Віктор Ющенко про здобутки незалежної України

У цьому випуску «Що далі?» поспілкувалися з Віктором Ющенком — українським політиком і державним діячем, одним із лідерів Помаранчевої революції, 3-м президентом України (2005–2010), 7-м прем’єр-міністром України (1999–2001), народним депутатом (2002–2005), головою Нацбанку України (1993–2000). Говоримо про стратегії розвитку згуртованої нації, український культурницький проєкт та уроки історії, які формують наше майбутнє.

«Воля мультиплікує волю»

— Вас часто називають першим українським візіонером на посаді президента України, адже за вашої каденції наша держава почала шлях до асоціації та безвізу з ЄС, до вступу в НАТО, до повернення національної пам’яті і незалежності української церкви. Що для вас за ці 20 років є найбільшим здобутком України?

— Я переконаний, що за останні 20–25 років українці із квазінації стали абсолютно повноцінною, до якоїсь міри навіть зразковою нацією. Тому що коли 45 мільйонів починають говорить одним голосом, для них немає непереборних речей, адже працює примножена сила, працює дух. Але щоб включить оцю містерію духу, треба дуже багато людських національних відносин склéять докупи, щоб вони як цемент були. З духом можна творить будь-які задачі, які стоять перед нацією. Якщо його немає, а ви під різними сурогатами це все робите, у вас нічого не вийде. Якщо немає нації, розбудовувати національну державу вам не по силах.

Хто сьогодні має найбільші економічні успіхи? Країни, які вирішили обов’язково два питання. Перше питання — національне. Нація стала сім’єю, одним гуртом. Погляньте на Ізраїль: скільки в оточенні країн недружніх, але скільки років не просто живе, а процвітає єврейська нація. А друге — питання демократії. Якщо ви маєте мóцну націю, але не маєте вільної людини, ви половину дíла не завершили. Адже вільна людина гори вершить, а раб може бути генієм, але ніколи себе не реалізує. От коли б за Тараса Григоровича Шевченка не заплатили 40 кілограм срібла, ми б його бачили кращим академіком Петербурзької академії мистецтв? Ні. Ми б його бачили національним поетом, провідником? Найімовірніше, ні, бо воля мультиплікує волю.

Тож що для українського поштовху потрібно? Ми повинні дати відповідь на запитання — хто ми такі? До нас чіплялися різні назви. Якщо коротко сказати, українська нація за останні 33 роки дуже серйозно прописала плани на візію європейської карти. Я думаю, що без нас багато б чого дуже прикрого відбулося, що відкинуло б і країни Балтії, і маленьку Молдову, і маленьке Сакартвело, і всіх інших до ситуацій, у яких вони не розраховували опинитися.

— А чи усвідомлюють це до кінця європейці?

— Мені складно зізнаватися в тому, що останні роки вони усвідомлюють. Але у перші роки нашої новітньої незалежності Європа своєю політикою задобрила, а можливо навіть і породила політику путінізму. Я передовсім говорю про Німеччину, про Францію епохи Саркозí¹Ніколя Саркозі — 23-й президент Франції; його каденція тривала з 2007 по 2012 рік., про Італію епохи Берлускóні² Сільвіо Берлусконі — італійський політик, займав посаду прем’єр-міністра Італії 4 рази.. Росія ніколи стільки коштів регулярно не отримувала з Європи, скільки у цей період почала отримувати. Приблизна плата Європи за енергоресурси Путіну складала один мільярд доларів щодня. Кінець кінцем путінізація призвела до шрьодеризації³ Шредеризація еліт — кремлівська корупціалізація політичних еліт Європи; термін походить від прізвища німецького проросійського політика Герхарда Шредера., коли канцлер Німеччини працює у Путіна, прем’єр-міністр Франції працює в Путіна, коли більше 20 міністрів, віце-канцлерів Європи трудові книжки здали Путіну. Це жахливо насправді, яка ціна слова «свобода» чи «демократія» з вуст цих людей була? А ми їх 20 років назад сприймали як еталони впровадження свобод.

Це жахливі часи, але, на жаль, ми є свідками того, як в Росії ціле покоління народжується при Путіні, йде в дитячий садок, у школу, в університет, починає перші робочі роки і помирає при Путіні. Тому, з людської точки зору, це трагедія для багатьох поколінь. Ми живемо у ХХІ сторіччі, коли світ дихає свободами, демократіями, коли за мить проходять всі інформаційні потоки — сьогодні відомо все про весь світ, а в Росії «незручні» для режиму журналісти сидять у тюрмі, закриті всі національні програми. Наприклад, програма «Меморіалу»⁴ Заснована 1989 року міжнародна організація, що відновлювала пам’ять про невинних людей, страчених, ув’язнених або переслідуваних у радянські часи., який піднімав із пилу сторінки історії. Ця тема пам’яті не просто сакральна, вона базис суверенітету. Однак зараз ця організація закрита.

Що змінила російсько-українська війна?

— Сьогодні багато хто порівнює наш національний дух і об’єднаність на початку 2022-го року і стан українців на четвертому році війни, коли в нас є ряд проблем. Як нам сьогодні зміцнити цей дух і залишитись згуртованими?

— Я переконаний у тому, що той дух, який нація проявила з 2014-го, дивує наших сусідів. Якби років 30 назад ви попросили європейців чи американців показати на карті Україну, думаю, багато шукали б у Південній Африці. Вони не знали, що у центрі Європи є нація з такою крутою державною історією. Зараз у нас сформований той дух, який нам приніс моральну перемогу, це очевидно. Про це говорить весь світ. Коли я дивлюся відóзви пересічних людей (особливо американців, які радше звикли перейматися внутрішнім життям своєї країни), і вони розповідають про те, як пишаються українцями, то так і хочеться на 40 мільйонів включити ці слова, щоб українці почули, які вони величаві.

Час, який ми сьогодні маємо — це час сильних людей, які дають відповідь на виклики своєї долі самостійно. Однак є ще сильні люди, які відповідають на виклики долі інших. Так-от у нас і перший параграф, і другий зараз особливо працюють. Я розумію, що в декого можуть опуститися руки, в декого не вистачає слів, для декого коротка молитва. Є багато нюансів, але якби наш національний дух на початку 1990-х був таким, як зараз, цієї війни, безумовно, не було б. На таку Україну, як сьогодні, нападати небезпечно. Про це вже знають москалі і знають інші.

— Але росіяни все ще вірять, що нас можна виснажити. 

— Справа в тому, що в авторів цієї війни другóго вибору немає. Якщо Путін почне говорити про «мір-труд-май», думаю, що це буде його останнє слово перед могилою. Тому що він приніс стільки жертв серед корінних народів Росії. Подивіться зараз, що робиться в Башкирії, Бурятії, Татарстані, де головні могили гнаних на війну Росії проти України. Вони покояться там, не в Москві, не в Санкт-Петербурзі. Хоча й там уже довгі ряди. І смерті корінних народів для більшості націй в Росії є темою національно-визвольного руху. Я не вірю в російську демократію, бо там «клонованих путінів» 140 мільйонів, для яких головне, щоб не дорожчала горілка, може, і табак. Все решта — що ти живеш як тварина, а 2/3 нації не знають, що таке газ, туалет, тепла вода і так далі — це те, що можна змиритися.

Кожний п’ятий рубль, створений в Росії як дохід, попадає в Москву, в якої немає нічого: ні нафти, ні газу, ні алмазів, ні лісу круглякá. От цей регіон розвивається, має інфраструктуру, найвищі зарплати, краще страхування і так далі. Однак, на щастя, татарин вже розуміє, чого він такий бідний. Башкир розуміє, бурят розуміє, що найвищу зарплату в житті він може отримати на службі в армії. Найбільша соціальна перспектива незалежно від регіону в Росії — піти на несправедливу війну і померти. І тому слово «мир» від Путіна ми не почуємо, бо це його смерть. Це кінець для кооператива «Озеро»⁹ Коло найближчих друзів Путіна, які отримали посади в Кремлі після його приходу до влади; назва з’явилася, коли вони спільно побудували дачний комплекс на березі озера в Карелії. і дуже багатьох мільярдерів, які на політиці Путіна склали достатки свого життя, своєї родини і не тільки. Я переконаний, що ці поневолені народи можуть все ж таки повстати і розвалити Росію зсередини.

— А що Україна має робити, щоб підсилювати ці процеси?

— Ви знаєте, мені приємно, що у нас в Збройних силах є карельський батальйон¹¹ Добровольче формування карелів у складі ЗСУ, створене у 2023 році., наприклад. Тепер Карелія потихеньку починає згадувати історію, хто вони такі і чому досі знаходяться в цій проклятій Росії. Мені приємно, що є російський легіон¹² Військовий підрозділ «Свобода Росії», що сформований у березні 2022 року і бореться спільно з українською стороною., татарський батальйон, башкирська рота¹³ Рота «Башкорт» сформована у 2022 році, є частиною Інтернаціонального легіону оборони України., польський корпус¹⁴ Польський добровольчий корпус створений у 2023 році, входить до Збройних сил України.. Слухайте, у нас фантастичний букет військової структури. Я в цій війні бачу, як багато націй підводять нас до думки, що імперія не вічна. Ми повинні знати, що як і кожна імперія (як нідерландська, як іспанська, як італійська, як британська і так далі) — всі розпалися. Залишилась одна тюрма народів на євразійському континенті — Росія, де 160 корінних народів. Я також чув число 190, але насправді Кремль їх не рахує. Кажуть, що в Росії кожні три-чотири роки помирає якась мова корінного народу. На Кавказі сотні мов, його часто називають музеєм народів, бо там кожна ущелина має свою говірку і свою двохсотлітню боротьбу, починаючи від Єрмолова¹⁵ Ідеться про період загарбницької Кавказької війни (1817–1864) за участі російського полководця Єрмолова.. Кавказ ніколи не лягав спати, він завжди бунтував. Натомість сьогодні Росія сплачує дань Кадирову. І, здається, це вже останні витівки імперії.

Я великий прихильник думки, що коли ми говоримо про найнебезпечніші для режиму речі, треба не забувати його економіку. Ті мільярди, які Кремль щодоби отримував з Європи, були способом фінансування російської окупації України. Сьогодні в кілька разів скоротили грошове забезпечення тих хлопців, які нібито добровільно записуються в російську армію. Це свідчить про те, що підточена економіка звужує і військовий, і економічний потенціал для війни. Тобто ми бачимо, як «вмирає кощій». Однак на мій погляд, найбільш вірогідно відбудеться не трансформація Росії в демократичну державу, а якраз пробудження корінних народів.

«Корінь зла, яке ви переживаєте — Росія»

— Ті представники поневолених націй, які зараз підсилюють наші Збройні сили, все ж таки борються з Росією зовні, а не всередині. Чи має бути в Україні державна політика, щоб допомагати цим народам повставати проти імперії?

— Я думаю, що вона є. Це якраз політика, яка привела до розуміння того, що кожна нація, кожний доброволець, який хоче на українському фронті боротися проти росіян, прагне бачити хоча б уві сні свою націю незалежною. Це, як правило, ті люди, які хочуть звільнити Білорусь, чи Башкортостан, чи Татарстан, чи Бурятію, чи Дагестан, який постійно вирує. Він ніколи не забував про свою головну національну місію, як і українці.

Подивіться на український історичний відрізок XX сторіччя, коли Україна шість разів (це мінімум) проголошувала свою незалежність. Можна запитати кожну націю в Європі, як вони можуть це прокоментувати. Я думаю, що багато з них з подивом поставляться. А якщо ще сказати, у нас були проголошені республіки, які протримались півтори доби, а деякі протрималися три доби, як-от держава під проводом Степана Бандери, яку задекларував Ярослав Стецько²¹ Українські націоналісти, які 30 червня 1941 року проголосили Акт відновлення Української Держави; Бандера був засновником, а Стецько — очільником тимчасового уряду; 4 липня 1941 року їх заарештували.. І за ці три доби відправили всіх організаторів у концтабір. За що? Виключно за українську національну ідею, бо він проголосив Українську незалежну Державу, чого не полюбив Гітлер. І те пізніше повстанське утворення²² Українська повстанська армія (УПА) — військово-політичне формування, метою якого було відновлення української державності., яке з’явилося в кінці 1942-го року, рівною мірою воювало і з нацистами, і зі Сталіним.

Хоча б враховуючи ту колосальну пропаганду, коли історія України писалася не українським Інститутом історії²⁵ Інститут Національної академії наук, що досліджує широкий спектр питань історії України.. У нас головні наукові теми були — створення колгоспів у 1927–1933-х роках в Україні або встановлення радянської влади на західноукраїнських землях після 17 вересня 1939-го²⁶ Радянське вторгнення до Польщі, частиною якої тоді були Галичина та Волинь.. Це дві базові фундаментальні наукові теми! Саме тому ми мало що знаємо про наших гетьманів, князів, взагалі про батьків Києва та інших великих історичних місць. Бо ми жили не своєю історією. Сюди її з Москви приносили і тому була поширена така «хохляцька» філософія, що ми придаток, ми вторинні, нам чогось бракує і таке інше. У нас у кожному селі Леніну пам’ятники стояли. Натомість не було жодного поховання людини, яку погубили москалі у Батурині²⁷ Батуринська трагедія (1708) — каральні дії московських військ у столиці гетьмана Мазепи. за часів Мазепи: ні цвинтаря, ні відзнаки пам’ятної, ні кургану. Точно так, як по Голодомору нічого не було. Чи Муравйов²⁸ Ідеться про більшовицьке вторгнення у Київ у 1918 році, що супроводжувалось масовим терором., коли був у Києві, до колоди вирубав, хто в українській сорочці, хто говірку мав українську, не дай Бог, хто заспівав пісню українською. У нас немає мужності поставити достойний знак. Це докір, перш за все, загальний, бо якби кияни ставили за мету шанобливу пам’ять, вона була б у Києві. Звідси породжується ціла низка питань. А чому у нас пантеону немає національного? Де в нас засновники Києва? Де кращі гетьмани? Коли запиту немає, тоді не виникає питання, для чого це робити.

— Зараз нарешті процес дерусифікації триває, хоч і досить поволі в деяких містах України. Ми проговорили про ключовий здобуток нашої держави. А що за цей період навпаки було основною втраченою можливістю України?

— А хтось пробував за 10–15 років розвернути сорокап’ятимільйонну націю, яка була пришита до Росії так моцно, як жодна інша держава зі Східної Європи? Над ніким так не висів Дамоклів меч, як над нами, коли кожне десятиліття існування будь-якого покоління — чи моїх батьків, чи моїх дідів — це покоління так званої громадянської війни, тому що це не війна України, вона принесена з Росії.

Наприклад, цифри, за які я відповідаю. Якщо поглянути на економіку: у період 2005–2010 років у нас найнижчий економічний темп був 7 %, а все решта 8 %, 10 %, 12 %. Ми кожний місяць отримували 1 мільярд доларів інвестицій. У нашому бюджеті нуль був, але валютні резерви складали 4 мільярди. Через п’ять років наші резерви вже були 37 мільярдів. Де вони взялися? От з нашої потуги. І це диво, наскільки нація може бути такою мобілізованою, такою успішною. Якщо є сильна економіка, буде мінімальне безробіття, найвищі соціальні стандарти, бо існує джерело, що живить весь цей розвиток.

Вибачте, це ж тільки п’ять років. Ми 2005 рік починали з того, що в нас 7 % населення підтримує НАТО, а 14 % — Євросоюз. А через два роки у Бухаресті, коли ми разом із Мішею Саакашвілі³³ Міхеїл Саакашвілі — картвельський та український політик, президент Сакартвело у 2004–2007 та 2008–2013 роках. поставили питання надання плану дій відносно членства в НАТО, нам сказали, мовляв, в Україні ще мало людей поділяють безпекову колективну ідею. А я відповів пані Меркель, що наша соціологія дає 31 % підтримки пронатівській безпековій політиці. До прикладу, коли Іспанію приймали у члени НАТО, підтримка була 17 %. Однак нам відмовили, бо тоді НАТО слухало гарно Путіна. Після обіду Путін приїхав на панель Росія — НАТО. На першому виступі він дав їм комплімент: «Молодці, що так вирішили по Україні і Сакартвело. Звичайно, Україна — це штучна держава. Це країна, яка ніколи не існувала».

Тоді він повчав Європу, і це була одна з її фатальних помилок, яка призвела до того, що через два місяці Путін вводив війська в Сакартвело. Ми, п’ятеро президентів³⁴ Віктор Ющенко, президент Польщі Лех Качинський, президент Литви Валдас Адамкус та президент Естонії Тоомас Гендрік Ільвес, а також прем’єр-міністр Латвії Іварс Годманіс., летимо на проспект Руставелі (центральний проспект Тбілісі. — ред.) тільки для того, щоб сказати: «Картвели, не здавайтесь!». Проте вони прийняли перший удар путінської мрії про «рускій мір», першу окупацію. Я був там тільки через те, що розумів: не питайте, по кому дзвонить дзвін — по нас. І тому нам усім треба бути на одній стороні правди.

Коли ми говоримо про періоди, за п’ять років не можна все вирішити. Але цінуйте динаміку. Кожна людина до розуміння українського суверенітету іде своїм шляхом. Будь ласочка, тільки йдіть, не зупиняйтесь, не розвертайтесь. Українська демократія дасть часу, скільки треба, щоби ви індивідуально вийшли з цього блуду. Я розумію, що це не політична одноходовка, це дорога, яку треба тільки з повагою до людей вершити. Українці, будьте подалі від Росії, тому що корінь зла, яке ви переживаєте — Росія.

Як демократія живила імперію

— Ви згадали саміт у Бухаресті 2008-го. Чи було тоді відчуття, що якби НАТО дало нам шанс вступу, то, можливо, цей дзвіночок дійшов би першим не до Сакартвело, а до України? Як ви оцінювали зовнішні загрози для українського суверенітету?

— Я був переконаний — фатальна помилка Європи в тому, що в неї працює декілька безпекових моделей одночасно. Колись один із перших канцлерів Німеччини говорив, що у Європи може бути або одна безпекова модель, або жодної. Не може бути більше, бо це засвідчує те, що сформовані центри, які рано чи пізно будуть мати вектори протиріч. Європейці цю помилку не виправили досі, а на часи мого президентства вона виглядала дуже складною і дивною, бо тоді путінізація Європи була у найвищій фазі. Путін обрав модель, коли із колективної колоди карт Європи, зокрема, Євросоюзу, витягує дві-три країни, з якими формує стратегічні відносини і розвиває цю політику. Коли нам було відмовлено у ПДЧ (план дій щодо членства в НАТО. — ред.), через місяць Путін вводив війська у Сакартвело. І після цього Франція, Німеччина і Росія підписують угоду «Сєвєрний поток-1». От зберіть ці три пазли — хіба не зрозуміло, яка тенденція стала базовою для європейської політики? Це призвело до того, що мілітарна стратегія Путіна насправді була вскóрмлена рясними платежами енергозалежної Європи. І Путін отримав таке фінансове забезпечення, яке можна спрямувати тільки на мілітаризацію, на імперськість, на «рускій мір».

Потім приходить 2014-й рік — Путін вводить свої війська в Крим, Донеччину. І що наступним актом Європа йому запропонувала? «Сєвєрний поток-2». Оця лжива, абсолютно непродумана, залежна модель енергетичної політики призвела до знищення структур ядерної енергетики у Європі на користь російських поставок відповідних. Тоді ж і тема клімату постала дуже гостро, яку до цього особливо не порушували у Європі.

До всієї політики треба системну візію, адже ми визначаємо порядок дня не тільки однієї країни. Якщо в нас безпековий проєкт на континенті один, то будьмо відповідальні. Коли ви формуєте порядок дня нації чи альянсу, чи континенту, ви ж розумієте, що на першому місці завжди стоїть безпекове питання. Яке б воно незручне не було, починайте свою історію з нього. Не цікаво, які наступні кроки, бо, можливо, ваша держава до того часу не доживе. То, будь ласка, покажіть, що ваша нація є на політичній карті світу і робить стратегію — тоді з вами будуть спілкуватися.

Тут питання в тому, з чого ці помилки виникли? Адже є ситуації, коли ви говорите одне, а 70 % населення головою кивають і кажуть: «Ні-ні-ні. Ми не хочемо ніякого НАТО, бо ще не передивилися газети “Правда”³⁷ Головне радянське видання.», де на кожному випуску карикатури на НАТО були. Це виховання, яке таку ментальність створило і її однією промовою не змінити. Проте якщо хочете вести діалог з мільйонами людей на цю тему, задавайте ті порції, які можна «переварити», а згодом масштабувати. І вони через три-чотири роки стають національною політикою. Український інтерес лежить на заході, сході, півдні і півночі. Тож якщо хочете своїй державі сил, майте це на увазі. Можливо, випаде та комбінація, яка при всіх рівних дасть змогу реалізувати цей інтерес. Наприклад, ті загрози, які формує і довго формуватиме квазіімперська Росія: можна за ігнорування тих імперських цілей заплатити війною, а можна обміркувати варіант, як оминути на декілька років цю війну і стати сильнішим, мудрішим.

— Це фактично балансування. Ви були першим, хто закликав до виходу російського флоту з Криму³⁹ За угодою від 1997 року російський флот мав залишити Севастопольську базу у 2017 році. Згідно з угодою Януковича—Мєдвєдєва (2010) термін продовжили до 2042 року. Після вторгнення до Криму у 2014-му ЧФ РФ є частиною окупаційних військ.. Водночас дружні відносини з Росією не припинялися. Як ви відчували цей баланс, що допомагало зрозуміти, яке рішення краще ухвалити?

— В мене був один аргумент стосовно виходу флоту: якщо я зараз їм це не скажу, вони у 2017-му скажуть, що мало часу було ці корита вивести в Новоросійськ. Я знав їхні плани підготувати Новоросійськ як військову базу, і що для цього потрібно десять років. Так от я поспішив і сказав у 2007 році, щоб виводили. Ідея якраз була ці десять років не прогуляти. Нас ніхто не спонукав до цього, ми розуміли, що російська військова присутність на території України не тільки обмежує нас економічно, а й формує найбільш вразливі точки для формування надійної військової моделі в Україні.

Але попри це нас поєднувало більше 400 угод із російською стороною: міждержавні, міжурядові, міністерські, угоди регіонів, різного роду університетів, театрів і так далі. Відверто кажучи, я не хотів вибудовувати політику, яка є заздалегідь негативною чи принизливою щодо нас. Я цю політику робив продуктивною, тому що зближатися можна на нафті, на газі, а можна на чутливих речах, як-от наша практика зближення з Польщею. Аби пізнати спільну історію України і Польщі, один раз подивіться фільм Єжи Гоффмана «Ogniem i mieczem». У фіналі — польська держава зникає з політичної карти світу, а в Україні настає період Руїни.

Однак нам вдалося порозумітися. Ми прийшли до ідеї формулювання одного тексту, який прочитає і Варшава, і Київ. Тоді парламент і сейм узгодили дату й час і синхронно один в одного попросили вибачення й дали прощу. І от я росіянам це саме пропонував, щоби прийти покроково до історичного порозуміння. Адже Україна потребує вигоди в дуже багатьох точках і напрямках. Утім, ця пропозиція лише засвідчила рíзність наших інтересів.

Моя задача була вивершити українську націю в тих чутливих точках, в яких без правдивої історії ніколи не досягти суверенітету. Тобто якщо не буде національної мовної політики, значить немає розуміння, що суверенітет починається з мови. Це не політика проти Росії, це політика за Україну. Ми вже згадували Бандеру. А чому б нам про Павла Скоропадського⁴¹ Павло Скоропадський — останній гетьман України (29 квітня — 14 грудня 1918), політичний та військовий діяч. не поговорити? Чи про Августина Волошина⁴² Августин Волошин — президент Карпатської України, політичний, культурний, релігійний діяч.? Чи про Західноукраїнську державу⁴³ Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР) — проголошена у 1918 році українська держава, що охоплювала території сходу Галичини, півночі Буковини та Закарпаття? Чому б нам не поговорити про ще багато-багато інших проєктів, які показують, що українці ніколи спокійно не спали. Тобто ми хапались за кожну можливість повернути те, що піднімає націю, але не ставить самоціль ворогувати з росіянами, наприклад. Українська філософія направду складна, непроста в реалізації, але рано чи пізно з’явиться тема з росіянами. Нелегко оповісти національну політику, однак в неї не закладено зла і штучного протистояння. Ми живемо у такому світі, що після реалізації критичних біологічних потреб, перша думка — мати згруповану націю й ефективну, цілісну національну державу. От таку політику я хотів вершити, і коли порушував теми українських героїв, Голодомору, питання стояло про нашу правду.

«Що далі ви озираєтеся в минуле, то далі бачите майбутнє»

— Коли ми з Юрієм Єхануровим говорили про безпеку й нашу мілітарну спроможність, він сказав, що суспільство довгий час не розуміло цінності військових резервів. Як ви тоді оцінювали можливість розбудовувати армійську спроможність?

— Коли ми з Юрієм Івановичем проводили моделі фінансування армії, я двічі накладав вето на бюджет, який приймав не мій парламент, бо жодного дня там не було моєї більшості. Ми тоді проголосили указом президента створення контрактної армії й узгодили план перехідного періоду. Вважали, що найкраще — це професійний солдат і погоджена доктрина, яка б передбачала мобілізацію у випадку війни. Тож думаю, що ця модель уже добрих 20 років фігурує у мілітарній політиці України і стала базовою.

— Помаранчева Революція⁴⁷ Суспільний акт протесту проти фальсифікації президентських виборів 2004 року на користь Віктора Януковича. для молодих поколінь сьогодні є не до кінця усвідомленою подією. Дуже важливо проговорювати з тими, хто безпосередньо брав участь і вів її, як ви.

— Це цікава така подія. Вона фундаментально змінила нас, вона повернула націю в іншу сторону. Ідея Революції 2004 року була одна — українці, станьмо цільними всередині. Зробімо національне усвідомлення базовою політикою. Навчімося говорити одним голосом. Будь ласка, не діліть Україну на політичні схід і захід — нація цільна. З Росії нам клонували ідею, начебто ми ніколи цільними не були і ніколи одним голосом не говорили, тому продавалися. А от Помаранчева Революція каже: «Зробімо національну політику стержнем, навколо якого ми консолідуємося, обміркуємо спільно будь-які нюанси наших чутливих ідей. Ми їх не забудемо, але спочатку станемо однією сім’єю. Не будьте байдужі».

Я мільйон разів тоді згадував старозавітну притчу про Вавилонську вежу, коли Господу не сподобалася ідея людей. І що він зробив? Забрав пісковик чи вапняк у тих, хто хоче будувати вежу? Ні. Розчин будівельний? Ні. Він забрав мову. Мова фундаментальна, це насправді перший наш кордон. З мови починається наш суверенітет. Коли він є, далі все можна розбудувати. Якщо його немає — як казала Ліна Василівна Костенко: «Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову». Тож якщо ти не прислуговуєшся мові, ти належиш до людей, які не дбають про Україну, м’яко кажучи.

— Про яке майбутнє України ви мрієте зараз?

— Ой, слухайте, хочеться згадати пісню на слова Степана Руданського «Гей, бики!». До речі, цим словам 170 років. Це пісня про ваше покоління, яке усвідомило, що пращури пережили. Мені імпонує оцінка часу, який наступив: «Гей, бики! Чого ж ви стали?». Зараз рухатися, зараз тільки творити те велике діло, про яке предки мріяли. Думаю, ця пісня найбільше дасть усвідомлення вашої місії.

Ті можливості, які випадають на сьогоднішнє покоління, вас найбільше мобілізують, адже те, що маєте ви, жодному українському поколінню не вдавалось. Причому в різних вимірах: чи ми говоримо про культуру, чи при прикладну економіку, чи про щось інше. Зараз ми нація, яка розуміє, чого хоче. Зараз українці здебільшого дали відповіді на левову частину того, що нав’язували зі сторони про наші рíзності й протиріччя. Ми сьогодні дивовижно консолідовані і тому я ці можливості відчуваю.

Україна — винятково цікава земля, честь тут народитися і жити, примножити слово, культуру, розповісти нашу дивовижну історію і довести, що ця держава направду суверенна і з таким глибоким корінням! Наша головна місія сьогодні — підняти планки національного усвідомлення в різних проявах. Якщо ти відродив свою мову, ти повернув головний суверенітет своєї держави. Якщо ти відродив українську культуру, ти повернув базову сторінку суверенітету. Ми творці такої великої культури і ще нічого про неї сказали. Більше того, ще й скупимóся підняти націю на творення величавого культурницького проєкту. Але жити без пам’яті неможливо, бо це дає енергію і гордість. Що далі ви озираєтеся в минуле, то далі бачите майбутнє.

Деякі погляди героя можуть не збігатися з думкою редакції Ukraїner.