Алім Алієв: «Ми — пазл сучасної України»

У цій розмові серії «Що далі?» говоримо про українську культурну дипломатію у світі, історичні передумови, що сформували ідентичність кримських татар; небезпеку затяжної окупації та спільне майбутнє України і Криму.

Як вийти з позиції жертви

— Нещодавно ми розмовляли з Мирославом Мариновичем, який обурювався, що американці зовсім не розуміють тему Криму. Чому вона настільки нерозкрита для них?

— По-перше, не всі достатньо розуміють причини російсько-української війни і значення півострова передовсім навіть не для України, а для демократичного світу, зокрема Європи і США. Вони не знають про тяглість історії Криму як колонії. По-друге, Трамп і його команда часто дивляться бізнесовим поглядом на деякі речі, тому півострів поки що потрапляє у сліпу зону. Тому нам важливо добре комунікувати про Крим не лише з ціннісної точки зору, а ще й проговорюючи, яким він має бути після деокупації і що це дасть тим самим Сполученим Штатам. Бо в політиці це саме так працює — ми маємо вказувати «додану вартість» до будь-якої теми, щодо якої візаві має сумніви. 

— Чи можемо ми говорити про те, що геноцид кримськотатарського народу може бути визнаний на вищому рівні нашим ключовим партнером?

— Я думаю, ми дійдемо до того моменту, коли США визнають події 1944-го³18 травня 1944 — початок масової депортації кримських татар з їхньої історичної батьківщини — Криму. актом геноциду радянської влади проти кримських татар, як це вже зробили країни Балтії, Польща, Канада. Однак також важливо проговорювати, що Крим і Україна в контексті майбутнього демократичного світу означатимуть для Сполучених Штатів. 

Ще одна критична річ — повернення суб’єктного голосу, бо лише за останні 12 років ми почали відчувати, що це наша країна, і зараз нарешті оприлюднюємо її голос. А кримськотатарський — теж один із голосів України. Ми точно не маємо постійно йти в травму і зберігати позицію жертви, бо це не робить нас суб’єктом. 

— А як виходити з образу жертви? Бо часто його формуємо не лише ми, але й інші роблять це замість нас.

— Це те, як ми пакуємо наші меседжі, як працюємо з наративами за кордоном. Коли Україна увійшла в стадію війни у 2014 році, далі Росія розпочала повномасштабне вторгнення і на території України вчиняла акти геноциду, то образ жертви був сформований і прокомунікований дуже чітко. 

Однак мені здається, що у 2022-му відбувся важливий злам, коли ми почали активно доводити, що нація бореться і готова перемагати. Я кажу, що ми стоїмо за цінності, за які готові не вмирати, а перемагати — і це важлива зміна парадигми. Сьогодні багато людей на різних рівнях (у війську, волонтерстві, бізнесі, державних, громадських інституціях) цю парадигму змінюють. Тому ми можемо транслювати закордон не лише дуже складні досвіди, а й успіх, який українці мають в різних сферах. Ми стаємо країною, яка може надихати інших, і це те, що допомагає виходити з образу жертви. 

— Як доносити ці меседжі закордон сьогодні, адже методи 2022–2023 років вже не працюють?

— У 2022-му, коли у всіх був шок від повномасштабного вторгнення, на міжнародній арені українські інституції та дієвці активно закликали перестати працювати або, принаймні, відтермінувати роботу з російськими митцями, організаціями, які уособлюють кремлівський режим. Тоді ми з командою Українського інституту⁵Державна установа, створена для просування української культури за кордоном та розвитку культурної дипломатії. пояснювали, що спочатку йде російський балет, а потім їдуть російські танки. І це спрацювало, бо емоційна складова 2022-го року була набагато вищою, ніж сьогодні. 

Утім, вже минулого (2024-го. — ред.) року я чув про втому від України у європейців. Схоже, ми навчилися з цим працювати, бо перейшли в довгострокові партнерства з культурною дипломатією, а м’яка сила — це завжди гра в довгу. Такий підхід змінює сприйняття українців за кордоном, а отже посилює довіру до нас і збільшує підтримку. Головне — ми дуже чітко ретранслюємо українську візію майбутнього. Гадаю, саме це розширило погляд європейців з думки, що українці лише страждають, до відкриття української сучасної культури й історії.

— Чи вистачає Україні спроможностей робити це на такому рівні, щоб не дати Росії негативно вплинути на наш прогрес?

— Якщо конкурувати з Росією напряму, то ми одразу програємо. На щастя, у нас два абсолютно різних ціннісних підходи. Вони використовують культуру як інструмент втілення своєї імперської політики. Ми ж укладаємо партнерства, заходимо на найбільші культурні майданчики різних країн, де працюємо з локальними інституціями, митцями, університетами, і деколонізуємо знання про себе. Це я вже не говорю про глобальний світ, інші континенти, де ми починаємо з від’ємної позиції, розповідаючи, хто українці взагалі такі.

Усе дуже залежить від цільової авдиторії. Не можна застосовувати один підхід до всіх, бо тоді інформація розпилиться і не дійде до своїх бенефіціарів. Щоб достукатись до авдиторії, треба розуміти, що їй буде цінно. У нас зараз немає права на помилку, бо події розгортаються так швидко, що важливо не лише втримати наявних партнерів, а ще й залучати нових. На щастя, світ набагато більш відкритий, ніж ми уявляли, — це один із висновків нашої роботи в країнах Азії, Африки, Латинської Америки.

Наприклад, у Бразилії ми запросили українського художника Сашу Корбана⁷Олександр Корбан — український художник графіті, автор муралу із зображенням дівчинки з іграшковим ведмедиком у Маріуполі. і бразильського мураліста Едуардо Кобра⁸Едуардо Кобра — бразильський вуличний художник, майстер масштабних, барвистих муралів по всьому світу., які разом створили мурал на тему екоциду, що важлива і для України у зв’язку з війною, і для Бразилії, де відбуваються масштабні вирубки лісів. Навколо цього ми побудували комунікаційну кампанію, наголосивши, що Україна говорить про себе з точки зору надії, спротиву і витримки. Адже світ хоче бути з сильними і дуже прагматично дивиться, на чиїй стороні терези перемоги сьогодні.

— Чому про екоцид мало говорять на міжнародній арені?

— Мені здається, на глобальному порядку денному тема екології залишається однією з топових. В епіцентрі війни ми деколи не встигаємо навіть відрефлексувати всі її наслідки. Утім, ця проблема добре відображена в сучасному мистецтві: опера GAIA-24⁹Твір авторів Іллі Разумейка та Романа Григоріва розповідає про руйнівні наслідки російського підриву Каховської ГЕС 6 червня 2023 року., фільм «Дівія»¹⁰Документальний фільм Дмитра Грешка 2023-го року про вплив російської агресії на довкілля України.. Ми виходимо з цими темами на великі фестивалі, бо екологія — універсальна річ, її точно розуміють.

— Якою має бути наша культурна дипломатія з країнами Латинської Америки, Азії, Африки, Близького Сходу?

— Країни Перської затоки можуть бути непублічно залучені у процеси, пов’язані з Україною. Саудівська Аравія допомагає дитячим будинкам в Україні, а також із гуманітарними проєктами. Катар долучається до повернення українських дітей і це теж дуже важливо, тому з ними необхідно працювати.

Коли півтора роки тому ми думали, як розказати про Україну, я запропонував зробити це через Крим. Це було непросте питання, бо деякі країни намагаються втримати баланс між Росією та Україною, де Крим — дражлива тема. Але ми почали розповідати про проєкт Джамали Qırım¹⁵Перший кримськотатарський симфонічно-етнічний альбом в історії від української співачки Джамали, що з’явився 2023 року., який відкриває півострів через кримськотатарські народні пісні і виконання симфонічного оркестру. Тоді вдалося показати, що в Україні є свої мусульмани, і це релігія автохтонного народу.

Ми вибудовуємо відносини з Індонезією, Катаром, сподіваюсь, будемо більше працювати з Туреччиною. Цього року на одному з найбільших джазових фестивалів Java Jazz Festival в Індонезії брав участь Усеїн Бекіров¹⁷Усеїн Бекіров — кримськотатарський джазовий музикант, композитор, член Національної спілки композиторів України, тричі номінант на премію Греммі. та його група, які представляли українську сучасну джазову музику. Часто у таких країнах ми говоримо через призму української традиційної культури, десь барокової чи класичної музики, десь сучасного кіно. Зараз дуже важливо показувати складну країну, яка зшита різними нитками і водночас неймовірно цікава. Адже мультикультурність глобальному світу набагато зрозуміліша.

При цьому важливо говорити на міжнародних майданчиках про Крим і складні речі, пов’язані з ним, але подавати це в різних контекстах і з різними наративами. Це наше багатоголосся. От ми — пазл сучасної України, яку постійно спрощували, а ми повертаємося з глибшими сенсами.

Кримське питання

— Чи може Крим бути неприємним для нас компромісом у контексті мирних погроз?  

— Коли тільки починались розмови про Крим в обмін на завершення війни, я казав, що це не про завершення, а про відкладання війни. Я не вірю, що українська влада і суспільство визнають свої окуповані території російськими. Принаймні, я дуже цього не хотів би, бо працюю в державній інституції і частину свого життя, молодості, знань і соціального капіталу я свідомо вкладаю у посилення української держави за кордоном. Тому буде неприйнятно, якщо моя країна залишить мене один на один з окупованою Батьківщиною, адже це не лише про міждержавні домовленості, це і про долю мого народу, який переважно перебуває на півострові.

Я не бачу перспектив для кримських татар, які живуть в окупації під авторитарним правлінням, бо чимало речей, на яких тримається наша ідентичність, намагаються розмити. Тож я завжди прошу їх дотримуватись тих цінностей, які ми зберегли навіть у радянські часи і які перетинаються з цінностями всієї країни, — гідність та свобода. Той, хто керується ними, залишається прихильником демократичної України. Тому нам буде надзвичайно складно зрозуміти, якщо наша держава скаже: «Вибачте, ми поторгувались вами».

— Як не допустити того, щоб тема компромісу щодо окупованих територій стала на сторону росіян?

— Тут важливо працювати передовсім із суспільством і пояснювати, що таке Крим, адже для великої кількості українців він був місцем відпочинку. Однак важливо проговорювати ширшу відповідальність. Радянський Союз навіяв кримським татарам сильний комплекс меншовартості та зрадництва. Відтак нам досить некомфортно говорити про Крим і його майбутнє, особливо не з кримськими татарами. Сучасна окупація — це повторна російська колонізація півострова, серія яких почалася ще з XVIII ст. Тому сила України — висвітлювати тему Криму за кордоном, як українську територію, що мала постійні зв’язки з іншими її регіонами і в ханський період, і на початку XX ст., і в дисидентські часи. 

Зараз багато кримських татар в українському війську, але більшість не може про це говорити, бо родини залишаються на півострові. А це пов’язано з тим, що ми дуже складно упродовж 45 років повертались додому. Саме тому на початку окупації у 2014-му була фраза Qırımda yaşa, тобто «живи у Криму». За будь-яких обставин спробуй тут закріпитись, якщо немає прямої загрози життю, інакше у твій будинок заселяться нові колонізатори.

— Як правильно будувати візію, яка включає голоси не тільки українців, а ще кримців? Що робити з росіянами, які туди заселилися?

— Перехідне правосуддя має дати відповідь на це. У росіян буде право повернутись «васваясі». За формулою кримськотатарської національно-територіальної автономії має бути третина кримських татар в органах влади на півострові, кримськотатарська мова з українською у публічному вжитку, національні інституції і так далі. Зараз знову порушили питання легалізації Меджлісу¹⁹Вищий повноважний представницько-виконавчий орган кримськотатарського народу. і Курултаю²⁰Національне зібрання, вищий представницький повноважний орган кримськотатарського народу. у правовому полі України, тож сподіваюсь, що вони матимуть статуси представницьких органів. Тому автономія кримськотатарського народу — це про дві речі: можливість зберігати, розвивати свою ідентичність, а також відповідальність за Батьківщину. Крим після деокупації буде випаленою землею — це треба розуміти і готуватись тут і зараз.

Ментальна деокупація

— Мустафа Джемілєв²³Політичний та громадський діяч, правозахисник, дисидент, політв’язень. цьогоріч на п’ятому саміті «Кримської платформи»²⁴Ініційований Україною міжнародний координаційний механізм, що сприяє деокупації півострова. в Нью-Йорку наголосив, що без звільнення півострова кримські татари можуть опинитися під загрозою зникнення як етнос. Що робити, аби цей ризик не втілився в життя?

— У короткостроковій перспективі це може виявитись дуже складною історією. Проте російський режим не буде вічним, а Україна посилюватиметься, і якщо ми ментально відріжемо Крим або інші окуповані території, то програємо вже на цьому етапі.

Для кримських татар це екзистенційне питання. Ми дискутуємо про ці речі, щоб мати візію і обговорювати її з людьми в Криму. Однак у такому випадку постає питання ще більшої війни через певну кількість років. Сьогодні Росія мілітаризує дітей на окупованих територіях, а це фактично гра в довгу. Тому ми як держава і суспільство не допрацьовуємо з нашими дітьми там, хоча Covid-19²⁵Інфекційна хвороба, спричинена коронавірусом SARS-CoV-2, що з’явилась у 2019 році в Китаї і швидко переросла у пандемію. навчив нас застосовувати різні онлайн ресурси — від базового викладання до комунікаційних проєктів у соцмережах.

— Наскільки безпечно налагоджувати будь-який контакт з людьми на півострові?

— Безпека — головний критерій, за яким ми робимо той чи той проєкт, пов’язаний з Кримом і кримськими татарами. На вільних територіях України інакше це відчувається, але в окупації ми не маємо права підставляти наших людей. Однак створений тут контент можна поширювати доступними способами: кримськотатарською мовою дуже не вистачає дитячого і дорослого контенту; українською мовою також можна таргетувати через соцмережі, які там молодь, діти дивляться. Адже навіть попри те, що Росія намагається створити інформаційний вакуум, люди шукають «свіже повітря», тому наша підтримка зв’язку з ними важлива. Бо як тільки цей контакт розривається, то після деокупації ми будемо для жителів півострова «варягами», які приїхали зі своїм порядком денним. Необхідно розуміти, що там відбувається, і говорити не лише з тими, хто чекає на деокупацію, — а такі люди є, на щастя. 

— Як втілювати такі проєкти з певністю, що алгоритми й пошукові системи донесуть це до адресатів?

— Я впевнений, що мешканці на окупованих територіях добре відслідковують те, чим сьогодні живе вільна Україна. Це може ніяк не проявлятись, бо існує загроза адміністративної чи кримінальної відповідальності.

На конкурсі «Кримський інжир» є чимало авторів з різних куточків України і Криму. Часто вони пишуть під псевдонімами і для них це острівок свободи, де можна розповісти, що відбувається в Криму, рефлексувати на історичні події або роздумувати про майбутнє. Таким чином інтелектуальний порядок денний півострова включений у загальнонаціональний український, а це конче важливо. Найстрашніше, що робить окупація, — розриває зв’язки між людьми. Тому ми маємо створювати точки дотику такими проєктами, залучаючи митців і проговорюючи досвіди.

— Як звільняти ментальний простір людей, які вже більше десяти років перебувають під інформаційним тиском росіян?

— Люди в окупації звикають до неї, однак у них немає амнезії. І коли починає поглинати авторитарна машина, вони набагато краще відчувають різницю з демократичним суспільством, ніж ми в теорії це розуміємо.

Треба працювати через освітні, культурні проєкти, які формують ідентичність, — це одна з відповідей на питання, як давати людям іншу картинку. Персональні історії теж працюють. Наші свідомі люди на окупованих територіях йдуть в недовіру до зовнішнього світу, але розуміють, що треба зберегти головне. Ми живемо в епоху звичайних людей, які роблять надзвичайні речі.

— А що робити з поколінням дітей, які ростуть в окупації? Адже вони можуть не знати, що таке демократія?

— Один із найбільших викликів для кримських татар — зберегти нашу мову, зробити її знову частиною повсякдення. І вороже російське середовище, як би це парадоксально не звучало, підштовхує батьків навчати своїх дітей рідній мові, адже це частина коду. Тому сьогодні в нас бум освоєння кримськотатарської на півострові. Цього поки достатньо мало, але і ми ще не вибудували інфраструктуру для розвитку кримськотатарської мови тут, на вільній території України. А це і викладання в університетах, і методики, і підручники, і доступ до вивчення мови для всіх людей в Україні.

Я займаюсь популяризацією теми Криму всередині України, але все одно бачу, яка є прірва і незнання щодо цього. Першим текстом кримськотатарською була поема «Юсуф і Зулейха», яка з’явилася у XIII столітті. Освіта в Криму почалася із Зинджирли-медресе — мусульманського духовного навчального закладу, заснованого у 1500 році, де також вчили управлінню в ханстві. Тож коли ми говоримо про півострів, то не лише з точки зору туристичних або трагічних сторінок, а ще й про те, що Крим уже дав світу і що може дати сьогодні.

Небезпека шовіністичних узагальнень

— Традиційно політичне і моральне лідерство асоціюється з Меджлісом, але спільнота давно вже є досить багатогранною й об’єднує митців, культурних діячів, правозахисників тощо. Як сьогодні влаштоване лідерство, що є найважливішим для кримців і які основні виклики постають?

— Упродовж 12 років кримські татари фактично делегували право лідерства тим, хто живе поза межами півострова, адже в окупації це неможливо без участі в російському політичному процесі. Проте бажання мати більше нових облич — це питання, яке стоїть перед кримськотатарським суспільством і в Криму, і поза його межами. Однак бажання — це одна частина, а друга частина — це спроможність. Тому освіта і культура — це ті речі, які дають ґрунт для цієї спроможності.

Кримські татари, які прийшли в український політичний порядок денний, потрапили в дуже різні сфери і середовища. Але в Криму 1990-х в політичному процесі була геттоїзація²⁹Формування замкнених районів для певних груп населення, що часто призводить до соціальної напруженості та ізоляції.. Десь були кримські татари, а десь були слов’яни — таке протиставлення. Сьогодні кримські татари абсолютно органічно інтегруються в різні політичні процеси. Утім, я закликаю не застосовувати колективну відповідальність за дії політика, який може мати конкретну національну приналежність. Бо для кримських татар це травматична історія, коли в Радянському Союзі нас постійно намагались звинуватити у зраді.

— Водночас у загрожених спільнотах розвивається солідарність, лояльність та зв’язки, зумовлені шовіністичними узагальненнями ззовні. Чи справді це те, з чим складно працювати людині, яка віддана і вірна своїй спільноті?

— Складно, бо оця колективна історія працює, коли Джамала перемагає на Євробаченні, коли кримськотатарські спортсмени привозять золоті медалі, то це наші спортсмени, це наша співачка і так далі. Але коли заходить мова про кризи, то одразу беруть палицю і по голові всьому народу. Крим — це півострів, де поєднувались на перший погляд дуже непоєднувані речі. Економічні, соціальні, політичні шляхи завжди в цьому регіоні лежали через Крим.

У 1990-х, 2000-х говорили, що найбільша проукраїнська сила на півострові — це кримські татари. Кримські татари — достатньо гетерогенний (неоднорідний. — ред.) народ, починаючи від типажів етносу і закінчуючи поглядами. Але ціннісну рамку важливо тримати, бо це допомагає вижити і розвиватись.

Народ на фронтирі

— Одна з ключових особливостей Криму — переплетення і нашарування тисячоліть співіснування різних цивілізацій. Як це формує ідентичність людей на півострові?

— Дуже різні народи і спільноти населяли Крим і проходили через нього. Кримські татари з’явились протягом процесу етногенезу. Тому ми є потомками і скіфів, і таврів, і генуезців, і кімерійців, і кримчаків — всіх народів, які населяли півострів. Однак Кримське ханство було з однієї сторони монархією, а з іншої — демократичним утворенням, де дуже різні спільноти могли співіснувати. І ханство мало набагато більше зв’язків із зовнішнім світом, ніж Крим сьогодні має. Тобто політичний, соціальний обмін був дуже важливим, як і демократія.

Є кримські татари, які п’ять разів на день роблять намаз (ритуальна молитва мусульман. — ред.), а є кримські татари, які цього не роблять, і це в одному середовищі. Демократична історія, яка нас веде до початку XX століття, це Кримська Народна Республіка, створена в 1917-му році Номаном Челебіджіханом³¹Нома́н Челебіджіха́н (1885–1918) — кримськотатарський політичний і державний діяч., яка стала першою у світі мусульманською демократичною республікою. Її конституція давала рівні права чоловікам та жінкам не лише голосувати, а й бути обраними. Коли у 1917-му збирався перший Курултай, то існував ще і жіночий Курултай, де ключовою постаттю була Шефіка Ґаспринська³²Шефіка́ Ґаспри́нська (1886–1975) — одна з ініціаторок кримськотатарського жіночого руху на початку XX століття, лідерка «Виконавчого комітету мусульманок Криму».. Тому Меджліс — це не авторитарна вертикальна структура, він вибирався прямим голосуванням. І зараз, коли ми про це говоримо з народами, які теж виборюють своє місце під сонцем, то частина з них бере модель Кримськотатарського національного руху як рольову модель побудови своїх інституцій.

— Рівні права для жінок і чоловіків у Кримській Народній Республіці на той час були революційним кроком не лише для мусульманських країн, а і для багатьох християнських. Що ми маємо усвідомити про жінок в українській ісламській історії?

— Жінки в кримськотатарській історії завжди відігравали важливу роль не тільки у становленні ідентичності кримських татар, а й у формуванні політичного і соціального порядку денного. Сьогодні кримські татарки стають лідерками політичних, медійних, мистецьких процесів не лише серед свого народу. Частину цих жінок переслідують росіяни. Я не скажу, що всі кримські татари можуть визнавати головну роль жінки, хтось так, хтось ні, але процес обговорення є. Що менше у нас табуйованих тем, то здоровіше суспільство. 

Тема жіночого лідерства оприявнилась не лише з окупацією. Я пам’ятаю ветеранок національного руху кримських татар, які з ноги відкривали будь-які політичні двері в Криму і могли говорити на рівних. Це теж важлива внутрішня сила, що також закладається вихованням. Деколи я бачу і в українцях, і в кримських татарах, коли публічно хочеться показати, що головний чоловік, але коли йдеш розбиратись, то видно, хто головний. Тобто по-різному відбувається, але добре, що є і так, і так.

— Що українці мають зробити, щоб переосмислити роль ісламу і жінок?

— Набагато краще і глибше розуміти історію і культуру Криму: звідки походять ті чи ті речі; чому інститут освіти завжди був сильним у нас, як би це не намагались змінити; чому важлива література, яка в ханський період була ключовим видом мистецтва, і чим сьогодні живуть кримські татари. Світ ще багато про нас не знає, бо Крим завжди бачили красивим куточком для туризму, чібереків і кохання, умовно кажучи, було дуже багато екзотизації. Однак не помічали його людей там, а зараз ми наближаємось одне до одного. Я хочу, щоб цей процес тривав, бо міфів і стереотипів ще дуже багато.

Крім того, українське суспільство поки що не сприймає історію і культуру Криму та кримських татар як частину власної історії. Мені до сих пір говорять про те, що козаки бились з ханами. Я кажу: «Так, бились, але це лише частина контексту. Давайте подивимось на ширший контекст, де співпрацювали, де були торгові зв’язки». Сьогодні ми робимо тільки перші кроки, коли калібруємо знання одне про одного. Хоча кримські татари набагато краще розуміють Україну та українське суспільство, бо це частина нашої держави.

— Які уроки ми маємо винести з історії з Кримською народною республікою?

— Мені здається, дуже важливо вибудувати правильні ціннісні союзи, а також не вірити Московії, бо імперські обіцянки не просто не виконуються, вони перевертаються з ніг на голову. Говорячи про Крим, ми мало говоримо про XIX століття, але воно важливе з точки зору русифікації півострова. Тоді вперше кримських татар стало більше за кордоном, ніж у Криму.

— Якщо говорити про відносини Кримської Народної Республіки з УНР, що було б, якби вони змогли об’єднатися проти червоної навали?

— Зв’язки були дуже тісними насправді. Але інституційно ці республіки не були настільки сильними, і коли комуністи прийшли, вони знищили Кримську Народну Республіку на початку 1918-го року. І далі було системне зачищення тих, хто впливав на порядок денний. У Криму теж відбувалися радянські репресії і знищення інтелігенції: такий же будинок «Слово»³⁵Йдеться про творчий осередок для інтелектуалів та митців, який радянська влада збудувала у Харкові та Сімферополі для контролю над культурною елітою. був у Сімферополі, де розстрілювали кримських істориків, письменників, поетів, митців, громадських лідерів. Авторитарна машина завжди хоче знищити твій маяк. На кого ти орієнтуєшся, хто тобі підсвічує шлях і є тим, хто говорить з тобою однією мовою про твоє ж майбутнє.

— У 1918 році війська УНР під командуванням полковника Петра Болбочана³⁶Петро Болбочан (1883–1919) — український військовий діяч, полковник армії Української Держави та Армії УНР, очільник Кримської операції проти більшовиків. заходять в Крим і на короткий час звільняють його від більшовиків. Як у кримському суспільстві сприймають Петра Болбочана, адже для УНР він був досить контроверсійною постаттю?

— Про Болбочана я дізнався, коли працював в кримськотатарській газеті Avdet. Тоді було важливо оприлюднювати українські сторінки Криму. І зараз кримські історики промотують цю постать. Ми відкриваємо такі імена, і цей процес пізнання — це теж процес побудови політичної нації.

Я думаю, що про Петра Болбочана мають більше знати. А для цього треба працювати з масовою культурою. Тому коли з’являються фільми, художні тексти, постановки про того чи того героя, — це те, що дає людям не лише розуміння фактажу, а емоційне забарвлення щодо конкретної постаті.

Деокупація: час грає проти нас

— Як оцінюєш урядову політику щодо тимчасово окупованих територій? Адже є українці, які обирають повертатися на окуповані території, попри те, що вони знають, куди їдуть?

— У кримських татар було кілька хвиль виїздів: 2014-й, потім 2016–2017 роки і 2022-й, коли росіяни масово почали роздавати повістки і мобілізовувати передовсім кримських татар. Одна з причин, чому деякі з них сьогодні повертаються до Криму — вони емоційно не змогли залишити в окупації своїх батьків, родичів.

Зараз є відчуття браку централізованої політики щодо тимчасово окупованих територій. Раніше було Міністерство реінтеграції як головний орган влади, який вирішував питання деокупації на різних рівнях. Зараз це трохи розпорошено. Якщо ми зараз не зробимо домашню роботу, то буде набагато складніше реінтегрувати людей з деокупованих території. Хоча легко вже точно не буде, бо виросло покоління, яке народилося в окупації.

Як буде імплементований процес перехідного правосуддя, що буде з майном, як повертатиметься українська, кримськотатарська мови, українські закони, що робити сьогодні внутрішньо переміщеним особам, — на ці стратегічні питання ми маємо дати відповідь сьогодні. Важливо зберегти єдність наших партнерів, коли ми говоримо про систему дій всередині і назовні країни. Бо без цього буде складно говорити не лише про деокупацію Криму, а й про купу інших важливих речей на вільних територіях України. Постійно треба щось вигадувати, аби бути в порядку денному країн демократичного світу. Я кажу, що українці — це фаталісти, гедоністи та стоїки, і це нам допомагає сьогодні тримати в тонусі себе і наших партнерів.

Мультикультурність в Україні

— Як мультикультурність впливає на формування нашої політичної нації?

— Українська політична нація не може існувати без етнічних українців. Однак не треба забувати про всі інші спільноти, які населяють цю територію і зійшлись в одному суспільному договорі, що це наша земля і бачимо наше спільне майбутнє. Здається, нам зараз вдається іти по цьому шляху. Це не лише про кримських татар, це і про євреїв, і чехів, і поляків і т.д. Я вірю, що майбутнє світу саме в таких складних мультикультурних спільнотах, де всі пов’язані одним баченням майбутнього.

— Караїми і кримчаки — корінні народи Криму, які багато століть були частиною його культурного ландшафту, але зараз вони ще більше загрожені. Якою може бути їхня роль в дискурсі про деокупацію півострова?

— Вони мають бути частиною в рішенні щодо Криму, бо це етнічні групи, з якими кримські татари все життя взаємодіяли на півострові. У нас точно не може бути конкуренції, хто більш корінний народ. Караїмів чисельно 2000, кримчаків — 200. Це питання системної державної політики щодо окупованих територій, як зробити так, щоб ці етноси були суб’єктами у питанні Криму. Адже коли ми виборюємо право на місце під сонцем для свого народу, ми не маємо права забувати тих, хто поруч із нами це право виборює.

— Хочу пригадати спільний проєкт Ukraїner та Українського інституту «Рідний Крим». Це серія VR відео, які можна подивитися разом з відомими кримцями. Як учасник, можеш розказати, як це відбувалося і хто допоміг втілити ідею?

— Це один із моїх улюблених кримських проєктів, який ми вимріяли разом із Богданом Логвиненком. Для нас було важливо розказати про Крим, наприклад, людям, які ніколи там не були. Ми знімали спеціальною камерою на півострові те, чого зараз не існує навіть для наших героїв, як-от будинок Джамали, який відібрали окупанти. Це про те, що Крим для нас набагато більше, ніж його красива природа. Це середовище, люди, історії. Тому цей проєкт показує цю екосистему і що таке Крим для кримських татар.

— Яку Україну майбутнього ти собі намріюєш?

— Я точно бачу Україну як демократичну державу, членкиню Європейського Союзу, яка повернула свій прапор на всі окуповані території, яка повернула український кримськотатарський прапор до Криму. Я бачу, що Крим — це місце, де народжуються сенси для всього світу. Я бачу Крим як місце натхнення, креативу, енергії, яку дуже багато людей по всіх усюдах шукають. І я сподіваюсь, що після деокупації вони зможуть знайти цю енергію в Криму.

Деякі погляди героя можуть не збігатися з думкою редакції Ukraїner.