Фонд Притули: від медицини до супутника і дронів

У цьому спецвипуску серії «Підрозділів перемоги» ми поговорили не з військовослужбовцями, а з тими, хто їх забезпечує від самого початку вторгнення. Команда Фонду Притули поділилася, як ім’я засновника одночасно і допомагає, і заважає збирати донати, яку користь приніс проєкт «Народний супутник» та як вони лобіювали застосування дронів.

Довідка про Благодійний фонд Сергія Притули

Засновник: Сергій Притула
Директор: Андрій Шувалов
Рік заснування: 2020
Штаб-квартира: Київ
Напрями роботи: мілітарний, гуманітарний
Сторінки: сайт, фейсбук, інстаграм, Х (колишній твітер), лінкедін, ютуб.

Спочатку був ковід: історія створення фонду

Хоча громадський діяч Сергій Притула почав займатися волонтерством ще під час Майдану 2013 року, возив допомогу в зону АТО у 2014-му, та фонд з’явився у 2020-му. Його появі передував початок пандемії коронавірусу: Сергій пригадує, що тоді вирішив допомагати лікарям, які першими опинилися в зоні ризику зараження, бо не мали достатньо засобів захисту. У Притули тоді не було досвіду в медичній царині, тож знайомі порадили Анну Гвоздяр — волонтерку, яка стала директоркою фонду, а з 2023 року заступниця міністра з питань стратегічних галузей промисловості України.

— На той момент (початок 2020 року. — ред.) я відкрив патреон і почав акумулювати якісь кошти. Це потім мені пояснять, що гроші можна буде зняти там через рік-півтора. То на попервах я за гроші нашої сім’ї скуповував ці костюми захисні, якісь окуляри, маски. А Аня швидко налагодила комунікацію, вона знала, куди їх треба відправляти, щоб хоч потрошки закривати потреби медичних закладів.

Так розпочалася робота в гуманітарному напрямі. Згодом Сергій з Анною допомогли обладнати центр «Групи активної реабілітації» активістів Віталія та Уляни Пчолкіних, оплатили ремонт приміщення в Києві для Українського товариства сліпих. З реалізованими проєктами прийшло усвідомлення, що час оформлювати діяльність офіційно:

— 21 липня 2020 року народився Фонд Сергія Притули, який складався з трьох людей. І понеслося. Ми за [перші] півтора року роботи фонду оцією маленькою групою реалізували більше 50 проєктів різних. Фактично не було жодної області України, в якій ми б не працювали. Здається, за цей час тоді акумулювали в районі 6,5 мільйонів гривень на всі ці проєкти. І дуже пишалися собою, звичайно.

Щодо назви фонду, то інших варіантів навіть не розглядали: щоб не пояснювати, чия це організація і чим вона займається, адже з ім’ям Сергія на той момент уже було пов’язано багато волонтерських ініціатив і воно допомагало залучати донати. На думку Сергія, ще одна перевага іменного фонду — безпека команди:

— 99 % хейту, який лиється на фонд, не приходиться на людей, які працюють у фонді. Якщо потрібно бути трохи парасолькою для своїх людей, щоб по них не працювали ботоферми й вони могли нормально спати, доводиться вигрібати більшість цього всього лайна самостійно. Але така доля, такий шлях широкий.

З наближенням повномасштабного вторгнення змінювалася специфіка роботи й команда, розширювалася мережа зв’язків. Тоді фонд, який починався в першу чергу з гуманітарних проєктів, переключився на допомогу військовим. Сергій пригадує, що на 24 лютого 2022 року у складі фонду було вже до 13 людей.

— В будь-якому місті Європи, якщо нам треба було щось купити, у нас була своя людина, через яку ми могли вирішувати це питання. Звичайно, це все було трошечки в режимі анархії. Нам довелося в дуже короткий проміжок часу вибудувати структуру.

Серед тих, хто долучився до фонду в лютому 2022 року, Богдан Данилів, нині керівник мілітарного напряму, а тоді — підприємець. Богдан пригадує, що спочатку все відбувалося з неймовірною швидкістю:

— Перші чотири дні навіть не знав, що я у Фонді Сергія Притули. Просто знав, що в якомусь штабі. Це був хаос. Ми старалися, щоб він був контрольований. І тільки на четвертий день до мене дійшло, чого я так часто бачу Сергія в цій будівлі.

Поступово хаос вдалося впорядкувати, відкрилися нові напрями. Разом із цим зростала небезпека для фонду й команди. Знайомі навіть радили Сергію вивезти родину з Києва. У певний момент росіяни оприлюднили точні координати штаб-квартири фонду в столиці, де щодня, за спогадами Сергія, збиралося близько 600–800 військових, щоб забрати спорядження. А ще його викликали до Служби безпеки України, щоб попередити про загрозу:

— Насправді це дуже неприємне відчуття, коли тебе запрошують на розмову в «службу божу» і показують тобі твої фотографії, які робить людина, що за тобою стежить на замовлення нешановних росіян. Очевидно, що рано чи пізно щось подібне може відбуватися.

«Народний супутник»: як придбали і чи став корисним

Звісно, жодні загрози не могли повністю зупинити діяльність Фонду Притули. У серпні-вересні 2022 року команда реалізувала проєкт «Народний супутник», який залишається найбільш особливим для самого Сергія. Тоді фонд купив для Міністерства оборони України супутник фінської компанії ICEYE, виведений на орбіту Землі, та орендував дані, зібрані іншими SAR-супутниками компанії. Завдяки технології збору інформації SAR (англ. Synthetic Aperture Radar — радар із синтезованою апертурою) вони не просто фотографують, а сканують земну поверхню за будь-яких погодних умов і фіксують об’єкти розміром від одного метра.

Насправді, ніхто у фонді не планував і не міг уявити таку угоду, адже команда оголошувала збір на турецькі ударні безпілотники Bayraktar. За три дні вдалося зібрати 600 мільйонів гривень, але в результаті БпЛА дісталися українським Силам оборони безкоштовно як подарунок від генерального директора компанії-виробника Baykar Makina Халюка Байрактара. Сергій спочатку подумав, що це фейкова новина, яку запустили росіяни. Повірив тільки після Zoom-зустрічі з Халюком:

— Мені у вухах його слова постійно стоять. Він каже: «Ми стежили за вашою успішною кампанією краудфандинговою, і я не можу взяти ці гроші від вас, знаючи, як діти українські доклалися». Двох хлопчиків з Волині, які черешні продавали і донатили, він же ж потім запросив, вони їздили до нього на виробництво. Дуже сенситивні такі речі відбувалися.

Але разом із подарунком виникло запитання: на що тоді витратити 600 мільйонів гривень. За підрахунками команди, це кошти 7–8 мільйонів людей, які долучилися до кампанії:

— Звичайно, що ти ж не підеш в кожного питатися, на що нам краще гроші потратити. Мене, до речі, ця тема потім доганяла неодноразово, коли люди такі: «А чому ви якийсь супутник купили? Ви не могли з людьми порадитися, на що гроші тратити?». А я такий: «А відколи це волонтери питають в людей, що купити військовим, якщо наша задача — купувати військовим те, що просять військові?».

Тож команда фонду почала консультуватися з Міністерством оборони України. Тоді, 2022 року, стояла гостра потреба у транспорті, особливо вантажівках. Проте Сергій розумів: люди віддавали гроші на зброю, потрібно купувати саме її.

— Тижня два ми бодалися з Міноборони, бо всі їхні бажання і пропозиції не лягали в канву нашого розуміння, на що витратити кошти. І [Олексій] Резніков (міністр оборони України з 2021 по 2023 роки. — ред.) в якийсь момент каже: «Слухайте, нам оце супутникові знімки треба, можете супутник купити?». Ми такі типу: а вони ж продаються, «як ковбаса в магазині», певно. Ну що ж, ми ж не будемо казати: «Олексій Юрійович, може, ви перегрілись чи шо?». Ми такі: «Добре, прозондуємо».

Виявилося, що ніяких законодавчих обмежень, які б забороняли благодійному фонду купити супутник, не існує. Тож провели тендер на базі Державного космічного агентства України й уклали угоду з фінською компанією. Так Головне управління розвідки отримало доступ до унікальних супутникових знімків, а разом з ними — перевагу в плануванні операцій. До того українські Сили оборони мали доступ лише до знімків оптичних супутників, наданих країнами-партнерами:

— Суперсила цього всього космічного кейсу полягає в тому, що наша розвідка отримала можливість здобувати інформацію, яка їм потрібна, самостійно, а не чекати на добру волю від союзників. Це по-перше, а по-друге — це швидкість отримання цього знімка. Тобто союзники могли передати знімки через 24, 36, 48 годин від моменту зйомки. А це означає, що треба було проводити дорозвідку іншими засобами.

Фактично ця інвестиція в Сили оборони окупилася вже за два дні використання: як розповів тодішній міністр оборони Олексій Резніков, було виявлено і знищено 60 одиниць техніки росіян. Станом на березень 2025 року супутник зробив понад 5200 знімків аеродромів ворога, військових складів, скупчень техніки, особового складу тощо. Більш ніж 40 % цих знімків використовують для ударів по росіянах. Серед ураженої техніки — танки, бойові броньовані машини, зенітно-ракетні комплекси, вертольоти тощо.

— Моє улюблене за весь час роботи «Народного супутника» — це використання знімків з нього для подальшого успішного ураження великого десантного корабля «Мінськ» і субмарини «Ростов-на-Дону» в доку Севастополя. Тобто єдиний підводний човен, який значиться у статистиці Генштабу, влупили не в останню чергу завдяки інформації від цього супутника.

Хоча користь від супутника можна вирахувати й побачити, Сергій Притула досі чує думку, що його насправді не існує:

— Якщо люди не довіряють інформації від Головного управління розвідки своєї держави, то Бог його знає, хто для них авторитет.

Все це — за донати громадян України. На думку Сергія, українці роблять свою країну знову космічною державою і це важливо усвідомлювати. Те, як громадська ініціативність підсилює обороноздатність — унікальне явище і за обсягом допомоги, і за охопленням населення, і за тривалістю.

— Волонтерство засадни́чо в українських генах. Багато століть у нас не було своєї влади. В різні періоди керували росіяни, поляки, чехи, угорці, румуни, німці — хто завгодно, тільки не ми. І українці призвичаїлися вирішувати якісь справи без команди на то зверху.

Чим займається Фонд Притули під час повномасштабного вторгнення

Зараз у Фонді Притули працює 120 людей, є хаби в Києві, Дніпрі, Львові, філія гуманітарного напряму в Миколаєві. За підсумком 2023 року 529 військових частин отримали допомогу від фонду. У 2024 році їх було менше — 481 військова частина. За словами Сергія, впала й загальна кількість підтримки, проте команда шукає нові шляхи для залучення донатів, наприклад аукціони. У травні 2022 року так продали кришталевий мікрофон гурту Kalush з Євробачення за 900 тисяч доларів і картину Марії Примаченко за 500 тисяч доларів. А в серпні 2024 року — шаблю олімпійської чемпіонки з фехтування Ольги Харлан за 10 мільйонів гривень.

У фонді також займаються освітніми ініціативами. Наприклад, створили мережу центрів підготовки цивільних, які навчають людей у тилу домедичної допомоги, основ стрілецької справи, управління дронами, комунікації з ветеранами. Із кінця 2022 року фонд співпрацює з військовою школою «Боривітер», яка проводить безкоштовні заняття для військовослужбовців. У травні 2023 року команда організувала перший Український форум тактичної медицини.

Розробляють і нові рішення: 2023 року технічний департамент фонду долучився до створення прошивки 1001 — це прошивка дронів Mavic, яка дала змогу українським військам мати паритет з російськими в захисті дронів від РЕБу:

— Якщо ви запитаєтеся у військових, а де вони її [прошивку 1001] взяли, вам скажуть: «Коробочка від Фонду Притули». Я не можу називати цифру, але мова йде про сотні тисяч дронів, які були прошиті за останніх 15 місяців. Тобто сума колосальна. Ці дрони стали більш стійкими, а це означає, що ми своєю роботою зекономили для українського війська, українських волонтерів, для держави десятки мільярдів гривень. Просто тому, що дрони стали рідше падати під дією засобів РЕБ.

Окрім власних проєктів, фонд допомагає іншим волонтерським ініціативам. Сергій вірить: у благодійності не може бути конкуренції, особливо в умовах війни.

— Ми за синергію. Я вважаю, треба показувати своїми діями, що ти не тягнеш ковдру на себе, що ти тримаєшся за ручки з іншими учасниками процесу.

Тому команда завжди готова підказати контакти постачальників або допомогти укласти контракти з іноземними виробниками. Один з таких прикладів — співпраця з AЗОВ.ONE, відділом фандрейзингу бригади «Азов», який минулого року зібрав більше 77 мільйонів гривень і планував придбати на них 5 бронетранспортерів M113. Натомість разом із Фондом Притули за ці ж гроші змогли купити 17 одиниць бронетехніки FV432, FV434, FV439, пригадує Сергій:

— Ми з Британії привезли 191 одиницю бронетехніки — Stormer, Spartan, Snatch Land Rover і так далі. Тобто ми знаємо всю цю дорогу: експортні ліцензії, транзитні ліцензії по Євросоюзу, Міністерство розвою (розвитку. — ред.) і технологій Польської Республіки, у яких кабінетах ходити, де печатки ставити, в кого підписи брати. Ми це вміємо дуже добре. Тому «Азов» зробили максимально грамотно. Нащо проходити цей шлях з набиванням собі ґуль, якщо можна переговорити з тими, хто шарить, і ми виконали для них цей контракт.

Благодійний фонд також тримає тісні зв’язки з державними інституціями, бо цього вимагає специфіка роботи. Потрібно розуміти особливості митниці, законодавства, яке регулює діяльність благодійних організацій, тримати контакт з Міністерством оборони України, яке розуміє стратегічні потреби.

Разом з іншими організаціями фонд веде діалог з державними інституціями, щоб вносити зміни в законодавство й цим полегшувати роботу волонтерам.

— Наприклад, чому американці (і люди, і різні бізнеси) донатять на Prytula Foundation USA? Тому що на суму зробленого доната в тебе зменшується сума оподаткування твого прибутку за фінансовий рік. Якщо ти заробив 100 тисяч, а задонатив 10 тисяч, то податки тобі нарахують на 90 тисяч, а не на 100. І це круто, це мотивує людей давати гроші на благодійні організації.

З позитивного в цьому процесі, за спостереженнями Сергія, є те, що держава чує волонтерів. Зокрема й тому, що така специфіка часу: ігнорувати величезний благодійний пласт не вийде.

— Держава буває часом неповоротка. Вона в тому не винна: чим ти більший, тим більше бюрократії. І так склалося, останні три роки це підтверджують, що спочатку в якихось процесах відповідальність беруть на себе волонтери, показують лідерство, а потім держава підхоплює це. Перший Mavic держава передала підрозділам на фронт восени 2023 року. Ну, а хто до цього часу волочив їх на фронт? Дядько Петро з райцентру, дівчинка Галя з інституту, великий волонтерський фонд, маленька волонтерська ініціатива за бюджетом. Ми — оці от мурашки, які підставляли державі плече.

Для нас як громадян є два способи діяти, на думку Сергія:

— Або ти стукаєшся в двері, приходиш не тільки з констатацією проблеми, а з пропозицією її вирішення, або ти просто заходиш в соцмережі й пишеш, які всі підараси. Можна заробити дуже багато лайків, усі будуть казати: «Молодець, правдоруб», але це не змінить ситуацію. А від цього програє український воїн. Ми заточені на те, щоб він виграв.

Команда Фонду Притули

Думка про перемогу над агресором — одна з ключових мотивацій, яка об’єднує команду фонду. Це небайдужі люди, багато з яких хочуть помститися Росії за знищення власних домівок чи вбивства близьких. Серед них — колишня графічна дизайнерка фонду Олександра Вазіанова, яка в лютому 2025 року долучилася до 12 бригади НГУ «Азов». На початку вторгнення РФ вона вибралася з блокадного Маріуполя і виїхала за кордон, бо не могла уявити, що взагалі буде з Україною. Але згодом відчула, що хоче повернутися й бути корисною тут:

— У певний момент я захотіла повернути контроль над своїм життям, тому вирішила, що повертаюсь в Україну. Якщо я повертаюсь, мені треба робота. І якась робота просто в рекламній агенції мені б точно не підійшла, тому що я хотіла робити якусь користь для країни, для армії. І на прикметі стали одразу якісь фонди. Із Фонду Притули мені відповіли, і так зародилось наше кохання довжиною в півтора року. Ладно, кохання все ще триває. Просто працювала я півтора року.

Для Олександри сам факт російської агресії став достатньою мотивацією долучитися до команди фонду, а згодом і до війська:

— У 22-му я побачила, як вони (росіяни — ред.) насправді виглядають. Що нема різниці, військові, цивільні, «нам треба і ми будемо просто бомбити все, що треба». В Маріуполі я побачила їх справжнє обличчя. І мені більше не треба було аргументів, щоб перейти на українську, щоб допомагати українському війську, щоб мобілізуватись.

За словами військовослужбовиці, фонд допоміг їй підготуватися до служби, бо навчив стресостійкості, дав базу розуміння, як працює військова техніка. Зараз дівчина служить операторкою БпЛА й за можливості підтримує зв’язок із колегами: бачиться під час поїздок фонду в зону бойових дій або навіть допомагає із завданнями з графічного дизайну.

Загалом у команді фонду переважають жінки: зараз їх, за словами Сергія, приблизно 65 %. Зокрема й тому, що з 2022 року близько 30 співробітників мобілізувалися. У фонді була домовленість: якщо приходить повістка, людина йде служити. Так аеророзвідником став колишній керівник мілітарного напряму Роман Сініцин (справжнє прізвище — Балан).

З Романом Сергій перетинався ще в кінці 2000-х у спільноті футбольних фанатів. Згодом Роман став однією з ключових фігур в активістському секторі: учасник ініціативи «Хто замовив Катю Гандзюк», співзасновник організації «Народний тил». Хоча, на думку Сергія, держава отримала чудового оператора дронів, фонд натомість втратив професіонала:

— Я був дуже не в захваті, коли Рому мобілізували, тому що з фонду в мене забрали людину, яка всі 1200 км фронту знала особисто, бо протопала своїми ногами. І Олексій, колишній комбриг 28 бригади, каже: «Більше того, не просто протопав всіма ногами, а знав кожного там, хто відповідає за ту чи іншу ділянку фронту, особисто». Тобто це дуже багато чого вирішувало. Рома був просто маестро верифікації. Тим не менше, держава сказала йти до війська.

На жаль, є серед колишніх працівників поранені й загиблі. Першим на думку спадає Павло Петриченко — громадський активіст, військовослужбовець 59 окремої мотопіхотної бригади, який загинув 15 квітня 2024 року поблизу Авдіївки на Донеччині. Незадовго до початку вторгнення Павло очолив штаб політичної партії Сергія Притули, а в березні 2022-го допомагав розбудовувати системні процеси в благодійному фонді.

Колеги шукають способи згадувати Павла Петриченка. Наприклад, футбольна команда фонду брала участь у турнірі його пам’яті. Утім, пережити втрату це не допомагає. У Сергія й досі немає повного усвідомлення, що Павло загинув:

— Я думаю, це тому, що Паши дуже багато навколо, бо Пашині цитати переживуть нас усіх. Спілкуєшся з кимось на фонді, дивишся — на ноуті чи на телефоні Пашина цитата. Виходиш на набережну Дніпра — Пашина цитата. Влад Гераскевич, наш скелетоніст, після змагань виставляє фото, і в нього на санях Пашина цитата.

Сергію хотілося б, щоб за Україну не гинули найкращі. Бо у той час, як Росії неважливо, хто опиняється у війську, бо вона воює кількістю, у нас помирають люди із золотими руками:

— Люди, які б могли відкривати свій бізнес, люди, які могли б будувати будинки, мусять зводити бліндажі і брати зброю в руки і, на жаль, гинути.

У фонді працює сестра Павла Марина Петриченко. Вона керує гуманітарним напрямом. Сергій дивується її здібностям, бо Марині вдається координувати здавалося б абсолютно полярні проєкти: від мобільних стоматологій для прифронтових регіонів до закупівлі техніки для гуманітарного розмінування. У грудні 2024 року, в Міжнародний день волонтера, Марина отримала президентську відзнаку «Золоте серце».

Чи спілкується фонд із військовими

Особливо пильно суспільство стежить за мілітарним напрямом роботи фонду. Щоб він залишався ефективним, команда постійно тримає зв’язок із Силами оборони. Це — одне із завдань керівника мілітарного напряму, яким став Богдан Данилів. 2022 року він їздив відкривати хаб у Дніпрі й налаштовувати його роботу. Після мобілізації Романа Сініцина півтора року жив у Краматорську, щоб налагодити такі ж зв’язки з керівниками підрозділів:

— Тому що запити на нас сипались, потреба постійно росла. Нам треба якось розуміти, куди ми направляємо допомогу, розуміти обстановку на фронті. Бригади замінювались, відбувались ротації. Хто кого заміняв, кому можна почекати з допомогою, кому критично вже треба. Крім Роми, це ніхто не розумів.

Зараз Богдан не так часто відвідує Донеччину, хоча й сумує за такими поїздками. Сергію виїзди в зону бойових дій дають натхнення, адже він бачить, для кого фонд працює. Військовослужбовцям також важливо просто поговорити, поділитися своїм побутом і переживаннями.

Якщо 2022 року були збори на спорядження, то нині ключові запити — FPV-дрони й засоби РЕБ. До речі, саме Богдан Данилів був одним із тих, хто повірив у можливість застосування дронів-камікадзе й навіть просував цю ідею серед командування різних підрозділів:

— На початках ми думали, що це все дуже просто. Купив, передав — і рускі вмирають. Насправді, коли ми почали вникати, там було стільки тонкощів, стільки різних підводних каменів. І ми зрозуміли, що треба зробити так, щоб пілоти взяли з коробки, під’єднали батку (акумулятор. — ред.), під’єднали БК (боєкомплект. — ред.) і полетіли. І це виявилось дуже складною задачкою.

Так у Фонді Притули почали робити дрони «під ключ». Працівники вивчали кожну деталь, порівнювали різні складники за якістю і витривалістю. Зараз вони експерти у специфіці застосування різних видів дронів, спілкуються з виробниками, тестують на полігонах нові моделі, які з’являються на ринку. Сергій пригадує нещодавню співпрацю команди фонду зі спеціалістами одного з оборонних підприємств — розроблення перехоплювачів літакового типу:

— Доточували фактично цей виріб [перехоплювачі]. Він нам видавався перспективним, і ми не помилилися. Ефективність застосування просто зашкалює. Тобто ми на 14 мільйонів гривень роздали цих перехоплювачів — збито російських БпЛА на 850 мільйонів. Собівартість одного збиття 70 з копійками тисяч гривень — це дуже-дуже круто. І ми хочемо нарощувати цю історію.

Команда фонду завжди досліджує все нове, що з’являється в запитах військових. За словами Сергія, якщо це дійсно щось ефективне, прохання починають надходити одночасно від різних підрозділів. Так само збирають зворотний зв’язок про пробні партії приладів і передають далі виробникам. Для команди найкраще — бачити, що виробники чують їх і покращують якість зброї.

Звісно, прогресують не лише українські Сили оборони, а й наші вороги. Новим етапом у застосуванні дронів у росіян стало оптоволокно. Дрон на ньому неможливо збити засобами РЕБ. Розвивається в РФ і волонтерський рух, ділиться Сергій:

— Першими, хто почав акумулювати серйозні суми на допомогу підрозділам ворожим, була каста російських воєнкорів. Вони дуже різко набрали популярності, ваги, впливу. Плюс з’явилися деякі волонтери, наближені до військового командування. Їх неодноразово звинувачено було в розкраданні цієї ж допомоги. Тим не менше, вони примудряються і собі кишені набивати, і все-таки щось довозити.

Де ще шукати допомогу

В умовах довготривалої війни на виснаження, коли кількість запитів від військових не зменшується, перед фондом стоїть ще один великий виклик — постійно шукати нові шляхи залучення допомоги. Тому зараз команда активно працює з іноземними партнерами. Це й адвокаційні поїздки, де Сергій з колегами спілкується з парламентарями, просуває ідеї допомоги Україні на державному рівні, як, наприклад, у Британії. Десь, як у Фінляндії, фонд запрошують проводити благодійні заходи. А данські інвестори останні півтора року, за словами Сергія, приїздять, щоб запозичити український досвід в оборонній сфері:

— Наша справа підтримувати всіляко подібні корисні ініціативи й показувати своїм приїздом, своєю роботою, нашою звітністю, презентаціями силу українського громадянського суспільства і можливості українських волонтерських організацій.

Тим паче зараз Сергій спостерігає, що залучати військову допомогу від європейських партнерів стало легше через прихід адміністрації Дональда Трампа у США.

— [Андрюс] Кубілюс (комісар ЄС з оборони. — ред.) сказав, що Європа буде готова взяти на себе трошки більше зобов’язань по допомозі Україні. Щоб той самий бюджет, умовно, який вони готові кожного року давати на підтримку України, використовувати не для закупівлі якоїсь зброї, техніки і так далі в країнах Євросоюзу чи у Сполучених Штатах, а заливати ці кошти в Україну, щоб підприємства українського оборонного комплексу виробляли цю номенклатуру. Зважаючи на різницю в цінах у нас і в них, ми за ті самі гроші зможемо отримати у два рази більше військової допомоги. Це виглядає досить привабливо.

Значна фінансова підтримка надходить і від окремих іноземних компаній, особливо якщо йдеться про гуманітарні проєкти. Так американсько-українська платформа для перевірки й редагування текстів англійською Grammarly разом з австрійською страховою компанією Uniqa передали кошти на обладнання шкільного укриття в Пущі-Водиці. За словами Сергія, є й ті, хто радо донатить на військовий напрям, як-от чеська волонтерська ініціатива Darek pro Putina, тобто «Подарунок для Путіна»:

— Вони [чеські волонтери] акумулюють кошти принципово на мілітарні потреби. І Darek pro Putina цього року почав з нами досить активно співпрацювати. Це мова про мільйони гривень. Ми закуповували FPV, ми ремонтували бронетехніку, ми робимо КШМки (командно-штабні машини. — ред.). Тобто це вже такий постійний трек.

Операційну діяльність самого фонду, зокрема зарплати його працівників, також забезпечують партнери. Для цього на сайті є окремий рахунок, тож навіть якийсь відсоток коштів з донатів на військові чи гуманітарні збори команда не забирає на своє забезпечення. Шукати фінансування для власної роботи також стає важко, проте фонд готовий до будь-якого сценарію. Наприклад, команда розраховує, чим буде займатися, коли активні бойові дії закінчаться. На думку Сергія, в цей же момент донати на військові потреби припиняться, тож фонд планує долучатися до проєктів з відбудови й відновлення:

— Я завжди такий приклад наводжу. З точки зору держави, відбудова Антонівського мосту в Херсоні є важливішою, аніж фельдшерського пункту в селі під Тростянцем. Але людям у територіальній громаді під Тростянцем цей фельдшерський пункт важливіший, ніж якийсь міст за тисячу кілометрів. Тому поки держава буде за десятки мільярдів відбудовувати мости й аеродроми, ми можемо менеджери́ти проєкти, менші за бюджетами, але дуже важливі для громад.

Але зараз головні завдання Фонду Притули в мілітарному напрямі — допомагати військовим боротися з російською агресією, а в гуманітарному — долати її наслідки для цивільних.

У час, коли стає важче працювати, Богдан Данилів усе ще бачить підтримку цивільної частини суспільства. Але заразом йому б хотілося, щоб люди були в тонусі:

— Розслабленого стану, що зараз щось зупиниться, його в повітрі дуже багато. І оце от «мир-мир-мир, зараз вот-вот-вот закінчиться». Це все не так. І чим швидше ми зрозуміємо, що ніхто не вирішить цю проблему за нас, а тільки ми разом об’єднані й тільки ми як нація, як народ України, як свідоме суспільство, то тим краще і швидше дойдемо до перемоги. Не можна розслаблятись.