Тетяна Непипенко про їдиш як частину української історії

У цьому випуску подкасту «Мовне питання» говоримо про історію їдишу та його відмінність від івриту; чому їдиш так пов’язаний з територією, де ним говорять; як ця мова пристосовується до нових реалій та чому її потрібно підтримувати в Україні.

Різниця між їдишем та івритом

— Їдишомовна та івритомовна література — це дві різні літератури чи одна?

— Щоб почати відповідати на це питання, потрібно поставити інше питання: їдиш та іврит — це дві різні мови чи одна? Відповідь — різні. Та більше, це мови з абсолютно різних мовних груп, родин. Тобто іврит — це семітська мова, а їдиш — це германська мова.

Їдиш, хоча це єврейська мова, ближча до знайомої нам англійської, німецької, шведської. Відповідно, кожна мова має свою літературу. І, відповідно, їдишомовна та івритомовна — дві окремі літератури, які мали свої власні етапи розвитку.

— Чи вважаємо ми їдиш живою мовою? Дозволю собі цитату викладачки сертифікатної програми Києво-Могилянської академії з юдаїки Тетяни Батанової, яка сказала, що на їдиші сьогодні ніхто не говорить в побуті, якщо не враховувати поодинокі хасидські громади¹Хасидизм — містичне відгалуження юдаїзму, що виникло на території України у XVIII ст. та поширилося Східною Європою. Нині більшість його прибічників проживають у США, Ізраїлі та Великій Британії., розкидані по всьому світу. Але їдиш активно використовують в науці та культурі, пишуть пісні та вірші. 

— За останніми даними, які я перевіряла, це десь 700 000 людей. Чи можемо ми собі дозволити виключити з контексту 700 000 живих людей, які активно використовують цю мову, вчать нею дітей, продукують контент, хоча би ті самі дитячі книжки?

У середовищі їдишистів є таке розрізнення: є їдишистський їдиш, а є хасидський їдиш. І це дві різні варіації мови. Наприклад, я вчила їдиш в різних академічних, навколоакадемічних колах. Інколи, особливо останні кілька разів, на курсах траплялися люди, дотичні до хасидської громади з Америки. Це їхня рідна мова; може, хтось із них зростав у білінгвальному середовищі. І вони говорять трошки інакше.

Ми зрозуміємо один одного, коли будемо розмовляти. Але це розмовні варіації, можуть бути фонетичні відмінності. Ба більше, серед хасидського їдиша також існують варіації, діалекти. Їх вивчають окремі люди. Це фантастична робота. До речі, нещодавно читала, що зараз хасидський їдиш активно розвивається, оскільки громада живе. Тобто народжуються діти, які вчать їдиш; кількість носіїв постійно збільшується. За деякий час мовознавці зможуть проаналізувати, що сталося з хасидським їдишем, з його діалектами, які зміни вони пережили. Наприклад, в їдиші, як і в німецькій мові, є артиклі чоловічого, жіночого, середнього роду. В хасидському їдиші (у так званому угорському діалекті) артиклі поступово втрачають своє значення. Це відбувається під впливом англійської мови, яка тяжіє до аналітизму, до спрощення. 

Це те, що ми помічаємо зараз. В YIVO³Дослідницький інститут їдишу, створений для документування та дослідження різних аспектів єврейського життя. вчать стандартний їдиш з усіма артиклями, літературну норму. Наскільки може повпливати оце тяжіння до спрощення на літературний варіант? Це покаже лише час.

— Довгий час їдиш вважався жаргоном. Коли їдиш перейшов до статусу мови?

— Це сталося на початку XX століття. Це час виходу на світло всіх міноритарних, маргіналізованих, непопулярних, не дуже високого статусу мов.

Насправді, їдиш не був суто розмовною мовою, в якій не існувало літератури. Він не був суто жаргоном. Ним, скажімо так, переказували Танах⁵Танах, або Єврейська біблія — збірка канонічних книг або писань у юдаїзмі та християнстві.. Існувало перетлумачене на їдиш П’ятикнижжя⁶П’ятикнижжя— п’ять перших книг Танаха.. Воно створювалося для жінок, оскільки жінки не мали доступу до формальної, тобто релігійної освіти, лишалися вдома. Напевно, десь у XVIII столітті, якщо це була заможна родина, то були приватні викладачі. Тобто дівчина могла чомусь навчитися, але очевидно, що це не був хедер⁷Хедер — єврейська релігійна початкова школа.. Тобто знання біблійного івриту було недоступне жінкам, але молитись якось треба. Тому їдиш був переважно мовою домашнього спілкування і мовою жіночих молитов.

Насправді це давало навіть трошки більшу свободу, оскільки жінка могла розмовляти з Богом будь-як. Для цього не обов’язково читати записані звідкись молитви. Був окремий жанр жіночих молитов. Інколи вони вигадані самими жінками. І написані їдишем, більш приземленою, зрозумілою мовою. Водночас їдишем створюються літературні зразки.

Мене насправді завжди цікавив середньовічний їдиш. Інколи помилково кажуть, що це діалект німецької. Це не зовсім так. Є кілька теорій походження їдишу. Найбільш прийнятною є гіпотеза, що їдиш зародився в басейні Рейну. Нині це земля Північний Рейн-Вестфалія в Німеччині. Це була мова ашкеназьких євреїв⁸Ашкеназі — один із двох найчисельніших субетносів євреїв, нащадки вихідців із середньовічної Німеччини та східноєвропейських країн., які на той час жили десь у цьому регіоні. Вони шукали способи комунікації з місцевим німецькомовним населенням. А з іншого боку брали верхньо-німецьку варіацію і записували її в доступному для себе форматі — тобто гебрайською абеткою (абеткою мови іврит. — ред.). Тобто дослідники виділяють певний етап, на якому їдиш був юдео-германською мовою. Якщо дуже грубо, то це німецька, переписана єврейськими літерами.

Згодом їдиш починає поступово відокремлюватися, зберігаючи певні граматичні форми, мовні ознаки. Із XII-XIII століття можна сказати, що їдиш — це вже не юдео-германська мова.

Середньовічні літературні зразки їдиша — це, наприклад, Артуріанські легенди⁹Артуріана — цикл легенд про короля Артура та лицарів Круглого столу.. Це була певного роду компіляція. Тобто на них нашаровуються, наприклад, талмудичні¹⁰Талмуд — великий кодекс релігійно-юридичних правил життя євреїв. перекази. Ще є середньовічні байки їдишем — це езопівські і талмудичні сюжети. Там можна знайти ниточки з дуже багатьох джерел. Тобто це такий паратекст на паратексті, який нашаровується, і створюється інший зразок літератури.

Їдиш і словотворення

— Які взаємовпливи між українською та їдишем?

— Мені сподобалася думка, яку висловила Олександра Уралова, співробітниця Центру Юдаїки. Вона вказала на певну подібність статусів української мови та мови їдишу. Була спроба їх трактувати як менш значущі мови, як мови регіональні, побутові.

Ймовірно, між цими двома мовами відбувався якийсь взаємний обмін, можливо, лексеми переходили. Значною частиною наповнення їдишу є слов’янізми і гебраїзми. Гебраїзми — це слова, які стосуються релігійного побуту, етнографічних реалій, свят. Це те, що називається свята мова, лошн-койдеш. Слов’янізми — це результат контактів єврейської ашкеназької громади з місцевим населенням Східної Європи. Це запозичення не лише з української мови, а і з польської, білоруської, пізніше з російської.

— А як їдиш працює з новими реаліями? Чи ця мова схильна до власного словотворення?

— Є сучасний Комплексний англо-їдишський словник. Він регулярно поповнюється новими словами. Попри те, що ця мова після Другої світової не є у дуже широкому вжитку, вона продовжує бути у використанні і, відповідно, з’являється потреба знаходити слова для позначення нових понять.

Нещодавно читала статтю про те, що словники наразі мають прескриптивну функцію. Тобто є дискусія: словник має бути дескриптивний чи прескриптивний? Чи він має просто описувати весь корпус слів, які існують, чи все ж таки має штучно насаджувати?

У випадку з їдишем прескриптивність має велике значення. Тому що раніше цю функцію насадження «правильних», «нормальних» слів, синонімів, відповідників, виконували предмети, які ти вивчаєш в їдишомовній школі. Зараз такого немає, але нам потрібне якесь джерело, яке б розказувало, як говорити, де шукати нові слова, як їх вживати. Словники наразі виконують таку функцію. Лінгвісти, мовознавці додають слова, які бажано використовувати.

Чернівці як центр їдишомовної культури

— Навіщо відроджувати іврит, якщо уже був їдиш? Навіщо потрібна ще одна мова, яку треба реанімовувати?

— Ідеологія, яка підтримує іврит як єдину єврейську — це сіонізм. Це ідея повернення єврейського народу на територію, визнану і визначену єврейським народом. Іврит, як відроджена мова, мав стати мовою держави, яка на момент зародження сіонізму тільки мала створитися.

За їдишем стоїть інший погляд на життя єврейського народу. На початок XX століття — це життя в діаспорі, у вигнанні, те, що називається галут. Внаслідок цього їдиш — дуже пластична, взаємопроникна мова, відкрита до іншомовних компонентів.

І це те, що називається дойкайт (doikayt)¹⁷Принцип, який стверджує, що євреї мають право жити та організовуватися де завгодно, і що вони мають зосереджуватися на проблемах своїх місцевих громад. — це тутешність. Це життя євреїв в діаспорі, там, де вони народилися, де проживали покоління. В їдиші, якщо дуже спрощувати, присутня ідея «навіщо нам журавель у небі?» Тобто земля обіцяна, яка невідомо де. Якщо є це місто, ця країна. Якщо комплексніше, то doikayt — це також і про певну відповідальність. Він утверджує, що їдишомовне єврейство має не просто співіснувати з людьми, а й добиватися свого голосу, видимості, активної участі, поліпшення свого буття. Це робота над існуванням в діаспорі, в конкретному місці, яке важливе, тому що там жили покоління, щоб ця тутешність утверджувалась.

Дебати про те, що таке єврейська мова, скільки їх взагалі, і чи маємо ми відмовитися від усіх на користь однієї, чи приймати множинність, дуже добре показує Чернівецька конференція 1908 року. Це важлива віха в історії їдишу і їдишизму. На цій конференції зібралося дуже багато культурних, політичних єврейських діячів, прибічників як івриту, так і їдишу, та тих, хто вважав, що однієї мови мало. На цій конференції з’ясовували, що таке єврейська мова, який її статус. І там їдиш був визнаний як одна з єврейських мов, як повноцінна мова.

Іцхок Лейбуш Перец¹⁸Єврейський письменник, один із творців сучасної літератури мовою їдиш. — чи не перший, хто в своїй есеїстиці порушує питання про літературну традицію, тяглість. У нього є есей «Чого бракує їдишській літературі?» Він починається зі слова «традиції», крапочка. Нам бракує традиції і потрібно над цим працювати, потрібно утверджувати і розвивати цю тяглість.

— Показово, що Чернівецька конференція була на території сучасної України. Як ми стали культурним центром?

— Це фактори історичні і географічні. В біографії більшості їдишських авторів можна знайти, що він родом із певного міста або містечка на території сучасної України.

Але також це історія про те, що Україна була поділена між кількома імперіями в різні часи. На території і Російської, і Австро-Угорської імперії відбувалися політичні і суспільно-політичні процеси, пов’язані зі статусом мови і єврейської громади у складі цих імперій.

Чернівці в якийсь момент були центром їдишомовної культури. Але загалом в Австро-Угорській імперії їдиш поступається німецькій. Там німецька була мовою освіти, літератури, культури, мистецтва. І досить довгий час, якщо пишеш їдишем, не можна було в люди пробитися. Потрібно було їхати у Відень, здобувати освіту німецькою мовою. Там була своя літературна тусовка німецькомовних єврейських авторів.

Єврейські містечка в Російській імперії

— Штетли — важливе місце творення їдишомовної культури. Яке місце штетлів у цій культурній пам’яті?

— Штетл — містечко, якщо буквально, зменшувально-пестлива форма слова місто. Це була специфічна форма існування єврейської громади на території Російської імперії. До 1905 року євреям було заборонено селитися у великих містах (окрім купців, якоїсь, можливо, першої гільдії).

Загалом єврейському населенню можна було селитися в містечках. Є момент великого виходу єврейської молоді на початку XX століття, коли вже закінчувалась Російська імперія. Цей процес переходу у великі міста пов’язаний із певним внутрішнім відторгненням єврейською молоддю штетла. Це дуже добре видно на прикладі їдишомовних авторів, які розказують, що це свідомий пошук, дорога до великого міста.

З одного боку, це суто прагматичні речі: можливість себе реалізувати, отримати нормальну освіту, роботу, бути дотичним до цивілізації. Адже коли ми говоримо про штетл, це не просто містечко. Це закрита громада; традиційний, непорушний століттями спосіб життя. Зрозуміло, що в буремні часи, наприклад, на зламі століть, молодь починає менше влаштовувати життя в дуже закритому суспільстві. Тому що навколо щось таке цікаве, бурхливе відбувається, і не можна лишатись на периферії.

Українсько-єврейська співпраця часів УНР

— В УНР за уряду Петлюри було окреме Міністерство єврейських справ. Це була потужна культурна інституція, яка збирала єврейських митців. Що це свідчить про нас, про українську культуру і про місце єврейства тут?

— До цього призвела низка політичних і культурних чинників. Переважно єврейські діячі підтримали оцей рух до незалежності. Власне, один із універсалів УНР стосувався національної автономії. І єврейське населення УНР проголошувалось автономним, йому надавалися права. Їдиш визнавався як одна з чотирьох, якщо я не помиляюсь, мов УНР. Це були українська, польська, російська і їдиш.

Це ніби як про затвердження офіційного статусу — що ця мова є визнаною, офіційною. Я завжди згадую цей приклад, коли мені кажуть про антисемітизм УНР. Я завжди згадую, що там насправді і був закріплений статус на рівні закону, і були культурні ініціативи, пов’язані з єврейською громадою, і співіснували, і співпрацювали цілком в адекватній гармонії.

Так, на офіційно-політичному рівні було п’ять єврейських партій, вони брали участь в роботі Центральної Ради, але це був дуже короткий період, не більше року. Вже з 1918-го цей процес іде на спад, і подальші законопроєкти поступово зменшують розширені права національно-персональної автономії²¹Форма врахування і реалізації в етнонаціональній політиці прав та інтересів національних спільнот.. Тому період офіційного визнання єврейського населення УНР є досить невеликим.

У часи коренізації, 1920-ті роки, коли давалися права так званим національним меншинам, українськомовний простір міг, в принципі, органічно і нормально існувати. Так само їдишомовний простір, їдишомовні діячі, автори загалом. Це невеличкий період, але це досить насичений час. І це величезний пласт культури.

— Їдишомовна «Київська група» — хто це?

— Кожен з учасників групи — це окрема велика історія. Тому що це значні фігури єврейського модернізму і загалом єврейськомовної літератури. Але стилістично їх мало що об’єднує.

Я всюди зустрічала це в контексті суто територіальному, тобто всі ці автори в певний час жили, працювали в Києві, спілкувалися, звісно, були знайомі один з одним. Вони  доволі різні за тим, що і як писали.

Їх ще об’єднує період веймарського²³Веймарська республіка — історична назва німецької держави у 1918-1933 роках. Берліну. І Квітко²⁴Лев (Лейб) Квітко — радянський поет єврейського походження, писав мовою їдиш., і Бергельсон²⁵Давид Бергельсон — радянський єврейський письменник. прожили і пропрацювали кілька насичених років в 1920-ті у веймарському Берліні. Берлін тоді був чи не центром єврейського і книгодрукування, і книговидання — і їдишського, і івритського. І Берлін був досить ласим шматочком літературної сцени, одним із літературних центрів. У Берліні Квітко видає переклад українських народних казок, їх ілюструє Ель Лисицький²⁶Лазар Лисицький — художник і архітектор, активіст національного руху юдейських громад Російської імперії. з Культур-Ліги²⁷Культур-Ліга — єврейська світська благодійна і культурно-просвітницька організація. Діяла в 1918—1924 роках.. Дуже красиве видання. Там є пан Коцький, його там переклали як гер Котер.

— Як відбувався культурний обмін, діалог між літературними діячами?  

— Перекладати з їдишу почав Франко. Активніший і виразніший процес все ж таки стався у 1920-ті роки. Це, можливо, пов’язано із попередніми процесами в УНР. Культур-Ліга продовжила певний час існувати в Радянському Союзі. Ці всі діячі продовжили жити, працювати і поки що не відхилятися від свого курсу.

Що стосується тематики, стилю, жанрів — ще не відбулось радикальної радянської соцреалістичної уніфікації. І було досить багато перекладачів, які працювали з їдишем: Павло Тичина, Максим Рильський, Василь Бобинський, Олександр Фінкель, Василь Атаманюк.

Василь Атаманюк³³Василь Атаманюк — український письменник, перекладач, літературознавець, політичний діяч. Жертва Сталінського терору. взагалі укладач першої, мабуть, антології нової єврейської поезії, як він це називає. У 1923 році вийшла в Києві. Дуже маленька книжечка, і з нею пов’язана досить цікава історія, тому що очевидно, що упорядником і скоріше за все перекладачем був сам Василь Атаманюк. Але при цьому не дуже зрозуміло, де він вивчив їдиш. Як він перекладав? Чи хтось йому допомагав, чи він усе робив сам? І насправді ця невідомість стосується багатьох.

Такий аспект часто випливав із особистих теплих контактів, зв’язків. Квітко товаришував із Тичиною. Відомо, що він допомагав йому з перекладом, тобто на Тичині була поетичність перекладів, грубо кажучи. Так само, як хасидські оповідання³⁴Імовірно, йдеться про «Народні оповідання», класику єврейської літератури авторства Іцхока Лейбуша Переца. Зерова і Гера. Вони вказані як співперекладачі, але Гер³⁵Володимир Вайсблат (псевдонім Олександр Гер) — видавець, перекладач, драматург, літератор, мистецтвозавець. робив підрядник. Зеров³⁶Микола Зеров — український поет, літературознавець, перекладач, літературний критик. Представник Розстріляного відродження. потім робив переклад, доводив до пуття це все діло.

Тобто це все дуже і насичено, і сконцентровано в часі і просторі, тому що це відбувалося в межах кількох міст (Київ, Харків).

Їдишомовні письменники під час радянської окупації

— Чи допомагав їдиш уникати цензури?  

— Те, що об’єднує «Київську групу» — цензура. Багатьох єврейських авторів об’єднують репресії і замовчування. Їдиш перестає звучати і видаватися. Потрібно було пережити перший раунд репресій, на початку 1930-х кілька єврейських письменників так підпадали — наприклад, Дер Ністер⁴¹Пінхус Каганович (псевдонім Дер Ністер) — єврейський письменник, журналіст, перекладач та критик., якого я перекладала. Його тоді намагалися засудити як символіста, типу надто символістські штуки пише.

Потім потрібно пережити Другу світову і Голокост. І це все для того, щоб зіштовхнутися з наступним раундом, на жаль, вирішальним в історії Єврейського антифашистського комітету⁴²Громадська організація євреїв СРСР, що існувала з лютого 1942-го по листопад 1948 року. Ліквідована як «центр антирадянської пропаганди», лідери були страчені радянським урядом.. Там вже масові репресії, заслання і вбивства. Тому в більшості авторів, про яких ми зараз говоримо, професійний і життєвий шлях закінчується десь у 1950-ті.

А щодо можливості вижити і загалом лишатися на літературній сцені: деякі літературознавці кажуть, що дитяча література була одним із таких способів. Лишитися в друці, але при цьому робити щось нейтральне, несерйозне. Тому інколи ми знаємо єврейських їдишомовних радянських письменників і поетів саме як дитячих — це Хана Левіна⁴³Хана Левіна — єврейська письменниця, казкарка, поетеса., Лейб Квітко.

Через знищення носіїв під час Голокосту їдиш уже не функціонував після Другої світової так, як функціонував до. Також це був певний перелом всередині самої мови. Це закриття їдишу в шафці. Далі їдиш продовжує ось таке своє непевне існування. Він ніби робить коло: починав із жаргону і домашньої жіночої мови, поступово через Голокост приходить (в подібний стан. — ред.) у другій половині XX століття. Про це пишуть і їдишомовні автори, які лишилися. Там досить песимістичні замальовки.

Дер Ністер, також радянський їдишомовний письменник, писав, що його дитина вже не знатиме їдишу. Трошки раніше, забігаючи наперед писав. Дуже печальна фраза, це як чути термінального носія мови⁴⁷Останній носій мови, який володіє нею як рідною або для якого ця мова є основною.. Відчувати, що на тобі щось дуже важливе закінчується.

— Чи російська починала впливати на їдиш зсередини? Чи були створені слова, які позначали якісь травматичні реалії? Я читала, що виникали мовні покручі, наприклад, слово, що позначає суботник у шабат.

— Шабат — день, коли не можна працювати. Навмисне євреїв виганяли працювати в суботник, носити колоди абощо. Не тому, що це потрібно, а для того, аби порушити священну для них традицію.

Цей радянський період досить травматичний для самої мови. З нею відбуваються принципові зміни. Вони стосуються і орфографії. Наприклад, гебраїзми лишалися в оригінальному своєму написанні, доки не настають радянські часи. Тоді гебраїзм починає писатися фонетично. Можна розцінювати це символічно, як певне приземлення і десакралізацію. Відбувалася також інтерференція російської в їдиш. За допомогою пролетарських термінів і загалом слів, які позначають нові реалії. Здебільшого, це прямі запозичення з російської мови, тому що вона ж і так домінантна.

Якщо намагались чинити якийсь опір, це проголошувалося як вузьколобий націоналізм.

— Чому радянській владі було так важливо знищити єврейську культуру?

— Це питання, мабуть, таке саме, як «А чого українську культуру потрібно [знищувати]?» Взагалі всю, окрім панівної. Немає конкретної причини. Чого треба знищити єврейських, українських поетів? Бо можуть.

Чи можна говорити про відродження їдишу?

— Які жанри, теми, мотиви домінують у сучасній їдишомовній літературі?

— Репрезентативну добірку сучасних їдишських поезій робило видавництво «Дух і літера». Це маленька книжечка, антологія «Серед розбитих надгробків». Частина з них [поетів], мабуть, спілкувалась вдома їдишем. Звісно, що не йдеться про зростання в повністю їдишомовному середовищі. Якщо я не помиляюся, авторів-вихідців з хасидських громад там немає. З цікавого — там є автори і неєврейського походження, для яких їдиш — це академічний інтерес.

Про якусь жанрово-тематичну єдність не йдеться. Йдеться радше про те, що їдиш — дуже пластична мова. Це стосується як міжмовних контактів, так і реакції на все, що відбувається навколо. Тому досить часто література їдишем відгукується на те, що стається у світі.

— Чи можна сказати, що зараз їдиш став престижною мовою?

— Говорити про ренесанс чи підбивати підсумки їдишу XXI сторіччя ще рано. Про відродження цікавості до їдишу говорять як про історію третього або четвертого покоління. Це люди, які мають єврейське походження, вони не чули їдишу вдома. На якомусь етапі вони приходять до їдишу з зовнішньої зацікавленості, з бажання більше дізнатися про своє коріння. Мені ще подобається говорити, що їдиш — це така мова, яка дотягується до тебе крізь покоління. Що він як мова протистоїть мовчанню і замовчуванню.

— Чи твориться сучасна культура мовою їдиш?

— Загалом два основних виміри, в яких існує зараз їдиш, це, по-перше, хасидські спільноти. Це трошки інша історія, але це безумовно живий, найсправжніший їдиш. І це спільнота їдишистів, які вивчають їдиш, займаються ним академічно і неакадемічно.

Зрештою, ми повернулись до того, що їдиш як був бездержавною мовою, так нею і лишився. Більше того, їдиш мав дуже складну історію, травматичну від початку існування держави Ізраїль. І навіть до початку існування держави Ізраїль, у часи Палестини. Коли в 1920-ті роки перші сіоністи, ентузіасти переїжджали і намагалися будувати поселення, відроджувати іврит, це все відбувалося за рахунок витіснення їдишу. Існують спогади тогочасних їдишомовних авторів, журналістів, які їздили в Палестину і дивилися, що там відбувається. І вони наштовхувались на місцевих сіоністів й івритомовних ентузіастів. Насправді цей конфлікт міг перерости і в фізичне насильство. Після Другої світової, вже після створення держави Ізраїль, ситуація ще більше загострилась.

Інколи я чую думку про те, що потрібно орієнтуватися на цей процес відродження і утвердження івриту як державної мови Ізраїлю. І що українці могли би чомусь навчитися в ізраїльтян щодо відстоювання права на власну мову і її утвердження. Це справедливо. З іншого боку, потрібно розуміти, що це утвердження відбувалося за рахунок насильницького витіснення іншої єврейської мови. Ми згадуємо Чернівецьку конференцію. Жодна мова не отримала однозначної переваги. І їдиш, і іврит — це єврейські мови, все. Але чомусь їдиш зникає всередині століття, так? Щось трапилося. Те, що насправді називають лінгвоцидом. Це абсолютно справедливе визначення. Поступове витіснення цієї мови, не надання їй офіційного статусу зробило свою справу в Ізраїлі.

Трошки пізніше їдиш закріпився як мова закритих хасидських спільнот, але існує інший фактор, політичний. Іврит — це мова сіоністів, і це зазвичай такий пропагандистський образ: що є міцний, здоровий чоловік, який повертає собі цю землю, тому що це обіцяна земля і так далі. Натомість їдиш — це мова штетлу, маленького містечка, людей, яким і так добре, можна нікуди не їхати. І після Другої світової це загострюється до того, що, мовляв, їдиш — це мова жертв, над якими вчинили Голокост і які нібито не протистояли цьому.

Справді, така думка існувала. І це спричиняло (зафіксовано у спогадах, у багатьох джерелах) почуття провини, яке приносили з собою євреї, які вижили після Голокосту і приїхали в Ізраїль. А до цього те, що їдиш дуже схожий на німецьку мову. Що з цим робити в Ізраїлі?

— Чому в Україні важливо підтримувати їдиш?

— Безумовно, що [навчальні] програми, літні школи і якісь ще ініціативи існують. Інша справа, що це внутрішні ініціативи або університету, або певного культурного центру, певної спільноти їдишистів. Є наразі одне чи два періодичних видання. Але знову ж таки, вони видаються ресурсами спільноти.

Як позитивний приклад можна навести Швецію, тому що там це офіційно визнана міноритарна мова. У Швеції існує чи не єдине їдишомовне видавництво. І, до речі, там вийшов переклад «Гаррі Поттера» і «Володаря Перснів».

А щодо України, то їдиш — це мова, вкорінена в дуже багато українських міст. Власне, цей факт вкоріненості, приналежності накладає на українців велику відповідальність. Коли є така відповідальність, потрібно бути обережним, турботливим про те, що лишається з нами на цій землі. Я завжди в таких випадках повторюю, що українці — це політична, а не моноетнічна нація. І це єдиний здоровий спосіб себе презентувати.

Деякі погляди героїні можуть не збігатися з думкою редакції Ukraїner.