Афіна Хаджинова про мови надазовських греків

У цьому випуску серії «Мовне питання» Афіна Хаджинова розповідає про румейську та урумську мови, фольклор надазовських греків, як на цю спільноту вплинула російська і радянська окупація та що для них означає Крим.

Якою є грецька спільнота в Україні

— Якою ви пам’ятаєте грецьку спільноту у дитинстві? Яка мова лунала, про що говорили? 

— Я народилася в сім’ї надазовських греків. Мій тато був родом із Ялти. Оскільки його батьки походили з різних сіл і розмовляли різними діалектами румейської мови, вони складно розуміли одне одного і в побуті використовували російську. Моя мама народилася в Сартані¹Селище неподалік від Маріуполя, основне поселення надазовських греків, які мігрували з Криму., її батьки розмовляли виключно румейською мовою. І всі мамині брати та сестри, подруги використовували румейську в побуті.

Я була знайома з цією мовою тільки на слух, проте розуміла свою ідентичність. Мама розповідала, що коли я народилась, то записували деякі дані про мене. Я була немовлям, я ще не говорила ніякою мовою. І її спитали, яка рідна мова у дитини. І мама сказала — грецька. Тоді все називали грецькою мовою, не розділяли на грецьку, урумську й румейську. Службовиця спитала: «А чому не російська?», а мама відповіла: «Тому що моя мова — грецька». Зрештою, все одно мене записали як російськомовну.

— У румейській мові близько п’яти діалектів і вони настільки різні, що носії одного не розуміють іншого. Як ці діалекти кодифіковані?

— Вони мають одне походження, але різні за звучанням, за вимовою деяких слів. Якщо розмовляти повільно, то можна зрозуміти одне одного. Однак люди йшли найлегшим шляхом (переходили на російську. — ред.). Взагалі, греки в Надазов’ї були дуже зросійщені, починаючи з XIX ст.

У нас було багато спроб кодифікувати, узагальнити наші діалекти, але ми не можемо відмінити те, що їх п’ять і вони поділені за регіонами. Це почалося ще в Криму, коли греки населяли узбережжя, степову чи гірську частину, і це були закриті спільноти. Так утворювалися ці діалекти. Тому не можна обрати один діалект і зробити його нормою для всіх.

Усе дуже залежить від того, чи людина хоче зрозуміти, чи вона відкрита до різноманітності. Греки, які приїжджають з Греції, можуть зрозуміти деякі слова, фрази, але не зрозуміти загалом зміст почутого.

— Як процес великого переселення у XVIII столітті за наказом Катерини II вплинув на долю греків? Як вони ставляться до цієї події? 

— Упродовж багатьох десятиліть ця подія подавалася як добровільне переселення греків, мовляв їх утискали кримські татари в Криму. Однак це було насильницьке переселення, люди поставали проти цього. Незважаючи на те, що митрополит Ігнатій домовився про деякі пільги для греків, не всі з них були задоволені. Це була велика трагедія, тому що вони жили віками на кримській землі, там залишилися могили їх пращурів, їх домівки. Вони там обробляли землю, займалися тваринництвом. Тому згодом люди поверталися на півострів, деякі навіть приймали мусульманство, щоб ідентифікувати себе як кримські татари і залишитися в Криму.

Мій батько написав вірш «Остання Батьківщина» про переселення греків з Криму в Надазов’я (далі подано уривок. — ред.):

Ішли, ішли румеї, лишаючи по дорозі могили. 
П’ять тисяч їх зосталось у путі.
Ішли і бережно везли вогонь, узятий від рідного вогнища.

— Митрополит Ігнатій намагався зберегти самобутність надазовських греків і запобігти їхній асиміляції із росіянами. Яка роль церкви у цей період?

— Митрополит Ігнатій домовився з Катериною II про пільги для греків, які переселялися. Але ж мігрували не тільки греки, всі православні були виселені: і грузини, і вірмени, і болгари. Він був митрополитом Маріупольським і Готфейсько-Кафайським та духовним наставником для всіх християн Криму,  призначений Грецькою православною церквою. І коли наші православні в Криму перебралися в Надазов’я й осіли там, то поки був живий митрополит Ігнатій, вони ходили в грецьку церкву, і віра була об’єднавчим елементом між румеями і урумами, тому що уруми — це тюркофонний³Тюркофони — народи, що розмовляють мовами тюркської лінгвістичної групи. народ, але вони православні.

Коли у 1786 році помер митрополит Ігнатій, ще деякий час грецька церква функціонувала в Надазов’ї. Однак вже у 1788 році з Росії прислали російських священників і тоді всі церкви перевели на церковнослов’янську мову, потім на російську, і так віра перестала об’єднувати румеїв і урумів, як осередок їх мови, де вони чули служби і молитви грецькою.

Румейська мова в СРСР

— Яким був статус румейської мови у Радянському Союзі?   

— Наприкінці 1920-х — початку 1930-х років був період коренізації. Це стосувалось всіх мов національних меншин. У Радянському Союзі була така політика, щоб підтримати ці мови, щоб виховати національні еліти. Нас греками почали називати росіяни, тому що в нашій мові немає слова «еллін»⁵Елліни — самоназва греків.. У нас є слова «румей» і «урум». Якщо ви прислухаєтеся, вони мають один корінь — «рум». Це православні римляни. І в румейському діалекті назва народу і мови звучить як «румеї», і мова «румейська». І урумською це тюркська вимова слова «румей» — «урум».

Для викладання в школах в період коренізації були запрошені вчителі з Греції, з Кіпру. Це були переважно люди, які підтримували комуністичну ідеологію. Незважаючи на це, під час грецької операції⁶Грецька операція НКВС (Народного комісаріату внутрішніх справ) — масові репресії проти грецької етнічної меншини в СРСР, які тривали з грудня 1937-го до березня 1938-го. деякі з них були заарештовані і страчені. А в цей період коренізації не тільки викладалась грецька мова у школах, а і були відкриті редакція, типографія, випускалася газета «Колехтивістіс» (румейською «Колгоспник») в Маріуполі, журнали «Неотіта» («Молодь»), «Піонерос» («Піонер»). У цей період був створений також грецький театр. З’явилися або стали відомими люди, які пишуть поезію румейською, і головною постаттю того періоду був Георгій Костоправ — поет, вчитель, редактор. Він теж був заарештований і страчений під час грецької операції.

— Костоправ працював над кодифікацією мови, але ця робота не була завершена. Як некодифікованість вплинула на літературу? 

— За часів коренізації Костоправ намагався використовувати кілька наших діалектів в своїй поезії, зокрема малоянисольський і сартанський діалекти. З одного боку, було складно, бо треба було знайти одну мову, яка б була доступна всім румеям. З іншого боку, це розмаїття надавало яскравості нашому народу, і люди це берегли.

Під час коренізації вирішили використовувати грецький алфавіт для фонетичного написання румейської мови. Мені як філологині, яка володіє грецькою мовою і знає грецький алфавіт, дуже важко читати ці тексти, тому що це не притаманна ні грецькій, ні румейській мові транскрипція. Зараз наші мовні активісти пропонують іншу транскрипцію, і вона більш зрозуміла, більш логічна, тому що не суперечить правилам орфографії і граматики нашої мови.

— З Георгія Костоправа почалася сучасна румейська література. У якому стилі він писав поезію?

— Румейська мова існувала тільки в побуті і у фольклорі, у вигляді пісень, казок, деяких приказок. Писати літературною мовою було дуже складно. Коли я читаю наших румейських поетів, я вражена, де вони знаходили ці слова, щоб перекласти Шевченка, Лесю Українку румейською мовою. Навіть «Слово о полку Ігоревім»⁹Пам’ятка давньоруської літератури, героїчна поема кінця XII ст. перекладено румейською мовою силами нашого поета XX сторіччя Леонтія Кір’якова¹⁰Румейський поет, перекладач, член Національної спілки письменників України, лавреат Премії імені Максима Рильського..

— Костоправ також намагався вибудувати українсько-грецькі зв’язки. Чи вдалося йому створити такий діалог? 

— Йшлося скоріше про радянсько-грецькі зв’язки. Не думаю, що щось вдалося, тому що дуже швидко настав 1937-й рік і почалася так звана спеціальна грецька операція НКВС, коли були репресовані перш за все ми, румеї і уруми. Почали вони з еліти: з поетів, вчителів, видавців, театралів. Тобто тих людей, розвитку яких вони спочатку сприяли під час коренізації. Потім вони перейшли до звичайних людей. Із надазовських греків було страчено майже шість з половиною тисяч. Не існує жодної родини в Надазов’ї, яка б не постраждала і не втратила людей зі своєї сім’ї.

Фактично це був терор заради терору, адже греки мали можливість розвиватися як національна меншина зі своєю мовою, культурою. Не було передумов для того, щоб так з ними обійтися. Про надазовських греків дослідження проводив Іван Джуха¹¹Дослідник історії греків Приазов’я, керівник проєкту «Грецький мартиролог»., теж надазовський грек. Він написав декілька книжок про грецьку операцію.

— А кого ще, крім Костоправа, ми маємо знати із поетів, прозаїків того періоду? Кого ми втратили і кого варто вивчати? 

— Моя мама до сторіччя Костоправа написала книжку «Грецькі літератори, сучасники Георгія Костоправа». З них Алеко Діамантопуло¹⁵Алеко Діамантопуло (1910—1976) — грецький поет, перекладач, колишній викладач грецької мови в Маріупольському гірничому технікумі., який вижив і не був репресований. Уже в післявоєнні часи він з дружиною присвятив своє життя створенню румейського словника. Оскільки надазовські греки були зросійщені, то це був румейсько-російський словник, який видали вже після його смерті. Ми ним користуємося, тому що у нас немає інших джерел. Цей словник Діамантопуло охоплює всі п’ять діалектів і навпроти кожного слова позначено, до якого діалекту воно належить.

— А як була справа із романами? Чи була розвинена проза? 

— Проза була, але це були повісті, оповідання. У нас була письменниця Ксенофонтова¹⁶Олімпіада Петренко-Ксенофонтова (1909—1981) — румейська поетеса і фольклористка., Кір’яков, Хорош писав румейською мовою… Я не можу сказати, що велика проза є саме румейською.

— Чи є перекладені з румейської книжки, доступні українським читачам? Як нам ознайомитися з цією літературою?

— У радянські часи у румейських поетів єдиний шлях видати свою творчість — через переклад українською мовою. Є така збірка румейських поетів у перекладі українською «Від берегів Азова». Тут є деякі відомі українські поети-перекладачі, наприклад, Володимир Сосюра, Іван Драч, Дмитро Демерджі. І в архіві нашої сім’ї зберігається така сама книжка, але з автографами всіх поетів, хто на початку 1980-х років був живий. Але це залишилось, на жаль, в Маріуполі, де зараз живе моя мама.

Фольклор надазовських греків

— Ваш батько зібрав понад три сотні фольклорних пісень. Про що надазовські греки співають?

— Мій батько не просто збирав пісні, він писав дисертацію, де аналізував ці тексти, проводив паралелі і з грецьким, і з українським фольклором. Тато поділяє цей пісенний фольклор на три групи. Перша — це історичні, де оспівуються події, як-от переселення з Криму або життя на півострові поруч з кримськими татарами. Також оспівується, як наші чоловіки були рекрутами в царській армії. У них звучить пам’ять про втрату нашої прабатьківщини — Криму. Я була вихована на міфах і легендах Криму. Я зустрічала деяких молодих людей, надазовських греків, які брали своїх маленьких дітей і везли в Крим, знаходили селища, з яких їх пращури вийшли двісті і більше років тому, показували їм ці місця і розказували історію нашого народу, своїх сімей. Мене це дуже дивувало, наскільки люди пам’ятають про своє коріння і своє походження.

Наступна група пісень — обрядові. Це були весільні обряди, народження дитини, поховання. І звісно, що до кожного обряду, як і в українському фольклорі, співалися пісні, наприклад, «мурлої» — так ми називаємо плачі. І третя група пісень — це ліричні пісні, побутові і деякі гумористичні, тому що ми теж любимо поспівати, наприклад, коломийки, на весіллях. У нас є свої «удрамайза» — це такі шуточні пісні.

— Для українців сміх — це щось дуже вітальне. Чи багато сміються надазовські греки?

— Авжеж, ми полюбляємо гумор, анекдоти і якісь жартівливі вірші. І наші поети писали подібне, як у будь-якій спільноті, в будь-якому народі люди глузують одне з одного. Наш молодий поет Микола Ахбаш складає дуже гарні байки і українською, і румейською мовою.

— Чи є у вас улюблена казка, може, з дитинства?

— Так, мені батьки розказували дуже різні казки. Я пам’ятаю одну про півника, якого господиня послала до багатого сусіда, щоб він попросив гроші. І цей багач наказав спочатку задушити півника, але той вижив, потім його втопити, він вижив, а потім наказав дати йому багато монет золотих, щоб він їх наклювався стільки, щоб аж задихнувся і помер. Але півник нахапався золотих монет і пішов додому. І сказав своїй господині: «Ти мене прив’яжи до столу і бий мене прутом, щоб я бігав і випльовував ці золоті монети». Так вона зробила і збагатіла. Коли її сусідка побачила, що та збагатіла, спитала: «Як ти це зробила?», а та каже: «Та от я прив’язала свого півника до стільця і поганяла його прутом. Він мені повипльовував золотих монет». Та пішла додому, прив’язала півника, ганяла його прутом і до смерті заганяла. І так залишилась бідна.

Чи розвивається спільнота сьогодні

— Чи відомо, скільки зараз людей ідентифікують себе як надазовських греків?

— З єдиного перепису населення України, який був у 2001 році, на Донеччині було зареєстровано приблизно 75 000 людей, які ідентифікують себе греками. Але що таке греки? Ми з вами говоримо, що є уруми і румеї. Під час перепису не розділяють ці дві гілки надазовських греків. Ми не можемо сказати, скільки є румеїв і урумів. Коли звучить питання перепису про рідну мову, і ми говоримо грецька, то яка грецька мається на увазі? Новогрецька, давньогрецька, понтійська, румейська чи урумська? Бо в Україні проживають греки, які розмовляють різними мовами, і в них різна історія міграції в Україну. Коли ми кажемо про людей, які живуть в Надазов’ї, то в більшості це почалось після Другої світової війни, коли було багато змішаних шлюбів. Суспільство стало більш відкрите, одружувалися з українцями, росіянами, іншими етносами, які проживають в Україні. І цей процес продовжується. Ось так розчинялася наша національність і свідомість людей. Але, як любили жартувати люди в Маріуполі, ми всі трошки греки. Але не завжди так було, тому що під час Радянського Союзу, вже після Другої світової замовчувалося існування греків. Мій батько, коли займався цим дослідженням, був під наглядом КДБ. Не можна було вголос розмовляти румейською, тобто незрозумілою КДБ-шникам мовою.

— А це, до речі, використовували, коли хотіли щось втаємничити і поговорити між собою?

— Не на вулиці, не в місті. У селі розмовляли, але коли це розмовляють люди, які не мають впливу на громаду — це одне. А є ж люди, які мали вплив, як мій батько, його шанували за його позицію, за те, що він робив. Тому на нього звертали увагу КДБ. Раніше, коли ще не було окупації, під час наших зустрічей з маминими братами, сестрами, я завжди ставила камеру і записувала, як вони розмовляють на побутові теми румейською мовою, щоб зберегти, тому що я розуміла, що ми це втрачаємо. І зараз це продовжує робити мій брат, але по відеозв’язку.

— Чи молодь говорить румейською? 

— Що далі від міста знаходиться селище, румейське або урумське, то більше зберігається мова в сім’ях. Ближче до міста, як, наприклад, в Сартані, менше зберігається, і там більше змішаних шлюбів. Але все ж таки люди використовують — не з ціллю зберегти, а просто тому, що вони так розмовляють, чують це від батьків. А ось тут у Києві люди вивчають мову. Хтось пише правила румейської мови, хтось записує слова, хтось пише вірші, і люди намагаються між собою використовувати її.

За тиждень до вторгнення у 2022 році була видана румейська абетка. Микола Ахбаш писав віршики на кожну букву алфавіту. Тут можна читати і українськими, і грецькими літерами. І наша маріупольська художниця Анастасія Пономарьова, яка залучена до дуже багатьох проєктів надазовських греків, робила художнє оформлення для цієї абетки.

У нас є активіст, який робить дуже багато для збереження і нашої мови, і нашої культури, — Олександр Рибалко. Він із Донеччини, але все життя живе в Києві. І коли він вчився у вищому навчальному закладі десь на Донеччині, то зацікавився темою надазовських греків. За його ініціативи багато проєктів зроблено. Наприклад, у 2022-му році урумський календар був виданий. Тут деякі вирази урумською мовою з перекладом українською. Назви місяців, назви днів тижня, і свята, які припадають на цей місяць.

— Для надазовських греків важливі свята?

— Авжеж, надазовські греки люблять свята, найбільше свято для румеїв та урумів — храмове свято. Тобто кожне село має свій храм, має свого святого, і ось це свято називається Панаїр.

— Що роблять в цей день, крім того, що йдуть до храму?

— Зазвичай одна людина, яка цього року чогось досягла або хоче бути вдячна за щось цьому святому, робила трапез, тобто накривала стіл і запрошувала селян, музиків, щоб люди танцювали, і ось так проходили ці Панаїри у кожному селі. І завжди він завершувався традиційною боротьбою куреш¹⁹Традиційний вид спорту у тюркських народів, національна боротьба на поясах. У деяких етносів куреш є важливим елементом національних свят., де головним призом був баранець.

— Які взаємини між урумами і румеями? Що їх об’єднує, якщо мова у кожного своя?

— Урумів і румеїв об’єднує православна віра і спільна історія: проживання в Криму, виходу з Криму, важкий шлях до Надазов’я. І я вам хочу сказати, що коли заснували Маріуполь і грецькі села в Надазов’ї, то урумська мова була мовою адміністрації і суду в Маріуполі. Точно не можу сказати, чому так вирішили на той момент. А румейська була тільки в побутовому вжитку.

Ми просто живемо поруч, називаємо себе греками. Я не пам’ятаю, щоб були якісь конфлікти чи щось заважало би нам спілкуватися. Однак попри те, що урумська мова колись була мовою адміністрації, вона менше збереглася. І хоча було більше сіл, де розмовляли урумською мовою, зараз менше людей нею спілкуються, менше є поетів. Є словник Гаркавця урумської мови. Є в Україні виданий підручник урумської мови. Теж Саша Рибалко доклався до цього проєкту. І урумська абетка. Якщо це цікаво хоча б декільком людям, вони мають право цим цікавитися, про це говорити і робити якісь дії, щоб зберегти. Ми ж пишемо історію свого народу і маємо залишити задокументовані ці факти. Не має бути так, що хтось спитає: «А що це за слово таке “урум” або “румей”?» — і ніхто не зможе відповісти.

Я майже три з половиною роки живу в Англії. І якось зайшла в центральну бібліотеку,  на третьому поверсі побачила стелаж із написом «інші мови» і почала переглядати палітурки книжок. І дивлюсь, написано англійською «рідкісні мови Європи». Там буквально про кожну мову на сторінку чи на пів сторінки текст. І що ви думаєте? Я знаходжу там згадку про румейську мову. Там коротко подається історія, хто такі маріупольські греки, що є така загрожена мова.

— Що варто розуміти про урумську, контексти її функціонування, носіїв?

— Наші предки жили в Криму поруч із кримськими татарами. Вони могли закохатися одне в одного, одружитися. І якщо, наприклад, кримськотатарська дівчина приходила в урумську сім’ю, то вона вчила цю мову. Все залежало від того, де люди живуть: якщо більше православних, то вони ставали православними, хрестили своїх дітей або одружувалися з православними. Так формувалася спільнота урумів. Вони зберігали все це, але були виселені як православні. Саме тому деякі люди, які хотіли залишитись в Криму, приймали мусульманство. Це пласт нашої історії, який треба зберігати. Є зацікавлені люди, які пишуть підручники і намагаються зафіксувати те, що маємо на сьогодні, для майбутніх поколінь.

Деякі погляди героїні можуть не збігатися з думкою редакції Ukraїner.