Краматорськ: прапор під обстрілами

Уже пʼяту годину Артем Нізельник намагається полагодити один із найвищих флагштоків України — у Краматорську, щоб на ньому можна було підняти прапор. Поки він на висоті, росіяни присилають дрон за дроном. Один із поліцейських мобільно-вогневої групи, яка прикриває Артема, каже, що за сьогодні вистріляв уже вісім магазинів. Збиті дрони вибухають вдалині, звук зливається з вибухами КАБів в інших районах міста.

Поки триває стрілкотня, ми ховаємося під деревами. Хлопець, який ішов парком, теж заховався. Коли в повітрі більше не чути дзижчання ефпівішки, зʼясовуємо, що йому 23 роки і що його звуть Степан. Приїхав сьогодні до рідного міста автобусом зі столиці, а завтра їде назад. Степан згадує ранок 24 лютого 2022 року:

— Ми з друзями з самого ранку вийшли, бо вдома можна було збожеволіти. І от бачимо, як люди на вулиці так само божеволіють, біжать незрозуміло куди з сумками, валізами. Але в цьому балагані ти дивишся на прапор, і він тебе трошки заспокоює.

Степан дивиться на флагшток неподалік. Вірить, що завтра прапор таки піднімуть. Тож чого цей хлопець тут? Каже, що цього разу, можливо, приїхав востаннє. Каже, що хотів попрощатися з містом.

Флагшток

Пару годин до цього. У парку «Ювілейний» стоять кілька військових. Вони бачили, як учора над флагштоком літав ворожий дрон і намагався зачепити трос. Завтра День прапора, тому вважають, що, швидше за все, стяг хіба що запустять у небо на повітряних кульках. За кілька хвилин і ми бачимо дрон, тож ідемо до флагштока. Під ним — промисловий альпініст Артем Нізельник, який приїхав із Києва, але сам із Покровська, — збирається вилазити на конструкцію. Поряд комунальники, директор парку Ігор Арзуманов та кілька мобільно-вогневих груп — для прикриття.

Ігор розповідає, що аби Артем зміг зробити свою роботу, до цього вони з військовими кілька днів за допомогою дронів пробували влучити металевою шпилькою з мотузкою в отвір на верхівці флагштока, діаметр якого біля трьох сантиметрів. Механіка така: шпилька проходить у цей отвір, котушка розмотується, обидва кінці мотузки опускаються, утворюється петля, і тоді альпініст може вилазити. Нагорі його завдання — розкрутити кришку щогли та закріпити трос, який проходитиме через середину щогли. Цей трос внизу приєднають до мотора.

Ігор обдзвонював під два десятки промислових альпіністів, однак усі йому відмовили. Натомість один із них порекомендував Артема. І ось Артем починає підніматися. Всі роззираються, прислухаються, чи нема дронів. Тому навколо купа поліції і військових.

Вони сперечаються, за скільки грошей полізли би на флагшток, щоб виконати цю роботу. Зрештою вирішують, що нема такої суми.

Артем вилазить нагору й передає рацією інструкції вниз. Ігор же розповідає про прапор: його вага — 50 кілограмів, розмір — 24х16 метрів. Каже, що менші варіанти можливі, але ефект інший.

— А на вітрі він такий пластичний, мʼякий!

За словами Ігоря, за останні три місяці ворог знищив пʼять прапорів. Ціна кожного — біля 100 тисяч гривень. Купують стяги за міські гроші, однак часом їх дарують інші громади. Наприклад, той, який, можливо, піднімуть завтра, передала Чернівецька ОВА. Пошкоджені стяги віддали на військові збори.

— Прапор стоїть — ми перемагаємо, прапора нема — вони перемагають.

Чути гудіння ворожих дронів. Військові беруть до рук зброю і вмикають РЕБи.

В Артема нагорі проблеми. Трос не проходить. Він перевіряє отвір шпилькою — вона застрягає, і її не витягти назад. Пробує проштовхнути її товстішою шпилькою — та теж застрягає й обламується.

— Мене вже тоді охопила паніка, — пізніше розкаже Артем. — Я просто не розумів, що робити, бо нічого не виходило.

Знову обстріли. Усі внизу, крім стрільців, ховаються в кущах. Артем і досі на флагштоку. Кілька мобільних вогневих груп стріляють по ефпівішці. Артему дали сіткомет, однак стріляти з нього треба впритул, і спробуй іще влучити. Швидко спуститися теж неможливо.

— Ісусе, довіряю тобі, — жартував потім Артем.

Але — таки темніє. З настанням темряви кількість дронів суттєво зросте.

Артем просить передати йому болгарку. Згодом він розповість, що обрізав і зачистив кінець троса — після цього той пройшов крізь отвір.

— Звичайно, це гарно. Я бачив навколо себе все. Видно всі ці поля, видно виходи і прильоти.

Саме підняття прапора Артем побачить уже на відео. Стяг таки підніматимуть завтра зранку. Всі уже сперечаються, скільки часу він промайорить, доки в нього не влучить новий дрон.

Артем

Артем каже, що його дружина дізналася про цей вчинок з інстаграм-допису, яким із нею поділилася подруга. І вона трохи образилася. Але потім пишалася.

Артем підтверджує, що багато колег, яких він знав, відмовилися виконувати таку роботу. Розповідає, що і сам довго думав.

— Але це ж особистий вибір кожного, — додає.

Він не засуджує колег, які відмовилися: розуміє, наскільки небезпечною була робота.

Як промисловий альпініст Артем у Києві розбирає завали, щось монтує на висоті, миє вікна. Одним із його завдань була, наприклад, заміна тросів на флагштоку біля монумента Батьківщини-Матері. Коли надійшла пропозиція із Краматорська, дружина якраз була у відпустці за кордоном, тож йому легше було погодитися.

Із рідного Покровська Артем виїхав. А от його 94-річна бабуся залишилася, і їй стало гірше. Тому наприкінці 2022-го поїхав у рідне місто, як виявилось, востаннє. Бабуся його впізнала, він встиг її потримати за руку. А невдовзі вона померла вві сні.

— Мені насправді дуже хотілося би ще побувати в своєму рідному регіоні, можливо, додому приїхати. У мене всі родичі там похоронені — і батько, і бабуся. І я тепер через все це навіть на могилу не можу сходити.

Через кілька днів ми зустрілися з Артемом у Києві в парку Слави. Вдалині летів дрон, а він оглядав панораму столиці.

— У памʼяті залишилося ще ціле місто, світла пам’ять про це місто, — каже Артем. — Бо зараз, напевно, мені було б набагато важче туди їхати, дивитися. Бо бачив фотографії: що відбувалося з нашою школою, з нашим будинком, з нашими будівлями в центрі, яких майже немає. Тому добре, що я побачив його ще в той час.

Той безпілотник удалині зіб’ють.

Молитва

До Краматорська привозять евакуйованих, дехто сам приїздить із Костянтинівки, Дружківки, Добропілля.

Одна з точок евакуацій — протестантська церква. Заходимо. Десяток людей стоять колом.

— Боже, дякуємо тобі за те, що у нас поки є газ, є вода, є електрика, — промовляє молитву пастор Леонід. — Ми на руках моління приносимо за всіх, хто турбується про людей: за капеланів, за волонтерів, храни їхній транспорт від цих дронів. Боже, благослови всі служби, які відновлюють електрику, воду, газ…

Серед тих, хто тут присутній, — 74-річний пастор Микола Трінке із Дружківки. Розповідає, що недавно повертався велосипедом після служби. І раптом почув дрон. Кинув велосипед і сховався під шовковицю. Дрон же, помітивши його, розвернувся й полетів просто у бік пастора. Але безпілотник зачепив електричні дроти й вибухнув. Миколу поранило, почалася кровотеча, однак він у шоковому стані все одно пішов вулицею. Військові надали йому першу допомогу й відвезли до Краматорська. Потім була складна операція та лікування в Дніпрі. Вчора його виписали. Сьогодні він хоче добратися до Дружківки, щоб зібрати людей і переконати їх виїжджати.

— Там ще члени церкви залишилися, старі люди. І всі богослужбові наші там. Отепер одне завдання — потрапити туди. Завтра неділя, треба зустрітися з людьми, підготувати. Може, в понеділок, може, в неділю ввечері, якщо буде можливість, вивезти їх.

Євген, син Леоніда, на телефоні з батьком — шукає, як доправити його до Дружківки. Микола виглядає кволо.

День прапора

Ранок 23 серпня, День прапора. Біля флагштока комунальники чіпляють до троса величезне жовто-блакитне полотно. Скоро підніматимуть.

На лавці сидить жінка у вишиванці. Каже, що більше не витримує. Випила зранку 50 грам і прийшла подивитися, як піднімається прапор її країни. Вона нервова й напружена, здригається, коли чує дивні звуки.

І от — прапор знову майорить над містом і Донеччиною, над Україною. Сходяться люди, які побачили стяг здалеку, фотографуються на його тлі.

Ми повертаємося до машини.

Проходить хвилин двадцять. І тут наш дронний детектор починає пікати. На екрані — Краматорськ, на екрані — наш район, на екрані — парк. Ворожий дрон ближче і ближче. На екрані — коло, у центрі якого флагшток. На екрані — жовто-блакитні кольори. Ще мить — і зображення зникає. Здається, таки влучив.

Повертаємося в парк. Там чатує одна з мобільних вогневих груп — вони встигли влучити в безпілотник іще до того, якби він вибухнув на флагштоку. Ось його уламки лежать на тротуарній плитці — вона пошкоджена, бо дрон розірвався на землі. Жінка з мітлою вже прямує сюди, щоб прибирати. Прапор і далі майорить.

Увечері знайомий військовий пише, що по прапору прилітало вже тричі: він трохи прорешечений, але майорить.