Син і батько в російському полоні: історія сім’ї кримських татар

Ми поспілкувалися з Айше Куртамет — кримською татаркою, яка бореться за повернення з російського полону свого сина Аппаза та колишнього чоловіка Халіла Куртамета. Вона розповідає про тяглість переслідувань кримських татар Росією та безпідставність звинувачень проти її сім’ї.

Переслідування кримських татар Росією триває століттями. Репресії в Російській імперії та СРСР, зокрема геноцид 1944 року, на жаль, не залишилися лише на сторінках історичних книжок. Відколи окупували Крим і почалася нова фаза війни, кримських татар ще інтенсивніше переслідують та увʼязнюють за вигаданими звинуваченнями.

Викрадення Аппаза Куртамета

На момент початку повномасштабного вторгнення Айше та її син Аппаз проживали в Києві, звідки виїхали до Львова. Там молодий хлопець працював в ІТ-компанії віддалено та волонтерив. До цього вони мешкали в Новоолексіївці, Аппаз певний час навчався в Туреччині, а потім жив в Одесі, де викладав кримськотатарську мову.

Айше згадує, що її син мав стійку позицію і не міг стояти осторонь подій:

— Аппаз завжди думав про суспільну діяльність. У нього навіть був проєкт з очищення узбережжя від нашестя медуз — тоді це була велика проблема для нашого курорту (на березі Азовського моря. — ред.). З цим проєктом він звертався до голови селища, який підтримав його ініціативу.

Коли Айше поїхала зі Львова до доньки в Стамбул — допомогти доглядати за новонародженими близнюками — Аппаз залишився в Україні. Він обіцяв бути обережним. Але не сказавши нікому, зокрема й мамі, вирушив у рідну Новоолексіївку. Жінка згадує:

— Коли син поїхав туди, він навіть мене не попередив. Завжди так робив, навіть у мирний час, щоб мама не хвилювалася.

Айше пояснює: син не до кінця усвідомлював ризики. За її словами, тоді в Генічеському районі не було активних бойових дій, а люди ще користувалися гуманітарними маршрутами через Запоріжжя. Аппаз вірив, що зможе зберегти сімейний будинок — знайти орендарів, аби дім не зайняли окупанти.

У Новоолексіївку він без перешкод дістався через гуманітарний коридор, таки знайшов орендарів і намагався оформити все офіційно. Останній дзвінок мамі був із нотаріальної контори: Аппаз збирався підтвердити все юридично. Айше переконана, що він вірив: офіційні папери убезпечать будинок від захоплення й дадуть родині бодай мінімальний дохід, адже їхнє фінансове становище не було простим.

Аппаза схопили на вулиці 23 липня 2022 року. Айше дізналася про це лише через три місяці, адже після дзвінка з офісу нотаріуса звʼязок із хлопцем зник.

— Викрадення, як він пояснював, було з метою «набрати» якусь кількість українців — людей, які, на їхню думку, могли знати якусь інформацію: волонтерів, активістів. А він був волонтером — вони, очевидно, це дізналися.

Згодом Айше зателефонував якийсь чоловік і сказав: «Вашого сина затримали. Справи у нього погані. Більше нічого сказати не можу. Ваш син попросив передати, щоб я вам подзвонив».

Місяцями сім’я Куртаметів збирала інформацію по крихтах: дзвінок невідомого, розмови з волонтерами, безрезультатні звернення на КПП «Чонгар» та спілкування з іншими родинами, чиї родичі зникли з окупованого Приазов’я. Айше згадує, як уперше дізналася, що її син живий:

— Звільнили одного українця, який проходив «фільтрацію» у кримському СІЗО. Він сказав, що сидів у камері разом із моїм сином. Там було приблизно 70 людей — усі з Херсонської області. Когось схопили на блокпостах, когось викрали.

Айше найняла кримського адвоката, який поїхав на КПП «Чонгар». Спершу там заперечували, що Аппаз узагалі з’являвся. Під час другої поїздки відповіли інакше і сказали, що його тут бачили, але «подальша доля нам невідома. Можливо, шукайте його десь на узбіччях доріг».

Айше каже, що під час пошуків їй говорили і про найстрашніші сценарії: людей могли накачати наркотиками, викинути на узбіччі, а потім «оформити» через психлікарню.

— Вони по-різному викручуються, щоб приховувати свої злочини. Було багато історій, коли людей отак «викидали», а потім знаходили в психлікарнях. І ці люди вже не могли розповісти, що з ними робили, як їх ламали, змушували. Я теж шукала сина в психлікарнях. Звісно, зраділа, що його там не знайшли, але водночас боялася: то де ж тоді мій син?

Згодом стало зрозуміло: дзвінок невідомого чоловіка «від імені сина» був підставним, а офіційні відповіді на КПП «Чонгар» суперечили одна одній. Аппаза викрали в Генічеському районі 23 липня 2022 та відправили на «фільтрацію» до СІЗО в окупованому Криму. На момент затримання хлопцеві було 19 років.

Показовий суд, Владимирський централ та російська колонія

У квітні 2023 року в окупованому Криму над Аппазом влаштували показовий суд, звинувативши у фінансуванні тероризму. Підтвердженням для таких звинувачень використали повідомлення, які окупанти відновили на телефоні хлопця. Це була розмова з іншим кримським татарином, який доєднався до добровольчого батальйону «Крим» і шукав підтримку для забезпечення себе й побратимів. Аппаз намагався йому допомогти, шукав кошти і сам надіслав 500 гривень. Для окупантів це стало підтвердження наміру «профінансувати тероризм», за що хлопця засудили до семи років увʼязнення.

Спершу хлопця намагалися завербувати, схилити до співпраці, до «спецроботи». Обіцяли відпустити, якщо погодиться працювати на них. Він відмовився. Потім пропонували російське громадянство — теж безуспішно. Айше розповідає:

— Ми знаємо нашу історію. Наш народ пережив багато репресій — він був у курсі, розумів.

Аппаз спершу перебував в кримському СІЗО, де, за словами його мами, умови перебування були найгіршими. Зараз він у виправній колонії у Псковській області, куди його етапували в листопаді 2024 року з Владимирського централу.

— У Псковській колонії — п’ятиденний робочий тиждень із зарплатою 1500 рублів (менше ніж 850 грн. — ред.) на місяць. Після робочого дня не дозволяється відпочивати, лягати або навіть сідати на ліжко до самого відбою. Російські тюрми — це пекло на землі.

У листах мамі Аппаз розповів, що Псковська колонія — це більш-менш «пристойний» заклад як для російської реальності. Але там в одному приміщенні перебувають 50-60 людей за різними статтями, тоді як у тюрмі, у Владимирському централі, їх було 3-4 людей у камері. Там з Аппазом були інші політичні вʼязні, зокрема художник та активіст Богдан Зіза, якого окупанти засудили до 15 років увʼязнення за акцію в окупованій Євпаторії на знак протесту проти злочинів російської армії в Бучі. Айше ділиться, що Богдан став їй як син, вони також листуються і мають багато спільного — обоє виросли сиротами.

Жінка додає, що Аппаз намагається не падати духом, читає, вчить англійську, хоча праця в колонії не дає на це багато можливостей. Хлопець дуже втомлюється від шуму й натовпу, де кожен намагається влізти в душу й дочекатися, поки ти щось необачно скажеш, аби донести.

— Він відчуває, що в такому середовищі поступово притуплюються бажання і мрії. Каже: «Я не хочу, щоб це сталося зі мною. Але в колоніях людей ламають, роблять їх “медузами” — людина перестає про щось мріяти».

За словами Айше, Аппаз дуже сумує за Україною та понад усе хоче повернутися саме сюди. Його мрія — жити на рідній землі, у Криму, бути частиною відбудови України та розвивати культуру свого народу.

Викрадення та увʼязнення Халіла Куртамета

Такі випадки викрадення, як сталися з Аппазом — не поодинокі в Генічеському районі, адже це місце компактного проживання кримських татар на материковій Україні. Найбільше їх саме в Новоолексіївці. Багатьох жителів району, зокрема кримських татар, російські окупанти викрали звідти й утримують їх у вʼязницях та колоніях. Відомі історії про викрадення зокрема Мамеда Долгополова, Джафера Аблямітова та Ріната Аблякімова.

Серед викрадених — і батько Аппаза, Халіл Куртамет, колишній чоловік Айше. Він був бізнесменом, власником готелю «Ай-Петрі» на Арабатській стрілці, який окупанти захопили та привласнили на початку повномасштабного вторгнення. За словами жінки, Халіла викрали через рік після сина, піддавали тортурам та схиляли до співпраці. Як і Аппаза, його звинуватили в нібито звʼязку з кримськотатарськими військовими, тільки цього разу мова була не про батальйон «Крим», а про батальйон імені Номана Челебіджихана.

Кримська правозахисна група повідомила, що Халіла викрали в листопаді 2023 року. Вони цитують звинувачення ФСБ, нібито затриманий брав активну участь у діяльності батальйону імені Номана Челебіджихана з 2015 року, а також передавав гроші для обладнання бази батальйону в селі Чонгар Херсонської області.

У жовтні 2024-го незаконно створений Росією «Генічеський районний суд» засудив Халіла до восьми років ув’язнення. За словами Айше, наразі чоловік у процесі етапування — його перевозять у різні російські міста й розміщують у різних колоніях і тюрмах.

Айше, попри проблеми зі здоровʼям, присвячує весь свій час боротьбі за рідних — сина Аппаза та його батька Халіла. Із проханням допомогти вона вже зверталася до президента Туреччини Реджепа Таїпа Ердогана, до ООН, влаштовувала акції в Туреччині, біля Європарламенту в Брюсселі та в місті Атлон в Ірландії. Вона сподівається, що міжнародна спільнота й розголос допоможуть повернути сина та колишнього чоловіка з російського увʼязнення через обміни полоненими.