Війна з культурою — це систематичне знищення Росією української ідентичності, мови, мистецтва та спадщини під час війни. Від бомбардування театрів, музеїв і бібліотек до переслідувань митців і викрадення архівів — окупанти прагнуть стерти пам’ять про українську культуру, замінюючи її своєю імперською пропагандою. Окрім того, росіяни присвоюють собі українських визначних культурних діячів.
Під час війни Росія не лише руйнує матеріальні цінності, а й намагається знищити саму ідентичність української культури. Музеї України потрапляють під російські обстріли, перебувають в окупації, потерпають від грабунків росіянами. Проте співробітники музеїв продовжують...
Із 2014 року Росія активно веде загарбницьку політику не тільки щодо земель України, а й щодо її культурного спадку. Це стало невіддільною частиною кремлівського режиму. Така стратегія допомагає насильно стерти прояви українськості та привласнити собі наше минуле з його артефактами....
Упродовж різних історичних періодів українська культура та її діячі зазнавали утисків із боку Російської імперії. ХІХ століття не стало винятком, хоч це був час українського національного відродження. Тоді з’являлися перші фахові праці з історії України, етнографи досліджували культурне надбання українського...
Навіть ті, хто до 24 лютого 2022 року майже нічого не знали про Україну, хочуть трохи краще зрозуміти її досвід, історію та культуру, адже українці вже більше року гідно дають відсіч найбільшій державі на мапі світу. І один із найкращих...
В умовах повномасштабного російського вторгнення українська культурна спадщина перебуває під постійною загрозою знищення. Українці, які працюють у сфері культури, уже встигли адаптуватися до ризиків. Працівники музеїв перевозять фонди в безпечніші місця або тимчасово «консервують» колекції, органи місцевої влади закривають пам’ятники...
Українська церква віддавна виконувала об’єднавчу й державотворчу роль. Однак Росія втрутилася й тут. Московська митрополія, яка б не виникла без Київської, століттями міфологізує історію свого становлення і «особливу місію». Але роки національно-визвольних воєн, репресій, прихованих утисків, а зараз повномасштабна війна...
У публічному просторі досі побутують міфи про «російськість» сходу України, зокрема «Донбас, який годував всю країну і тепер встав із колін». І головний: що нібито ці землі завжди були частиною Росії. Насправді ж це — лише наративи російської пропаганди, які...
Кенселити Михайла Булгакова чи ні — питання, в якому ніяк не дійдуть згоди ті, хто в юності читав його твори. Розбираємося, чи заслуговує бути увічненим в українському громадському просторі та культурі російський письменник — уродженець Києва, який симпатизував білогвардійцям, мав...
Війна з культурою — це навмисні дії агресора, спрямовані на руйнування, викрадення та заміщення культурної спадщини українців, які мають на меті стерти національну ідентичність та пам’ять про народ.
Українська культура переживає не лише фізичні руйнування (обстріли архітектурних пам’яток, спалення книг, вивезення експонатів з тимчасово окупованих територій), але й систематичний тиск на мову та творчість. Кремлівська політика культурного колоніалізму ідентична старим імперським практикам, які підміняють історію й обмежують вираження української ідентичності. Проте культура в Україні не здалася. Митці, музейники й волонтери документують війну, створюють виставки та артпроєкти, які розповідають світові про українців.
Культура — це не лише спадщина минулого, а й осмислення сучасності, створення колективної пам’яті. Цей розділ Ukraїner про руйнування і культурний спротив, що стає невід’ємною частиною боротьби за свободу та історичну правду.
Культура стала не лише жертвою, а й активним фронтом спротиву. Українці документують війну і зберігають спадщину. Коли російські музейники створюють пропаганду, схвалюють агресію та беруть участь у незаконних переміщеннях українських колекцій, музеї України стають частиною національної безпеки: зберігають цінності, накопичують та поширюють знання, вивчаючи і демонструючи унікальні пам’ятки матеріальної культури.
Українські мистецтвознавці й культурні діячі працюють над реституцією, тобто поверненням викрадених чи незаконно вивезених об’єктів культурної спадщини.
Продовжуються виставки та перформанси про українську культуру та сучасне життя під час війни. Наприклад, 2022 року після того, як російська ракета зруйнувала музей Григорія Сковороди у Сковородинівці, його вціліла скульптура стала центральною частиною мистецького проєкту «Світи Сковороди», який створили в Українському домі з нагоди 300-річчя філософа.
Є волонтерські ініціативи зі збереження пам’яток, музеїв і архівів, а також українці ведуть культурну дипломатію, яка розповідає світові правду про Україну та справжнє обличчя Росії. Наприклад, чому не варто толерувати російську культуру.
Росія застосовує тактику руйнування культурних символів як частину своєї війни:
Ці дії мають важкі наслідки для пам’яті народу й є елементом культурного геноциду, спрямованого на викорінення національної ідентичності.
Крім фізичного руйнування, існують інші форми тиску на культуру:
Українці, які працюють у сфері культури, уже встигли адаптуватися до ризиків. Працівники музеїв перевозять фонди в безпечніші місця або тимчасово «консервують» колекції, органи місцевої влади та волонтери закривають пам’ятники мішками з піском або іншими захисними конструкціями, галереї та музеї пропонують відвідати експозиції в режимі онлайн.
Українська команда Skeiron оцифровує пам’ятки: створює 3D-моделі, щоб у майбутньому мати змогу відновити об’єкти за ними. Поки Львів сканує памʼятки архітектури, ініціатива «Тисячі дверей Одеси» реставрує старі двері та ворота міста.
Хоча цифрове збереження не замінює фізичного об’єкта, воно може допомогти зберегти пам’ять, повернути викрадене та відновити зруйноване. Тому перед українцями постало питання збереження цифрової спадщини.
На нашому сайті ви знайдете багато статей на тему культури під час війни, адже ми їздили на схід, захід, південь та північ України, щоб розповісти про це. Наприклад, на сході ми поспілкувалися з театром «Нафта» у Харкові, постраждалим від обстрілу музеєм Григорія Сковороди у Сковородинівці, простором сучасного мистецтва «ЄрміловЦентр», який 2022 року став ще й укриттям.
Ми багато і з різних перспектив пишемо про те, як Росія нищила нашу памʼять. Наприклад, як руйнувала цвинтарі, забороняла українцям святкувати Різдво, крала культурні цінності (фонди музеїв та архівів).
Паралельно з розповідями про те, як Росія привласнювала наших митців, ми відкриваємо правду про те, що музеї та назви вулиць на честь російських діячів — лише маркери імперії, а не культурні цінності, які варто берегти.
Загалом, ми багато пишемо про шкоду, яку Росія завдала і продовжує завдавати нашій культурі, цінність памʼяток архітектури, мову як спосіб опору та музеї під час війни.
Вам може бути цікаво дізнатися реакцію митців на війну, або як Україна змінилася за 10 років війни або чому варто відмовитися від російського контенту. Також команда Ukraїner пильно стежить, як українська мова живе, розвивається, змінюючись сама і змінюючи суспільство. Або ж читайте книжку-хроніку про перші два роки повномасштабного вторгнення — «Як ми назвемо цю війну?».
Війна з культурою — це системне нищення української ідентичності, що здійснюється через цілеспрямоване руйнування пам’яток, привласнення культурної спадщини, цензуру та використання пропаганди для заперечення існування окремого народу.
Нищення відбувається через ракетні обстріли музеїв, театрів та бібліотек, незаконне вивезення (експортацію) музейних фондів, а також через примусове викорінення української мови та освіти на окупованих територіях.
Культурні чистки є частиною геноцидальної політики, оскільки вони спрямовані на фізичне та духовне викорінення національної ідентичності, історичної пам’яті та мовних особливостей українського етносу.
Для збереження спадщини українці створюють цифрові архіви, проводять термінову евакуацію музейних колекцій, організовують міжнародні виставки та використовують мистецтво як інструмент дипломатії для інформування світу.
У воєнний час мистецтво стає потужною мовою спротиву, інструментом терапії та осмислення травматичного досвіду, а також фіксує події для формування колективної пам’яті майбутніх поколінь.