборіна

Координатор режисерів монтажу:

Микола Носок

Координаторка транскрибаторів:

Олександра Тітарова

Копірайтерка:

Владислава Івченко

Головна копірайтерка:

Дарина Мудрак

Координаторка контент-менеджерів:

Катерина Юзефик

Керівниця з маркетингу та комунікацій:

Тетяна Франчук

PR-менеджерка:

Валентина Ковальчук

Координаторка маркетингу:

Дарина Іванова

Спеціаліст із реклами та аналітики:

Владислав Іванов

Координаторка соцмереж:

Анастасія Гнатюк

Менеджер із комерційних партнерств:

Сергій Бойко

Операційна менеджерка:

Людмила Кучер

Фінансова спеціалістка:

Катерина Данилюк

Руслана Глушко

Бухгалтерка:

Наталія Тафратова

Катерина Смук

Анна Костюк

Юрист:

Олександр Лютий

Архіваріуска:

Вікторія Будун

Івент-менеджерка:

Єлизавета Цимбаліст

Слідкуй за експедицією